Іванілов О.С. Економіка підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

481

Прогнози застосовуються як плани-орієнтири. У ринковій економіці

поширене прогнозування попиту, ринкової кон’юнктури.

Прогнозування попиту — передбачення майбутнього попиту на то-

вари і послуги з метою кращого обґрунтування відповідних виробни-

чих планів. Воно поділяється на короткострокове (кон’юнктурне), се-

редньострокове і довгострокове.

Прогнозування ринкової кон’юнктури — передбачення економіч-

ної ситуації, яка може скластися на ринку в майбутньому. Вона харак-

теризується рухом цін, відсоткових ставок, валютного курсу, заробіт-

ної плати, дивідендів, а також динамікою виробництва та споживання.

Прогнозування дозволяє менеджерам підприємств не тільки перед-

бачати далеку та близьку перспективи свого розвитку, а й запропону-

вати альтернативні шляхи та строки виконання своїх комплексних

програм. Комплексна програма — це система взаємозв’язаних між со-

бою за змістом, строком, ресурсами та місцем проведення заходів, дій,

які скеровані на досягнення єдиної мети, вирішення загальної пробле-

ми. У комплексній програмі наведені її цілі, шляхи і способи вирішен-

ня програмної проблеми.

Прогноз описує сферу і можливості, в рамках яких можуть бути

сформульовані реальні завдання та цілі, встановлює проблеми, які ма-

ють стати об’єктом розробки в плані. Розробка прогнозу і формування

портфеля замовлень в умовах ринку — взаємозв’язані стадії в рамках

загального планування в межах підприємства, які мають специфіку.

Розбіжності між ними полягають у тому, що сформований портфель

замовлень відображає та втілює вже прийняте рішення, а прогноз — це

пошук потенційного, реалістичного, економічно правильного рішення.

Сформований портфель замовлень на підприємстві сприймається як

результат усіх видів та етапів роботи, він повинен бути якісно однорі-

дним і спрямованим на досягнення вибраної мети. Прогноз розкриває

можливість різних варіантів розвитку, аналізує та обґрунтовує їх.

У прогнозі можна розглянути різноманітні принципи економічної по-

літики і поєднання об’єктивних та суб’єктивних, економічних і нееко-

номічних факторів. Він не встановлює якихось конкретних завдань

плану, але містить матеріал, який потрібен щодо їхнього розробки.

Економічні прогнози можуть бути короткостроковими (до 3-х років),

середньостроковими (5—7 років), довгостроковими (понад 10 років).

При цьому організація діяльності щодо прогнозування вимагає забез-

печення необхідних зустрічних потоків інформації.

Існує два основних методологічних підходи до прогнозування. Пер-

ший — генетичний (його ще називають дескриптивним). Його сутність

полягає в тому, що оцінювання проводиться на основі встановлених до-

слідженнями причинно-наслідкових взаємозв’язків між явищами.

Генетичний підхід припускає, що можуть бути сформульовані

будь-які правдоподібні, науково обґрунтовані кількісні та якісні, зага-

482

льнонаукові і часткові гіпотези відносно факторів і умов майбутнього

розвитку, включаючи гіпотези визначення економічної політики й ін-

ших форм активного свідомого впливу на виробничі та економічні

процеси. Інший підхід — нормативний, цільовий. Він ґрунтується на

визначенні результатів, які повинні бути досягнуті в майбутньому.

Якщо при першому підході взаємозв’язок і послідовність явищ розгля-

дається в напрямку від сучасного до майбутнього, то в другому — від

майбутнього до сучасного. Від майбутнього до сучасного розгортаєть-

ся і досліджується ланцюг подій, які можуть відбутися, і заходи, які

необхідно прийняти, щоб досягти нормативно заданого результату в

перспективі. Нормативно-цільовий підхід має цілу низку загальних рис

з генетичним підходом.

Розробка прогнозів для підприємства припускає використання різ-

них конкретних методів: метод експертних оцінок, методи логічного

моделювання, методи математичного моделювання, нормативний ме-

тод. Як правило, при економічному прогнозуванні має місце комбіну-

вання методів.

