Свиридов О.І. Анатомія людини

Подождите немного. Документ загружается.

Травна система 19 l

хою. Якщо пазуха велика, добре розвину-

та, то вони дуже близько підходять до її

нижньої стінки. Корінь другого верхньо-

го малого кутнього зуба часто відмежову-

ється від порожнини пазухи тонким шаром

кістки (2 — 3 мм). Надзвичайно рідко дно

зубної альвеоли, в якій міститься язиковий

корінь цього зуба, випинається на нижній

стінці пазухи в її порожнину й відмежо-

вується тільки слизовою оболонкою.

Корені великих кутніх зубів можуть

розташовуватись щодо верхньощелепної

пазухи по-різному. Часто верхівки коренів

проникають через дно пазухи до її порож-

нини її відділені від неї лише слизовою

оболонкою. Найчастіше це трапляється з

першими та другими великими кутніми

зубами; за ними йдуть другі малі кутні й

треті великі кутні. Якщо у верхньоще-

лепній пазусі розвивається запальний про-

цес, то в нього можуть втягуватись зуби

верхньої щелепи і, навпаки, запальний про-

цес із зубів може переходити на слизову

оболонку верхньощелепної пазухи (сину-

снт одонтогенного походження).

До стінки каналу нижньої щелепи мо-

жуть підходити впритул верхівки коренів

другого її третього нижніх великих кутніх

зубів.

Кровопостачання зубів верх-

ньої і нижньої щелеп забезпечують гілки

верхньощелепної артерії. До зубів верх-

ньої щелепи від верхньощелепної артерії

(перед ЇЇ входом у крпло-піднебінну ямку)

відгалужується задня верхня альвеоляр-

на артерія (a, alveolaris superior poste-

rior), її гілки через однойменні отвори у

горбі верхньої щелепи проникають до

задніх кутніх зубів, ясен і альвеол, віддаю-

чи їм гілки (rr. dentales, gindivales, inter-

alveolares). Зубні гілки підходять до вер-

хівок коренів зубів і через отвори у вер-

хівках проникають у пульпу зуба. До пе-

редніх зубів верхньої щелепи несуть кров

передні верхні альвеолярні артерії (аа.

alveolares superiores anteriores) -• гілки

підочноямкової артерії (a. infraorbitalis),

які вона віддає, проходячи в нпжиьоочно-

ямковому каналі.

Нижня альвеолярна артерія (a. alveolaris

inferior), яка відходить від щелепного

відділу верхньощелепної артерії, огинаючи

шийку нижньої щелепи, через for. тап-

dibulae вступає в канал нижньої щелепи і

віддає гілки до зубів, ясен і альвеол ниж-

ньої щелепи. Виходить з каналу через підбо-

рідний отвір (for. mentale) під назвою

a. mentalis і постачає кров'ю м'які тканини

підборіддя і нижньої губи, з'єднуючись з

нижньою губною (a. labialis inferior) і

підпідборідною артеріями (a. submentalis).

Поруч з артеріями ідуть однойменні

вени, якими венозна кров відтікає із зубів

до крилоподібного венозного сплетення.

Л і м ф о в і д т і к відбувається через

лімфокапілярну мережу в пульпі зубів і

яснах верхньої та нижньої щелеп, яка фор-

мує відвідні лімфатичні судини, що тяг-

нуться спочатку до найближчих регіо-

нариих, а потім і до більш віддалених

лімфатичних вузлів. Від зубів верхньої

щелепи лімфатичні судини відводять лім-

фу спочатку в глибокі привушні, підниж-

ньощелепні та заглоткові лімфатичні вуз-

ли. Найблилсчпми регіонариими лімфатич-

ними вузлами для зубів нижньої щелепи

є підборідні та піднижньощеленні. Звідти

лімфа виносними судинами надходить до

глибоких шийних лімфатичних вузлів, які

зосереджені в передніх і бічних ділянках

шиї.

Іннервація. Зуби верхньої і ниж-

ньої щелеп іннервуються гілками трійчас-

того нерва (п. trigeminus). До зубів верх-

ньої щелепи тягнуться верхні альвеолярні

нерви (пп. alveolares superiores), які відхо-

дять від підочноямкового нерва (п. infra-

orbitalis) — найбільшої гілки верхньоще-

лепного нерва (;?. maxillaris) (другої гілки

трійчастого нерва). Верхні альвеолярні

нерви віддають такі гілки: передні (rr. al-

veolares superiores anteriores), середню

(r. alveolaris superior medius), задні (rr. al-

veolares superiores posteriores). У товщі

альвеолярного відростка верхньої щелепи

усі гілки верхніх альвеолярних нервів

утворюють верхнє зубне сплетення (plexus

dentalis superior), від якого відходять

верхні зубні та ясенні гілки (rr. dentales

superiores, rr. gingivales superiores).

Зуби нижньої щелепи іннервуються

третьою гілкою трійчастого нерва — ниж-

192 ВЧЕННЯ ПРО ВНУТРІШНІ ОРГАНИ (СПЛАНХНОЛОГІЯ)

ньощелепним нервом (п. mandibularis).

Від нього відгалужується нижній альвео-

лярний нерв (72. alveolaris inferior) (чут-

ливий), який у каналі нижньої щелепи

віддає гілочки, що формують у товщі ще-

лепи нижнє зубне сплетення (plexus den-

talis inferior). Від цього сплетення відхо-

дять гілки до нижніх зубів (rr. dentales

inferiores) і нижніх ясен (rr. gingivales

inferiores), іннервуючи зуби і тканини

нижньої щелепи, що їх оточують.

