Тихоненко Д.Г., Дегтярьов В.В. та ін. Практикум з грунтознавства

Подождите немного. Документ загружается.

221

Методи меліорації солонців і солонцюватих ґрунтів

оротьба з засоленням включає комплекс профілактичних заходів,

кі направлені на регулювання сольового режиму ґрунтів залежно від

потреб рослин до склад

ґр

нтів. Оптимальна концентрація легкороз-

инних соле

в ґрунтових розчинних не повинна перевищувати 5—

6 г/л. Гранично допустимий вміст солей залежно від типу засолення

ґрунту наведено в табл. 77. За рахунок дренажу та інших заходів необ-

ідно забезпечити зниження рухомих солей у кореневмісному шарі до

нав

них знач

нь

7. Верхня межа допустимого вмісту солей у ґрунті залежно від типу

засолення, % на с

наважк

(за даними аналіз

водної витяжки,

рунт: розчин 1:5

)

Параметри

ип

со

ння

хлоридни

сульфатно

хлоридни

хл

ор

идн

льфатний

сульфатни

содово-хло

идний,

хло

идно-содовий

содово-с

льфатний,

льфатно-содовий

сульфатно- а

хло

идно гід

ока

бо

натний

агальний вміст солей

(сухий залишок

)

(

1,2

)

(

1,2

)

ума токсичних солей

0,10

0,12

0,2

0,30

0,15

0,25

0,30

Токсичний с

льфат-іон 0

—

Хлор-іо

03 0

—

Рухомий натрій-іон

0,046

ід

ока

бонат-іон 0

08 0

РН у суспензії 1:2,

віб

аний нат

ій

високог

сних та малог

сних ґр

н-

тах в

рхня м

жа н

повинна п

вищ

вати

ідповідно 10 і 5% від суми катіонів

Цифри без дужок відповідають вмісту гіпсу в ґрунтах до 0,5%, у дуж-

ках — понад 0

5%.

раховуючи, що одним з основних джерел засолення ґрунтів є негли-

боко залягаючі мінералізовані підґрунтові води — їх рівень необхідно

підтрим

вати на глибині, близькій до критичної, для створення

мов,

щоб водообмін ґрунту з підґрунтовими водами за вегетаційний період

агальне ґрунтознавств

222

був від’ємним і були відсутні висхідні токи води в зоні аерації. Критич-

на глибина залягання підґрунтових вод для лесових ґрунтів залежно від

пеня їх мінералізації за А. М. Костяковим становить

іне

алізація, г/л

кр

итична глибина, м

—

7—2

2—3

0—3

На важких ґрунтах критична глибина на 20% більша ніж наведені

дані. В залежності від кліматичних

мов місцевості критичн

глиби-

ну залягання ґрунтових вод (

(

кр

м) можна розрахувати за формулою

. А. Ков

кр = 170 + 8 ·

де

— середньорічна температ

ра повітря,

С.

ри освоєнні засолених ґрунтів дуже важливо підбирати рослини,

раховуючи їх солестійкість. Відносна солестійкість рослин наведена

та

л. 78

лодові к

льт

ри взагалі не слід розміщ

вати на засолених ґр

нтах.

Навіть глибокозасолені ґрунти (солі на глибині 150—200 см) неспри-

ятливі для рост

і плодоношення сад

, здебільшого викликаючи його

передчасну заги

ель

а дією на плодові дерева розрізняють дві гр

пи шкідливих солей:

нейтральні та лужні. Кількість нейтральних солей (МgS

, МgСl

SО

NаСl

СаСl

) в кореневмісному шарі не повинна перевищувати

для яблуні і груші 3,5—4,0, для абрикоса 4,0—4,5 мг-екв на 100 г ґрунту.

