Іванілов О.С. Економіка підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

ним становищем людей. Підприємництво є водночас реалізацією їхніх

інтересів і задоволенням потреб. Бажання підвищити свій добробут за-

охочує людину працювати ефективніше і продуктивніше, і це зрозумі-

ло, тому що така праця, як правило, дає кращі результати.

Система стимулів — надзвичайно важлива характеристика системи

підприємництва. Очікування винагороди виступає як рушійна сила

підприємництва, що стимулює підприємців виробляти більше, а робо-

тодавців — витрачати ресурси раціонально. Стимули, виконуючи свою

роль з обслуговуванням підприємництва, мають різний вплив на став-

лення людей до праці. Так, матеріальні стимули спонукають до праці в

надії на винагороду, духовні — на суспільне визначення, соціальні —

на кращі умови. Проте, незважаючи на різні способи впливу на

суб’єктів підприємництва, функція у стимулів одна — активізувати

підприємницьку діяльність. Саме в умовах підприємництва в людини

з’являється можливість створити власну справу, зайнятися тією пра-

цею, яка їй подобається, де вона може реалізувати власні ідеї, інтереси,

потреби, де праця стає стимулом її діяльності.

Економічна конкуренція — це суперництво, змагання за досягнен-

ня найкращих результатів, економічна боротьба між фірмами (підпри-

ємцями) за найвигідніші умови виробництва та збуту товарів. Еконо-

мічна конкуренція — це суперництво між підприємцями щодо

задоволення власних інтересів, пов’язаних із продажем виробленої

продукції, виконанням робіт, наданням послуг одним і тим самим

споживачам.

У своєму прагненні до задоволення потреб споживачів підпри-

ємець реалізує власний економічний інтерес, лише вступаючи в зма-

гання за споживача, намагаючись виштовхнути свого суперника з рин-

ку й виробництва. Конкуренція є об’єктивною закономірністю станов-

лення і розвитку підприємництва, важливою передумовою впорядку-

вання цін, сприяє витісненню з виробництва неефективних підпри-

ємств, раціональному перегрупуванню ресурсів, захищає споживача

від диктату виробників.

Підприємництво як явище господарського життя завжди розвива-

ється в певному, соціально-економічному та історичному середовищі.

Саме тому для його безперервного відтворення необхідні певні перед-

умови. Можна виділити чотири групи цих передумов: правові, еконо-

мічні, політичні, психологічні.

Правові передумови підприємництва ґрунтуються на законодавст-

ві, нормативних актах, розроблених у країні. Останні мають створити

для всіх учасників ринкових відносин однакові «правила гри», тобто

надати однакові права і повну економічну свободу, не допускати втру-

чання органів державного управління в господарську діяльність будь-

якого суб’єкта, за винятком законодавчо обумовлених випадків. Отже,

йдеться про те, що підприємці можуть діяти «самостійно», «вільно» в

межах закону. Зі зміною умов економічного, соціального життя змі-

нюються закони, «правила гри», а отже, і поняття «самостійно» і «ві-

льно» наповнюються новим змістом.

Економічні передумови підприємництва полягають у тому, що в

суспільстві мають функціонувати багатосуб’єктні власники. Це сприя-

тиме свободі підприємницької діяльності, можливості на свій страх та

ризик приймати рішення про використання майна, продукції, вибір го-

сподарських контрагентів. У зв’язку з цим шляхом створення економі-

чних передумов у нашій країні відбуваються приватизація власності,

демонополізація господарської діяльності.

Політичні передумови підприємництва полягають у створенні в

країні сприятливого політичного клімату для підприємництва. Цього

можна досягти, розробивши і здійснивши стабільну політику в країні.

Така політика має надати всім господарюючим об’єктам гарантії збе-

реження їхньої власності, виключення можливостей націоналізації,

експропріації. Владні структури мають захищати всі види власності, в

тому числі інтелектуальну (винаходи, новаторство, нові методи органі-

зації), а також створювати сприятливий підприємницький клімат за-

вдяки відповідній податковій, кредитній, митній політиці тощо.

Слід мати на увазі, що у сфері бізнесу, крім суворо формалізованих

зв’язків, які ґрунтуються на законодавчих актах, існують неформальні

відносини між господарськими суб’єктами: довіра, джентльменство,

слово честі тощо.

