Тихоненко Д.Г., Дегтярьов В.В. та ін. Практикум з грунтознавства

Подождите немного. Документ загружается.

261

роцеси ґрунтотворенн

уттю болотного ґрунтотворного процесу є особлива трансформація

аеробних умовах рослинних органічних решток (торфоутворення) і мі-

неральної частини ґр

нт

(оглеєння).

орфоутворення

—

це процес накопичення на поверхні ґрунту не-

розкладених або напіврозкладених решіток болотної (гігрофітної) рос-

линності внаслідок слабкої їх мінералізації та гуміфікації в анаеробних

умовах надмірного зволоження. У торфоутворенні беруть участь гіп-

нові та сфагнові мохи, зозулин льон, осоки, пухівка, очерет, рогіз, жу-

равлина, багульник, з дерев і чагарників — верба, вільха,

береза, осика,

сос

на та ін

Утворення торфу — це складний біохімічний процес консервації

решіток болотної рослинності органічними кислотами, які виділяють

анаеробні мікроорганізми під час бродіння. Супроводжується цей про-

цес

творенням недоокислених токсичних газів: метан

, аміак

, фосфі-

ну, сірководню тощо.

До складу торфу входять решітки рослин, які зберегли клітину бу-

дови, різні проміжні органічні продукти розкладу, невелика кількість

гумусоподібних і мінеральних речовин, які потрапляють у рослини

з підґрунтових вод. Грубизна торфу збільшується дуже повільно (1,5—

2,0 мм за рік). За тривалий час шар торфу може досягати більше 10 м

цьом

випадк

нижні шари торф

перетворюються в органогенн

гірську породу

ри

творенні торф

біологічний колообіг біофільних речовин зв

жується. Зольні елементи і азот на тривалий час залишається у формі

рганічних сполук і поступово виходить з процесу ґрунтотворення.

глеєння — це складний біохімічний відновний процес, який відбу-

ається в анаеробних умовах за наявності органічних речовин і за уча-

тю анаеробних мікроорганізмів.

рганічні кислоти і сірководень, які утворилися в результаті анаероб-

ної трансформації решток болотної рослинності, р

йн

ють мінеральн

астину ґрунту. Насамперед руйнуються кристалічні решітки алюмо-

феросилікатів. При цьом

накопич

ється токсичний р

хомий алюміній,

кий викликає підкислення ґрунту. Звільнені з силікатів катіони утворю-

ть колоїдні та іонні розчини гідроокислів заліза, алюмінію, кременеву

кислоту та інші сполуки. З цих речовин у ґрунті утворюються вторинні

глинисті міне

али. Завдяки диспе

гації цих міне

алів і накопиченню

кременевої кислоти перезволожений оглеєний ґрунт набуває липкості,

пластичності, в’язкості і вт

ачає по

истість

вільнені з мінералів і органічних спол

к елементи з непостійною

алентністю (Fe, Mn, P, S, N, C) в анаеробних умовах переходять у за-

кисн

форм

. У процесі відновлення цих елементі бер

ть

часть ана-

еробні мікроорганізми, які використовують хімічно зв’язаний кисень

Ґрунтознавство часткове

262

з окисних сполук для дихання. Процеси відновлення також здійснюють-

я хімічним шляхом завдяки продуктам життєдіяльності анаеробних

мікроорганізмів (H

)

Найхарактернішою особливістю глейового процесу є відновлення

кисного заліза до токсичного закисного. За тривалого перезволожен-

ня захисне залізо реагує з гідроокислами кремнію й алюмінію, внаслі-

док чого утворюються вторинні алюмо-феросилікати. Накопичення їх

у ґрунті обумовлює формування глейових горизонтів

У результаті взаємодії захисного заліза з фосфатами в оглеєних гори-

зонтах також утворюється вівіаніт F

(

)

O. Цей мінерал разом

з вто

инними алюмо-

осилікатами надає глейовим го

изонтам си-

зих, зеленк

ватих і блакитних відтінків. При взаємодії заліза з в

гле-

кислим газом в анаеробних умовах утворюється двовуглекисле залізо

(

)

