Іванілов О.С. Економіка підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

271

Виробничу потужність агрегатів неперервної дії (Вп

неп

), наприклад,

доменних печей, обчислюють за формулою (т/період)

q×=

пл

ВП

де Ф

— календарний фонд часу роботи доменної печі, год/рік;

пл

— час на одну плавку, год/плавк;

q — обсяг металу, що виплавляється за одну плавку, т/плавка.

Вихідну виробничу потужність у вартісному виразі, тобто потуж-

ність на кінець розрахункового періоду (року) (ВП

вих

), обчислюють за

виразом (грн)

виввввхвих

ВПВПВПВП −+=

де ВП

вх

— виробнича потужність на початок періоду, грн;

ВП

вв

— введена в плановому періоді виробнича потужність, грн;

ВП

вив

— виведена за плановий період виробнича потужність, грн.

Середньорічну виробничу потужність (Вп

сер.р

) підприємства, цеху,

обчислюють за формулою

к12

ВП

ВПВПВп

ВИВВВВХсер.р

−

×−×+= ,

де к — кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужніс-

тю протягом року.

Успішне функціонування основних фондів та виробничих потуж-

ностей залежить від того, як саме реалізуються екстенсивні та інтенси-

вні фактори кращого їх використання. Екстенсивне поліпшення вико-

ристання основних фондів і виробничих потужностей означає: по-

перше, збільшення часу функціонування основного устаткування і, по-

друге, підвищення частки діючого устаткування в складі всього устат-

кування, наявного на підприємстві.

Основні напрями збільшення часу функціонування устаткування є:

скорочення та ліквідація внутрішньозмінних простоїв шляхом підви-

щення рівня організації виробництва (повне і своєчасне забезпечення

робочих місць інструментами, матеріалами, напівфабрикатами, дета-

лями); підвищення якості ремонтного обслуговування устаткування;

скорочення цілодобових простоїв устаткування, підвищення коефіціє-

нта змінності його роботи.

Важливим напрямом підвищення ефективності використання осно-

вних фондів є зменшення кількості недіючого устаткування, виведення

з експлуатації зайвого та швидке залучення у виробництво невстанов-

леного устаткування.

272

Слід сказати, що екстенсивне поліпшення використання основних

фондів та виробничих потужностей хоча повністю на сьогодні не реа-

лізоване, все ж воно має межі.

Набагато ширші можливості має інтенсивне поліпшення викорис-

тання основних фондів та виробничих потужностей, яке передбачає

підвищення ступеня завантаження устаткування за одиницю часу. Під-

вищення інтенсивного завантаження устаткування може бути досягну-

то шляхом модернізації діючого устаткування, машин та механізмів,

встановлення оптимального режиму їхньої роботи

Досить значними резервами кращого екстенсивного та інтенсивно-

го використання основних фондів і виробничих потужностей є удо-

сконалення структури основних виробничих фондів. Оскільки збіль-

шення випуску продукції досягається тільки в провідних основних

цехах, то важливо підвищувати їхню частку в загальному обсязі осно-

вних фондів. Збільшення основних фондів допоміжного виробництва

веде до зростання фондомісткості продукції, оскільки безпосередньо

обсяги продукції не збільшує, але й без пропорційно розвинутого до-

поміжного виробництва основні цехи з повною віддачею не можуть

функціонувати. Тому необхідно встановлювати оптимальну виробничу

структуру підприємства — важливий напрямок кращого використання

основних фондів.

Важливий резерв кращого екстенсивного та інтенсивного викорис-

тання основних фондів та виробничих потужностей — швидке освоєн-

ня проектних потужностей, введення в дію нових технологічних ліній,

агрегатів, устаткування. Практика свідчить, що середній фактичний

період освоєння виробничих потужностей становить п’ять-шість і бі-

льше років. Разом з тим технічно й економічно обґрунтовані розрахун-

ки підтверджують реальну можливість досягнення проектних показни-

ків за один-два роки, залежно від галузі та виду підприємства.

ИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ І САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

1. У чому сутність основних фондів і яка їхня роль у розширеному відтво-

ренні?

2. Видова класифікація і структура основних фондів.

3. Які існують види оцінок основних фондів?

4. Сутність фізичного та морального зносу основних фондів.

6. У чому сутність амортизації і які існують методи нарахування амор-

тизації?

7. Які методи нарахування амортизації застосовують в Україні?

8. Які види ремонту здійснюють на підприємствах?

9. Що таке виробнича потужність підприємства?

10. Які існують показники використання основних виробничих фондів?

