Трофанчук Г.І. Історія вчень про державу та право

Подождите немного. Документ загружается.

• виконавча влада належала гетьманові, але обмежувалася генераль

ною старшиною у питаннях, що стосувалися міжнародних відносин, фінан

сів, суду, виборів урядовців;

• правосуддя здійснював Генеральний суд, який стежив за дотриман

ням законів. Принцип верховенства закону був наріжним каменем у судо

чинстві. Його виконання — основний обов'язок гетьмана, посадових осіб і

всіх громадян.

Однак трагедія П. Орлика і його соратників полягала саме в тому, що

їхні погляди відображали бажання виключно козацької старшини. Абсо-

лютна більшість козацтва, як і селянство, ідеї Орлика не сприйняли. Голов-

ною причиною його фіаско стало не прагнення справжньої незалежності

України, а зафіксована у Бендерських статтях мета віддати її під черговий

іноземний протекторат. Не козацький парламент, а саме шведський король

Карл XII затвердив Конституцію. "Найсвітлішими їх милостями" називали-

ся в ній султан турецький і кримський хан.

Політико-правові погляди гетьманів України сприяли формуванню і

розвиткові національної політичної і правової ідеології XVIIICT. Серед її

представників - викладач Києво-Могилянської академії Стефан Яворсь-

кий (1658-1722).

Предметом його роздумів було співвідношення світської і духовної

влади. Ще під час перебування в Україні він дотримувався думки про юри-

дичну рівність церкви і держави. Ці інституції мають свої сфери впливу і не

повинні втручатися у справи одна одної.

Перебуваючи на службі у Петра 1, С. Яворський був свідком втрати

церквою своєї незалежності від держави. І все ж він намагається обґрунту-

вати невтручання держави у справи церкви, яка повинна захищати право-

славну віру і бути партнером держави у справі її зміцнення. Водночас мис-

литель захищав ідею сильної централізованої влади монарха.

Значний внесок у розвиток української політичної думки зробив Ми-

хайло Козачинський (1699-1755) - перший в Україні професійний філо-

соф, який сформулював основи громадянського природного права. У своє-

му трактаті "Громадська політика" він порушив питання про природне пра-

во, яке є невід'ємною частиною людської природи. Людські закони

М. Козачинський розглядав через призму подвійності світської та духовної

влади і поділяв на цивільні і канонічні.

Досягнення суспільного ідеалу через освіту молодого покоління та мо-

ральне вдосконалення людини обгрунтував у своєму вченні Григорій Ско-

ворода (1722-1794). Визначаючи об'єктивну необхідність держави, мисли-

тель засуджував злочинну владу, а закони розглядав як результат людської

діяльності, а не як продукт природи. Людину Г. Сковорода розглядав як

мірило правди, засуджував феодальну систему з її правом та судочинством

і визнавав волю найбільшим надбанням людини. Суспільно-політичним

150

ідеалом мислителя була республіка, де були б відсутні майнова нерівність,

гноблення. Закони гарантують рівні права всім громадянам, і республікан-

ський устрій забезпечує умови для чесної праці всім вільним людям відпо-

відно до їхніх здібностей.

Видатним представником державно-правової думки в Україні був Яків

Козельський (1728-1764). Державно-правові проблеми розглядались ним

через призму теорії природного права і суспільного договору. Розвиваючи

концепцію природного права, вчений послідовно проводив думку, що за-

кладені природою в людині закони її життєдіяльності є джерело законів

суспільства. Якщо закони держави не ґрунтуються на природному праві, то

вони не можуть вважатися справедливими.

Теорія суспільного договору Я. Козельського містила ідею рівності

всіх громадян перед законом, взаємної відповідальності влади і громадян за

виконання договору. За переконанням ученого, природне право передувало

державі і лише в результаті справедливої суспільної угоди поступилося

місцем в державі. Завдяки суспільному договору людина здобуває волю і

власність.

Найвищим досягненням національно-політичної думки України став

політичний трактат невідомого автора кінця XVII ст. "Історія русів". Твір

справив величезний вплив на українських і російських мислителів.

На думку автора, державне життя українського народу бере свій поча-

ток з часів створення ним (а не російським народом) Київської Русі. Ство-

ривши власну Давньокиївську державу, український народ згодом втратив

державну самостійність, об'єднавшись на добровільних засадах з рівними

собі Польщею та Литвою у федеративній Речі Посполитій і лише через те,

що поляки почали позбавляти українців прав і вольностей, переслідувати

віру, козаки почали проти них повстання.

У творі - вперше в історичній і публіцистичній літературі чітко -

сформовано ідею, що найбільшою цінністю для народу є незалежна націо-

нальна держава. Саме в її досягненні автор вбачає зміст боротьби народ-

них мас України з кінця XVI до початку XVIII ст.. Автор переконливо роз-

криває антиукраїнський характер політики московських правителів, висту-

пає палким захисником збереження державної самостійності України, де-

мократичності її форм правління, протиставляючи її московському самоде-

ржавству. "Історію русів" іноді не без підстав називають Декларацією прав

української нації.

Курсові завдання

1. Скласти опорний конспект вивченого модуля та термінологіч

ний словник.

2. Питання підготовки до заліку:

151

2.1. Загальна характеристика державно-правової думки України-Руси

доби середньовіччя.

2.2. Політико-правова концепція С Оріховського-Роксолана.

2.3. Йосип Верещинський - теоретик-фундатор козацької держави.

2.4. Концепція "істинної церкви" Івана Вишенського.