Дослідження методології прогнозування — одне з найактуальні-

ших завдань економічної науки, а практична розробка прогнозів —

один з найважливіших напрямів удосконалення внутрішньофірмового

планування.

Основною формою організації прогнозування в Україні є дослід-

ницька робота наукових інститутів системи АН України, міністерств

та відомств у відповідності до їх профілю.

Загальні принципи економічного прогнозування відповідають рин-

ковій структурі виробництва. Аналіз можливостей економічного роз-

витку країни з ринковою економікою визначається з оцінки наявності

первинних ресурсів виробництва. Оцінка обмежень зростання грунту-

ється на розрахунку суспільного попиту, зокрема, платоспроможного

попиту населення. Для економічного планування в країнах з ринковою

економікою використовується економетрія, економіко-математичні

методи і моделювання.

Таким чином, ціль прогнозування на підприємстві — найточні-

ше передбачати далеку й близьку перспективи свого розвитку,

щоб запобігти економічним ризикам і вибору правильного курсу

розвитку.

Ознаками проведеного прогнозування є особливості, за якими мо-

жна визначити подальший економічний розвиток підприємства в умо-

вах ринку.

Основні принципи прогнозування, на яких ґрунтуються програми

підприємств України — всебічне вивчення поточних і передбачених

суспільних потреб, підвищення наукової обґрунтованості планів шля-

хом поліпшення їх збалансованості, більш поглибленого пророблення

соціально-економічних проблем, проблем науково-технічного прогре-

483

су і питань міжгалузевого характеру, підвищення ролі довгострокового

планування.

Основне завдання прогнозів — продемонструвати керівництву під-

приємства ряд можливостей, які могли б допомогти йому усвідомити

значення і наслідки рішень, що приймаються, зважити фінансовий ри-

зик, який пов’язаний з інвестиціями, прослідкувати за розвитком еко-

номічних, політичних і соціальних умов.

Найважливішими видами прогнозів, які розробляються в умовах

ринку, є прогноз збуту або комерційний прогноз і прогноз технічного

розвитку.

Прогноз збуту відіграє ключову роль у внутрішньофірмовому пла-

нуванні. Витрати на господарську діяльність і капіталовкладення, так

само, як і різні напрями ділової політики, встановлюються з метою ма-

ксимізаціїї прибутку від очікуваного збуту.

На базі комерційного прогнозування вирішуються такі основні за-

вдання:

а) визначення необхідності нарощування виробничих потужностей

підприємства і оцінка темпів розширення виробництва;

б) формування планів випуску продукції протягом значного пері-

оду часу з урахуванням наявних виробничо-технічних можливостей, а

також планування випуску продукції в перехідний період;

в) створення оперативних планів-графіків, які регламентують ви-

пуск продукції при існуючих виробничо-технічних можливостях.

Прогноз, який орієнтовано на рішення будь-якого з цих завдань,

повинен задовольняти одній умові — тривалість інтервалу часу, на

який розповсюджується прогноз, слід обирати таким чином, щоб після

отримання прогностичних оцінок вистачило б часу на прийняття

управлінського рішення і його ефективну реалізацію.

Предметом економічного прогнозування є прогностика. Це галузь

знань, яка містить методи складання та визначення прогнозу.

Методи прогнозу класифікуються за різними критеріями. Найчас-

тіше застосовуються різні кількісні та якісні методи. З метою прогно-

зування використовується також інтерв’ю з фахівцями і творчі методи

генерації ідей. У табл. 20.1 наведена коротка характеристика деяких

методів прогнозування.

Таким чином, протягом кількох років в Україні розроблявся довго-

строковий прогноз науково-технічного прогресу і його соціально-

економічних наслідків. На його основі формувався прогноз щодо роз-

витку окремих галузей і всієї економіки в цілому. Однак ці прогнози

не були достатньо вірогідними, тому результатом є нинішній стан еко-

номіки.

У закордонних фірмах планування побудовано на високому рівні з

використанням розвинутого математичного і інформаційного забезпе-

чення.