Психологічні передумови підприємництва полягають у позитив-

ній суспільній думці стосовно підприємницької діяльності, адже

відсутність її стримує розвиток останньої. В цьому плані існує ба-

гато проблем, оскільки життя кількох поколінь проходило в умовах,

які створювали негативне ставлення до підприємництва. Мислення

більшості нашого народу консервативне і змінити його в одну мить

не вдасться.

Підприємництво не можна ідеалізувати — це важка, складна праця,

яка не кожному під силу, до того ж за певних умов вона не виключає і

експлуатацію, але разом з тим внесок підприємництва в прогрес циві-

лізації величезний і на це необхідно зважати. Отже, підприємництво

виступає як економічна категорія, елемент бізнесу, тип господарюван-

ня і спосіб життя.

Елементи системи бізнесу — це підприємницький, споживчий,

трудовий, державний бізнес.

Підприємницький бізнес — один з найбільш динамічних видів біз-

несу. Його суб’єктами виступають як фізичні, так і юридичні особи, їх

діловий інтерес — одержання прибутку (доходу) — реалізується через

виробництво і продаж продукції (виконання робіт, надання послуг).

Тому підприємницький бізнес поділяють на виробниче, комерційне і

фінансове підприємництво (рис. 2.4).

Підприємницький

ЕЛЕМЕНТИ СИСТЕМИ

БІЗНЕСУ

Трудовий

СпоживчийДержавний

Рис. 2.4. Елементи системи бізнесу

Виробниче підприємництво поширюється в основному на вироб-

ництво, споживання товарів і послуг. Це виробничі підприємства, фір-

ми, установи.

Комерційне підприємництво — обмін, розподіл і споживання то-

варів. Це торгові заклади, біржі.

Фінансове підприємництво поширюється на обіг, вартісний об-

мін. Цьому сприяють банки, фондові біржі.

Виробниче підприємництво складне і потребує часу. Тому в нашій

реальній дійсності підприємці-бізнесмени створюють переважно коме-

рційні та торгово-посередницькі підприємства.

Підприємницький бізнес у великих та середніх фірмах ґрунтується,

як правило, на розмежуванні влади та управління (власності безпосе-

реднього підприємництва). Цьому найбільше сприяє значне поширен-

ня акціонерної власності. Так, у США майже 25 % працездатних гро-

мадян є власниками акцій, причому близько 10 % з них не тільки не є

заможними людьми, а навіть навпаки, перебувають нижче від офіцій-

ної межі бідності.

Підприємницький бізнес у малих фірмах є загальнодоступною

справою, всебічно заохочується та підтримується державою, становить

основу постійного відтворення підприємницького середовища. В су-

часних умовах у таких країнах, як США, Німеччина, мале підприємни-

цтво забезпечує робочими місцями близько 60—70 % усіх зайнятих

громадян, половина з яких — дрібні підприємці.

Основою підприємницького бізнесу є приватна власність на засоби

виробництва. Проте приватна власність у її класичному розумінні як

власність однієї-єдиної приватної особи — значно поширена лише в

малому бізнесі. У великому бізнесі це явище надзвичайної рідкісне.

Споживчий бізнес — масове явище в ринкових відносинах, оскі-

льки він, по-перше, здійснюється всіма громадянами, на противагу

підприємницькому бізнесу, відображує загальну участь людей у сис-

темі ділових відносин. По-друге, споживчий бізнес показує зацікавле-

ність людей у кінцевих результатах виробництва. Ця діяльність безпо-

середньо спрямована на пошук найкращих умов для досягнення цих

результатів. По-третє, споживчий бізнес є одночасно і силою, яка врів-

новажує і стимулює підприємницький бізнес, примушуючи підприєм-

ців не тільки враховувати заходи споживачів, а й сприймати їх як пар-

тнерів з ділових зв’язків. По-четверте, учасниками споживчого бізнесу

виступають і підприємці — як споживачі продукції інших фірм. Це є

важливим фактором, який збалансовує підприємницькі інтереси кож-

ного з ділових людей. Тому слід зазначити, що споживачі, як правило,

не лише пасивна сторона в угодах з підприємцями, вони є рівноправ-

ними учасниками ділових відносин. Діловий інтерес споживачів —

придбання товарів та послуг — реалізується самостійним встановлен-

ням контактів з виробниками і продавцями продукції (послуг) та по-

шуком контрагентів за принципом максимізації вигоди. Якщо для під-

приємців вигодою є дохід (як правило, в грошовій формі), то для

споживачів такою вигодою є товар (послуга), що найкраще задоволь-

няє потребу.