Власне порожнина рота

Власне порожнина рота (cavitas oris

•~~^ртщі&) обмежена спереду та з боків яс-

нами і зубними дугами, згори — піднебін-

ням, знизу — язиком і парними щеленно-

під'язиковим і підборідно-під'язиковим

м'язами, позаду через зів переходить у ро-

тову частину глотки.

Коли рот закритий, верхня поверхня

язика торкається піднебіння, і власне по-

рожнина рота набуває вигляду щілинно-

го простору між ними. У новонародже-

них і дітей перших місяців життя власне

порожнина рота маленька, коротка й низь-

ка внаслідок слабкого розвитку альвеоляр-

них відростків і тіла нижньої щелепи.

З розвитком альвеолярних відростків і

ростом зубів порожнина рота збільшується

і в 17 — 20 років досягає нормальної фор-

ми і розмірів.

Піднебіння (palatum) роз'єднує порож-

нину носа й власне порожнину рота, утво-

рюючи її верхню стінку. Піднебіння (див.

мал. 133) складається з двох частин: пе-

редньої (більшої) — твердого піднебіння

і задньої (меншої) — м'якого піднебіння.

Бічні відділи піднебіння розвиваються

на основі двох верхньощелепних відрост-

ків (верхні відростки І глоткової дуги), а

середні — внаслідок росту двох носових

відростків, з яких починається розвиток

передніх відділів верхньої губи і двох

різцевих кісток.

Тверде піднебіння (palatum durum)

займає дві третини піднебіння. Його ос-

нову формують тверді піднебінні відрост-

ки верхніх щелеп і горизонтальні плас-

тинки піднебінних кісток.

Наприкінці другого місяця ембріогене-

зу у верхній щелепі з'являються піднебінні

виступи, які ростуть у горизонтальній пло-

щині назустріч один одному, формуючи

піднебінні відростки. Щілина між правим

і лівим піднебінними відростками посту-

пово зменшується. Перед зрощенням від-

ростків МІЖ ними спереду вклинюється

серединний носовий відросток трикутної

форми, який бере участь у побудові носо-

вої перегородки та різцевої частини твер-

дого піднебіння і відповідає жолобкові

верхньої губи. Зростаючись з верхньоще-

лепними відростками, він замикає вхід у

порожнину рота зверху і спереду. Одно-

часно з утворенням піднебіння росте носо-

ва перегородка, яка з'єднується з його верх-

ньою поверхнею. Так відбувається відок-

ремлення правої і лівої частин носової по-

рожнини з одночасним відокремленням

усієї порожнини носа від порожнини рота.

Піднебінні відростки верхньої щелепи

після народження дитини можуть не зрос-

тися; у цьому випадку утворюється різної

форми та розмірів природжений дефект

твердого піднебіння (palatum fissum) —

розщеплене піднебіння. Якщо не зрос-

тається носовий відросток з верхньоще-

лепними, то дефект називається розщеп-

ленням губ (fissio labialis, s. shistocheilia)

(заяча губа). Через те що носовий відрос-

ток повинен зростися з верхньощелепни-

ми з обох боків серединної лінії, дефект

може бути двобічним, однобічним і сере-

динним.

Форма та розміри піднебіння мають

значні індивідуальні коливання, тому в

разі пластичних операцій з приводу при-

роджених дефектів піднебіння і верхньої

губи визначають такі індекси: широтний і

висотний кісткового піднебіння, широтний

альвеолярний верхньої щелепи. Розраху-

нок роблять за формулою І, С Курдіна:

; ь • юо

і = ,

де / — індекс; а — більша величина; b —

менша величина.

За широтним альвеолярним індексом

розрізняють такі форми верхньої щеле-

пи: доліхоуранічну (< 109,9); мезоура-

Травна система 193

нічну (110 — 114,9); брахіуранічну (>115);

за широтним індексом кісткового піднебін-

ня: лептостафілічну (<79,9); мезостафі-

лічну (80 — 84,9); брахістафілічну (>851);

за висотним індексом кісткового піднебін-

ня: хаместафілічну (<27,9); ортостафіліч-

ну (28 — 39,9); гіпсістафілічну (>4).

У межах твердого піднебіння слизова

оболонка товста, не має м'язової пластин-

ки, міцно зрощена з окістям кісткового

піднебіння. Спереду поруч з верхніми

різцями слабко помітні поперечні піднебін-

ні складки слизової оболонки — рудимен-

ти поперечних складок твердого піднебін-

ня переважної більшості ссавців (найбіль-

ше вони виявлені у хижаків). Крім того,

по серединній лінії досить добре видно

поздовжній шов — шов піднебіння (і слід

зрощення двох різцевих кісток), на перед-

ньому кінці якого міститься різцевий со-

сочок (papilla incisiva).

Слизова оболонка блідо-рожевого ко-

льору, її власна пластинка містить потужні

пучки колагенових волокон, які перепліта-

ються між собою і зростаються з окістям,

що властиво для тих ділянок, де слизова

оболонка особливо міцно зрослася з кіст-

ками, зокрема в ділянці шва. В інших міс-

цях між слизового оболонкою та окістям

міститься незначний прошарок жирової

тканини. У середньому та бічних відділах

твердого піднебіння під слизовою оболон-

кою містяться піднебінні слинні залози, у

бічних — основні кровоносні судини й нер-

ви, які проходять через піднебінні отво-

ри. В цих ділянках жирової тканини

більше, ніж у середніх відділах піднебін-

ня, завдяки чому слизова оболонка більш

рухлива.

