Іванілов О.С. Економіка підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

111

Гарантовані позики дають кредиторам державні гарантії до 90 % пози-

кового капіталу. У такий спосіб держава намагається зацікавити при-

ватні банки, торгові і промислові корпорації, страхові компанії, пен-

сійні фонди в наданні капіталу дрібним фірмам.

Є й інші форми державної підтримки: забезпечення малих підпри-

ємств держзамовленням (якщо виникає така необхідність), надання

особливих пільг підприємствам, які утворюються в регіонах із слабко

розвинутою промисловістю, та ін.

Розвиток малих підприємницьких форм відбувається в основному в

посередницькій сфері і галузях, що не потребують значних капіталь-

них вкладень — торгівлі, громадському харчуванні, будівництві циві-

льних об’єктів, дрібному ремонті техніки і машин, сільському госпо-

дарстві. Тим часом такий потужний ринок, як сфера науково-технічних

нововведень та інформації, не освоюється. Це зумовлено, з одного бо-

ку, недостатньою увагою до таких проблем державних структур

управління, відсутністю правових актів, що забезпечують розвиток

малого науково-технічного бізнесу, а з іншого — монополією держав-

них науково-дослідних інститутів, що зосередили в себе весь обсяг фі-

нансування наукової сфери. У результаті це привело до монополізму

держсектора в науці і відсутності впроваджувальних структур у мате-

ріальній сфері.

Малий бізнес має ефективну підтримку за кордоном.

З цих позицій цікавий досвід розвитку інноваційного бізнесу

в США.

Численні дрібні інноваційні підприємства в США стали своєрідним

доповненням до традиційних науково-дослідних і конструкторських

комплексів промислових корпорацій, університетів, безприбуткових

дослідницьких організацій, державних лабораторій, різних цільових

структур. Істотно програючи подібним організаціям по ресурсному за-

безпеченню, дрібні фірми в сфері НТП виграють у можливості макси-

мального розкріпачення творчого потенціалу й ініціативи науково-

технічних працівників.

Досвід США показує, що в умовах ресурсної незабезпеченості ма-

лого інноваційного бізнесу найважливішим чинником його існування є

організація своєрідної мережі його підтримки. Основні напрями її такі:

— фінансова підтримка (наявність численних доступних джерел

ризикового капіталу);

— матеріально-технічна (здавання в оренду і можливість купівлі, в

тому числі і на пільгових умовах, засобів виробництва — будинків і

споруд, техніки, наукового устаткування, транспортних засобів, копі-

ювальної техніки т. д.);

— інформаційна (забезпечення можливостей користування інфор-

маційними мережами і технічними бібліотеками, доступу до баз даних

і т. д.);

112

— консультативна (розвиток спеціалізованих послуг консульту-

вання, орієнтованих на організаторів дрібних інноваційних підпри-

ємств, із питань оподатковування, планування, маркетингу, ведення

звітності, оформлення патентів).

На створення цієї мережі спрямовані зусилля федерального уряду,

штатів, місцевих органів влади громадськості, університетів, приват-

ного бізнесу.

Політика стимулювання інноваційної активності малого бізне-

су — від федерального уряду до муніципалітету. Головним у дер-

жавній політиці в цій сфері є створення «інноваційного клімату»,

тобто забезпечення сприятливих економічних, правових, організа-

ційних, психологічних та інших умов для виникнення і розвитку

нових фірм, насамперед тих, що зайняті генеруванням, освоєнням і

комерціалізацією науково-технічних нововведень. Держава, на від-

міну від регулювання діяльності економічно й організаційно сфор-

мованого великого бізнесу, основні зусилля спрямовує на початкові

і «передпочаткові» періоди становлення малих інноваційних під-

приємств.

