Іванілов О.С. Економіка підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

501

20.4. МЕТОДИ І ПРИНЦИПИ ДЕРЖАВНОГО

РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Ринкова економіка не в змозі автоматично регулювати всі економі-

чні та соціальні процеси в інтересах усього суспільства і кожного гро-

мадянина. Вона не забезпечує соціально справедливого розподілу до-

ходу, не гарантує права на працю, не сприяє охороні довкілля, не

підтримує соціально незахищених верств населення.

Приватний бізнес не зацікавлений вкладати кошти в ті галузі й ті

проекти, які не забезпечують достатньо високого прибутку, але для су-

спільства і держави вони життєво необхідні. Ринкова економіка не ви-

рішує й багатьох інших актуальних проблем. І про все це повинна пік-

луватися держава. Вона, по-перше, створює правову основу для

ринкової економіки, по-друге, впливає на розподіл ресурсів з метою

підвищення ефективності виробництва.

На державу покладені такі основні функції:

1. Створення правової основи. За допомогою правової основи дер-

жава забезпечує законні «правила гри», які регулюють відносини між

суб’єктами підприємницької діяльності.

2. Забезпечення належного правопорядку в державі і національної

безпеки. Якщо держава належним чином не виконує цих функцій, то в

державі створюються умови для розвитку кримінальної ситуації: кри-

мінальної злочинності, мафії, корупції, хабарництва та інших негатив-

них явищ, що пагубно впливають на економіку держави.

3. Стабілізація економіки, тобто сталий розвиток економіки, коли

досягаються і підтримуються на оптимальному рівні основні макро-

економічні показники: обсяг валового національного продукту, націо-

нальний дохід, рівень інфляції та безробіття, дефіцит бюджету і т. ін.

Для забезпечення стабілізації економіки держава зобов’язана викорис-

товувати всі наявні важелі і методи за допомогою проведення відпові-

дної фіскальної, фінансово-кредитної, науково-технічної та інвести-

ційної політики.

4. Забезпечення соціального захисту і соціальних гарантій. Держа-

ва зобов’язана провадити активну соціальну політику, сутність якої в

гарантованому забезпеченні всіх працюючих мінімумом заробітної

плати, пенсіями за віком та інвалідністю, допомогою по безробіттю; в

забезпеченні різних видів допомоги малозабезпеченим; у проведенні

індексації фіксованих доходів у зв’язку з інфляцією і т. п. Проводячи

цю політику, держава тим самим забезпечує мінімальний прожитковий

рівень для всіх своїх громадян і не допускає соціальної напруги в сус-

пільстві.

5. Захист конкуренції. В ринковій економіці конкуренція — один з

головних регулювальних інструментів. Конкуренція — основа прогре-

су в усіх сферах економіки, вона підштовхує виробників товарів і по-

502

слуг впроваджувати все нове й передове, покращувати якість продукції

і знижувати витрати на її виробництво. Тому одна з функцій держа-

ви — це захист конкуренції. При конкуренції покупці — це господарі,

ринок — їхній агент, а підприємство — їхня слуга. При монополії си-

туація різко змінюється і покупець з господаря перетворюється на слугу.

Так, для України проблема створення конкурентної сфери і її за-

хист особливо важливі на сучасному етапі, оскільки середовище для

справжньої конкуренції в країні ще не створено і економіка в значному

ступені монополізована. Щоб виконати ці і ряд інших функцій, держа-

ва повинна використовувати всі наявні важелі і засоби.

Тільки при наявності певних умов і передумов держава повинна

втручатися в економіку. Умови можуть бути позитивні й негативні.

Негативні умови — це всякого роду негативні явища та тенденції в

різних сферах діяльності людства, які можуть шкідливо впливати на

підприємницьку діяльність і економіку держави в цілому.

