Трофанчук Г.І. Історія вчень про державу та право

Подождите немного. Документ загружается.

Основні ідеї вчення християнського теолога зводяться до наступного.

Перше. Концепція Іларіона набула конкретного політичного звучання.

Вона ставила на перше місце питання незалежності і самобутності Київсь-

кої Русі, а також усіх інших народів і держав. У Бога немає вибраних наро-

дів. Новий Заповіт вводить всіх людей у вічність, де всі вони рівні перед

Богом. Мислитель пропонує розглядати слов'янські народи в контексті сві-

тової історії, як рівних у спільноті християнських народів.

Друге. Викладаючи думку про державність, митрополит зводив істо-

рію Русі до історії великих самодержців, прославляв тих князів, які дбали

про єдність і міцність держави. Тут він особливо підкреслив роль князя

Володимира, вважаючи його заслуги рівними заслугам візантійського ім-

ператора Костянтина, який оголосив християнство державною релігією

Римської імперії. Іларіон пропонував визнати Володимира святим, що

сприяло б підвищенню авторитету і незалежності держави.

Третє. Прославляючи Володимира-хрестителя та його сина Ярослава

Мудрого за те, що завдячуючи цим правителям, "віра благодатна до народу

руського дійшла", теолог робить логічний висновок: єдиновладдя є опорою

християнської віри, яка, в свою чергу, теж нероздільна з одноосібною вла-

дою. Таким чином, Іларіон захищає ідею єдинодержавності - гаранта єдно-

сті та міцності держави, її територіальної цілісності.

Водночас митрополит вказує, що християнство покликане сприяти

консолідації країни, стояти на сторожі загальнодержавного централізму.

Церква повинна служити державі і володарю.

Четверте. Іларіон намагався з'ясувати взаємозв'язок Закону та Істи-

ни. На його думку, Закон - це провідник волі Бога або державного правите-

ля, а Істина пов'язана з високим моральним статусом християнина, який не

потребує регулятивної дії закону. Його внутрішня моральність сприяє реа-

лізації своєї волі відповідно до Істини.

П'яте. Серед своїх сучасників Іларіон вирізнявся здатністю глибоко

проникнути в сутність змін, що відбувалися в суспільстві, і дати їм оригі-

нальне пояснення. Суспільний прогрес, на думку мислителя, відбувається

завдяки зміні принципів релігії. Описуючи хід історії людства, він зазначав,

що спочатку правив закон, а потім, коли Бог відвідав людство, народилася

"благодать та істина". Закон роз'єднує народи, підносячи одних і принижуючи

інших. Він далекий від уявлень про вище благо - свободу, бо він повністю

заглиблений у земні пристрасті. Саме закон породжує гнів, заздрість, злочи-

ни. Істина ж є універсальною, всеохоплюючою, а тому тотожна благодаті.

Вона знімає односторонність дії закону і обігріває всіх як Сонце. Коли Бог

відвідав людство, закон змінився благодаттю, а рабство - свободою. Закон

був власністю іудеїв (богообраного народу), а благодать подарована всьому

людству, оскільки перед Богом усі народи рівні. Благодать - це прогрес люд-

ства, який пов'язується Іларіоном з епохою Нового Заповіту.

Концепція верховенства світської влади митрополита Іларіона набула

свого розвитку в "Ізборніку Святослава" та у "Повчанні Володимира Мо-

номаха своїм дітям". Вони являли собою, насамперед настанови главі дер-

жави, князю. Володар мусить пам'ятати, що влада пов'язана з відповідаль-

ністю, а найголовніший обов'язок правителя-завжди бути справедливим.

Мірою справедливості є знання, тому князь повинен вміти усе. Саме знання

і розум роблять Великого князя справедливим і мудрим, здатним протисто-

яти ворогам, тримати в покорі бояр та удільних князів.

Володар зобов'язаний бути взірцем досконалості. У "Повчанні" міс-

титься перелік практичних порад стосовно державного управління і став-

лення правителя до підлеглих.

