Васильчук Є.О. Етнонаціоналізм як політична ідеологія в умовах суспільства, що трансформується (На прикладі всеросійського суспільно-патріотичного руху „Російська національна єдність)

Подождите немного. Документ загружается.

Протягом 1990-хSрр. в РНЄ відбулася низка регіональних розколів, в

результаті яких зі складу РНЄ виокремилися такі групи:

– Націонал-соціалістська партія;

– Партія російських націоналістів;

– Російська православна партія;

– Російський народний рух північного заходу Росії;

– Російська партія Далекого Сходу;

– Російська націонал-соціалістична робітнича партія таSін.

[171,Sс.S109; 205,Sс.S256].

Автор даного дослідження вважає, що у назвах цих відгалужень

простежуються ідейні тенденції, що мали місце в середовищі РНЄ і наклали

відбиток на формування і формулювання ідеологічної доктрини руху.

I-й (засновницький) з'їзд РНЄ відбувся в лютому 1997Sр. в Підмосков'ї

за присутності більше тисячі делегатів від 57 регіонів Росії, на ньому було

обрано Центральну раду руху в наступному складі: О.SБаркашов, А.SДудінов

(Ставрополь), О.SКассін (Москва), О.SКильдішов (Волгоград), В.SМалишев

(Владимир), К.SНикітенко (Москва), В.SНосков (Перм), В.SПоваров (Москва),

О.SРашицький (Москва), С.SРогожин (Москва), О.SТаволжанський (Білгород)

[171,Sс.S112; 181,Sс.S113; 204,Sс.S54; 205,Sс.S255; 299]. Всередині 1997Sр.

керівництвом РНЄ неодноразово подавалися документи до Міністерства

юстиції Російської Федерації для реєстрації РНЄ як всеросійського

політичного руху, але всеросійської реєстрації рух не отримав. 32

регіональних організації РНЄ (в тому числі московська) було зареєстровано

на регіональному рівні. До 2000Sр. реєстрацію більшості з них було

анульовано.

Проведення II-го з'їзду в грудні 1998Sр. в Москві було зірване в

результаті конфлікту керівництва РНЄ з владними інстанціями м.SМосква.

У 1999Sр. РНЄ у складі „Національного блоку” (пізніше

перейменований в блок „Спас”), до якого, окрім РНЄ, увійшли рухи „Спас”

В.SДавиденка та „Відродження” В.SСкуратова, зробила спробу взяти участь у

111

виборчій кампанії до Державної Думи, але реєстрацію блоку в процесі

судових розглядів було анульовано.

У 2000Sр. в результаті тривалої внутрішньої кризи РНЄ розпалася на

такі структури:

– „Гвардія Баркашова” (ГБ), згодом РНЄ-I, рух „Олександр

Баркашов”;

– РНЄ-II Є.SЛалочкіна і М.SЛалочкіна;

– рух „Російське відродження” О.SКассіна – Ю.SВасіна;

– Зведений загін РНЄ В.SГончаренка;

– Слов'янський Союз Д.SДьомушкіна [205,Sс.S267].

Адекватне і детальне уявлення про ідеологію РНЄ дає вивчення

програмно-ідеологічних та пропагандистських матеріалів даного руху

(брошури, газети, листівки), що склали основну джерельну базу дослідження.

Слід зазначити, що пропаганді через друковані матеріали в РНЄ

відводилася вирішальна роль. Зокрема, голова РНЄ О.SБаркашов ставив

перед активістами руху завдання щодо „… форсованого впровадження

національної ідеології в широкі маси російського народу з метою досягнення

національно-політичної єдності та створення національно-політичної

організації, бойового політичного авангарду Нації з найбільш вольових,

дисциплінованих і національно свідомих людей…” [254]. Серед

пропагандистських матеріалів до розповсюдження пропонувались газета

„Російський порядок” та листівки, виготовлені за вказівкою Центральної

ради РНЄ, що мали розповсюджуватись активістами організації за місцем

проживання, роботи, служби, навчання тощо [254]. Тому в орієнтировці

№S012 за підписом О.SБаркашова керівникам регіональних організацій РНЄ

наголошувалось, зокрема, що основною оцінкою діяльності регіональних

організацій РНЄ є систематичність та зростання розповсюдження газети

„Російський порядок” [254].