Лужні солі (Nа

СО

NаНС

Мg(НС

)

) більш отруйні, їх гранично

доп

стимий вміст не повинен перевищ

вати 1 мг-екв на 100 г ґр

нт

Для плодових культур запропоновано межу солестійкості визначати

кількістю солей, яка дозволяє збирати 50%

рожаю порівнянно з незасо-

еними ґрунтами. Дані про гранично допустимі концентрації солей під

плодові к

льт

ри наведено в табл. 79, 80

об досягти високої ефективності хімічних меліорантів необхідно

підвищити їх розчинність і забезпечити добре перемішування з ґрунтом.

польових сівозмінах меліоранти слід вносити під просапні культури,

що сприяє нагромадженню вологи і додатковому перемішуванню меліо-

ранта з ґр

нтом при міжрядних обробітках

У степовій зоні та зоні сухого степу України найкращим місцем вне-

ення гіпс

чи іншого меліоранта в богарних

мовах є парове поле, або

поле просапних культур. На зрошуваних землях гіпс можна вносити під

перш

льт

при зяблевій оранці, або навесні під к

льтивацію

На природних кормових угіддях меліоранти вносять на початку

своєння земель під найбільш солонцестійкі та солевитривалі культури:

223

етоди мел

орац

ії

солонц

солонцюватих ґрунт

буркун, сорго, просо, суданську траву. Високі дози меліорантів вно-

ять

два прийоми: половин

під основний обробіток ґр

нт

восени,

решту — навесні під дискування або культивацію

На солонцюватих ґр

нтах (чорноземах звичайних, південних та

каштанових), де солонцевий шар не виноситься на поверхню під час

ранки, всю норм

меліорант

загортають під оранк

, на зрош

ваних

землях — вносять після оранки і загортають боронами. На корково-

товпчатих солонцях, де п

и о

анці виноситься на пове

хню значна

астина солонцевого шару, половину норми гіпсу вносять під оранку,

а другу половину — під культивацію

тже

комплекс заходів з меліорації солонців і солонцюватих ґр

нтів

вин

н вкл

чати

хімічні заходи — внесення меліорантів;

бробіток ґрунту чизельними розпушувачами на глибину 15—

5 см, чи плантажн

оранк

на

—7

см;

•

8. В

дносна солест

йк

сть росли

ес

тійкі

ередньостійкі

тійкі

ольові культури

васоля, горо

ито, пшениця, сорго, соя,

оби кінські, кукурудза,

ьон

соняшни

Ячмінь, цукро-

ий і кормовий

буряк, ріпак

ормові трави

онюшина повз

ча,

шв

дська, л

чна, лисох-

ст

уркун білий і жовтий,

райграс багаторічний,

кострець, канаркова трава,

уданська трава, люцерна,

івсяниця лугова, лядве-

нець, грястиця збірна

поро

улус,

езкильниця

пирій високий

американський,

івсяниця висока

мятлик

вочеві культури

Редис, селе

а, квасоля на

зе

ні

боби

Томати, капуста кочанна

а цвітна, кукурудза цукро-

а, картопля, перець, мор-

ква, цибуля, горох, гарбузи

толові, огірки

Бу

ряк столови

кап

ста листова,

па

жа, шпинат,

іп

ло

ові культури

руша, я

луня, слива,

мигдаль, а

рикос,

персик, полуниці

ранат, виноград

ідсутні

агальне ґрунтознавств

224

9. Гранично допустимі концентрації солей у ґрунтах, які відводяться під плодові насадження, мг-екв

на 100 г ґрунту (за С. Ф. Неговеловим

)

рупа

рунті

Шкідливі

со

лі

либина шар

в ґрунту, с

Придатність ґрунтів

пло

ові наса

ження

0—10

00—16

60—20

200—

ульфати 2

обрі для всіх плодових культур

Хлорид

ульфати

0,3

0—3

адовільні для всіх плодових к

льт

ур

Хло

ид

Су

льфати

0—2

0—3

3-0

0—3

адовільні для кісточкових по

ід,

ім че

ешні; незадовільні для зе

няткови

ульфати 2

5,0

Непридатні під плодові насадження

80. Гранично доп

стимі концентрації л

жних солей

ґр

нтах, які відводяться під плодові насадження

в шарі 50—100 см (за В. Ф. Івановим

)