В названих документах розглядається проблема ставлення людини до

наявних у державі влад: світської (князівської) та церковної. Підкорення

Богу тут характеризується як апріорне, безумовне. Людині тільки залиша-

лося перенести це переконання щодо безумовної покори на князя і корити-

ся йому. Зважаючи на недостатньо сильні традиції християнства, автор "Із-

борніка" ототожнював церковну владу з князівською, підкреслював необ-

хідність безумовного підкорення їй. Державна і церковна влада розгляда-

лась як єдина . Хоча в цілому в "Ізборніку" значно більше уваги приділено

церкві та її служителям, в уяві його автора держава, влада, церква стоять

вище від людини та її інтересів.

Проблема співвідношення духовної і світської влади на початку XII ст.

привернула увагу єпископа Кирила Туровського. Він обстоював єдність

цих гілок суспільної влади, ідею "одного володаря", закликав до єднання

Русі. Основою поєднання церковної та князівської влади могло стати, на

думку автора, Святе Письмо, яке робить людину смиренною, добродійною,

благородною.

Поліпшити життя в державі, поліпшити економічні і соціальні відноси-

ни в суспільстві можна лише за допомогою християнської релігії, Святого

Письма. Відхилення від християнської віри, порушення її вимог призводять

до соціального зла, яке може бути покаране відповідно до Божих законів.

Теолог засуджував міжусобні війни між князями, ворожнечу між служителя-

ми церкви, зазіхання на владу. Намагаючись застерегти князів від їхніх пре-

тензій на великокнязівський престол, він вказував, що влада дана Богом.

Туровський був прибічником сильної влади. Але цією владою слід умі-

ло розпоряджатися. Він наївно вірив і переконував правителя робити лю-

дям добро, піклуватися про їхнє матеріальне і духовне становище. Призна-

чення служителів церкви - сприяти встановленню соціальної злагоди в су-

спільстві, загальної справедливості, гармонії між світською і духовною

владами.

Ідея централізації держави, проблеми зміцнення державності були

центральними у політичній думці того часу. Актуальність їх обумовлюва-

138 139

лась тим, що між слов'янськими народами, які входили до складу Давньо-

руської держави, мала місце суперечка про верховенство того чи іншого

народу. Можливо, через це і виникла легенда, нібито північні слов'яни за-

просили до себе княжити варязького ватажка Рюрика, який буцімто був

батьком київського князя Ігоря. Ця версія мала дві мети: по-перше, ідея про

іноземця, який встановив порядок у давньоруських землях, повинна була

припинити або, у крайньому разі, пригасити суперечку між слов'янськими

народами за першість; по-друге, зміцнити авторитет Великого київського

князя і самого державницького центру.

Цю версію було викладено в "Повісті временних літ" Нестора-

літописця (1113 p.). Основна ідея цієї пам'ятки давньоруської літератури

стосується богообразності слов"янського народу, включення слов'янства в

контекст християнської спільноти. Проводиться думка про необхідність

єдиної держави з централізованою політичною владою, яка можлива шля-

хом добровільної угоди між князем і народом. З огляду на це, найраціо-

нальнішим державним устроєм автор "Повісті" вважав державу Ярослава

Мудрого. Єдність держави має бути гарантована верховенством церков-

ної влади.

Подібні погляди на Давньоруську державу відображені у "Слові о пол-

ку Ігоревім" (1187 p.), невідомий автор якого засуджує"удільний принцип"

організації правління, вбачаючи в цьому першопричину чвар, усобиць кня-

зів, для яких власна слава дорожча за благо держави. Центральною ідеєю

"Слова..." є ідея єдності політичних суб'єктів Київської Русі, яким загро-

жує іноземне нашестя. Автор "Слова..." першим на Русі висловив думку про

виникнення держави на основі суспільного договору між: народом і князем.

