Тимченко С.М., Коломоєць Т.О. Правознавство

Подождите немного. Документ загружается.

та формуванні органів державної влади і місцевого самоврядування та

контролю за їх діяльністю; забезпечення дотримання та захисту прав і свобод

людини і громадянина; формування політичної свідомості, політичної і

правової культури населення та ін.

В сучасних умовах важливе теоретичне і практичне значення в

політичній системі суспільства займають держава і право, які є центральними

елементами цієї системи. Це пояснюється насамперед тим, що саме держава і

право є головними засобами досягнення мети, поставленої перед суспільством.

Поняття та ознаки громадянського суспільства

Поняття „громадянського суспільства” відрізняється від поняття

„суспільство”. Суспільство у широкому розумінні – це історично сформована

сукупність індивідів, форм їх колективного співжиття та система економічних,

політичних, моральних, релігійних, юридичних зв’язків і відносин між людьми.

У вузькому – історично конкретний тип соціальної системи, певна форма

суспільних відносин.

Громадянське суспільство – це певний якісний стан суспільства і є

надбанням Нового часу, хоча окремі елементи існували в давнину (розвинуте

приватне право у Давньому Римі). Виділяють три етапи становлення

громадянського суспільства:

1) ХVІ – ХVІІ ст. – процес формування економічних, політичних,

ідеологічних передумов, усунення юридичної нерівності, обмеження політичної

влади;

2) кінець ХVІІ – кінець ХІХ ст. – формування громадянського

суспільства у найбільш розвинених буржуазних країнах на засадах юридичної

рівності, вільного підприємництва, приватної ініціативи;

3) ХХ ст. – розвиток постіндустріального суспільства, відокремлення

влади від власності, перехід управління громадськими справами до менеджерів,

поширення інститутів демократії та політичного плюралізму, розширення прав

і свобод людини.

Громадянське суспільство – це сукупність вільних, незалежних,

рівноправних індивідів, їх об’єднань, асоціацій і сфера відносин між собою та

державою в цілому, на основі права та демократії.

Громадянське суспільство – соціальна організація, що характеризується

інтересами, які не співпадають з державними, а також наявністю механізмів, що

дозволяють забезпечити реалізацію цих інтересів винятково за рахунок

внутрішніх ресурсів самого громадянського суспільства. Саме з метою

здійснення приватних інтересів і потреб повсякденного життя люди створюють

недержавні інститути такі як сім’я, об’єднання громадян (політичні партії і

громадські організації), органи місцевого самоврядування, недержавні засоби

масової інформації, асоціації та союзи. Формування громадянського

суспільства є метою суспільного розвитку, засобом всебічного забезпечення

прав і свобод людини і громадянина.

Основними рисами громадянського суспільства є: 1) визнання

людини, її інтересів, прав і свобод основною цінністю громадянського

суспільства; 2) відкритість громадянського суспільства; 3) плюралізм

громадянського суспільства, наявність різних суспільних груп, вільна та рівна

конкуренція між політичними силами; 4) самоуправління громадянського

суспільства; 5) приватна власність, вільна праця, підприємництво; 6) наявність

правової держави.

Правова держава: поняття, ознаки, принципи

Правова держава – це організація політичної влади, що створює умови

для найбільш повного забезпечення прав і свобод людини і громадянина, а

також для найбільш послідовного обмеження можливостей тиску (державною

владою) громадян.

Можна виділити два основних принципи (дві сторони сутності) правової

держави: 1) найбільш повне забезпечення прав і свобод людини і громадянина,

створення для особи режиму правового стимулювання (соціальна, змістовна

сторона); 2) послідовне обмеження за допомогою права державної влади,

формування для державних структур обмежувального правового режиму

(формально-юридична сторона).

Правова держава послідовно виконує своє головне призначення –

гарантувати кожному громадянину можливість всебічного розвитку

особистості. Мова йде про таку систему соціальних дій, при якій права людини

і громадянина є первинними, природними, у той час як можливість здійснення

функцій державної влади виступає вторинною, похідною.

Правовою наукою нині як природними визнається система цивільних

(особистих), політичних, економічних, соціальних і культурних прав

особистості, які містяться в Загальній декларації прав людини 1948 року та в

інших міжнародних актах.

Другий основний принцип втілюється в життя з використанням низки

способів, що виступають як самостійні принципи: поділ влади на законодавчу,

виконавчу і судову гілки з метою виключити зловживання нею; верховенство

права (закон, прийнятий верховним органом влади при строгому дотриманні

всіх конституційних процедур, не може бути відмінений, змінений чи

припинений актами виконавчої влади); взаємна відповідальність держави та

особи і т.д.

