Свиридов О.І. Анатомія людини

Подождите немного. Документ загружается.

Органи кровотворення 311

розташовані ворота селезінки (hilum llé-

nale) , де проходять судини й нерви.

Нижній край селезінки не виходить за

мела' лівої половини ребрової дуги.

Зовні селезінка з усіх боків (за винят-

ком воріт) вкрита очеревиною, яка міцно

зрослася з розташованою під нею волокнис-

тою оболонкою (tun. fibrosa), від якої все-

редину органа відходять щільні переклад-

ки (trabeculae splenicae). Між ними містить-

ся пульпа селезінки (pulpa lienalis). Розріз-

няють червону (головна складова частина

паренхіми селезінки) та білу пульпу, що має

вигляд острівців, вкраплених у червону

пульпу. Основна маса червоної пульпи ут-

ворена венозними пазухами, петлями сітча-

стих волокон, заповненими клітинами крові

(головним чином еритроцитами). Острівці

білої пульпи складаються з лімфоїдної тка-

нини, джерела лімфоцитів. Паренхіма се-

лезінки дуже пухка і легко розривається

під час нанесення механічних травм.

Топографічна анатомія.

Поздовжня вісь селезінки відповідає на-

хилу IX — XI ребер. Вона проектується

між пахвовою та лопатковою лініями.

Селезінка верхньою випуклою поверхнею

прилягає до діафрагми, спереду торкається

передньої поверхні дна шлунка, а знизу

межує з лівою ниркою та лівим згином

ободової кишки. У нормі селезінка не ви-

ходить за мела ребрової дуги, але під час

вдиху часто вдається пальпувати її верхній

край у лівій підребровій ділянці.

У фіксації селезінки крім її великих

судин беруть участь зв'язки. Шлунково-

селезіикова зв'язка тягнеться від воріт се-

лезінки до великої кривини та дна шлун-

ка. Безпосереднім продовженням цієї зв'яз-

ки є селезінково-ободовокишкова та діа-

фрагмово-селезінкова зв'язки. Селезінку

Мал. 222. Селезінка (Неп), вісцеральна поверх-

ня (faciès visceralis):

і — faciès gástrica; 2 — margo superior; 3 — peritoneum;

4 — extremitas anterior; 5 — facics cólica; 6. 10 — hilum

licnis; 7 — v. lienalis; 8 — a. lienalis; 9 — margo inferior;

// — facics renalis; 12 — extremitas posterior.

певною мірою підтримує діафрагмово-обо-

довокишкова зв'язка, що йде від лівого

згину ободової кишки до нижньої поверхні

діафрагми.

Кровопостачання: селезінкові

артерія та вена.

Іннервація: гілки черевного спле-

тення.

Функція. У першій половині ембріо-

генезу селезінка нарівні з кровотворними

елементами печінки виконує функцію ос-

новного кровотворного органа. У другій

половині та протягом усього наступного

життя селезінка виконує-лише функцію

лімфопоезу. Що ж до еритропоезу, то до-

ведено, що в селезінці відбувається тільки

руйнування та фільтрація еритроцитів.

Розділ 6

НЕРВОВА СИСТЕМА

(SYSTEMA NERVORUM)

У прогресивному розвитку тваринних

організмів відбувалися два взаємно про-

тилежних процеси: диференціація, пов'я-

зана з розділенням функцій тканин і ор-

ганів, та інтеграція, яка забезпечувала ці-

лісність організму, сталість його внутріш-

нього середовища. Результатом інтеграції

виявилася нервова система, яка регулює

роботу всіх органів і систем, налагоджує

між ними певні функціональні взаємо-

зв'язки.

Специфічні властивості нервової тка-

нини полягають у здатності сприймати

різноманітну інформацію із зовнішнього

або внутрішнього середовища, передавати

отримані імпульси і відповідним чином

відповідати на них.

Структурно-функціональною одиницею

нервової системи є різної форми нервова

клітина — неврон (neuron), яка має відро-

стки двох видів: дендрити (часто їх буває

значна кількість) — коротші, через які

надходить нервовий імпульс до тіла нев-

рона, і аксон (нейрит) — звичайно дов-

гий, одиничний, який несе нервовий імпульс

від тіла неврона (мал. 223).

Аксони іноді вкриті мієліновими обо-

лонками, іноді цих оболонок немає (во-

локна автономної нервової системи).

Щодо функціонального значення та дея-

ких морфологічних особливостей неврони

можуть бути розподілені на чутливі (афе-

рентні), рухові (еферентні), автономні (ру-

хові, секреторні), вставні, асоціативні та ін.