Офіційну політико-правову ідеологію тих часів було закріплено в пер-

шій пам'ятці права - "Руській Правді", де викладено норми, що регулювали

ранньофеодальні відносини, зміцнювали князівську владу, вирішували пи-

тання власності, встановлювали відповідальність за протиправні діяння. У

"Руській Правді" було значною мірою звужено сферу застосування прямої

помсти потерпілого і дедалі більшу роль відігравало втручання держави

засобом судочинства.

Найпримітнішою рисою кодифікованого збірника є відсутність смерт-

ної кари. І це вже після запровадження християнства. Тут відсутні тілесні

покарання, заподіяння каліцтва, хоча церковними судами вони застосову-

вались. Слід мати на увазі при цьому те, що церква у судочинстві керувала-

ся рецептованими збірниками візантійського права, а "Руська Правда" була

побудована на нормах слов'янського звичаєвого права.

Багато статей "Руської Правди" захищають честь, гідність людини, що

свідчить про визнання в державі особистості, автономності індивіда. По-

казово, що це стосується однаковою мірою представників усіх верств насе-

лення, хоч і міра покарання була диференційована.

140

"Руська Правда" започаткувала формування інституту права і добу

формування правосвідомості русичів. Масова свідомість ще не розмежову-

вала норм права та моралі, хоча воно вже окреслилося. Це видно, напри-

клад, на запровадженні у правовій практиці такого поняття, як "покон" у

розумінні "визначена міра покарання", як правова норма, як закон. У Трої-

цькому списку "Руської Правди" (розширена редакція) є посилання на те

(ст. 9), що "покони вирнїї" (тобто штрафи за вбивство) були при Ярославі

Мудрому. А це вже можна розглядати як юридичний прецедент (посилання

на попередні норми).

Ідея одновладдя в державі знайшла відображення ще в одній пам'ятці

Київської Русі - "Молінні Даниїла Заточеника", яке датується ХІІ-ХШ ст.

Воно було звернене до переяславського князя. Автор засуджує міжусобні

війни, аналізує умови, за яких можна домогтися зміцнення держави. Тут

викладені поради князеві, як урівноважити владу, зробити її стабільною і

непорушною. На думку автора, для цього необхідно спиратися на тих своїх

підданих, які мають середній достаток, а до складу радників брати людей

не за ознаками їх знатності, а за освіченістю і розумом.

Злободенною проблемою, відображеною в "Молінні...", була пробле-

ма соціальної нерівності і несправедливості у суспільстві. Автор не дає

ніяких рецептів їх вирішення, але радить князеві виступати гарантом спра-

ведливості, що сприятиме зміцненню його влади та авторитету.

Курсові завдання

1.Скласти опорний конспект вивченого модуля і термінологічний

словник

1. Питання підготовки до заліку

2.1. Витоки державно-правової ідеології українського народу.

2.2. Питання взаємовідносин світської і церковної влади.

2.3. Концепція „богоугодного господаря" у творчості Феодосія та Нес-

тора-літописця.

2.4. Концепція єдинодержавності митрополита Іларіона.

2.5. Співвідношення Закону та Істини у творчості Іларіона.

2.6. Трактування верховенства світської влади в „Ізборнику Святосла

ва" та „Повчанні Володимира Мономаха".

2.7. Кирило Туровський про співвідношення світської та духовної

влади в державі.

2.8. Ідея централізації держави у „Повісті временних літ" та „Слові о

полку Ігоревім".

2.9. Ідеї правового регулювання суспільних відносин за „Руською

Правдою".

2.10. „Моління" Даниїла Заточеника" про державне одновладдя в Ки

ївській Русі.

141

3. Питання для самоконтролю, (відповіді можна перевірити за до-

датком).

3.1. Які теоретичні концепції взаємовідносин духовної і світської вла

ди домінували в Київській Русі?

3.1. Хто є родоначальником „богоугодного господаря" в державі?

3.2. Назвіть творця доктрини династичного князювання.

3.3. Хто у Київській Русі започаткував ідею єдинодержавності?

3.4. Як називався перший політичний трактат Київської Русі?

3.2. Продовжіть думку митрополита Іларіона: єдиновладдя є опорою

християнської віри, яка...

