Тимченко С.М., Коломоєць Т.О. Правознавство

Подождите немного. Документ загружается.

діями набувати майнових та особистих немайнових прав, виконувати юридичні

обов’язки, бути позивачем і відповідачем у суді та нести за свої вчинки

юридичну відповідальність; 3) нація чи народ як суб’єкти правовідносин з

приводу реалізації народного чи національного суверенітету; 4) держава як

суб’єкт міжнародно-правових (укладення договорів), конституційно-правових

(нагородження громадянина державною нагородою), цивільно-правових (надає

державну позику, приймає спадщину на користь держави) та інших відносин.

Об’єкти правових відносин – це певні матеріальні та нематеріальні

цінності, з приводу яких між суб’єктами виникають, змінюються або

припиняються правові відносини.

Види об’єктів правовідносин: 1) матеріальні (речі, засоби виробництва,

продукти харчування, цінності, гроші тощо); 2) послуги (перевезення людей,

ремонт техніки тощо); 3) особисті немайнові блага (життя, здоров’я, честь,

гідність тощо); 4) інші блага.

Правосуб’єктність: поняття та елементи

Усі суб’єкти правових відносин мають володіти особливою юридичною

властивістю – правосуб’єктністю, тобто можливістю мати суб’єктивні права та

юридичні обов’язки, здатністю своїми діями набувати нових, а також

можливістю особисто нести юридичну відповідальність за свої дії.

Правосуб’єктність – це юридична категорія з такими складовими

елементами:

1. Правоздатність – це передбачена нормами права здатність

суб’єкта мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Правоздатність настає:

для фізичних осіб – з моменту народження; для юридичних осіб – з моменту

реєстрації. Правоздатність припиняється: для фізичних осіб – з моменту смерті;

для юридичних осіб – з моменту ліквідації.

2. Дієздатність – це передбачена нормами права здатність суб’єкта

своїми діями самостійно виконувати та набувати нових суб’єктивних прав і

юридичних обов’язків. Дієздатність, на відміну від правоздатності, залежить від

віку, фізичного стану тощо.

Правоздатність і дієздатність фізичної особи у більшості галузей права,

як правило, співпадають у часі. У той же час, існує певна градація ступенів

правоздатності: повна – з 18 років; неповна – з 15-18 років, законодавство

передбачає можливість оголосити особу, що досягла 16 років, повністю

дієздатною, якщо вона одружилася, працює за трудовим договором або

займається підприємницькою діяльністю; часткова – до 15 років, переважно дії

за особу здійснюють батьки або опікуни окрім, (наприклад, дрібних покупок);

обмеження дієздатності або визнання особи недієздатною – може бути

застосована за рішенням суду.

3. Деліктоздатність – це передбачена нормами права здатність

суб’єкта нести відповідальність за свої дії. Наприклад, кримінальна

відповідальність застосовується до осіб, яким до вчинення злочину

виповнилось 16 років, а в окремих випадках з 14 років.

Зміст правових відносин

Зміст правовідносин складають зафіксовані в нормах права суб’єктивні

права та юридичні обов’язки суб’єктів.

Суб’єктивне право – це належна уповноваженій стороні міра можливої

поведінки, що слугує задоволенню інтересів цієї сторони, забезпечується як

юридичними обов’язками інших суб’єктів, так і захистом з боку держави

(наприклад, кожен громадянин, який досяг 18 років, має право на членство у

політичній партії, оскільки це його право, то він може скористатися ним або ні).

Юридичний обов’язок – це передбачена нормами права міра необхідної

поведінки зобов’язальної сторони, що забезпечується можливістю застосування

державного примусу, і якої особа повинна дотримуватись в інтересах

уповноваженої сторони.

Поняття та види юридичних фактів

Правовідносини – це складні, динамічні явища, передумовою їх

виникнення, зміни або припинення, поряд із нормами права та

правосуб’єктністю є юридичні факти.