484

Таблиця 20.1

ДЕЯКІ МЕТОДИ ПРОГНОЗУВАННЯ

Метод Визначення Форми, діапазон Економічний параметр Переваги і проблеми

Кількісні методи

Кількісні ме-

тоди прогнозу

Оцінювання майб

тнього на

основі минулих даних за до-

помогою математичних і ста-

тистичних методів

Коротко- і сере-

дньострокові

От

имання кількісних даних

на майб

тнє. Спи

ання на

мин

лі дані. Необхідність

сильної структуризації про-

блеми

Екстраполяція

тренда

Перенесення даних існуючо-

го динамічного ряду на май-

бутнє

Короткострокові Розвиток зб

або

иб

тк

для певного

періоду часу

Невисокі вит

ати, швидке

отримання даних. Різка зміна

енд

. Низький потенціал

більш раннього встановлення

Прогнозування

на базі індика-

торів

Оцінювання

ру

оцес

який мало залежить від під-

иємця, на підставі однієї

або кількох передумов

–»– В основному викорис-

товується в галузях, які

виробляють засоби ви-

робництва, оцінка над-

то-ження замовлень на

основі аналізу інвести-

ційного клімату і над-

хто-дження замовлень

у споживчій галузі

Більш

аннє встановлення

зміни тренду, ніж при екст-

раполяції. Труднощі в уста-

новленні відповідних індика-

то

ів. Стабільність зв’язків

між індикаторами

Регресивний

аналіз

Метод визначення напрямку і

щільності зв’язку між неза-

лежними і залежними змін-

ними

Проста і багато-

факторна регре-

сія. Економетри-

чні моделі

Оцінка частки

инк

(

залежна пе

емінна

)

при різних витратах на

еклам

ізних цінах

(незалежна перемінна)

Невисокі витрати. Взаємо-

зв’язок незалежних змінних

484

485

Якісні методи

прогнозу

Оцінка, словесне формулю-

вання майбутнього за допо-

могою знань людства та ін-

їції. Як п

авило, за

оцінкою експертів

Середньостроко-

ві і довгостроко-

ві

Застосовується щодо ком-

плексних, погано структури-

зованих проблем. Немає не-

обхідності в кількісном

виразі вихідних даних. Об-

межена об’єктивність і на-

дійність

Метод Дельфи

Форма опитування експертів,

при якій їх анонімні відповіді

збираються протягом кількох

ур

ів і че

ез ознайомлення з

оміжними

ез

льтатами

от

им

ють г

ру

пов

оцінк

прогнозу

Довгострокові

Виробництво, збут га-

лузі при різних вели-

чинах

акто

ів, що

впливають. Наприклад,

прогресу міжнародного

озподіл

аці, зміна

суспільних норм пове-

дінки

Наочність результатів, залу-

чення експе

тів з п

облеми,

ка цікавить, анонімність

учасників. Негнучка методи-

ка, значна потреба в часі, те-

нденції до консе

вативних

оцінок, технічні зміни, особ-

ливо, непередбачувані

Сценарій Пе

едбачення

озвитк

майб

тнього стан

акто

ів,

що впливають на підприємс-

тво і визначення можливих

дій підприємця

Довгострокові Дослідження типу: ав-

томобіль 90-х

оків

—

майбутнє комунікацій-

ної техніки — майбут-

нє європейських космі-

чних досліджень

Підходить щодо дуже ком-

плексних проблем типу гене-

рації ідеї нових продуктів

485

486

При внутрішньосистемному плануванні, яке повинно стати основ-

ним у практичній діяльності українських підприємств в умовах ринко-

вої економіки, важливими є три принципи:

— плани повинен розробляти насамперед той, хто потім ці плани

втілюватиме в життя;

— рівень компетенції у плануванні повинен відповідати рівню

компетенції у відносинах розпорядження ресурсами підприємства;

— необхідність забезпечити гнучкість та активності планування

відповідно до змін у зовнішньому та внутрішньому середовищі під-

приємства.