3.5. Як митрополит Іларіон з'ясовує взаємозв'язок Закону та Істини?

3.6. В чому вбачав К. Туровський призначення служителів церкви?

3.3. Назвіть автора ідеї суспільного договору як першопричини вини

кнення Давньоруської держави.

Додаток

ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

3.1. В добу Київської Русі розв'язання питання взаємовідносин

духовної

і світської влади здійснювалось на засадах двох концепцій політичної влади:

а) концепції богоугодного господаря; б) концепції єдинодержавності.

3.2. Родоначальником ідеї „богоугодного господаря" в Київській Русі

був ігумен Печерського монастиря Феодосій.

3.3. Творцем доктрини династичного князювання був Нестор-

літописець.

3.4. Ідея єдинодержавності була започаткована першим київським ми

трополитом Іларіоном.

3.5. Першим політичним трактатом Давньоруської держави вважається

„Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона.

3.4. ...яка, в свою чергу, теж нероздільна з одноосібною владою.

3.6. На думку Іларіона, Закон - це провідник волі Бога або державного

правителя, а Істина пов'язана з високим моральним статусом християнина,

який не потребує регулятивної дії Закону.

3.8. Призначеня служителів християнства К. Туровський вбачав у

сприянні встановлення соціальної злагоди в суспільстві, загальної справед

ливості, гармонії між світською та духовною владами.

3.9. Першим на Русі висловив думку про виникнення держави на осно

ві суспільного договору між народом і князем був автор „Слова о полку

Ігоревім".

МОДУЛЬ 4. ПОЛІТИЧНА І ПРАВОВА ДУМКА В УКРАЇНІ

ДОБИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Зміст дидактичної одиниці

Сутність політичної і правової думки України-Руси періоду входження

до Литви та Польщі, поширення реформаційних ідей. Політико-правові

концепції Станіслава Оріховського-Роксолана, Йосипа Верещинського,

Івана Вишенського. Питання співвідношення церкви і держави в поглядах

Петра Могили. Державно-правова думка козацько-гетьманської доби, по-

гляди Богдана Хмельницького та Івана Мазепи. Зміст і значення конститу-

ції Пилипа Орлика. Погляди С.Яворського, Г.Сковороди. Аналіз вчення

про фомадянське природне право Михайла Козачинського, концепція при-

родного права і суспільного договору Якова Козельського. Твір невідомого

автора кінця XVIII століття "Історія русів".

Література

Андросюк М. Гетьман Іван Мазепа як культурний діяч. - К., 1991

Захара І. Стефан Яворський. - Львів, 1991

Історія русів. - К., 1991

Кухта Б. З історії української політичної думки. - К., 1994

Литвинов В.Д. Исторические взгляды Станислава Ориховского. // Че-

ловек и история в средневековой философской мысли русского, украинско-

го и белорусского народов. - Сб. научн. трудов. - К. 1987

Литейное В.Д. Проблемы государства в трудах С.Ориховского. // Оте-

чественная мысль эпохи средневековья. - Сб. научн. трудов. - К. 1987

Мала енциклопедія етнодержавознавства. - К., 1996

Ничик В. Образ идеального властителя в сочинениях Петра Могилы //

Человек и история в средневековой философской мысли русского, украин-

ского и белорусского народов. - Сб. научн трудов. - К. 1987

Оріхоеський-Роксолан С. Напучення польському королю // Історія фі-

лософії України. Хрестоматія. - К., 1993р

Пашук А. Вишенський - мислитель і борець. - Львів, 1990

Шульженко Ф. Держава і право у суспільно-політичній думці України:

основні етапи розвитку. - К., 1995

Шульженко Ф., Наум М. Історія вчень про державу і право. Курс лек-

цій. -К., 1997

142 143

МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ

На сер. - другу пол. XIV ст. українські землі підпадають під владу

Польського королівства і Литовського князівства. Особливо обтяжливим

був польський гніт, який супроводжувався ополячуванням і окатоличенням

українців. Католицизм як державна релігія Польщі мав на меті побороти

православну церкву в українських землях, насадити свою систему релігій-

них поглядів, що викликало неприхований опір з боку корінного населення.