а при реакції з сірководним — гідротроіліт FeS

· H

які

забарвлює оглеєні горизонти в сірі й чорні кольори

умовах періодичного перезволоження ґрунту сполуки заліза мо-

жуть знаходитися то в закисній, то в окисній формах. При зміні ана-

еробних умов на аеробні закисні сполуки заліза окислюються з утворен-

ням мінералів групи лімоніту F

O. У місцях аерації оглеєних

горизонтів ці мінерали обумовлюють наявність іржаво-вохристих плям,

нктацій, прошарків, конкрецій

вигляді бобової р

ди

У перезволоженому ґрунті за участю анаеробних мікроорганізмів

нітрати відновлюються до аміак

, або в ґр

нті відб

ваються процеси

денітрифікації. Ці процеси ведуть до втрати азоту ґрунтом. В анаероб-

них умовах сульфати відновлюються до H

ос

ати — до PH

, утво-

рюються токсичні рухомі сполуки. У цілому оглеєння значно погіршує

агрономічні властивості ґрунтів за рахунок створення несприятливих

одно-повітряного і поживного режимів, накопичення токсичних речо-

ин і пі

ви

ення кислотності

а болотним процесом ґр

нтотворення форм

ються інтразональні

ґрунти гідроморфного ряду: болотні, торфово-болотні та лучно-болотні.

Солонцевий процес ґр

нтотворенн

Основною умовою прояву солонцевого процесу є участь у ґрунто-

генезі легкорозчинних солей у високих концентраціях

У результаті солонцевого процесу формуються ґрунти галогенного

(

солонцевого) ряду. Ці ґрунти поділяють на засолені (солончаки, солон-

акові та солончак

ваті) і розсолені ґр

нти (солонці, солоді, солонцю-

аті і осолоділі ґрунти). Ґрунти галогенного ряду належать до інтразо-

нальних ґр

нтів. Вони не

творюють певної зони, а залягають плямами

еред зональних ґрунтів різних зон

263

роцеси ґрунтотворенн

ідповідно до теорії К. К. Гедройця галогенні ґрунти у своєму роз-

итку послідовно проходять три стадії: солончак, солонець, солодь. Роз-

иток солонцевого процес

починається із засолення ґр

нтів легкороз-

инними у воді солями (карбонатами, гідрокарбонатами, сульфатами

хлоридами). Засолюватися мож

ть б

дь-які ґр

нти (каштанові, чорно-

земи, лучні, лучно-болотні, болотні тощо). Засоленими називають такі

ґрунти, які містять більш 0,1% розчинних солей у ґрунтовому розчині

сього профілю або його частини. У солончаку весь профіль містить

олі у ґрунтовому розчині в токсичних для рослин концентраціях (біль-

ше 0,6—2,0% залежно від хімізму засолення)

асолення ґрунтів відбувається в основному при близькому заляган-

ні мінералізованих підґр

нтових вод або на засолених материнських

породах

а К. К. Гедройцем першою стадією розвитк

галогенних ґр

нтів,

соло

ча

У солончаках відбувається електролітна коагуляція колоїдів.

онцентрація солей у ґрунтовому розчині солончаків вища за поріг ку-

муляції, тому ґрунтові колоїди знаходяться у стані гелю і не мігрують

у профілі. Ґрунт має акумулятивний тип профілю навіть при засоленні

олями натрію

асолені ґрунти зберігають властивості тих ґрунтів, з яких вони

творилися. Але в засолених ґр

нтах і, особливо в солончаках, з’являєть-

я нова негативна ознака — високи

осмотични

тиск ґрунтового

розчин

за рах

нок високої концентрації розчинених в ньом

солей, що

ускладнює процеси поглинання вологи та живлення рослин. Другою

причиною дуже низької родючості солончаків є висока токсичність для

рослин деяких солей. Найтоксичними є карбонати і гідрокарбонати на-

ію

(

сода

)

. До високотоксичних також належать хло

иди. Отже, солон-

аки мають дуже низький рівень природної родючості. На них, як пра-

ило, з

остає специ

ічна

ослинність — гало

іти

(

солянки, силіт

янка,

винчатка, солеріс, петросимонія, биюрг

н тощо)