Чутливі (аферентні) неврони сприй-

мають нервові імпульси із внутрішнього

та зовнішнього середовища через чутливі

нервові закінчення (рецептори) й дендри-

ти. Це часто псевдоуніполярні неврони,

відростки яких відходять від тіла невро-

на одним стовбуром, а потім роздвоюють-

ся (див. мал. 223, а).

Рухові (еферентні) неврони, на відміну

від аферентних, отримують нервове збуд-

ження внаслідок імпульсів, які виникли в

інших невронах, і передаються через особ-

ливі утвори (синапси) на дендрити (рідше

на тіло) рухового неврона. Синапси ма-

ють різну структуру, але всі вони забезпе-

чують тільки односторонню провідність

імпульсу. Через аксон рухового неврона

збудження досягає іннервованого органа,

де через рухові закінчення забезпечує пев-

ний (руховий, секреторний) ефект. Ці нев-

рони найчастіше є мультиполярними —

мають різкі контури й значну кількість

дендритів, що розгалужуються (див. мал.

223, б).

Асоціативні неврони забезпечують нер-

вовий зв'язок між різними (прилеглими

або розташованими поряд) групами нерво-

вих клітин. Ці неврони (вони містяться

переважно в корі головного мозку) ма-

ють різноманітну форму.

Дендрити і аксони називають нервови-

ми волокнами. У всіх органах і тканинах

нервові волокна утворюють чутливі та

рухові нервові закінчення. Чутливі нер-

вові закінчення, або рецептори, сприйма-

ють подразнення із зовнішнього або внут-

рішнього середовища і перетворюють

енергію подразників (механічних, хімічних,

термічних, світлових, звукових тощо) на

нервовий імпульс, який передається чут-

ливими волокнами до центральної нерво-

вої системи. Рухові нервові закінчення

передають імпульси з нервового волокна

на іннервований орган.

Сукупність функціонально пов'язаних

між собою невронів з їхніми відростками

Філогенез нервової системи 313

Мал. 223. Нервові клітини:

а — іісеидоуніиолярна (чутлива) нервова клітина спинно-

мозкового вузла; б — рухова нервова клітина переднього

рогу спинного мозку; в — біполярна чутлива нервова кліти-

на; / — тіло клітини; 2 — Т-подібпий поділ відростка ней-

рона на дендрит і аксон; З — дендрити; 4 — аксон.

та нервовими закінченнями створює не-

рвову систему*. Скупчення тіл нервових

клітин утворює сіру речовину (substantia

grisea), а їхніх відростків — білу речови-

ну (substantia alba) центральної нерво-

вої системи.

Сукупність нервових клітин, розташо-

ваних поза центральною нервовою систе-

мою, має назву нервового вузла (ganglion)

(спинномозкові вузли, вузли автономних

сплетень тощо). Об'єднання нервових

волокон у вигляді стовбура називається

нервом (nervus). Розрізняють чутливі,

рухові, автономні та змішані нерви.

В основі функцій нервової системи є

рефлекс**, морфологічну основу якого

становить рефлекторна дуга. У найпрос-

тішому вигляді ця дуга складається з двох-

трьох невронів: того, що приносить імпульс,

або чутливого, й того, що виносить, або

рухового, і часто вставного (див. кол. вкл.,

мал. X). Складніша дуга охоплює багато

невронів.

Усі життєві прояви в організмі — чи

то простий або складний м'язовий рух,

*Крім специфічних нервових клітин нервова

система містить клітини нейроглії, яка виконує

захисну, опорну та живильну функції.

** Вперше цей термін застосував французький

природознавець Рене Декарт (1596—1650).

робота травних залоз, обмін речовин то-

що — здійснюються за участю нервової си-

стеми у вигляді нервово-рефлекторного

процесу.

Найглибше дослідили рефлекторну

функцію нервової системи І. П. Пав лов

і його послідовники. Пізніше було вста-

новлено рефлекторну регулюючу роль ви-

щих відділів головного мозку у функціях

внутрішніх органів, а також нервові про-

цеси, пов'язані із зворотною аферентацією,

тобто передаванням сигналів від робочо-

го органа до нервових клітин.

Філогенез нервової системи

В еволюції тваринного організму нервова си-

стема виникла порівняно пізно і зазнала вели-

ких змін. У найпростіших багатоклітинних не-

рвові клітини розташовані на поверхні тіла і

пов'язані з іншими клітинами організму за до-

помогою відростків і тканинної рідини (первинні

нейрогуморальні зв'язки). У подальшому нервові

клітини заглиблюються всередину тіла тварини.