Останній принцип особливо важливий для керівників українсь-

ких підприємств, тому що для них план завжди був «законом» і йо-

го виконання треба було забезпечити будь-якими способами без

якихось змін його структури і строків, без врахування потреби сус-

пільства в товарі, який виробляється. В системі управління марке-

тингом плани передбачають випуск лише тих товарів, які

обов’язково будуть затребувані споживачами. Тому принцип адап-

тивності в плануванні, який враховує перспективну динаміку попи-

ту, стає майже головним.

Під планом економічного розвитку розуміється опис, картина, мо-

дель майбутнього стану економічної системи в цілому, господарства

країни, регіонів, галузей, підприємств, компаній. План фіксує показни-

ки, які характеризують стан системи наприкінці планового періоду,

визначає шляхи, засоби досягнення бажаних результатів, необхідні для

цього ресурси. Плани поділяються на перспективні (довгострокові,

строком на 10—15 років, середньострокові — на 5—7 років), поточні

(короткострокові, на період до 3-х років). Розрізняють плани директи-

вні, які підлягають суворому виконанню, та індикативні, тобто плани,

що рекомендуються і які близькі до прогнозів. Плани розробляються

на рівні всього господарства країни (державні, національні плани), з

окремих галузей і регіонів, на рівні підприємств і фірм.

Планування — це одна зі складових частин управління, яка полягає

в розробці і практичному втіленні планів, які визначають майбутній

стан економічної системи, шляхи, засоби та способи його досягнення.

Крім того, відокремлюється планування окремих видів ресурсів (на-

приклад, фінансове планування, соціальне планування). Планування в

директивній формі притаманне централізовано керованій економіці, де

керівну роль відіграють державні плани.

В економіці ринкового типу значно частіше розповсюджене плану-

вання на рівні компаній, фірм, яке повсякчасно несе індикативний, орі-

єнтований характер. У плануванні використовуються як економіко-

математичні, балансові методи, так і експертні оцінки. Планування

включає прийняття планових рішень органами і особами, які уповно-

важені на це.

487

Планування є найбільш важливою з усіх управлінських функцій.

Файоль, визначаючи функції управління, розглядав планування як

елементарну умову ефективного керівництва: «План дій — це одноча-

сно і передбачений результат і направлення дії, в якому необхідно слі-

дувати, і етапи, які необхідно пройти, і методи, які необхідно застосу-

вати. Це своєрідна картина майбутнього, в якій найближчі події

змальовані з деякою визначеністю, в той же час віддалені події носять

ймовірний характер».

За визначенням закордонних спеціалістів, система внутрішньо-

фірмового планування визначає рішення, які необхідно прийняти сьо-

годні для забезпечення ефективної діяльності фірми, її зростання в

майбутньому.

Найкрупніші концерни стали приділяти значну увагу питанням

внутрішньофірмового планування в 20-ті роки ХХ століття. В цей пе-

ріод з’ясувалася неможливість існування крупного монопольного

об’єднання без єдиного плану для його підприємств. Зараз плануван-

ням займаються всі промислові фірми, ділові, урядові, загальноосвітні

організації. Підприємства всіх типів планують свою діяльність на все

більш тривалий час. Система внутрішньофірмового планування визна-

чає те, «що треба зробити, хто повинен зробити і як треба зробити».

Значення внутрішньофірмового планування визначається його ці-

лями — усунути негативний ефект невизначеності та змін, зосередити

увагу на головних завданнях, добитися економічного функціонування і

полегшити контроль. За словами Файоля, «найкраща програма не в

змозі передбачити всіх надзвичайних обставин, які можуть виникнути,

але вона частково їх враховує і підготовлює той спосіб, до якого треба

звернутися при неочікуваних обставинах». Але й тоді, коли майбутнє

передбачається цілком визначеним, фірма прагне планувати. По-

перше, щоб вибрати кращий шлях з метою досягнення цілі. По-друге,

після прийняття рішення щодо визначення курсу, дії кожного підроз-

ділу фірми повинні вкласти свій внесок в досягнення загальної цілі, а

це можливо лише за допомогою плану. Добре продумані загальні пла-

ни фірми створюють умови поєднання дій різних підрозділів для дося-

гнення цілей.