Другою стадією розвитку галогенних ґрунтів є солон

Солонці ви-

никають із солончаків при їх розсоленні. У зв’язк

з тим, що солончаки

асто залягають у понижених формах рельєфу, застій атмосферних вод

икликає поступове вилуговування розчинних соле

з верхньої частини

ґрунту. При зниженні їх концентрації нижче порогу коагуляції ґрунтові

колоїди пептизуються і набувають рухомості. Низхідними токами води

колоїди у стані золю переміщуються з верхніх горизонтів у середню

нижню частини профілю. Насамперед це стосується ацидоїдів — гуму-

су

, глинистих мінералів, м

. Отже,

верхній частині ґр

нтового про-

філю формується горизонт вимивання колоїдів (гумусово-елювіальний

або надсолонцевий), а під ним г

сово-ілювіальний горизонт, який

називають солонцевим. Тут концентрація солей залишається високою

Ґрунтознавство часткове

264

вмиті колоїди знов коаг

люють,

творюючи темно-сіре лак

вання на

гранях структурних окремосте

Отже,

солонці форм

ється диференційований профіль за елювіаль-

но-ілювіальним типом. Надсолонцевий горизонт частково втрачає гу-

мус, глину, мул, R

. У ньому полегшується гранулометрични

склад.

олонцевий горизонт, навпаки, набуває темного забарвлення і важкого

гранулометричного складу. При засоленні ґрунту розчиними солями на-

рію іони натрію з ґрунтового розчину проникають у колоїдний комп-

екс ґрунту, частково замінюючи в ньому кальцій та інші обмінні катіо-

ни. Цей процес називається осолонцюванням ґр

нт

. У солонці вміст

бмінного натрію складає більше 20% від ємності поглинання

ри взаємодії іонів натрію з в

глекислим газом або карбонатами

солонцях утворюється сода. Сода разом з гідратованими іонами об-

мінного натрію викликає диспергацію ґрунту, посилює пептизацію ко-

оїдів. Це негативно впливає на агрономічні властивості ґрунту. У ґрунті

руйнується структура, при зволоженні він набрякає, замулюються пори,

знижується водопроникність

ода токсична для рослин і корисної мікрофлори ґрунту. Завдяки со ді

олонець має висок

жність ґр

нтового розчин

. Це викликає л

ж ний

гідроліз мінеральної частини ґрунту, насамперед силікатів і алюмосилі-

катів. У рез

льтаті

творення високогідрофільної аморфної кремнієвої

кислоти, у ґрунті зростає злитість і зцементованість. З часом з кремніє-

ої кислоти утворюється опал у вигляді кремнеземистої присипки, яка

акумулюється у верхній частині профілю і надає білястого відтінку елю-

ійованому (надсолонцевому) горизонту. Утворення в лужному середо-

ищі гідрофільних глинистих мінералів типу монтморилоніту обумовлює

ипкість, в’язкість, пластичність, набрякання ґрунту при зволоженні.

У с

хом

стані ґр

нт, навпаки, має висок

щільність, зв’язність, зсі-

дає. Осо

ливо це характерно для солонцевого горизонту. У солонцевому

ґр

нті форм

ється стовпчаста, призматична, кр

пногоріх

вата стр

к-

ура. При висиханні на поверхні солонцю утворюється щільна кірка

з глибокими т

іщинами. Отже, солонці мають виключно низький

івень

природної родючості. На них, як правило, відсутня рослинність.

рім типових солонців, часто трапляються солонцюваті ґрунти, ко-

оїдний комплекс яких містить від 5 до 20% обмінного натрію. Солон-

цюватими бувають різні ґрунти.

олод

і осолодім ґрунти є останньою стадією розвитку галогенних

ґрунтів. Вони належать до гігроморфних або напівгідроморфних ґрунтів.

а с

часною

явою солоді

творюються під дією глеє-елювіального

процесу ґрунтотворення

У безстічних замкнених зниженнях (блюдцях, подах, увігнутих схи-

ах) на поверхні солонців застоюються атмосферні й делювіальні води.

265

роцеси ґрунтотворенн

е сприяє подальшому розсоленню ґрунту і розвитку глейових про-

цесів. Анаеробні мікроорганізми виділяють

ґр

нт низькомолек

лярні

рганічні кислоти. Ґрунт стає кислим. Іони водню витісняють з колоїд-

ного комплекс

іони натрію. У верхній частині профілю відб

вається

нтенсивний кислотний гідроліз мінералів, насамперед силікатів і алю-

мосилікатів. Унаслідок цього процес

в ґр

нті

творюються глинисті

мінерали групи каолініту, гідрооксиди заліза, алюмінію, кремнію, ман-

гану, карбонати кальцію, магнію та інших елементів

низхідними токами води інтенсивно мігрують у профілі розчинні

продукти ґрунтотворення (гумус, хелати, глинисті мінерали, мул, осно-

и, півтораоксиди, окисні форми заліза і манган

). Верхні горизонти

ґрунту ще більше збіднюються на гумус, мінеральні колоїди, основи,

поживні речовини. В ілювійованій частині профілю вимиті зверх

спо-

луки акумулюються. Під гумусово-елювіальним горизонтом формується

білястий чистий елювіальний

(

осолоділий

)

го

изонт, сильно збагачений

на кремнеземисту присипку. Вона утворюється як хімічним шляхом,

Ри

с.

