Іванілов О.С. Економіка підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

— відносно прийнятним умовам матеріально-технічного забезпе-

чення;

— невисокому рівню капіталомісткості;

— найменшому ризику;

— мобільності (здатності до швидких змін);

— підтримці авторитетними органами (податковими, фінансовими

та ін.).

Важливим моментом є законодавчі обмеження щодо здійснення

підприємницької діяльності. Згідно з чинним законодавством, обме-

ження в здійсненні підприємницької діяльності стосуються її видів,

пов’язаних з такими діями:

— виготовлення і розповсюдження наркотичних засобів, психо-

тропних речовин (крім спеціально обумовлених);

— виготовлення і реалізація військової зброї та боєприпасів до неї,

вибухових речовин;

— видобування бурштину;

— охорона окремих особливо важливих об’єктів державної влас-

ності (перелік їх дається Кабінетом Міністрів);

— розробка, випробування, виробництво та експлуатація ракет-

носіїв.

Ці види діяльності можуть здійснюватися лише державними під-

приємствами та організаціями, а проведення ломбардних операцій —

також за участю певних товариств.

Водночас уряд встановлює перелік видів діяльності, якими можна

займатися лише за ліцензіями. Згідно з чинним законодавством, ліцен-

зуванню підлягають ті види підприємницької діяльності, які безпосе-

редньо впливають на здоров’я людини, навколишнє середовище і без-

пеку держави. Так, без ліцензії, яка видається Кабінетом Міністрів

України або уповноваженими ним органами, не можна здійснювати

таких видів діяльності: пошук (розвідка) та експлуатація родовищ ко-

рисних копалин; виробництво, ремонт і реалізація мисливської, спор-

тивної зброї та боєприпасів до них, а також холодної та пневматичної

зброї; виготовлення і реалізація лікарських засобів та особливо шкід-

ливих хімічних речовин; виготовлення пива, алкогольних напоїв, а та-

кож вироблення і реалізація етилового, коньячного і плодового спирту;

виготовлення тютюнових виробів; медична, ветеринарна та юридична

практика; створення та утримання гральних закладів, організація азар-

тних ігор; міжнародні перевезення пасажирів та вантажів залізничним

та автомобільним (крім країн СНД), повітряним, річковим, морським

транспортом; виготовлення та ввезення бланків цінних паперів, доку-

ментів строгої звітності та знаків поштової оплати, а також матеріалів і

напівфабрикатів для їхнього виробництва; діяльність, пов’язана з ви-

користанням радіоактивних відходів, джерел йонізуючого випроміню-

вання, перевезення ядерних матеріалів та радіоактивних речовин; про-

ектування, будівництво та експлуатація об’єктів атомної енергетики, а

також надання послуг з їх обслуговування; видобування коштовних

металів і каменів, виготовлення та реалізація виробів з їх використан-

ням; застосування авіаційно-хімічних робіт і аерофотозйомок; ауди-

торська та страхова діяльність; виготовлення ветеринарних медикаме-

нтів і препаратів; пересилання грошових переказів, листів масою до 20

грамів і поштових карток; використання радіочастот; виконання топо-

графо-геодезичних, картографічних робіт і кадастрових зйомок; виго-

товлення та реалізація спеціальних засобів із використання речовин

сльозоточивої та подразнюючої дії, індивідуального захисту, активної

оборони, а також засобів для виконання спеціальних операцій опера-

тивно-пошукових заходів; надання послуг для отримання освіти з оде-

ржанням спеціального документа державного зразка; діяльність,

пов’язана з організацією іноземного і зарубіжного туризму; судово-

експертна діяльність; надання послуг і виконання робіт протипожеж-

ного призначення; виробництво, передача і постачання електроенергії,

здійснення операцій з металобрухтом та багато інших.

Держава з часом вносить зміни щодо видів діяльності, які здійсню-

ється за ліцензіями, та заборонених видів господарської діяльності.

Ліцензію на здійснення підприємницької діяльності видає Кабінет

Міністрів України або уповноважений ним орган у термін, не більше

як за 30 днів з дня одержання заяви.