Крім перелічених вище, можна виділити й інші принципи, які в тій чи

іншій мірі витікають із наведених і створюють для них забезпечуючий фон. Це,

зокрема, високий рівень правосвідомості та правової культури в суспільстві;

наявність громадянського суспільства і контроль з його боку за виконанням

законів усіма суб’єктами права.

Ідея правової держави є ідеєю взаємодії громадянського суспільства і

держави, що припускає руйнування монополії держави на владу з одночасною

зміною співвідношення свободи держави і суспільства на користь останнього й

окремої особистості.

Система стримувань і противаг, закріплена в Конституції та законодавчих

актах, являє собою сукупність правових обмежень конкретної державної влади:

законодавчої, виконавчої, судової.

Соціальна держава – це сучасний політико-правовий тип державності,

відповідно до якого держава формується, розвивається та функціонує шляхом

активного впливу на соціальну сферу життєдіяльності суспільства, забезпечує

здійснення ефективної політики в інтересах найширших категорій населення,

захист економічних, соціальних та культурних прав і свобод людини і

громадянина.

Важливими передумовами визначення держави соціальною є такі

принципи: підтримка рівноваги між демократичними інститутами та сильною

державною владою, плануванням і ринком, приватною та державною

власністю, економічною ефективністю та соціальною справедливістю;

соціальні зобов’язання та гарантованість з боку держави мінімальних життєвих

можливостей, рівних можливостей для всіх громадян, людської гідності і

відносної незалежності суспільних відносин та ін.

Поняття, ознаки, інститути й форми демократії

Демократія (грец. кrаutos – народ, kratos – влада) – форма організації

суспільства, його державно-політичного устрою, що ґрунтується на визнанні

народу вищим (єдиним) джерелом влади, виборності основних органів держави,

забезпеченні прав і свобод людини і громадянина, послідовному здійсненні

принципу рівності і свободи людей, їх реальної участі в управлінні справами

держави і суспільства.

Ознаки демократії: 1) визнання народу вищим (єдиним) джерелом

влади; 2) формування основних державних органів шляхом вільних і

справедливих виборів; 3) єдність та розподіл державної влади; 4) наявність

механізму реалізації прав і свобод людини і громадянина, їх пріоритет над

правами держави; 5) рівність усіх перед законом і судом; 6) верховенство права

та верховенство правового закону; 7) повага до прав меншості, визнання

свободи їх волевиявлення; 8) підкорення меншості інтересам більшості.

Демократія вимагає, щоб влада цілком належала народу, який її реалізує

через такі основні форми: безпосередня демократія – це різновид форми

народовладдя, при якому влада здійснюється шляхом безпосереднього

волевиявлення населення (вибори, референдуми, звернення, обговорення

та ін.); представницька демократія – це різновид форми народовладдя, при

якому влада здійснюється шляхом делегування частини своїх повноважень

представникам народу (президенту, депутатам парламенту та депутатам органів

місцевого самоврядування).

Крім зазначених форм демократії, існують також: ліберальна,

плебісцитна, тоталітарна, елітарна, соціальна та ін.

§ 2. Основи теорії права

Тема 1. Загальне вчення про право

Поняття, ознаки та види соціальних норм

Соціальні норми покликані забезпечити врегулювання взаємовідносин,

що існують між людьми в суспільстві. Термін „норма” – багатозначний, його

розглядають як правило поведінки, встановлену міру, кількість тощо.

Соціальні норми – це правила поведінки загального характеру, що

регулюють взаємовідносини між людьми в суспільстві, є проявом їх волі та

забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу. Ці правила

поведінки встановлюють напрямки і кордони дій суб’єктів суспільних

відносин, вони створюються з урахуванням досвіду, волі та інтересів людей.

До ознак, які характеризують соціальні норми відносять, зокрема,

такі: 1) соціальні норми регулюють відносини, які існують між людьми в

суспільстві та між суспільством і державою; 2) соціальні норми мають

загальний характер, тобто стосуються як конкретної особи, так і спільностей

людей, які є учасниками суспільних відносин; 3) соціальні норми виникають,

створюються та закріплюються в результаті свідомо-вольової діяльності людей;

4) за невиконання або неналежне виконання соціальних норм настає

громадський осуд та міри суспільного впливу, або юридична відповідальність

(лише за порушення норм права).