2.5. Питання співвідношення церкви і держави в поглядах Петра Могили.

2.6. Державно-правові погляди Богдана Хмельницького.

2.7. Ідея незалежної Української держава Івана Мазепи.

2.8. Зміст та значення конституції Пилипа Орлика.

2.9. Співвідношення світської і духовної влади у поглядах

С. Яворського і М. Козачинського.

2.10.Суспільно-політичний ідеал Г. Сковороди.

2.11. Теорія природного права і суспільного договору Якова Козельського.

2.12.Політичний трактат "Історія русів".

3. Питання для самоконтролю (відповіді можна перевірити за до-

датком):

3.1. В чому виявлявся вплив західноєвропейських реформаційних ідей

на середньовічне українське суспільство?

3.2. Що було політичним ідеалом С Оріховського-Роксолана?

3.3. Як мислив майбутню козацьку державу Й. Верещинський?

3.4. Назвіть складові частини концепції І. Вишенського про "істинну

церкву".

3.5. Як мотивував П. Могила ідею верховенства в суспільстві духовної

влади?

3.6. В чому полягає історична заслуга І. Мазепи як українського дер

жавотворця?

3.7. Окресліть поділ державної влади в Україні за Конституцією П.

Орлика.

3.8. В чому полягав суспільно-політичний ідеал Г.Сковороди?

3.9. Що вважав найбільшою цінністю для українського народу автор

трактату "Історія русів"?

Додаток

ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

3.1. Поширення реформаційних ідей в українських землях було пов'я

зане з антифеодальною національно-визвольною боротьбою проти поляків,

покатоличенням і ополяченням українців. Це виявлялося у демократичному

тлумаченні Біблії, у критиці верхівки православного духовенства, яка піш

ла на утворення церковної унії, у вимозі громадянської рівності.

3.2.Політичним ідеалом С Оріховського-Роксолана була освічена мо

нархія, обмежена законом.

152

3.3.Свою державно-правову концепцію державного устрою України

Й. Верещинський побудував на основі козацької держави у формі князівст

ва з васальною залежністю віл Польщі.

3.4.Основними аспектами концепції І. Вишенського про "істинну

церкву" були: а) ідея соборності церкви (українського суспільства); б) рів

ність людей у церковно-релігійному і суспільно-політичному житті; в) до

мінування духовної влади над світською.

3.5. У своїй мотивації верховенства влади православної церкви П. Мо

гила виходив з того, що Україна була позбавлена власної державності, пра

вославна церква переслідувалась, а влада польської адміністрації була чу

жою для українців.

3.6. Історична заслуга І. Мазепи полягає в тому, що він першим сміли

во підняв ідею незалежної Української національної держави на рівень за

гальнонаціональної мети.

3.7. Конституція передбачає поділ влади на три гілки: законодавча відво

дилась Генеральній раді; виконавча - гетьманові; судова - Генеральному суду.

3.8. Суспільно-політичним ідеалом Григорія Сковороди була республі

ка, в якій була б відсутня майнова нерівність і гноблення, панували б зако

ни, які гарантували рівні права громадян та умови для чесної праці.

3.9. Невідомий автор трактату "Історія русів" вважав найбільшою цін

ністю для українського народу незалежну національну державу.

153

МОДУЛЬ 5. ПОЛІТИКО-ПРАВОВА ІДЕОЛОГІЯ ЛІБЕРАЛЬНОГО ТА

ДЕМОКРАТИЧНОГО РУХІВ В УКРАЇНІ

Зміст дидактичної одиниці

Становлення ліберального і демократичного напрямів політичної і пра-

вової думки в Україні. Ідея національно-соціального визволення українсько-

го народу в творчості радикальної течії українства. Політична програма Ки-

рило-Мефодіївського товариства. Політичне вчення Миколи Костомарова.

Вчення про обмежену монархію та державний устрій України Г. Андрузь-

кого. Погляди на державу і право Михайла Драгоманова, Сергія Подолинсь-

кого. Ідея федеративного устрою слов'янства Остапа Терлецького.

Література

Андрусяк Т. Шлях до свободи(Михайло Драгоманов про права люди-

ни).-Львів, 1998.

Драгоманов М. Чудацькі думки про національну справу// Історія філо-

софії України: Хрестоматія. - К., 1993.

Драгоманов М. Вибране. - К., 1991.

Драгоманівський збірник „Вільна спілка та сучасний конституціона-

лізм." (за ред. Т. Андрусяка). -Львів, 1996.

Костомаров М. Закон Божий (Книга буття українського народу). - К.

1991.

Крестовская Н.Н., Цвиркун А.Ф. История политических и правовых

учений. Курс лекций. - Харьков, 2002.

Мірошниченко М., Мірошниченко В. Історія вчень про державу і пра-

во.-К., 2001.

Українське державотворення. Словник-довідник. - К., 1997.

Шупьженко Ф.П. Андрусяк ТТ. Історія політичних і правових вчень.

Навчальний посібник . - К., 2002.

МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ

Розвиток політичної і правової думки в Україні у XIX ст. відбувався

під впливом соціально-економічних відносин, пов'язаних із занепадом фео-

далізму і становленням буржуазного укладу. Він проходив у непростих

умовах відсутності власної державності, а тому політична наука розвива-

лась переважно на теоретичному грунті, в межах історичних та етнографіч-

них досліджень.

