Іванілов О.С. Економіка підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

згода або договореність також має силу. Звичайно згоди включають

такі пункти:

— назва фірми і прізвища всіх партнерів;

— вид бізнесу та місце діяльності;

— повноваження кожного партнера;

— тривалість згоди;

— сума коштів інвестованих кожним партнером;

— опис схеми розподілу прибутку і можливих втрат;

— спосіб, за допомогою якого кожний партнер отримає компен-

сацію;

— обмежена сума коштів, яка може бути вилучена з капіталу това-

риства одним із партнерів;

— заява про фінансові процедури, необхідні в товаристві;

— процедура прийняття нових партнерів;

— процедура ліквідації товариств;

— підписи під згодою.

Переваги загального товариства:

1. Фінансова сила. Порівняно з одноосібною формою підприємниц-

тва товариства звичайно міцніше з фінансової сторони, тому що в біз-

несі беруть участь декілька власників. А це дає змогу привертати знач-

ні кошти. Крім цього, приватна власність та інші види приватного

стану кожного партнера (якщо тільки обмежена відповідальність това-

риств не зафіксована в згоді) можуть бути привернені для підвищення

фінансової відповідальності асоціації.

2. Свобода та оперативність дії. З цієї сторони товариство мало

відрізняється від одноособової форми. Два або декілька партнерів зви-

чайно легко і швидко приймають управлінське рішення без контролю з

боку вищих органів.

3. Допоміжні можливості в менеджменті. Одним із основних не-

доліків одноосібної форми бізнесу є те, що підприємець повністю бере

на себе всі менеджерські обов’язки, хоча до виконання деяких він аб-

солютно не готовий. У товариствах, де часто збираються люди зі здіб-

ностями і досвідом, які доповнюють один одного, менеджерські функ-

ції можуть бути поділені. Наприклад, один партнер може бути

експертом у фінансах і постачаннях, а інший — у маркетингу. Розпо-

діл функцій партнерів у зв’язку з кваліфікацією і досвідом кожного

допомагає створити більш ефективне підприємництво.

Соціально-психологічне оточення через невелику кількість партне-

рів товариства — добра психологічна атмосфера як у відношенні з клі-

єнтами та іншими бізнесменами, так і в колективі взагалі.

4. Простота в організації. Організувати товариство не на багато

складніше від одноосібного підприємства. Головне — наявність згоди

між партнерами. Юридична допомога в підготовці такої згоди бажана

але необов’язкова.

5. Власна зацікавленість. Товариства дають можливість зберегти

такий самий високий ступінь зацікавленості, як і в одноосібній формі.

Все, що вигідно для товариства, вигідно для кожного партнера.

Недоліки загального товариства

Крім деяких недоліків товариств, аналогічним недоліком одноосіб-

ної форми (невизначеність часу діяльності, необмежена відповідаль-

ність за борги і т. п.) існують і інші.

1. Необмежена відповідальність партнерів. Якщо це не обговоре-

но в згоді, то кожен партнер несе повну відповідальність за всі борги

товариства незалежно від розмірів інвестицій. Звичайно, якщо товари-

ство потерпіло невдачу, то кожний партнер несе відповідальність про-

порційно своїй частці в інвестиції. Але якщо один із партнерів не має

вдосталь власних коштів для покриття всієї своєї частки в збитках, то

інші повинні за свій рахунок покрити збитки. В корпорації на відміну

від товариств фінансова відповідальність розподіляється між усіма

утримувачами акцій у зв’язку з долею їх акціонерного капіталу.

2. Ймовірність взаємної недовіри. Ще один недолік товариства,

який випливає з попереднього, пов’язаний з необхідністю високої до-

віри між партнерами. Для цього необхідно, щоб ділові операції відбу-

валися без перешкод. Велика помилка одного з партнерів може роз-

орити інших. Якщо у відношеннях між партнерами немає певної

довіри, це може призвести до постійного відчуття дискомфорту і на-

пруження.

3. Недостатність досвіду. Товариство — не постійна форма під-

приємництва. Смерть або вихід одного з партнерів веде до ліквідації

товариства, а ті партнери, які залишилися в частці, можуть організува-

ти нову форму бізнесу, але на практиці цього, звичайно, не трапляєть-

ся. У більшості випадків партнеру, який залишився, або партнерам не

вистачає фінансових ресурсів, щоб купити частку, яка залишилась піс-

ля смерті або виходу із справи партнера. Така неможливість затрудняє

заключення довгострокових угод з іншими бізнесменами та фірмами.

