Іванілов О.С. Економіка підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

261

Отже, в результаті фізичного та морального зносу основні фонди,

що беруть участь у виробничому процесі, поступово втрачають свої

корисні властивості та споживчі якості засобів праці і потребують

обов’язкової заміни.

10.4. А

МОРТИЗАЦІЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ

Процес відшкодування зношування основних фондів здійснюється

шляхом амортизації.

Амортизація — це процес перенесення вартості основних фондів

на вартість новоствореної продукції з метою їхнього повного віднов-

лення.

Амортизаційні кошти надходять підприємству у складі виручки від

реалізації готової продукції (робіт, послуг) і накопичуються для пода-

льшого використання як джерела відтворення вартості основних засо-

бів в амортизаційному фонді.

Амортизаційний фонд являє собою кошти для простого відтво-

рення основних засобів. Проте якщо в результаті технічного про-

гресу у відповідних галузях народного господарства має місце зни-

ження собівартості засобів виробництва, що там створюються, і,

відповідно, зниження оптових цін на них, то амортизаційні кошти

можуть виступати і як джерело розширеного відтворення основних

засобів.

Амортизаційний фонд накопичується підприємствами поступово і

використовується для вкладень в основні засоби не відразу, а в міру

накопичення коштів. Тому якийсь час кошти амортизаційного фонду є

вільними, вони або відкладаються на банківських рахунках, або вкла-

даються підприємствами в оборотні засоби і засоби обігу. Вкладення

цих коштів (які є частиною фонду основних коштів) у оборотні засоби

і засоби обігу переконливо свідчить про неприпустимість змішування

понять «основні засоби», «оборотні засоби», «засоби обігу» з фінансо-

вими поняттями «основні кошти», «оборотні кошти»: вочевидь, у да-

ному разі мова йде по фінансування оборотних засобів і засобів обігу

за рахунок основних коштів. Така точка зору, проте, в економічній лі-

тературі і в господарській практиці поки що не знаходить визнання.

Звичайно вільні кошти амортизаційного фонду відносять до оборотних

коштів.

Амортизаційні відрахування здійснюються за певними нормами.

Норма амортизації — це встановлений річний (квартальний) відсоток

відшкодування вартості зношення частини основних фондів. Норми

амортизації, які застосовуються на підприємстві, мають бути економі-

чно обґрунтованими і спрямованими на своєчасне відшкодування ос-

новних фондів.

262

Норма амортизації (Н

) для певної групи обладнання визначається

із залежності

%,100

ТВ

ВВ

На

СЛЛ

ЛП

−

де В

— ліквідаційна вартість основних фондів певної групи, грн;

СЛ

— термін служби основних фондів, визначений за технічною

документацією, років.

У сучасних умовах господарювання підприємства здійснюють на-

рахування амортизації згідно із Законом України «Про оподаткування

прибутку підприємств» — у податковому обліку та згідно із Положен-

ням (стандартом) бухгалтерського обігу 7 «Основні засоби» — у бух-

галтерському обігу.

Законом України від 24 грудня 2002 року № 349-ХІV «Про внесен-

ня змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підпри-

ємств» було введено поділ основних фондів для цілей оподаткування

на 4 групи: а) будинки, споруди, передавальні пристрої; б) автомобіль-

ний транспорт та вузли до нього; меблі; побутові електронні, оптичні,

електромеханічні прилади та інструменти, інше офісне обладнання;

в) будь-які інші фонди, не включені до груп а, б, в; г) електронно-

обчислювальні машини, машини для автоматичного оброблювання ін-

формації, їхнє програмне забезпечення, засоби зчитування та друку

інформації, стільникові телефони, мікрофони і рації, вартість яких пе-

ревищує вартість малоцінних товарів.

У 2004 році, згідно із Законом України «Про Державний бюджет

України на 2004 рік», підприємства застосовують сім норм амортизації

залежно від часу здійснення витрат на придбання основних фондів

(табл. 10.1).

Таблиця 10.1

НОРМИ АМОРТИЗАЦІЇ ВІДНОСНО 2004 РОКУ

Придбані до 01.01.04 р. Придбані після 01.01.04 р.

нові об’єкти

об’єкти, що були

в експлуатації

група

основних

фондів

норма, %

група

основних

фондів

норма, %

1 1,25 1 2 1,25

2 6,25 2 10 6,25

3 3,75 3 6 3,75

4 15 4 15 15

263

Амортизація окремого об’єкта основних фондів 1-ої групи прово-

диться до досягнення балансовою вартістю такого об’єкта ста неопо-

даткованих мінімумів доходів громадян. Залишкова вартість такого

об’єкта відноситься до складу валових витрат за результатами відпові-

дного податкового періоду, а вартість такого об’єкта прирівнюється до

нуля.