Для отримання ліцензії необхідно подати заяву, в якій зазначають:

а) відомості про заявника (для фізичної особи — прізвище, ім’я, по

батькові та паспортні дані — серія, номер паспорта, ким і коли вида-

ний, а також місце проживання; для юридичної особи — назву місце-

знаходження, банківські реквізити, організаційно-правову форму, іде-

нтифікаційний код);

б) вид діяльності, на який заявник хоче отримати ліцензію;

в) термін дії ліцензії.

Окрім заборонених та ліцензованих видів діяльності, усі інші є ві-

льними до вибору підприємців займатися ними. Перелік видів діяльно-

сті, в яких є можливість зайнятися бізнесом, дуже різноманітний. Не

спиняючись на кожному з них, зазначимо деякі види діяльності зі сфе-

ри виробництва, надання послуг, ідей (інтелектуального бізнесу), ко-

мерційної і зовнішньоекономічної діяльності. При цьому слід пам’я-

тати, що вибір діяльності — складний і важкий процес. З усього кон-

гломерату видів діяльності виділяють у сфері:

— виробництва — виробництво продукції виробничо-технічного

призначення, товарів народного споживання, продуктів харчування,

будівельних матеріалів, різноманітного обладнання, електроприладів,

вимірювальної техніки, вторинної переробки сировини, упаковки тощо;

— надання послуг — громадське харчування, побутове обслугову-

вання, транспортні, навчальні та лікувальні послуги, видовищно-

розважальні заходи, комерційна демонстрація відео- і кінопрограм,

комерційні змагання, організація та проведення виставок, ярмарків,

конкурсів, аукціонів, туристичні, довідково-консультативні послуги,

послуги з приватизації, при переході на нові форми власності, ство-

ренні підприємств, фірм, агентські й аудиторські послуги, патентно-

ліцензійні, технічні, складські та ін.;

— ідей (інтелектуального виробництва) — науково-дослідницькі

розробки, винаходи, відкриття, ноу-хау, технології, рецептури, ком-

п’ютерні програми, матеріали, методичні, літературні, художні твори,

комерційні таємниці, інноваційна діяльність, продаж авторського пра-

ва та ін.;

— комерційної діяльності — роздрібна та оптова торгівля; ство-

рення профільних, універсальних, спеціалізованих магазинів, салонів,

торгівля за зразками, купівля та продаж нерухомості; торгово-

посередницька, торгово-закупівельна, біржова діяльність, аукціонний

продаж, організація торгових домів, торгівля на дому, створення коме-

рційних банків, фінансових груп та ін.;

— зовнішньоекономічної діяльності — науково-технічна та вироб-

нича кооперація, створення представництв, філій, спільних підпри-

ємств, консалтингових, маркетингових, туристських служб, організа-

ція навчання, стажування фахівців, редакційно-видавнича, комерційна,

експортно-імпортні, валютно-кредитні, посередницькі, лізингові опе-

рації, виставки, огляди, конференції, тендери, промислові, науково-

технічні, технологічні, економічні послуги та ін.

При створенні підприємства, пов’язаного з виробничою діяльністю,

доцільно розробляти техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) підпри-

ємства. До складу ТЕО рекомендується включити таке:

1. Аналіз попиту на продукцію, товари або послуги, які запланова-

но до виробництва.

2. Виробничі показники:

2.1. Наявність конструкторської, технологічної й іншої необхідної

документації;

2.2. Виробничу програму;

2.3. Перелік необхідних для виконання програми машин, устатку-

вання, інструментів, інших елементів основних виробничих фондів, а

також сировини і матеріалів;

2.4. Наявність виробничих потужностей або проект їх створення;

2.5. Наявне устаткування й інші елементи основних виробничих

фондів;

2.6. Рентабельність окремих видів продукції або послуг;

2.7. Розмір амортизаційних відрахувань.

3. Фінансові показники:

3.1. Виторг, який намічається від реалізації продукції або надання

послуг;

3.2. Розмір матеріальних і інших прирівняних до них витрат;

3.3. Заплановані відрахування в бюджет;

3.4. Чистий прибуток;

3.5. Фонд оплати праці;

3.6. Розмір інших створюваних фондів.