Релігійний гніт і національне поневолення негативно впливали на роз-

виток політико-правової думки в Україні. Однак, незважаючи на це, на

українських землях зародилася національно політико-правова ідеологія.

Цьому сприяло те, що у XV-XVI ст. в Україну через Польщу почали про-

никати західноєвропейські ідеї Реформації, спрямовані проти феодального

ладу і католицизму. В українських землях поширення реформаційних ідей

було пов'язане з антифеодальною національно-визвольною боротьбою на-

роду проти польських магнатів, покатоличення і полонізації. Ці ідеї знахо-

дили прояв у демократичній інтерпретації Біблії, у критиці верхівки право-

славного духовенства, яка пішла на укладення Берестейської церковної унії

та утворення уніатської церкви, у вимозі громадянської рівності.

Носіями реформаційних ідей і гуманістичних поглядів того часу були

переважно світські феодали та нижчі прошарки духовенства. Вони підри-

вали основи церковної влади, сприяли утвердженню нової політико-

правової ідеології.

Помітною постаттю серед мислителів України першої половини XVI

ст. був Станіслав Оріховський-Роксолан. Його політико-правові концеп-

ції вплинули на розвиток права і держави і стосувалися поглядів на поход-

ження і сутності держави, аналізу форм державного правління. Ідеалом

мислителя була освічена монархія, обмежена законом.

Майже за століття до Гроція і Гоббса він обґрунтував ідею природного

права і торкнувся питання поділу влади. Людські закони, на думку

С.Оріховського-Роксолана, мають відповідати природним і змінюватися в

разі їх невідповідності. Діяльність монархів повинна бути спрямована на

створення умов життя, які відповідали б природному праву. Метою держави

є гарантування прав і користі кожного індивідуума, стосовно якого держава

має низку обов'язків. Але в той же час і громадянам слід спрямувати свою

діяльність на забезпечення інтересів суспільства і держави.

Філософ виступив проти теологічної концепції про божественну основу

держави і права. Світська влада, на його думку, непідвладна духовній. Він

зробив спробу розділити їх функції: єпископ під час богослужіння не підля-

гає королю, а влада короля не поширюється на церкву. Королю владу надає

народ, і основним його обов'язком є захист підданих, турбота про них.

У поглядах мислителя про ідеальну державу послідовно проводиться і

захищається думка про природну рівність людей. Він намагався переконати

короля провести низку реформ, які стосувалися України. Зокрема, досить

виразно ним висловлена думка про необхідність надання Україні автоном-

них прав у єдиній спільності з Литвою і Польщею. Пропонується переміс-

тити центр державного життя з польського Кракова і литовського Вільнюса

до Києва. Такий захід сприяв би відновленню державотворчих процесів в

Україні, спонукав би зростання на українських землях освіти і культури.

С. Оріховський-Роксолан сповідував ідею обмеження королівської влади

законом, яка стала значимим досягненням в українському національному полі-

тико-правовому вченні того часу. Він ставив закон на найвищий щабель сус-

пільних відносин, доводячи, що закон у державі - вищий від короля. Мисли-

тель чітко протиставляє конституційну (гуманну) монархію і тиранію (анти-

гуманну). Перша на той час мала місце у Польщі, інша - в Московії. За консти-

туційної монархії король шанує справедливість, доблесть, а в умовах тиранії

утверджується несправедливість, доблесть губиться ганьбою.

Вчений-мислитель виступає проти спадкової монархії, оскільки, на

його думку, жодна людина не народжується королем. Король має бути ви-

борним і теж обмежуватися законом. Саме таким шляхом можна уберег-

тись від тиранії. Король обирається задля процвітання держави, а не держа-

ва існує заради короля. Претендент на трон повинен відрізнятися від інших

своїми моральними і розумовими якостями.

Першим теоретиком-фундатором козацької держави задовго до її вті-

лення у практичній діяльності Богдана Хмельницького та його наступників

був український шляхтич Йосип Верещинський.