Товариства з обмеженою відповідальністю

Це такий вид товариств, у згоді про створення яких фігурують один

або декілька партнерів, чия відповідальність не обмежена, і один або

декілька партнерів, відповідальність яких обмежена у межах вкладено-

го ними капіталу, якщо друге не оговорене в згоді. Партнерами можуть

виступати як індивідуальні підприємства, так і корпорації. Товарист-

вам з обмеженою відповідальністю наявність партнерів з необмеже-

ною відповідальністю — не завада. Для створення такого товариства

потрібна формальна згода.

Партнерам з обмеженою відповідальністю не дозволяється займа-

тися в товариствах ніякою менеджерською діяльністю. Якщо вони цим

займаються, то при судових розбираннях є основними партнерами з

повною відповідальністю.

Головна перевага обмеженого партнерства — це можливість інвес-

тувати капітал, а саме воно виступає засобом залучення капіталів.

Партнери ризикують тільки втратити свої першопочаткові інвестиції.

Таким чином, подібне партнерство залучає людей, які хочуть вкласти

свої капітали, але не бажають брати участі в менеджменті цього під-

приємства.

Договірне товариство

Створюють юридичні та фізичні особи, які знаходять вигоду в су-

місних діях на ринку, але не хочуть втратити своєї самостійності —

зливати свій капітал або створювати нову юридичну особу з відокрем-

леною від засновників власністю. Укласти договір про повне товарист-

во, який передбачає сумісну підприємницьку діяльність або при досяг-

ненні якої-небудь мети (скажімо, сумісні оптові закупки сировини),

можуть тільки ті юридичні та фізичні особи, які вже мають право во-

лодіти, займатися підприємницькою діяльністю.

При цьому учасники договірного товариства зберігають свою гос-

подарську та юридичну самостійність: мають самостійні баланси, пра-

во розпоряджатися виробленою продукцією, вибирати постачальників

і т. п. Форми власності учасників значення не мають. Нової юридичної

особи члени товариства не засновують, його учасники лише передають

на підставі договору про сумісну діяльність загальну власність під

управління одного з них.

Наприклад, дві ткацьких фабрики об’єднують свої зусилля для оп-

тових закупок сировини. Це приносить відчутну вигоду: чим більша

закупочна партія, тим вища скидка. Або підприємства, які належать рі-

зним власникам, укладають договір про повне товариство для сумісної

діяльності на ринку, скажімо, під одною фірмовою назвою. Діють вони

окремо, кожен несе, згідно з обов’язками, повну відповідальність усі-

єю власністю перед кредиторами.

Учасники договірного товариства поділяються на дійсних членів і

членів-вкладників. Усі дійсні члени рівноправні, їм на стадії укладання

договору дана можливість вибору: кожен із них стане здійснювати дії

від імені товариства, може поручити це одному або декільком дійсним

членам, розділити між собою обов’язки і сферу компетенції, передба-

чити види і розміри угод, за якими потрібна згода всіх або більшості.

Члени-вкладники таких прав не мають. Кожний дійсний член має один

вирішальний голос, а члени-вкладники — дорадчий.

У повному товаристві у зв’язку з договором про необмежену солі-

дарну відповідальність, згідно з обов’язками товариства, несуть усією

своєю власністю всі учасники, в змішаному товаристві — один або де-

кілька дійсних членів, а члени-вкладники відповідають за обов’язки

товариства лише в межах своїх вкладів.

Припустимо, двоє підприємств з’єднують свої зусилля для ство-

рення товаропровідної мережі і сервісного обслуговування. Відповідно

до договору, одне з них, солідніше, може взяти на себе всі турботи по

створенню центрів продаж; інше, початкове, згодне вкласти в загальну

справу лише певну суму — взамін на обов’язок продавати і обслугову-

вати в цих центрах і свою продукцію. Перше несе за обов’язками пе-

ред кредиторами повну відповідальність цією власністю, друге —

тільки в межах свого вкладу.

Прибуток або збут у такому випадку розподіляється так, як ви-

значили учасники товариства у своєму договорі. Можливі різні

принципи розподілу. Дійсні члени товариства не можуть брати участі

в інших підприємствах, які здійснюють підприємницьку діяльність у

тій самій сфері, що й товариство, без згоди на те інших дійсних чле-

нів товариства.

