Іванілов О.С. Економіка підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

121

— гордість за власні досягнення й успіхи підприємства, бажан-

ня розширити і зміцнити власні позиції, бути першими, панувати на

ринку.

Для таких підприємств характерна система цінностей, прийнятих і

схвалених усіма співробітниками.

Під впливом ряду чинників змінюються уявлення про цінності; на

процвітаючих підприємствах вони не вичерпуються лише досягненням

визначених виробничо-економічних цілей.

Варто врахувати також, що для культури підприємництва головним

є те, що відбувається на рівні поводження. Якщо рівні цінностей і по-

водження не збігаються, то це негативний результат. Для підприємств

нашої країни поширена ситуація, коли в документах, на папері написа-

не одне, а на практиці — інше. Система цінностей, правила і конкретне

поводження повинні бути узгоджені. З цією метою, наприклад, у США

розроблені програми, що дозволяють гармонізувати уявлення про цін-

ності та поводження.

Назвати культуру підприємства слабкою можна в таких випадках,

якщо:

— немає ясних уявлень про цінності, загальні переконання про те,

яким чином досягти успіху та цілей;

— цілі ставляться в основному короткострокові;

— вцілому є уявлення про цілі і переконання, але немає згоди з

питань, що в даний момент є правильними і важливими, в результаті

чого виникають протиріччя;

— окремі частини організації не можуть дійти згоди, існують різні

точки зору;

— керівники нічого не роблять для розвитку загального розуміння

цінностей, загальних переконань.

У процесі підприємницької діяльності окремій людині або групі лю-

дей доводиться приймати рішення з певних питань. При цьому на прийня-

те рішення людини впливає характер завдань, що вирішуються, і культура

ділового спілкування, що відповідає загальній культурі підприємницької

діяльності. Ділове спілкування ведеться за визначеними правилами, які є

важливим засобом підвищення його ефективності, а саме:

— перше правило коректної поведінки ділової людини — це до-

тримання норм звертання, привітання та знайомства. Зокрема, при ді-

ловій зустрічі з незнайомими людьми треба представитися самому або

через особу, яка влаштувала зустріч. Якщо ви гість, то варто предста-

витися першому. І звичайно, перед тим як познайомити будь-кого, слід

впевнитися, що обидві сторони бажають знайомства.

— друге — субординація в ділових стосунках. Як відомо, управ-

лінські відносини мають ієрархічний характер. Це означає, що некоре-

ктно віддавати будь-які службові розпорядження виконавцю, якщо йо-

го роботу повинен координувати ваш підлеглий управлінець.

122

— третє — організація ділових контактів. Наприклад, запрошуючи

співробітника на бесіду, попередьте його про це заздалегідь через

офіс-менеджера або секретаря-референта. Це дасть йому змогу підго-

тувати необхідні матеріали, розрахунки, сформулювати власні пропо-

зиції.

Існують і загальні правила: етикету, узгодження, взаємодії і само-

подачі.

Правила етикету визначають порядок, засоби до яких звертають-

ся при спілкуванні, вибір спілкування і т. д. Кожна деталь цих правил,

а їх існує багато, залежить від уміння триматися за столом і вдягатися

до етикету, вітання і прощання, яке відпрацьовано і вивірене роками.

Виконання правил етикету є обов’язковим, оскільки особа, що пору-

шила їх, втрачає статус повноправного учасника спілкування. Напри-

клад, один із значних вітчизняних підприємців з’явився на переговори

з представниками італійської фірми в білих черевиках, чим дуже шо-

кував їх, оскільки, в Італії це є поганим тоном. Такий вчинок може

скласти хибне уявлення про те, що підприємець — один із нуворишів,

і, можливо, це його перші серйозні ділові переговори. Отже, як швидко

він розбагатів, так само швидко може розоритися і мати справу з ним

небезпечно.

Особливе місце в діловому етикеті посідає вміння проводити ділові

бесіди, дотримуватися ділового протоколу. Так, підприємець, котрий

веде бесіду, виглядає значно привабливіше, якщо дотримується в своїй

поведінці таких правил:

— висловлюється стисло і по суті, чітко викладаючи свої думки;

— спирається на факти, обґрунтовуючи власну позицію;

— не захоплюється деталями, але пам’ятає, що своєчасно і доречно

наведена деталь може зміцнити достовірність вашої позиції;

— уникає конфронтації, шукає шляхи вирішення складної проблеми.