Міжнародна практика обґрунтування проектів використовує декі-

лька показників, що застосовуються для підготування рішення про до-

цільність вкладення засобів. У їхньому числі:

— чиста поточна вартість;

— рентабельність;

— внутрішній коефіцієнт ефективності;

— період повернення капітальних вкладень;

— максимальний грошовий відтік;

— норма беззбитковості.

Показник чистої поточної вартості (що нерідко у вітчизняних

джерелах називають «інтегральним економічним ефектом») являє со-

бою різницю сукупного прибутку від реалізації продукції, розрахова-

ного за період реалізації проекту, і усіх видів витрат, підсумованих за

той самий період з урахуванням чинника часу (тобто з дисконтуванням

різночасних прибутків і витрат).

Рентабельність обчислюється як відношення прибутку до капіта-

льних вкладень або як відношення прибутку до акціонерного капіталу;

розраховується для кожного року реалізації підприємницького проек-

ту, а також середньорічний розмір. При цьому враховується й оподат-

ковування.

Внутрішній коефіцієнт ефективності визначається як таке грани-

чне значення рентабельності, що забезпечує рівність нулю інтеграль-

ного ефекту, розрахованого за економічний термін життя інвестицій.

Проект вважається рентабельним, якщо внутрішній коефіцієнт ефек-

тивності не нижчий від вихідного граничного значення.

Період повернення капітальних вкладень — цей показник ши-

роко застосовується у вітчизняній практиці як термін окупності капі-

тальних вкладень. Він являє собою кількість років, протягом яких при-

буток від продаж за відрахуванням функціонально-адміністративних

витрат відшкодовує основні капітальні вкладення. Залишається диску-

сійним питання про те, період повернення повинен розраховуватися з

дисконтуванням чи без нього.

Максимальний грошовий відтік — це найбільш негативне зна-

чення чистої поточної вартості, що розраховується наростаючим під-

сумком. Цей показник відображає необхідні розміри фінансування

проекту і повинен бути узгодженим із джерелами покриття усіх ви-

трат.

Норма беззбитковості — мінімальний розмір партії продукції, що

випускається, при якому забезпечується «нульовий прибуток», тобто

коли прибуток від продаж дорівнює витратам виробництва. Визнача-

ється за формулою

витратизмінніцінаПродажна

витратиПостійні

остібеззбитковНорма

−

Становлять інтерес шість можливостей початку власної справи, які

рекомендує відомий іноземний економіст Г. Берл: інкубатори; надом-

ний бізнес; «блошині» ринки; підприємства, що виконують замовлення

поштою; пересувні підприємства, або підприємства тимчасового хара-

ктеру; продаж товарів на вечірках і під час демонстрацій товару.

Всі ці типи бізнесу мають ряд загальних рис:

а) індивідуальність характеру діяльності;

б) дуже низькі або дуже гнучкі вимоги до початкового капіталу;

в) ці підприємства замислюються як дуже рухливі, мінливі.

г) не потребують реєстрації юридичної особи, досить зареєструва-

тися як приватний підприємець.

Різняться вони рядом особливостей.

Інкубатор, як відомо, — апарат для висиджування яєць за допомо-

гою штучного тепла. Стосовно бізнесу мається на увазі, що одне під-

приємство (організація) слугує ніби парасолькою, що забезпечує ін-

шим, як правило, малим підприємствам необхідний стан ділового

клімату: помешкання, устаткування, консультативну раду спеціалістів

і експертів, можливість одержання необхідного капіталу й ін.

Надомний бізнес повинен бути «тихим» бізнесом, що не порушує

правил гуртожитку в даному районі. Ця діяльність не обов’язково об-

межена будинком.

Багато видів послуг надомного бізнесу можуть надаватися поза

межами дому, наприклад, настроювання піаніно, тренерська робота,

робота екскурсовода, послуги по консультуванню і т. д.

При надомному бізнесі може знадобитися домашній телефон (свій

або додатковий), бажано з автовідповідачем, копіювальна техніка,

комп’ютер, друкарська машинка.