Договірне товариство не має права випускати цінних паперів. У ра-

зі виходу з товариства учасник може попросити його частку у власнос-

ті товариства.

Корпорації

Корпорація з’являється тоді, коли є в цьому необхідність, і вмирає,

коли ця необхідність відпадає. Вона може володіти власністю, гроши-

ма та іншими корпораціями; може навіть «купувати та продавати» та-

лановитих людей. Вона може наймати юристів, подавати до суду і від-

повідати по суду, позичати гроші. Якщо її борги перевищують її

активи, це дуже прикро для кредиторів. Так вважає американський

вчений Майєр.

У США корпорації є юридичними особами, яким належать ті самі

права, що й окремим громадянам. Вони включають в собі право воло-

діння, отримання позички, закладення та ліквідації власності, право

управління своїми власними справами, право звертання до суду. З ін-

шого боку, корпорації несуть відповідальність перед законом, тому на

них можна подати до суду.

Корпорації становлять невеликий відсоток усієї кількості компаній

у США. У той же час декілька сотень цих корпорацій контролюють

велику частину всього американського бізнесу, хоча не всі корпорації

належать великому бізнесу. Але весь великий бізнес — це корпорації.

Існують різні види корпорацій.

Некомерційні корпорації. Це корпорації, які не розраховані на

отримання прибутку: урядові, міські, муніципальні, політичні ство-

рення, а також благодійні, релігійні, просвітницькі та подібні інститу-

ти. Форма корпорації приваблива у випадках, головним чином, через

обмежену відповідальність інвесторів (наприклад, у випадку, коли від-

повідальний за який-небудь збиток).

Комерційні корпорації. Поділяються на відкриті та закриті. Відкри-

та корпорація — це компанія, акції якої відкриті для вільного продажу.

Якщо акції корпорації не належать відкритому продажу, тоді вона за-

крита.

У США, Англії та інших західних країнах за типом відповідальнос-

ті розрізняють такі види корпорацій:

а) з відповідальністю, обмеженою акціями;

б) з відповідальністю, обмеженою гарантіями;

в) з необмеженою відповідальністю.

Що таке корпорація з відповідальністю, обмеженою акціями? Бі-

льшість компаній належать до цього виду. Це можуть бути і величезні

корпорації, і зовсім маленькі фірми, які складаються із одного або де-

кількох підприємців. Головна особливість корпорацій у тому, що від-

повідальність за борги обмежена її фінансовими ресурсами, які, в свою

чергу, і визначаються розмірами акціонерного капіталу. В назві цих

корпорацій часто є букви «ЛТД». При ліквідації або банкрутстві відпо-

відальність корпорації перед кредиторами обмежена.

У корпорації з відповідальністю, обмеженою гарантіями, відпові-

дальність її членів також обмежена. Однак у цьому випадку вона ви-

значається тими сумами, які кожен член корпорації погодився вкласти

у власність та акціонерний капітал компанії. Саме цими сумами він

збирається відповідати у випадку ліквідації компанії.

Члени корпорації з необмеженою відповідальністю відповідають

перед кредиторами не тільки акціонерним капіталом або конкретними

сумами коштів під гарантію. Така відповідальність може поширювати-

ся на всі майнові та фінансові активи членів корпорації. Цей вид кор-

порації трапляється вкрай рідко.

Змішана корпорація — це компанія, в якій беруть участь як прива-

тні власники, так і держава.

Переваги корпорації

1. Обмежена відповідальність власників. Серйозним недоліком то-

вариств і одноосібної форми підприємництва є те, що приватна влас-

ність власника може бути використана для погашення боргів фірми у

випадку фінансового краху. Цей недолік виключений у корпорації.

Власники корпорації, які називаються акціонерами, або утримувачами

акцій, втрачають не більше, ніж вартість їхніх інвестицій. Виняток

становлять банківські акції, за якими відповідальність у вартісному

вираженні може бути більша, ніж сума вкладеного капіталу. Кредито-

ри можуть розраховувати на покриття боргів за рахунок матеріальних

цінностей, які належать корпорації, але не можуть претендувати на

приватне майно або цінності утримувачів акцій.

2. Друга важлива перевага корпорації — простота операцій щодо

передачі права власності. Організованим ринком для таких операцій є

фондова біржа.

