Іванілов О.С. Економіка підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

701

— перелік і повний опис заставленого майна із зазначенням його

місцезнаходження та вартості на момент виникнення права застави;

— протокол загальних зборів працівників боржника, на якому об-

рано представника працівників боржника для участі в господарському

процесі під час провадження у справі банкрутство;

— інші документи, які підтверджують неплатоспроможність бор-

жника.

Боржник подає заяву в господарський суд за наявності майна, до-

статнього для покриття судових витрат, якщо інше не передбачено за-

коном.

Боржник зобов’язаний звернутися в місячний строк до господарчо-

го суду із заявою про порушення справи про банкрутство в разі виник-

нення таких обставин:

— задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до

неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному

обсязі перед іншими кредиторами;

— орган боржника, уповноважений відповідно до установчих до-

кументів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржни-

ка, прийняв рішення про звернення в господарський суд з заявою бор-

жника про порушення справи про банкрутство;

— при ліквідації боржника не у зв’язку з процедурою банкрутства

встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів

у повному обсязі.

У разі, якщо справа про банкрутство порушується за заявою борж-

ника, боржник зобов’язаний одночасно подати план санації відповідно

до вимог закону.

Заява кредитора повинна містити такі відомості:

— розмір вимог кредитора до боржника з зазначенням розміру не-

устойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті;

— виклад обставин, що підтверджують наявність зобов’язання бо-

ржника перед кредитором, з якого виникла вимога, а також строк його

виконання;

— докази того, що сума підтверджених вимог перевищує суму в

триста мінімальних розмірів заробітної плати, якщо інше не передба-

чено законом;

— докази обгрунтування вимог кредитора;

— інші обставини, на яких грунтується заяви кредитора.

До заяви кредитора додаються відповідні документи:

— рішення суду, який розглядали вимоги кредитора до боржника;

— копія неоплаченого розрахункового документа, за яким відпові-

дно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків борж-

ника, з підтвердженням банківською установою боржника про прийн-

яття цього документа до виконання із зазначенням дати прийняття,

виконавчі документи (виконавчий лист, виконавчий напис нотаріуса

702

тощо) чи інші документи, які підтверджують визнання боржником ви-

мог кредиторів;

— докази того, що вартість предмета застави є недостатньою для

повного задоволення вимоги, забезпеченої заставою у разі, якщо єдина

підтверджена вимога кредитора, який подає заяву, забезпечена акти-

вами боржника.

Заява кредитора може ґрунтуватися на об’єднаній заборгованості

боржника щодо різних зобов’язань перед цим кредитором.

Кредитори мають право об’єднати свої вимоги до боржника і звер-

нутися до суду з однією заявою. Таку заяву підписують усі кредитора-

ми, які об’єднали свої вимоги.

При проведенні процедур банкрутства інтереси всіх кредитори

представляє комітет кредиторів, створений відповідно до закону.

До заяви кредитора — органу державної податкової служби чи

інших державних органів, які здійснюють контроль за правильністю

та своєчасністю справляння податків і зборів (обов’язкових плате-

жів), додаються докази впровадження заходів до отримання заборго-

ваності по обов’язковим платежам у встановленому законодавством

порядку.

Кредитор зобов’язаний при поданні заяви про порушення справи

про банкрутство надіслати боржнику копії заяви та доданих до неї до-

кументів.

Якщо на момент подання заяви про порушення справи про банк-

рутство в суд вже надійшли одна або кілька заяв про порушення спра-

ви про банкрутство одного боржника, суд розглядає всі заяви, вклю-

чаючи заяву кредитора або боржника, подану останньою.

Суддя господарського суду приймає заяву про порушення справи

про банкрутство, подану з дотриманням вимог закону.

За результатами розгляду заяви кредитора та відзиву боржника у

підготовчому засіданні виноситься ухвалення, в якій визначаються:

— розмір вимог кредиторів, які подали заяву про порушення спра-

ви про банкрутство;

— дата складення розпорядником майна реєстру вимог кредиторів,

який має бути складений та поданий до арбітражного суду на затвер-

дження не пізніше двох місяців та десяти днів після дати проведення

підготовчого засідання суду;

— дата попереднього засідання суду, яке має відбутися не пізніше

трьох місяців після дати проведення підготовчого засідання суду;

— дата скликання перших загальних зборів кредиторів, які мають

відбутися не пізніше трьох місяців та десяти днів після дати проведен-

ня підготовчого засідання суду;

— дата засідання суду, на якому винесено ухвалу про санацію бо-

ржника, чи про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідацій-

ної процедури, чи припинення провадження у справі про банкрутство,

703

яке має відбутися не пізніше шести місяців після дати проведення під-

готовчого засідання суду.