154

Держава і право стають об'єктом пізнання, з'ясовуются питання їх

виникнення, взаємодії, ролі у суспільстві та соціальної цінності. Раціональ-

не осмислення держави і права як соціальних інститутів спрямовувалось у

русло конституційної регламентації державного устрою, політичного ре-

жиму, прав і свобод людини, її взаємовідносин з державою і суспільством.

Центральною проблемою для політико-правової науки в Україні була

проблема національно-державного відродження українського народу, по-

шуки оптимальних форм його державності. її реалізація здійснювалась у

двох напрямках. Перший пов'язаний із поєднанням долі українського народу

і його політичних інститутів з долею Росії. Звідси - поява федеративних

проектів і планів автономізації у складі свого північно-східного сусіда.

Другий напрям пов'язаний із дистапціюванням України від самодержавної

„тюрми народів", від російського політичного досвіду і формування ідеї

національно-соціального визволення українського народу.

Стосовно форми майбутньої Української держави, то тут теж не було

єдності, хоча більшість мислителів були прихильниками демократичного

республіканського устрою.

Реалізації ідеї самостійного розвитку України, її національно-

державного самобуття присвятили свою діяльність представники радика-

льної течії українства, яка знайшла ідейно-політичне відображення в діяль-

ності Кирило-Мефодіївського товариства. Створене у 1846 році групою

київських інтелігентів і студентів університету воно було першою в історії

України таємною політичною організацією. Назва товариства походить від

імен Кирила і Мефодія - перших християнських просвітителів слов'ян. В

його ідеології простежується вплив російських декабристів, польських де-

мократів, слов'янофілів і християнства у його ранньому апостольському

варіанті. Товариство існувало нетривалий час і було ліквідоване царським

урядом, однак його керівники зуміли скласти ряд програмно-політичних

документів, які відобразили їхні політичні устремління.

Творцем основних політичних документів товариства, ідеологом лібе-

ралізму в Україні був Микола Костомаров (1817-1885), який за участь у

товаристві зазнав переслідувань, був ув'язнений і засланий. Підготовлені

ним документи - „Устав" і програма товариства „Закон Божий" (Книга буття

українського народу) - втілили концепцію історичного розвитку та по-

літичну доктрину, яка мала чіткий український зміст.

Концепція історичного розвитку містила в собі ідеї християнського

соціалізму: творцем історії визнавався Бог, рушійною силою - християнсь-

ка релігія, яка вказує шлях до спасіння - осягнення Царства Божого.

Політична доктрина випливає з концепції історичного розвитку і ба-

зувалась на таких засадах.

Перше. На відміну від більшості російських істориків ХІХст., які про-

довжували вбачати історію України і Росії як історію правителів, Костома-

155

ров виходив із розуміння визначальної ролі народу в історії. А це привело

його до висновку про значення історії для самого народу, зокрема для на-

роду України . Тому всі ідейно-політичні дослідження Костомарова базу-

вались на грунті української історії.

Друге. Вивчення історії та етнографії Росії та України, національної

психології привело Костомарова до однозначного висновку про самостій-

ність українського народу як етносу, в той час як офіційна точка зору твер-

дила, що українці - частина російського народу.

Третє. Мислитель доводить, що демократичні нахили щодо рівності і

виборності були притаманні в давнину всім слов'янам. Це виразилось, зок-

рема, у федеративному облаштуванні Київської Русі. Ліквідація політичної

самостійності слов'янства перервала цю традицію у всіх народів, крім укра-

їнців. Доказом тому є історія Запорізької Січі. Українці є безкласовим на-

родом, у якого експлуататорами стають іноземці.

Четверте. Костомаров різко критикував соціально-політичну дійс-

ність царської Росії, її самодержавний устрій, кріпосне право. Український

народ, який зберіг властиві колись слов'янству демократичні риси, покли-

каний бути провідником у справі соціального та національного звільнення

всіх слов'янських народів. Його найвища місія - стати основною ланкою

майбутньої слов'янської держави, яка б базувалась на засадах любові, рів-

ності, братерства, соціальної справедливості.

П'яте. Політичним ідеалом вченого була панслов'янська федерація,

фундатором якої мав стати український народ. Суб'єктами федерації пови-

нні стати рівноправні республіки всіх слов'янських народів, які прожива-

ють в Росії і за її межами. Християнське слов'янське об'єднання будува-

лось на демократичних засадах на чолі з президентом, який репрезентує

виконавчу владу, і сеймом - законодавчим органом.

Радикальну систему політично-правових поглядів в галузі українського

державознавства виклав член Кирило-Мефодіївського товариства, юрист за

освітою Георгій Андрузький. Найвідомішою його працею є „Начерки Кон-

ституції Республіки", вилучена у нього під час обшуку у 1850 р.

На перших порах він був прибічником обмеженої монархії, однак пізніше

дійшов висновку про необхідність встановлення федеративної республіки. В

його остаточному конституційному проекті передбачалась слов'янська феде-

рація, яка мала б об'єднати сім автономних штатів на чолі зі своїми президен-

тами: 1) Україна з Причорномор'ям Кримом та Галичиною; 2) Польща; 3) Лит-

ва; 4) Бессарабія; 5) Сербія; 6) Болгарія; 7) Дон). Для Росії місце у складі феде-

рації не передбачалося. Більше того, мислитель вважав, що для створення не-

залежної України необхідно було зруйнувати Росію. Це було характерним для

української суспільно-політичної думки того періоду.

В документі чітко проводиться принцип виборності всіх органів влади

та розподілу її законодавчих, судових і виконавчих функцій.