Амортизація основних фондів груп 2-ої, 3-ої та 4-ої груп прово-

диться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.

Після проведення реформи амортизаційної системи між податко-

вим та бухгалтерським обліками виникли істотні розбіжності в мето-

дах нарахування амортизації. Якщо для цілей оподаткування аморти-

зація нараховується на залишкову вартість основних фондів, то

відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Ос-

новні засоби», затвердженого наказом Мінфіну від 27 квітня 2000 ро-

ку № 92 (із змінами), економічна амортизація може нараховуватися із

застосуванням 5 методів: прямолінійного, зменшення залишкової ва-

ртості, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний,

виробничого (рис. 10.3). Положеннями бухгалтерського обліку пе-

редбачено також можливість використання норм і методів, що засто-

совуються за податковим законодавством, для нарахування економі-

чної амортизації. Однак податкове законодавство не передбачає

можливості використання норм та методів, які застосовуються для

цілей бухгалтерського обліку, для обчислення амортизації, для цілей

оподаткування.

Методи прискореної амортизації

Прямолінійний

(рівномірний)

Зменшення

залишкової

вартості

Прискореного

зменшення

залишкової

вартості

Кумуля-

тивний

Виробничий

МЕТОДИ АМОРТИЗАЦІЇ

ОСНОВНИХ ФОНДІВ

Рис. 10.3. Методи амортизації основних фондів

З 1 липня 2000 р., з набуттям чинності Положення (стандарту) бух-

галтерського обліку 7 «Основні засоби», підприємства України здобу-

ли право самостійно обирати методи нарахування амортизації.

264

Прямолінійний (рівномірний) метод полягає в тому, що кожного

року на собівартість виготовленої продукції переноситься однакова

частина вартості основних фондів. При використанні цього методу ва-

ртість об’єкта основних засобів списується однаковими частками про-

тягом всього періоду його експлуатації. Це найпоширеніший метод

нарахування амортизації основних фондів підприємства.

Сума амортизації (А) визначається як добуток первісної балансової

вартості основних фондів та норми амортизації (Н

100

НВ

аП

Перевагами прямолінійного методу є, насамперед, простота розра-

хунку амортизації, а також можливість рівномірно розподіляти амор-

тизацію в кожному звітному періоді, що зручно для аналітичного облі-

ку продукції, яка випускається та реалізується.

Недоліки цього методу полягають у тому, що при його застосуван-

ні не враховується моральний знос об’єкта, а також необхідність збі-

льшення витрат на ремонт в останні роки експлуатації основних фон-

дів в порівнянні з першими.

З метою пожвавлення процесу відтворення основних фондів та за-

хисту нагромаджених амортизаційних сум від знецінення, підприємст-

вам дозволено здійснювати прискорену амортизацію основних фон-

дів. Ці методи дають можливість протягом половини терміну

корисного використання основних фондів відшкодувати 60—70 % їх-

ньої вартості в результаті застосування підвищених норм амортизації.

Метод зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амо-

ртизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на поча-

ток звітного року (або первісної вартості на дату початку нарахування

амортизації) та річної норми амортизації.

Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється за формулою

1На −=

де n — тривалість корисного використання об’єкта основних фондів, років.

Суть методу прискореного зменшення залишкової вартості по-

лягає в тому, що річна сума амортизації визначається як добуток за-

лишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вар-

тості на дату початку нарахування амортизації та річної норми

амортизації, яка використовується при рівномірному нарахуванні амо-

ртизації, і подвоюється:

100%

2НА)(В

На

аП

−

= ,

де А — знос (накопичена амортизація).

265

Кумулятивний метод (метод суми чисел) характеризується

більш високими нормами амортизації в першій половині строку вико-

ристання і поступовим їх зниженням у другій половині. Норма амор-

тизації тут — величина змінна і розраховується діленням числа років

(що залишились до кінця амортизаційного строку служби) на кумуля-

тивне число, яке є сумою чисел членів арифметичної прогресії (напри-

клад, від 1 до 7, якщо строк служби сім років). Кумулятивне число

розраховується як сума числових значень років служби устаткування.

При семирічному терміні служби це дорівнюватиме

1 + 2 + 3 + 4 + 5 +6 + 7 = 28, або (1 + 7): 2 × 7 = 28.

Норма амортизації для першого року (коли залишилося сім років

строку служби) дорівнюватиме

(7 : 28) × 100 % = 25 %,

для другого року (коли залишилось шість років служби):

(6 : 28) × 100 % = 21,43 %.

