Іванілов О.С. Економіка підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

671

су є організація системи безпеки на підприємстві. У зв’язку з цим усі

підприємства створюють власні або використовують міжвідомчі служ-

би безпеки.

Міжоб’єктні служби безпеки, як правило, спеціалізуються або на

чисто режимно-охоронних послугах (охорона будівель, споруд, транс-

порту, окремих працівників підприємств, установ, членів їх сімей то-

що), або на суто економічних, правових чи консультаційних. Клієнта-

ми таких служб є сукупність малих та середніх підприємств,

організацій та установ, для яких важко утримувати власні служби без-

пеки. Більш великі підприємства, банківські чи інші установи кредит-

но-фінансової системи також звертаються з окремих питань у ці служ-

би безпеки.

Такі суб’єкти економіки не зможуть забезпечити ефективного фун-

кціонування своєї організації без комплексного підходу до питань без-

пеки. Тому, як правило, вони створюють власні служби безпеки. Стру-

ктура цих підрозділів залежить від рівня становлення підприємства,

масиву питань, вирішення яких покладає на ці служби керівництво ор-

ганізації на тому чи іншому етапі її розвитку. Але в структурі типових

служб безпеки повинні обов’язково бути підрозділи, до функцій яких

входять такі елементи системи безпеки, як:

— розвідка, контррозвідка з економічних та інших питань;

— внутрішня безпека, режим діловодства, моніторинг факторів ри-

зику;

— режим проходу на об’єкт та охорону його будівель, територій і

споруд;

— фізична безпека персоналу;

— протипожежна безпека;

— технічна безпека, до якої входять:

— робота охоронно-технічного обладнання;

— захист засобів зв’язку, комп’ютерних систем та інших комуні-

каційних мереж;

— радіаційно-хімічна безпека, цивільна оборона;

— безпека перевезень;

— інформаційно-аналітична робота;

— психолого-соціологічна робота;

— рекламно-пропагандистське забезпечення діяльності суб’єкта

підприємництва;

— експертна перевірка механізму системи безпеки.

Для ефективного виконання перерахованих функцій важливо вра-

хувати такі допоміжні елементи системи безпеки, як:

а) система повідомлення про екстрений збір;

б) типове планування дій особового складу служби безпеки (далі —

СБ), персоналу організації в критичних ситуаціях;

в) нормативне регулювання питань безпеки;

672

г) режим ділових зустрічей та переговорів;

ґ) взаємодія з правоохоронними органами;

д) навчальна підготовка особового складу СБ;

е) навчальна підготовка персоналу об’єкта з питань безпеки.

Такі служби охорони, як правило, створюються при місцевих орга-

нах внутрішніх справ або при державній службі безпеки. СБ будь-якої

фірми постійно виконує певний комплекс завдань. Головними з них

для будь-якої фірми є такі:

а) охорона виробничо-господарської діяльності та захист відомос-

тей, що вважаються комерційною таємницею даного підприємства;

б) організація роботи з правового та інженерно-технічного захисту

комерційних таємниць фірми;

в) запобігання необґрунтованому допуску й доступу до відомостей

та робіт, які становлять комерційну таємницю;

г) організація спеціального діловодства, яке унеможливлює несан-

кціоноване одержання відомостей, віднесених до комерційної таємниці

відповідного підприємства;

ґ) виявлення та локалізація можливих каналів витоку конфіденцій-

ної інформації в процесі звичайної діяльності та за екстремальних си-

туацій;

д) організація режиму безпеки за здійснення всіх видів діяльності,

включаючи зустрічі, переговори й наради в рамках ділового співробіт-

ництва підприємства з іншими партнерами;

е) забезпечення охорони приміщень, устаткування, офісів, про-

дукції та технічних засобів, необхідних для виробничої або іншої

діяльності;

є) організація особистої безпеки керівництва та провідних мене-

джерів і спеціалістів підприємства;

ж) оцінювання маркетингових ситуацій та неправомірних дій кон-

курентів і зловмисників.