Такими умовами для втручання держави можуть бути: вимоги на-

ціональної безпеки, соціальна напруженість у суспільстві, негативні

явища в економіці (спад виробництва, інфляція, високий рівень безро-

біття, структурна незбалансованість, дефіцит бюджету, неконкуренто-

спроможність вітчизняної продукції на світовому ринку, інвестицій-

ний спад і т. ін.), погіршення довкілля.

Під позитивними умовами розуміють різні позитивні явища і про-

цеси в різних галузях діяльності людства, які добре впливають на під-

приємницьку діяльність і економіку країни в цілому. Роль держави в

цьому випадку зводиться до своєчасного їх виявлення і прийняття пе-

вних мір щодо їх підтримки.

Знання умов і передумов ще не достатньо для втручання держави,

держава повинна знати їхні критерії, тобто ознаки, на основі яких мо-

жна було б оцінити їх кількісне співвідношення. Наприклад, до нега-

тивних явищ відносяться: інфляція, безробіття, спад промислового ви-

робництва, дефіцит бюджету, спад інвестиційної діяльності і т. ін. Для

державного втручання необхідно знати їхні критерії, щоб можна було

вибрати адекватні міри впливу щодо їх усунення.

Безробіття — це невід’ємний елемент ринкової економіки. Певний

її рівень — 4—6 % від чисельності робочої сили — вважається норма-

льним, або виправданим, і називається природним рівнем.

Тому держава повинна регулювати безробіття лише в тому випад-

ку, коли воно перевищує природний рівень (4—6 %), тобто коли почи-

нається циклічне безробіття, яке пов’язане зі спадом виробництва. Та-

ким чином, критерієм для безробіття є його рівень, скоригований на

рівень природного безробіття.

Основними елементами ринкового механізму регулювання є: ціна,

попит і пропозиція, за допомогою яких підтримується прямий і зворо-

тний зв’язок між виробниками і споживачами. Ринкові відносини по-

503

роджують своєрідну демократію, при якій покупці в Україні голосу-

ють своїми грошима.

За допомогою конкуренції ринок стимулює зниження витрат виро-

бництва, технічні нововведення, підвищення продуктивності праці, а

також виштовхує зі своєї сфери неефективних виробників, неконку-

рентоспроможні підприємства.

Методи державного економічного регулювання діяльності окремих

суб’єктів господарювання здійснюються шляхом проведення політики

цін, державних замовлень і контрактів, системи маркетингу, політики

доходів, розвитку інформаційних систем.

В основі діяльності виробників, які працюють на основі принципів

маркетингу, лежить девіз: виробляти лише те, що потрібно ринку, по-

купцеві. Вихідним моментом, який лежить в основі маркетингу, вису-

вається ідея потреб людини і її запитів. Тому сутність маркетингу по-

лягає в такому: необхідно виробляти лише те, що обов’язково знайде

збут, а не робити спробу нав’язати покупцеві не узгоджену попередньо

з ринком продукцію.

Із суті маркетингу випливають основні принципи:

1. Націленість на досягнення кінцевого практичного результату ви-

робничо-збутової діяльності.

2. Концентрацію дослідницьких, виробничих і збутових зусиль на

вирішальних напрямках маркетингової діяльності.

3. Спрямованість підприємства на досягнення не тимчасового, а

довгострокового результату маркетингової роботи.

4. Застосування у єдності і взаємозв’язку стратегії і тактики актив-

ного пристосування до вимог потенційних покупців з одночасним ці-

леспрямованим впливом на них.

Одним із факторів державного регулювання діяльності окремих

суб’єктів господарювання є державне замовлення. Держзамовлення

видається державними органами і фінансується з коштів державного

бюджету. Держзамовлення — це замовлення на виробництво продук-

ції, випуск товарів, проведення робіт, в яких зацікавлена держава. Таке

замовлення може виконуватися не тільки державними, а й іншими під-

приємствами. Замовлення звичайно видається на конкурентній основі.