Юридичні факти – це конкретні життєві обставини, з настанням яких

норма права пов’язує виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

Юридичні факти поділяють: 1) за вольовою ознакою: дії – це юридичні

факти, що пов’язані з вольовою поведінкою суб’єкта і характеризуються як

зовнішній прояв їх волі та свідомості. Всі дії поділяються на дві категорії:

правомірні і протиправні. Правомірні дії – це вчинки суб’єктів, що

відповідають правовим приписам. Це юридичні факти, що спричиняють

виникнення, зміну чи припинення регулятивних правовідносин. Правомірні дії

поділяються на індивідуальні факти і юридичні вчинки.

Протиправні дії – це вольова поведінка суб’єктів правовідносин, що

суперечить правовим приписам та визначається як невиконання юридичних

обов’язків і порушення суб’єктивних прав. Протиправні дії поділяються на

злочини і проступки. Злочин – це суспільно небезпечне діяння, що передбачене

Кримінальним кодексом України. Проступки – це діяння, що мають незначний

ступінь суспільної небезпеки і передбачені нормами відповідної галузі права.

Події – це юридичні факти, що існують незалежно від волі та свідомості

суб’єктів, тобто спричиняють виникнення, зміну чи припинення правовідносин

незалежно від бажання суб’єктів права. Наприклад, стихійне лихо, що є

юридичним фактом виникнення правовідносин з приводу виплати суми

застрахованого майна; фізична природна смерть особи, що є юридичним

фактом, підставою для виникнення правовідносин з питань спадкування майна.

Поняття прав людини і громадянина

Поняття „людина” характеризує її як живу біологічну істоту,

представника живого світу, наділеного певними фізіологічними властивостями.

Поняття „особа” характеризує людину як соціальну істоту, яка усвідомлює

себе, своє місце і роль у суспільстві, відповідальність перед ним (можливі

випадки, коли людина у силу різних об’єктивних і суб’єктивних причин не

володіє якостями особистості, наприклад, визнана судом недієздатною

унаслідок психічного захворювання). Поняття „громадянин” характеризує

людину з юридичного боку, як таку, що знаходиться в стійкому правовому

зв’язку з конкретною державою.

Права людини – це міра можливої поведінки, що охороняється законом і

спрямована на задоволення інтересів людини. У сучасний період права людини

розглядаються як загальносоціальне поняття, що відображає наднаціональні,

загальнолюдські вимоги та стандарти в області свободи особи. Для реалізації

таких прав людини, як право на життя, на гідне існування достатньо лише

факту її народження, а для реалізації інших прав потрібно, щоб людина мала

якості громадянина, особи.

Права громадянина – це міра юридично можливої поведінки, яка

охороняється законом і спрямована на задоволення інтересів не всякої людини,

а лише тієї, яка знаходиться в стійкому правовому зв’язку з конкретною

державою. На відміну від прав людини, права громадянина завжди виступають

як юридична категорія (а не тільки як моральна чи соціальна). Вони не можуть

існувати незалежно від їх державного визнання і законодавчого закріплення,

поза зв’язком людини з конкретною країною.

Свобода особи – право громадянина, яке закріплює відсутність будь-яких

перешкод в реалізації права і відсутність визначеного державою механізму їх

реалізації.

Права людини і громадянина – можуть класифікуватися за різними

критеріями, на різні групи.

Тема 5. Основи правової поведінки. правопорушення і юридична

відповідальність

Поняття і види правової поведінки

Правова поведінка – це передбачена нормами права соціальна свідомо-

цільова поведінка осіб (дія чи бездіяльність), що тягне юридичні наслідки.

Правову поведінку характеризують такі ознаки: вона має соціальне

значення, адже характеризує поведінку людей у суспільстві з точки зору її

відповідності нормам права (правомірна) чи порушення норм права

(протиправна); регулюється нормами права; має свідомо-вольовий характер;

може викликати юридичні наслідки (наприклад, застосування юридичної

відповідальності).