Сукупність конкретних завдань, що стоять перед службою безпеки

підприємства, зумовлює певний набір виконуваних нею функцій. Зага-

льні функції, що покладаються на службу безпеки підприємства поля-

гають в такому:

— захист законних прав та інтересів суб’єктів підприємницької ді-

яльності та їх співробітників;

— збірання даних, їх аналіз, оцінювання і прогнозування операти-

вної обстановки та різноманітних ризиків на підприємстві, в організа-

ції, установі;

— вивчення та перевірка партнерів, клієнтів і конкурентів;

— своєчасне виявлення можливих посягань на об’єкт чи його спів-

робітників з боку джерел зовнішніх загроз безпеці;

— недопущення проникнення на об’єкт структур промислового

шпіонажу, злочинних формувань чи осіб із протиправними намірами;

673

— протидія технічному проникненню на об’єкта чи його комуніка-

ційні системи;

— захист співробітників об’єкта від насильницьких посягань;

— виявлення, запобігання можливій протиправній чи іншій нега-

тивній діяльності співробітників суб’єкта підприємництва на шкоду

його безпеці;

— збереження матеріальних цінностей, відомостей з обмеженим

доступом;

— пошук та здобування необхідної інформації для прийняття оп-

тимальних управлінських рішень з питань стратегії і тактики подаль-

шої підприємницької діяльності;

— фізичну і технічну охорону будов, споруд, територій, транспор-

тних засобів;

— формування в засобах масової інформації у партнерів та клієн-

тури позитивного іміджу про суб’єкт підприємницької діяльності, що

повинно сприяти реалізації бізнес-проектів;

— відшкодування матеріальних та моральних збитків, спричине-

них неправомірними діями юридичних чи фізичних осіб;

— організація і забезпечення пропускного та внутрішньо-

об’єктного режиму в приміщеннях; порядок несення служби; контроль

дотримання вимог режиму персоналом підприємства і партнерами

(відвідувачами);

— участь у розробці основоположних документів (статуту, правил

внутрішнього розпорядку, договорів тощо) з метою відображення в

них вимог організації безпеки й захисту (комерційної таємниці):

— розробка та здійснення заходів із забезпечення роботи з докуме-

нтами, що містять відомості, які є комерційною таємницею, контроль

виконання вимог матеріалів інструктивного характеру;

— виявлення і перекриття можливих каналів витоку конфіденцій-

ної інформації, облік та аналіз порушень режиму безпеки працівника-

ми підприємства, клієнтами та конкурентами;

— організація та проведення службових розслідувань за фактами роз-

голошення або втрати документів, інших порушень безпеки підприємства;

— розробка, оновлення і поповнення переліку відомостей, що ста-

новлять комерційну таємницю, та інших нормативних актів, які регла-

ментують порядок організації безпеки й захисту інформації;

— забезпечення суворого виконання вимог нормативних докумен-

тів з питань захисту комерційної таємниці;

— організація та регулярне проведення навчання працівників під-

приємства й служби безпеки за всіма напрямами захисту комерційної

таємниці;

— ведення обліку сейфів і металевих шаф, якщо в них дозволене

постійне чи тимчасове зберігання конфіденційних документів, а також

облік та охорона спеціальних приміщень і технічних засобів;

674

— підтримка контактів із правоохоронними органами та службами

безпеки сусідніх підприємств (організацій) в інтересах вивчення кри-

міногенної обстановки в районі;

— контроль за ефективністю функціонування системи безпеки.

У нормативних документах, які визначають організацію діяльності

служб безпеки підприємств, виокремлюються конкретні об’єкти, які

підлягають захисту від потенційних загроз і протиправних посягань.

До них належать:

— персонал (керівники; персонал, який володіє інформацією, що

становить комерційну таємницю підприємства);

— матеріальні цінності та фінансові кошти (приміщення, споруди,

устаткування, транспорт; валюта, коштовні речі, фінансові документи);

— інформаційні ресурси з обмеженим доступом;

— засоби та системи комп’ютеризації діяльності підприємства;

— технічні засоби та системи охорони й захисту матеріальних та

інформаційних ресурсів.

ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ І САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

1. Сутність економічної безпеки підприємства.

2. Фактори впливу на економічну безпеку.

3. Джерела загроз економічній безпеці підприємства.

4. Структурні елементи і схема організації економічної безпеки.

5. Методологія оцінювання рівня економічної безпеки.

6. Аналіз та оцінювання досягнутого рівня економічної безпеки.

7. Фінансова складова економічної безпеки.

8. Інтелектуальна й кадрова складова економічної безпеки.

9. Техніко-технологічна складова економічної безпеки.

10. Політико-правова складова економічної безпеки.

11. Інформаційна складова економічної безпеки.

12. Екологічна складова економічної безпеки.

13. Принципи організації служби економічної безпеки.

675

РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ

І САНАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВ

ПИТАННЯ ДЛЯ ТЕОРЕТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

27.1. Сутнісна характеристика процесу реструктуризації підприємств.

Види реструктуризації.

27.2. Процес і процедура реструктуризації.

27.3. Ефективність реструктуризації підприємств.