До досліджуваних документів ВСПР „Російська національна єдність”

віднесено також програму РНЄ, прийняту в 1993Sр., праці „Ера Росії” та

112

„Абетка російського націоналіста”, підписані О.SБаркашовим,

пропагандистську брошуру „Що таке РНЄ?”, програмні статті та інтерв’ю

О.SБаркашова та інших представників руху (О.SКочеткова, І.SКочуєва,

С.SРогожина, О.SРашицького та ін.), написаних в різні роки.

За твердженням директора Інформаційно-аналітичного центру

„Панорама” В.SПрибиловського, матеріали, підписані О.SБаркашовим, є

компілятивними (наприклад, він зазначає, що „На початку 1991Sр. з текстів,

написаних раніше В.SЯкушевим, О.SБаркашов скомпонував „Принципи

Російської Національної Єдності”, що стали першою програмою РНЄ” [273])

і авторство голови РНЄ в більшості випадків є сумнівним.

Після розколу руху в 2000Sр. на сайті www.rne.org, роботу якого

контролювала одна з опозиційних гілок усередині РНЄ (а саме РНЄ-ІІ

Є.SЛалочкіна і М.SЛалочкіна), було розміщено компрометуючу О.SБаркашова

інформацію „Чому Баркашева вигнали з РНЄ?”, в якій взагалі заперечувалося

авторство О.SБаркашова в основних програмно-ідеологічних документах

руху. Зокрема, стверджувалося, що роль О.SБаркашова всередині РНЄ

зводилася лише до номінального та формального керівництва організацією та

заперечувався його особистий внесок у формування ідеології і партійне

будівництво [271]. Так, авторство вищезгаданої брошури „Абетка

російського націоналіста”, за твердженням представників внутрішньої

опозиції, належало О.SРашицькому (керівнику прес-служби РНЄ),

В.SПоварову та С.SРогожину, статті для газети „Російський порядок” від імені

О.SБаркашова готував її редактор О.SКочетков тощо [271].

Центральним друкованим органом РНЄ з вересня 1992Sр. по червень

2002Sр. була газета „Російський порядок”, головним редактором якої з 1993Sр.

по 1996Sр. був член Центральної Ради РНЄ О.SКочетков, з 1996Sр. по 2002Sр. –

С.SПолубояров. Загалом вийшло друком 48 номерів газети з такою

періодичністю: [1992]

–

1, 2; 1993

–

1 (4)

–

3 (6), 4

–

7 (7

–

10), 8 (11), 9

–

(12

–

13); 1994

–

3 (15

–

16)

–

7 (19

–

20); 1995

–

2 (21

–

22)

–

113

(29

–

31); 1996

–

3 (32

–

34)

–

9 (38

–

40); 1997

–

2 (41

–

43)

–

4 (45);

1998

–

1 (46); 2001

–

1 (47); 2002

–

1 (48).

Вихід газети було припинено з 1999Sр. по 2000Sр., що стало однією з

причин критики голови РНЄ О.SБаркашова. Зокрема, опоненти дану критику

аргументували тим, що він фактично саботував випуск партійної газети

„Російський порядок”, в результаті чого регіональні структури руху

позбулися джерела адекватної інформації про події, які відбуваються в країні

та світі, що, в свою чергу, спричинило відхід з РНЄ частини активу [271].

Відповідно до редакційної політики в газеті публікувалися матеріали

переважно теоретичного, ідеологічного і релігійного характеру. За

твердженням В.SЛихачова, „… саме „Російський порядок” був найбільш

нудною націоналістичною газетою…” [206]. О.SГалкін, в свою чергу,

аналізуючи рівень та роль агітаційно-пропагандистської роботи в РНЄ,

зазначав, що: „Помітну роль в мобілізації прихильників РНЄ відіграли її

друковані органи, насамперед щотижневик „Російський порядок”, що

виходить з 1992Sр. Вкрай мракобісний, відверто фашистський за змістом, він,

проте, видається цілком професійно, з чіткою орієнтацією на рівень

розуміння та інтереси своїх потенційних читачів” [73,Sс.S15].

У 1993Sр. „Російський порядок” було зареєстровано в Міністерстві

друку Російської Федерації (засновник – В.SЯкунін), в 1999Sр. – позбавлено

реєстрації. У тому ж році газету було перереєстровано в Державному

комітеті у справах друку Республіки Білорусь (засновник – Г.SСамойлов), і в

2000Sр. також позбавлено реєстрації. Виходив друком в мм.SВладивосток,

Москва, Петропавловськ-Камчатський, Самара, Ставрополь; офіційний

тираж коливався від 25000 до 1000000Sекз.