М'яке піднебіння (palatum molle) утво-

рює задню третину піднебіння; складає-

ться з піднебінного апоневрозу, слизової

оболонки, м'язів, містить слинні залози та

лімфоїдну тканину. Піднебінний апонев-

роз прикріплюється до заднього краю го-

ризонтальних пластинок піднебінних

кісток. Слизова оболонка є продовжен-

ням слизової оболонки твердого піднебін-

ня і порожнини носа. Перша вкрита бага-

тошаровим плоским епітелієм, який не ро-

говіє, друга — псевдобагатошаровим вій-

частим епітелієм. Передня частина м'я-

кого піднебіння розташована горизонталь-

но, вона менш рухлива, задня — рухлива,

у розслабленому стані звисає майже вер-

тикально, утворюючи піднебінну завіску

(velum palatinum). Задній край м'якого

піднебіння обмежує зів, що веде до рото-

вої частини глотки. По середній лінії цьо-

го краю звисає невеликий заокруглений

відросток — піднебінний язичок (uvula

palatina) (див. мал. 133). Під слизовою

оболонкою м'якого піднебіння, з боку по-

рожнини рота, розташована велика кіль-

кість піднебінних слинних залоз (gil. ра-

latinae), основна маса яких міститься в

бічних відділах піднебіння.

У товщі м'якого піднебіння розташо-

вані посмуговані м'язи.

М'яз — натягач піднебінної завіски

(т. tensor veli palatini) парний; почи-

нається від човноподібної ямки крилоподіб-

ного відростка клиноподібної кістки і хря-

ща слухової труби, спускається донизу, пе-

реходить у сухожилок, який перекидається

через гачок медіальної пластинки крило-

подібного відростка. Звідси м'яз повер-

тається під прямим кутом до серединної

площини і з'єднується з однойменним м'я-

зом другої сторони, утворюючи невеликий

піднебінний апоневроз. М'яз розвивається

з І глоткової дуги.

Функція. Натягує м'яке піднебіння

в поперечному напрямку, розширює слу-

хову трубу.

Іннервація: нижньощелепний нерв.

М'яз — підіймач піднебінної завіски

(т. levator veli palatini) парний. Відхо-

дить від нижньої поверхні кам'янистої

частини скроневої кістки перед зовнішнім

отвором сонного каналу та хряща слухо-

вої труби. Далі, будучи розташованим по-

заду попереднього м'яза, йде навскіс до-

низу вперед і вплітається у товщу м'яко-

го піднебіння.

Функція. Піднімає м'яке піднебін-

ня, звужує слухову трубу.

Іннервація: гілки блукаючого нер-

ва, що виходять із глоткового сплетення.

М'яз язичка (т. uvulae) непарний. По-

чинається від задньої носової ості та підне-

бінного апоневрозу, прямує назад і дони-

7 Ошридов

194 ВЧЕННЯ ПРО ВНУТРІШНІ ОРГАНИ (СПЛАНХНОЛОГІЯ)

зу, закінчується в товщі кінчика піднебін-

ного язичка.

Функція. Під час двобічного скоро-

чення тягне язичок догори й назад, скоро-

чуючи його, при односторонньому —змі-

щує убік.

Іннервація: глоткові гілки блукаю-

чого нерва.

Піднебінно-язиковий м'яз (т. palato-

glossus) парний. Починається у вигляді

вузької тонкої смужки від бічного краю

кореня язика, піднімається догори і при-

середиьо, утворюючи піднебінно-язикову

дужку, закінчується в піднебінному апо-

неврозі.

Функція. Звужує зів, опускає м'яке

піднебіння донизу, наближаючи до задньої

частини спинки язика.

Іннервація: глоткові гілки блука-

ючого нерва.

Піднебінно-глотковий м'яз (т. palato-

pharyngeus) парний. Починається у вигляді

трапецієподібного тяжа від м'язових пучків

задньої поверхні гортанної частини глотки

та від заднього краю пластинки щитоподіб-

ного хряща. Піднімається дугою догори і

присередньо в товщі піднебінно-глоткової

дужки, закінчується серед м'язових пучків

м'якого піднебіння та його апоневрозу.

Функція. Звужує зів, опускає підне-

бінну завіску, підтягує глотку і гортань

догори.

Іннервація: блукаючий нерв.

Основна функція м'якого піднебін-

ня — тимчасове герметичне закриття но-

сової частини глотки в момент проходжен-

ня їжі або рідини з порожнини рота в по-

рожнину глотки. Піднебінна завіска також

сприяє модуляції голосу під час розмови

і співу.

Кровопостачання м'якого

піднебіння здійснюється гілками лицевої,

верхньощелепної та висхідної глоткових

артерій, а венозна кров відтікає одноймен-

ними венами. Лімфа відводиться

в глибокі шийні та заглоткові лімфатичні

вузли.

Порожнина рота з'єднується з глоткою

через зів (fauces). Перешийок зіва (isth-

mus faucium), обмежений зверху піднебін-

ною завіскою, знизу коренем язика, з бо-

ків — двома (передньою і задньою) склад-

ками слизової оболонки — дужками (див.

мал. 133). Передня піднебінно-язикова

дужка (arcus palatoglossus) проходить від

основи піднебінного язичка вперед і до-

низу, до слизової оболонки краю язика,

вкриваючи однойменний м'яз. Задня

піднебінно-глоткова дужка (arcus palato-

pharyngeus) також вкриває однойменний

м'яз і, почавшись від піднебінного язичка,

спускається донизу назад по задньобічній

поверхні гортані і губиться в слизовій

оболонці бічної стінки глотки.