1. Свою державно-правову концепцію державного устрою України мис

литель побудував на основі козацької держави у формі князівства (або гер

цогства) з васальною залежністю від Польщі. Ця ідея була втілена гетьманом

Іваном Виговським у Галицькому договорі України з Польщею 1658 року.

2. Він вперше накреслив устрій України як козацької держави, на чолі

якої стояв би князь (про гетьмана тут не згадується). Країна поділялася б за

територіальним устроєм на полки як окремі адміністративно-територіальні

одиниці. Зазначимо, що ця ідея була втілена у середині - другій половині

XVII ст. Населення територіального полку з полковим містом і сільсько

господарським округом мало б підлягати юрисдикції місцевих органів вла

ди. В такій державі повинні панувати самоврядування та традиційні коза

цькі звичаї. Князь поширював би свою адміністративну владу над усім ци

вільним населенням будь-якого полку.

Після унії Польщі і Литви 1569 року Україна повністю втратила за-

лишки власної автономії, остаточно зникли надії на відновлення її держав-

ності. Тому національна державно-правова думка цього періоду існувала у

формі гострої релігійної полеміки та культурно-освітницької діяльності

братств. Серед полемістів найяскравішою постаттю був Іван Вишенський.

144

Ю — 4-2005

145

Ототожнюючи церкву і суспільство, мислитель змалював ідеал сус-

пільства істинних християн, втіливши його в концепції про "істинну церк-

ву", її основними аспектами були:

а) Ідея соборності церкви (суспільства), де всі люди були б рівні перед

Богом. Реалізація ідеї рівності та свободи людини й народу можлива лише з

поверненням до демократичних основ раннього християнства.

б) Дотримання принципу соборності мислитель розглядав як запоруку

рівності людей у церковно-релігійному і суспільно-політичному житті. До

тримуючись ідеалів раннього християнства, він вбачав головне призначення

влади — ствердження законності і християнської справедливості.

в) І.Вишенський був прихильником домінування духовної влади над

світською. Влада належить Богові, а не царям чи королям. Все світське

життя мислитель намагався оперти на начала християнської віри, очищеної

від католицизму. На його переконання, християнська віра у своїй духовній

чистоті містить демократичні основи рівності, свободи і справедливості. І,

навпаки, насильство, деспотизм і тиранія є наслідками світського життя,

багатства і розкошів, бажання необмеженої влади. Водночас, виступаючи

проти тиранії і поневолення народів, філософ відкидає практику насильни

цьких методів зміни форм правління, навіть якщо вони здійснюються зара

ди рівності, свободи і справедливості.

г). У своєму суспільному ідеалі І.Вишенський не знайшов місця орто-

доксальному католицизмові, викривав узурпацію папою римською права

абсолютної влади у релігійній сфері. Ватиканський правитель ігнорує при-

родні права, які втіленні у святому Письмі. Успіх у визволенні від гніту і

побудові держави залежить від вирішення трьох взаємопов'язаних проблем:

- очищення християнської релігії від католицизму, повернення до ран

ньохристиянських демократичних істин православного християнства;

- відновлення освіти і науки, відмова від схоластичного католицького

вчення як духовного засобу зміцнення абсолютної влади папи римського;

- відмова від омертвілої латини і повсюдне поширення української мо

ви і культури українського народу.

Полемічна патріотична діяльність І.Вишневського, його просвітницька

робота не ставила своєю метою відновити державність, але вона будила

політичну свідомість, вимагаючи релігійних свобод, права участі у прий-

нятті доленосних для українців рішень, закликала до збереження українсь-

кої мови, культури, звичаїв і традицій нашого народу. Все це в умовах без-

державності українського народу набувало політичного забарвлення.

Типовим представником тих патріотично настроєних українських мис-

лителів, які порушували питання про характер майбутньої державності, був

київський митрополит Петро Могила (1596-1647).