Газета „Російський стяг”, що виходила друком у вигляді міні-газети

лише кілька разів, використовувалась суто для розміщення інформації з

метою роз’яснення основних особливостей ідеології, політичного

позиціонування та стилістики руху і була швидше інформаційним листком

для внутрішнього використання (як правило, на політзаняттях), ніж

114

агітаційно-пропагандистським матеріалом в традиційному його розумінні.

Головним редактором її був С.SПолубояров, засновником – Д.SСеменов.

Загалом друком вийшло три номери в 1991Sр., 1995Sр. і 2001Sр. тиражем в

50000 екз.

Крім того, регіональними організаціями РНЄ видавалися місцеві

газети, зокрема: „Російська нація” (м.SКрасноярськ, з 1993Sр.), „Російський

південь” (м.SКраснодар, з 1995Sр.), „Гвардія народу” (м.SНовосибірськ, з

1994Sр.), „Віче роду” (м.SСамара, з 1996Sр.), „Коловрат” (м.SПерм, з 1995Sр.),

„Російська атака” (Латвія, з 1999Sр.), „Євпатій Коловрат” (м.SСанкт-

Петербург, з 1999Sр., крім того, газетні площі пітерським активістам РНЄ

надавали газета „Нова система” (редактор

–

Т.SМіщенкова) та „Наша

вітчизна” (редактор

–

Є.SЩекатіхин) та ін., які наповнювалися передруком

статей з „Російського порядку” та місцевими матеріалами з коментарями

керівництва регіональних організацій РНЄ [205,Sc.S255]. У відповідності до

наказу Голови Центральної ради РНЄ №S4/8 від 20 квітня 1997Sр. випуск

регіональних матеріалів було припинено, зважаючи на їх вкрай низький

ідеологічний зміст, що, на думку О.SБаркашова, призводило до зниження

ефективності агітації і в цілому підривало авторитет РНЄ як „серйозної

політичної організації федерального значення” [276]. Проте у ряді регіонів

(Латвія, Санкт-Петербург, Вороніж, Твер) цей наказ було проігноровано

місцевим керівництвом РНЄ.

У мережі Інтернет активістами РНЄ, відповідальними за проведення

агітаційно-пропагандистської роботи, було розміщено Інтернет-ресурси, що,

як правило, містять основні програмні документи руху, біографічні довідки

керівництва РНЄ, довідку про історію руху, заяви РНЄ з поточних подій та

місцеві матеріали з коментарями.

Ідеологія в радикальних політичних та політизованих структурах

відіграє виключно важливу роль, оскільки саме вона виступає основним

засобом мобілізації та рекрутування нових активістів. Зважаючи на відносно

обмежені фінансові та матеріально-технічні можливості даних організацій,

115

які не можуть суттєво вплинути на поповнення лав, окремі ідеологеми та

ідеологічні комплекси зазначених організацій мають бути досить

привабливими та максимально орієнтованими на власну соціальну базу та

суспільно-політичну нішу, до якої, в першу чергу, відносяться

маргіналізовані прошарки населення як найбільш підготовлені до сприйняття

та засвоєння цих ідеологічних продуктів та радикальні сегменти політичного

спектру.

Серед привабливих аспектів ідеології російських правих радикалів

дисертант відзначає, перш за все, її демонстративну та відверту

контркультурну спрямованість (використання табуйованих елементів

символіки та стилістики); безкомпромісність в галузі ідентифікації та

самоідентифікації індивідів, що відбуваються за етноконфесійною ознакою;

агресивні та насильницькі принципи вирішення накопичених проблем, що

створює можливість для виходу негативно забарвлених емоцій та енергій

активістів зазначених структур. До організацій з подібним специфічно

орієнтованим ідеологічним комплексом зараховано і РНЄ.

Головним ідеологом ВСПР „Російська національна єдність” є

О.SБаркашов, на змісті праць якого будується аналіз ідеологічного комплексу

цього руху. Аналіз квазіідеологічних продуктів О.SБаркашова істотно

ускладнено, зважаючи на їх низьку інтелектуальну якість та алогічну

побудову. Це, безумовно, є наслідком ідейної убогості самого лідера РНЄ, що

ретельно приховувалася штучно створеним ореолом таємничості та

сокровенності.