Реалізуючи свої споживчі інтереси, дістаючи вигоду з угод, що

здійснюються, ця категорія громадян робить свій специфічний спожи-

вчий бізнес. Основою споживчого бізнесу є приватна власність на

предмети споживання і послуги.

Трудовий бізнес — це бізнес громадян, які працюють за наймом.

Як і споживачі, вони є не пасивною стороною в угодах з підприємця-

ми, а рівноправними учасниками відносин з ними. Діловий інтерес на-

йманих працівників — одержати доходи — реалізується працею у під-

приємницькій фірмі на контрактній або іншій основі. Якщо для

підприємців виграшем в угодах є кінцевий доход фірми після збуту

продукції, то для найманих працівників — особистий доход, який вони

одержують за виконання своїх посадових обов’язків.

Реалізуючі свої трудові інтереси, дістаючи виграш від здійснення

угод з підприємцями, і ця категорія громадян робить свій специфічний

трудовий бізнес. У чому ж його суть?

По-перше, предметом угоди між працівником і підприємцем є не

«товар — робоча сила», а просто робоча сила. Робоча сила не може

бути товаром, оскільки, не маючи суттєвої ознаки, притаманної

усім товарам, вона не відчужується назавжди від свого носія після

укладання трудового контракту. Робоча сила лише здається в орен-

ду. Угода між підприємцем і працівником — це орендна угода, в

якій обумовлюються строки, умови оренди та інші моменти, влас-

тиві цим відносинам.

Тепер поширеною є одночасно оренда підприємцями не тільки ро-

бочої сили, а й засобів виробництва. Значно поширені, зокрема, лізин-

гові угоди, за яких оренда підприємцями обладнання сплачується за

рахунок залучення банківських коштів. Термін «ринок робочої сили»

не зовсім коректний.

По-друге, укладаючи угоду, обидві сторони — і працівники, і під-

приємці — роблять ініціативний вибір і йдуть на економічний ризик,

обмінюються своїми надбаннями, прагнуть нав’язати один одному свої

інтереси, використовують різноманітні прийоми тиску один на одного

(наприклад, укладання колективних договорів між підприємцями і

профспілками), несуть взаємну відповідальність за порушення умов

угоди про найм. Обидві сторони здійснюють за допомогою угоди свою

ділову стратегію і тактику. Іншими словами, наявні ознаки бізнесу як з

одного боку, так і з іншого.

По-третє, наймані працівники мають можливість змінити свій соці-

альний статус, перетворюючись на власників унаслідок придбання ак-

цій підприємницьких фірм, або після закінчення строку угоди про

найм, відкрити свою справу, вливаючись в армію малих підприємств.

У марксистській теорії система найманої праці традиційно тракту-

валась як «купівля-продаж» робочої сили. Поряд з науковими аргуме-

нтами на користь такого розуміння значного поширення в літературі

набули і емоційні характеристики (наприклад, систему найманої праці

часто визначали як «систему найманого рабства»). Динаміку відносин

між підприємцями і найманими працівниками розглядали крізь призму

«абсолютного і відносного погіршення становища пролетаріату», яке з

неминучістю ставить питання про його об’єднання для повалення ка-

піталізму.

Однак є й інша позиція. Немарксистська наука виходить із того, що

укладення працівниками і підприємцями трудової угоди не свідчить про

нерівноправні відносини учасників угоди, оскільки ніякого «продажу»

робочої сили (тим більше «найманого рабоволодіння») в умовах ринкової

економіки не відбувається. Є інше — один із учасників угоди робить свій

специфічний бізнес як підприємець, інший — як найманий робітник.

Основу трудового бізнесу становить приватна власність на робочу

силу.

Державний бізнес здійснюють державні органи, які також безпо-

середньо виходять на ринок з діловими пропозиціями. При цьому ор-

гани є рівноправними партнерами інших учасників ділових відносин.

Проте діловий інтерес держави не може не відрізнятися від ділових ін-

тересів інших суб’єктів. Основою ділового інтересу держави є потреба

в здійсненні пріоритетних загальнодержавних науково-технічних, нау-

ково-виробничих (як правило, науко- і капіталомістких) та інших про-

грам, здатних принести користь державі і його громадянам.