Головним змістом державної інноваційної політики у відношенні

малого бізнесу є регулювання фінансових потоків, спрямоване на по-

легшення доступу дрібних фірм до джерел фінансових засобів. Тут ви-

діляють такі напрями: цілеспрямоване субсидування з бюджету (через

федеральні агентства і відомства) і притягнення приватного капіталу

до фінансування інноваційної діяльності дрібних фірм.

Цілеспрямоване бюджетне фінансування здійснюється у формі

безповоротного субсидування, через надання пільгових позик і заклю-

чення контрактів на розробку нової продукції і технології.

У цілому малий бізнес США одержує 3,5—4 % від загальних феде-

ральних витрат на НДДКР. До третини витрат дрібних фірм на дослі-

дження і розробки в тій або іншій формі фінансує держава.

Програми безповоротного субсидування здійснюють в основному

двоє основних відомств — Адміністрація в справах малого бізнесу

(АМБ) і Національний науковий фонд (ННФ).

Програми надання пільгових позик здійснюють АМБ у вигляді

прямих позик, пайової участі в позиках комерційних банків і гаранту-

вання позик комерційних банків. Прямі позики робить АМБ із власних

кредитних джерел. Розмір позики не перевищує 150 тис. дол., макси-

мальна ставка становить 7 %. Позики даються на терміни: до 6 років —

на поточні потреби; до 20 років — на придбання устаткування, земе-

льної власності і будівництво; до 30 років — на відновлення підпри-

ємств, що постраждали від стихійного лиха.

Однак, як показує американська практика, форми прямого субси-

дування через державні відомства не мають достатньої гнучкості і

оперативності.

113

Другим найважливішим напрямом державної інноваційної компанії

дрібного бізнесу, що діють під егідою АМБ. Венчурний капітал роз-

міщається у формі акціонерного капіталу. Це значить, що інвестори

стають акціонерами дрібних інноваційних фірм і, залежно від частки

своєї участі, мають право на одержання прибутків. Частка участі окре-

мих компаній венчурного капіталу в дрібних фірмах рідко перевищує

50 %.

Що ж стосується податкових і амортизаційних пільг, наданих са-

мому малому інноваційному бізнесу, то вони застосовуються рідше,

оскільки для малих фірм набагато важливіша початкова і «передпочат-

кова» їхня підтримка. Тому податковими пільгами традиційно більше

користувався більший бізнес. Однак із кінця 70-х — початку 80-х років

почали розроблятися більш пільгові умови оподатковування і для ма-

лого бізнесу, насамперед інноваційного, з обліком його специфічних

потреб.

Що стосується амортизаційних пільг, то у відношенні дрібного біз-

несу діє тільки одна значна міра: із 1981 р. малим фірмам дозволено

списувати вартість основного капіталу нерівними частинами або одно-

разово протягом амортизаційного періоду.

4.4. П

РОБЛЕМИ МАЛОГО БІЗНЕСУ

УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇХ ПОДОЛАННЯ

Малі підприємства в Україні у своїй діяльності стикаються з вели-

кими труднощами.

Головна проблема малих підприємств — недостатня ресурсна ба-

за як матеріально-технічна, так і фінансова. Практично йдеться про

створення широкого нового сектора народного господарства майже на

порожньому місці. Протягом десятиліть такого сектора у нас у скіль-

ки-небудь істотному ступені не було. Це, зокрема, означало і відсут-

ність підготовлених підприємців. У основної маси населення, що жила

«від получки до получки», не могло утворитися резерву засобів, потрі-

бних для започаткування власної справи.

Ці засоби слід зараз відшукати. Ясно, що гранично напружений

державний бюджет їхнім джерелом стати не може. Залишається споді-

ватися на кредитні ресурси. Але й вони незначні і до того ж украй

важко реалізовані при постійній інфляції, що посилюється.