27.4. Санація (фінансове оздоровлення) підприємства.

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

• Реструктуризація підприємства

• Етапи реструктуризації

• Види реструктуризації

• Еволюційна реструктуризація

• Революційна реструктуризація

• Санаційна реструктуризація

• Адаптаційна реструктуризація

• Інноваційна реструктуризація

• Випереджувальна реструктуризація

• Оперативна реструктуризація

• Стратегічна реструктуризація

• Економічна реструктуризація

• Технічна реструктуризація

• Управлінська реструктуризація

• Фінансова реструктуризація

• Об’єкти реструктуризації

• Реструктуризаційний процес

• Реструктуризаційні заходи

• Програма реструктуризації

• Бізнес-план реструктуризації

• Динамічна реструктуризація

• Показники реструктуризації

• Ефективність реструктуризації

• Форми реструктуризації

• Методи реструктуризації

• Санація підприємства

• Механізм санації

• Досудова санація

• Бізнес-план санації

• Фінансування санаційних заходів

27.1. СУТНІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОЦЕСУ

РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ

. ВИДИ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ

Стабілізація вітчизняної економіки та поступове нарощування еко-

номічного потенціалу країни безпосередньо пов’язані з реалізацією ак-

тивної структурної політики, яка вважається ключовим елементом за-

гальної стратегії розвитку первинних ланок (підприємств, організацій)

і в цілому суспільного виробництва.

Сучасний стан економіки на макро- і мікрорівні характеризується

деформованою структурою виробництва. Тому одним із стратегічних

завдань більш ефективного розвитку виробничого потенціалу є його

структурна перебудова. Її можна здійснювати, з одного боку, за допо-

могою проведення ефективної політики реструктуризації та санації по-

676

тенційно конкурентоспроможних підприємств, а з іншого — через лік-

відацію (повне перепрофілювання) збиткових і збанкрутілих підпри-

ємств.

Слово «реструктуризація» (restructuring) було введено в професій-

ний вжиток Джеком Велчем із General Electric на початку 80-х років

минулого століття і з того часу його трактування набувало різного зна-

чення і кожний вкладав у нього різний зміст.

Так серед варіантів трактування реструктуризації можна виділити

такі:

— комплексні зміни із антикризовими заходами;

— кардинальні зміни організаційно-правової структури суб’єкта

господарювання;

— комплекс заходів, пов’язаних із перетворенням усіх сфер діяль-

ності підприємства, від структури фінансів, до технічного переозбро-

єння і пошуку нових ніш на ринку;

— комплексні та взаємопов’язані зміни структур, що забезпечують

функціонування підприємства в цілому;

— створення на базі підприємства кількох менших економічних

одиниць;

— комплекс реорганізаційних заходів, які мають на меті вихід під-

приємства із кризи і забезпечення його подальшого розвитку.

У вітчизняній літературі стверджують, що реструктуризація — це

комплексні зміни з антикризовими заходами. В інших це поняття асо-

ціюється із своєрідним «ярликом» на процесі змін підприємства, який

має чітко відображати суть майбутніх змін. А дехто переконаний, що

реструктуризація — це кардинальні зміни організаційно-правової

структури об’єкта господарювання.

Існує також нормативне визначення терміна реструктуризації. Зок-

рема, в законі України «Про відновлення платоспроможності боржни-

ка або визнання його банкрутом» процес реструктуризації підприємст-

ва визначено як здійснення організаційно-господарських, фінансово-

економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганіза-

цію підприємства, що сприятиме його фінансовому оздоровленню, збі-

льшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підви-

щенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів.

За всією різноманітністю наведених визначень можна побачити го-

ловну ідею чи постулат, а саме цим постулатом є твердження, що «ре-

структуризація — це зміни, а зміна — це саме життя». Реструктуриза-

ції властивий свій життєвий цикл, своя еволюція зародження, розвитку

становлення і подальшої трансформації.

Еволюційний шлях реструктуризації є шлях синтезу форм, спадко-

вості етапів і пошуку нових технологій. Перехід від одного етапу до

іншого має прогресивний характер, оскільки характеризується функці-

ональним збагаченням форми реструктуризації і адекватного до неї

677

механізму втілення, тобто своїм набором техніки, технології, інстру-

ментарію для реструктуризаційного процесу.

Етапність реструктуризації змінювалася відповідно до ступеня роз-

витку вітчизняного бізнесу.