11. Які напрями кращого використання основних виробничих фондів і вироб-

ничих потужностей?

273

ОБОРОТНІ ФОНДИ

ТА КОШТИ ПІДПРИЄМСТВА

ПИТАННЯ ДЛЯ ТЕОРЕТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

11.1. Поняття та джерела формування оборотних коштів.

11.2. Склад і структура оборотних фондів.

11.3. Нормування витрат матеріальних ресурсів.

11.4. Оцінювання та основні напрями поліпшення використання оборот-

них фондів.

11.5. Показники та шляхи ефективного використання оборотних коштів

та прискорення їхнього обороту.

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

• Фонди

• Оборотні кошти

• Оборотні фонди

• Фонди обігу

• Незавершене виробництво

• Виробничі запаси

• Готова продукція

• Норматив

• Нормативні витрати

• Нормування

• Страховий запас

• Власні оборотні фонди

• Позичені оборотні фонди

11.1. ПОНЯТТЯ ТА ДЖЕРЕЛА

ФОРМУВАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ

Оборотні кошти — це сукупність коштів підприємства, що аван-

суються на створення оборотних фондів та фондів обігу і забезпечення

їх неперервного кругообігу. Якщо оборотні фонди виступають у ви-

гляді предметів праці, то фонди обігу — це кошти, вкладені в запаси

готової продукції, товари відвантажені та в дорозі, а також кошти на

рахунках та в касі підприємства. З огляду на це розрізняють оборотні

кошти у сфері виробництва та у сфері обігу, які в сукупності своїй за-

безпечують неперервність виробництва та реалізації продукції.

Оборотні фонди вступають у виробництво у своїй натуральній фо-

рмі і в процесі виготовлення продукції повністю споживаються. Після

закінчення виробничого циклу, виготовлення продукції та її реалізації

авансовані оборотні кошти відшкодовуються в складі виручки від реа-

лізації продукції (робіт, послуг). Це створює можливість систематич-

ного поновлення процесу виробництва, який здійснюється завдяки не-

перервному кругообігу коштів підприємства.

274

У своєму кругообігу оборотні кошти проходять послідовно три

стадії: грошову, виробничу і товарну.

Грошова стадія кругообігу коштів є підготовчою у сфері обігу, де

гроші перетворюються на виробничі запаси.

Виробнича стадія являє собою безпосередній процес виробництва,

який закінчується випуском готової продукції.

На товарній стадії кругообігу авансовані оборотні кошти виступа-

ють у вигляді товарної продукції. Одна частина виручки від реалізації

надходить на відшкодування авансованих оборотних коштів, а інша

становить нагромадження, яке використовується підприємством відпо-

відно до його планів.

Грошова форма, якої набувають оборотні кошти на третій стадії

свого кругообігу, одночасно стає і початковою стадією обороту кош-

тів.

Кругообіг оборотних коштів відбувається за схемою

Г – ВЗ...НВ...ГП – Г,

де Г — кошти, які авансуються підприємством;

ВЗ — виробничі запаси;

НВ — незавершене виробництво, що являє собою виробничу

стадію;

ГП — готова продукція;

Г — кошти, отримані в результаті реалізації продукції, які вклю-

чають авансовані витрати та прибуток підприємства.

Крапки (...) означають, що обіг коштів перервано, але процес їхньо-

го кругообігу продовжується у сфері виробництва.

Склад оборотних коштів наведено на рис. 11.1.

Оборотні кошти перебуваються одночасно на всіх стадіях круго-

обігу, що забезпечує його неперервність та безперебійну роботу під-

приємства.

Співвідношення між зазначеними групами оборотних коштів у

загальній їхній вартості характеризує структуру оборотних коштів.

Ця структура тим прогресивніша, чим більша частина оборотних

коштів зайнята у сфері виробництва. Перебування цих коштів у

сфері обігу — лише необхідна умова безперервності процесу від-

творення.

Власні оборотні кошти — це кошти, які постійно перебувають у

розпорядженні підприємства і формуються за рахунок власних ресур-

сів (прибуток тощо). У процесі виробництва потреби у власних оборо-

тних коштах можуть зменшуватись за рахунок застосування так званих

прирівняних до них коштів які, по суті, є частиною власних, авансова-

них на оплату праці але тимчасово вільних (у зв’язку з одноразовістю

виплати по заробітній платі, оплаті відпусток). Прирівняні до власних

оборотні кошти називають стійкими пасивами.