При використанні цього методу в перші три роки буде амортизовано

понад 64 % вартості основних фондів, а через п’ять років — майже 90 %.

Досвід показує, що застосування методів прискореної амортизації

основних фондів зумовлюється їх узгодженістю з конкретним механі-

змом ринкових відносин. Ці методи слугують для підприємств гаранті-

єю від втрат унаслідок знецінення основних фондів, посилюють роль

амортизації як джерела нагромадження.

Виробничий метод амортизації ґрунтується на передбаченні, що

функціональна корисність основних фондів залежить не від часу, а від

результатів їх використання. При цьому термін корисної служби ви-

значається кількістю продукції та обсягом послуг, які підприємство

планує виготовити або надати, використовуючи наявні засоби праці.

При використанні цього методу річна сума амортизації визначається

множенням фактичного обсягу продукції (робіт, послуг) на виробничу

ставку амортизації:

Аф

СА ×= Q ,

де Q

— фактичний обсяг продукції;

— виробнича ставка амортизації.

Виборча вставка амортизації обчислюється за формулою

пл

ЛП

ВВ

−

= ,

де Q

пл

— загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство

планує виробити (виконати) за допомогою цих засобів.

266

Виробничий метод амортизації застосовується на промислових

підприємствах з нерівномірним випуском продукції по періодах.

У процесі використання основні фонди піддаються фізичному зно-

су. Різниця в умовах їх експлуатації призводить до того, що окремі

об’єкти основних фондів, їхні складові елементи зношуються нерівно-

мірно. Звідси виникає необхідність заміни або відновлення зношених

конструктивних елементів засобів праці з метою відтворення їх спо-

живних якостей та підтримування у робочому стані до закінчення

строку корисної експлуатації. Здійснюється все це за допомогою ремо-

нтних робіт.

Ремонт основних фондів — це відновлення фізичного зношення

окремих конструктивних елементів (вузлів, деталей) і підтримання основ-

них фондів у працездатному стані протягом усього терміну їхньої служби.

За економічним змістом ремонт можна розподілити на:

— поточний;

— капітальний;

— відновний.

Поточний ремонт породжується випадковими поломками, що

принципово не впливають на нормальне використання основних фон-

дів. Має характер дрібних налагоджувальних робіт.

Капітальний ремонт породжується закономірним зношенням осно-

вних фондів і направлений на відновлення їх початкових експлуата-

ційних характеристик.

Відновний ремонт — особливий вид ремонту основних фондів, що

породжується їх зруйнуванням в результаті стихійних лих, тривалої

бездіяльності.

Загальна вартість ремонтів (В

рем

) певного виду обладнання за рік

обчислюється за формулою

зар.платзам.елемрем

ВВВ += ,

де В

зам.елем

— вартість замінюваних елементів на проведення ремонтів,

грн/рік.

Y××=

рем1елем.зам.елем.

КВВ .

де В

1елем

— вартість одного замінюваного елемента (середньозважена

величина), грн;

рем

— кількість ремонтів протягом року;

Y — коефіцієнт одночасного виходу з ладу основних фондів;

напр

Крем

′

де Ф’

— дійсний фонд часу роботи обладнання протягом року при

однозмінній роботі, год;

267

напр

— час напрацювання на відмову (час від однієї відмови до на-

ступної), год:

напр

де І — середня частота відмов за рік.













+×××=

100

ПСЗ

1КСВ

ремгод.рем.ремзар.плат.

t ,

де t

рем

— витрати часу на один ремонт, год;

год.рем

— середньогодинна тарифна ставка робітника-ремонтника,

грн/год;

ПСЗ — процент відрахувань на соціальні заходи.

Підприємство має право потягом звітного року віднести на витрати

виробництва частину фактичних витрат на проведення усіх видів ре-

монтів, реконструкції, модернізації, технічного переоснащення у сумі,

що не перевищує 5 % сукупної балансової вартості основних фондів на

початок звітного року.

Витрати, що перевищують зазначену суму, відносяться на збіль-

шення балансової вартості основних фондів груп 2, 3 та 4 або балансо-

вої вартості кожного об’єкта групи 1. На них вираховують амортиза-

ційні відрахування за нормами, передбаченими для відповідних

основних фондів.

10.5. П

ОКАЗНИКИ ЕФЕКТИВНОСТІ

ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ

Ефективність використання основних фондів характеризується ря-

дом показників, які поділяються на загальні і часткові.