Як і його попередники, П. Могила теж окреслив проблему співвідно-

шення світської і духовної влади, вказуючи на недопустимість втручання

держави у справи церкви. При цьому наголошувалось, що правитель одер-

жує владу безпосередньо від Бога і звітує про свої вчинки лише перед ним,

а церква виступає у ролі його радника. Державно-правові погляди

П. Могили відображали його прагнення посилити позиції православних у

їхньому протистоянні наступу католицизму. З урахуванням того, що Украї-

на не мала власної державності, православна церква переслідувалась, а вла-

ду польської адміністрації українське населення вважало чужою, мисли-

тель пропагував ідею верховенства в суспільства і духовної влади - влади

православної церкви.

Якщо Іван Вишенський окреслив ідеал суспільства в своїй концепції

"істинної церкви", то П. Могила виклав концепцію "ідеального володаря",

маючи на увазі перспективи розвитку Української держави і здобуття нею

самостійності. Він висловив вимоги до монарха: ідеальний правитель по-

винен бути носієм політичних і духовно-моральних якостей, втілювати чес-

ність, рішучість, правду і справедливість, бути вірним православній церкві,

сприяти добру своїх підданих.

У політико-правовому вченні П.Могили закон є даром Божим. Він

уособлює справедливість, а тому законам мусять коритися всі, в тому числі

і сам правитель, який їх схвалює.

Верховна державна влада діє у трьох напрямах: політичному, мирсь-

кому і духовному. Найголовнішими є політичні і мирські справи, до яких

мислитель відносив законодавство, суд, управління, внутрішні політичні

питання, відстоювання суверенітету країни.

Становлення та розвиток Української гетьманської держави справили

подальший позитивний вплив на політичні погляди і державно-правову

думку. Біля витоків Гетьманської держави виразно постає постать Богдана

Хмельницького. Під час Визвольної війни він вів активну політичну діяль-

ність, яка дала підстави розцінювати його спрямування як державотворчі.

Але ідея державності не була основною на той час, коли він розпочав війну

з Польщею. На думку М.Грушевського, ні Б.Хмельницький, ні козаччина,

розгортаючи повстання, ще не думали про якийсь новий устрій українсько-

го життя. Основною їхньою метою було відновлення козацьких прав і при-

вілеїв, скасованих Ординацією (законом) 1638р., а народ використовувався

як засіб для досягнення цієї мети. І лише перші перемоги над поляками у

1648 р. дещо змінили політичні погляди керівників повстання, хоча вони

були нечіткими і головне - без визначення кінцевої мети.

Укладення військово-політичного союзу з Московією більш чітко

окреслило ідеї державотворення Б.Хмельницького. Особливо детально во-

ни викладені у "Березневих статтях" 1654 року, де йшлося про автономний

устрій України. За жителями України залишилися їхні майнові права, які

повинні бути підтверджені жалуваними грамотами московського царя. Вся

влада на території України зосереджувалась у руках гетьмана, який мав

146

ю*

147

обиратися на демократичних засадах без участі представників царя. Мос-

ковський цар лише інформувався про результати виборів і приймав присягу

нового гетьмана.

Демократичні засади були притаманні місцевому управлінню, де влад-

ні функції виконували обрані земські та городські уряди. Правосуддя здій-

снювалось незалежними військовими судами, на чолі яких був виборний

старшина. Судочинство серед цивільного населення мали вести суди зем-

ських і громадських урядників, які теж обиратимуться з-поміж місцевого

населення.

Поновлювалися права ідеологічної основи держави - православної

церкви, яка зберігала за собою права державної релігії і право на володіння

майном. У міжнародних відносинах Україна зберігала суверенітет, за вина-

тком її відносин з Польщею і Туреччиною, які були можливі лише з дозво-

лу московського монарха. Передбачалося, що Московія стане гарантом

безпеки України, своїми військами стане оберігати її кордон з Польщею, а

південні кордони охоронятимуться за надання матеріальної допомоги з боку

Москви.

Певний слід в історії політичної думки в Україні залишив гетьман

Іван Мазепа. Демократичні засади політичного устрою на українських

землях він намагався замінити на монархічні. Гетьман поширив свою владу

на Правобережну Україну, що було не до вподоби російському правителю.