Термін існування корпорації. Корпорації можуть бути ліквідовані

чотирма способами:

1) за розпорядженням суду у випадку банкрутства або залучення

нелегального бізнесу;

2) рішенням, прийнятим більшістю власників акцій;

3) у випадку закінчення терміну дії статуту корпорації;

4) розпорядженням властей про анулювання статуту у випадку пе-

ревищення статутних повноважень, порушення статуту або ж діяльно-

сті за межами статуту.

Як правило, корпорації існують дуже довго. Втрата декількох акці-

онерів не дуже впливає на їхню діяльність, оскільки акції перепрода-

ються, переходять у спадщину і т. п.

3. Можливість придбання допоміжних капіталів. Корпорація може

легко і оперативно залучати капітали. Цьому сприяє декілька факторів:

обмежена відповідальність власника, легкість операцій щодо передачі

права власності, тривалий період існування корпорацій. Крім цього,

вартість окремих акцій порівняно невисока. Це приваблює багатьох

людей з низьким або середнім доходом, які хотіли б укласти кошти в

бізнес, але не мають змоги організувати власну справу. Нарешті, кор-

порації випускають різні типи акцій (привілейовані і звичайні), що

привертає увагу різних категорій інвесторів.

4. Спеціалізований кваліфікаційний менеджмент. Від того, що ко-

рпорації звичайно більші від інших підприємницьких утворень, вони

можуть собі дозволити залучати значну кількість спеціалістів. У това-

риствах та одноосібних формах один або декілька індивідів повинні

виконувати всі менеджерські функції. В корпораціях спеціалісти-

експерти можуть займатися одним видом діяльності: технологією, ма-

ркетингом, фінансами, економічними аналізами, дослідженнями у

сфері соціології, психології.

Недоліки корпорацій

1. Витрати і труднощі організації. Технічно організувати корпо-

рацію значно складніше, ніж вищевказані форми підприємництва. На

початковому етапі створення корпорації необхідна кваліфікована юри-

дична допомога, для оформлення потрібна згода офіційних органів.

Процес оформлення може бути довготривалим, затяжним та дорогим

(особливо це стосується великих корпорацій).

2. Юридичні обмеження активності. Корпорації дозволяється

займатися тільки тією діяльністю, яка обумовлена в статуті. Юрис-

ти намагаються визначити в статуті як можна ширше мету підпри-

ємства.

3. Оподаткування. Найважливіший недолік підприємництва в фор-

мі корпорації — створення феномена подвійного оподаткування дохо-

ду корпорації. Насамперед обкладаються податком «чисті» корпорати-

вні прибутки (суми, які утворюються після відрахування всіх витрат).

Крім того, частина корпоративного прибутку, яка розподіляється між

акціонерами, обкладається індивідуальним прибутковим податком.

У товариствах або одноосібних фірмах подібного немає. У багатьох

випадках корпорації платять ще й податки в місцевий бюджет.

4. Недостатня увага власників і службовців. У багатьох корпо-

раціях є тисячі дрібних власників акцій, які не проявляють великої

зацікавленості до її проблем. Багато з них навіть не знають імен

президента компанії чи інших її керівників, їх інтереси замикають-

ся в основному на двох питаннях: по-перше, чи платитиме компанія

дивіденди і в яких розмірах, і, по-друге, чи буде рости вартість ак-

цій. Через недостатній інтерес малих власників корпорації іноді

підпадають під контроль найнятих менеджерів, які не є виразника-

ми інтересів колективного власника підприємства. Таке положення

може призвести до того, що службовці компанії відчувають меншу

відповідальність щодо компанії. Цього не спостерігалося б, якби

вони були її власниками.

Інші недоліки:

— корпорації мусять регулярно подавати різні звіти органам вла-

ди; для організації корпорації в інших регіонах потрібне затвердження

органами влади;

— багато деталей, пов’язаних із професійними секретами, складно

утримати закритими, тому що у зв’язку з юридичними положеннями

необхідно давати інформацію, щоб вести звіти і продавати акції;

— труднощі та витрати при ліквідації корпорацій.

Організація діяльності корпорації

Після прийняття рішення про створення корпорації йдеться про ви-

бір місця її розташування. В країнах СНД закон щодо відношення ор-

ганізації підприємства відрізняють за родом занять.