Між дужками з кожного боку є мигда-

ликова ямка (fossa tonsillaris) (мигдали-

кова пазуха) трикутної форми, де містить-

ся піднебінний мигдалик.

Кожен (правий і лівий) піднебінний

мигдалик (tonsilla palatina) (див. мал.

133) має майже напівеліптичиу форму

розмірами (20 —25)х(15 —20)х(12 —

15) мм і є скупченням лімфоїдної ткани-

ни, вкритої епітелієм. Розміри мигдалика

коливаються і залежать від його стану, віку

та індивідуальних особливостей. Вільна

(присередня) поверхня мигдалика горбис-

та, вкрита багатошаровим плоским незро-

говілим епітелієм і пронизана численни-

ми сліпими епітеліальними заглиблення-

ми — мигдаликовими ямочками, або миг-

даликовими криптами. Лімфоїдна ткани-

на в піднебінному мигдалику розташова-

на дифузно та у вигляді вузликів. Бічна

латеральна поверхня мигдалика вкрита

щільною фасцією, яка з'єднує його з стін-

кою глотки. Поблизу, на відстані 1 — 1,5 см,

проходить внутрішня сонна артерія.

Язик (lingua, glossa) (мал. 137) міс-

титься на дні порожнини рота. Це м'язо-

вий орган, вкритий зверху, з боків і част-

ково знизу слизовою оболонкою.

Язик формується з парних і непарних зачатків

слизової оболонки. Парні бічні зачатки з'явля-

ються на п'ятому тижні ембріонального періоду

у вигляді двох стовщень на внутрішній поверхні

І —II глоткових (зябрових) дуг. Ці стовщення з

покривного епітелію та проліферуючої паренхі-

ми називаються бічними язиковими горбками, які

зростаються по серединній лінії. У дорослої

людини місце зрощення є серединною борозною

язика (sulcus medianus linquae). З горбків роз-

вивається передній відділ язика, який зростаєть-

Травна система 195

ся із заднім по V-подібній пограничній борозні.

На стику серединної і пограничної борозен, між

тілом і коренем язика, розташований сліпий

отвір — залишок редукованої щитоязикової про-

токи. Задній відділ язика (за пограничною бо-

розною) розвивається з II, III і IV глоткових дуг.

Між бічними горбками з'являються переднє

й заднє підвищення. Ці зачатки слизової оболон-

ки зростаються дуже рано й щільно. Однак зали-

шається безпомилковий орієнтир — сліпий отвір,

що утворюється на місці трубчастого виросту з дна

первинної глотки, з якого розвивається в подаль-

шому перешийок щитоподібної залози. У цьому

місці зростаються І і II вісцеральні дуги.

Розрізняють передні, вільні частини —

верхівку (арех Ііпдиае) та частково тіло

язика (corpus Ііпдиае) — і задню, зв'язану

з нижньою щелепою та сусідними органами

частину, або корінь язика (radix Ііпдиае).

Язик має спинку язика (dorsum Ііпдиае),

нижню поверхню (facies inferior Ііпдиае)

(див. мал. 137) та два краї. На спинці на

межі між тілом і коренем видно погра-

ничну борозну язика (sulcus terminalis

Ііпдиае), що має обриси кута, відкритого

вперед. По серединній лінії поблизу кута

борозни міститься сліпий отвір язика (for.

се сит Ііпдиае).

Слизова оболонка спинки язика на всьо-

му її протязі товста, груба, непрозора, міцно

зрощена з м'язами і спереду від погранич-

ної борозни вкрита різної форми сосочка-

ми (papillae linguales), які зумовлюють

нерівномірність рельєфу язика.

Ниткоподібні сосочки (pupillae filifor-

mes) — найчисленніші; вони вкривають

усю спинку язика. Найдрібніші з них —

до 0,3 мм. Конічні сосочки (papillae corn-

eae) відрізняються від них формою. Гри-

боподібних сосочків (papillae fungiformes)

небагато, їх більше на кінчику язика, мен-

ше — на його бічних поверхнях. Грибо-

подібні сосочки більші за ниткоподібні —

заввишки до 2 мм, діаметр до 1 мм; фор-

ма відповідає назві. Сосочки містять сма-

кові бруньки. Епітелій, що вкриває нит-

коподібні сосочки, має схильність до зро-

говіння. При деяких захворюваннях про-

цес відторгнення зроговілих клітин епіте-

лію може затримуватись, язик стає біляс-

тим внаслідок утворення шару зроговіло-

го епітелію.

Мал. 137. Язик

(lingua)

(вид зверху):

/ — radix linguae; 2 — tonsilla palatina; З — tonsilla lingualis;

4 — sulcus terminalis; 5 — papillae fungiformes; б — corpus

linguae; 7 — dorsum linguae; S — sulcus mcdianus linguae;

9 — apex linguae; 10 — papillae filiformes; 11 — papillae

vallatac; 12 — papillae foliatac; 13 — epiglottis; 14 — plica

vestibularis; 15 — plica vocalis; 16 — rima glottidis.

Жолобуваті (оточені валиком) сосочки

(papillae valatae) (6—12) містяться між

тілом і коренем язика, перед пограничною

борозною. їх добре видно (у поперечни-

ку до 3 мм). Сосочок складається з цен-

трального підвищення, валика, що його ото-

чує, та жолобка між ними. У товщі епіте-

лію бічних поверхонь і валика лсолобува-

того сосочка міститься багато смакових

бруньок. Листоподібні сосочки (papillae

foliatae) добре розвинуті лише в дітей.