До особливостей появи та специфіки ідеологічної доктрини РНЄ

зараховано світоглядну кризу, ідейну дезорієнтацію та маргіналізацію

флангів політичного спектру, в результаті якої активна, вольова,

безкомпромісна та радикально налаштована частина політично ангажованих

суб'єктів виявилася видвореною за межі системної політики. Вона фактично

втратила важелі впливу на політичну ситуацію парламентським та іншими

легальними шляхами, що виключають силові вирішення існуючих питань і

116

проблем, а тому намагається повернути втрачені можливості в крайніх,

граничних формах та проявах спротиву. Враховуючи фактичну відсутність

дієвої реакції російської офіційної влади на появу, інституціоналізацію та

розвиток праворадикальних рухів, радикалізм став допустимою нормою

суспільно-політичного буття російського соціуму, що не могло не

позначитись на формуванні ідеологічних доктрин правих радикалів, зокрема

РНЄ.

Так, Е.SЛимонов в статтях „Три основні завдання НБП” і „Перейти і

пустелю” вважає, що ігнорування та переслідування радикальних політичних

та політизованих структур, створення для них таких умов з боку офіційної

влади, які не дають можливості щодо реалізації власних цілей та завдань

легальними шляхами (зокрема, парламентським) спричинює нівелювання

думок, поглядів, бачень та очікувань з боку окремих соціальних груп. Така

ситуація призводить до того, що постійне існування конфліктів створює

політичну напругу та нестабільність у суспільстві [202,Sс.S1]. Особливо

гострим невирішеним питанням при цьому є допуск до реалізації

парламентської стратегії радикальних політичних партій [200,Sс.S4]. В такій

ситуації, на його думку, цілком виправданим і закономірним є політичне

насильство та радикалізація окремих флангів політичного спектру [200,Sс.S4].

Враховуючи дані особливості розвитку російського політичного

спектру, автор дотримується думки, що ідеологічний комплекс ВСПР

„Російська національна єдність” характеризується, перш за все, гранично

радикальними та безкомпромісними ідеологічними установками в галузі

ідентифікації та самоідентифікації індивідів, формуванням та конкретизацією

„образу ворога”, декларуванні різкого несприйняття та відвертої ворожнечі

до тих, хто не вписується в ідеологічні рамки цього співтовариства.

Аналіз ідеології РНЄ істотно ускладнюється внаслідок особливостей

його структури. Неспроможність пояснити цей феномен найчастіше

обумовлена тим, що за основу аналізу береться один з елементів структури.

Проте, адекватне уявлення про даний ідеологічний комплекс можна

117

отримати, тільки тоді якщо він буде розглядатися системно, комплексно.

Тому для зручності характеристики ідеологію РНЄ, визначену

представниками цього руху як „національний соціалізм” [368,Sс.S11] варто

аналізувати як єдину операційну систему, що включає три основні блоки:

релігійний, ксенофобський та соціально-економічний, які є

взаємопов'язаними і тісно переплетеними між собою. Специфіку кожного з

визначених блоків розглянемо нижче.

Основна проблема, що виникає в процесі загальної характеристики

ідеологічного комплексу РНЄ полягає в трактуванні його термінологічного

визначення. Такі дослідники як В.SПрибиловський, В.SЛихачов,

О.SВерховський однозначно класифікують його як „фашистський” або

„нацистський”, не вдаючись до аналізу специфіки даного ідеологічного

комплексу і акцентуючи увагу, перш за все, на стильових особливостях РНЄ.

Відзначено, що в масовій свідомості асоціація та співвідношення РНЄ з

„фашистськими” організаціями є наслідком сприйняття зовнішніх стильових

особливостей даного руху (чорна уніформа, специфічне партійне вітання,

свастика в якості символіки). Це можуть проілюструвати окремі положення

Постанови уряду Москви „Про заборону проведення в місті Москві з'їзду

суспільно-політичного руху „Російська національна єдність” від 15 грудня

1998Sр. №S951: „РНЄ є організацією профашистського спрямування, що

пропагує національну перевагу; її діяльність є образливою для пам’яті

загиблих в Другій світовій війні, а запланований з’їзд передбачає загрозу

відродження фашизму” [246]. В закритому бюлетені Націонал-більшовицької

партії „НБП-інфо” №S2 теж, внаслідок врахування суто зовнішніх

стилістичних особливостей РНЄ, зазначалось, що члени РНЄ „… були

модельними „фашистами”…” [223,Sс.S5].