Основним із загальних показників використання основних фондів є

фондовіддача (Ф

грн/грн):

,Ф

серед

де Q — обсяг товарної (валової, чистої) продукції підприємства за рік;

серед

— середньорічна вартість основних фондів підприємства, грн.

Оберненим показником до фондовіддачі є фондомісткість (Ф

грн/грн):

,Ф

серед

268

Фондоозброєність праці (Ф

, тис

грн/чол) обчислюється за фор-

мулою

серед

де Ч — середньооблікова чисельність промислово-виробничого персо-

налу, чол.

Середньорічну вартість основних фондів (S

сер

) обчислюють за фо-

рмулою

1212

ВИВ

ВВ

ВВпочсеред

SSS

×−×+=

де S

поч

— вартість основних фондів на початок року, грн;

вв

— вартість введених протягом року основних фондів, грн;

вв

— кількість місяців до кінця року, протягом яких функціонува-

тимуть введені основні фонди;

вив

— вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом

року, грн;

вив

— кількість місяців до кінця року з моменту виведення з екс-

плуатації основних фондів.

Часткові показники використання основних фондів:

— коефіцієнт екстенсивного завантаження устаткування (К

екст

);

— коефіцієнт інтенсивного завантаження (К

інт

);

— коефіцієнт інтегрального використання основних фондів (К

інтегр

);

— коефіцієнт змінності роботи обладнання (К

зм

Коефіцієнт екстенсивного завантаження устаткування по групі

обладнання цеху визначають за формулою

екст

де Ф

, Ф

— дійсний і номінальний фонд часу роботи обладнання за

певний період, відповідно, год.

змкн

С)](В[ФФ t×+−=

де Ф

— календарний фонд часу, дні;

В, С — вихідні і святкові дні;

зм

— тривалість зміни, год;

зм

— кількість змін роботи обладнання на добу.

269

екст

— на робочому місці обчислюють так:

Фд

шт

екст

∑

де m — кількість видів деталей, що обробляються на робочому місці;

шт.i

— норма часу на одну деталь i-го виду, н-год;

— обсяг випуску деталей i-го виду, шт.

Коефіцієнт інтенсивного завантаження по групі обладнання об-

числюють за формулою

,К

норм

факт

інт

де t

факт

— фактично витрачений час на виготовлення одиниці продук-

ції, н-год;

норм

— технічно обґрунтована норма часу на одиницю продукції,

н-год;

Коефіцієнт інтенсивного завантаження на робочому місці ви-

значають за формулою

,К

шт

маш

інт

∑

i.і

і.і

де t

маш.i

— машинний час обробки одної деталі і-го виду, н-год;

Коефіцієнт інтегрального використання основних фондів визна-

чають так:

інтеккстінтегр

ККК ×= .

Коефіцієнт змінності обчислюють за допомогою таких виразів:

Д1

зм

Кабо

К ==

де В

зм

— кількість відпрацьованих верстато-змін;

— кількість відпрацьованих верстато-днів;

— дійсний фонд часу роботи всього обладнання, год;

ДІ

— дійсний фонд часу роботи всього обладнання при однозмін-

ній роботі, год.

270

Для оцінювання й аналізу процесу відтворення основних фондів

підприємств використовується система взаємопов’язаних показників.

Найважливішими з них є коефіцієнти оновлення і вибуття основних

фондів:

а) коефіцієнт вибуття:

ВИБ

= ,

де S

— вартість ліквідованих основних фондів за певний період

(рік), грн;

— вартість основних фондів на початок періоду, грн;

б) коефіцієнт оновлення:

ОНОВЛ

= .

де S

— вартість введених основних фондів за певний період, грн;

— вартість основних фондів на кінець періоду, грн.

Виробнича потужність — це максимально можливий випуск про-

дукції підприємством за певний час (зміну, добу, місяць, рік) у встано-

вленій номенклатурі і асортименті при повному завантаженні облад-

нання і виробничих площ.

Виробнича потужність визначається в натуральних одиницях при

обмеженій номенклатурі виробів і у вартісному виразі при широкому

асортименті.

На величину виробничої потужності підприємства впливають такі

фактори: кількість обладнання; його потужність; режим роботи під-

приємства; кваліфікаційний рівень робітників; структура основних

фондів.

Виробничу потужність верстата, обладнання, агрегата (ВП

) обчи-

слюють так (одиниць/період):

шт

ВП =

де Т

шт

— прогресивна норма часу на одиницю продукції, год/одиницю.

Виробнича потужність потокової лінії (ВП

пл

) (одиниць/період):

пл

ВП =

де r — такт потокової лінії, год/одиниць.