Не менш важливо дотримуватися ділового протоколу, тобто порядку

проведення ділових зустрічей, які мають бути ретельно підготовлені.

Правила узгодження взаємодії припускають, наприклад, що всту-

паючи в ділову розмову, необхідно дотримуватися таких вимог:

— висловлюватися не більше і не менше, ніж потрібно в даний мо-

мент;

— не відхилятися від теми;

— виражатися чітко.

Правила самоподачі пов’язані з індивідуальним успіхом учас-

ників.

Техніка спілкування — сукупність засобів (прийомів), що викори-

стовуються людьми для досягнення бажаного ефекту в спілкуванні. Ці

засоби бувають словесні (вербальні) і несловесні (невербальні), в тому

числі: міміка, пози, жести, тон, контакт очей, інтонація промови, а та-

кож просторово-часова організація.

123

Ряд спеціалістів у сфері комунікації відзначають, що володіння не-

вербальними прийомами більш бажане і ефективніше. Дослідження

показують, що невербальні реакції менше контролюються свідомістю,

ніж словесні висловлення.

Техніку спілкування прийнято розподіляти на техніку поводження і

техніку слухання.

Критерієм комунікабельності є вміння слухати і ставити запитання,

оскільки в процесі слухання вирішуються дві найважливіші функції:

сприйняття інформації і здійснення зворотнього зв’язку, тобто переда-

ча доповідачеві інформації про те, як сприймається його промова і по-

водження. Дослідження показали, що вміють вислухати співрозмовни-

ка спокійно і цілеспрямовано не більше ніж 10 % людей.

Уміння ставити запитання — це мистецтво. Множина конфліктів і

непорозумінь може виникнути в результаті не заданих своєчасно пи-

тань. Відмовитися шляхом запитань з’ясувати наміри співрозмовника

означає відчинити шлях догадками умоглядним побудовам, далеко не

завжди достовірним.

У процесі контакту важливу роль відіграють прояв емоцій, манери

і жести партнерів. Розуміння жестів дозволяє точніше визначити пози-

цію співрозмовника, може попередити про те, як змінити свою поведі-

нку, щоб досягти потрібної мети. Для підвищення компетенції необ-

хідно освоювати мову жестів, оскільки поводження, міміка, жести не

однакові в різних етнічних груп, народів. Так, «нуль», утворений вели-

ким і вказівним пальцем, американець сприймає як «усе нормально», у

Японії він означає «гроші», а в Португалії вважається непристойним.

На Близькому Сході не прийнято подавати гроші, подарунки, їжу лі-

вою рукою, тому що в ісламі вона вважається нечистою.

Ефективність спілкування залежить від його просторово-часової

організації. Так, варто рахуватися з місцем (службове помешкання,

суспільне, особисте) та часом (робочий, вільний), де відбувається

бесіда. Важливим елементом установлення контакту є також ураху-

вання відстані між співрозмовниками. Так, установлено, що жителі

США зазвичай розмовляють стоячи на відстані не ближче ніж 60 см

один від одного, а латиноамериканці — майже впритул. Жителі

США зазвичай працюють у великих приміщеннях, при відчинених

дверях. Так, хмарочос фонду Форда побудований зі скла і прогляда-

ється наскрізь. Німці ж вважають відчинені двері вищим ступенем

безладдя.

5.2. Д

ІЛОВА І ФАХОВА ЕТИКА

Результати опитувань свідчать, що в усьому світі все більше зрос-

тає інтерес до етичних проблем. У країнах із розвинутими ринковими

відносинами є звичайним, що питання ділової етики, соціальної відпо-

124

відальності турбують підприємця так само, як і ефективність виробни-

цтва.

В усьому світі завдяки економічним і соціальним змінам більше

значення отримують моральні і етичні норми життя суспільства, право

на людську гідність, умови праці, стан навколишнього середовища,

достаток духовних благ, свобода особи, соціальний зв’язок між людь-

ми, справедливість, зведення до мінімуму конфліктів усередині това-

риства, активна участь усіх громадян у громадському житті, право ко-

жного громадянина брати участь у прийнятті рішень та ін.

Для реалізації цих цінностей необхідний високий рівень розвитку

продуктивних сил, культури. Водночас без відновлення моральних ос-

нов суспільства неможливо створити платформу для перебудови еко-

номіки.