Перший етап реструктуризації вважався антикризовим і технологія

його передбачала процес активного поділу підприємства на дрібніші

економічні одиниці, чи просто серйозні зміни організаційної структу-

ри. Цей етап не відзначався особливою цілісністю і ринковою логікою

дій керівництва, оскільки такі поняття як «клієнт», «ринок», «страте-

гія» ще не були домінуючими, тому й цілі реструктуризації зводилися

до заходів, спрямованих на виживання підприємств, виходу їх з кризо-

вого стану (але ще не розвитку). При цьому реструктуризації підляга-

ли, як правило, слабкі, неплатоспроможні підприємства, що стояли на

межі банкрутства.

Варіантами проведення реструктуризації на першому етапі є:

— перепрофілювання підприємств;

— виділення окремих структурних підрозділів для подальшої дія-

льності;

— виділення окремих структурних підрозділів як нових юридич-

них осіб;

— злиття двох і більше підприємств з утворенням нової юридичної

особи.

Після цього етапу почалась епоха реструктуризації з іншими акце-

нтами і ринковим чуттям, тобто ринкова (маркетингова) реструктури-

зація. Культура такої реструктуризації навіяна «донорськими організа-

ціями» чи консалтинговими компаніями. Змінювався зміст рестру-

ктуризації і логіка всіх структурних змін підпорядковувалась одному

ключовому завданню, яке ґрунтувалося на відповідному розумінні ри-

нку, своєї клієнтської бази, прогнозів і тенденцій ринку. Для цього ча-

су характерним було створення маркетингових підрозділів, впрова-

дження управління витрат, продажу зайвих активів. Тобто підпри-

ємства не ділились, а набували статусу ринкового суб’єкта господарю-

вання.

Маркетингова реструктуризація також мала перехідний характер,

який виявив невідповідність принципів організації управління, що

склалися раніше, умовам господарювання, які зазнали змін. Нові під-

ходи ще не спиралися на цілісну систему, вони перебували в зародко-

вій стадії. На зміну стратегії виживання почала приходити стратегія

рішучого оновлення технології виробництва, збуту і самого управлін-

ня, тобто, зміни всіх внутрішніх процесів, тому реструктуризаційні за-

ходи набувають інноваційного характеру. Об’єктивність цього процесу

неминуча.

Нині світовий технологічний розвиток рухається в напрямі транс-

формаційного процесу, і тому інноваційний характер змін зумовлює

678

перетворення реструктуризації в іншу якість — трансформацію як ви-

щий її прояв. Термін «трансформація» сигналізує про значно глибші

комплексні зміни — зміни в культурному середовищі, а саме — зміни

базових цінностей і мотивів поведінки людей. Саме таку планку змін

ставлять перед собою підприємства при проведенні змін сьогодні,

спрямованих на підвищення якості ведення бізнесу.

Еволюційний шлях реструктуризації показує, що підприємство по-

винно постійно стежити за основними компонентами навколишньої

системи і робити висновки щодо своїх потреб у змінах. Але цим не ви-

черпується поняття реструктуризації, яка на кожному етапі має свої

завдання, але загальна мета (ідея), проявляється в різних формах і ви-

дах, але упорядкована відповідною процедурою і механізмом реаліза-

ції, і побуджена впливом зовнішніх та внутрішніх чинників. Названі

компоненти утворюють концептуальну модель реструктуризації, яка

допомагає краще збагнути і зрозуміти суть та зміст реструктуризації.

Як уже зазначалося, реструктуризація починається з ідеї.

Метою проведення реструктуризації є створення повноцінних

суб’єктів підприємницької діяльності, здатних ефективно функціону-

вати за умов ринкової економіки та виробляти конкурентоспроможну

продукцію, що відповідає вимогам товарних ринків. Отже, процедуру

реструктуризації можна визначити як комплекс заходів, спрямованих

на відновлення стійкої технічної, економічної та фінансової життєзда-

тності підприємства.

Під мету виробляються завдання і, таким чином, утворюється лан-

цюг цільової орієнтації реструктуризації. Завдання реструктуризації

для кожного етапу є свої, але до типових належать:

— сприяння у виживанні та забезпечення повноцінного функціо-

нування суб’єктів господарювання;

— відновлення конкурентоспроможності та платоспроможності

підприємств;

— управління змінами.

Реструктуризація на рівні підприємства стосується перебудови всіх

сфер його діяльності, починаючи від виробничо-технічних та організа-

ційних систем і завершуючи фінансовими аспектами і проблемами

власності.

Реструктуризацію можна проводити і на макрорівні. У такому

випадку вона спрямовується на зміну співвідношення окремих га-

лузей та підгалузей, рівня розвитку елементів ринкової інфраструк-

тури, механізмів і важелів управління економікою, приватизацій-

ними процесами.