Правомірна поведінка – це свідомо-вольова поведінка особи (дія або

бездіяльність), що відповідає вимогам правових норм та забезпечується

державою. Правомірна поведінка є різновидом соціальної поведінки, вона

характеризує рівень законності, правопорядку та демократії в державі та рішень

правової свідомості. Свідомо-вольова, правомірна поведінка суб’єктів виникає

в результаті належного рівня їх правової свідомості та правової культури.

Залежно від різних критеріїв можна виділити такі види правомірної

поведінки: з точки зору активності (активна; пасивна (утримання від дій); з

точки зору форми реалізації норм права (додержання; виконання;

використання; застосування) та ін.

Поняття, склад і види правопорушень

Правопорушення – це винне, протиправне, суспільно небезпечне діяння

(дія або бездіяльність) деліктоздатного суб’єкта, що завдає шкоду суспільству,

державі, особі і тягне юридичну відповідальність.

Ознаки правопорушення: суспільна небезпека; протиправність; винність;

караність діяння. Вказані ознаки правопорушення утворюють склад

правопорушення.

Склад правопорушення – це сукупність об’єктивних і суб’єктивних

ознак, які характеризують протиправну поведінку (правопорушення), що є

підставою для застосування юридичної відповідальності.

Елементами складу правопорушення є:

Суб’єкт правопорушення – це осудна фізична (в деяких випадках

юридична) особа, що володіє деліктоздатністю і є винною у скоєнні

правопорушення: кримінальна відповідальність – з 16 років (за особливо тяжкі

злочини – з 14 років); цивільно-правова – з 14 років.

Об’єкт правопорушення – це суспільні відносини, що охороняються

нормами права і на які посягає конкретне правопорушення (власність, життя,

здоров’я, громадський порядок тощо).

Об’єктивна сторона правопорушення – це зовнішній вираз суспільно

небезпечного діяння, сукупність ознак, що характеризують конкретне

правопорушення, суспільно небезпечне діяння (дію чи бездіяльність).

Суб’єктивна сторона правопорушення – це особисте психологічне

ставлення суб’єкта до скоєного ним суспільно небезпечного діяння.

Елементами суб’єктивної сторони є: вина, мотив, мета.

Залежно від ступеня суспільної небезпеки правопорушення поділяються

на: злочини – суспільно небезпечні діяння; проступки, які характеризуються

меншим ступенем суспільної небезпеки. За сферами суспільних відносин

можна виокремити: конституційні; цивільні; трудові; дисциплінарні;

адміністративні проступки.

Поняття, ознаки та види юридичної відповідальності

Поведінка людей у суспільстві реалізується в рамках певних правил, за

порушення, невиконання чи неналежне виконання яких настає соціальна

відповідальність (громадський осуд). Одним із різновидів соціальної

відповідальності є юридична. Вона застосовується лише до тих осіб, які скоїли

правопорушення, тобто порушили встановлені нормами права правила

поведінки.

Юридична відповідальність – це передбачений правовими нормами

обов’язок (міра покарання) суб’єкта, винного у скоєні правопорушення, нести

несприятливі наслідки.

Учасниками правовідносин, що виникають, змінюються чи припиняються

в зв’язку з юридичною відповідальністю, є, з одного боку, держава в особі

правоохоронних органів, організацій, третейські та міжнародні суди тощо, а з

іншого – суб’єкт, винний у скоєнні правопорушення.

Юридична відповідальність відображає реакцію суспільства, держави на

скоєне правопорушення. Її сутність – це негативна правова оцінка поведінки

правопорушника, що характеризується застосуванням до нього таких заходів:

особистісного характеру (наприклад, позбавлення волі, виправні роботи тощо);

майнового характеру (наприклад, конфіскація, оплатне вилучення майна,

штраф та ін.); організаційного характеру (наприклад, догана, звільнення з

роботи тощо).