156

Політичні концепції Костомарова і Андрузького у своєму теоретично-

му викладі, на перший погляд, здаються утопічно нездійсненними. Але,

попри все, вони стали першим в історії України та Росії чітко сформульо-

ваним закликом до федеративного облаштування суспільно-політичного

життя, першою заявою про право українського народу на самостійну дер-

жавність.

Помітний внесок у розвиток політичної і правової ідеології лібераль-

ного і демократичного рухів в Україні зробив Михайло Драгоманов (1841-

1895) - талановитий філософ, публіцист, вчений-історик.

1. Він створив концепцію суспільства, яке базується на ідеї асоціації

розвинених особистостей. Реалізація цього ідеалу можлива за федералізму

з максимальною децентралізацією влади та самоврядування громад і облас

тей. Для Драгоманова людина - основа основ соціального устрою, найвища

цінність, гарантом права якої може бути лише вільна самоврядна асоціація

(громада), а не держава.

2. Аналізуючи форми держави, Драгоманов наголошував, що унітар

на, централізована держава - це втілення деспотизму, диктатури небага

тьох. Найкращою формою, на його думку, є організована федерація (на зра

зок США чи Швейцарії), основою якої є громадське самоуправління, міс

цеве самоврядування, - гарантія природних прав і свобод людини.

3. Як і Костомаров, Драгоманов був прихильником федералізму в по

будові держави. Однак, якщо Костомаров висловлювався за об'єднану пан

слов'янську державу, то Драгоманов обмежувався федеративною перебу

довою Росії. Він мислив побудову майбутньої федерації на принципово

нових засадах:

а) він відстоював пріоритет прав і свобод особи в державі. На думку

мислителя, терор і диктатура не можуть бути засобами побудови прогреси

вного суспільно-політичного ладу. Новий устрій держави передбачався на

засадах політичної свободи, яка гарантуватиме права людини і громадяни

на, скасування тілесних покарань і смертної кари, недоторканість житла без

судової постанови, таємницю приватного листування, свободу совісті, дру

ку, слова і віросповідання. Церква відділялася від держави;

б) будівництво федерації вчений розглядав не як дарування прав і сво

бод суб'єктам федерації „зверху", а як делегування повноважень вищим

органам держави „знизу";

в) на сторожі прав і свобод стояв суд. Сюди громадянин міг зверну

тися з позовом не тільки проти співгромадян, а і проти будь-якого чинов

ника, що для тодішньої Росії було надзвичайно актуально.

4. Драгоманов не уявляв політичної свободи громадян без серйозних і

соціальних реформ. Сюди входили:

- ліквідація такого пережитку кріпосництва, як юридична нерівність;

- подолання станового принципу розподілу податків;

157

- здійснення поступової націоналізації головних засобів виробництва з

наданням права користування ними населенню.

5. У державно-правовій концепції Драгоманова передбачалося три гіл-

ки влади: законодавча, судова і виконавча. Законодавча належала б двом

думам - державній і союзній. Главою держави міг бути імператор з успад-

кованою владою чи обраний. До третьої гілки влади - судової, крім Вер-

ховного суду (сенату), входили судові палати обласних, повітових і міських

дум. Статус суддів визначався законом. Члени верховного суду признача-

лися главою держави довічно.

Таким чином, своєю державно-правовою концепцією М. Драгоманов

пропонував парламентську державу із засадами самоуправління, яка б

впливала на соціальну та економічну сфери суспільства, надавала б велико-

го значення просвітництву і законодавству, відкривала перспективи для

реформ.

Цінність політичного вчення Драгоманова налягає в тому, що, по-

перше, воно спрямоване на захист прав і свобод людини. Ні до, ні після

Драгоманова ніхто в Україні і Росії не стверджував з такою силою ідею

пріоритету особи перед державою. Вчений впритул підійшов до окреслення

найважливішої ознаки правової держави - відповідальності держави перед

громадянином у випадку порушення його прав.

По-друге, не може не тішити сучасників європейський вибір Драгома-

нова, його намагання ввести Україну у європейську спільноту народів шля-

хом наближення її до європейських політичних і правових стандартів .

По-третє, вчений надав перший в історії Росії проект федеративної

перебудови держави, окремі аспекти якого були реалізовані на практиці у

пізніші часи. Прикладом цього є сьогоднішній російський двопалатний

парламент.

У середовищі київської громади близьким другом Драгоманова був

Сергій Подолинський (1850 -1891). Він обстоював ідею федеративного

устрою слов'янських народів, теж вважав, що основою майбутньої демо-

кратичної держави повинна бути асоціація (громада), яка розглядалась як

об'єднання людей для виконання виробничих функцій і розв'язання гро-

мадських справ. Мислитель пов'язував залежність влади, прав і свобод від

рівня господарської самостійності громади і розвитку продуктивних сил

суспільства.

На відміну від своїх соратників і попередників, Подолинський крити-

кував ідею поділу влад на три гілки і висловлювався за диктатуру як взі-

рець дисциплінованості і порядку.

Ідею федеративного устрою у слов'янських народів підтримував со-

ратник Драгоманова та Подолинського галицький демократ Остап Терле-

цький (1850-1902). Будучи поборником соборності України, він розвивав

ідею єдиної української нації і вважав, що Галичина повинна возз'єднатися

158

з Наддніпрянською Україною. Це сприятиме формуванню демократичної

республіки з повною політичною і соціальною рівністю.