Автор погоджується з думкою про те, що визначення „фашизм”

належить до тих термінів, маніпулювати якими варто вкрай обережно,

оскільки в останні десятиріччя воно відмежувалося від свого первинного

змісту та перетворилося на засіб дифамації політичних опонентів і „…

118

умовне позначення для загрози демократії в Росії, ніж джерело реальної

загрози...” [136,Sс.S42], що, у свою чергу, заважає визначити реальні

параметри цього феномена. Проте, в процесі дослідження ідеології РНЄ

автор дійшов висновку, що оскільки фашизм є родовим поняттям, то

ідеологія РНЄ може розглядатися як один з його національних проявів. Таке

трактування цілком вписується в концепцію О.SГалкіна, який виокремлює в

рамках російського праворадикального руху дві основні тенденції: „західну”,

що наполягає на спадкоємності та копіюванні європейських фашистських

традицій та „автохтонну”, що акцентує увагу на самобутності російських

профашистських рухів [71,Sс.S18]. При такому підході ідеологію РНЄ можна

віднести до різновиду „автохтонного” фашизму. Інший дослідник А.SУмланд

характеризує ідеологію РНЄ як „різновид автохтонного палінгенетичного

ультранаціоналізму” [352,Sс.S225] і зараховує її до класу „миметичних

фашизмів” [352,Sс.S225].

Експерти інформаційно-аналітичного центру „Панорама” визначають

ідеологію РНЄ як суміш традиційного російського чорносотенного

націоналізму та відвертого нацизму [205,Sс.S260], що свідчить про

специфічний діалектичний розвиток РНЄ та її ідеології шляхом

виокремлення з православно-монархічних організацій та наслідування

окремих компонентів їх ідеології.

Питання щодо ідентифікації ідеології РНЄ як „фашистської” викладено

в політологічній експертизі, проведеній в 1999Sр. фахівцями Інституту

соціології РАН. Серед основних ознак фашизації ідеології та соціальної

практики ВСПР „Російська національна єдність” ними виокремлено такі:

– Ідея „Національної революції”, тобто революційного

відродження (перетворення) нації на основі звернення до консервативних

традицій і міфів минулого. Ідеологія РНЄ ставить за мету діяльності руху

створення тоталітарної держави на основі примату крайнього російського

націоналізму.

119

– Крайній, жорсткий націоналізм, що включає елементи расизму

(проголошення арійських витоків російської нації як ознаки вищої раси,

включення євгеніки (псевдонауки про вдосконалення людської породи

шляхом забезпечення чистоти раси та крові) в політичну програму РНЄ).

– Ідея жорсткої диктатури національної еліти на чолі з вождем на

основі її організації за ієрархічним принципом як керівної партії

воєнізованого типу.

– Створення воєнізованої партії „орденського” типу з жорсткою

дисципліною, жорстким „Кодексом честі” її членів, що включає страту для

„зрадників” і право діяти, керуючись „національною самосвідомістю”, не

зважаючи на законодавство; створення і військове навчання воєнізованих

загонів партії.

– Проголошення ворогів нації — внутрішніх (євреї, демократи,

ліберали, комуністи) і зовнішніх (світове єврейство, західні демократії, США,

„керовані” євреями).

– Пропаганда антисемітської і фашистської літератури.

– Антисемітизм (юдофобство), кавказофобія, ксенофобія.

– Претензії на встановлення „російського порядку” у всьому світі.

– Виправдання діяльності фашистських вождів, партій і режимів

минулого.

– Надання великого значення семіотичній (знаковій) мові

політичного стилю (мові зборів, символів, уніформи та лексики), що має

пряму аналогію зі стилем італійських, німецьких і російських фашистів 1920

–

1940-хSрр.

– Пропаганда культу сили і залякування.

– Пропаганда і романтизація безкомпромісної боротьби РНЄ і

культу смерті в ім'я перемоги РНЄ; культ вождя.

– Ідея побудови тоталітарної держави на основі корпоративності та

„національно-територіального” представництва; ліквідація національних

автономій.

120