Якщо заявник не виконує вимоги ухвали господарчого суду щодо

публікації оголошення про порушення провадження у справі про банк-

рутство у визначений строк, господарчий суд має право залишити за-

яву про порушення справи про банкрутство без розгляду.

З дня винесення ухвали про порушення провадження у справі про

банкрутство рішення про реорганізацію або ліквідацію юридичної

особи-боржника приймається в порядку, визначеному законом.

З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в ухвалі гос-

подарського суду про порушення провадження у справі про банкрутс-

тво або ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні, вказується про

введення процедури розпорядження майном боржника і призначається

розпорядник майна.

Розпорядник майна — фізична особа, на яку покладаються повно-

важення щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням

майном боржника на період провадження у справі про банкрутство.

Розпорядження майном боржника — система заходів щодо на-

гляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном борж-

ника з метою забезпечення та ефективного використання майнових ак-

тивів боржника та проведення аналізу його фінансового становища.

Як уже згадувалося, до боржника може бути застосована також та-

ка процедура банкрутства, як мирова угода.

Мирова угода — це домовленість між виробником і кредиторами

про відстрочки та розстрочки, а також списання кредиторами боргів

боржника, яка оформляється угодою сторін.

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження

у справі про банкрутство.

Мирова угода укладається в письмовій формі та підлягає затвер-

дженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господар-

ського суду про припинення провадження у справі про банкрутство.

Господарський суд припиняє продовження у справи про банкрутс-

тво, якщо:

— боржник не внесений до Єдиного державного реєстру підпри-

ємств та організацій України або до Реєстру суб’єктів підприємницької

діяльності;

— подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорга-

нізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;

— у провадженні господарського суду є справа про банкрутство

того ж боржника;

— затверджено звіт керуючого санацією;

— затверджено мирову угоду;

— затверджено звіт ліквідатора;

— боржник виконав усі зобов’язання перед кредиторами;

704

— кредитори не висунули вимог до боржника після порушення

провадження у справі про банкрутство за заявою боржника.

Державну політику щодо запобігання банкрутству, забезпечення

умов реалізації процедур відновлення платоспроможності суб’єкта

підприємництва або визнання його банкрутом щодо державних під-

приємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної

власності перевищує двадцять п’ять відсотків, а також суб’єктів під-

приємництва інших форм власності у випадках, передбачених законом,

здійснює орган державної влади з питань банкрутства. Цей орган дер-

жавної влади сприяє створенню організаційних, економічних та інших

умов, необхідних для реалізації процедур відновлення платоспромож-

ності суб’єктів підприємництва — боржників або визнання їх банкру-

тами. Повноваження органу державної влади з питань банкрутства ви-

значаються законом.

Процедури щодо неплатоспроможних боржників, передбачені за-

конодавством до державних підприємств, які відповідно до закону не

підлягають приватизації, застосовуються в частині санації чи ліквідації

лише після виключення їх у встановленому порядку з переліку

об’єктів, що не підлягають приватизації. У випадках, передбачених за-

коном, не застосовуються процедури банкрутства щодо комунальних

підприємств. Щодо окремих категорій суб’єктів підприємництва зако-

ном можуть бути визначені особливості регулювання відносин,

пов’язаних з банкрутством.

Відносини, пов’язані з банкрутством, учасниками яких є іноземні

кредитори, регулюються законодавством України з урахуванням від-

повідних положень міжнародних договорів, згоду на обов’язковість

яких надано Верховною Радою України.

28.3. ЛІКВІДАЦІЯ ЗБАНКРУТІЛИХ ПІДПРИЄМСТВ

Ліквідація — припинення діяльності суб’єкта підприємницької ді-

яльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійс-

нення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів

шляхом продажу його майна.

Ліквідація суб’єкта господарювання здійснюється ліквідаційною

комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб’єкта го-

сподарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим ор-

ганом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не пе-

редбачений цим Кодексом. Ліквідацію суб’єкта господарювання може

бути також покладено на орган управління суб’єкта, що ліквідується.

Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію суб’єкта господа-

рювання, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквіда-

ції, а також строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути

меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію. Ліквідаційна

705

комісія або інший орган, який проводить ліквідацію суб’єкта господа-

рювання, вміщує в друкованих органах, повідомлення про його лікві-

дацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних

(відомих) кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі у

встановлені законом строки. Одночасно ліквідаційна комісія вживає

необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості

суб’єкта господарювання, який ліквідується, та виявлення вимог кре-

диторів, з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію

суб’єкта господарювання. Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно

суб’єкта господарювання, який ліквідується, і розраховується з креди-

торами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або орга-

ну, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота лі-

квідаційного балансу повинні бути перевірені у встановленому

законодавством порядку.