Через дендрити вони продовжують зберігати

зв'язок із зовнішнім середовищем, а за допомо-

гою аксонів справляють нервовий вплив на тка-

нинні елементи й одночасно зв'язуються одна з

одною (дифузна нервова система кишковопорож-

нинних). У подальшому відбувається скупчен-

ня нервових клітин у вигляді вузлової нервової

системи (членистоногі, деякі хребетні). Нарешті,

найбільша їх концентрація, внаслідок якої утво-

рюється трубчаста центральна нервова система,

Мал. 224. Розвиток центральної нервової систе-

ми (поперечний розтин):

а — нервова пластинка; б — нервова борозна; в — нерво-

вий жолобок; г — майже замкнута нервова трубка; д —

замкнута нервова трубка; / — ектодерма; 2 — закладка

спинномозкових вузлів і вузлів автономної нервової систе-

ми; З — спинний мозок, що розвивається.

з'являється у хордових і особливо хребетних.

Вищим етапом еволюції центральної нервової

системи є розвиток головного мозку, особливо

його кори, що найбільше проявляється у при-

матів.

Онтогенез нервової системи

Онтогенез нервової системи в цілому повто-

рює її філогенез (біогенетичний закон Геккеля —

Мюллера, 1866): ектодермальна закладка, зану-

рення нервової трубки всередину тіла зародка

тощо. Проте в онтогенезі нервової системи відбу-

вається різка акцелерація. в її закладці, тобто

якщо в філогенезі нервова тканина виникає

пізніше за інші органи, то в онтогенезі вона за-

кладається дуже рано. Це пояснюється загальною

закономірністю онтогенезу, яка полягає у зру-

шенні закладок (гетерохронії найважливіших

органів) на ранніх стадіях ембріогенезу.

У ембріона людини наприкінці третього тиж-

ня вздовж і суворо ззаду хорди шар клітин екто-

дерми дуже стовщується (мал. 224, а), внаслідок

чого утворюється нервова пластинка. Стовщен-

ня пластинки відбувається нерівномірно, її краї

збільшуються швидше (нервові складки), вини-

кає нервова борозна (мал. 224, б і в). Клітини

нервових складок швидко розмножуються й ніби

діляться на дві групи: присередню, клітини якої,

зливаючись одна з одною, замикають борозну,

перетворюючи її в нервову трубку (краніаль-

ний і каудальний кінці її деякий час залишають-

ся відкритими) (мал. 224, г), і бічну, яка утворює

на протязі всієї довжини нервової трубки вузло-

ву пластинку (мал. 224, д). В міру розвитку не-

рвової трубки й вузлової пластинки відбуваєть-

ся занурення їх вглиб і відокремлення від зов-

нішнього зародкового листка.

Краніальний кінець відкритої нервової труб-

ки рано закривається*, але ще до його закриття

виникають здуття (мозкові пухирці), з яких роз-

вивається головний мозок. Із решти нервової

трубки формується спинний мозок. Із вузлової

пластинки утворюються спинномозкові вузли, а

з її мігруючих клітин — вузли симпатичних сто-

вбурів і автономних сплетень.

Розрізняють центральну та периферич-

ну (з частиною, яка іннервує головним

чином внутрішні органи, залози, непосму-

говані м'язи і забезпечує трофіку тканин)

нервову систему.

ЦЕНТРАЛЬНА НЕРВОВА СИСТЕМА

До складу центральної нервової системи

(systerna nervosum centrale) людини нале-

жать спинний мозок, який багато в чому зберіг

давню примітивну структуру, і головний, що

генетично виник пізніше й зазнав під час ево-

люції низку складних перетворень.

спинний мозок

Спинний мозок (medulla spinalis) (мал.

225) розташований у хребтовому каналі;

має вигляд дещо здавленого у стріловій

площині циліндричного тяжа. Розрізняють

шийну (шийні сегменти 1—8), грудну

(грудні сегменти 1 — 12), поперекову (по-

перекові сегменти 1—5), крижову (крижові

сегменти 1—5) і куприкову (куприкові

сегменти 1—3) частини спинного мозку.

Довжина його близько 45 см (у чоловіків)

і 42 см (у лсінок), товщина від 8 (в грудній

частині) до 14 мм (в поперековій і шийній

частинах). Каудальний кінець спинного

мозку міститься на рівні тіла LI хребця й

має вигляд конуса — мозковий конус

(conus medullaris), що продовжується тон-

кою кінцевою ниткою (filum terminale), яка

фіксується до задньої поверхні тіла дру-

гого куприкового хребця. Ця нитка є за-

лишком редукованого хвостового відділу

спинного мозку. Край великого отвору по-

тиличної кістки вважається верхньою ме-

жею спинного мозку, де він переходить

у довгастий мозок.