Положення навряд чи може серйозно змінитися в позитивний бік,

якщо не перейти, нарешті, від слів до справи в суспільній підтримці

конструктивного малого бізнесу. На істотне зростання наявних для

цього матеріально-технічних і фінансових ресурсів, принаймні най-

ближчим часом, немає підстав розраховувати. Але набагато краще за-

стосувати ці ресурси можна. Для цього потрібно ретельно вивірена,

послідовно проведена в життя система селекції, що дозволяє давати

114

відчутні пріоритети тим, хто більш корисний суспільству. У цілому на

сьогодні це означає перевагу сфери виробництва над сферою обертан-

ня при детальній диференціації самого виробництва, при чому не за-

стиглої разом і назавжди, а дуже динамічної на основі грамотного ви-

вчення суспільного попиту, зрушень, що відбуваються в ньому, і

тенденцій, що намічаються.

Відповідно до такої вихідної настанови слід конструювати механі-

зми пільгового кредитування, оподатковування, різного роду префере-

нцій, включаючи і пов’язані із зовнішньоекономічною діяльністю.

Справа в тому, щоб забезпечити краще задоволення потреб народу при

створенні умов для послідовного розгортання підприємництва.

Наступна проблема — це та законодавча база, на яку зараз може

спиратися мале підприємництво. Поки вона, ще недосконала, а в бага-

тьох дуже істотних випадках взагалі відсутня. Можна назвати чимало

правових документів, які так чи інакше регулюють мале підприємниц-

тво, але трудність у тому, що, по-перше, немає зведеної єдиної законо-

давчої основи сьогоднішньої діяльності українських малих підпри-

ємств; по-друге, наявні розрізнені документи, постанови перетворю-

ються в життя далеко не цілком. Проблема правової основи малого

підприємництва в остаточному підсумку буде переконливо вирішена

тоді, коли вдасться позбутися правового нігілізму. Це, звичайно, ніяк

не виключає необхідності спеціальних законодавчих заходів регулю-

вання малого бізнесу.

Зараз мале підприємництво знаходиться в умовах, дуже віддалених

від тих, що повинні бути властиві ринковим відносинам. Навпаки, від-

чувається тенденція до того, щоб усе більше «засовувати» його в старі

рамки планово-адміністративної системи з її навряд чи не всебічним

плануванням і жорсткою регламентацією за допомогою лімітів, фондів

і т. п.

Немає системи проведення глибокого аналізу діяльності малих

підприємств. Немає належного обліку результатів їхньої роботи, прак-

тично відсутня звітність за тими показниками, що надають право ма-

лим підприємствам скористатися пільгами щодо оподатковування.

Матеріально-технічне забезпечення малих підприємств здійсню-

ється в недостатньому обсязі і несвоєчасно. Машин, устаткування,

приладів, призначених для малих підприємств і враховуючої їх специ-

фіки, не має. Обмежено доступ малих підприємств до високих техно-

логій, тому що їхня купівля потребує значних одноразових фінансових

витрат.

Ще одна важлива проблема — кадри. Часто говорять, що підпри-

ємцем треба народитися. Проти цього важко заперечити, але не можна

не рахуватися з тим, що і їм потрібно набути значного обсягу знань:

адже навчають же, скажемо, «уроджених» музикантів, учених, спорт-

сменів. Немає підстави вважати, що до підприємців потрібно підходи-

115

ти з іншою міркою. Тим часом із навчанням кадрів для бізнесу справа

складається далеко не кращим чином.

Коло непростих проблем пов’язано із соціальним захистом підпри-

ємницької діяльності. Відомо, що на основі розподілу суспільних фон-

дів система соціальних гарантій і соціального забезпечення, що раніше

діяла, в умовах нинішнього перехідного періоду виявилася практично

підірваною. Потрібно будувати цю систему заново по відношенню до

всього суспільства, а стосовно підприємців — новому соціальному

прошарку — тим більше.

Зниження прибутків населення привело до значного погіршення

структури споживання. Прибутки спрямовуються в основному на при-

дбання товарів першої необхідності, насамперед продуктів харчування

й оплату комунальних послуг. Те саме стосується і малого підприєм-

ництва. Якщо раніше воно мало певне накопичення, то після першого

етапу реформи було змушене працювати в основному на споживання.