На думку вченого, гарантом такої рівності буде держава у якій панува-

тиме право. Подолинський спробував дати визначення права як юридично-

го акту державної влади, що окреслює правила поведінки для певних кла-

сів, груп населення або для всієї нації. Водночас він наголошував, що сут-

ність права полягає не в словесному змісті нормативного акту, а у правиль-

ному впровадженні його приписів у життя.

Курсові завдання

1. Скласти опорний конспект вивченого модуля та термінологіч

ний словник.

1. Питання підготовки до заліку.

2.1. Загальна характеристика ліберальної і демократичної і політико-

пра-вової думки в Україні у XIX ст.

2.2. Політична програма Кирило-Мефодіївського товариства.

2.3. Концепція історичного розвитку М. Костомарова.

2.4. Політична доктрина Миколи Костомарова.

2.5. Вчення про слов'янську федерацію Г. Андрузького.

2.6. Концепція суспільства М. Драгоманова.

2.7. М. Драгоманов про форми державного устрою.

2.8. Значення політико-правового вчення М. Драгоманова.

2.9. Федеративний устрій держави і права в поглядах С Подолинсько

го і О. Терлецького.

3. Питання для самоконтролю (відповіді можна перевірити за до

датком).

3.1. В яких напрямах реалізовувалась проблема національно-

державного відродження України у XIX ст.?

3.2. Який державний устрій був політичним ідеалом Костомарова?

3.3. Окресліть коротко значення державно-правових концепцій Косто

марова і Андрузького.

3.4. Яку форму держави Драгоманов вважав найкращою?

3.5. Назвіть гілки влади та їх органи за концепцією Драгоманова.

3.6. В чому полягала цінність політичного вчення Драгоманова?

3.7. Дайте визначення права за Подолинським.

Додаток

ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

3.1. Проблема національно-державного відродження України у XIX ст.

реалізовувалась у двох напрямах) у поєднанні долі українського народу і

його політичних інститутів з долею Росії; б) у дистанційованості України

159

від Росії і формуванні ідеї національно-соціального визволення українсько-

го народу.

3.2. Політичним ідеалом Костомарова була панслов'янська федерація,

фундатором якої мав стати український народ.

3.3. Політико-правові концепції Костомарова і Андрузького стали пер

шим в історії України та Росії чітко сформульованим закликом до федера

тивного облаштування суспільно-політичного життя, першою заявою про

право українського народу на самостійну державність.

3.4. У своєму аналізі форм держави Драгоманов критикував унітарну,

централізовану державу і вважав найкращою формою держави організова

ну федерацію.

3.5. За концепцією Драгоманова, передбачалися три гілки влади: а) за

конодавча в особі двох дум; б) виконавча в особі імператора; в) судова в

особі Верховного суду та судових палат обласних, повітових і міських дум.

3.6. Цінність політичного вчення Драгоманова полягала в тому, що во

но було спрямоване на захист прав і свобод людини; в ньому окреслені

ознаки правової держави; зроблений європейський вибір України та розро

блений проект федеративної перебудови російської держави.

3.7. За визначенням Подолинського, право є юридичним актом держав

ної влади, що визначає правила поведінки для класів, груп населення або

всієї нації.

ТЕСТИ-ТРЕНІНГИ ДО МОДУЛІВ БЛОКУ IV

1. Чому, на Вашу думку, С. Десницький, визнаючи природні права лю

дини на життя, здоров'я, власність, не виступав із засудженням кріпацтва?

2. Поясніть, чи є „раціональне зерно" у твердженні М. Муравйова про

те, що основним аспектом реалізації природного права людини на свободу,

упередження деспотії є побудова влади за принципом її поділу на три гілки?

3. Підтвердіть або спростуйте твердження, що російські вчені-юристи

переважно обфунтовували принцип верховенства закону, а не права.

4. Чому у програмі Пестеля домінувала ідея республіканського уст

рою, а в програмі Муравйова - ідея конституційної монархії?

5. Дайте загальну характеристику особливостей та рис державно-

правової думки України з урахуванням рис ментальності українського

народу.

6. Проаналізуйте поетапно процес формування державно-правової ду

мки в Україні і з'ясуйте, які концептуальні засади домінували, як

розв'язувались проблеми взаємозв'язку держави і особи.

7. Співставте і порівняйте державно-правові погляди Костомарова і

Драгоманова.

160

Блок V.

ДЕРЖАВНО-ПРАВОВІ ВЧЕННЯ XIX - XX СТ.

Модуль 1. Концепція держави і права Росії доби буржуазних реформ

Розглядається вплив на розвиток державно-правової думки ідеології

народництва, концепція анархізму Михайла Бакуніна, правовчення Олекса-

ндра Куніцина. Аналізується правова концепція Володимира Соловйова,

питання свободи, держави і права Бориса Чичеріна, Констянтина Победо-

носцева, державно-правові погляди Павла Новгородцева.

Модуль 2. Державно-правові концепції в Україні кінця

XIX- початку XX століття

Аналізується внесок у розвиток державно - правових ідей українськи-

ми вченими, політиками та філософами. Висвітлюється соціальний дарві-

нізм Івана Франка, конституційні теорії та проекти Михайла Грушевського

та Володимира Винниченка, дослідження Олександра та Богдана Кістяків-

ських, елітистична теорія держави В'ячеслава Липинського. Характеризу-

ються конституційні проекти Братства тарасівців та М.І. Міхновського.