Довжина цих сосочків досягає 5 мм. Вони

розташовані групами уздовж країв язи-

ка. В епітелії бічних частин сосочка міс-

тяться смакові бруньки, між ними — про-

токи залоз. У дорослих листоподібні со-

сочки редуковані і на їх місці, а також на

місці слинних залоз розвивається жирова

і лімфоїдна тканини.

Усі сосочки розташовані безладно, за

винятком найбільших жолобуватих со-

сочків, які містяться дещо спереду та па-

ралельно пограничній борозні (див. мал.

196 ВЧЕННЯ ПРО ВНУТРІШНІ ОРГАНИ (СПЛАНХНОЛОГІЯ)

137). Дозаду від пограничної борозни на

слизовій оболонці кореня язика є скуп-

чення лімфоїдпих фолікулів — язиковий

мигдалик (tonsilla lingualis). Поодинокі

лімфоїдні вузлики (noduli limphoidei)

трапляються в товщі слизової оболонки

язика.

Нижня поверхня язика прилягає до дна

порожнини рота і вільна тільки в передній

частині. В більшу задню частину впліта-

ються посмуговані м'язи, які починають-

ся на кістках поза язиком з обох боків.

Поверхня вкрита слизовою оболонкою на

протязі передньої третини язика. Тут вона

тонка, рухома, прозора і завдяки пухкому

з'єднанню з м'язами язика утворює склад-

ки. Найчіткіші з них: складка, розташо-

вана по серединній лінії і спрямована від

нижньої поверхні язика до заднього краю

ясен верхньої щелепи, — вуздечка язика

(frenulum linguae); парна торочкувата

складка, що йде паралельно краю язика;

парна складка, яка вкриває протоку під'я-

зикової залози і закінчується поблизу вуз-

дечки язика під'язиковим сосочком (див.

мал. 137).

М'язи язика (rnusculi linguae)

належать до посмугованих. Вони викону-

ють дуже складні рухи, особливо під час

артикуляції. Складаються з пучків м'я-

зових волокон, які проходять у трьох вза-

ємно перпендикулярних напрямках: по-

перечному, поздовжньому, вертикальному.

Залежно від початку і прикріплення м'я-

зи язика поділяють на власні, або внут-

рішні, пучки яких починаються й закінчу-

ються в товщі язика (верхній поздовлшіїї,

нижній поздовжній, поперечний і верти-

кальний) та м'язи, які починаються поза

язиком на кістках скелета і вплітаються в

язик (підборідно-язиковий, під'язиково-

язиковий, шило-язиковий). Перша група

м'язів змінює форму язика, друга — його

положення.

Залежно від виконуваної функції м'я-

зи язика поділяють на такі групи: 1) м'я-

зи, які сплощують і видовжують язик (вер-

тикальний, підборідно-язиковий); 2) м'я-

зи, що вкорочують язик і піднімають його

догори (верхній і нижній поздовжні, шило-

язиковий); 3) м'язи, які вкорочують язик,

опускають його кінчик донизу, а при од-

нобічному скороченні відводять його вбік

(під'язиково-язиковий, поперечний). М'я-

зи розташовані симетрично по обидва боки

від серединної волокнистої перегородки

язика (septum linguae).

Перегородка розміщена вертикально в

стріловій площині, і їй на спинці язика

відповідає серединна борозна. Між м'я-

зами розташовані жирова основа, язикові

слинні залози, зосереджені біля верхівки

язика, а також з країв і біля кореня язика.

Верхній поздовжній м'яз (т. longi-

tudinalis superior) — парний; лежить під

слизовою оболонкою. Починається у товщі

кореня язика кількома пучками — від

малих рогів під'язикової кістки та перед-

иьонижньої поверхні надгортанника, закін-

чується у товщі верхівки язика.

Функція. Скорочує язик, піднімає

його верхівку, при однобічному скороченні

відводить убік.

Нижній поздовжній м'яз (т. longi-

tudinalis inferior) — парний; проходить

у нижніх відділах язика між під'язиково-

язиковим (ззовні) і підборідно-язиковим

м'язами. Починається в товщі кореня язи-

ка від сполучнотканинних перетинок між

окремими м'язами, прикріплюється до язи-

кової фасції в ділянці верхівки язика.

Функція. Скорочує язик, опускає

його верхівку донизу, вигинає спинку; при

однобічному скороченні зміщує язик убік.

Поперечний м'яз язика (т. transversus

linguae) — парний; починається від пере-

городки язика. Пучки волокон ідуть по-

перечно між м'язовими волокнами підбо-

рідно-язикового верхнього і нижнього

поздовжніх м'язів. Верхні пучки прикріп-

люються до язикового апоневрозу у верх-

ньолатеральних відділах язика. Глибші

пучки перехрещуються з пучками воло-

кон під'язиково-язикового м'яза й при-

кріплюються до країв язика. Від задньо-

го відділу м'яза відходять пучки волокон,

які приєднуються до піднебінно-язиково-

го та піднебінно-глоткового м'язів і досяга-

ють м'якого піднебіння та стінки глотки.

Функція. Піднімає спинку язика,

зменшує його шшеречний розмір, бере

участь у звуженні зіва і глотки.

Травна система 197

Вертикальний м'яз язика (т. verticalis

linguae) — парний; проходить переважно

в бічних відділах язика; починається від

язикового апоневрозу в ділянці спинки язи-

ка, спускається вертикально донизу серед

волокон інших м'язів і прикріплюється до

апоневрозу на нижній поверхні язика.