Зрозумівши, яку небезпеку для української державності несе російське са-

модержавство, І.Мазепа шукає вихід у союзі із шведським королем Карлом

XII, закликаючи його об'єднати зусилля у боротьбі з Петром 1.

Історична заслуга І.Мазепи полягає в тому, що саме він першим смі-

ливо висунув ідею незалежної Української держави і підняв її на висоту

загальнонаціональної мети. Його політичні погляди були покладені в осно-

ву українсько-шведського союзного договору 1708 року, який гарантував

Україні збереження її державного ладу, єдність земель і недоторканність

території.

Наступником поглядів Івана Мазепи щодо утвердження незалежної

Української держави був Пилип Орлик. Метою свого життя він поставив

створення антиросійської коаліції для вирішення українського питання.

Будучи генеральним писарем в уряді Івана Мазепи, він узяв безпосередню

участь у розробці українсько-шведської угоди 1708 року. І коли оригінал

договору було втрачено під час трагічних подій Полтавської битви,

П.Орлик відновив його зміст, виклавши під назвою "Вивід прав України"

(1712р.). Але основна заслуга гетьмана полягає у розробці і прийнятті з

його участю Конституції від 5 квітня 1710 року ("Пакти і конституції прав

і вольностей Війська Запорозького").

Написаний під час обрання П. Орлика гетьманом цей документ склав-

ся як договір між трьома основними політичними силами: гетьманом, гене-

148

ральною старшиною і козацтвом. В ньому передбачалося повне визволення

України і відновлення її державності. Це був договір-забов'язання гетьма-

на, його політико-правова програма дій у разі обрання на найвищу держав-

ну посаду.

1. Цей документ продовжив процес українського конституціоналізму,

започаткованого Зборівським і Білоцерківським договорами України з

Польщею; Переяславськими, Батуринськими, Московськими, Глухівськи-

ми, Конотопськими і Коломацькими договірними статтями Української

держави з Московією середини другої половини XVII ст.

2. Особливе значення Бендерської конституції полягає в тому, що в ній

здійснена спроба не лише визначити права і обов'язки гетьмана та козаць

кої старшини на майбутнє, а й узагальнити суспільно-політичний устрій

козаччини, який склався на основі соборності, звичаєвого права і військо

вої демократії наших пращурів.

3. Конституція стала своєрідним акумулятором державно-правової ду

мки і державницької практики народів світу. її автори не зробили якихось

концептуальних відкриттів, не створювали нових державних моделей, не

проголошували невідомих до них правлінських принципів. Вони досить

творчо підійшли до того, що на практиці пройшло багатолітнє випробуван

ня. Свій виклад автори зробили на підґрунті засвоєних ними досягнень єв

ропейської політико-правової думки:

• визнання природних прав і свобод людини, натуральних прав народу;

• договірного походження держави;

• необхідності обмеження абсолютної влади монарха;

• прав громадян на участь у політичному житті, на зайняття виборних

посад, на захист особистих і майнових прав у суді, на приватну власність,

на станові привілеї;

• права народів на повалення тиранії.

Відчувається вплив на творців Конституції ідей Арістотеля, Марсилія

Падуанського, Д. Локка, С Оріховського про розподіл влади; вчення

Ж. Бодена, Гроція про народний суверенітет; принципових положень "Ве-

ликої хартії вольностей" 1215 p. і "Білля про права" 1689 р. (Англія) про

обмеження свавілля у податках, про скасування надзвичайних судів, недо-

торканність особи.

4. Перша у світі Конституція визначала державний статус України, її

внутрішній устрій та міжнародне становище. В державі передбачалися три

гілки влади: законодавча, судова і виконавча:

• законодавча влада відводилася Генеральній раді, до якої мали вхо

дити генеральна старшина, городові полковники, полкова і сотенна стар

шина, а також по одному депутату від кожного полку і депутати від запоро

зького козацтва;

149