Спинний мозок має шийне й попереково-

крижове стовщення (intumescentia cervicalis

et lumbosacralis), розташовані відповідно до

центрів іннервації верхніх і нижніх кін-

цівок.' По серединній площині через весь

спинний мозок спереду проходить передня

серединна щілина (fissura mediana anterior),

а позаду — задня серединна борозна (sulcus

medianusposterior) (див. мал. 225, б; 227),

які ділять спинний мозок на дві половини.

На кожній половині розрізняють задньо-

й передньобічну борозни.

* Каудальний кінець нервової трубки закри-

вається дещо пізніше.

Центральна нервова система • Спинний мозок 315

Спинний мозок складається з білої ре-

човини (substantia alba), що розташована

на периферії і містить перевалено мієлінові

нервові волокна (відростки невронів) і

внутрішньої частини — сірої речовини

(substantia grisea), утвореної головним

чином тілами невронів (мал. 226).

Біла речовина спинного мозку поділе-

на з коленого боку на три канатики: пе-

редній (funiculus anterior), бічний (funicu-

lus lateralis) і задній (funiculus posterior).

Задній канатик задньою проміжною бороз-

ною (не завжди чіткою) ділиться на тон-

кий пучок (fasciculus gracilis) і розташо-

ваний ззовні клиноподібний пучок

(fasciculus cuneatus). Усі канатики нале-

жать до провідних шляхів і забезпечують

двосторонній зв'язок центрів спинного моз-

ку з головним мозком (див. «Шляхи цен-

тральної нервової системи»). Крім цього,

у глибших шарах білої речовини поряд із

сірою речовиною розташовані нервові во-

локна власних пучків, які належать до

більш давніх утворів спинного мозку і зв'я-

зують його клітинні елементи на різних

горизонтальних рівнях (мал. 227).

Від задньої серединної борозни спин-

ного мозку вперед відходить тонка спо-

лучнотканинна перегородка, яка ділить

правий і лівий задні канатики й доходить

до сірої речовини. Між серединною (пе-

редньою) щілиною та сірою речовиною

лежить прошарок білої речовини, який на-

зивається білою спайкою (comissura alba).

Ця спайка утворена перехрещуванням

волокон, що переходять з одного боку

спинного мозку на інший.

Сіра речовина спинного мозку містить-

ся з кожного боку у вигляді переднього

та заднього стовпів (columna anterior et

columna posterior), з'єднаних між собою

промілшою центральною драглистою ре-

човиною (substantia intermedia centralis).

Остання на рівні 8-го шийного — 2 — 3-го

поперекових сегментів спинного мозку ут-

ворює бічне випинання у вигляді про-

міленого стовпа (columna intermedia) (див.

мал. 227). По всій довжині спинного моз-

ку у вигляді ледь помітної щілини прохо-

дить центральний канал (canalis centralis),

оточений центральною драглистою речо-

Й б

Мал. 225. Спинний

мозок

(medidla

spinalis):

а — вид спереду; 6 — вид ззаду: / — pons; 2 — medulla

oblongata; j — decussatio pyramidum; 4 — intumescencia

cervicalis; 5 — fissura mediana (anterior); 6 — sulcus an-

tcrolatcralis ( ventrolateral); 7 — intumescentia I um bo-

sacral is; S — conus medullaris; 9 — fi tu ці terminale; 10 —

fossa rhomboidca; // — sulcus medianus posterior; 12 —sul-

cus posterolaterals (dorsolateralis).

виною. Він є залишком порожнини пер-

винної нервової трубки. Він заповнений

цереброспінальною рідиною. У ділянці

мозкового конуса центральний канал дещо

розширюється. На поперечних зрізах спин-

ного мозку на рівні С8 — L3 сегментів сіра

речовина формою схожа на метелика (див.

кол. вкл., мал. XI). У ній розрізняють з

коленої сторони розширений передній ріг

(cornu anterius) і загострений задній ріг

(cornu posterius), між ними — бічний ріг

(cornu laterale).

