Іванілов О.С. Економіка підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

підставою для державної реєстрації, а й стартовим капіталом, від якого

залежить функціонування підприємства (фірми).

Обсяг статутного фонду закріплюється в установчому договорі та

статуті підприємства (фірми). Підтримка певного співвідношення між

обсягом статутного фонду та загальним обсягом виробничо-

господарської діяльності є ознакою фінансової стійкості підприємства

(фірми).

Крім статутного фонду підприємства, можуть бути утворені інші

фонди, наприклад, резервний фонд, страховий фонд, фонд споживан-

ня, фонд соціально-економічного розвитку та інші фонди, що передба-

чені чинним законодавством України або відповідним рішенням Збо-

рів учасників підприємства (фірми).

Процес створення фірми (підприємства) завершує державна реєст-

рація.

Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності прово-

диться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в ра-

йонній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за

місцезнаходженням або місцем проживання суб’єкта, якщо інше не

передбачено законом.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-

підприємців — це засвідчення факту створення або ліквідації юридич-

ної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підпри-

ємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій

шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-

підприємців — це автоматизована система збирання, накопичення, за-

хисту, обліку й надання інформації про юридичних осіб та фізичних

осіб-підприємців.

До порядку проведення державної реєстрації юридичних осіб та фі-

зичних осіб-підприємців входять:

а) перевірка комплектності документів, які подаються державному

реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці;

б) перевірка документів, які подаються державному реєстратору, на

відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації;

в) внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу-

підприємця до Єдиного державного реєстру;

г) оформлення і видача свідоцтва про державну реєстрацію та ви-

писки з Єдиного державного реєстру.

Свідоцтво про державну реєстрацію — документ встановленого

зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру

запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи -

підприємця.

Державний реєстратор — посадова особа, яка здійснює державну

реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Зміни до установчих документів юридичної особи, а також змі-

на прізвища, імені, по батькові або місця проживання фізичної

особи-підприємця підлягають обов’язковій державній реєстрації

шляхом внесення відповідних змін до записів Єдиного державного

реєстру.

Відокремлені підрозділи юридичної особи не підлягають державній

реєстрації.

Представництва, філії іноземних компаній в Україні підлягають

акредитації на її території.

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у

встановленому законом порядку, певним чином організована як

єдине ціле, має організаційну структуру і органи, які здійснюють

її правоздатність.

Юридична особа має певні традиційні ознаки. До них нале-

жать:

— наявність відокремленого майна;

— самостійна відповідальність за зобов’язаннями;

— придбання і реалізація цивільних прав від свого імені;

— можливість бути позивачем і відповідачем у суді.

Місцезнаходження юридичної особи — місцезнаходження постій-

но діючого виконавчого органу юридичної особи, а в разі його відсут-

ності — місцезнаходження іншого органу чи особи, уповноваженої ді-

яти від імені юридичної особи без довіреності, за певною адресою, яка

вказана засновниками (учасниками) в установчих документах і за якою

здійснюється зв’язок із юридичною особою.

Місце проживання фізичної особи — житловий будинок, квартира,

інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, го-

тель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа

проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за пев-

ною адресою, за якою здійснюється зв’язок із фізичною особою-

підприємцем.

Для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник

(засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати

державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом

вкладення) такі документи:

а) заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєст-

рації юридичної особи

б) копію рішення засновників або уповноваженого ними органу

про створення юридичної особи у випадках, передбачених законодав-

ством;

в) два примірники установчих документів;

г) рішення Антимонопольного комітету України про згоду на ство-

рення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб’єктів господарювання у

випадках, передбачених законодавством;

д) документ (документи), що засвідчує сплату засновником (засно-

вниками) вкладу до статутного фонду суб’єкта господарювання в роз-

мірі, встановленому законодавством;

є) документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за прове-

дення державної реєстрації юридичної особи.

Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку дія-

льність без створення юридичної особи, подають реєстраційну ка-

ртку встановленого зразка, що є водночас заявою про державну

реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного но-

мера громадянина — платника податків та інших обов’язкових

платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну ре-

єстрацію.

Власник (засновник) або уповноважені ним органи несуть відпові-

дальність за невідповідність вимогам законодавства та недостовірність

документів, що подаються для реєстрації.