Функція. Сплощує й видовжує язик,

формує поздовжній жолобок на його

спинці.

Підборідно-язиковий м'яз (т. депіо-

glossus) (мал. 138) — парний; починає-

ться на підборідній ості нижньої щелепи

віялоподібним м'язовим пластом, іде на-

зад і догори по боках перегородки язика.

Прикріплюється до язикового апоневро-

зу на спинці язика. Волокна цього м'яза

частково зливаються з поздовжніми і вер-

тикальними м'язами язика.

Функція. Висовує язик вперед (за

порожнину рота), при однобічному скоро-

ченні зміщує кінчик язика у протилеж-

ний бік.

Під'язиково-язиковий м'яз (т. hyo-

glossus) — парний; починається на вели-

ких рогах і верхньобічних відділах тіла

під'язикової кістки, піднімається догори,

переплітається з волокнами вертикально-

го м'яза, досягає язикового апоневрозу

і вплітається в бічні відділи кореня язи-

ка. Волокна заднього відділу м'яза при-

кріплюються до апоневрозу на спинці язи-

ка. Досить часто в під'язиково-язиково-

му м'язі виявляють самостійний, Непостій-

ний за розмірами пучок м'язових волокон,

який починається на малих рогах під'язи-

кової кістки, а прикріплюється до язико-

вого апоневрозу на спинці язика. Його

називають малоріжково-язиковим м'язом'

(т. chondroglossus).

Функція. Сплощує язик, відтягує

його донизу іі назад.

Шилопід'язиковий м'яз (т. styloglos-

sus) — парний; починається на шилопо-

дібному відростку скроневої кістки та шн-

ло-нижньощелепній зв'язці. Спускається

донизу, вперед і присередньо, віялоподіб-

но вплітається у бічні відділи язика, на-

зовні від під'язиково-язикового м'яза, де

переплітається з пучками поперечного

м'яза язика.

Мал. 138. Порожнини рота, носа, глотки і гортані

(стріловий розпил):

/ — cavitas nasi; 2 — palatum durum; і — palatum mollc;

4 — sinus Sphenoidal.s; 5 — ostium pharyngcum tubac

audit! yac; 6' — tonsilla pharyngeal is; 7 — atlas (arcus anterior);

8 — uvula palatina; 9 — tonsilla palatina; 10 — epiglottis;

// — cartilago cricoidea; 12 — esophagus; 13 — trachea; 14 —

carti{ago thyroidca; 15 — oshyoideum: 16 — m. gcnioglossus;

17 — vcstibulum oris; 18 — cavitas oris proprium.

Функція. Відтягує язик догори й на-

зад.

Піднебінно-язиковий м'яз (ш. pala-

toglossus) (див. с. 194).

Рухова функція язика різно-

манітна. Передусім язик бере участь у

прийманні, розжовуванні та ковтанні їжі

й очищенні слиною порожнини рота. Крім

того, язик виконує рухові елементи вираз-

ного мовлення, що є якісним надбанням

людини. Язик є органом смаку і дотику

(детальніше див. «Органи чуття», с. 373),

виконує функцію слиновідділення (слинні

залози), загальну захисну функцію (язи-

ковий мигдалик).

198 ВЧЕННЯ ПРО ВНУТРІШНІ ОРГАНИ (СПЛАНХНОЛОГІЯ)

Мал. 139. Залози рота (gil. oris):

1 — gl. parotidca; 2 — ductus parotidcus; 3 — gl. parotidca

acccssoria; 4 — ni. buccinator; 5 — gil. buccalcs; 6 — gil.

labiales; 7 — labium superius; S — gil. linguales; 9 — labium

infcrius; 10 — carúncula sublingualis; // — ductus sublingualis

major; 12 — ductus sublinguales minor; 13 — mandíbula; 14 —

m. genioglossus; /5 — m. digastricus; 16 — gl. sublingualis;

17 — ductus submandibularis; IS — gl. submandibularis; 19 —

mandibula; 20 — m. masseter.

Беручи до уваги зональну іннерва-

ц і ю слизової оболонки язика, можна зро-

бити висновок, що вона розвинулася з І, II,

III та IV глоткових дуг. Чутлива іннерва-

ція слизової оболонки передніх двох тре-

тин язика забезпечується трійчастим нер-

вом (V), смакова — лицевим нервом (VII).

Чутлива і смакова іннервація слизової

оболонки задньої третини язика здійс-

нюється язикоглотковим нервом (IX), чут-

лива іннервація кореня язика — волок-

нами блукаючого нерва (X). Іннервацію

м'язів забезпечує під'язиковий нерв.

Кровопостачання язика відбу-

вається за рахунок язикової артерії (відтік

крові — однойменна вена до внутрішньої

яремної вени). Лімфа відтікає в підбо-

рідні та піднижньощелепні, а від кореня

язика — в позаглоткові лімфатичні вузли.

Залози рота (glandulae oris) — складні

альвеолярні або трубчасто-альвеолярні, що

мають кінцеві відділи та вивідні протоки.

Кінцеві відділи залоз виділяють три види

секрету: 1) серозний (привушна, язикові

залози); 2) слизовий (язикові, під'язико-

ва, піднебінні); 3) змішаний (щічні, язи-

кові, губні, піднебінні, піднижньощелепна).