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання бо-

ржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

— підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням

технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її

продажу;

— строк виконання всіх грошових зобов’язань банкрута та зо-

бов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) вва-

жається таким, що настав;

— припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), відсот-

ків та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості бан-

крута;

— відомості про фінансове становище банкрута перестають бути

конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

— укладення угод, пов’язаних з відчуженням майна банкрута чи

передачею його майна третім особам, допускається в порядку, перед-

баченому законом;

— скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного

банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого

боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо роз-

порядження майном банкрута не допускається;

— вимоги за зобов’язаннями боржника, визнаного банкрутом, що

виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред’я-

влятися тільки в межах ліквідаційної процедури;

— виконання зобов’язань боржника, визнаного банкрутом, здійс-

нюється у випадках і порядку, передбаченому законом.

Прийняття господарським судом постанови про визнання боржни-

ка банкрутом, має крім перелічених, ще й такі наслідки:

— припиняються повноваження органів управління банкрута щодо

управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не

було зроблено раніше;

706

— керівник банкрута звільняється з роботи у зв’язки з банкрутст-

вом підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці;

— припиняються повноваження власника (власників) майна банк-

рута, якщо цього не було зроблено раніше.

Призначення ліквідатора здійснюється постановою про визнання

боржника банкрутом у тому порядку, який передбачено для призна-

чення керуючого санацією. Ним може бути й особа, яка виконувала

функції розпорядника майна або керуючого санацією боржника. За

клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів, госпо-

дарський суд призначає членів ліквідаційної комісії. У разі ліквідації

державного підприємства або підприємства, в статутному фонді якого

державна частка становить більше ніж 25 %, господарський суд при-

значає членами ліквідаційної комісії представника державного органу

з питань банкрутства, за необхідності — органу місцевого самовряду-

вання.

Закон визначає функції господарського суду у ліквідаційній проце-

дурі, повноваження ліквідатора та членів ліквідаційної комісії, поря-

док передачі ліквідатору органами управління банкрута бухгалтерської

звітності та іншої документації банкрута, печаток і штампів, матеріа-

льних та інших цінностей банкрута, відповідальність за невиконання

особами цих положень.

Майно банкрута, щодо обігу якого встановлено обмеження, прода-

ється на закритих торгах, брати участь у яких можуть лише особи, які

можуть мати зазначене майно відповідно до законодавства у власності

чи на підставі іншого речового права.

Ліквідатор подає до господарського суду звіт про свою діяльність

разом з ліквідаційним балансом, забезпечує належне оформлення та

зберігання фінансово-господарських документів банкрута.

Претензії кредиторів до суб’єкта господарювання, що ліквідуєть-

ся, задовольняються з майна цього суб’єкта, якщо інше не передба-

чено цим Кодексом та іншими законами. Черговість та порядок задо-

волення вимог кредиторів визначаються відповідно до законом.

Претензії, що не задоволені через відсутність майна суб’єкта госпо-

дарювання, або які не визнані ліквідаційною комісією, якщо їх заяв-

ники у місячний строк після одержання повідомлення про повне або

часткове відхилення претензії не звернуться до суду з відповідним

позовом, а також претензії, у задоволенні яких за рішенням суду кре-

диторові відмовлено, вважаються погашеними. Майно, що залиши-

лося після задоволення претензій кредиторів, використовується за

вказівкою власника.

Склад окремих черг задоволення вимог має певні особливості при

банкрутстві окремих категорій суб’єктів підприємницької діяльності.

Ліквідація підприємства є одним з різновидів його припинення,

який можна назвати крайньою мірою, яку застосовують тоді, коли не-

707

має можливості застосування інших заходів подолання неплатоспро-

можності та вже не можна попередити банкрутство.