Принцип взаємної вигоди сторін за такими угодами інший — під-

приємницькі фірми стимулюються державою для участі в цих програ-

мах, а сама держава не має можливості реалізувати такі програми. Ос-

новою державного бізнесу є державна власність на засоби виро-

бництва, інформацію, продукцію інтелектуальної праці, цінні папери,

грошові фонди.

Організація бізнесу за своєю природою має процесуальний харак-

тер. Це відпрацювання, насамперед, правил формування підприємни-

цьких структур, обов’язкових для всіх суб’єктів бізнесу. Ці правила

(принципи) регулюються законодавчими актами відповідно до норм,

прийнятих у суспільстві.

Джерелом законодавчих актів є відносини, які склалися в суспільс-

тві, передусім — економічні. Юридичні акти закріплюють ці відноси-

ни, даючи простір для розвитку або гальмуючи їх.

Економічні відносини не існують поза формами їх прояву. Форми

ж економічних відносин різноманітні, рухомі, мінливі. Вони не завжди

знаходять відображення в законодавчих актах, які постійно відстають

від економічного розвитку і тим самим стримують здійснення реформ,

гальмуючи перехід до ринку.

Відносини бізнесу — одна з форм прояву економічних відносин,

які почали розвиватися в нашій економіці.

2.3. О

РГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ

ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

На початковому етапі будь-якої підприємницької діяльності одним

із важливих є питання про форму і організацію. В умовах ринкової

економіки відомі три основні організаційні форми: одноособове воло-

діння, товариства, корпорації. В США, наприклад, єдиним для всіх цих

форм є поняття фірми, тобто вони, за американськими законами, є

юридичними особами. Ідеальних форм у бізнесі немає, кожна має свої

недоліки та переваги, тому кінцевий вибір початкових підприємців за-

лежить від різних умов (табл. 2.1).

Діловим людям, які збираються вибирати форму власної справи

або кооперативу, госпрозрахункової державної фірми або орендного

утворення і т. п., буде дуже цікаво ознайомитися з американським до-

свідом. Звичайно в діловій практиці при виборі форм бізнесу зверта-

ється увага на таке питання:

Які формальності при створенні підприємства найбільше не влаш-

товують підприємця?

Які організаційні, юридичні та інші витрати мусять понести на по-

чатковому етапі?

Чи буде зачеплена особиста власність власників підприємства у

випадку розрахунку із кредиторами в результаті банкрутства або лікві-

дації підприємства з інших причин?

Наскільки просто може бути передане право власності всього або

частини підприємства іншими фірмам або особам?

Як саме можна привернути допоміжний капітал?

Як може вплинути на справу фірми смерть або тяжка хвороба вла-

сника?

Таблиця 2.1

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМ ПІДПРИЄМНИЦТВА

Показник

Одноосібне

володіння

Товариство Корпорація

Юридичний статус

власника

Не потребує юри-

дичних формаль-

ностей; необмеже-

на

відповідальність;

поши

юється на

власне майно

Згода між партне-

ами; необмежена

відповідальність

партнерів

Необхідність за-

твердження стату-

ту; обмежена від-

повідальність,

зумовлена розмі-

рами акціонерного

капіталу

Можливості Обмежені і визна-

чаються особис-

тим капіталом та

кредитоспромож-

ністю власника

Обмежені особис-

тими капіталами

па

тне

ів та їх

спроможністю

одержувати кре-

дит

Потенційно широ-

кі, оскількі можна

зал

чати капітали

інвесторів

Тривалість існу-

вання

Обмежена життям,

якщо бізнес не бу-

де спродано

Обмежена пері-

одом дії згоди між

партнерами

На практиці немає

межі т

ивалості

існуванню корпо-

ації; власність

може бути переда-

на шляхом прода-

жу акцій

Гнучкість та кон-

фіденційність біз-

несу

Не обмежені Гнучкість обме-

жена положення-

ми

згодження

між па

тне

ами;

конфіденційність

визначається від-

носинами між ни-

ми

Гнучкість обме-

жена положення-

ми статуту; багато

ко

по

ацій мають

обов’язок публіку-

вати частину своєї

фінансової інфор-

мації

Оподатковування Особистий прибу-

тковий податок;

спадкоємці пови-

нні сплач

вати

податок за спадок,

що п

им

одавати бізнес

для зменшення

податкових виплат

Особисті прибут-

кові податки; по-

датки за спадок

сплач

ються як

и одноосібном

володінні

Корпоративний

податок на прибу-

ток; особистий

прибутковий по-

даток на дивіден-

ди; податок за

спадок не сплачу-

ється, тому що ак-

ції померлого ак-

ціоне

а мож

ть

бути продані

Наскільки активно власник бізнесу може брати участь в управлінні

підприємством?