Серед видів соціальних норм необхідно виділити такі:

1) норми-звичаї – правила поведінки, які внаслідок багаторазового

повторення і використання протягом тривалого часу закріпилися в свідомості

та поведінці людини і виконуються не в силу примусу, а в силу особистого

переконання;

2) норми-традиції – правила поведінки, які закріплюються в

свідомості людей та виконуються ними не в силу необхідності, а в силу

власного переконання і передаються із покоління в покоління в сім’ї, у певній

місцевості тощо;

3) моральні норми – це правила поведінки, які регулюють відносини

між людьми з точки зору добра та зла, справедливості і несправедливості;

4) корпоративні норми – це правила поведінки внутрішнього

характеру, що встановлюють, регулюють та забезпечують діяльність об’єднань

громадян, трудових колективів і спрямовані на досягнення тієї мети, заради

якої вони були створені;

5) політичні норми – правила поведінки, що регулюють відносини

між суб’єктами політики (політичними партіями, громадськими організаціями

та іншими учасниками цих відносин) щодо реалізації ними політичної влади;

6) норми права – це встановлені або санкціоновані державою,

загальнообов’язкові, формально визначені правила поведінки, які мають на меті

впорядкування відносин між людьми;

7) соціально-технічні норми – це правила поведінки, які регулюють

діяльність людини з використання нею предметів праці, техніки, засобів

виробництва (наприклад, інструкції з експлуатації машин та механізмів тощо).

Виділяють також економічні, культурні, релігійні й інші соціальні норми.

Поняття і ознаки права

У сучасній юридичній науці термін „право” розглядається в різних

значеннях. По-перше, право – соціально-правові потреби та погляди людей,

задоволення яких дозволяє їм повноцінно існувати, – це природне право

(наприклад, право людини на життя, свободу тощо). По-друге, право – це

офіційно визнані можливості суб’єктів права (фізичних та юридичних осіб)

здійснювати певні дії, які гарантовані державою (наприклад, право на працю,

на власність та інші), це так зване суб’єктивне право. По-третє, право – це

система норм права, тобто правил поведінки, які встановлені державою і

визначають дозволи, обов’язки та заборони можливості суб’єктів права

(фізичних та юридичних осіб) здійснювати певні дії. Це так зване об’єктивне

право. По-четверте, право розглядається в широкому значенні як сукупність

всіх юридичних явищ, що існують в конкретній державі, мова йде про правову

систему.

Основними ознаками права як специфічної системи регулювання

суспільних відносин є: 1) право (як система норм) встановлюється державою

від імені народу, з метою регулювання найважливіших сфер суспільних

відносин; 2) право встановлюється або санкціонується державою;

3) нормативність права означає те, що право складається з норм права, тобто

правил поведінки, які визначають межі дозволених, заборонених або

зобов’язальних дій суб’єкта. Право виступає як міра свободи поведінки особи;

4) системність права: право – це система норм, які знаходяться в певній

підпорядкованості, є взаємопов’язаними та взаємоузгодженими. Норми права

об’єднуються в інститути права, інститути – відповідно в підгалузі, галузі

права; 5) формальна визначеність права означає те, що норми права є не просто

ідеями і поглядами, вони офіційно закріплюються державою у формі

нормативно-правових актів, які мають відповідну структуру (назва, загальна

частина, розділи, які поділяються на статті, прикінцеві положення, заключна

частина, дата, місце прийняття); 6) загальнообов’язковість права – полягає в

тому, що встановлені або санкціоновані державою правила поведінки є

обов’язковими і повинні виконуватися усіма суб’єктами суспільних відносин

(незалежно від віку, статі, правового статусу, соціального стану, релігійних

переконань тощо); 7) право гарантується (охороняється) державою, тобто

держава за допомогою компетентних державних органів не тільки встановлює

правові норми, але й забезпечує належну їх реалізацію. Мова йде про те, що до

осіб, які не виконують або виконують неналежним чином вимоги правових

норм, держава застосовує примус у вигляді юридичної відповідальності;

8) свідомо-вольовий характер права – право є результатом прояву волі і

свідомості людей, тобто компетентні державні органи, або інші суб’єкти, які

наділені такими повноваженнями, створюють правові норми, враховуючи

інтереси, погляди, свободи та потреби людей.

Отже, право – це система норм права (правил поведінки), що

встановлюються або санкціонуються державою (компетентними державними

органами, іншими суб’єктами, які наділені такими повноваженнями, або

населенням у результаті референдуму), гарантуються нею, містяться в

нормативно-правових актах і регулюють найважливіші сфери суспільних

відносин.

Поняття та класифікація принципів права

Принципи права – це закріплені в нормах права основні вихідні ідеї,

закономірності, тенденції, особливості, які відображають зміст і суттєві

положення права, його взаємодію з іншими суспільними явищами (мораллю,

релігією, політикою, культурою тощо).