хематичний графік перерозподілу

прод

кт

в ґр

нтотворення

проф

солонця

(за С. С. Не

стр

євим

)

Ґрунтознавство часткове

266

ак і біогенним за участю діатомових водоростей, які руйнують силікати

й накопичують Si

у своїх клітинах.

мовах періодичного перезволоження в осолоділих горизонтах

астина заліза і мангану сегрегується в конкреції, що посилює відбілю-

ання цієї частини профілю. При тимчасовом

анаеробіозі закисле залі-

зо низхідними токами води вимивається в середню ілювійовану частину

профілю Присутність там одночасно сполук заліза в окисній і закисній

формах надає горизонту специфічного сизо-вохристого мармуроподіб-

ного плямистого вигляду. Вмиті в ілювійовані горизонти органічні та

ргано-мінеральні речовини утворюють на гранях стовпчастих, призма-

ичних, горохуватих структурних окремостей сіре колоїдне лакування.

рофіль солодей, ще більше, ніж профіль солонців, розподіляється на

горизонти вимивання і вмивання колоїдів за рахунок інтенсивної мі-

грації в профілі розчинних спол

к і накопичення кремнезем

. Зовніш-

ній вигляд профілю солоді нагадує профіль підзолистого ґрунту, тому

оло

і інколи називають «степовими пі

золами». Соло

і мають низький

рівень родючості

ГР

ГЕНЕТИЧНА ХАРАКТЕРИ

ТИКА ҐРУНТІВ

ЛІ

СО

-ЛУЧН

ЗО

Тема потребує вивчення і знання таких питань:

Географічне розповсюдження підзолистих ґрунтів. Характери-

стика умов ґрунтотворення в лісо-лучній зоні

Джерела кислотності пі

золистих ґр

нтів.

Суть пі

золистого і

ернового процесів ґрунтотворення.

Походження, б

дова профілю, склад, агрономічна характеристи-

ка, класифікація підзолів і дерново-підзолистих ґрунтів

собливості родючості дерново-підзолистих ґр

нтів Полісся

України. Окультурювання ґрунтів. Шляхи пі

вищення ро

ючості

та раціональне використання

ерново-пі

золистих ґрунтів Поліс-

ся в сільському госпо

арстві.

Українське Полісся є окремою фізико-географічною (агроґрунтовою)

зоною мішаних лісів, яка розташована в межах Львівської, Волинської,

Ровенської, Житоми

ської, Те

нопільської, Хмельницької, Київської,

Чернігівської і С

мської областей. На півночі вона меж

є з Білор

ським,

на північному сході — з Брянським і на заході — з Польським Поліс-

ям, а на півдні — з лісостеповою зоною по лінії переход

до с

ціль-

ного лесового плато. На заході ця межа проходить по північному схилу

олино-Подільського плато і тому чітко виражена рельєфом у вигляді

иступу висотою 25—50 м, а на схід — від Житомира до Дніпра —

по лінії переходу від льодовикових відкладів до лесового плато При-

дніпровського підвищення. На Лівобережжі межа виражена слабко,

більшою частиною вона умовна і проходить по лінії Київ — Ніжин —

ат

рин — Кролевець

она займає 11 768 тис. га, що становить близько 19,5% території

країни (дані облік

земельного фонд

ПРИРОДНІ УМОВИ ҐРУНТОТВОРЕНН

ахідна частина зони

озміщена в північній частині Галицько-Во-

линської впадини і на Поліському прогині, в основі яких залягають

ейдяно-ме

гелеві по

оди, пе

ек

иті

лювіогляціальними відклада-

ми. Центральне правобережне Полісся охоплює північно-західну час-

тину Українського кристалічного щита, складеного гранітами. Граніти,

зазвичай, перекриті льодовиковими і флювіогляціальними відкладами,

але іноді виходять на поверхню. Лівобережне Полісся розміщено в ме-

жах Дніпровсько-Донецької западини з кристалічними породами, які

Ґрунтознавство часткове

268

залягають на глибині до 3 км, і на південно-західному схилі Воронезь-

кого кристалічного масиву з близьким заляганням крейдових відкладів.