Як саме обрана організаційна форма буде впливатиме на перспек-

тиви бізнесу?

Хоча багато з наведених питань не зовсім звичайні для ділових лю-

дей в Україні, це дуже важливі практичні проблеми, які мусить вирі-

шувати кожний з них.

Одноосібне володіння — це одна з найдавніших форм організації

підприємництва, яка була розповсюджена в часи НЕП у нашій країні.

Це підприємство, власниками якого є одна особа або одна сім’я, які

отримують весь доход (після відрахування всіх витрат і виплати пода-

тків) і які несуть весь ризик від бізнесу. Як правило, власники такого

підприємства одночасно є його активними менеджерами. Найближчим

близьким аналогом цієї форми є діяльність, яка заснована на власній

праці. У зв’язку з прийняттям закону про власність можливості для ви-

користання такої форми розширюються.

Одноосібна форма — одна з найпростіших форм бізнесу, особливо

в тому, що стосується його початку, функціонування і ліквідації. Од-

ноосібна власність дуже розповсюджена в світі. Так, близько 80 % усіх

підприємницьких організацій у США (15 млн) — це одноосібні під-

приємства. Ця форма дуже розповсюджена в роздрібній торгівлі кон-

сультаційному бізнесі, сфері харчування та багатьох інших видах по-

слуг.

Переваги одноосібної форми підприємництва:

1. Простота в організації. Не потрібно розробляти статуту та інших

юридичних документів. Для початку необхідно тільки отримати ліцен-

зію або патент, якщо ваш бізнес довгостроковий. Єдина умова для дов-

готривалого бізнесу — його легальність.

2. Повна самостійність, свобода та оперативність дій.

Ця форма передбачає максимальну свободу дій підприємця. У разі

прийняття рішень йому не потрібно звертатися до ради директорів або ж

добиватися згоди партнерів. Він сам розробляє політику своєї фірми. Ця

форма підприємництва підходить людям з індивідуальними рисами.

3. Максимум спонукальних мотивів. Одноосібна форма власності

забезпечує максимум спонукальних мотивів для зацікавленості в успі-

ху бізнесу. Оскільки доходи надходять до єдиного власника підприєм-

ства, він зацікавлений у кропіткій праці, старанному контролі над

справами, у прийнятті рішень і максимальному розширенні ділових

операцій.

4. Конфіденційність діяльності. В деяких видах бізнесу основний

капітал фірми становлять спеціальні секретні формули і технологія ви-

робничого процесу. Одноосібний вид власності значно більше, ніж ін-

ші організаційні форми, дає змогу зберегти їх у таємниці від інших.

5. Низькі організаційні витрати. Організаційні витрати в цьому виді

бізнесу дуже низькі. Наприклад, корпорація повинна оплачувати ви-

трати юридичних служб при своєму формуванні, а також платити го-

норари за розробку статуту, інші організаційні підприємства; товарис-

тва несуть витрати за оформлення юридичної згоди про своє створен-

ня. Одноосібна форма не потребує таких витрат.

6. Гнучкість. Одноособовий підприємець має можливість бути мак-

симально гнучким у веденні справ. Методи і способи можуть швидко

змінюватися залежно від ситуації на ринку, умов конкуренції, смаків і

запитів клієнтів, економічного положення в країні і та ін.

Недоліки бізнесу, заснованого на одноосібній власності:

1. Труднощі привертання великих капіталів. Серйозним недоліком

цього виду бізнесу є труднощі в привертанні великих капіталів для по-

чатку і розширення масштабних проектів або ділових операцій. Зви-

чайно сумарний капітал, який вкладений у підприємстві одноосібним

власником, складається з його власних коштів, коштів його друзів і

родичів або кредитів банку. Хоча підприємець може мати хорошу кре-

дитоспроможну репутацію, йому значно важче отримати дуже великий

кредит. У цьому випадку немає ніяких можливостей для залучення ін-

весторів зі своїм капіталом у його справу, як це можливо було б зроби-

ти в корпорації або товаристві. З вигляду того, що рейтинг кредито-

спроможності єдиновласника не дуже високий порівняно з великими

фірмами, він повинен платити значно вищі відсотки за кредити. Якщо

підприємство функціонує успішно, воно може бути розширено за до-

помогою реінвестування частини або всього прибутку. Але якщо біз-

нес йде успішно, одних прибутків фірми не досить; якщо єдиновлас-

ник вирішив розширити свої ділові операції, він звичайно переходить

до другої форми власності (товариства або корпорації).