Внутрішньофірмове планування включає: встановлення перспектив

розвитку зовнішнього оточення фірми, формулювання цілей і ймовір-

них стратегій, визначення перспективних завдань, а також дій для їх

досягнення. Процес планування охоплює всі рівні управління і ство-

рює необхідні передумови для забезпечення у фірмі точної відповідно-

сті прийнятих дій до вимог загальних цілей. Забезпечення відповіднос-

ті фактичного ходу виробництва вимогам плану є головним

синтетичним показником ефективності управління.

Результатом планування є система планів: довгострокових, серед-

ньострокових і короткострокових.

488

За визначенням професора Каліфорнійського університету Дж.

Стейнера, довгострокове планування — «це процес визначення загаль-

них цілей фірми і стратегічних ліній, яким підпорядковані розвиток,

розподіл і використання наявних ресурсів для досягнення цих цілей».

Порядок установлення загальних цілей (наприклад, таких, як зрос-

тання виробництва, захоплення провідних позицій на ринку, зростання

прибутку, забезпечення окупності капіталовкладень) відбувається в

такій послідовності:

— детальне викладення загальних цілей, які забезпечують отри-

мання наміченого прибутку;

— формулювання кожної цілі для всіх крупних сфер діяльності фі-

рми (виробництва, маркетингу, фінансів і т. п.);

— встановлення кількісних характеристик або показників, які да-

ють змогу встановити виконання поставлених цілей (наприклад, обіг

фірми, обсяг продаж).

На основі аналізу тенденцій на ринку, можливих напрямів розвитку

техніки керівництво корпорації формує загальні цілі на 10, 15, 25 років

наперед і визначає головні корпоративні дії, які необхідні для досяг-

нення цих цілей.

Але в умовах ринку можливості передбачити хід економічних про-

цесів дуже обмежені. Непередбачені дії конкурентів, зміни в соціаль-

но-економічному та політичному житті суспільства та інші фактори рі-

зко знижують точність довгострокових планів. Тому довгострокові

плани, як правило, включають такі загальні питання бізнесу, як дивер-

сифікація, політика власності, роль і характер закордонної діяльності в

загальнокорпоративному бізнесі і т. п.

Довгострокове планування характеризують такі особливості:

1. Плани включають, як правило, лише одну стратегічну лінію.

Програми ж, які відображають варіанти дій, які складаються на випа-

док зміни стратегії, до плану не входять;

2. Розробці планів передує оцінка можливостей фірми, її слабкі та

сильні сторони при сприятливих і несприятливих умовах у довкіллі.

3. Плани розробляються на основі передумови умов, в яких будуть

здійснюватися плани. Передумови є основою щодо вибору альтернатив.

4. Плани, які розробляються на основі конкретних цілей, дозволя-

ють представити діяльність фірми фінансовими показниками (напри-

клад, показниками окупності капіталовкладень, виплаченими дивиден-

дами) і знаходять завершення в розробці бюджетів. Якщо бюджети

добре складені, то вони слугують еталоном щодо визначення виконан-

ня плану.

Основне завдання середньострокового планування — вибір засобів

для виконання намічених цілей, які визначаються довгостроковим

планом. Рішення, які приймаються в процесі розробки середньостро-

кових планів, мають підпорядкований характер по відношенню до

489

стратегічних рішень і орієнтовані на більш близьке майбутнє (5 років).

У середньострокових планах находять своє відображення такі види ді-

яльності фірми, як: загальна кадрова політика, загальна виробнича

стратегія, нова продукція, загальна фінансова політика, загальна полі-

тика збуту і т. п. Показники середньострокових планів наводяться в

більш детальному вигляді.

У середньострокових планах вказуються основні елементи «страте-

гії бізнесу» і визначаються необхідні розміри інвестицій для досягнен-

ня поставлених цілей. Після складання плану за стратегічними одини-

цями вище керівництво визначає загальну корпоративну стратегію на

цей самий час, а потім на їх основі коригує плани нижчих ланок.