четвертинних відкладів т

т поширені льодовикові, флювіогляціальні,

рідше — лесові породи

мат

олісся України є південною частиною тайгово-лісової зони.

ї клі-

мат по

івняно з

ештою те

ито

ії тайгово-лісової зони більш м’який,

еплий і вологий із середньорічною температурою 6—7°С і кількістю

па

ів 550—650 мм. Захі

на частина Полісся знахо

иться пі

впливом

ологих атлантичних повітряних мас, і східна — арктичних. Том

із за-

оду на схід спостерігається поступове наростання континентальності

клімат

. На заході зима м’яка і тепла (середня температ

ра становить мі-

нус 4°С), з частими відлигами і невеликою товщиною снігового покриву

(

10—15 см

)

. Кількість опадів становить 600—650 мм. На сході зимо-

ий період більш тривалий із середньою температурою січня мінус 7°С

товщиною снігового покриву 30—40 см, кількість опадів — 550—

600 мм. Середня температура червня на заході 18,5°С, на сході — 19,5°С.

ідповідно із заходу на схід наростає і сума температур вище 10°С

з 2620 до 2960 °С. Безморозний період довше триває на заході (170—

175 днів

)

і менше — на сході

(

160 днів

)

Річна кількість опадів на всій території зони перевищ

є випаров

аність в 1,1—1,3 раза, що обумовлює формування промивного і періо-

дично промивного типу водного режиму ґрунтів

еомо

рф

олог

я та геолог

ія

Ук

аїнське Полісся

озташоване в межах великої Полісько-Дніп-

ровської моренно-зандрової і зандрово-алювіальної низовини з абсо-

ютними висотами 100—200 м над рівнем моря. Окремо спостеріга-

ться крейдяні горби й вист

пи кристалічних порід з висотами 220—

230 м, а Словечансько-Овруцький кряж має висоту 320 м над рівнем

мо

я. Найменші висоти

(

100—130 м

)

має північно-західна частина

олісся, що примикає до терас р. Прип’ять. На південь висота місце-

ості збільшується до 180—200 м. Тому правобережна частина Полісся

має загальний ухил із півдня на північ, до р. Прип’ять. У цьому ж на-

прямку течуть і річки. Лівобережне Полісся має протилежний ухил, із

півночі на південь і південно-захід, до долини р. Дніпро. Середні висоти

ут становлять 120—140 м над рівнем моря

Форм

вання рельєф

зони пов’язано з діяльністю льодовика, його

алих вод, алювіальних потоків, вітру, а також з геологічною структу-

ою ок

емих її те

ито

ій

269

грогенетична характеристика ґрунт

в л

со-лучно

зон

У цілому рельєф Полісся плоскорівнинний з добре розвинутим аку-

мулятивним мезорельєфом у вигляді моренних горбів, гряд, оз, кам,

др

млін, грив та піщаних горбів. Зандрові рівнини мають слабкохви-

лястий рельєф із великою кількістю маленьких озер і заболочених про-

торів. Давні льодовикові долини зайняті нині великими торфовищами

(

болота Замглай, Видра, Пористе та ін.)

Ерозійний сильнорозчленований яружно-балковий рельєф прилягає

до підвищених лесових островів (Словечансько-Овручський кряж, Пра-

обе

ежжя

. Десни та ін.

У західній і східній частинах зони будова сучасного рельєфу пов’язана

з близьким заляганням розмитих крейдяних відкладів, які утворюють на

фоні зандрових слабкохвилястих рівнин крейдяні горби, карстові форми

рельєфу, озера. Місцями, особливо на терасах, добре розвинутий мікро-

рельєф

вигляді мікрозападин і піщаних горбиків

Ґрунтотворні породи

рунтотворні породи Полісся представлені переважно льодовикови-

ми, водно-льодовиковими, сучасними і давньоалювіальними відклада-

ми, значно

ідше озе

ними відкладами і лесами

Моренні відклади поширені в зоні майже всюди, за виключенням те-

риторії Малого Полісся і річкових долин, де вони розмиті. Зазвичай мо-

рена залягає окремими островками на підвищених місцях і на пологих

хилах. На рівнинних ділянках і пониженнях вона або розмита талими

одами льодовика або пе

ек

ита водно-льодовиковими відкладами і на

поверхню виходить рідко

Моренні відклади являють собою несортовану масу, яка складаєть-

я із суміші глини, піску, гравію, різних за розмірами валунів, залишків

гірських порід тощо. Тому вони мають різний гранулометричний склад:

ід піщаного і с

піщаного до важкос

глинкового і глинистого, але

більшості морени супіщані та піщано-легкосуглинкові. Легшими є кін-

цеві морени, які представляють пот

жні нагромадження вал

нів, пісків

у вигляді горбів, гряд; важчими — донні морени, складені з валунних

углинків і глин

Морени — переважно алюмосилікатні кислі породи, які містять знач-

ну кількість півтораоксидів заліза й алюмінію і відносно низьку — крем-

некислоти. У місцях із близьким заляганням крейдяних відкладів про-

лягають карбонатні морени з уламками вапняків та крейдяних мергелів.

Морени важкого гран

лометричного склад

мають низьк

водопроник-

ність, високу вологоємність, в’язкість, червоно-буре забарвлення

еликі території Полісся зайняті флювіогляціальними піщаними,

упіщаними і навіть піщано-легкосуглинковими відкладами. Піщані

Ґрунтознавство часткове

й глинисто-піщані водно-льодовикові наноси займають широкі льо-

довикові пониження (долини), а супіщані — вкривають вододільні те-

риторії

Флювіогляціальні відклади характеризуються наявністю у своєму

кладі крупного обкатаного піску (гравію), а іноді і включень обкатаних

уламків гірських порід. Часто після дощу гравій добре видно на поверх-

ні. Флювіогляціальні відклади мають косу (діагональну) шаруватість.

Річкові тераси вкриті сучасними і давньоалювіальними відкладами.

авньоалювіальні п

едставляють собою доб

е відсо

товані се

едньо-

зернисті піски і д

же рідко с

піски, з горизонтальною або косою ша-

руватістю. Сучасні алювіальні відклади, утворення яких пов’язано із

щорічними наносами річок

період повені, відрізняються різноманіт-

нішим гранулометричним і хімічним складом. У прирусловій частині

заплав вони піщані, в центральній — суглинисті. У товщі алювіальних

наносів часто спостерігаються лінзи торфу, рослинні і тваринні рештки,

изі, і

жаво-ох

исті оглеєні п

оша

ки, п

ожилки.

анування в алювіальних і флювіогляціальних відкладах частинок

піску і дуже низький вміст мулу обумовлює їх пухкість, високу водо-

проникність, низьк

вологоємність і мал

водопідіймальн

здатність.

е також впливає і на їх хімічний склад: перевагу в них кварцу, опа-

лу

, халцедон

(до 97%) і винятково низький вміст пол

торних окислів

(

2—3%

)

, солей кальцію, магнію та ін

начно рідше на Поліссі зустрічаються озерні суглинки і глини: про-

дукти вивітрювання крейди, вапняків, мергелю, щільних кристалічних

по

ід, особливо г

анітів. Невеликими ост

івками

озміщені леси, для

яких характерна тонка шаруватість і піщано-легкосуглинковий, рідше

крупнопилувато-легкосуглинисти

гранулометрични

склад

Гі

дролог

чн

мов

ідрологічні умови Полісся характеризуються близьким рівнем заля-

гання підґрунтових вод на глибині 1,5—3,0 м, а іноді, особливо в пони-

женнях, у давніх долинах і низьких терасах річок вони підходять майже

до поверхні і обумовлюють заболочування великих територій

Такі гідрологічні

мови пов’язані перш за все з тим, що Поліс-

я представляє со

ою плоску сла

кодреновану низовину, яка оточена

сіх сторін височинами (Білор

ською, Смоленсько-Московською, Се-

редньоруською, Волино-Подольською), по схилах яких у низовину збі-

гають делювіальні та підґр

нтові води. Крім того, близьке залягання від

поверхні водотривких порід (крейдяні відклади Галицько-Волинської

западини і східної частини Че

нігівського Полісся, г

аніти Ук

аїнсько-

го кристалічного масиву), а також тривалі осінні й весняні повені теж