Основне функціональне призначення держзамовлень полягає в тому,

щоб виконувати роль гаранта дотримання загальнодержавних інтере-

сів. Держзамовлення — один із найважливіших інструментів впливу

на ринок, який дає змогу державі задавати рівень цін, коригувати стро-

ки укладання угод. Більше того, держзамовлення — це гарантований

збут продукції, звідси й економічні блага підприємства. Держзамов-

лення є також засобом авансування товаровиробників.

Разом з тим необхідно відмітити, що обсяги держзамовлення в на-

родному господарстві України поступово знижуються, що обумовлено

загальним зниженням ролі бюджетної сфери в економіці. Нині держ-

504

замовлення суттєво залишилося лише у вигляді закупівель продуктів

харчування з метою забезпечення спецпотреб (тюрми, колонії і т. п.), а

також до державного резерву.

Крім держзамовлення, держава може здійснювати фінансову під-

тримку деяких суб’єктів господарювання.

Під час спаду виробництва з метою збільшення сукупного попиту

держава збільшує свої витрати на організацію громадських робіт (бу-

дівництво доріг, мостів та інших об’єктів) і на реалізацію різноманіт-

них державних програм, тим самим реанімуючи деякі галузі і фірми.

На підйом економіки держава може впливати, зменшуючи свої доходи,

тобто зменшуючи податки з населення і підприємств. У населення збі-

льшується попит на споживчі товари, а в підприємств з’являється бі-

льше можливостей щодо інвестування, що врешті решт повинно при-

вести до пожвавлення економіки. Державна система оподаткування

суттєво впливає на економіку підприємств. Адже податковий тиск мо-

же бути таким, що навіть у добре працюючого підприємства не буде

залишатися достатньо коштів не тільки для розширеного, а й для прос-

того відтворення. Вона повинна передбачати певні пільги щодо подат-

ків для підприємств, які функціонують у пріоритетних для держави

сферах економіки; для стимулювання малого бізнесу; для підприємств,

які значну частину своїх доходів спрямовують на реконструкцію, тех-

нічне переозброєння та розширення діючого виробництва. Податкова

політика держави повинна стимулювати підприємницьку діяльність у

напрямі підвищення випуску продукції і надання послуг.

Зниження державних витрат у певних випадках призводить до

зниження дефіциту державного бюджету, отже, до уповільнення ін-

фляційних процесів.

Однак макрорегулювання не обмежується тільки безпосередніми

діями держави в особі його органів управління, тому що держава може

запізнюватися в своїх діях.

У ринковій економіці існують певні механізми самоорганізації і

саморегулювання, які вступають у дію негайно, як тільки виявляються

негативні процеси в економіці. В економічній літературі їх називають

вбудованими стабілізаторами. Вони дозволяють автоматично здійсню-

вати зміни податкових надходжень, виплати соціальних допомог та ін.

Таким стабілізатором може бути прогресивна система оподаткування,

що визначає податок залежно від доходів. З підвищенням доходу про-

гресивно зростають податкові ставки, які затверджені урядом заздале-

гідь.

Однак, здійснюючи лише згладжування економічних коливань,

держава не може виконувати своїх функцій без відповідної кредитно-

грошової політики.

Кредитно-грошова політика — це цілеспрямоване управління дер-

жавою банківським процентом, грошовою масою і кредитами. На від-

505

міну від бюджетної, кредитно-грошова політика дозволяє боротися зі

спадом виробництва й інфля-цією. Сутність цієї політики полягає в

тому, що держава впливає на грошову масу і відсоткову ставку, а вони,

в свою чергу — на споживчий та інвестиційний попит.

Головну роль у реалізації кредитно-грошової політики відіграє На-

ціональний банк України. Регулюючи відсоткову ставку залежно від

економічної ситуації, яка склалася, він тим самим розширює чи звужує

можливості видачі кредитів комерційними банками.