До основних ознак, що характеризують юридичну відповідальність,

необхідно віднести: настає лише за скоєне правопорушення (дію або

бездіяльність); основною підставою застосування юридичної відповідальності є

склад правопорушення (суб’єкт, об’єкт, суб’єктивна та об’єктивна сторона);

встановлюється державою в нормах права (до правопорушників застосовуються

санкції відповідних норм); здійснюється компетентними державними органами,

уповноваженими особами та іншими суб’єктами, що мають таке право (суду,

прокуратури, міліції та ін.) відповідно до встановленої процедури

(процесуальних норм); виражається в негативних юридичних наслідках

особистісного (позбавлення волі), організаційного (звільнення з роботи) та

майнового (штраф) характеру; є видом державного впливу (примусу) і

реалізується у вигляді покарання або інших відновлюючих заходів.

У юридичній науці існують різні класифікації видів юридичної

відповідальності, наприклад, залежно від характеру санкцій (позбавлення волі,

штраф); за галузевою ознакою: кримінальна; адміністративна; конституційна;

цивільно-правова; дисциплінарна; матеріальна та ін.

Кримінальна відповідальність – це різновид юридичної

відповідальності, що полягає у застосуванні до винних, осудних, фізичних осіб,

що скоїли злочин, кримінального покарання (позбавлення волі, довічне

ув’язнення, арешт та ін.).

Адміністративна відповідальність – це різновид юридичної

відповідальності, що полягає у застосуванні до винних фізичних (юридичних)

осіб, що скоїли проступки адміністративних стягнень (попередження, штраф,

виправні роботи, конфіскація, адміністративний арешт та ін.).

Цивільна відповідальність – це різновид юридичної відповідальності,

що передбачена законом за порушення майнових та особистих немайнових

прав і свобод фізичних і юридичних осіб (неустойка, пеня, штраф та ін.).

Дисциплінарна відповідальність – це різновид юридичної

відповідальності, що настає за скоєння дисциплінарних проступків і полягає у

накладенні дисциплінарних стягнень за порушення трудової, службової,

військової дисципліни (догана, звільнення з роботи, зі служби).

Матеріальна відповідальність – це різновид юридичної

відповідальності працівників, що настає за порушення трудових відносин у

вигляді заподіяної шкоди підприємству, установі, організації і полягає в

обов’язку повністю або частково відшкодувати матеріальні збитки.

Конституційно-правова відповідальність – це різновид юридичної

відповідальності, що застосовується до відповідних суб’єктів за порушення

конституційно-правових норм (позбавлення народного депутата статусу

недоторканності, оголошення імпічменту Президента).

Мета, функції та принципи юридичної відповідальності

Метою юридичної відповідальності є, з одного боку, захист прав і

свобод людини і громадянина, забезпечення законності та правопорядку в

державі, а з іншого – виховання правопорушників у дусі поваги до Закону, до

прав як найважливіших цінностей в державі та суспільстві, а також

профілактика правопорушень.

Мета юридичної відповідальності конкретизується в її функціях, серед

яких, в першу чергу, можна виділити такі: штрафна (каральна) функція –

полягає в покаранні винного, застосуванні до нього негативних юридичних

наслідків особистого, організаційного або майнового характеру;

правовідновлююча функція – має на меті відновлення порушеного права,

компенсацію моральної та матеріальної шкоди; виховна функція – полягає у

вихованні всього суспільства у дусі поваги до права, перевиховання

правопорушників, формування їх правової свідомості та правової культури,

прагнення до правомірної поведінки.

Фундаментальними засадами (принципами) юридичної відповідальності

є: принцип законності; принцип невідворотності і своєчасності

відповідальності; принципи гуманізму та справедливості; принцип

індивідуалізації та персолізації.