Згідно з Господарським кодексом державна реєстрація суб’єктів

господарювання здійснюється у строк не більшим як десять днів із дня

подання документів, а Законом України «Про державну реєстрацію

юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», що набрав чинності з

1 липня 2004 року, передбачено, що строк державної реєстрації юри-

дичної особи не повинен перевищувати трьох робочих днів, а фізичної

особи-підприємця — двох робочих днів із дати надходження докумен-

тів для проведення державної реєстрації.

Орган, що реєструє, зобов’язаний протягом цього строку вида-

ти суб’єкту господарювання свідоцтво про його державну реє-

страцію.

У бланку свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи за-

значаються:

а) найменування юридичної особи;

б) ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств

і організацій України;

в) місцезнаходження юридичної особи;

г) місце проведення державної реєстрації;

д) дата проведення державної реєстрації;

є) прізвище та ініціали державного реєстратора.

У бланку свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-

підприємця зазначаються:

а) ім’я фізичної особи-підприємця;

б) ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків та

інших обов’язкових платежів;

в) місце проживання фізичної особи-підприємця;

г) дата проведення державної реєстрації;

д) місце проведення державної реєстрації;

є) прізвище та ініціали державного реєстратора.

Свідоцтво про державну реєстрацію підписується державним ре-

єстратором та засвідчується його печаткою.

Згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних

осіб та фізичних осіб-підприємців», за проведення державної реєстра-

ції справляється реєстраційний збір у такому розмірі:

— десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — за

проведення державної реєстрації юридичної особи;

— два неоподатковуваних мінімуми доходів громадян — за прове-

дення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

За проведення державної реєстрації змін до установчих документів

юридичної особи, державної реєстрації зміни імені або місця прожи-

вання фізичної особи-підприємця справляється реєстраційний збір у

розмірі тридцяти відсотків реєстраційного збору.

За поновлення свідоцтва про державну реєстрацію у зв’язку з його

втратою або пошкодженням справляється реєстраційний збір у розмірі

одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

На печатках і штампах суб’єкта господарювання повинен зазнача-

тись ідентифікаційний код, за яким цього суб’єкта внесено до держав-

ного реєстру суб’єктів господарювання, або ідентифікаційний номер

громадянина — підприємця.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта господарювання та копія

документа, що підтверджує взяття його на облік в органах державної по-

даткової служби, є підставою для відкриття рахунків в установах банків.

Відомості про державну реєстрацію суб’єкта господарювання вносяться

до Єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

Порушення встановленого законом порядку створення суб’єкта го-

сподарювання або недостовірність чи невідповідність вимогам законо-

давства документів, що подаються для його реєстрації, є підставою для

відмови в державній реєстрації суб’єкта господарювання. Відмова в

реєстрації суб’єкта господарювання з інших мотивів не допускається і

може бути оскаржена в судовому порядку.

Діяльність незареєстрованого суб’єкта господарювання, який під-

лягає державній реєстрації, забороняється. Доходи, одержані таким

суб’єктом, стягуються до Державного бюджету України.

Перереєстрація суб’єкта господарювання проводиться у разі зміни

форми власності, на якій засновано даний суб’єкт, або організаційної

форми господарювання, або найменування суб’єкта господарювання і

здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації.

Скасування (припинення) державної реєстрації суб’єкта господа-

рювання здійснюється за його особистою заявою, а також на підставі

рішення суду у випадках визнання недійсними або такими, що супере-

чать законодавству, установчих документів, або здійснення діяльності,

що суперечить закону чи установчим документам, або в інших випад-

ках, передбачених законом.

3.3. КЕРУВАННЯ СТВОРЕНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ

На початковій стадії своєї діяльності підприємець зіштовхується з

багатьма проблемами. Перша з них — знайти себе в господарському

просторі, тобто свою «господарську нішу». Підприємець вивчав стан

ринку, пропозиції і попит на ті або інші товари в галузі, яка його заці-

кавила, в регіоні ще до початку діяльності, але передбачити можливі

перешкоди й обмеження, вивчити можливість одержання пільг — по-

зикових, податкових і ін. до початку діяльності в повному обсязі не-

можливо.

Зараз підприємець уточнює свою «господарську нішу», може вста-

новлювати спеціалізацію свого підприємства. Для цього буде потрібно

оцінити майбутніх споживачів, дізнатися всі можливі данні про конку-

рентів, вирішити питання про техніку і технологію, за допомогою яких

буде провадитися продукція.

Наступний крок — формування виробничої бази. Підприємець має

придбати або узяти під оренду виробничі і складські приміщення,

устаткування, верстати, інструмент, придбати сировину і матеріали,

напівфабрикати, що комплектують вироби, залучити робочу силу.