У період, коли здійснюється перехід від тоталітарної системи до

формування демократичних інститутів і ринкової економіки, все біль-

шого значення набуває питання про співвідношення економіки й ети-

ки, моральних і економічних цінностей.

Етика — система норм морального поводження людей, їхніх

обов’язків у відношенні один до одного і суспільства в цілому.

Мораль — форма суспільної свідомості, суспільний інститут, що

виконує функцію регулювання поведінки людини.

Розрізняють корпоративну, підприємницьку й інші види етики.

Етичні норми поводження фірми у взаємовідносинах з державою,

покупцями, постачальниками, робітниками вивчає корпоративна

етика. Багато західних фірм мають власні етичні кодекси. При цьому

вони виходять із того, що високі етичні стандарти забезпечують стабі-

льний прибуток.

Важливу роль у формуванні ділової етики, а також у виявленні й

усуненні неетичних методів бізнесу відіграє громадськість. Питання

етики обговорюються в пресі, на телебаченні, в товариствах спожива-

чів, різних асоціаціях і т. п.

Етика підприємництва розробляє кодекс поведінки, показує гід-

ність намірів підприємця, визначає притаманні йому риси.

Провідне місце серед них займають ті, що зумовлюють природу

підприємця і підприємництва. Перша риса — це заповзятливість, яка

розуміється як здатність досягати поставленої мети за рахунок власної

ініціативи, винахідливості, практичної кмітливості, готовності йти на

певний ризик, приймати і реалізовувати оригінальні ідеї. Друга — це

соціально-новаторський характер діяльності підприємця, його особли-

ва роль у ринковій трансформації економіки. Остання риса, що визна-

чає природу підприємця, — це людський фактор, людина, зусилля якої

в умовах ринкової економіки спрямовані на одержання прибутку, по-

єднуються з етичною та психологічною готовністю до відповідально-

го, чесного цивілізованого підприємництва. Це означає, що в будь-якій

125

підприємницькій діяльності слід враховувати інтереси і потреби дер-

жави та всього суспільства.

Наведені риси формують етику підприємця і перебувають у тісній

взаємодії.

Саме поєднання чітко усвідомленої природи підприємництва, ви-

значення її корисності для економічного розвитку і соціального про-

гресу з дотриманням певних норм поведінки підприємцем дає підстави

виділити складові підприємницької діяльності (рис. 5.1).

Повага до законів,

соціального порядку,

державної влади

Визнання

необхідності

конкуренції,

здатність до

плідного

співробітницва

Уміння оцінювати

новаторські дії

інших, їхній

підприємницький

потенціал

Переконання в

корисності своєї

справи для

суспільства

Здатність

створювати команду

однодумців і

працювати з нею

Оцінювання бізнесу як

справи свого життя,

захоплюючої творчості,

форми самовираження

Складові

підприємницької етики

Рис. 5.1. Складові підприємницької етики

Фахова етика відбиває особливості моральної свідомості, пово-

дження і взаємовідносин людей, що зумовлені специфікою фахової ді-

яльності.

Фахова етика визначає етичні принципи і норми поводження лю-

дей у рамках певного виду трудової діяльності. Тому виділяють педа-

гогічну, медичну, військову, управлінську та іншу етику.

Вирішальними умовами успіху є працьовитість, фахова майстер-

ність, талант. У активізації перерахованих якостей усе більше значення

має моральний підхід і рівень моральної свідомості. Важливим у про-

фесіональній етиці є об’єктивне і доброзичливе ставлення до людей, їх

фахової думки, службових прагнень. Реальним проявом фахової поря-

дності є єдність слова і діла.

Найпоширенішими шляхами формування етичної поведінки в під-

приємницьких структурах можуть бути такі:

— розробка етичних нормативів;

— створення груп або комітетів з етики;

126

— роведення соціальних обстежень і ревізій;

— навчання етичній поведінці.

Отже, основа етичного кодексу фірми — додержуватися правил

поведінки, що прийняті в цілому для суспільства.

5.3. О

РГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ПІДПРИЄМНИЦТВА

Одним із основних напрямів ринкових перетворень економіки

України є розвиток підприємництва.

Сучасний підприємець повинен знати правовий статус підприєм-

ництва (права, обов’язки і відповідальність підприємця), а також зако-

номірності і принципи керування підприємницькою діяльністю.