орода

дщ

епа

міст лужних солей, мг-екв на 100 г ґрунт

Загальна

ужність

(

HCO

–

)

Nа

NаНС

Мg(НСО

)

ерешня Черешня 0

е допустимо

ня

ика лісова ябл

ня

0,80

ам

0,20

руша

ика лісова груша 0

ам

лива

лич

225

етоди мел

орац

ії

солонц

солонцюватих ґрунт

ирівнювання поверхні поля

;

творення за рахунок зрошення, снігозатримання, регулювання

поверхневого сток

і влашт

вання дренаж

, промивного водного

жиму

;

икористання органічних та мінеральних добрив, як засобів, що

прискорюють хімічну меліорацію і підвищують родючість ґрун-

тів

;

творення після меліорації сприятливого агробіологічного фону

исівом солестійких рослин (у перші роки — буркуна, суданки,

люцерни, а в міру окультурення — ячменю, озимої пшениці, сор-

о, цукрових буряків).

Зав

ання

обґр

нт

вати необхідність гіпс

вання, розрах

вати доз

фізичну норму гіпсу, визначити місце, строки і способи внесення

ід роботи: 1. Проаналіз

йте план і картограм

жності ґр

нтів

з метою встановити необхідність у гіпсуванні. 2. Розрахуйте дози гіп-

у. 3. Скоректуйте дозу гіпсу на оптимальну величину для конкретного

ґрунту з урахуванням культур сівозміни і зрошення. 4. Підберіть необ-

ідний меліорант і розрахуйте його фізичну норму. 5. Складіть план гіп-

ування ґрунтів

•

ҐРУНТОЗНАВСТВОҐРУНТОЗНАВСТВО

ЧАСТКОВЕЧАСТКОВЕ



«Часткове ґрунтознавство» є розділ «Ґрунтознавства», який вивчає

процеси ґрунтотворення, генезу ґрунтів, їх географію, будову, склад,

класи

ікацію, аг

ономічниі властивості,

івень

одючості й

аціональ-

не використання. Після вивчення «Ґрунтознавства часткового» студенти

повинні володіти методами польової діагностики ґрунтів, проводити ге-

нетичний аналіз ґр

нтового профілю та рез

льтатів його лабораторних

(

хімічних

)

досліджень

Бу

дов

профілю зональних, інтразональних і азональних ґр

нтів, їх

діагностику студенти вивчають на основі аналізу морфологічних ознак

ґрунтів у польових умовах під час навчальної практики, на музейних

літах

ід час навчальної практики у процесі морфологічного опису про-

філю ґрунтів спочатку вивчають окремі показники відповідно до мето-

дичних порад, розроблених на кафедрі ґрунтознавства. Аналіз і синтез

кремих морфологічних показників дозволяють визначати генетичний

ип профілю (акумулятивний, диференційований тощо) і визначити кла-

ифікаційний його таксон: тип, підтип, рід, вид, різновидність і розряд

ґрунтів

Із кожного генетичного горизонту ґрунтів відбирають індивідуаль-

ні зразки ґрунтової маси для подальших їх лабораторних (хімічних)

аналізів основних хімічних (рН, гідролітична кислотність, % гумусу),

фізико-хімічних (склад обмінно-поглинутих катіонів, ємність поглинан-

ня), фізичних та інших показників. Синтез морфологічних (суб’єктивних

за с

ттю) і хімічних (об’єктивних) показників дозволяють визначити

конкретні ґрунти, їх агровиробничі характеристики

арта ґр

нтів відображає просторовий розподіл ґр

нтового покрив

конкретної території (фермерських та інших господарств, адміністра-

ивних районів, областей і країни в цілому). Ці карти доповнюються на-

бором картограм (агровиробничих груп, бонітування, охорони ґрунтів

ощо), які розшифровують агрономічний зміст ґрунтових карт.

рунтові карти складають основу під час проведення земельно-ка-

дастрових робіт, землеустрою, економічної оцінки землі тощо

АКТОРИ

УМОВИ ҐРУНТОТВОРЕНН

час розгля

у теми вивчаються такі питання:

Учення В. В. Док

чаєва про фактори ґр

нтотворення.