275

1. Сфери вироб-

ництва

Обігові виробничі фонди Фонди обігу

Виробничі запаси

Вит

ати на

незакінчену

продукцію

Готова не-

реалізована

продукція

ошові кошти та

розрахунки

Елементи обо-

ротних коштів

сировина, матеріали, полуфабри-

кати основного виробництва

допоміжні матеріали

паливо

тара

запасні частини для ремонта

малоцінні та швидкозно-шувані

предмети

незавершене виробництво

витрати майбутніх періодів

продукція на складах

відвантажена продукція

грошові кошти на рахунках

та в касі

розрахунки з дебіторами

(дебіторська заборгованість)

2. Особливості

планування і но-

рмування

Нормовані оборотні кошти (розраховуються по економічно об-

ґрунтованим нормам)

Ненормовані оборотні

кошти

3. Джерела фор-

мування

Власні оборотні кошти закріпленні нор-

мативами

Залучені, позичені та інші джерела формування

Рис. 11.1 Класифікація та склад оборотних коштів

275

276

Позичені оборотні кошти — кредити банків, кредиторська за бор-

гованість та інші пасиви.

Кредиторська заборгованість означає використання коштів, які не

належать підприємству (заборгованість по акцептованих та інших роз-

рахункових документах, строк сплати яких не настав; заборгованість

за несплаченими у строк рахунками; заборгованість за платежами до

бюджету; за виданими векселями; за комерційними кредитами тощо).

Ефективно функціонує те підприємство, яке при мінімальних ви-

тратах досягає максимального результату. Мінімізація витрат на під-

приємстві потребує оптимізації структури джерел формування оборот-

них коштів, тобто розумне поєднання власних та позичених коштів.

Залежно від способу визначення потреби оборотні кошти поділя-

ються на нормовані та ненормовані. До нормованих входять ті, щодо

яких установлюються нормативи запасів: виробничі запаси, незавер-

шене виробництво, витрати майбутніх періодів та запаси готової про-

дукції. Інші оборотні кошти належать до ненормованих.

Оборотні засоби, з погляду джерел фінансування, розділяються на

власні і позикові. Крім того підприємства використовують залучені

спеціальні засоби.

До власних оборотних засобів відносяться: засоби, закріплені за-

сновниками підприємства при його створенні для забезпечення міні-

мально необхідних для нормального виробництва запасів сировини,

матеріалів, палива, інструментів, напівфабрикатів, незавершеного ви-

робництва, готової продукції і витрат майбутніх періодів. Для держав-

них підприємств джерелом формування оборотних засобів можуть бу-

ти кошти державного бюджету. Величина визначається відповідними

нормативними розрахунками. Збільшення оборотних коштів досяга-

ється за рахунок прибутку, кредитів і прирівняних оборотних коштів.

Прирівняними оборотними коштами чи стійкими пасивами вважають-

ся постійні, такі, що числяться на балансі: нормальна заборгованість

по заробітній платі, заборгованість постачальникам, відрахування на

соціальні потреби, амортизаційні відрахування. Стійкі пасиви прирів-

няні до власних оборотних засобів, оскільки вони постійно знаходять-

ся на підприємствах і використовуються ними в господарському обо-

роті. Найбільша їхня частина в трудомістких галузях, де заробітна

плата становить значну частину собівартості, а також там, де розрахо-

вуються за продукцію в міру її часткової готовності. Стійкі пасиви як

джерело приросту нормативу власних оборотних коштів плануються

щорічно. В залежності від виду стійких пасивів використовуються різ-

ні методики визначення їх величини.

Позикові оборотні засоби виступають у вигляді кредитів банків.

Вони необхідні для поповнення оборотних засобів під сезонні та інші

понаднормативні запаси товарно-матеріальних цінностей; на розраху-

нки з постачальниками та інші потреби по розрахунках; на понад нор-

277

мативні запаси товарно-матеріальних цінностей на тимчасові потреби;

на витрати, пов’язані з підготовкою нових виробництв і освоєння но-

вих видів продукції, підвищенням її якості; на виплату заробітної пла-

ти при тимчасовій відсутності коштів; при зупинці виконання замов-

лення з вини замовника та в інших випадках тимчасових фінансових

ускладнень.

До залучених оборотних коштів традиційно відносять кредиторсь-

ку заборгованість усіх видів, тобто заборгованість постачальникам за

одержані, але не оплачені товари. В обороті підприємств можуть також

перебувати кошти цільового фінансування для їх використання за

прямим призначенням.

11.2. С

КЛАД І СТРУКТУРА ОБОРОТНИХ ФОНДІВ

Для забезпечення безперебійного процесу виробництва на підпри-

ємстві, крім основних виробничих фондів, потрібні предмети праці, які

виступають у вигляді оборотних фондів.