Підприємство вступає у відношення з виробниками устаткування, по-

стачальниками сировини і матеріалів, із посередницькими фірмами.

Потребу в робітниках можна забезпечити шляхом особистого набору,

на біржі праці, через оголошення в пресі та іншими шляхами.

Важливий етап — залучення фінансових засобів. Власних засобів,

у підприємця для початку і розвитку справи, як правило, недостатньо.

Дефіцит коштів можна перебороти шляхом випуску акцій, тобто част-

ковою передачею прав на участь у капіталі і прибутку підприємства;

випуску власних боргових зобов’язань і, нарешті, одержанням позик у

комерційних банках. Тут підприємство вступає у взаємовідносини з

юридичними і фізичними особами, що одержують його акції або бор-

гові зобов’язання, а також із комерційними банками. Кредити банку

підрозділяються на короткострокові, середньострокові і довгострокові.

Специфіка ринкової економіки в нашій країні призвела до тому, що

найбільший інтерес для обох сторін — і підприємства, і банку — ма-

ють короткострокові позички, що видаються банками, як правило, на

30, 60 і 90 днів, тобто до трьох місяців.

Надання банками кредитів підприємствам нерідко супроводжуєть-

ся різноманітними видами страхових операцій. Страхуванню можуть

підлягати будинки, запаси матеріальних цінностей і ін. У цьому випад-

ку підприємства вступають у ділові взаємовідносини зі страховими

компаніями.

Випускаючи акції, облігації, інші цінні папери або здобуваючи їх,

підприємства звертаються до фондового ринку — ринку цінних папе-

рів. Перелік організацій, із якими підприємства вступають тут у взає-

мовідносини, достатньо великий. Насамперед — це різноманітні фон-

дові біржі, кредитно-фінансові інститути, інвестиційні фонди, індиві-

дуальні інвестори й ін.

Основною проблемою нового підприємства є створення життєздат-

ного налагодженого «організму», у рамках якого робітники чітко усві-

домлюють ціль своєї діяльності і засоби її досягнення. Якщо знов

створене підприємство не перетворюється в налагоджене і кероване

виробництво, то воно приречено до краху, незважаючи ні на блискучу

підприємницьку ідею, залучений значний капітал, ні на якість продук-

ції, що випускається, і навіть високого попиту на неї.

Підприємницьке керування на новому підприємстві потребує:

— концентрації уваги на ринку;

— фінансового передбачення, особливо в плануванні і регулюван-

ні готівки;

— створення вищої управлінської ланки задовго до того, як нове

підприємство відчує в цьому реальну потребу, і задовго до появи в

нього реальної можливості дозволити собі мати цей підрозділ;

— уміння визначати ділянки найбільше ефективного застосування

своїх сил і здібностей.

Нерідко новому підприємству вдається досягти успіху завдяки ви-

ходу на нетрадиційний для нього ринок. Знов створене підприємство

завжди повинно передбачати можливі зміни на ринку й організувати

свою діяльність так, щоб одержувати користь із зненацька виникаючих

ринкових ситуацій.

Якщо виріб, який розроблено для конкретного застосування, на-

приклад, виріб наукового або технічного характеру, то він, як правило,

закріплюється на ринку і використовується за початковим призначен-

ням. Проте дійсні нововведення спроможні створювати такі ринки, про

котрі навіть не підозрювали. Наприклад, у продовженні багатьох років

усі обходилися без копіювальних апаратів доти, поки фірма «Ксерокс»

не розробила і не запропонувала свою продукцію. Приблизно через

п’ять років після цього жодний офіс у США й інших країнах не міг

уявити свого існування без копіювальних автоматів.

Проте нікому не спало на думку, що це устаткування може знадо-

битися конторам, школам, університетам, коледжам і просто приват-

ним особам.

Звідси можна зробити висновок, що при створенні нового підпри-

ємства потрібно бути готовим до того, що продукція або послуги цього

підприємства можуть знайти цілком нових споживачів на «незаплано-

ваних» ринках. Варто перебороти традиційно підприємницький сте-

реотип мислення. І якщо компанія, що випустила продукцію з якоюсь

визначеною ціллю, раптом виявляє, що ця продукція викликає цілком

не передбачуваний інтерес у багатьох споживачів, то їй варто проана-

лізувати серйозність і можливості такого інтересу.