На протязі нижньої шийної та верхньої

грудної частин спинного мозку між перед-

нім і заднім (у грудній частині між бічним

і заднім) рогами сірої речовини розташо-

ваний сітчастий утвір спинного мозку (for-

316 НЕРВОВА СИСТЕМА

Мал. 226. Спинний мозок (mednlla spinalis) (по-

перечний розріз):

/ — sulcus mcclianus (posterior); 2 — fasciculus gracilis;

3 — fasciculus euneatus; 4 — radix posterior (sensoria); 5 —

cornu posterius (dorsale); 6' — funiculus lateralis; 7 — cornu

laterale; <S' — cornu antcrius (ventrale); 9 — canalis centralis;

10 — comissura alba; 11 — funiculus anterior; 12 — fissura

mediana (anterior); 13 — radix anterior (motoria).

matio reticularis spinalis). Він складає-

ться з багатьох дрібних вогнищ сірої речо-

вини, між якими проходять у різних на-

прямках (вертикальному, горизонтально-

му, навскіс) тонкі білі прошарки нервових

волокон. Вертикальні волокна зв'язують

спинний мозок і мозковий стовбур, попереч-

ні й косі — обидва боки спинного мозку.

У передніх стовпах (на поперечному

розрізі — рогах) спинного мозку розта-

шовані тіла рухових клітин, які групують-

ся в кілька ядер. Нейрити цих клітин

у складі корінцевих ниток передніх (ру-

хових) корінців виходять із спинного моз-

ку й беруть участь у формуванні спинно-

мозкових нервів.

Неврони задніх стовпів, які формують

ЧІТКО обмежені скупчення (драглиста ре-

човина), сприймають різні види чутли-

вості. В них перериваються центральні

відростки спинномозкових вузлів, які про-

никають у речовину спинного мозку в

складі корінцевих ниток задніх (чутли-

вих) корінців.

У бічних стовпах спинного мозку, крім

скупчень невронів центральної проміжної

речовини (центр симпатичної частини ав-

тономного відділу периферичної нервової

системи), міститься заднє грудне ядро, яке

видно на поперечному розрізі спинного

мозку біля основи заднього рога. У цьому

ядрі розташовані другі неврони заднього

спинномозково-мозочкового шляху.

На всьому протязі спинного мозку у

задньобічну борозну входять, а з передньо-

бічної виходять корінцеві нитки (fila ra-

dicularia), що формують передні (рухові)

та задні (чутливі) корінці (radices ven-

trales et dorsales).

У кожному задньому корінці розташо-

ваний спинномозковий вузол (дапді.

spinale) (див. кол. вкл., мал. XIII), який

містить псевдоуніполярні чутливі невро-

ни. Сегментарне створення спинномозко-

вих нервів відображає сегментарну будо-

ву сірої речовини спинного мозку, власти-

ву для всіх відділів центральної нервової

системи нижчих хордових.

Таким чином, сегмент спинного мозку —

це ділянки сірої речовини спинного моз-

ку, які виникли з одного невротома й відпо-

відають двом парам передніх і задніх корін-

ців з їхніми спинномозковими вузлами.

// 12 ІЗ І 2 3 4

Мал. 227. Схематичне зображення стовпів і ка-

натиків спинного мозку на рівні 8-го шийного —

2 —3-го поперекових сегментів:

/ — fasciculus gracilis; 2 — canalis centralis; 3 — substantia

intermedia centralis; 4 — columna posterior; 5 — columna

lateralis; 6 — columna anterior; 7 — funiculus anterior; 8 —

cornu antcrius (ventrale); 9 — funiculus lateralis; 10 — cornu

laterale; // — fasciculi proprii laterales; 12 — cornu posterius

(dorsales); 13 — fasciculus euneatus.

Центральна нервова система • Головний мозок 317

Відповідно до кількості пар корінців

(також спинномозкових нервів) спинний

мозок має 31 сегмент (с. 314).

Оскільки спинний мозок коротший за

хребтовий канал, сегменти спинного моз-

ку розташовані не на одному рівні з хреб-

цями хребтового стовпа (починаючи з

грудного відділу, сегменти спинного моз-

ку містяться вище відповідних хребців

хребтового стовпа). Перш ніж підійти до

відповідного мілсхребцевого отвору, не-

рвові корінці нилсніх двох третин спин-

ного мозку проходять певну відстань все-

редині хребтового каналу. Це скупчення

нервових корінців дістало назву кінсько-

го хвоста (cauda equina).

головний мозок

Головний мозок (encephalon) людини є

не лише субстратом психічної діяльності,

а й регулятором усіх процесів, які відбу-

ваються в організмі. Прогресивний роз-

виток головного мозку у вищих приматів,

зумовлений трудовою діяльністю й вираз-

ною мовою, дав змогу людині якісно ви-

ділитись у тваринному світі.