Аналізуючи суспільне значення підприємництва, звичайно виділя-

ють три основних складових:

— підприємництво як економічна категорія;

— підприємництво як метод господарювання;

— підприємництво як тип економічного мислення.

Підприємець є незалежним суб’єктом, що господарює та володіє

достатнім рівнем свободи дій, прагне одержати максимальний прибу-

ток. Це може бути досягнуто двома шляхами:

1) підвищенням вартості продукції;

2) зниженням витрат на виробництво.

Перший шлях простіший, але через зростання ціни підприємець

може не витримати конкуренції і втратити покупця. Другий — потре-

бує пошуку нових, прогресивніших рішень, розкриття невикористаних

раніше резервів і можливостей, розробки нових технологій, творчого

підходу.

Тому підприємець, на відміну від звичайної людини, що займається

господарською діяльністю, — це насамперед новатор, не тільки з осо-

бливим складом характеру, й з особливим економічним мисленням, в

основі якого лежить точний економічний розрахунок, бездоганне

знання законів ринку, уміння оперативно збирати, аналізувати і вико-

ристовувати необхідну інформацію. Підприємець повинен бути наді-

лений комплексом не тільки вроджених якостей, й придбаних у проце-

сі фахового навчання, практики, тренування. Щоб вижити в умовах

конкуренції і вільного підприємництва, підприємець має підтримувати

своє виробництво на передовому науково-технічному рівні, прагнути

до його здешевлення, економічної доцільності, що припускає мініміза-

цію витрат виробництва, економію фінансових, матеріальних і трудо-

вих ресурсів.

Підприємництво — це особливий новаторський стиль господарсь-

кого поводження керівника, в основі якого лежить творчий пошук но-

вих можливостей, уміння залучати і використовувати в умовах конку-

ренції ресурси з найрізноманітніших джерел.

127

У практиці підприємницької діяльності склалися певні правила —

як краще виходити з тієї чи іншої ситуації, щоб починати і вигравати

бізнес. Насамперед, необхідно ставити ясні і здійсненні цілі, робити те,

що необхідно споживачеві. Складові успіху — висока якість продукції,

відмінний сервіс, надійний і якісний маркетинг. Комерційний успіх

фірми залежить від швидкості повернення вкладених засобів через ре-

алізацію товарів (послуг). Для цього варто систематично вивчати ри-

нок, щоб знати, які аналогічні товари є і хто їх продає; за якими кана-

лами і за якими законами ведеться реалізація; які умови для після-

продажних послуг.

Конкуренція і підприємництво невід’ємні один від одного. Конку-

ренція зумовлює підприємництво, що подає специфічний тип госпо-

дарського поводження людей. Підприємництво припускає не тільки

адміністративну незалежність і свободу розпорядження ресурсами, й

спроможність до організаційних новацій і господарської ініціативи.

Підприємець повинен знати особливості товарно-грошових відносин,

володіти методами вільного ціноутворення, вільного переміщення ре-

сурсів, капіталу, вміти встановлювати і підтримувати формальні і не-

формальні зв’язки.

Тому в навчальних посібниках головних закордонних вузів за

курсом менеджменту починаючому підприємцеві дають такі реко-

мендації:

1. Бізнес робиться на економіко-етичній основі. Неприпустимо по-

рушувати узвичаєні правила підприємницької діяльності і комерції.

Діловий ризик не має нічого спільного з ризиком переступити закон.

Порядність — візитна картка підприємця.

2. Головний показник ефективності підприємництва — практичні

результати: одержання прибутку, фахове задоволення, зміцнення пози-

тивної репутації в товаристві, серед партнерів, створення копійчаного

резервного фонду стійкості фірми.

3. Підприємець повинен:

— керуватися здоровим глуздом — уміти виділити головне, прави-

льно визначити суть тієї чи іншої події, сформувати оптимальне су-

дження по конкретного питання;

— знати свою справу; незважаючи на попередні досягнення, про-

довжувати процес самовдосконалення;

— бути упевненим у власних силах — приймати рішення, що грун-

туються на точному розрахунку, здоровому оцінюванні своїх можли-

востей;

— уміти довести справу до кінця — бути спроможним напружено

трудитися, визначати для себе ритм роботи.