Оборотні фонди — це частина виробничих фондів, які повністю

споживаються в кожному виробничому циклі, при цьому переносять

усю свою вартість на створювану продукцію і змінюють свою натура-

льну форму. Речовим змістом оборотних фондів є предмети праці, які

в процесі виробництва перетворюються на готову продукцію, станов-

лячи її матеріальну основу, або сприяють її створенню.

Оборотні фонди перебувають у постійному русі (обороті), почина-

ючи від надходження предметів праці на склад підприємства до отри-

мання готової продукції та переходу її у сферу обігу (реалізації).

У плановій та обліковій практиці оборотні фонди поділяють на:

а) виробничі запаси;

б) незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготов-

лення;

в) витрати майбутніх періодів.

Виробничі запаси становлять найбільшу частину оборотних фон-

дів. У загальному обсязі оборотних фондів вони становлять до 70 %.

До складу виробничих запасів входять:

— сировина;

— основні та допоміжні матеріали;

— куповані напівфабрикати та комплектуючі вироби;

— паливо;

— тара і тарні матеріали;

— запасні частини для ремонту;

— інші матеріали.

У складі запасів окремою групою виділяють малоцінні та швидко-

зношувані предмети, термін використання яких не перевищує одного

року. В основному це засоби праці.

278

Незавершене виробництво — це ті предмети праці, які перебува-

ють у процесі виробництва на різних стадіях оброблення безпосеред-

ньо на робочих місцях у цехах, на дільницях або ж у процесі транспор-

тування від одного робочого місця до іншого.

До напівфабрикатів власного виготовлення належать ті предмети

праці, які повністю були оброблені в одному виробничому підрозділі

(цеху), але подальше оброблення повинні пройти в інших підрозділах

(цехах), наприклад, поковки, штампування, відливки заготівельного

виробництва на машинобудівних підприємствах.

Витрати майбутніх періодів не є речовим елементом оборотних

фондів. Вони являють собою грошові витрати, що були здійснені в да-

ному періоді, але на собівартість продукції будуть віднесені частинами

в наступних періодах. Це витрати на проектування та освоєння нових

видів продукції, раціоналізацію та винахідництво, проектування різних

удосконалень виробництва, придбання науково-технічної, економічної,

комерційної інформації, передплату періодичних видань тощо.

Співвідношення окремих елементів оборотних фондів до загально-

го їх обсягу характеризує їхню виробничо-технологічну (стадійну)

структуру, яка формується під впливом цілого ряду факторів (характе-

ру виробництва, особливостей продукції та технології її виготовлення,

умов забезпечення підприємства сировиною та матеріалами тощо). Ця

структура з часом змінюється. Так, за останні роки в структурі оборот-

них фондів спостерігається тенденція до зменшення питомої ваги ви-

робничих запасів і відповідно до збільшення частки незавершеного

виробництва та витрат майбутніх періодів.

На підприємствах різних галузей структура оборотних фондів має

значні відмінності, зумовлені особливостями застосування технологій,

умовами забезпечення і видами застосування матеріальних ресурсів,

рівнем та видами спеціалізації тощо. Наприклад, на підприємствах

легкої та харчової промисловості виробничі запаси сягають 80—90 %,

а незавершене виробництво коливається в межах 5—20 %, тоді як на

підприємствах машинобудування ця частина оборотних фондів може

становити 40 %. На підприємствах видобувної галузі висока частка ви-

трат майбутніх періодів (40—50 %).

11.3. Н

ОРМУВАННЯ ВИТРАТ МАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСІВ

Чинником, що сприяє підвищенню ефективності використання ма-

теріальних ресурсів, є їх нормування.

Під нормою витрат матеріальних ресурсів розуміють гранично

допустиму величину сировини, матеріалів, палива, енергії, яка може

бути витрачена для випуску одиниці продукції (або для виконання пе-

вної роботи) визначеної якості за певних організаційно-технічних

умов. Таким чином, норми витрат матеріальних ресурсів регламенту-

279

ють величину виробничих витрат матеріалів, сировини, напівфабрика-

тів, палива, енергії. Основні і частково допоміжні матеріали норму-

ються на одиницю продукції, а деякі з них –на одиницю часу роботи

устаткування.

Норми витрат матеріальних ресурсів класифікують за такими озна-

ками: періодом дії, масштабами застосування, ступенем деталізації

об’єкта нормування, ступенем деталізації номенклатури матеріалів,

призначенням.