Залози, які виробляють слину, викону-

ють екзо- та ендокринну функції. Екзо-

кринна функція залоз полягає в тому, що

в порожнину рота постійно виділяється

слина, до складу якої входить вода (близь-

ко 99 %), органічні та неорганічні речовини,

ферменти; ендокринна функція — у складі

слини є біологічно активні речовини. По-'

стійне зволоження слизової оболонки по-

рожнини рота сприяє артикуляції.

Розрізняють малі й великі слинні зало-

зи. До малих слинних залоз

(gil. salivariae minores) належать губні

залози (gil. labiales), щічні (дії. buccales),

кутні (gil. molares), піднебінні (дії. ра-

latinae), язикові (gil. linguales). Найчис-

леннішими серед них є губні та піднебінні.

Малі слинні залози локалізуються в товщі

слизової оболонки та підслизової основи.

Великі слинні залози пар-

ні. Це — привушні, піднижньощелепні та

під'язикові залози. Вони розташовані поза

порожниною рота і зв'язані з нею вивід-

ними протоками. Залози виділяють сероз-

ний, слизовий або змішаний секрет.

Привушна залоза (gl. parotidca) (мал.

139) — найбільша із слинних залоз, має

масу до ЗО г, серозного типу, складна аль-

веолярна. Закладання залози відбувається

на 3-му тижні ембріонального розвитку.

У розташовану нижче мезенхіму вроста-

ють епітеліальні тяжі, з яких формуються

вивідні протоки. На 6-му місяці диферен-

ціюється капсула залози, на 4 —6-му почи-

нають розвиватися кінцеві відділи, в яких

на 8 —9-му місяці з'являється просвіт.

Більша частина залози міститься в за-

нижньощелепній ямці перед вушною ра-

ковиною, за жувальним м'язом.

У привушній залозі розрізняють поверх-

неву частину (pars superficialis) і глибо-

ку (pars profunda), а також відростки.

Верхній відросток залози може досягати

виличної дуги й заходити під неї, задній

росте в бік хрящової частини зовнішньо-

Травна система 199

го слухового ходу й соскоподібного від-

ростка, передній лежить на зовнішній по-

верхні жувального м'яза. Нижній відрос-

ток може доходити до кута нижньої ще-

лепи, глибокий — до бічної стінки глотки.

Привушна залоза складається з неве-

ликих часточок, вкрита щільною власною

фасцією, від якої відходять численні від-

ростки всередину, відділяючи часточки

одну від одної. На верхівках відростків

капсула стоншується, утворюючи іноді в

цих місцях природжені дефекти. У ви-

падку гнійних запальних процесів у за-

лозі через ці дефекти гній може проника-

ти в різні ділянки лиця і шиї; найнебез-

печнішим є проривання гною з глибокого

відростка в навкологлотковий простір.

Через привушну залозу проходить зов-

нішня сонна артерія, лицевий нерв, заниж-

ньощелепна вена і вушно-скроневі нерви.

Під час операції на залозі обов'язково

потрібно враховувати розташування гілок

лицевого нерва, які проходять радіально

на лице від вушної часточки.

Вивідна привушна протока (ductus ра-

rotideus) відходить від залози біля її пе-

редньоверхнього краю, прямує вперед па-

ралельно до виличної дуги й на 1 — 1,5 см

нижче від неї спочатку по зовнішній по-

верхні жувального м'яза, а потім щічно-

го. Пройшовши крізь щічний м'яз, прото-

ка відкривається на щічній поверхні сли-

зової оболонки присінка рота на рівні

другого верхнього великого кутнього зуба.

Довжина привушної протоки становить

близько 7 см, діаметр — 2 — 3 мм. її хід

може бути прямим, дугоподібним, Г-по-

дібним, звивистим, іноді протока може роз-

двоюватись. Рідко поруч з привушною

протокою на зовнішній поверхні жуваль-

ного м'яза міститься додаткова привушна

залоза (gl. parotidea accessoria), протока

якої впадає у привушну.

Кровопостачання: гілки поверх-

невої скроневої і задньої вушної артерій;

венозна кров повертається через заниж-

ньощелепну вену. Лімфовідтік —

у поверхневі та глибокі лімфатичні вузли

привушної залози.

Іннервація: чутлива — волокна

вушно-скроневого нерва; парасимпатич-

на — післявузлові волокна вушного вуз-

ла, які прямують до залози в складі того

самого вушно-скроневого нерва (передвуз-

лові волокна — від нижнього слинови-

дільного ядра язико-глоткового нерва у

складі малого кам'янистого нерва); сим-

патична — післявузлові волокна від зов-

нішнього сонного сплетення (з верхнього

шийного симпатичного вузла).

Підпижньощелепна залоза (gl. sub-

mandibularis) (див. мал. 139) — складна

альвеолярна, місцями трубчасто-альвео-

лярна; маса 10 — 15 г. За характером сек-

рету змішана, тобто серозно-слизова. За-

кладається на 6-му тижні, кінцеві відділи

формуються на 16-му, секреція в кінце-

вих відділах починається на 4-му місяці

ембріогенезу. Розташована в піднижньо-

щелепному трикутнику, у своєму ложі,

обмеженому зверху щелепно-під'язиковим

м'язом, вкритим поверхневим листком

власної фасції шиї, спереду і збоку — тілом

нижньої щелепи, знизу — поверхневим

листком власної фасції шиї. Залоза міс-

титься в капсулі, утвореній роздвоєним

поверхневим листком власної фасції шиї.