Короткострокове планування — це планування використання фізи-

чних ресурсів, яке призначене вирішувати конкретні внутрішні про-

блеми. Короткострокові плани повинні допомагати здійснювати дов-

гострокові, а для цього необхідна їх повна відповідність. Якщо

рішення щодо поточних справ приймаються без урахування їх впливу

на виконання перспективних завдань, знижується ефективність довго-

строкового планування. Короткострокові плани розробляються на

один — два роки з деталізацією їх показників по кварталах та місяцях.

З метою підвищення ефективності планування враховуються такі

принципи, як принцип гнучкості, принцип внесення змін у процесі їх

виконання і принцип оптимізації. Виходячи з того, що навіть у найдо-

сконалішому плані містяться елементи невизначеності і можливі по-

милки, планування повинне бути гнучким. При значній гнучкості пла-

нів зменшується небезпека втрат, які зумовлені дією непередбачених

обставин. Під принципом гнучкості розуміється здатність планів змі-

нювати свою направленість. При цьому затрати на забезпечення гнуч-

кості треба співвідносити з ризиком, який пов’язаний з обставинами

майбутнього.

Принцип внесення змін до плану в процесі його здійснення зумов-

лений тим, що «чим більше зобов’язань на майбутнє зумовлено плано-

вими рішеннями, тим важливіше, щоб управляючий періодично порів-

нював хід виконання плану з очікуваними наслідками і перегля-

дав плани в тій мірі, в якій це необхідно для просування до поставле-

ної цілі».

На відміну від принципу гнучкості, який потребує наявності в пла-

нах гнучкості з початку, принцип внесення змін до плану в процесі йо-

го здійснення передбачає гнучкість у процесі здійснення планів.

Найважливішим принципом підвищення ефективності планування

є оптимізація перспективних планів. Оптимізація їх ведеться в основ-

ному за трьома напрямами:

а) встановлення найкращого варіанта капітальних вкладень. У де-

яких фірмах обсяги та структура капіталовкладень є основними показ-

никами перспективного плану;

490

б) виявлення найкращої структури парку устаткування, за якою до-

сягається найбільша ефективність виробництва;

в) визначення оптимального варіанта асортименту і обсягу кожного

виду закуповуваних сировини і матеріалів.

Перспективний план багатьох великих фірм включає: а) зведений,

або генеральний план, який визначає стратегію фірми; б) функціона-

льні плани; в) плани виробничих відділень.

Робота зі складання зведеного плану включає чотири основні етапи:

— виявлення головних завдань фірми на плановий період;

— створення початкового варіанта зведеного плану на основі пла-

нів відділень і підприємств фірми;

— оцінка зведеного плану в цілому і планів, які були використані

для його складання; усунення можливих помилок;

— уточнення плану в подальшому, за мірою його виконання.

Функціональні (тактичні) плани характеризують окремі види дія-

льності підприємства в умовах ринку. Можна виділити такі основні

функціональні (тактичні плани):

— план виробництва продукції (виробнича програма);

— план розвитку науки та техніки;

— план підвищення економічної ефективності виробництва;

— план капітальних вкладень і капітального будівництва;

— план матеріально-технічного забезпечення;

— план щодо праці і кадрів;

— план з витрат виробництва і реалізації продукції;

— фінансовий план;

— план соціального розвитку колективу підприємств і об’єднань;

— план заходів з охорони природи і раціонального використання

природних ресурсів.

Головним функціональним (тактичним) планом підприємства є

план виробництва продукції (виробнича програма), в якому встановле-

ні завдання з виготовлення окремих видів продукції в натуральному і

грошовому вираженні, передбачається подальше підвищення якості

продукції.

Важливим функціональним (тактичним) планом є план розвитку

науки і техніки. Головне його призначення — прискорення науково-

технічного прогресу, тому він включає заходи щодо науково-

дослідницьких робіт, освоєння виробництва нових видів продукції,

впровадження прогресивної технології, механізації та автоматизації

виробничих процесів, наукової організації праці.

На підприємствах, які працюють в умовах ринку, існує план під-

вищення економічної ефективності виробництва, в якому викладені

узагальнюючі показники підвищення економічної ефективності виро-

бництва, а також показники підвищення економічної ефективності ви-

користання живої праці, основних фондів, оборотних засобів, капіта-