Характеристика факторів і умов ґрунтотворення, їх взаємо-

’

язок і роль

ґр

нтотворенні

Різноманітність ґрунтів у приро

асновник генетичного ґрунтознавства В. В Докучаєв уперше вста-

новив, що формування ґрунтового покриву тісно пов’язано з фізико-гео-

графічним середовищем та історією його розвитку

актори та умови ґрунтотворення — це зовнішні компоненти п

и-

родного середовища, під впливом і за

частю яких форм

ється ґр

нтовий

покрив земної поверхні, який відіграє величезну роль у житті планети

наб

в стат

ґр

нтосфери, поєдн

юча мертв

і жив

природ

. У своє-

му визначенні поняття «ґрунт» В. В. Докучаєв встановив функціональ-

ний взаємозв’язок ґр

нтового покрив

з факторами та

мовами ґр

нто-

творення за формулою: Г = f

(

К, O, ГП, Р

)

·Ч

де Г — ґрунт, К — клімат,

О — живі о

ганізми, ГП — гі

ська по

ода, Р —

ельє

, Ч — час. Усі

фактори він вважав рівнозначними і незамінними. Відсутність одного

з них виключає можливість ґрунтотворення. Великий вплив на весь

комплекс факторів і

мов ґр

нтотворного процес

здійснює виробнича

діяльність людини, яка нині належить до самостійного фактора ґрунто-

творення

Кліма

— це багаторічний режим погоди й одна з основних геогра-

фічних характеристик місцевості. Клімат

належить головна роль

зако-

номірному розміщенні типів ґрунтів на земній поверхні, він обумовлює

циклічність, напрямок, особливості прояву ґрунтотворних процесів

онячне світло є основним джерелом енергії для всіх процесів та

вищ, що відбуваються на земній поверхні. Сонячна енергія, що по-

трапляє на земн

поверхню, має добов

та річн

ритмічність і впливає

на ґрунтотворення прямо

опосередковано. Прикладом прямого впливу

тепловий режим ґр

нт

, який безпосередньо залежить від надходжен-

ня на поверхню променевої енергії. Опосередкованим проявом впливу

онячної енергії є хімічна енергія, що звільняється при розкладі органіч-

них решток і являє собою променеву енергію сонця, акумульовану зеле-

ними рослинами у процесі фотосинтезу

плив атмосфери з її метеорологічними явищами на хід ґрунтотвор-

ного процесу дуже значний. Атмосферні опади і температура визначають

гідротермічний режим території. Він впливає на швидкість розкладу ор-

ганічних речовин, процеси вивітрювання (гіпергенезу) мінералів, напря-

мок і швидкість перес

вання прод

ктів ґр

нтотворення

товщі ґр

нт

Ґрунтознавство часткове

228

Для більшої частини України характерний відносно м’який, слабо-

а помірноконтинентальний клімат з ростом континентальності на схід.