Серед приматів абсолютна маса мозку

людини є найбільшою. Велике значення

має відносна маса

мозку,

тобто відношен-

ня абсолютної маси мозку до маси тіла.

Відносна маса мозку найбільша в людини

(винятки: дрібні співучі птахи та деякі

мавпи Нового Світу).

Індивідуальні коливання маси головно-

го мозку сучасної людини, незалежно від її

обдарованості, досить значні (найчастіше

1100 —1700 г.). У таких межах була маса

мозку L П. Павлова (1653 г.), Д. L Менде-

лєєва (1571 г.) та інших великих людей.

Поряд з цим маса мозку І. С. Тургенєва

(2012 г.), Байрона (1807 г.), І. Ф. Шілле-

ра (1785 г.) перевищила максимальну масу,

а мозок Анатоля Франса (1017 г.) мав

мінімальну масу, відому для сучасної лю-

дини.

Головний

мозок міститься

порожнині

черепа і в цілому повторює його форму.

У головному мозку людини розрізня-

ють три частини, відмінні щодо еволюцій-

ного минулого та функціонального зна-

12 3 4

5 б

Мал. 228. Розвиток головного мозку в ряду хре-

бетних:

а — акулові риби; 6 — рептилії, в — ссавці (кролик); г —

людина; / — передній відділ нюхового мозку; 2 — смуга-

сте тіло; З — проміжний мозок; 4 — середній мозок; 5 —

мозочок; 6 — довгастий мозок; 7 — міст; чорним позначе-

но кінцевий мозок.

чення: найдавнішу — стовбур головного

мозку (truncus ensephali) (охоплює дов-

гастий мозок, міст і середній мозок); мозо-

чок, черв'як якого також належить до ста-

родавніх утворів, і передній мозок (мал.

228), який у процесі еволюції хребетних

сформувався найпізніше.

Головний мозок (мал. 229, 230) розсі-

кають дві глибокі щілини: поздовжня, яка

ділить великий мозок (cerebrum) на пра-

ву й ліву півкулі (hemispherium cerebri), і

поперечна, яка відокремлює півкулі ве-

ликого мозку від мозочка (cerebellum).

318 НЕРВОВА СИСТЕМА

Ma/i. 229. ro;mmiM,i

MO.-.OK

(encepkalon)

(IIIDKIW

iioi.cpxiifl):

a —

sarajibiiMii

ISIHVIH/I:

/ —

ficcura

longituclinalis

cerebri;

2 — lobus frontalis; 3 — chiasma opticum; -/• — substantia

perforata anterior; 5 — lobus temporalis; 6 — hemisphcrium

cercbclli; 7 — fissura mediana anterior; S — medulla

oblongata; 9 - pons; 10 — corpus mamillarc; // - tr. opticus;

12 — hypophysis; 13 — bulbus olfactorius;

6 — liiixi/t Hcpeiuiiix ncpnin: / — bulbus olfactorius; // —

n. opticus; /// — n. oculomotorius; IV — n. trochlcaris; V —

trigeminus;

—

n.abducens;

VII

—

facialis;

VIII

—

n. vestibuloc(x-hlcaris; IX — n. glossopharyngcus; X - n. vagus;

XI — n. acccssorius; XII — n. hypoglossus.

Мал. 230. Головний мозок (encephalon) (присе-

редня поверхня):

/ — polus frontalis; 2 — lam. septi pellucidi; 3 — corpus

callosum; 4 — hemispherium cerebri; 5 — polus occipitalis;

в — ventriculus quartus; 7 — ccrebellum; S — medulla

oblongata; 9 — pedunculus cerebri; 10 — hypophysis.

У кожній півкулі розрізняють лобовий, по-

тиличний і скроневий полюси та верхньо-

бічну, присередню й нижню поверхні,

верхній, нижньоприсередній і нижньобіч-

ний краї. Поверхня півкуль має велику

кількість борозен (sulei cerebri) та зви-

вин (gyri cerebri).

Верхньобічна поверхня кожної півкулі

відповідно до рельєфу склепіння черепа

випукла, а присередня плоска, що добре

видно при розрізі головного мозку вздовж

поздовжньої щілини. В глибині цієї щіли-

ни помітно велику спайку головного моз-

ку — мозолисте тіло (corpus callosum)

(див. мал.

230).

Нижня поверхня головного мозку (див.