Статут корпорації

Майбутні корпоратори (підприємці, які створюють корпорацію)

мають представити письмову заяву у відповідний орган влади. Після

затвердження представлений документ є статутом корпорації. Статут

можна вважати тристороннім контрактом: між органом влади і утри-

манцями акцій; між акціонерами і корпорацією; між корпораторами і

органами влади.

Статут містить такі дані:

1) назву та адресу представленої корпорації;

2) прізвища та адреси корпораторів і директорів корпорації;

3) мету створення корпорації;

4) суму і вид акціонерного капіталу, який буде затверджений;

5) привілеї і права голосування на кожний вид акцій;

6) тривалість існування корпорації.

Крім затвердженого статуту, ініціативна група корпораторів і акці-

онерів може в рамках цього статуту розробити правила внутрішнього

розпорядку, в які включають такі положення:

— про умови проведення регулярних і спеціальних зустрічей акці-

онерів (час, місце, спосіб повідомлення, конкретні умови для спеціа-

льних зустрічей);

— про раду директорів (кількість членів, відповідальність, органі-

зація, порядок заповнення вакансій, нагорода);

— про основні адміністративні пости (назва, обов’язки, процедура

відбору);

— про фінансові процедури (випуск акцій, їх передача, методи фі-

нансового і економічного аналізу і бухгалтерського обліку, необхідні

фінансові документи та їхня періодичність).

Органи управління корпорації (Рада директорів)

Головний управляючий орган корпорації — Рада директорів у

складі, як мінімум, трьох осіб, обраних акціонерами. У великих кор-

пораціях кількість членів Ради сягає 20—25 осіб. У складі Ради є

внутрішні і зовнішні директори. Внутрішні обираються, в основному,

з складу адміністрації (голова Ради, президент). У великих корпора-

ціях ще можуть бути ведучі віце-президенти. Іноді до складу Ради

входять представники профспілок. Зовнішні директори обираються з

достатньо широкого кола людей: попередні керівники цієї корпора-

ції, керівники інших фірм, представники комерційних банків та ін-

ших фінансових інститутів, пов’язаних із даною корпорацією, вчені,

юристи, державні діячі та ін. У більшості великих американських ко-

рпорацій до двох третин складу Ради представлені зовнішніми дире-

кторами, багато з яких входять одночасно до декількох компаній, що

не є протизаконним.

Рада директорів, обрана акціонерами, повинна контролювати дія-

льність адміністрації корпорації, захищати їхні інтереси, що значною

мірою, нагадує взаємовідносини між конгресом і адміністрацією США.

Директорам надається дуже велика довіра. У той же час вони можуть

бути залучені до відповідальності, навіть до судової, за використання

корпорації в приватних інтересах, за грубі помилки керівництва і т. п.

Головне завдання Ради — забезпечити щонайефективніше управління

корпорації, щоб вона була прибутковою, рентабельною, і акціонери

отримували високі стабільні дивіденди на свої акції. Через Раду, особ-

ливо через зовнішніх директорів, державні органи здійснюють зв’язок

і відповідною мірою контроль над діяльністю корпорації (насамперед

це стосується операцій з цінними паперами).

Звичайно, кандидати в нові директори пропонуються з тих, кого

добре знають. Критерії відбору не обов’язково пов’язані з глибоким

знанням деталей відповідної сфери бізнесу; велике значення має репу-

тація, порядність, чесність, досвід роботи, бачення перспективи, філо-

софія мислення і т. д.

Рада займається і поточними питаннями діяльності корпорації

(розширенням або зменшенням ділової активності), придбанням допо-

міжного обладнання, зміною характеру або спрямованості виробницт-

ва, модернізацією. В обов’язки Ради входять також відповідні ступені

рентабельності діяльності корпорації, оцінювання конкурентоспромо-

жності і ситуації на ринку, взаємовідношення з людьми, визначення

розмірів дивідендів і т. д.

Структурну схему влади в корпорації подано на рис. 2.5.

Вища законодавча влада

Збори акціонерів

[внутрішніх (працівників корпорації) і зовнішніх]

Законодавчий орган у період між зборами акціонерів

лени Ради директорів

Рада директорів (внутрішні і зовнішні члени).