Виробляти продукцію з тривалим виробничим циклом, включаючи і

наукомістку, стало навіть не те що неефективно, а просто руйнівно.

Почалися серйозні негативні структурні зміни в малому бізнесі. Якщо

процеси, що нині відбуваються, продовжуватимуться і не натраплять

на протидії у вигляді соціальних гарантій малому підприємництву, са-

ме його існування під сумнівом.

З метою розвитку малого бізнесу і забезпечення державної підтри-

мки малого підприємництва Радf Міністрів — Уряд України прийняли

спеціальні постанови.

Передбачаються доручення ряду міністерств і відомств щодо вне-

сення змін і розробки відповідних положень у сфері фінансування і

кредитування, науково-технічного розвитку, матеріально-технічного

забезпечення і збуту продукції, підготовки кадрів, зовнішньоекономіч-

ної діяльності, а також установлення додаткових податкових пільг для

суб’єктів малого підприємництва. Відповідно до постанов затверджено

комплекс першочергових заходів для розвитку малого підприємництва

в Україні: нормативно-правове забезпечення, фінансово-кредитне за-

безпечення, інформаційно-технічне забезпечення, зовнішньоекономіч-

на діяльність, організаційна, кадрова, консультаційне забезпечення.

На Міністерство економіки України покладено розробку основ по-

літики державної підтримки малого підприємництва, а також коорди-

нації центральних органів виконавчої влади і формування інфраструк-

тури малого підприємництва.

Як показує досвід, малий бізнес створює умови для підвищення за-

цікавленості кожного робітника в кінцевих результатах праці.

Основні причини гальмування розвитку малого підприємництва в

Україні:

— неопрацьованість законодавства як з питань розвитку малого

підприємництва, так і підприємництва в цілому;

116

— високі податки, що змушує деяких суб’єктів малого та серед-

нього підприємництва йти в тіньову економіку;

— недостатня державна фінансова-кредитна і майнова підтримка

малих підприємств;

— відсутність дійового механізму реалізації державної політики

щодо підтримки малого бізнесу;

— недосконалість системи обліку та статистичної звітності малих

підприємств;

— обмеженість інформаційного та консультативного забезпе-

чення;

— недосконалість системи підготовки, перепідготовки та підви-

щення кваліфікації кадрів для підприємницької діяльності;

— відсутність стимулів для інвестицій;

— психологічне неприйняття позитивної ролі підприємців у рин-

кових перетвореннях серед окремих верств населення.

Основними напрямами дальшого розвитку малого підприємниц-

тва в Україні у найближчій перспективі є: формування належної за-

конодавчої бази, сприятливої для розвитку малого бізнесу; вдоско-

налення фінансово-кредитної підтримки; забезпечення матеріально-

технічних та інноваційних умов розвитку малих підприємств; інфо-

рмаційне та кадрове забезпечення бізнесу; стимулювання зовніш-

ньоекономічної діяльності суб’єктів малого та середнього підпри-

ємництва.

Формування відповідної законодавчої бази розвитку малого

підприємництва передбачає, насамперед, встановлення правових

гарантій для забезпечення свободи і захисту приватної власності;

розробку дійових законодавчо-нормативних актів, спрямованих на

стимулювання малого бізнесу; усунення правових суперечностей

і скасування положень, що гальмують розвиток приватної ініціа-

тиви.

Зараз найактуальнішими проблемами є розробка нових та вдоско-

налення діючих підходів до власності та форм її захисту; створення

сприятливішого податкового, інвестиційного, інноваційного та ціново-

го режимів для суб’єктів малого підприємництва; упорядкування ме-

ханізму державного регулювання та контролю підприємницької діяль-

ності.