Високих спеціальних знань, великої зосередженості, зусиль, часу,

капітальних вкладень потребує бізнес «послуги — поштою». Для оде-

ржання достатньої кількості замовлення, що забезпечують гарантова-

ний прибуток, необхідно охопити значну кількість людей. В умовах

цього виду бізнесу відсоток реальних замовлень дуже малий і для того,

щоб вижити і одержати прибуток, необхідно робити значну націнку на

товар.

Нарешті, такий вид бізнесу, як торгівля на вечірках і за зразками.

Порівняно з іншими видами підприємницької діяльності вона потребує

відносно менше турбот і витрат. Проте треба мати можливість потрап-

ляти на різноманітні прийоми і домашні вечірки.

Усі ці типи бізнесу на перший погляд здаються дуже простими.

Проте тільки глибоке вивчення кожного з них, окремі дослідження,

спостереження дають змогу зробити правильний вибір для організації

нової власної справи.

Ідея і вид діяльності взаємопов’язані між собою. Не можна вибрати

вид діяльності без ідей, не знаючи, яким бізнесом займатися. Разом з

тим вдало вибраний вид діяльності дає можливість реалізувати повною

мірою ідею. У конкретній практиці чітко сформульована ідея виступає

видом діяльності, тобто набуває власної форми реалізації. Проте знай-

ти ідею і визначити вид діяльності — це ще не все; необхідно підібра-

ти форму організації та стадії функціонування підприємства, а для

цього треба вирішити такі завдання:

— знайти свою «господарську нішу», тобто місце на ринку;

— визначити час і регіон, де буде створене підприємство;

— встановити спрямованість або спеціалізацію підприємства;

— зафіксувати форму підприємства (індивідуальну чи коле-

ктивну);

— поставити мету своєї діяльності та визначити способи її досяг-

нення, тобто відпрацювати стратегію і тактику бізнесу;

— продіагностувати ресурсну, сировинну базу, дати їй експертну

оцінку;

— вибрати технологію виробництва;

— провести аналіз і дати оцінку споживачам і конкурентам;

— простежити можливості вкладення грошей і одержання кре-

дитів;

— вивчити пільги, привілеї, обмеження, перешкоди;

— розробити цінову політику на свій продукт або послугу;

— сформулювати тип збутової поведінки;

— налагодити рекламу.

Неабияке значення має вибір форми підприємництва, насамперед

вибір між підприємництвом індивідуальним і колективним. Обравши

індивідуальну форму, підприємець діє на свій страх і ризик. У випадку

невдачі власник несе повну відповідальність за зобов’язаннями під-

приємства і розплачується своїми засобами, своїм майном.

Зробивши вибір на користь колективної форми, підприємець поді-

ляє відповідальність із партнерами по підприємству. Така форма дає

змогу зменшити ризик, залучити додаткові ресурси.

Налагодити власну справу можна кількома шляхами:

— організувати індивідуальне підприємство з правом юридичної

особи або без такого права, зареєструвавшись як суб’єкт індивідуаль-

ної трудової діяльності;

— створити приватне або сімейне підприємство;

— стати засновником (учасником) повного, змішаного, з обмеже-

ною відповідальністю акціонерного товариства;

— купити існуюче підприємство (цей процес не набув у нашій

країні ще значного поширення, проте з розвитком приватизації купівля

підприємств стане реальністю).

Проте які б підприємства (фірми) не створювалися, процедура їх

утворення в основному однакова для всіх.

Отже, проектуючи власне підприємство, вибравши вид діяльності,

визначивши форму організації, ще раз добре поміркувавши, усе зважи-

вши і прийнявши остаточне рішення, можна переходити до наступного

етапу — документального оформлення діяльності та самої діяльності.

3.2. Д

ОКУМЕНТАЛЬНЕ ОФОРМЛЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

До установчих документів, що підтверджують статус юридичних

осіб і без яких неможливо заснувати фірму, відносять статут та засно-

вницький договір. Для створення малих приватних підприємств, які

використовують індивідуальну форму організації бізнесу (тобто інди-

відуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної

особи та його власній праці, наприклад, праця у сфері мистецтва), не-

обхідним є лише статут підприємства. Для відкритого, командитного

та розширеного командитного товариств необхідний лише засновни-

цький договір. Для всіх інших видів підприємств, особливо якщо за-

сновниками виступають державні, кооперативи, спільні підприємства,

різні асоціації та союзи, необхідні обидва документи.