Різко змінюється на території України і ст

пінь зволоженості, який ви-

ражають коефіцієнтом зволоження (КЗ), за Г. М. Висоцьким. Він пока-

зує співвідношення кількості опадів за рік до випаровування з відкритої

одної поверхні на окремій території. При КЗ понад 1 створюється

про-

ивний (пермацідний) тип водного режим

На таких територіях ґрун-

овий профіль промивається (вилуговується), збіднюється на розчинні

полуки, що характерно для лісо-лучної зони. У степовій і сухостеповій

зонах КЗ менше одиниці, том

створюється непромивний (імпермацід

ий) тип водного режим

Для цих територій є характерним випарову-

ання вологи. Це часто призводить до «підтяг

вання» легкорозчинних

олей до поверхні ґрунтів

лімат вивчають за даними метеостанцій, поданих в аг

окліматич-

них довідниках. З погляду ґрунтотворного процесу найважливішими

параметрами клімату є тепло і волога. Тому для характеристики клімату

ивчають такі показники: річну і середньомісячну температуру повітря,

річну і середньомісячну кількість опадів, тип водного режиму, абсолют-

ний мінім

м і максим

м температ

ри повітря, річн

і середньорічн

во-

огість повітря, тривалість безморозного і вегетаційного періодів, стро-

ки весняних і осінніх заморозків. Крім цього, треба характериз

вати

исоту і тривалість снігового покриву, напрямок і швидкість пануючих

ітрів. Також відмічають особливості мікроклімату місцевості. Виходя-

и з характеристики клімату і мікроклімату, аналізують їх вплив на рос-

инний покрив і цілком на ґрунтотворний процес

іологічному фактор

(рослинному і тваринному світу) відводить-

я провідна роль у ґрунтотворенні. У ґрунтотворному процесі беруть

активн

часть рослини, мікроорганізми, тварини

ослинні організми впливають на ґрунтотворення як своєю живою

масою, так і прод

ктами опад

. На поверхні ґр

нт

та всередині його

кожен рік залишається рослинний опад, кількість якого буває від 7 т/га

соснових лісах Полісся до 180 т/га у степах лісостепової зони

иділяють чотири рослинні формації

ев’яниста

ослинна

мація складається із де

евних

ослин,

грибів, актиноміцетів і бактерій. У лісі на поверхні

творюється

ша

напів

озкладеної ме

твої о

ганічної

ечовини — лісова під-

тилка. Розкладається підстилка в основном

грибною мікрофло-

рою з утворенням кислого гумусу фульватного типу. Найчастіше

під лісом

творюються ґр

нти підзолистого ряд

у.

Лучна трав’яниста рослинна формація представлена трав’яною

рослинністю і бактеріями. Лучна трав’яна рослинність щороку

алишає на поверхні степову повстину. Більша частина рослин-

229

актори й умови ґрунтотворенн

них решток представлена відмерлими коріннями. При їх розкладі,

більшості бактеріальному, утворюються нейтральний гумус

матного тип

. На лесових породах,

агатих кар

онатами каль-

цію, вони утворюють стійкі органо-мінеральні комплекси, які на-

копичуються у ґрунті. Так формуються чорноземи, каштанові та

учні ґрунти

Гало

ітна

ослинна

мація п

едставлена т

ав’яною

ослин-

ністю, яка акумулює легкорозчинні солі у своєму тілі. При міне-

алізації

ослинних

ешток вивільнюються велика кількість со-

ей, насамперед натрію, які потрапляють

ґр

нт. У таких

мовах

ідбувається біогенне засолення ґрунтів

Болотна рослинна формація складається з

олотних рослин,

мохів тощо. Ця формація розвивається, як правило, на пони-

ених елементах рельєфу в умовах тривалого перезволоження

підґрунтовими і делювіальними водами. Болотна рослинність

у аеренхімі накопичує велику кількість води, тому її розкладан-

ня йде дуже повільно в анаеробних умовах. Рослинні рештки не

стигають повністю розкластися і на поверхні ґрунту накопи-

чу

ється торф’яна маса.

Діяльність тварин.

ґрунті живе велика кількість представників

тваринного світ

. Це кр

пні гриз

ни, польові миші, черв’яки, (хробаки),

багато видів різних комах. Вони подрібнюють, перетирають мертвий

рослинний матеріал, роблять його більш доступним для діяльності мік-

роорганізмів, перемішують ґрунтову масу

Діяльність мік

оо

ганізмів. Мікроорганізми ґрунту дуже різно-

манітні. Сюди належать бактерії, актиноміцети, мікроскопічні гриби,

одорості, лишайники. В 1 г дерново-підзолистих ґрунтів Полісся їх

близько 600 тис., а в типових чорноземах Лісостеп

— до 6 млн. Вони

поділяються на аеробні та анаеробні. Мікроорганізми розкладають ор-

ганічн

речовин

ґр

нт

до простих спол

к, синтез

ють г

с ґр

нт

беруть участь у біологічному вивітрюванні мінератьної частини ґрунту,

мобілізації та іммобілізації біо

ільних елементів.