Держава може суттєво впливати на економічне зростання й інфля-

цію скупкою чи продажем своїх цінних паперів. При скупці цінних па-

перів у їхніх утримувачів з’являються власні грошові кошти, які мо-

жуть стимулювати економічне зростання. Якщо держава бореться з

інфляцією, то вона продає свої цінні папери, тим самим зменшуючи в

обігу грошову масу. Бюджетна і кредитно-грошова політика впрова-

джуються державою спільно і збалансовано.

До інших форм регулювання державою підприємницької діяльності

суб’єктів господарювання відносяться: державна підтримка конкурен-

ції і підприємництва, проведення науково-технічної, амортизаційної й

інвестиційної політики. Суть цих форм державного регулювання ви-

кладена в окремих главах і параграфах цього підручника.

ИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ І САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

1. Основні фактори рентабельності діяльності підприємств в умовах ри-

нкової економіки.

2. Розробка прогнозу і формування портфеля замовлень в умовах ринку.

3. Методологічні підходи до прогнозування.

4. Ціль прогнозування на підприємствах.

5. Значення внутрішньофірмового планування.

6. Порядок установлення загальних цілей.

7. Особливості довгострокового планування.

8. Поняття завдань та змісту стратегічного планування у перехідний пе-

ріод до ринкової економіки в Україні.

9. Поняття економічної стратегії підприємства.

10. Проблеми вдосконалення внутрішньофірмового планування в умовах ри-

нкової системи господарювання.

506

ВИРОБНИЧА ПРОГРАМА

ПІДПРИЄМСТВА

ПИТАННЯ ДЛЯ ТЕОРЕТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

21.1. Виробнича програма, її сутність та основні поняття.

21.2. Основні показники виробничої програми.

21.3. Планування виробничої програми.

21.4. Виробнича потужність, її місце і роль у виробничій програмі підпри-

ємства.

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

• Виробнича програма

• Номенклатура

• Централізована номенклатура

• Децентралізована номенклатура

• Асортимент

• Показники виробничої програми

• Натуральні показники

• Вартісні показники

• Обсяг виробництва продукції

• Незавершене виробництво

• Валовий оборот підприємства

• Де

жавний конт

акт і де

жавне

замовлення

• Внутрішньозаводський оборот

• Оптимальна виробнича програма

• Виробнича потужність одинично-

го або дрібносерійного виробництва

•

Ви

обнича пот

жність се

ійного

виробництва

•

Ви

обнича пот

жність масового

виробництва

• Вихідна потужність підприємства

• Вхідна потужність підприємства

• Баланс виробничої потужності

• Товарна продукція

• Валова продукція

• Умовно-чиста продукція

• Нормативна вартість оброблення

• Виробнича потужність

• Чиста продукція

21.1. ВИРОБНИЧА ПРОГРАМА,

ЇЇ СУТНІСТЬ ТА ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ

Виробництво і реалізація продукції для забезпечення потреб насе-

лення є метою діяльності підприємства, за умови, що підприємство

одержує прибуток. Тому планування виробництва і реалізації продук-

ції є основним розділом тактичного плану, на основі якого складається

виробнича програма підприємства.

Отже, виробнича програма — це система адресних завдань з виро-

бництва і доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі,

асортименті, відповідної якості і у встановлені терміни згідно з дого-

ворами поставок.

507

Основним завданням виробничої програми є максимальне задово-

лення потреб споживачів у високоякісній продукції, яка випускається

підприємствами при найкращому використанні їх ресурсів та отри-

манні максимального прибутку. З метою вирішення цього завдання в

процесі розробки виробничої програми на всіх рівнях потрібно дотри-

муватися таких вимог:

— правильного визначення потреби в продукції, що випускається, і

обґрунтування обсягу її виробництва попитом споживача;

— повного ув’язування натуральних і вартісних показників обсягів

виробництва і реалізації продукції;

— обґрунтування плану виробництва продукції ресурсами і, на-

самперед, виробничою потужністю.