Таблиця 28.1

ЧЕРГОВІСТЬ ЗАДОВОЛЕННЯ ВИМОГ КРЕДИТОРІВ

Перша черга — вимоги, забезпечені заставою;

—

виплата вихідної допомоги звільненим п

ацівника банк

ру

та,

в тому числу відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

—

вит

ати, пов’язані з п

овадженням

сп

аві п

о банк

ру

тство

в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії (держав-

не мито, публікація інформації, витрати господарського керую-

чого, п

оведення а

дит

, оплата п

аці господа

ських ке

ру

ючих

тощо)

Друга черга

—

зобов’язання пе

ед п

ацівниками банк

ру

та

(

ім внесків до

статутного фонду);

— зобов’язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю

та здоров’ю громадян;

— вимоги громадян-довірителів (вкладників) довірчих това-

риств або інших суб’єктів підприємницької діяльності, які залу-

чали майно (кошти) довірителів (вкладників)

Третя черга — вимоги щодо сплати податків і зборів (обов’язкових плате-

жів)

Четверта черга — вимоги кредиторів, не забезпечені заставою

П’ята черга — повернення внесків членів трудового колективу до статутно-

го фонду підприємства

Шоста черга — інші вимоги

ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ І САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

1. У чому полягає сутність банкрутства?

2. Охарактеризуйте основні причини виникнення банкрутства.

3. Назвіть симптоми банкрутства.

4. Опишіть послідовність порушення справи про банкрутство.

5. У чому сутність поняття «мирова угода»?

6. Опишіть процедуру ліквідації збанкрутілих підприємств.

7. Яка черговість задоволення вимог кредиторів?

708

СЛОВНИК

ЕКОНОМІЧНИХ ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ

Акредитив — платіжний документ, за яким кредитна установа дає розпоря-

дження іншій кредитній установі негайно сплатити пред’явникові акре-

дитива певну суму грошей за рахунок спеціально заброньованих коштів

шляхом заповнення акредитивного листа.

Активи — все, чим володіє підприємство і що йому належить — оборотний

капітал, основний капітал, нематеріальні активи.

Активи нематеріальні — засоби, що не мають фізичної, відчутної форми, але

дають підприємству (фірмі і т. п.) дохід. Це, як правило, різні права під-

приємств (фірми і т. п.), наприклад, патенти, товарні знаки, торгові мар-

ки, авторські права, ліцензії тощо.

Акціонерне товариство — компанія, що є юридичною особою, капітал якої

складається з внесків пайовиків — акціонерів і засновників. Це форма

організації виробництва на основі залучення коштів шляхом продажу

акцій. Існують закриті і відкриті акціонерні товариства.

Акціонерне товариство відкритого типу — капітал товариства формується

за рахунок відкритого продажу акцій.

Акціонерне товариство закритого типу — акції реалізуються тільки його

працівникам і не можуть бути продані стороннім особам без згоди ін-

ших акціонерів.

Акції підприємства — акції, розповсюджувані серед інших підприємств і ор-

ганізацій, кооперативів, банків, добровільних товариств.

Акціонер — власник акцій акціонерного товариства, компанії, підприємства.

Акція — цінний папір, що випускається акціонерним товариством, який дає

право її власнику, члену акціонерного товариства, брати участь у його

управлінні й одержувати дивіденди з прибутку. Грошова сума, позна-

чена на акції, — номінальна вартість акції; ціна, по якій вона прода-

ється, — курс акцій. Акції бувають: привілейовані, іменні, на пред’я-

вника та ін.

Акція звичайна — акція з нефіксованим дивідендом, розмір якого визнача-

ється загальними зборами акціонерів після сплати фіксованого відсотка

власникам привілейованих акцій.

Акція іменна — акція з зазначенням її власника. Поширюється в порядку від-

критої передплати. Може бути простою і привілейованою.

Акція на пред’явника — акція, яка не має імені її власника. Може бути прос-

тою і привілейованою.

Акція привілейована — акція, дивіденд якої фіксується у вигляді твердого

відсотка, виплачуваного у першочерговому порядку, незалежно від ве-

личини прибутку компанії. Ця акція не дає права голосу, її власник не

бере участь в управлінні компанією.

709

Акція трудового колективу — акція, власниками якої можуть бути тільки

працівники даного колективу.

Амортизація — поступове перенесення вартості основних фондів на виготовле-

ний з її допомогою продукт або послугу чи цільове нагромадження коштів і

подальше використання їх для оновлення зношених основних фондів.

Асоціація (союз, спілка) — найпростіша форма договірного об’єднання під-

приємств та інших підприємницьких структур з метою постійної коор-

динації господарської діяльності. Асоціації (союзи, спілки) не мають

права втручатися у виробничу і комерційно-фінансову діяльність будь-

яких їхніх учасників (членів).

Аудит — вид підприємницької діяльності, що являє собою систему послуг

підприємствам для перевірки фінансової звітності і правильності відо-

браження в ній результатів фінансово-господарської діяльності.