Якщо відірваність від ринку є «хворобою» нових підприємств на

ранніх етапах їхнього існування, то фінансовий чинник, а точніше, не-

правильна фінансова політика є серйозною загрозою таким підприємс-

твам на наступному етапі їхнього розвитку. Проблема в тому, що мо-

лоді підприємці, що організовують нове підприємство, насамперед

бажають одержати високі прибутки. Проте спочатку діяльності, на-

самперед, варто приділити увагу пошуку джерел фінансування, розро-

бці напрямків прискореного росту, регулюванню діяльності, отриман-

ню готівки. Нове підприємство може нормально розвиватися тільки за

умови забезпечення його діяльності додатковим капіталом, тобто в

підприємництві не можна обійтися без керування фінансами.

В міру розвитку й успішного функціонування важливою складовою

нового підприємства є створення вищої управлінської ланки або спеці-

альної управлінської групи. Такій ланці або групі варто починати ро-

боту з аналізу особливостей виробничо-господарської діяльності свого

підприємства, виявити конкретні ділянки, від яких залежить виживан-

ня і добробут підприємства, по кожній ділянці визначити цілі і задачі.

Керівник підприємства задовго до того, як його єдиноначальність до-

сягне критичної точки, за якою може піти спад діяльності підприємст-

ва, повинен почати вчитися взаємодії зі своїми колегами, довіряти їм,

одночасно не знижуючи вимогливості. Керівник повинен бути ліде-

ром, а не «зіркою».

Нарешті, важливим чинником керування новим підприємством є

уміння визначити ділянки, найбільше ефективного застосування

своїх сил і спроможностей. У міру того, як нове підприємство зрос-

тає і розвивається, змінюються ролі підприємців, які вклали кошти в

нього, і взаємовідносини між ними. При цьому не кожний підпри-

ємець помічає необхідність змін і, що особливо важливо, не кожний

знає, що саме потрібно робити в обстановці, що змінилася. У цих

умовах підприємець — фундатор фірми — задає собі питання: «Що

більше усього відповідає моїм спроможностям і схильностям?», «У

чому я можу себе проявити найкраще?», «На яких ділянках діяльнос-

ті підприємства я можу принести найбільшу користь?». Тільки про-

думавши відповіді на ці і подібні питання, підприємець може прийн-

яти відповідне рішення.

Винахідник фотокамери «Полароід» Едвін Ленд, наприклад, керу-

вав своєю компанією близько 13 років. За цей час компанія спочатку

стрімко зростала, а потім зупинилась. Оцінивши ситуацію, що склала-

ся, Е. Ленд вирішив, що він не спроможний до управлінської роботи на

вищому рівні й управляти компанією повинні кваліфіковані фахові

менеджери. Сам він зосередився в сфері наукових досліджень, тобто

там, де міг проявити себе краще від інших.

Е. Ленд створив собі лабораторію й обійняв посаду директора-

консультанта компанії по фундаментальних дослідженнях, а оператив-

не керівництво фірмою довірив спеціально призначеним керуючим.

Подібних прикладів із практики підприємництва чимало.

Таким чином, перед тим як починати нове підприємство, а також

тоді, коли підприємство починало працювати успішно, варто задати

собі питання: «Чи дійсно та область, у якій я збираюся починати пра-

цювати (у якій я зараз працюю), є моєю?» Тільки після позитивної від-

повіді на це питання, можна приступати до справи або продовжувати її.

3.4. П

РИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ БІЗНЕСУ

Ринок не ординарний. Конкуренція, що відбувається на ньому, одні

підприємства, фірми приводить до багатства, інші — до банкрутства.

Тепер кожне підприємство, будь-яка структура підприємницького

бізнесу повинні самостійно вирішувати свої проблеми. Якщо підприємс-

тво змушене припинити свою діяльність, то зробити це потрібно цивілі-

зованим способом. Звичайно, в разі припинення діяльності підприємств

(фірм) виникає безліч питань, від вирішення яких залежить майбутнє ба-

гатьох людей. Тому в усіх державах, у тому числі і в Україні, відпрацьо-

вані нормативи, механізм поведінки в таких ситуаціях.

Скасування державної реєстрації припиняє господарську діяльність

і є підставою для здійснення заходів щодо ліквідації суб’єкта господа-

рювання.