мал. 229) нерівна і є ніби відбитком внут-

рішньої основи черепа. Задня частина її —

це поверхня стовбура головного мозку (го-

ловним чином моста й довгастого мозку),

передня — поверхня лобових часток, роз-

ділена поздовжньою щілиною, з боків її

виступають донизу і вперед скроневі част-

ки півкуль (див. мал. 229, а).

На нижній поверхні лобових часток

помітні веретеноподібної форми нюхові

цибулини (bulbi olfactorii), що назад про-

довжуються спочатку в нюхові шляхи, а

ще далі — в нюхові трикутники. Позаду

Центральна нервова система • Головний мозок 319

кожного нюхового трикутника визначаєть-

ся передня продірявлена речовина (sub-

stantia perforata anterior), яка має бага-

то маленьких отворів для проходження

дрібних судин у речовину мозку (це доб-

ре видно під час видалення м'якої обо-

лонки мозку) {Між правою та лівою про-

низаною речовинами розташоване зорове

перехрестя kchiasma opticum), нервові во-

локна якого ззаду переходять у правий та

лівий зорові шляхи (див. мал. 229, а), що

діляться на присередній і бічний корінці.

Позаду зорового перехрестя міститься

сірий горб (tuber cinereum), що нижче і

спереду переходить у лійку (infundibu-

lum), на кінці якої ніби підвішений hy-

pophysis. На основі черепа він міститься

в гіпофізарній ямці турецького сідла.

Далі, прилягаючи одне до одного, лежать

соскоподібні тіла (corpora mamillaria),

вкриті білою мозковою речовиною. Все-

редині їх містяться ядра нюхового мозку.

Безпосередньо за соскоподібними тілами

розташована міжніжкова ямка (fossa inter-

peduncular), обмежена з боків ніжками

великого мозку (pedunculi cerebri). Дно

ямки пронизане багатьма отворами і діста-

ло назву задньої продірявленої речовини

(substantia perforata posterior). З присе-

редньої борозни кожної ніжки мозку ви-

ходить окоруховий нерв (див. мал. 229, б).

Ще далі розташований міст (pons) —

масивний утвір чотирикутної форми з

поперечною посмугованістю й обмежений

спереду від ніжок великого мозку і ззаду

від довгастого мозку глибокими борозна-

ми. З боків міст поступово переходить у

середні мозочкові ніжки. З кожної мозоч-

кової ніжки виходять корінці трійчастого

нерва. Огинаючи ніжки мозку згори до-

низу і ззаду наперед, справа та зліва ви-

ходить дуже тонкий стовбур блокового

нерва (див. мал. 229, б).

Позаду моста розташований довгастий

мозок (medulla oblongata), який продов-

жується в спинний мозок. По середній лінії

довгастого мозку проходить передня се-

рединна щілина, яка відділяє одну від

одної праву й ліву піраміди довгастого

мозку. Назовні й назад від кожної пірамі-

ди розташований овоїдної форми утвір —

олива (oliva). У борозні між пірамідою

довгастого мозку та мостом з кожного боку

виходить відвідний нерв, назовні від ньо-

го — лицевий та присінково-завитковий

нерви. За оливою видно корінці язико-

глоткового, блукаючого й додаткового нер-

вів. Нарешті, з передньої латеральної бо-

розни між оливою та пірамідою виходить

під'язиковий нерв (див. мал. 229, б).

Позаду і з боків від моста й довгастого

мозку розташований мозочок. Бічні від-

діли мозочка — півкулі мозочка (hemi-

spherium cerebelli dextrum et sinistrum) —

детально можна вивчити з боку нижньої

поверхні головного мозку. Півкулі мо-

зочка ніби порізані багатьма щілинами,

які ділять поверхні півкуль на масу лис-

точків.

Щоб легше зрозуміти будову й краще

оцінити взаємозв'язок окремих частин

головного мозку, доцільно розглянути ут-

ворення цих частин в онтогенезі.

Онтогенез головного мозку

Нервова трубка розвивається нерівномірно й

незабаром після виникнення ділиться на спин-

ний і головний відділи (мал. 230- Головний

відділ внаслідок неоднакового росту окремих

його частин набуває форми сполучених між со-

бою виступів (пухирців). На четвертому тижні

ембріогенезу утворюються три мозкові пухирці:

передній (prosencephalon), середній (mesence-

phalon) і ромбоподібний (rhombencephalon). На

шостому тижні передній виступ ділиться на два

відділи: кінцевий мозок (telencephalon) і про-

міжний (diencephalon), а ромбоподібний — на

задній (metencephalon) і додатковий (туеіеп-

cephalon) (див. мал. 230. Таким чином вини-

кає п'ять вторинних пухирців, з яких розвива-

ються всі частини головного мозку. Порожнина

нервової трубки перетворюється у мозкові шлу-

ночки та центральний канал спинного мозку, ви-

стелений епендимою (ependima).