2. Невизначеність термінів діяльності. Діяльність одноосібної фі-

рми юридично закінчується зі смертю власника, його банкрутством,

тюремним ув’язненням або психічним захворюванням, а саме — одно-

осібні фірми прибуткові, доки активні їхні власники. З вигляду того,

що термін життя такої фірми не визначений, інші бізнесмени звичайно

не дуже охоче заключають довгострокові фінансові згоди з нею.

3. Необмежена відповідальність за борги. Це, з одного боку, пере-

вага одноосібного виду підприємництва, тому що кредитори охоче да-

ють гроші індивідуалам, чия приватна власність є гарантією оплати

боргів у випадку банкрутства або невдачі в бізнесі. В той же час у ви-

падку невдачі єдиновласний підприємець може втратити всі свої влас-

ні заощадження і власність. Цей ризик відлякує багатьох людей від по-

дібного виду бізнесу і підштовхує їх на припинення єдиноосібного

підприємництва або перетворення його в інші форми з обмеженою

відповідальністю.

4. Недолік спеціалізованого менеджменту. Звичайно, єдиноосібний

підприємець виконує сам усі види менеджменту, частіше виступаючи

в ролі генерального менеджера, менеджера з продажу, збуту і реклами,

фінансиста, кадровика і постачальника. Однак лише деякі володіють

якостями, необхідними для такої професійної та ефективної діяльності.

І як результат, одна або декілька ланок у ланцюжку ділових операцій

опиняються слабкими зі всіма випливаючими звідси наслідками.

5. Функціональні недоліки. З вигляду труднощів отримання капіта-

лу в одноосібних фірмах є проблеми оперативного характеру, напри-

клад: невдале місце знаходження самої фірми, непідходяща споруда і

обладнання; неможливість платити таку заробітну плату, яка привер-

нула б найбільш працездатних, цілеспрямованих людей, неспромож-

ність придбати товари для фірми в такій кількості, яка гарантувала б

від проблем дефіциту в постачаннях.

Короткий огляд достоїнств та переваг одноосібного підприємницт-

ва дає підставу думати, що ця організаційна форма має зміст тільки в

тому випадку, якщо: а) для бізнесу не потрібно великих капіталів;

б) фірма може керуватись однією особою або сім’єю; в) бізнес не охо-

плює складну схему зв’язків; г) не має необхідності в приватних кон-

тактах власника з великою кількістю людей з виробничих питань.

Якщо не всі ці умови уявні, то слід пошукати іншу форму організа-

ції справи.

Одноособова форма підприємництва особливо прийнятна, коли бі-

знес тільки починається, коли вкрай важлива гнучкість, оперативність,

кропітка робота і постійна власна увага до справи.

Товариства

Є три основні види товариств: загальне (просте) з необмеженою

відповідальністю, з обмеженою відповідальністю і договірне (повне

або змішане).

Загальне (просте) товариство є асоціацією двох або великої кілько-

сті людей як співвласників бізнесу з метою отримання прибутку.

Більшість товариств мають тільки двох або трьох членів, хоча об-

межень для їхньої кількості немає. Члени товариств можуть погодити-

ся ділити прибуток будь-яким обраним способом, але у випадку відсу-

тності згоди вони змушені ділити його порівну. Не обов’язково, щоб

усі партнери товариства вклали рівні частини в капітал. У деяких ви-

падках капіталом партнера можуть бути досвід або професійні знання

в якій-небудь сфері. Товариства, як і одноосібні форми, створюються,

як правило, в роздрібній торгівлі, сільському господарстві, сфері по-

слуг (наприклад, юридичні контори, консультації), фінансів, в області

медицини, брокерської діяльності і т. п. Товариства не підходять для

великих справ. У той же час елементи товариств використовуються

при створенні різних ділових асоціацій із двох або декількох невели-

ких корпорацій.

Головним для всіх товариств є згода між її членами. Вона може бу-

ти усною, письмовою або у вигляді яких-небудь сумісних дій сторін.

Віддають перевагу заключати згоди в письмовій формі для уникнення

неправильних тлумачень і помилок; однак усна або яка-небудь інша