В цілому будь-яка реструктуризація має забезпечувати в кінцевому

підсумку платоспроможність підприємств, що обумовлюється змен-

шенням витрат, підвищенням продуктивності праці, впровадженням

нової технології, модернізацією обладнання.

679

При цьому вважається, що процесам реструктуризації підлягають,

як правило, слабкі, неплатоспроможні підприємства, що стоять на ме-

жі банкрутства, однак і прибуткові підприємства використовують різні

варіанти реструктуризації. Зарубіжний досвід свідчить, що реструкту-

ризацію на Заході проводять і досить успішні компанії, які прагнуть

забезпечити достатню прибутковість своїх акцій у майбутньому. Тому

цілком справедливим є більш широке трактування реструктуризації як

процесу підготовки і реалізації програми комплексних змін на підпри-

ємстві з метою підвищення його ринкової вартості.

Процес реструктуризації може бути викликаний рядом зовнішніх і

внутрішніх причин.

Зовнішні чинники реструктуризації:

— технологічний прогрес (новітні технології, передові методи ко-

мунікації та інформаційного зв’язку; зниження затрат на обробку да-

них, ефективні транспортні мережі);

— міжнародна економічна інтеграція (скорочення торговельних і

митних бар’єрів, більш вільний потік капіталу, підвищення мобільнос-

ті робочої сили, утворення економічних блоків та союзів, монетарна

інтеграція та створення міжнародних валют);

— докорінні зміни на ринках розвинутих країн (уповільнення тем-

пів розвитку цих країн, більш агресивний експорт і пошук додаткових

ринків збуту, зменшення ступеня державного регулювання економіки);

— зміни соціально-економічних систем (трансформація економіч-

них систем країн Центральної та Східної Європи і Азії, зростання долі

приватного сектора);

— політика уряду (податкова, кредитна, митна, соціальна, інфор-

маційна);

— екологічна ситуація;

— соціально-культурні фактори.

Внутрішні чинники реструктуризації:

— незадовільний рівень загального менеджменту (слабка орієнта-

ція на ринок, відсутність стратегії, низька кваліфікація кадрів);

— слабкий фінансовий менеджмент з питань управління грошови-

ми потоками, прийняття інвестиційних рішень, управління затратами;

— неконкурентоспроможність продукції (поява нових продуктів і

конкурентів, виробництво застарілої продукції, падіння обсягів про-

дажу);

— високі витрати (високий рівень точки беззбитковості, високі по-

стійні витрати, високі змінні витрати, високий рівень втрат, висока ва-

ртість сервісу);

— слабка робота служби маркетингу;

— конфлікт інтересів (власників, робітників, клієнтів, партнерів);

— стереотипи мислення керівництва, що не відповідають новітнім

процесам соціально-економічного розвитку.

680

Реструктуризаційні зміни, які проводяться на підприємствах, мо-

жуть стосуватися:

1) модернізації — оновлення устаткування і технології;

2) реорганізації — зміни методів і поділу праці; потоків інформації;

3) адаптації — пристосування елементів підприємства до поточних

умов;

4) нововведень — продуктових і процесних.

Таким чином, реструктуризація в широкому розумінні:

— передбачає комплексність змін, а не зміни тільки однієї сфери

функціонування (маркетинг, фінанси, виробництво);

— є постійним інструментом управління, а не реалізацією однора-

зової мети;

— може охоплювати майнові перетворення як елемент змін;

— підлягає модифікації і коригуванню в ході реалізації.

Реструктуризація передбачає зімни структури майна (правового

статусу); організаційної структури підприємства; виробничої структу-

ри; структури виробничої програми, залученого капіталу, активів, до-

ходів і витрат, персоналу; інформації та інших структур.

Реструктуризація підприємства спрямована на розв’язання двох

основних завдань:

— по-перше, оперативно забезпечити виживання підприємства;

— по-друге, відновити конкурентоспроможність підприємства на

ринку.

Відповідно до цих завдань і розглядають взаємопов’язані форми й

види реструктуризації підприємств (рис. 27.1).

Види реструктуризації

Повнота вирішу-

ваних проблем

асткова

Комплексна

Адаптаційна

Санаційна

Мета змін

Інноваційна

Випереджаюча

Управлінська

Стратегічна

Технічна

Оперативна

Тривалість

періоду

Економічна

Об’єкт змін

Реструктуризація

власності

Фінансова

Рис. 27.1. Форми і види

реструктуризації підприємств