4. Менеджер-підприємець повинен керуватися такими заповідями:

Перша — горизонтальна кар’єра. Якщо вертикальна кар’єра (зрос-

тання в посаді) в один прекрасний день може завалитися, то здобутки

128

горизонтальної (зростання фахової майстерності менеджера) завжди з

вами. Була б майстерність, а посада завжди прикладеться.

Друга — керування з будь-якої точки. Якщо об’єкт керування фор-

мально не підпорядкований вам — це умова, але не перешкода для

кваліфікованого керування ним. Все, що не піддається вашому впливу,

показує недоліки ваших знань і навичок.

Третя — без скарг і прохань. Керуючи, ви самі відповідаєте за все,

що відбувається. вам ні на кого скаржитися. Можна оскаржити чиїсь

дії — це управлінський хід, але не можна ремствувати на когось — це

позиція. Можна домовитися, щоб вам дали щось на умовах взаємної

вигоди, але не можна просто просити. Ті, хто просить і скаржиться,

завжди змушені виправдовуватися, поступатися незалежністю. Вчіться

всього домагатися самостійно.

Четверта — радість... невдача. Вчіться швидко опановувати ситуа-

цію. Поки оточуючі тільки розбираються, ви вже досягли успіху або

потерпіли поразку. Не гайтеся з ухваленням рішення. Пам’ятайте, що

лихо не без добра і що невдача, із якою ви зуміли справитися, набли-

жає вас до наміченої цілі.

П’ята — велика мета. Зміст усякої діяльності лежить за її конкрет-

ними рамками так само, як сенс життя — за його межами. Але він

спрямовує ваш шлях, веде до вершини.

У світовій практиці склалося таке визначення гарного менеджера-

підприємця: це людина, що безупинно удосконалює існуючі методи

керівництва, безупинно вивчає нове, готова прислухатися до порад як

працівників своєї фірми, так і інших осіб.

Одним з найважливіших завдань, що забезпечують успіх діяльності

підприємницької фірми, є встановлення правильних взаємовідносин

між керівництвом фірми і співробітниками. Тому в деяких відомих фі-

рмах вироблені певні рекомендації:

1. Будьте уважні до критики і пропозицій, що спрямовані на по-

ліпшення будь-яких рішень навіть, якщо вони безпосередньо Вам ні-

чого не дають, при цьому будьте чемні і ніколи не дратуйтеся.

2. Не робіть зауваження співробітникові в присутності третьої

особи.

3. Ніколи не робіть самі того, що можуть зробити підлеглі, за ви-

нятком тих випадків, коли це пов’язано з небезпекою для життя.

4. Завжди хваліть співробітника за гарну роботу.

5. Якщо Ваші вказівки виявилися помилковими, визнайте помилку.

6. Не користуйтеся своєю владою доти, поки всі інші засоби не ви-

черпані; в останньому випадку застосовуйте свою владу повною мірою.

7. Не бійтеся, якщо Ваші підлеглі талановитіші за Вас, а пишайте-

ся ними.

8. Головне, але й найважче завдання менеджера-підприємця поля-

гає в тому, щоб навчитися спонукати підлеглих продуктивно трудитися.

129

Важливим для менеджерів-підприємців є особистий приклад і від-

мова від жорстких важелів адміністрування. Закордонні дослідження

показують, що невідповідність особистого прикладу менеджера-

підприємця цінностям, що ним проповідуються, підриває довіру пер-

соналу. Персонал орієнтується на морально-етичні норми, цінність

яких стає ясною з реальних повсякденних дій, а установки, котрими

керівництво користується лише на словах, не приживаються і тільки

дискредитують керівників. Тому менеджеру-підприємцеві повинні бу-

ти властиві такі якості: доступність будь-якому працівникові, увага до

співробітників фірми, уміння слухати і чути, толерантність до вира-

ження відкритої незгоди, обговорення проблем на місцях серед рядо-

вих працівників, у важкі моменти — відсутність прагнення насамперед

знайти винного.

5.4. П

РАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА

В умовах становлення ринкової економіки та певної нестабільності

й недосконалості правової бази економічних, у тому числі фінансових,

відносин в Україні спостерігається високий рівень правопорушень в

усіх ланках фінансово-кредитного механізму держави, що призводить

до дестабілізації його роботи, спричинює матеріальні збитки суб’єктам

фінансових правовідносин. Боротьба з цими правопорушеннями

ускладнюється труднощами розмежування правопорушень між злочи-

нами, адміністративними проступками і цивільно-правовими нормами

в сфері економічних відносин, особливо у сфері фінансових відносин

суб’єктів підприємницької діяльності між собою і з державою.