Підстави притягнення та звільнення від юридичної відповідальності

Підставами притягнення до юридичної відповідальності є наявність

юридичних і фактичних обставин, серед яких необхідно виділити такі:

наявність правової норми, що передбачає правопорушення; юридичний факт

вчинення правопорушення; склад правопорушення (суб’єкт, об’єкт,

суб’єктивна та об’єктивна сторона); правосуб’єктність особи; відсутність

обставин, що виключають застосування юридичної відповідальності; наявність

правозастосовного акта, що набрав чинності (вирок суду).

Підставами звільнення від юридичної відповідальності за наявності ознак

правопорушення є: необхідна оборона; крайня необхідність; неосудність особи;

відсутність суспільної небезпеки; у зв’язку з передачею на поруки (ст.47

Кримінального кодексу України); у зв’язку з примиренням винного з

потерпілим і відшкодуванням збитків винною особою, що вперше здійснила

злочин невеликої тяжкості (ст.46 КК України); у зв’язку з виконанням наказу,

оперативним ризиком тощо.

Поняття законності та правопорядку

Законність – це фундаментальна категорія всієї юридичної науки і

практики, вона відображає ступінь виконання законів, їх вплив на суспільні

відносини, свідомість, волю та поведінку людей.

В юридичній науці під терміном „законність” розуміється правовий

режим точного і неухильного виконання, дотримання та реалізації всіма

суб’єктами права вимог нормативно-правових актів. Саме шляхом

взаємозв’язку та взаємодії діяльності державних органів, органів місцевого

самоврядування при безпосередній участі народу досягається всебічне

забезпечення законності. Зміст законності, з одного боку, безпосередньо

пов’язаний з поведінкою, дією всіх суб’єктів, що безпосередньо беруть участь у

реалізації права, а з іншого – з наявністю науково обґрунтованих, якісних

нормативно-правових актів.

Під принципами законності розуміють положення, закономірності,

особливості правового життя суспільства, які безпосередньо відображають її

зміст. Серед них необхідно виділити такі: верховенство закону – верховенство

права; всезагальність законності; дотримання режиму законності; гарантії,

доцільність, демократизм та справедливість законності; взаємозв’язок

законності та культури; невідворотність і своєчасність відповідальності за

правопорушення.

Гарантії законності – це система всіх засобів і умов, які забезпечують

реальний механізм для точної і неухильної реалізації законів суб’єктами права.

Система гарантій законності складається із загальносоціальних і

спеціально-юридичних гарантій.

1. Загальносоціальні гарантії – це об’єктивні умови соціального життя

(економічні, політичні та інші), що впливають на правове регулювання. Серед

них необхідно виділити такі: економічні; політичні; ідеологічні; соціальні;

моральні.

2. Спеціально-юридичні – це сукупність всіх умов і засобів, що

закріплені у чинному законодавстві і спрямовані на забезпечення законності.

Серед них необхідно виділити: високий рівень розвитку правової системи;

діяльність державних органів, що характеризуються підготовкою, виданням і

застосуванням нормативно-правових актів; ефективність чинного

законодавства; діяльність правоохоронних органів; їх своєчасне виявлення;

попередження правопорушень; заходи щодо захисту та відновлення порушених

прав; юридична відповідальність; здійснення правосуддя.

Громадський правопорядок – це система впорядкованих суспільних

відносин, що характеризують порядок, який склався у суспільстві в результаті

впливу соціальних норм.

Різновидом суспільного порядку є правопорядок. Правопорядок – це

стан організації суспільного життя, який характеризує поведінку суб’єктів

відповідно до вимог чинних правових норм. Сутність правопорядку складає

реалізована законність. Правопорядок характеризується такими особливостями:

характеризує стан суспільного життя; регламентований нормами права;

забезпечується державою; виникає в результаті реалізації норм права.

Тема 6. Основи правової свідомості й правової культури

Правосвідомість: поняття та роль в суспільному житті