Верхньозовнішньою поверхнею залоза

прилягає до підиижньощелепної ямки на

внутрішній поверхні нижньої щелепи, зза-

ду — до заднього черевця двочеревцевого

м'яза і до шило-під'язикового, спереду —

до переднього черевця двочеревцевого

м'яза. Внутрішня поверхня залози тор-

кається під'язиково-язикового та частко-

во підборідно-під'язикового м'язів. Зго-

ри задній край залози підходить до при-

вушної слинної залози (відокремлений від

неї фасціальною капсулою). Передня час-

тина залози у вигляді невеликого від-

ростка лежить на задньому краї щелепно-

під'язикового м'яза. У цьому місці від

залози відходить піднижньощелепна про-

тока (ductus submandibularts), прямуючи

вперед під слизовою оболонкою дна по-

рожнини рота, вздовж внутрішньої по-

верхні під'язикової залози й відкривається

разом з великою під'язиковою протокою

на під'язиковому сосочку (див. мал. 139)

поруч з вуздечкою язика.

Під'язикова залоза (gl. sublingualis)

(див. мал. 134, 139) розташована на дні

200 ВЧЕННЯ ПРО ВНУТРІШНІ ОРГАНИ (СПЛАНХНОЛОГІЯ)

порожнини рота на щелепно-під'язиково-

му м'язі. Це складна трубчасто-альвеоляр-

на залоза із слизовим типом секреції; маса

близько 5 г. Закладається на 8-му тижні

ембріогенезу у вигляді відростків ротових

кінців підпижньощелепних залоз. У до-

рослої людини залоза має овоїдну або

трикутну форму, складається з 5 —16 час-

точок, вкрита тонкою фасціальною капсу-

лою.

Велика під'язикова протока (ductus sub-

lingualis major) починається поблизу внут-

рішньої поверхні залози, прямує вздовж

неї і відкривається самостійно або разом

з протокою піднижньощелепної залози на

під'язиковому сосочку. Від окремих час-

точок-під'язикової залози, переважно в її

задньобічних відділах, відходить 18 — 20

малих під'язикових проток (ductus sublin-

guals minor es), які самостійно відкри-

ваються в порожнині рота на поверхні

слизової оболонки вздовж під'язикової

складки.

Іннервація обох залоз: чутливі во-

локна йдуть у складі язикового нерва, па-

расимпатичні післявузлові — від підниж-

иьощелепного вузла, передвузлові — з верх-

нього слиновидільного ядра лицевого нер-

ва, симпатичні післявузлові — від спле-

тення язикової артерії (з верхнього ший-

ного симпатичного вузла).

Кровопостачання: гілки язико-

вої та лицевої артерій (відтікає кров че-

рез гілки однойменних вен). Лімфо-

відтік — у підборідні та піднижньо-

щелепні лімфатичні вузли.

ГЛОТКА

Глотка (pharynx) (див. мал. 138) роз-

вивається в ранньому ембріогенезі з ділян-

ки головної кишки, яка відповідає третій,

четвертій і частково п'ятій глотковим (зяб-

ровим) дугам. У позаутробному періоді

життя людини глотка та її порожнина ма-

ють вигляд лійкоподібної, трохи сплюще-

ної спереду назад трубки, яка починаєть-

ся від зовнішньої основи черепа, перехо-

дячи у стравохід на рівні тіла CVI хреб-

ця. Довжина її у дорослої людини стано-

вить близько 12 см.

Глотка розташована безпосередньо пе-

ред шийним відділом хребтового стовпа,

вкритого глибокими шийними м'язами та

передхребтовою фасцією шиї. У глотці

розрізняють верхню, задню, дві бічні та

передню стінки. Верхньою стінкою є скле-

піння глотки (fornix pharyngis), міцно зро-

щене з основою черепа щільною сполуч-

нотканинною фасцією. Задня стінка, пух-

ка, відділена від передхребтової фасції шиї

клітковиною заглоткового простору, тяг-

неться донизу від склепіння вздовж хреб-

та. Бічні стінки глотки визначаються

лише у верхній частині поблизу склепін-

ня у вигляді бічних глоткових закутків

(recessus pharyngeus). Передня стінка

глотки майже повністю складається з ши-

роких отворів: у порожнину носа (хоа-

ни), рота (зів) і гортані (вхід до гортані).

Порожнину глотки (cavitas pharyngis)

поділяють на носову, ротову і гортанну.

Носова частина глотки (pars nasalis

pharyngis), верхня, обмежена зверху скле-

пінням глотки і знизу піднебінною завіс-

кою. Крім сполучення з порожниною носа

(через хоани) на кожній бічній стінці но-

сової частини є оточений трубним валком

глотковий отвір слухової труби (ostium

pharyngeum tubac auditivae), який веде в

барабанну порожнину.

Ротова частина глотки (pars oralis

pharyngis), середня, простягається від під-

небінної завіски до входу в гортань. Спе-

реду від надгортанника до кореня язика

тягнуться одна серединна і дві бічні язи-

ково-надгортанні складки (plicae glosso-

epiglotticae mediana et laterale). Ці склад-

ки між язиком і надгортанником утворю-

ють дві надгортанні долинки (valleculae

epiglotticac).

Гортанна, частина глотки (pars

laryngea pharyngis), нижня, розташована

позад гортані, біля нижнього краю персне-

подібного хряща переходить у стравохід.

Тут з боків біля входу в гортань є грушо-

подібні закутки (recessus piriformes). В них

часто (особливо в дітей) застряють риб'ячі

кістки, лушпиння насіння, горіхів та інші

дрібні сторонні предмети.

Стінка глотки складається з слизо-

вої, м'язової та адвентиціальної оболонок.