Статут підприємства — це офіційно зареєстрований документ,

який визначає форму власності підприємства, сферу його діяльності,

спосіб управління та контролю, порядок утворення майна підприємст-

ва й розподілу прибутку, порядок реорганізації підприємства та інші

положення, які регламентують діяльність юридичної особи.

Завдання статуту — дати найбільш повне уявлення про правовий

статус підприємства (фірми) як самостійного суб’єкта підприємниць-

кої діяльності, що має всі права юридичної особи, про його внутрішній

механізм управління і самоуправління, режим формування та розпоря-

дження його коштами і прибутком. Таке призначення статуту виявля-

ється і в його структурі, яка, як правило, складається з таких розділів

(статей):

— найменування та місцезнаходження підприємства (фірми);

— загальні положення;

— мета, предмет, цілі та напрями діяльності підприємства (фірми);

— юридичний статус підприємства (фірми);

— зовнішньоекономічна діяльність;

— майно підприємства (фірми);

— фонди фірми підприємства (фірми);

— виробничо-господарська діяльність;

— прибуток фірми та його розподіл;

— відшкодування збитків;

— органи управління та контролю фірми підприємства (фірми);

— організація й оплата праці;

— компетенція і повноваження органів трудового колективу;

— облік та звітність;

— припинення діяльності фірми (реорганізація та ліквідація).

Усі ці розділи повинні міститися в статутах усіх видів підприємств, не-

залежно від їхніх організаційних форм власності. Водночас вони можуть

об’єднуватися, а «наповнення» цих розділів конкретними положеннями

залежить від виду підприємства, вимог та бажань власників-засновників.

Організація підприємства, якщо кількість осіб, які бажають його

заснувати, двоє або більше, починається з розробки та прийняття уста-

новчого договору.

Засновницький договір — це договір, який укладається між двома

або декількома засновниками, та визначає порядок спільної діяльності

щодо утворення підприємства, умови передачі йому свого майна, по-

рядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб’єкта

господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та

входження нових засновників, інші умови діяльності суб’єкта господа-

рювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації

та ліквідації відповідно до закону.

Суть засновницького договору полягає а тому, що він є одним із рі-

зновидів згоди про спільну господарську діяльність з утворенням са-

мостійної юридичної особи.

Зміст засновницького договору — об’єднання майна (капіталів) і

підприємницьких зусиль з метою отримання прибутку. Тому головним

для засновницького договору є окреслення всіх параметрів взаємовід-

носин між учасниками фірми, передусім майнового та організаційного

характеру. Все це визначає відповідну структуру засновницького дого-

вору, яка має такі розділи:

— преамбулу;

— предмет договору;

— назву та місцезнаходження підприємства;

— загальні положення договору;

— юридичний статус підприємства;

— статутний фонд і вклади учасників (засновників);

— права та обов’язки учасників, відповідальність (засновників);

— майно фірми; розподіл прибутку;

— порядок виходу зі складу учасників;

— форс-мажор;

— розв’язання суперечок;

— умови припинення (розірвання) договору;

— умови та строки набуття договором чинності;

— інші умови.

Засновницький договір набирає чинності з моменту його підписан-

ня всіма засновниками (учасниками) фірми.

Засновницькі документи — важливий атрибут підприємницького

бізнесу. Вони підтверджують юридичний статус підприємства і через

те потребують професійного підходу до укладання. Тому таку роботу,

як правило, доручають фахівцям (юристам, економістам). Користую-

чись кваліфікованими довідковими матеріалами, а також ознайомив-

шись з основними положеннями законодавчих актів щодо підприєм-

ницьких структур, можна провести цю роботу самостійно.

Процес укладання засновницьких документів передбачає:

— підготовчу роботу, в ході якої визначають цілі, завдання, мето-

ди організації підприємства;

— попередні переговори з потенційними засновниками (учасника-

ми) для підприємств з колективною формою власності;

— збирання й узагальнення необхідних матеріалів;

— створення робочої групи для розробки статуту та установчого

договору;

— юридичні та економічні консультації щодо змісту засновниць-

ких документів;

— підготовку і проведення установчих зборів.