Модуль 3. Державно-правові вчення соціалістичного

та комуністичного напрямів

Висвітлюються погляди соціалістів-утопістів Томаса Мора, Джованні

Кампанелли, Сен-Сімона, Фур'є, Оуена. Розглядається марксистська теорія

держави та права, політичне вчення Едуарда Бернштейна. Аналізується

політичне вчення Володимира Ульянова (Леніна).

Модуль 4. Основні державно-правові вчення західноєвропейських

мислителів XIX -XX cm.

Розглядаються державно-правові теорії юридичного позитивізму, со-

ціологічні державно-правові концепції, сучасні концепції природного пра-

ва, доктрини правової і соціальної держави.

1 _ 4-2005

161

МОДУЛЬ I. КОНЦЕПЦІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА РОСІЇ

ДОБИ БУРЖУАЗНИХ РЕФОРМ

Зміст дидактичної одиниці

Вплив ідеології народництва на розвиток державно-правової думки Росії

другої половини XIX ст. Концепція анархізму Михайла Бакуніна. Право-

вчення Олександра Куніцина. Правова концепція Володимира Соловйова.

Питання свободи, держави і права в працях і діяльності Бориса Чичеріна,

Констянтина Победоносцева, державно-правові погляди Новгородцева.

Література

В поисках своего пути: Россия между Европой и Азией. Хрестоматия

по истории российской общественной мысли XIX - XX веков. - М., 1997.

Азаркин Н.М. История юридической мысли России. - М., 1999.

Зорькин В. Чичерин. - М.,1984.

Исаев И. История политических и правовых учений России XIX - XX

веков -М, 1991.

История политических и правовых учений ( под ред. В.Нерсесянца) -

М, 2003.

Куприц Н. Из истории государственно-правовой мысли дореволюцион-

ной России (XIX в.). - М, 1980.

Новгородцев П.И. Кризис современного правосознания. - М, 1909.

Тонких В.А., Ярецкий Ю.Л. История политической и правовой мысли

России. -М., 1999.

Шульженко Ф., Наум М. Історія вчень про державу і право. Курс лек-

цій. - К., 1997.

МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ

На розвиток політико-правових концепцій Росії другої половини XIX

ст. значний вплив справила ідеологія народництва, яка сформувалась як

політична течія у 60 - на початку 70-х років серед різночинної інтелігенції.

З плином часу народництво розкололось на течії, серед яких найважливі-

шим виявився анархізм, сутність якого полягала у запереченні держави,

державної влади, примусу, права приватної власності. Влада розглядалась

анархістами як мірило правової нерівності, джерело несправедливості у

суспільстві, а держава - як інструмент насилля і несвободи.

162

Ідеологом російського анархізму був Михайло Бакунін. У своїх пра-

цях "Держава і анархія", "Феодалізм, соціалізм і антитеологізм" він зазна-

чав, що жодна форма держави, ніякий тип правління не має права на існу-

вання, оскільки вони обмежують, пригнічують людину, нав'язують їй свою

волю. Тому єдиним способом для порятунку суспільства від неволі є зруй-

нування держави. У своїх поглядах на знищення держави Бакунін робив

ставку на селянство, яке було найчисленнішим у Росії, країнах Латинської

Америки, Італії та Іспанії. Всесвітній селянський бунт має знести всі на-

сильницькі політичні інститути.

Що ж пропонувалось лідером анархізму на місце знищених держав?

Державу та її владні структури має заступити громада, утворена на за-

садах добровільності, колективізму і самоуправління.

Ідеї і практика анархізму були суто російським явищем, хоча мали по-

ширення і в національних окраїнах Російської імперії. Зокрема, в Україні

гуртки анархістів були створені в Одесі, Харкові. Після більшовицького

перевороту 1917 року селянський анархістсько-партизанський рух в пів-

денноукраїнських регіонах очолював Нестор Махно.

Досягнення природничих та гуманітарних наук в Росії створили благо-

датний фунт для інтенсивного розвитку вчень про державу і право. Дослід-

ження сутності держави і права набули професійного новаторського харак-

теру. Водночас вчені Росії продовжували розробляти відомі концепції, за-

початковуючи нові підходи в з'ясуванні філософської сутності права.

Помітною постаттю серед учених цієї галузі був викладач природного

права Санкт-Петербурзького університету Олександр Куніцин. Будучи

прихильником вчення І. Канта, він розглядав право як частину моральної

філософії:

- природне право випливає з природи людського розуму. Це є не що

інше, як "моральне" вчення;

- основою позитивних законів є свавілля законодавців;

- природне право мислитель поділяв на "право чисте" (тобто природні

права, які належать самій людині) і "право прикладне", яке полягає у при

стосуванні "чистого права" до людських стосунків;

- мислитель послідовно проводив думку, що запорукою створення дос

коналих і справедливих позитивних законів є пізнання сутності природного

права.

Таким чином, на думку Куніцина, позитивне право слід приймати сто-

совно до приписів природного права, а пізнання сутності останнього має

сприяти досконалості, справедливості позитивного законодавства.

Державно-правове вчення Олександра Куніцина знайшло віддзерка-

лення у правовій концепції Володимира Соловйова, яка теж була пов'я-

зана з вченням про моральність.

1. Мислитель підходить до аналізу права з двох сторін: з одного боку,

163

п *

він наголошує, що право - це свобода, обумовлена рівністю (тут право тлу-

мачиться як формально-юридичне явище). Така свобода розглядається як

природна сутність людини, а рівність - як форма свободи. Об'єднуючись,

свобода і рівність складають суспільство як " правомірний порядок". З іншо-

го боку - право є визначений мінімум моральності, де мірилом виступає

справедливість, яка полягає у забезпеченні свободи.