Ефективність фінансової діяльності підприємства, як і всієї систе-

ми фінансово-кредитного механізму, залежить від ступеня її правової

урегульованості. При цьому соціальна роль правового регулювання

полягає в збереженні й забезпеченні нормального функціонування фі-

нансово-кредитної системи. Регулювання фінансових відносин здійс-

нюється юридичними нормами, які являють собою загально-

обов’язкові правила поведінки, що визначають права й обов’язки осіб

у цих відносинах і забезпечуються примусовою силою державної вла-

ди. Міра обмеження свободи задана передусім тим, що однаково вільні

всі інші суб’єкти. Необхідність зважати на взаємну поведінку стає за-

гальною справою, тому до контролю за дотриманням відповідних пра-

вил закликає держава.

Кожний керівник будь-якого рівня повинен знати закони і норми,

згідно з якими він може бути притягнутий до будь-якого виду юриди-

чної відповідальності. Юридична відповідальність є одним із видів со-

ціальної відповідальності.

За характером своєї дії функціонуючі в суспільстві юридичні нор-

ми поділяють на регулятивні, охоронні і дефінітивні.

130

Регулятивні норми безпосередньо нормують поведінку суб’єктів

суспільних відносин, опосередковуючи належні їм суб’єктивні права

та обов’язки. Регулятивні норми поділяються на заборонні (їх диспо-

зиція містить заборону, що зобов’язує утримуватися від певного роду

дій), правомірні (їх диспозиція містить дозвіл, тобто право на вчинен-

ня тих чи інших дій) і зобов’язальні (їх диспозиція містить приписи,

що є своєрідним поєднанням заборони й дозволу: суб’єкт не тільки має

право здійснювати рекомендоване, а й зобов’язаний робити це; йому

заборонено утримуватися від того, на що він уповноважений).

Охоронні норми регулюють відносини юридичної відповідальнос-

ті, які виникають внаслідок порушення регулятивних норм.

Дефінітивні норми правил поведінки не встановлюють, а дають

визначення понять, категорій, явищ, що мають юридичне значення.

Наведена класифікація є відносно умовною, однак вона відображує

особливості структури норм правового регулювання, дозволяє краще

зрозуміти цей соціальний інститут як складне суспільне явище і допо-

може надалі всім, хто його вивчатиме, трактувати і бачити його як сис-

тему.

На поведінку людей юридична норма впливає або забороняючи,

або дозволяючи, або одночасно, і дозволяючи і забороняючи, тобто ре-

комендуючи.

У більшості випадків норма права, що містить заборону, обмежу-

ється вказівкою в диспозиції на те, чого не можна або що можна роби-

ти. Але іноді заборона стає лише зворотним боком позитивного прави-

ла поведінки. Забороняючи один шлях задоволення потреби, право

саме цим спонукає суб’єкта шукати інші шляхи й активно діяти в до-

зволених напрямах.

Дозволом є вміщені в диспозиції юридичної норми вказівки на

правову можливість, використання якої повністю залежить від власно-

го розсуду суб’єктів. Практично це призводить до того, що далеко не

всі ті можливості, що дозволені правом, використовуються насправді.

Припис — це заборона, оскільки забороняє утриманим від рекоме-

ндова-ної поведінки. Однак якщо така поведінка передбачена, то вже

через це вона дозволена. Припис стосується тільки активних дій і зав-

жди має не загальний, а спеціальний характер, реалізується при регу-

люванні виконавчо-розпорядчої діяльності державного апарату, а в

умовах планової економіки — під час розроблення планів-завдань під-

приємств т. п.

Дія юридичної норми як засобу, за допомогою якого суспільство

отримує той чи інший корисний ефект, проявляється в тому, що норма,

по-перше, визначає суб’єктів, які повинні брати участь у діяльності

щодо досягнення мети; по-друге, встановлює, після яких фактів ці

суб’єкти зобов’язані почати діяти; по-третє, вказує їм певні зразки по-

ведінки; по-четверте, встановлює засоби, що забезпечують дотримання