Припинення діяльності суб’єкта господарювання здійснюється

шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення)

або ліквідації — за рішенням власника (власників) чи уповноважених

ним органів, за рішенням інших осіб — засновників суб’єкта господа-

рювання чи їхніх правонаступників, а у випадках, передбачених зако-

нодавством, — за рішенням суду:

— у разі злиття суб’єктів господарювання усі майнові права та

обов’язки кожного з них переходять до суб’єкта господарювання, що

утворений внаслідок злиття;

— у разі приєднання одного або кількох суб’єктів господарювання

до іншого суб’єкта господарювання до останнього переходять усі май-

нові права та обов’язки приєднаних суб’єктів господарювання;

— у разі поділу суб’єкта господарювання усі його майнові права і

обов’язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних

частках до кожного з нових суб’єктів господарювання, що утворені

внаслідок цього поділу. У разі виділення одного або кількох нових

суб’єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним

актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов’язки рео-

рганізованого суб’єкта;

— у разі перетворення одного суб’єкта господарювання в інший до

новоутвореного суб’єкта господарювання переходять усі майнові пра-

ва і обов’язки попереднього суб’єкта господарювання.

Суб’єкт господарювання ліквідується:

— з ініціативи власників або за рішенням суду;

— у зв’язку із закінченням строку, на який він створювався, чи у

разі досягнення мети, заради якої його було створено;

— у разі визнання його в установленому порядку банкрутом;

— у разі скасування його державної реєстрації у випадках, перед-

бачених законодавством.

Скасування державної реєстрації позбавляє суб’єкта господарю-

вання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з

державного реєстру. Суб’єкт господарювання вважається ліквідованим

із дня внесення до державного реєстру запису про припинення його ді-

яльності. Такий запис вноситься після затвердження ліквідаційного

балансу.

Оголошення про реорганізацію чи ліквідацію господарської органі-

зації або припинення діяльності індивідуального підприємця підлягає

опублікуванню органом, який реєструє, у спеціальному додатку до га-

зети «Урядовий кур’єр» або офіційному друкованому виданні органу

державної влади або органу місцевого самоврядування за місцезнахо-

дженням суб’єкта господарювання протягом десяти днів із дня припи-

нення діяльності суб’єкта господарювання.

Ліквідація суб’єкта господарювання здійснюється ліквідаційною

комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб’єкта го-

сподарювання чи його (їхніми) представниками, або іншим органом,

визначеним законом. Ліквідацію суб’єкта господарювання може бути

також покладено на орган управління суб’єкта, що ліквідується.

Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію суб’єкта гос-

подарювання, встановлює порядок та визначає строки проведення лік-

відації, а також строк для заявлення претензій кредиторами, що не мо-

же бути меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію.

Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію

суб’єкта господарювання, здійснює таке:

1. Розміщує в друкованих органах повідомлення про ліквідацію

суб’єкта та порядок і строки заявлення кредиторами претензій;

2. Вживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської забор-

гованості суб’єкта господарювання, який ліквідується, та виявлення

вимог кредиторів, письмово повідомляючи кожного з них про ліквіда-

цію суб’єкта господарювання;

3. Оцінює наявне майно суб’єкта господарювання, який ліквідуєть-

ся, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та

подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію.

Достовірність і повнота ліквідаційного балансу повинні бути перевіре-

ні у встановленому законодавством порядку.

Претензії кредиторів до суб’єкта господарювання, що ліквідується,

задовольняються з майна цього суб’єкта. Черговість та порядок задо-

100

волення вимог кредиторів визначаються відповідно до закону. Претен-

зії, що не задоволені через відсутність майна суб’єкта господарювання,

претензії, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо їх заявники в

місячний строк після одержання повідомлення про повне або часткове

відхилення претензії не звернуться до суду з відповідним позовом, а

також претензії, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові від-

мовлено, вважаються погашеними. Майно, що залишилося після задо-

волення претензій кредиторів, використовується за вказівкою власника.

Ліквідацію підприємства (фірми) вважають завершеною, а підпри-

ємство (фірму) таким, що припинило свою діяльність, з моменту зане-

сення запису до реєстру державної реєстрації.

ИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ І САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

1. Створення власної справи. Ключові моменти.

2. Види діяльності власного бізнесу.

3. Склад техніко-економічного обґрунтування підприємства.

4. Показники обґрунтування проектів.

5. Типи бізнесу.

6. Форми підприємництва.

7. Основні засновницькі документи при створенні власного бізнесу.

8. Реєстрація та перереєстрація суб’єктів підприємницького бізнесу.

9. Основні проблеми на початковій стадії підприємницької діяльності.

10. Порядок ліквідації суб’єктів підприємництва.