2. Важливою якістю права, на думку Соловйова, є вимога його зов

нішньої реалізації, втілення визначеного мінімуму добра, зовнішнім виявом

якого є прямий або непрямий примус.

Соловйов розглядав право і у філософському розумінні, підкреслюючи,

що право виникає там, де стикаються особистий інтерес і загальне благо.

Це зумовлює зрівняння інтересів особистої свободи і загального блага.

3. Своєрідний підхід притаманний Соловйову до розуміння свободи. її

він визнає не за окремим індивідуумом, а за суспільством в цілому. На його

переконання, існування суспільства залежить не від досконалості окремих

його представників, а від загальної безпеки. В цьому плані особиста свобо

да не повинна суперечити умовам життя в суспільстві. Гарантом суспільної

безпеки є виключно юридичні закони, що мають характер примусу для тих,

хто чинить протиправні дії чи ігнорує їх. Конкретизуючи свою концепцію,

мислитель зазначав, що право не втручається у вільний вибір людей між

добром і злом, воно не проникає у сферу мотивів, а лише не дозволяє лю

дям творити зло щодо собі подібних.

Правова концепція Бориса Чичеріна (1828 - 1904) передбачала дещо

інший підхід у з'ясуванні сутності права. Відомий вчений - історик і юрист-

він був автором п'ятитомної "Історії політичних вчень", низки інших фунда-

ментальних праць в галузі державознавства і філософії права. Він був актив-

ним захисником буржуазних реформ в Росії часів царювання Олександра II і

прихильником конституційно-монархічної форми правління.

1. Вчення про державу Чичеріна базувалось на гегельянському тракту-

ванні держави як головного рушія і творця історії. Держава - це показник

найвищого рівня розвитку людства, втілення моральності, духовності,

єдності території, народу і верховної влади.

Чичерін вперше в російській історії підняв державу на такий високий

суспільний рівень, підкреслюючи її неоціненну роль у вітчизняній історії. На

його думку, російська державність є не лише надкласова, а й надстанова

організація. Які докази приводив дослідник на підтвердження цієї думки?

По-перше, Російська держава виникла із середньовічної невлаштова-

ності і беззаконня. Вимагаючи від своїх підданих посильної служби , вона

встановила правильне управління, злагоджений устрій, надала Росії могут-

ності і сили.

По-друге, держава поклала на всі суспільні стани спільні для всіх

обов'язки, завдяки чому різні верстви підкорились і віддали себе на службу

батьківщині. Але коли держава зміцніла і достатньо розвинулась, вона не

стала залучати стани до такої обтяжливої служби, а, навпаки, надала дво-

рянству, міському населенню певні пільги і переваги. Тепер черга за тим,

щоб звільнити і селян від довічної служби державі і поміщикам.

2. Мислитель зневажливо ставився до народу (народної стихії). Вона,

вважав він, виявляє себе лише у безплідному анархічному розгулі. Чичерін

однаково не сприймав як широкий революційний рух, так і російський со

ціалізм. Він досить глибоко проаналізував і зрозумів, наскільки значна дис

танція між програмними вимогами "передової громадськості" і реальними

інтересами народу. Виходячи з цього, він зробив висновки:

- всякі спроби спертися на демократію небезпечні і навіть злочинні;

- справжньою силою, здатною здійснити перетворення в потрібному

напрямі, є влада;

- ліберали повинні шукати підходи, які були б здатні спрямувати зу

силля уряду в потрібному напрямі.

3. Негативне ставлення Чичеріна до натовпу, ідеалізація ним держави

як єдиної політичниї інституції суспільства наштовхує на думку про те, що

правознавець був прихильником абсолютизму.

Однак це не зовсім так. Будучи противником "сірої народної стихії"

(влади натовпу), тобто демократичної республіки, він відстоював монар-

хію, побудовану на законах. Його прихильність до легітимної і "освіченої"'

монархії визначалась тим, як вона сприяла реформам і розвитку прогресив-

них відносин у країні, закладаючи тим самим основи майбутнього право-

порядку.

4. Скасування кріпосного права підштовхнуло Чичеріна до думки про

залучення до справ управління державою "енергії народу", громадських

сил. Однак, на той час до участі у політичному житті, вважав він, здатне не

все населення:

а) селянство не здатне до управління державою, бо його думки і діяль

ність не йдуть далі сільської округи;

б) середній (міський) стан має "міське призначення", тобто може брати

участь в управлінні місцевими справами;

в) дворянство призначене управляти державою та іншими суспільни

ми станами. Правда, тут Чичерін пропонує залучати до сфер державного

життя купецтво і різночинну інтелігенцію.

Таким чином, рівноправність станів мислитель вбачає не у встанов-

ленні рівних прав, а в розподілі діяльності у відповідних галузях управлін-

ня: селянство - в сільському управлінні; середній стан - у міському; дво-

рянство - у загальнодержавному і всіх низових ланках.

5. Посилаючись на досвід Європи і Росії (Генеральні штати, парламен

ти, сейми, кортеси, Земські собори), Чичерін допускає участь народних

представників у законодорадчій роботі. Але, схаменувшись, тут же робить

164 165

обмовку: селяни, знову-таки, не здатні до законотворчості; виникає сумнів

щодо наявності цих якостей у купецтва і всього міського стану. Залишаєть-

ся одне дворянство. Однак, може виникнути небезпека, що дворянство мо-

же принести державні інтереси в жертву інтересам свого стану.