Голова Ради

Комітети Ради директорів (з фінансової політики, по кадрах,

диверсифікації, виконавчий комітет)

Виконавчий орган

Адміністрація

Президент. Віце-президент. Секретар. Скарбничий

Рис. 2.5. Структура влади в корпорації

Контроль за діяльністю корпорації

В одноосібній формі або товаристві власники бізнесу є одночасно і

менеджерами. В корпорації ж власники (акціонери) найчастіше здійс-

нюють непрямий контроль над управлінням фірмою. Вони вибирають

Раду директорів, які відповідають за розробку базової політики, а та-

кож за компетентне керівництво корпорацією. В доповнення до цього

вони голосують з найбільш важливих питань (подрібнення акцій, ком-

пенсаційні плани, виплати для вищого керівництва).

Права акціонерів. Акціонери корпорації звичайно зустрічаються

один раз на рік з метою виборів Ради директорів. Під час виборів кож-

ного директора акціонер має право на один голос по одному питанню

за кожну акцію, якою він володів. Щоб представити можливість вели-

кого впливу на результат виборів акціонерів з невеликою кількістю

акцій, їм дозволено віддавати свої голоси за одного директора (всі 200

голосів), якщо є інтерес у виборах саме свого директора. Хоча цей

спосіб здається демократичним, на практиці окремі акціонери не мо-

жуть суттєво вплинути на вибір директорів або на голосування з важ-

ливих питань. Це пов’язано з тим, що більшість акціонерів корпорації

володіють невеликою кількістю акцій, значення їх голосів невелике,

щоб надати суттєвого впливу виборам.

У доповнення до права вибору директорів акціонери мають право

отримати дивіденди після їх оголошення, перевірити рахунки та інші

записи корпорації, голосувати за поправки до статуту або інструкцій,

брати участь у розподілі майна компанії у випадку її ліквідації.

Передача повноважень. Коли акціонерові повідомляють про май-

бутні збори, він може оформити заяву, у зв’язку з якою довіряє адміні-

страції або іншому акціонеру голосувати від його імені за їх бажанням.

Подібна форма увійшла в практику тому, що зібрати хоча б просту бі-

льшість акціонерів нереально. Звичайно лише близько 1 % великих

утримувачів акцій приходять на збори акціонерів великих компаній.

Орієнтовну структуру виробничої корпорації подано на рис. 2.6.

2.4. О

СНОВНІ ФОРМИ КОМЕРЦІЙНИХ ПІДПРИЄМСТВ

В ЕКОНОМІЧНО РОЗВИНУТИХ КРАЇНАХ

До основних форм комерційних підприємств належать фірма, партнерс-

тво і корпорація. Під «фірмою» розуміють економічний суб’єкт, що займа-

ється виробничою або іншою діяльністю і має господарську самостійність.

Приватнопідприємницька фірма — це підприємство, власник

якого самостійно веде справи в особистих інтересах. Він управляє фі-

рмою, одержує весь прибуток, несе персональну відповідальність за

всі її зобов’язання.

Власник фірми має право наймати і звільняти працівників, укладає

договори, контракти. Перевага приватнопідприємницької фірми поля-

гає в простоті її організації, керуванні, у свободі дій, у достатньо силь-

ній економічній мотивації (одна особа одержує весь прибуток). Недо-

ліки такої фірми — обмеженість фінансових і матеріальних ресурсів,

відсутність розвинутої системи внутрішньої спеціалізації виробництва

і керування, необмежена відповідальність.

Партнерство — це підприємство, фірма, організована декількома

особами, що спільно володіють і управляють нею. Найважливіші права

тут належать усім партнерам, проте може бути партнерство і з обме-

женою відповідальністю, коли поряд із головними учасниками, цілком

відповідальними за діяльність фірми, є партнери, відповідальність

яких обмежується сумою їхнього вкладу в справу (так звані партнери з

обмеженою відповідальністю).

В умовах партнерства порівняно легше вирішити фінансові питан-

ня, пов’язані з початком і продовженням діяльності підприємства (фі-

рми). Тут більше, ніж у приватнопідприємницькій фірмі, можна вико-

ристовувати поділ праці і спеціалізацію у виробництві і керуванні.

Недолік партнерства — поділ функцій, внаслідок чого може виникну-

ти непогодженість дій і навіть несумісність інтересів. У результаті ви-

никаючих протиріч чи виходу зі справи одного або декількох партне-

рів виникає загроза потенційного розпаду партнерства.