За періодом дії розрізняють норми:

— перспективні, що враховують прогресивні напрями у викорис-

танні сировини, матеріалів протягом кількох років;

— річні, що визначають середньорічні витрати матеріальних ре-

сурсів;

— поточні, які пов’язані з конкретним технологічним процесом в

обмеженому календарному періоді.

За масштабом застосування розрізнюють норми індивідуальні, що

застосовуються для виготовленні окремого виду продукції, і групові —

для окремих видів продукції:

— за ступенем деталізації об’єкта нормування розрізняють такі но-

рми витрат матеріальних ресурсів: на одиницю готової продукції, на

вузол, на деталь;

— за ступенем деталізації номенклатури матеріалів розрізняють

норми специфіковані (на вид ресурсів за конкретними їх параметрами)

і зведені (на вид ресурсів зі звуженою номенклатурою);

— за призначенням застосовують норми витрат окремих видів ма-

теріальних ресурсів — сировини, основних матеріалів, палива, енергії

тощо.

Норми витрат матеріальних ресурсів розробляються, як правило,

самими підприємствами. У деяких випадках на замовлення підпри-

ємств ці норми можуть розроблятись галузевими науково-дослідними

організаціями. Норми витрат матеріальних ресурсів мають бути про-

гресивними, технічно та економічно обґрунтованими (з урахуванням

досягнень науки і техніки, передового досвіду, перспектив на майбутнє).

Техніко-економічне обґрунтування норм витрат матеріальних ре-

сурсів пов’язане з аналізом їхньої структури. Структура норми витрат

матеріальних ресурсів являє собою склад і співвідношення окремих її

елементів. Для більшості матеріалів структура норми витрат має такий

вигляд:

інштехкв

ВВВН ++= ,

де Н

— норма витрат;

— чисті витрати матеріалу на одиницю продукції або виробни-

чої роботи (корисні витрати);

280

тех

— неминучі технологічні відходи та втрати;

інш

— інші організаційно-технологічні втрати, що виникають у

процесі транспортування, зберігання тощо.

Норми витрат матеріалів на виготовлення одиниці продукції розра-

ховують з урахуванням її матеріаломісткості.

До основних методів нормуванні матеріальних ресурсів відносять:

аналітично-розрахунковий; дослідно-виробничий; звітно-

статистичний.

Аналітично-розрахунковий метод є найбільш прогресивним і

ґрунтується на детальному аналізі первісної конструкторської та тех-

нологічної документації, результатах науково-дослідницьких робіт,

експериментів, конкретних виробничих умов, на урахуванні можливо-

стей впровадження в плановому періоді нової техніки, технології та

прогресивних методів організації виробництва. Застосування цього

методу дає змогу техніко-економічно обґрунтувати складові елементи

норм, виявити втрати й резерви, розробити відповідні організаційно-

технічні заходи щодо забезпечення економії сировини та матеріалів.

Дослідно-виробничий метод ґрунтується на встановленні норм

дослідних випробувань, проведених безпосередньо на робочих місцях

та в цехах. Він ефективний у тих випадках, коли норму неможливо

розрахувати через відсутність даних або складність розрахунків. Цей

метод застосовується здебільшого при нормуванні витрат допоміжних

матеріалів та інструменту.

Звітно-статистичний метод полягає в розрахунку норм на базі

звітних даних про фактичне використання матеріалів, сировини в звіт-

ному періоді з коригуванням їх у бік можливого зниження.

Ці норми не є прогресивними, бо не сприяють виявленню внутрі-

шніх резервів, тому застосування їх допустиме, як виняток, для при-

близних розрахунків та для нормування малоцінних матеріалів, які рі-

дко використовуються.

Нормовані кошти — це ті, зростання яких необхідно обмежити

(всі три групи оборотних фондів і перша група у фонді обігу. Норму-

вання — це процес встановлення економічно обґрунтованих, мініма-

льно необхідних для нормального функціонування виробництва зна-

чень оборотних засобів. Розрізняють поняття «норма» і «норматив».

Норма оборотних коштів характеризує мінімальні запаси товарно-

матеріальних цінностей і розраховується найчастіше в днях запасу.

Норматив є поняттям, похідним від норми, і являє собою добуток нор-

ми на той показник, відносно якого визначається норма. Наприклад,

норматив оборотних коштів, вкладених у сировину, основні матеріали,

куповані комплектуючі, визначаються добутком норми запасу в днях

на середньоденну витрату відповідних ресурсів.

Нормативи оборотних коштів розраховують методом прямого роз-

рахунку і методом укрупненого аналітичного розрахунку.