На установчих зборах розглядають:

— питання створення (заснування) підприємства (фірми), форми

власності та функціонування;

— проекти найменування підприємства (фірми) та юридичну адресу;

— склад засновників;

— строки розробки засновницьких документів;

— питання щодо вибору керівних органів фірми та інші організа-

ційні питання.

Рішення зборів оформлюють протоколом, який підписують усі за-

сновники. У разі позитивного рішення фірму вважають заснованою.

На чергових зборах розглядають та затверджують підготовлені заснов-

ницькі документи. Цей факт підтверджується протоколом. Статут та

засновницький договір підписують усі засновники (учасники), тира-

жують необхідною кількістю примірників, засвідчують державним но-

таріусом і подають на реєстрацію. Тільки після реєстрації підприємст-

во (фірма) дістає право на функціонування.

Для створення та початку діяльності підприємства (фірми) потрі-

бен стартовий капітал. Цю функцію виконує статутний фонд.

Статутний фонд — це сукупність грошових коштів та майна, необ-

хідних для організації та початку функціонування підприємства (фірми).

Статутний фонд створюється внесенням вкладів засновниками

(учасниками) і може поповнюватися за рахунок прибутку від госпо-

дарської діяльності підприємства, а в разі потреби й за рахунок додат-

кових вкладів учасників, у тому числі спонсорів. Вкладом до фонду

можуть бути усі види майна — будівлі, споруди, обладнання та інші

матеріальні цінності; кошти засновників (учасників), у тому числі й у

вільно конвертованій валюті; усі види майнових прав — на користу-

вання землею та іншими природними ресурсами, різними майновими

об’єктами, а також на використання винаходів, ноу-хау, інших об’єктів

інтелектуальної власності та інші права, що не належать до майнових,

але мають товарну вартість.

Строки, розмір, порядок внесення та оцінка вкладів кожного засно-

вника (учасника) до статутного фонду обумовлюються в засновниць-

ких документах. Вартість майна, яку вносять учасники до статутного

фонду, визначають за цінами, що діють на час створення підприємства

або за домовленістю учасників. Оцінка здійснюється як в українській,

так і в іноземній валюті в перерахунку за курсом Національного банку

України.

До моменту реєстрації підприємства, яке функціонує (наприклад,

товариство з обмеженою відповідальністю), кожний із його учасників

зобов’язаний внести до статутного фонду не менше 30 % коштів, як за-

значено в засновницьких документах, що має підтвердити банк. З цією

метою за заявкою засновників у банку відкривається тимчасовий раху-

нок, який після реєстрації перетворюється у розрахунковий.

Протягом року всі учасники підприємства (фірми) повинні повніс-

тю внести свій вклад до статутного фонду. У разі невиконання учасни-

ками цих зобов’язань за час прострочення, вони сплачують 10 % річ-

них з недовнесених сум, якщо інше не передбачено засновницькими

документами.

Мінімальний обсяг статутного фонду становить: для акціонер-

ного товариства — суму, еквівалентну 1250 мінімальним заробіт-

ним платам (відповідно до ставки на момент його створення); для

інших товариств (товариств з обмеженою та додатковою відповіда-

льністю, повних та командитних товариств) — 100 мінімальним за-

робітним платам.

Обсяг статутного фонду може бути збільшений за умови, що всі

учасники повністю внесли свої вклади. Зміна обсягів статутного фонду

набуває чинності з моменту реєстрації його органом, який зареєстру-

вав статут підприємства (фірми).

Кошти статутного фонду спрямовують на розвиток виробництва.

Використовувати кошти статутного фонду на заробітну плату, за-

охочення та інші потреби — забороняється. Статутний фонд є власніс-

тю засновників (учасників) у межах їхніх вкладів.

При виході засновника (учасника) зі складу підприємства (товарис-

тва з обмеженою відповідальністю) або в разі ліквідації підприємства,

засновнику сплачується вартість частини майна, пропорційно до його

частки у статутному фонді. Майно, передане в користування, поверта-

ється в натуральній формі без винагороди. Статутний фонд є не тільки