В юридичній науці існують різноманітні підходи до класифікації

принципів права. Зокрема, залежно від поширення їх дії принципи права

поділяються таким чином:

1. Загальні (загальноправові) принципи права – характеризують

певні положення, що покладені в основу змісту права, визначають його

характер та ознаки, розвиток і формування правової системи держави. Вони

діють у всіх галузях права, визначають якісні особливості всіх правових норм

національної правової системи незалежно від специфіки регламентованих ними

суспільних відносин.

Серед них необхідно виділити: принцип верховенства права; принцип

соціальної справедливості; принцип гуманізму; принцип рівності громадян

перед законом; принцип демократизму; принцип законності; принцип взаємної

відповідальності держави і особи; принцип поєднання переконання і примусу в

праві; принцип свободи.

2. Галузеві принципи права притаманні передусім конкретній галузі

права, визначають її специфіку, їх дія обмежується відповідним предметом

правового регулювання цієї галузі (наприклад, принцип свободи праці,

притаманний для трудового права).

3. Міжгалузеві принципи права притаманні кільком близьким

галузям права одночасно (наприклад, принципи гласності, змагальності сторін і

незалежності судочинства, здійснення правосуддя виключно судом притаманні

як кримінально-процесуальній, так і цивільно-процесуальній галузям права;

матеріальної відповідальності – для цивільного та трудового права).

4. Принципи інститутів права покладені в основу побудови певного

інституту права, визначають його особливості (наприклад, принцип

несприйняття подвійного громадянства – інститут громадянства в

конституційному праві, принцип добровільності цивільно-правових угод –

інститут цивільно-правових угод у цивільному праві та ін.).

Поряд із названими до принципів права відносяться також правові

аксіоми та правові презумпції. Правові аксіоми – це певні положення, які

сприймаються без доведення. Правові презумпції – це певні припущення, які

сприймаються без доведення (наприклад, незнання закону не звільняє від

відповідальності, закон не має зворотної сили, якщо інше не передбачене

законом, та ін.).

Соціальна цінність права

З’ясувати соціальну цінність права – означає розкрити та усвідомити те

позитивне значення, яке займає право в житті особи, держави та суспільства.

У першу чергу, право є регулятором суспільних відносин, воно є

необхідним і корисним для суспільства, адже врегульовує суспільні відносини,

забезпечує правопорядок. Цінність діючого в суспільстві права безпосередньо

залежить від поєднання інтересів особи, держави і суспільства в цілому, що

відповідно характеризує право як унікальний феномен, здатний забезпечити

організованість, узгодженість, стабільність та динамічність суспільним

відносинам. По-друге, право забезпечує вимоги, відповідність та точність

змісту суспільних відносин, адже воно закріплює найважливіші норми і

принципи моралі, перетворює їх на загальнообов’язкові, встановлені та

гарантовані державою правила поведінки. По-третє, право є мірою свободи

поведінки особи, визначає межі дозволених і заборонених дій. По-четверте,

право є засобом захисту інтересів особи, перешкоджає незаконним втручанням

у сферу її особистої правомірної діяльності; відповідно протиріччя, що

виникають в суспільстві, повинні вирішуватися виключно на основі права. По-

п’яте, право є нормативно закріпленою і реалізованою справедливістю

(оптимальне поєднання свободи та справедливості). Основу справедливості

права має забезпечити його відповідність загальним принципам гуманізму,

забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина, загальної

рівності тощо. Авторитет права безпосередньо залежить від сприйняття його

вимог суспільством як таких, що відповідають волі й інтересам більшості

населення та є справедливими тощо. По-шосте, право – це показник рівня

цивілізованості суспільства (елемент культури і здобуток цивілізації), адже в

праві закріплений історичний досвід певного народу, його досягнення в різних

галузях суспільного життя, ставлення до суспільства, держави, особистості.

Усьоме, право є важливим засобом врегулювання міжнародних і

міжнаціональних стосунків, розв’язання конфліктів, забезпечення стабільності

та правопорядку в суспільстві і державі.

Функції права

Право як регулятор суспільних відносин, міра свободи індивідів та

соціальна цінність проявляється також у функціях права. Вони повинні

одночасно охоплювати, з одного боку, соціальне призначення права, а з іншого

– напрямки його впливу на суспільні відносини.

Отже, функції права – це основні напрямки впливу права на особу,

державні органи і суспільні відносини, які виражають його сутність та зміст, а

також соціальне призначення в державі та суспільстві.

Функції права можна класифікувати, з одного боку, залежно від завдань,

які покладаються на право, а з іншого – залежно від сфери регулювання

суспільних відносин. Таким чином, функції права можна поділити на: