Тимченко С.М., Коломоєць Т.О. Правознавство

Подождите немного. Документ загружается.

об’єднання родини навколо батька; прізвище батька мають дружина і діти;

спадкування здійснюється за батьківською лінією тощо.

Політичні передумови полягали у неспроможності здійснювати

публічну владу застарілими формами і методами в нових умовах

господарювання; утворенні класів як великих груп людей із протилежними

інтересами; виникненні міжкласових конфліктів; неспроможності суспільної

влади первісного ладу врегульовувати класові суперечності та конфлікти;

виникненні політичної і правової систем та державної влади.

Основними причинами виникнення держави є:

1) необхідність удосконалювання управління суспільством, пов’язана

з його ускладненням у результаті розвитку виробництва, поділу праці, зміни

умов розподілу продуктів, ростом чисельності населення й розшаруванням

суспільства на соціально неоднорідні групи (класи);

2) необхідність підтримки в суспільстві порядку, що забезпечує його

соціальну стабільність, що досягається за допомогою загальнообов’язкових

соціальних (насамперед юридичних) норм;

3) необхідність придушення опору експлуатованих мас, що виникли в

результаті розшарування суспільства на соціально неоднорідні групи (класи);

4) необхідність захисту території й ведення війн, як оборонних, так і

загарбницьких;

5) необхідність організації великих суспільних робіт, об’єднання для

цієї мети більших груп людей (у ряді країн Азії й Африки).

Таким чином, розпад первісного родоплемінного суспільства, розвиток

засобів виробництва, зміна соціальної структури суспільства привели до зміни

способу виробництва і споживання та до утворення політичної організації

суспільства і держави.

Право, як і держава, виникло завдяки необхідності управляти

соціальними процесами. В юридичній літературі є різні погляди на виникнення

права. Залежно від цього розрізняють: право загальносоціальне, що включає в

себе права людини, права нації, права народу, права об’єднань та інших

соціальних груп, права людства; право юридичне, що встановлюється чи

санкціонується державою. Тобто юридичне право виникає лише з виникненням

держави, тому закономірності виникнення держави стосуються й виникнення

права.

Право виникає внаслідок: переростання мононорм (первісних звичаїв,

традицій, моралі) в юридичні норми; правотворчої діяльності компетентних

державних органів чи посадових осіб; перетворення рішень судових органів

щодо конкретних справ на загальну норму, що є обов’язковою для вирішення

аналогічних випадків.

Між правом і державою встановлюється досить складний зв’язок. Через

право держава прагне впроваджувати в життя свою волю, яка за авторитарних

режимів має класовий характер. А це означає, що первісні звичаї чи традиції

пристосовуються до інтересів панівного класу, забезпечуються відповідними

санкціями, реалізація їх підтримується апаратом державного примусу і є

засобом підпорядкування населення волі економічно й політично панівного

класу. Так виникає правовий звичай як найдавніша форма права. З появою

писемності держава (її органи), а також посадові особи через правотворчу

діяльність закріплювали свою волю в законах, указах та інших нормативних

актах.

Особливості виникнення держав у різних народів світу

Розрізняють два основних шляхи виникнення держави: східний,

азіатський (Єгипет, Вавилон, Китай, Індія та ін.) і європейський (Афіни, Рим).

Особливості виникнення держав східного типу полягають у тому, що

основу економічних відносин становила державна форма власності; приватна

власність мала другорядний характер; державна влада має деспотичний

характер; наявний потужний чиновницький апарат; відбувається сакралізація

(освячення) влади; встановлюється застій у суспільстві.

Європейський шлях виникнення держави характеризується тим, що на

території Європи головним фактором утворення держави було класове

розшарування суспільства, у зв’язку з формуванням приватної власності на

землю, худобу, рабів. У південній Європі держави виникли в епоху заліза. Там

не було потрібно таких суспільних робіт, як при східному шляху виникнення

держав. У результаті розкладання громад виникали або приватна власність на

землю (Афіни, Рим), або приватне землекористування при збереженні

державної власності (Спарта).

В утворенні кожної держави має значення цілий комплекс причин –

економічних, політичних, внутрішніх, зовнішніх, тому що виникнення держави

в кожного народу має свої особливості, характеризується певними рисами.

Держава у різних народів формувалися неоднаково. Розрізняють три

основні форми виникнення держави, в яких поєдналися як загальні

передумови, так і специфічні особливості, зумовлені історичними і

географічними умовами:

1. Афінська – держава і право виникли у класичній формі внаслідок

вищезазначених причин.

2. Римська – особливості виникнення держави і права

характеризувалося боротьбою патриціїв (родової знаті) та плебеїв (прийшлого

населення).

3. Германська – держава і право формувалася в процесі завоювання

давніми германцями чужих територій, як необхідні засоби утримання та

здійснення влади.

Особливості формування держави й права у східних слов’ян полягали,

насамперед, у тому, що вони від первіснообщинного ладу перейшли до

ранньофеодального і не знали розвинутого рабовласницького суспільства.

Є чимало народів і націй, які створили свої держави тільки в XX столітті.

Внаслідок певних історичних причин вони або ніколи не мали власної держави,

або втратили ранню державність і довгий час входили до складу інших

багатонаціональних держав (наприклад, Україна в складі дореволюційної Росії).

Багатьом із них вдалося домогтися власної державності в XX в. у результаті

реалізації права націй на політичне самовизначення. Такі держави утворилися в

процесі ліквідації імперій, колоній, суверенізації державно-подібних утворень.

Так, на руїнах колишніх колоніальних імперій в Азії, Африці, Латинській

Америці, Океанії із середини 50-х років XX ст. виникло більше 90 нових

держав. Їхня кількість у наші дні виросла і завдяки розпаду СРСР. На початку

ІІІ тис. у світі нараховується 203 держави.

Основні теорії походження держави

У юридичній літературі існують різноманітні концепції виникнення

держави. Найбільш поширеними серед них є патріархальна, теологічна,

договірна, історико-матеріалістична, психологічна, органічна, насильства,

космічна, мусульманська.

1. Однією з перших, яка виникла в епоху античності у Давній Греції, а з

часом набула своїх прихильників, стала патріархальна теорія. Сутність її

полягає у твердженні, що держава походить від сім’ї та є наслідком історичного

розвитку і розростання останньої. Абсолютна влада монарха – це продовження

батьківської влади. Основними представниками названої теорії є Арістотель,

Р. Фільмер, М. Михайлівський, М. Покровський та ін. На думку Аристотеля

держава та право є результатом історичного розвитку патріархальної сім’ї, яка

переходить у рід, плем’я, союз племен. Глава сім’ї стає главою держави, його

влада визнається священною, непорушною.

Зазначена теорія має як своїх прихильників, так і критиків. На думку

відомого мислителя Дж. Локка, якщо держава походить від сім’ї, то монархів

має бути стільки, скільки й батьків, або лише одна монархія. Сучасні науковці

вищезазначену теорію не поділяють і вважають, що держава і сім’я виникають

майже одночасно, а результатом розвитку держави стає втрата родинних

зв’язків. Саме тому не доцільно ототожнювати поняття „сім’я”, „держава”,

„батько”, „монарх”. Разом з тим, вони визнають значущість і роль сім’ї у

стабільності держави.

2. В епоху середньовіччя Августин і Ф. Аквінський обґрунтували

теологічну теорію, за якою держава і право виникли за Божою волею, а монарх

є намісником Бога на Землі, державна влада – вічна, непорушна, недоторкана і

всі люди повинні їй підкорятися. Ця теорія відстоює панування духовної влади

над світською, церкви над державою. Церкви вважаються посередником між

Богом і державною владою. Теологічні погляди на походження держави і права

у подальшому розвивали ідеологи світових релігій: християнства, ісламу, також

іудаїзму. Найбільш відомими сучасними теологами є Марітен, Месьє та ін.

Позитивною рисою цієї теорії є ідеї авторитету державної влади, яка

здатна забезпечити порядок і злагоду в суспільстві, необхідності укріплення

порядку як загального блага в державі, а недоліком – визнання соціально-

економічної і правової нерівності, заперечення активності людини, адже вона

залежить від волі Бога.

3. У Новий час з’явилася низка теорій походження держави, та однією з

найбільш поширених стала договірна (теорія суспільного договору,

природно-правова) теорія. Перші ідеї договірної теорії зародилися ще у

стародавній Греції та Римі, та концептуального оформлення вона набула у

працях Г. Гроція, Дж. Локка, Т. Гоббса, Б. Спінози, Ж.-Ж. Руссо, А. Радищева,

І. Канта та ін. Представники цієї теорії вважають, що держава і право

виникають внаслідок об’єднання людей на основі добровільної згоди

(договору) про те, що одні управлятимуть, а інші виконуватимуть їхні

управлінські рішення. В основу договірної теорії покладено тезу про те, що

існував додержавний період існування людства – „природний стан людей”,

який визначався по-різному. Так, на думку Гоббса, природний стан це „війна

всіх проти всіх”, а тому постає потреба забезпечення миру в суспільстві,

гарантіях життя і безпеки людини. На думку Руссо – це стан свободи й рівності,

але є потреба захищати себе від зовнішніх обставин і проблем, породжених

наявністю приватної власності. За різних підстав люди прагнуть вижити, а тому

домовляються про створення держави. При цьому кожний, підкоряючи себе

всім, не підкорює себе нікому особисто, тобто залишається вільним. Держава

має право приймати закони, збирати податки, карати правопорушників, а також

обов’язки – захищати свою територію, забезпечувати права та свободи

громадян.

Цінність договірної теорії полягає у тому, що вона визнає природні права

і свободи людини та громадянина, народний суверенітет. Основні положення

цієї теорії знайшли відображення у більшій чи меншій мірі в конституціях

сучасних демократичних держав, у яких зазначено, що держава гарантує і

забезпечує права і свободи громадян, забезпечує правосуддя, сприяє загальному

добробуту громадян та ін. Ґрунтуючись на належному рівні свідомості

громадян, їх культурі ця теорія недостатньо враховує роль об’єктивних

чинників (соціально-економічних, політичних та ін.) у виникненні держави.

4. Однією з теорій виникнення держави і права є історико-

матеріалістична (соціально-економічна, класова), прихильниками якої були

Л. Г. Морган, К. Маркс, Ф. Енгельс та ін. Сутність цієї теорії полягає в тому, що

держава виникає внаслідок розвитку й занепаду первісного ладу, розвитку

способу виробництва, появи приватної власності, непримиримості класів. Ця

теорія містить два аспекти: а) підхід радянської науки, пов’язаний з

виникненням класів і класових антагонізмів, тобто держава і право виникають

там і тоді, де і коли виникають класи; б) більш широкий погляд дослідників

західної філософської та юридичної науки, пов’язаний з ускладненням

структури суспільства та суспільних відносин, виникненням „загальних справ”

і необхідності вдосконалення управління суспільством (теорія морганістів).

Обидва підходи однаковою мірою мали місце під час виникнення держави і

права. Вони певним чином доповнюють один одного й розкривають об’єктивні

закономірності виникнення держави і права.

Недоліком цієї теорії є недооцінка національних, політичних, релігійних,

культурних та інших чинників у формуванні держави і права.

5. Психологічна теорія. Основи цієї теорії було започатковано

Цицероном, на думку якого держава і право виникають внаслідок природного

прагнення людей жити разом. Завершеного вигляду ця теорія набуває у ХІХ ст.

у працях М. Коркунова, Л. Петражицького, З. Фрейда, які пов’язували

виникнення держави і права окремими якостями психіки людини – потребою

покори, наслідування, усвідомлення залежності від видатної особистості. Народ

є інертною масою і не здатний приймати рішення, а тому потребує постійного

керівництва.

Сучасні науковці підтримують важливість психічних чинників людей у

формуванні держави і права, але вважають їх недостатніми.

6. Органічна теорія. Фундатором цієї теорії є англійський філософ

ХІХ ст. Г. Спенсер, який вважав, що держава і право виникають одночасно з

появою людей і є витвором самої природи, як і будь-який живий організм. Вони

ростуть, диференціюються, розмножуються, старіють і вмирають. Як і

біологічний організм, держава має політичне тіло – голову, тулуб, руки, ноги,

які виконують відповідні функції. В основу цієї теорії покладені диференціація

(держава спочатку виникає, потім розвивається і гине) та спеціалізація (групи

людей виконують відповідні функції).

Позитивним здобутком органічної теорії є обґрунтування диференціації

та інтеграції суспільства, а недоліком – спрощене розуміння держави і права,

пояснення їх розвитку органічними законами.

7. Теорія насильства, яка набула поширення у ХІХ – поч. ХХ ст.

Представниками теорії були Е. Дюринг, Л. Гумплович, К. Каутський та ін. За

цією теорією держава виникла як результат завоювання одних племен іншими,

поневолення одного народу іншим. Для утримання влади та управління

завойованими територіями створюється державний апарат (Золота Орда,

Київська Русь та ін.) Науковці підтримують ідею про те, що у виникненні

багатьох держав загарбницька політика відігравала значну роль, але цей чинник

не є єдиним і достатнім. Крім того, на думку німецького державознавця

Г. Емінена, практичні наслідки такої політики зводяться не стільки до

виникнення, скільки до знищення держави.

8. Космічна. Прихильники космічної теорії пояснюють виникнення

держави завезенням на Землю політичної організації суспільства з Космосу

іншими цивілізаціями.

9. Мусульманська. За теорією ісламістів, держава у мусульман виникає

як служитель мусульманського права і слідкує за правильним відправленням

правосуддя.

Вищезазначені теорії походження держави, а саме – патріархальна,

теологічна, договірна, історико-матеріалістична, психологічна, органічна,

насильства наприкінці ХІХ та протягом ХХ ст. продовжували існувати.

Разом з тим на їх підґрунті з’явилися і нові теорії походження держави.

Так на основі соціально-економічної теорії у ХХ ст. з’явилися техніко-

економічні теорії походження держави і права, представленої Г. Чайлдом,

К. Вітфогелем та ін. Різновидом техніко-економічної теорії є теорія

„неолітичної революції” Г. Чайлда, який вважав що саме перехід до

землеробства і тваринництва автоматично спричинив зростання виробництва,

призвів до збільшення населення, поглиблення спеціалізації праці, соціальної і

майнової нерівності, зрештою – до виникнення держави.

У ХІХ ст. ідеї теорії насильства було покладено в обґрунтування расової

теорії (Ж.-А. Гобіно, Ф. Ніцше). Поділ суспільства за расовою ознакою

вважався основною передумовою виникнення і розвитку держави. У світі

існують „вищі” раси, які покликані керувати, і „нижчі”, які „від природи”

мають підкорятися. Виникнення держави пояснюється необхідністю

забезпечення панування одних рас над іншими.

Походження держави пояснюється також демографічними факторами –

зростанням народонаселення (Т. Мальтус), географічними – кліматом,

ландшафтом, природними ресурсами (Ш. Монтеск’є, Е. Хантінгтон) та ін.

Отже, в теорії держави і права відсутній єдиний погляд на причини і

закономірності виникнення держави і права, існують численні доктрини

виникнення держави. Кожна із зазначених теорій має свої переваги і недоліки.

Тема 2. Державна влада і держава

Поняття влади. Співвідношення політичної і державної влади

Влада присутня у тій чи іншій формі у будь-якому суспільстві, де є стійкі

об’єднання людей: у родині, у виробничих колективах, у державі, тобто там, де

є реальні можливості й здатність впливати на поведінку людей за допомогою

певних засобів. Саме тому влада – явище соціальне.

Влада це завжди вольові відносини: влада над собою, між індивідами,

групами, класами в суспільстві, між громадянином і державою, між державами

та ін. Реалізується вона як у сфері особистої, так і суспільної діяльності –

політичної, економічної, правової, релігійної.

Основними складовими влади є: суб’єкт, об’єкт, засоби (ресурси) і

процес, що приводить до руху всі її елементи. Соціальна влада це завжди

двостороння взаємодія суб’єкта і об’єкта, яка означає відносини залежності між

людьми.

Сутністю влади є вольові відносини (управління, панування –

підкорення). Влада припускає верховенство, монопольне право суб’єкта

приймати рішення, обов’язкові й значимі для об’єкта й здатність забезпечувати

виконання прийнятих зобов’язань, тобто контролювати об’єкт. Суспільство

об’єктивно має потребу у владі, оскільки воно протистоїть анархії,

перешкоджає руйнівним діям, небезпечним для всього соціального організму.

Основними засобами, за допомогою яких влада здатна здійснювати свою волю,

реалізовує владу це авторитет, право, насильство.

Соціальна (публічна) влада – вольові (керівництва – підпорядкування)

відносини між людьми із приводу організації їх спільної діяльності, вироблення

й здійснення загальної для даного соціального колективу волі (інтересу).

Різновидами соціальної влади є політична, державна, економічна,

духовна, релігійна та ін. особливим різновидом є державна влада.

„Політична влада” і „державна влада” – поняття не тотожні, однак усяка

державна влада є політичною. Державна влада – головний спосіб здійснення

політичної влади. Державна влада виконує роль арбітра у відносинах між

різними соціальними верствами суспільства, пом’якшує їх протиборство,

виконує „спільні справи”. Держава постає центральним інститутом політичної

влади.

Політична діяльність не вичерпується державною діяльністю. Вона

здійснюється в рамках різних політичних партій, профспілок, міжнародних

організацій. За допомогою політичної влади реалізуються життєво важливі

інтереси великих і впливових груп суспільства (класів, націй, етнічних спільнот

та ін.).

Політична й державна влада мають різні механізми здійснення. Так

державна влада характеризується наявністю апарату управління і апарату

примусу.

Політична влада – публічні, вольові (керівництва – підпорядкування)

відносини, що складаються між суб’єктами політичної системи суспільства, у

тому числі державою, на основі політичних і правових норм.

Державна влада – публічно-політичні, вольові (керівництва –

підпорядкування) відносини, що складаються між державним апаратом і

суб’єктами політичної системи суспільства на основі правових норм, зі

спиранням у разі потреби, на державний примус. Державна влада відносно

самостійна й становить основу функціонування державного апарату.

У різних суспільствах і державах характер влади різний: пряме

насильство, схований примус, організація, переконання або їх поєднання. При

систематичному насильстві, використанні примусу влада вважається

антидемократичною. І навпаки, при спиранні на переконання, авторитет,

служіння суспільству, дотриманні загальнолюдських цінностей влада є

демократичною.

Державна влада характеризується наступними ознаками:

1) публічна влада, оскільки виступає від імені всього суспільства і має

„публічну” основу своєї діяльності; 2) апаратна влада – концентрується і

здійснюється державним апаратом; 3) верховна влада, тобто юридично

уособлює загальнообов’язкову волю всього суспільства; 4) універсальна влада –

поширює владні рішення на усе суспільство; 5) суверенна влада – відділена від

всіх інших видів влади і є незалежною від них; 6) легітимна влада – юридично

обґрунтована і визнана народом країни; 7) легальна влада – узаконена у своїй

діяльності, у тому числі у застосуванні сили в межах держави.

Поняття та ознаки держави

Поняття держави має багато аспектів, основними з яких є три:

1) держава як сукупність людей, території, на якій вони проживають,