Виробнича програма включає в себе:

— план виробництва продукції (за номенклатурою, асортиментом,

кількістю та терміном постачань);

— план збуту продукції;

— розрахунок виробничої потужності.

В основу розробки виробничої програми має бути покладена реа-

льна потреба в конкретній продукції. На рівні промислового підприєм-

ства конкретизація потреби в продукції забезпечується за допомогою

попиту споживачів і господарських договорів за розгорнутою номенк-

латурою виробів.

Виробнича програма є основою для складання наступних розділів

плану підприємства:

— технічного розвитку й організації виробництва;

— підвищення економічної ефективності виробництва;

— капітальних вкладень;

— капітального будівництва;

— матеріально-технічного забезпечення;

— праці та кадрах;

— собівартості, прибутку та рентабельності;

— фондів економічного стимулювання;

— соціального розвитку;

— заходів з охорони природи;

— фінансового.

Для обґрунтування і правильного формування виробничої програ-

ми підприємства у бізнес-плані необхідно надати таку інформацію:

— характеристика пропонованої продукції;

— оцінка можливих ринків збуту та конкурентів;

— стратегія маркетингу.

Формування виробничої програми підприємства базується на таких

елементах:

— на основі вивчення, аналізу та перспективи розвитку ринкового

попиту підприємством укладаються зі споживачами-покупцями (тор-

508

говельними підприємствами, посередниками, біржами) угоди на по-

стачання певних видів продукції;

— державні контракти є засобом забезпечення потреб споживачів,

що фінансуються за рахунок Державного бюджету, та поновлення

державного резерву (при цьому держава гарантує оплату поставок

продукції та забезпечує її виробництво найважливішими ресурсами);

— державні замовлення є засобом стимулювання збільшення виро-

бництва у пріоритетних галузях, впровадження нових технологій, ви-

пуску дефіцитних видів продукції, державної підтримки важливих на-

укових досліджень (держава може надавати пільги підприємствам-

виробникам, але не забезпечує їх фінансовими ресурсами);

— портфель замовлень на продукцію інших споживачів формуєть-

ся на основі контрактів між підприємствами-виробниками і підприємс-

твами-споживачами та відображає його постійні прямі господарські

зв’язки (такі контракти періодично переглядаються та поновлюються);

— частина продукції підприємства може споживатися безпосеред-

ньо ним самим (у виробничій програмі повинні враховуватися потреби

підприємства, які визначаються на основі балансів матеріальних ре-

сурсів, що відображають потребу у них та джерела її покриття).

При розробці виробничої програми передбачається досягнення не-

обхідних темпів зростання виробництва; освоєння нових видів проду-

кції; раціональний розподіл продукції, що випускається, по календар-

них термінах. Основна увага приділяється підвищенню ефективності

виробництва, досягненню беззбитковості по збитковій частині номен-

клатури. Передбачається відновлення фондів і впровадження нової

техніки, підвищення використання виробничої потужності, зростання

продуктивності праці.

21.2. О

СНОВНІ ПОКАЗНИКИ

ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ

Виробнича програма у вартісному виразі розробляється підприємс-

твом по товарній продукції в порівнювальних цінах. Для планування

інших показників (прибутку, собівартості) товарна продукція визнача-

ється в діючих цінах підприємства. Отже, в основу планування вироб-

ничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка

включає натуральні і вартісні показники.

Натуральними показниками виробничої програми є обсяг продукції

в натуральних одиницях за номенклатурою й асортиментом.

Номенклатура — це перелік назв окремих видів продукції.

Асортимент — це різновидність виробів у межах даної номенкла-

тури.

Номенклатура виробів підприємства може бути централізованою і

децентралізованою.

509

Централізована номенклатура формується шляхом укладання

державних контрактів і державних замовлень.

Децентралізована номенклатура формується підприємством са-

мостійно на основі вивчення ринкового попиту на свою продукцію та

встановлення прямих контактів зі споживачами шляхом укладання до-

говорів поставок.

Натуральні показники, зазвичай, представляються у фізичних оди-

ницях виміру (метри, штуки, тони і т. д.). Значення натуральних пока-

зників виробничої програми в умовах ринку зростає, оскільки саме во-

ни дають можливість оцінити ступінь задоволення потреб споживачів

у певних товарах з урахуванням якісної характеристики товарів.

На основі виробничої програми в натуральному виразі визначають

вартісні показники: товарну, валову продукцію у порівнюваних цінах,

товарну і реалізовану продукцію у діючих цінах підприємства.

Отже, обсяг виробництва продукції в натуральних вимірниках

встановлюють на основі обсягу поставок:

кп

ЗЗОПОВ +−=

де ОВ — обсяг виробництва продукції в натуральних одиницях;

ОП — обсяг поставок у натуральних одиницях;

— запаси продукції на складі на початок планового року у нату-

ральних одиницях;

— запаси продукції на складі на кінець планового року у натура-

льних одиницях.

Вартісними показниками виробничої програми є обсяги товарної,

валової, реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції, нормативної

вартості обробітку, валового і внутрішньозаводського обороту, обсяг

незавершеного виробництва.

Найважливішим показником виробничої програми є товарна проду-

кція. Вона включає до свого складу всю виготовлену в плановому або

попередньому періодах продукцію, що відповідає стандартам, техніч-

ним умовам, прийнята у ВТК, упакована і підготовлена до реалізації:

с.кд.гк.бн.сп.х

РПРТПНГПТП ++++++= ,

де ТП — товарна продукція;

ГП — готова продукція;

Н — напівфабрикати, які поставляються на сторону;

п.х

— послуги промислового характеру;

н.с

— товари народного споживання;

к.б

— роботи з капітального будівництва, які виконуються власни-

ками;

д.г

— продукція допоміжних господарств, призначена для реаліза-

ції «на сторону»;

510

с.к.

— середні та капітальні ремонти, що виконуються власними

силами.

Товарна продукція оцінюється в діючих оптових цінах, по собівар-

тості, в натуральних показниках, у трудових показниках (для внутріза-

водського планування).

Наступним показником виробничої програми є валова продукція,

що включає до свого складу всю продукцію у вартісному виразі, неза-

лежно від ступеня її готовності:

(

)

(

)

кпкп

ІІНЗВНЗВТПВП −−−−= ,

де ВП — валова продукція;

НЗВ

— вартість залишків незавершеного виробництва на початок

планового періоду;

НЗВ

— вартість залишків незавершеного виробництва на кінець

планового періоду;

— вартість інструменту для власних потреб на початок планово-

го періоду;

— вартість інструменту для власних потреб на кінець планового

періоду.

Це найбільш загальний показник, який відображає всю роботу під-

приємства.

Валову продукцію можна також обчислити за такою формулою:

ВЗО,ВОВП

−

де ВО — валовий оборот підприємства;

ВЗО — внутрішньозаводський оборот підприємства.

Валовий оборот підприємства — це обсяг валової продукції неза-

лежно від того, де вона буде використана: чи в межах підприємства, чи

поза ним.

Внутрішньозаводський оборот — це та кількість продукції під-

приємства, яка використовується всередині його для подальшої пере-

робки.

Вимірюється валова продукція в діючих оптових цінах, за собі-

вартістю та в нормо-годинах. За показником валової продукції ви-

значається потреба в матеріальних, трудових і фінансових ресурсах,

необхідних для виконання виробничої програми. Валові показники

мають істотний недолік, що спотворює об’єктивну оцінку роботи

підприємства: у них враховуються витрати минулої праці (матеріа-

льні витрати й амортизація), що призводить до повторного розра-

хунку.