азуючись на знаннях з дисципліни «Мікробіологія ґрунтів», ви-

чають вплив мік

оо

ганізмів на особливості п

оцесів міне

алізації,

міфікації органічних решток, вивітрювання мінеральної частини

ґрунту, трансформації поживних елементів, формування новоутворень

ґр

нтовом

профілі. Вивчають с

часний та мин

лий рослинний по-

крив. Визначають співвідношення площ територій, вкритих степовою,

чною, галофітною, лісовою, болотною рослинністю і сільськогоспо-

дарськими культурами. У природних угіддях визначають склад, повно-

ту травостою і деревостою, їх висоту, стан. Склад трав’яного покриву

изначають за головними угрупованнями (злаки, бобові, різнотрав’я,

Ґрунтознавство часткове

230

соки, ситникові) з переліком видового складу. У лісових угрупованнях

казують лісоутворюючі групи і породи, підлісок, чагарники, трав’яний

моховий покрив. Відсоткове співвідношення гр

п визначають віз

ально. Загальну густоту травостою виражають у відсотках покриття

по верхні ґр

нт

його проекцій. У лісових

гр

пованнях повнот

ви-

значають зімкнутістю деревостою за проектним покриттям кронами.

изначають висоту, діаметр, вік порід, клас бонітету, тип умов місце-

зростання, тип лісу. Відмічають рослини-індикатори засолення, солон-

цюватості, забезпеченості поживними елементами, кислих, лужних,

перезволожених ґрунтів. На орних польових угіддях описують стан

культурної рослинності, кількість і види бур’янів. Показують вплив

рослинності на мікроклімат території. Вивчають вплив безхребетних

хребетних тварин на морфологічні ознаки ґрунту, будову профілю, аг-

рономічні показники. Показ

ють, як рослинний і тваринний світ впли-

ає на напрямок ґрунтотворних процесів

Рельє

—

це сукупність нерівностей земної кори. Він впливає на

генезис ґрунтів, структуру ґрунтового покриву, його контрастність і про-

торову неоднорідність, мікроклімат місцевості опосередковано: через

перерозподіл рослинності, вологи, тепла тощо. В Україні найбільш роз-

повсюджені такі форми рельєфу: рівнинний, слабкохвилястий, хвиляс-

ий, горбистий, гірський. Рельєф — це головний фактор, який визначає

ертикальну кліматичну, рослинну і ґрунтову зональність у горах. Ха-

рактериз

ючи рельєф, відмічають належність території до його типів:

рорельєфу з висотами у тисячі метрів, у межах якого виділяють мак-

ельє

з відносними висотами в сотні мет

ів, мезо

ельє

(

1—10 м

)

мікрорельєфу (0,2—1,0 м), нанорельєфу (0,1—0,2 м)

хили й висоти

ізної експозиції наг

іваються сонячними п

оме-

нями по-різному. Схили південної експозиції нагріваються сильніше,

ніж схили інших експозицій. Тому сніговий покрив на північних схилах

ежить довше, ніж на південних. Неоднакове прогрівання схилів часто

еде до розвитку різних асоціацій рослинного покриву і різного прояву

ерозійних процесів. На схилах створюються

мови підвищеної с

хості

за рахунок втрати вологи через поверхневий стік. На ввігнутих схилах

а у пониженнях, навпаки, накопичується волога за рахунок делювіаль-

ного стоку з оточуючих схилів. Рельєф також впливає на швидкість, на-

прямок вітру і прояв вітрової ерозії

У гірських умовах зі збільшенням висоти зменшується кількість теп-

а та збільшується кількість опадів, що обумовлює вертикальну зональ-

ність ґр

нтового покрив

. Так, біля підніжжя Кримських гір пан

ють

тепові умови і випадає 350—400 мм опадів на рік, а на його верхів’ях

(

яйлах) — до 1000 мм,

зв’язк

з чим і відб

вається зміна вертикальних

кліматичних і ґрунтових поясів. У Карпатах ці зміни більш контрастні.