Аукціон — спосіб продажу товарів через прилюдний торг у заздалегідь визна-

чений час у певному місці. До товарів, що виставляються на аукціонний

продаж, належать конкретні товари, нерухомість, цінні папери, кредитні

ресурси, валюта. Пропоновані на аукціон товари мають певну стартову

ціну, а їх аукціонний продаж здійснюється партіями або лотами.

Баланс — система взаємопов’язаних показників, яка характеризує будь-яке

явище або процес шляхом співставлення його окремих сторін; різниця

між доходами і витратами.

Баланс робочого часу — фактично відпрацьований час середньосписковим

працівником підприємства за зміну, добу, місяць, рік.

Банки — фінансові підприємства, які здійснюють функції кредитування і роз-

рахунків, залучення ресурсів на свої рахунки.

Банківський кредит — передача банками певним фізичним і юридичним

особам на встановлений кредитним договором строк грошей з умовою

їх повернення і сплатою певного процента за користування ними.

Банкрутство — поняття, що означає юридичне визначену неможливість під-

приємства (організації, банку) платити за боргами з причини браку за-

собів.

Бізнес (англ. — справа, заняття) — будь-яка економічна діяльність в умовах

ринкової системи господарювання, що приносить власнику певний зиск

(прибуток).

Бізнес-план підприємства — структурований план основних аспектів діяль-

ності розвитку підприємства, розроблюваний на основі стратегії підпри-

ємства.

Біржа — організаційно оформлений, регулярно функціонуючий ринок, на

якому здійснюється торгівля цінними паперами (фондова біржа) або оп-

това торгівля товарами за стандартними зразками (товарна біржа).

Біржова ціна — ціна на товари, що реалізуються у порядку біржової торгівлі.

Валова виручка — повна сума грошових надходжень від реалізації товарної

продукції, робіт, послуг і матеріальних цінностей.

Валова продукція — показник, що характеризує випуск підприємством (фір-

мою і т. п.) всієї продукції за певний період.

710

Валовий дохід — кінцевий результат діяльності підприємства, який є різни-

цею між валовою виручкою та усіма витратами на виробництво та реа-

лізацію продукції.

Валовий прибуток — частина валового доходу підприємства, яка залишаєть-

ся в нього після відрахування усіх обов’язкових платежів.

Виробіток — кількість продукції, що вироблена за одиницю часу.

Виробнича потужність — максимально можливий випуск продукції підприємст-

вом за певний час (зміну, добу, місяць, рік) у встановленій номенклатурі і

асортименті при повному завантаженні обладнання і виробничих площ.

Виробнича програма — система адресних завдань з виробництва і доставки

продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповід-

ної якості і у встановлені терміни згідно з договорами поставок.

Виробничі запаси — предмети праці, які ще не залучені у виробничий процес і

знаходяться на складах підприємств у вигляді запасів.

Витрати майбутніх періодів — витрати на підготовку та освоєння нової проду-

кції, що мають місце в даний період, але будуть погашені в майбутньому.

Готова продукція — сукупність повністю виготовлених на підприємстві ви-

робів і продуктів, які фактично відпущені або призначені для відпуску

на сторону (реалізацію).

Гроші — активи, суспільні засоби платежу, які слугують засобом обігу, оди-

ницею рахунку і засобом накопичення.

Державна інвестиційна політика — це комплекс економічних, адміністрати-

вних та правових заходів держави, спрямованих на активізацію інвести-

ційної діяльності.

Державне замовлення — це засіб державного регулювання економіки, який

передбачає формування на договірній основі необхідних для задоволен-

ня державних потреб обсягів і складу продукції та розміщення держав-

них контрактів на поставку продукції серед підприємств.

Державне регулювання економіки — координація з боку держави всієї гос-

подарської структури країни з метою підтримання стійкості й макро-

економічної рівноваги та забезпечення роботи механізму конкуренції;

сукупність різноманітних методів, інструментів, за допомогою яких

держава веде економічну діяльність.

Державний бюджет — це річний план державних доходів і видатків, затвер-

джений у законодавчому порядку.

Державний контракт — письмовий документ, що засвідчує намір (бажання)

держави в особі вповноважених Кабінетом Міністрів України галузевих

і функціональних міністерств України, державних комітетів та прирів-

няних до них інших інституціональних утворень закупити на певних

умовах конкретні обсяги продукції для поповнення державних резервів і

забезпечення споживачів, потреби яких фінансуються за рахунок Дер-

жавного бюджету.

Диверсифікація виробництва — перехід від однопрофільного до багатопро-

фільного виробництва з широкою номенклатурою продукції, що випус-

кається.