Вирішення існуючих проблем розвитку малого підприємниці в

Україні, створення відповідного середовища потребують докорінної

перебудови державної політики щодо сприяння цьому сектору еконо-

міки. Зокрема, йдеться про створення відповідної правової бази розви-

тку малого підприємництва, фінансово-кредитну та матеріально-

технічну підтримку, науково-методичне, інформаційно-консультивне

та кадрове забезпечення малого підприємництва.

117

ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ І САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

1. Малий бізнес: переваги і недоліки.

2. Види малого підприємництва.

3. Значення малого бізнесу в країнах з розвинутою ринковою економікою.

4. Розвиток малого бізнесу в сучасних умовах.

5. Сфера діяльності малих підприємств.

6. Джерела формування фінансових ресурсів підприємства.

7. Кредитування малого бізнесу в Україні.

8. Фінансово-кредитна підтримка малого бізнесу.

9. Планування діяльності та визначення перспективи розвитку малих під-

приємств.

118

ЕТИКА

ПІДПРИЄМНИЦТВА

ПИТАННЯ ДЛЯ ТЕОРЕТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

5.1. Культура підприємництва.

5.2. Ділова і фахова етика.

5.3. Організаційно-правові основи підприємництва.

5.4. Правове регулювання підприємництва.

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

• Культура

• Етикет

• Взаємодія

• Самоподача

• Спілкування

• Мораль

• Фахова етика

• Підприємництво

• Менеджер-підприємець

• Припис

• Ділова етика

• Правопорушення

5.1. КУЛЬТУРА ПІДПРИЄМНИЦТВА

Важливу роль у функціонуванні підприємства, фірми відіграє куль-

тура підприємництва. Вона не тільки забезпечує високий престиж під-

приємству, й сприяє підвищенню ефективності виробництва, поліп-

шенню якості продукції і послуг, а отже, й збільшенню прибутків.

У загальному розумінні поняття «культура» означає певну сукуп-

ність матеріальних і духовних цінностей, які виробляє людство в істо-

ричному процесі свого розвитку. Водночас культура продукує способи

створення цих цінностей, засоби їх застосування і передачі. Тим самим

вона виступає найважливішим критерієм оцінювання окремої особис-

тості. Саме культура визначає спрямованість суспільної, в тому числі

економічної, поведінки підприємця, змушує його дотримуватися ети-

кету ділової людини.

По суті, культура підприємництва визначає спосіб спілкування біз-

несмена зі своїми клієнтами, партнерами, підлеглими та іншими осо-

бами в процесі здійснення власної справи. Культура підприємця відо-

бражає відповідну сукупність правил, вимог, знань та вміння поводи-

тися у світі бізнесу.

Таким чином, культура організації підприємницької діяльності ви-

значає клімат, стиль взаємовідносин, цінності підприємства. Будь-яка,

нова організаційна структура виробляє свою культуру, що визначає мі-

сце цієї структури, її внутрішні і зовнішні відношення і є ніби зразком,

119

стереотипом при формуванні стратегії, розподілі влади, прийнятті рі-

шень, при поводженні персоналу. Сутність культури даної організації

виражається в розпорядженнях, прийнятих ритуалах і церемоніях, а

також, у зразках неформального поводження.

Призначення культури підприємництва пов’язано із вирішенням

двох основних проблем: виживанням у певному соціально-еконо-

мічному середовищі і забезпеченням внутрішньої інтеграції для досяг-

нення поставлених цілей. Проте варто мати на увазі, що культура кож-

ного підприємства не є монолітним блоком. На кожному великому

підприємстві є відділи, управління, адміністрація, що мають різні суб-

культури та повторюють структуру самого підприємства. Розходження

зумовлюється різноманіттям галузей виробництва і сфер людської дія-

льності. Це може бути культура вигідних угод, інноваційна, адмініст-

ративна та ін. Наявність різноманітних культур, субкультур може при-

звести до напруженості, сутичок. Тому важливим завданням для будь-

якого підприємства є зближення й інтеграція різних організаційних ча-

стин підприємства, що мають свої субкультури.