Однією з найяскравіших особливостей онто-

генезу головного мозку є нерівномірний розви-

ток стінки нервової трубки. Якщо в одних місцях

нервові елементи стінки того або іншого мозко-

вого пухирця дуже розвинуті (кора великого моз-

ку, таламус, вентральні відділи середнього та зад-

нього мозкових пухирців), то в деяких місцях

стінка нервової трубки залишається на рівні сво-

го раннього ембріогенезу (задній мозковий па-

рус, покрівля третього шлуночка).

320 НЕРВОВА СИСТЕМА

Мал. 231. Розвиток головного мозку:

а — стадія трьох мозкових пухирці» (близько 3,5 тижня):

/ —

передній

мозок:

2 —

середнііі

мозок;

') —

ромбоподіб-

ний мозок; б — стадія п'яти мозкових пухирців (близько

5.5 тижня); в — стадія п'яти мозкових пухирців (близько

(і тижнів); г — стадія п'яти мозкових пухирців (близько

10 тижнів); / — кінцевий мозок; 2 — проміжний мозок;

і — середнії"! мозок; 4 — задній мозок; 5 — додатковий мо-

зок; (і — спинний мозок.

Ромбоподібний мозок

Із вторинних мозкових пухирців ромбо-

подібного мозку (rhombencephalon) роз-

виваються: довгастий мозок (з додатково-

го мозку), міст і мозочок (із заднього моз-

ку)./Порожниною ромбоподібного мозку

є четвертий шлуночок.

Довгастий мозок (myelencephalon,

medulla oblongata, bulbus) (див. мал. 229,

230) в еволюції хордових є одним з най-

давніших утворів головного мозку. Це

ЖИТТЄВО

важливий

відділ

центральної не-

рвової системи хребетних: f ньому розта-

шовані центри дихання, кровообігу, ков-

тання тощо. \

Довгастий мозок є безпосереднім про-

довженням спинного мозку; схожий на

молоду цибулину (bulbus). Нижня його

межа проходить на рівні великого отвору

потиличної кістки, а зверху і спереду відго-

роджений від моста глибокою поперечною

борозною.

По передній поверхні проходить пере-

дня серединна щілина (fissura mediana

anterior) — продовження однойменної

щілини спинного мозку. З боків розташо-

вані масивні піраміди (pyramis medullae

oblongatae); їх відмежовують передньо-

бічні борозни. Частина нервових волокон

кожної піраміди переходить на протилеж-

ний бік, утворюючи перехрестя пірамід

(decussatio pyramidum). Назовні від піра-

міди (з кожного боку), в розвилці перед-

ньобічної борозни, розташована олива

(oliva).

На задній поверхні довгастого мозку

проходить задня серединна борозна (sulcus

medianus posterior) (див. мал. 235) —

продовження однойменної борозни спин-

ного мозку. Назовні від неї з коленого боку

розташований задній канатик спинного

мозку, який задньобічною борозною відго-

роджений від бічного канатика. Задньою

серединною борозною задній канатик ді-

литься на два пучки, які є продовженням

однойменних пучків спинного мозку: ме-

діальний тонкий пучок (fasciculus gracilis)

і назовні від нього клиноподібний (fas-

ciculus cuneatus). Піднімаючись догори,

задні канатики розходяться, відмежовую-

чи нижню половину ромбоподібної ямки

і разом з частиною бічних канатиків ут-

ворюють нижні мозочкові ніжки.

На верхніх кінцях тонкого й клинопо-

дібного пучків видно досить чіткі підви-

щення: тонкий горбок (tuberculum gracile)

та клиноподібний горбок (tuberculum си-

пе atum), всередині яких розташовані од-

нойменні ядра (nucll. gracilis et cuneatus).

У цих ядрах Закінчуються висхідні волок-

на заднього канатика відповідного боку.

Позаду оливи в межах бічного канатика з

кожного боку

ВИХОДЯТЬ

корінці язикоглот-

кового (п. glossopharyngeus), блукаючого

(п. vagus) і додаткового (п. accessorius)

нервів, а між пірамідою та оливою —

корінці під'язикового нерва (див. «Че-

репні нерви», с. 353).

Внутрішня будова довгастого мозку

порівняно із спинним помітно змінилась

головним чином через виникнення в ньо-

му центрів, які регулюють і координують

рухи (оливні ядра, сітчастий утвір), центрів