В результаті мислитель все більше схиляється до легітимного освіче-

ного самодержавства, яке було б обмежене власними законами. Цим са-

мим він відроджує проекти Сперанського, згудно з якими громадянські

свободи повинні належати всім, а політичні залишаються в руках російсь-

кого дворянства.

6. В тлумаченні сутності права Чичерін відштовхувався від фундаме-

нтального поняття "свобода волі" як реальної сутності місця особи у сус-

пільстві. Він підкреслював, що духовна природа людини постійно потребує

свободи, прагне до неї, робить її метою свого буття. Але суспільство обме-

жує людську свободу. Таке обмеження є необхідним і виражається в зако-

ні. Зовнішня свобода людини, межі якої визначаються і окреслюються за-

гальним законом, і є правом.

Таким чином, право (закон) у Чичеріна - це розвиток ідеї свободи, яка

може мати зовнішній бік свого виявлення (це, власне, саме право) і свою

внутрішню суть (це - мораль).

Детальний аналіз державності у різних її формах і проявах зроблений у

творчому доробку професора кафедри цивільного права Московського уні-

верситету Костянтина Победоносцева (1821-1907).

Перше. Вчений виділяв три історичні форми держави: а) древнє наро-

довладдя; б) монархія; в) повторне народовладдя (сучасна демократія).

Древнє народовладдя було первісною формою держави, де кожен ро-

бив те, що йому здавалося справедливим. Прикладом такої форми був біб-

лейський Ізраїль. Такі ж прояви зафіксовані у міфах і легендах інших наро-

дів. Це була так звана "суддівська влада", яка спиралась на авторитет і ви-

соку мораль пророка (судді). Але водночас така влада є нестабільною і ско-

ро їй на заміну приходить сильніша і стабільніша форма.

Монархія - стабільніша форма правління. Зверху вона утримується за

рахунок усвідомлення обов'язку влади, властивого монарху і його посадо-

вим особам. Деградація монархії можлива при втраті владою своїх духов-

них якостей або коли народ, втративши богобоязнь, прагне до самовладдя.

Народ і влада у вченні мислителя взаємно доповнюють одне одного.

Але на державу покладається особлива відповідальність, оскільки в її ру-

ках - сила, вручена Всевишнім. Монархія несе відповідальність не перед

суспільством, а перед Богом. Якщо вона втрачає розуміння своєї божест-

венної природи, то гине.

На зміну істинній монархії приходить повторне народовладдя. Побе-

доносцев відноситься до цієї форми критично, оскільки вона є своєрідною

антитезою первісної форми. Тут релігійне переживання світу особою втра-

166

чається. В кожній ланці парламентської системи (на виборах, у партіях,

голосуванні, агітації) панує брехня.

Друге. Характеризуючи Російську державу, Победоносцев досліджує

стан духовності народу. На відміну від Чичеріна, який ігнорував роль на-

роду в історії і у житті держави, для Победоносцева народ - єдине середо-

вище, в якому зберігаються основоположні засади суспільного і державно-

го життя. Держава повинна берегти і примножувати ці основи російського

народу, вбачаючи в цьому запоруку стабільності і благополуччя.

Ідеалізуючи російський народ, філософ вказує на його "первісну дитя-

чість", відсутність у нього гонору, егоїзму, зухвальства та нахабності. Кра-

щі людські якості держава повинна виховувати і плекати, починаючи із

сім'ї. Російська держава повинна стати великою сім'єю з батьківським ав-

торитетом і батьківською турботою її правителів щодо підданих і любов'ю

та покорою людей власній батьківщині.

Важливим кроком у з'ясуванні сутності права як рівноваги індивідуа-

льної свободи та загального блага була державно-правова концепція Павла

Новгородцева.

1. Застосовуючи метод історичної аналогії, вчений звертається до по

дій IV ст. до н.е. у Стародавній Греції, аналізує причини кризи демократії в

Афінах. Він зазначає, що громадяни Афін небезпідставно пишалися своїм

устроєм, який забезпечував свободи вільним жителям. Але з часом афінсь-

ка демократія зазнала поразки внаслідок того, що дух індивідуального ін

тересу та індивідуальної свободи став домінувати над загальним інтересом.

Такі кардинальні зміни у долі Афінського полісу надихнули Платона і

Арістотеля на сумніви стосовно демократії та думку про пошуки доскона-

лішого державного устрою. У своїх вченнях грецькі мислителі дійшли ви-

сновку про недостатність свободи і рівності для встановлення гармонійних

суспільних відносин. На їх переконання, слід віднайти більш глибокі єд-

нальні чинники суспільного життя, в основі яких було б підпорядкування

особистих інтересів загальним суспільним інтересам.

Так само, стверджує Новгородцев, на зламі XIX - XX ст. вичерпалася

віра в загальну силу правових засад, в їх здатність затвердити на землі цар-

ство розуму.

2. На відміну від своїх сучасників ( і багатьох сьогоднішніх дослідни

ків), Новгородцев не вважав правову державу вінцем історії чи останнім

ідеалом суспільного буття і моральних відносин. Саме по собі право безси

ле здіснити позитивні зміни в суспільстві, оскільки воно є підлеглою час

тиною, що входить до ширшого складу моральних сил. Право забезпечує у

людському співжитті стан справедливості, коли суспільство стримує

одних індивідуумів для того, щоб зберегти свободу всіх. Але така регулю

юча функція права може проявитися у сильній, стабільній державі.

167