Необхідна також інтеграція культури підприємства і культури всіх

його працівників. Культура підприємництва потребує уміння так орга-

нізувати його виробничу і комерційну діяльність, щоб успіхи в бізнесі

поєднувалися зі створенням таких умов, за яких робітники були мак-

симально задоволені працею.

Отже залежно від галузі, регіону, історії підприємства, людей кож-

не підприємство має свою культуру.

Основні чинники, що впливають на культуру підприємства: цілі

підприємства; основні його цінності й ідеї; прийняті на підприємстві

стандарти і правила; діючі і неформальні канали комунікацій та ін.

Елементи підприємницької культури формуються як під впливом до-

свіду діяльності підприємства, так і в результаті установок його лі-

дерів.

Вона соціальна, тому що:

— на її формування впливають усі або більшість працівників фірми;

— регулює поводження членів колективу;

— створюється людьми;

— усвідомлено або неусвідомлено приймається всіма робітниками;

— грунтується на дотриманні традицій;

— пізнавана; спроможна змінюватися;

— багатогранна, тобто її не можна осягнути за допомогою одного

якогось підходу;

— усвідомлювана і неусвідомлювана;

— перебуває в постійному розвитку.

Слід мати на увазі, що перед тим як приступити до формування

культури того або іншого підприємства, варто твердо усвідомити його

основні цінності і переконання.

120

Так, у компанії «Форд Мотор» цінності полягають у трьох понят-

тях: народ, товари, прибуток. Переконання, що дозволяють зробити

висновок, як повинне функціонувати підприємство, як досягається ус-

піх, такі:

— на першому місці стоїть якість;

— постійне удосконалення, яке значною мірою впливає на успіх;

— посередники і постачальники — наші партнери;

— участь співробітників у справі й прибутку — наш стиль ро-

боти.

Водночас не варто думати, що культура підприємництва піддається

простому маніпулюванню. Вона укладається роками, є динамічною і

постійно удосконалюється.

Формування і розвиток культури підприємницької діяльності:

— по-перше, здійснюється природним шляхом, коли підприємства

на підставі вивчення найкращого минулого і дійсного досвіду підтри-

мують ті культурні традиції, що є найбільш результативними в забез-

печенні поставлених цілей;

— по-друге, може цілеспрямовано формуватися шляхом силового

впровадження визначених комплексів поводження. Для удосконалю-

вання культури потрібно вивчити, як взаємодіють окремі її елементи,

який між ними взаємозв’язок, як вони впливають один на одного. При

цьому необхідно аналізувати, чи є уявлення про цінності, що принесли

успіх підприємству, що застаріли, чи варто їх обновити. Зміна культу-

ри підприємництва відбувається відповідно до нових уявлень про цін-

ності.

Дослідження показують, що такі раніше загальновизнані цінності,

як слухняність, дисципліна, централізація, ієрархія, кар’єризм, влада,

достаток втрачають своє значення. Одночасно зростає значення таких

цінностей, як колектив, орієнтація на споживання, самовизначення,

участь, творчість, розкриття особистості, спроможність йти на поступ-

ки, децентралізація, передбачуваність поводження, надійність, стабі-

льність, фахові спроможності.

За дослідженнями, проведеними в США, дійшли висновку, що роз-

квітаючі і швидко зростаючі фірми, мають високу культуру й особли-

вий стиль, які сприяють досягненню і зберіганню провідних позицій на

світовому ринку. Основою успіху таких підприємств є:

— чіткі уявлення про цінності і тверді переконання про те, як,

якими засобами досягти цілей підприємства;

— партнерські відношення на всіх рівнях;

— висока цінність фахової компетентності і вірність справі, праг-

нення до високої якості праці;

— просування по службі, що залежить від результатів праці та

уміння брати на себе відповідальність;