Свиридов О.І. Анатомія людини

Подождите немного. Документ загружается.

Травна система 201

Слизова оболонка носової частини глот-

ки вистелена війчастим епітелієм, ротової

й гортанної — багатошаровим плоским

незроговілим. Підслизова основа більш

виражена в носовій частині, а в ротовій і

гортанній слизова оболонка досить міцно

зрощена з м'язами глотки. У товщі сли-

зової оболонки та підслизової основи глот-

ки є велика кількість дрібних залоз, які

виробляють слиз (обволікає шматки їжі

під час проходження їх через глотку), і лім-

фоїдних утворів як у вигляді окремих

фолікулів, так і у вигляді мигдаликів, роз-

ташованих у межах носової частини глот-

ки. Таких мигдаликів тут два: глотковий

(tonsilla pharyngcalis) (див. мал. 138), що

займає склепіння глотки і прилеглу до ньо-

го ділянку задньої стінки, і трубний (ton-

silla tubaria), який залягає поблизу глот-

кового отвору слухової труби.

Обидва мигдалики разом з піднебінним

і язиковим утворюють лімфоїдне глоткове

(Пирогова) кільце, добре розвинуте в ди-

тячому віці. У дорослих внаслідок редукції

лімфоїдних елементів це кільце ніби роз-

ривається (між мигдаликами утворюються

проміжки, позбавлені лімфоїдної тканини).

Скупчення лімфоїдної тканини у вигляді

мигдаликів розглядають як захисний бар'єр,

основною функцією якого є нейтралізація

токсичних речовин і збудників інфекції, що

проникають у травний канал і дихальні

шляхи із зовнішнього середовища. Крім того,

вважають, що це кільце сприяє створенню

активного імунітету.

М'язи глотки (musculi pharyngis), або

м'язова оболонка глотки — це поздовжні

й поперечні волокна посмугованої м'язо-

вої тканини.

Шило-глотковий м'яз (т. stylo-

pharyngeus) у вигляді слабкого м'язового

тяжа починається від шилоподібного

відростка скроневої кістки, спускається до-

низу вперед і присередньо, закінчується в

стінці глотки і вздовж верхнього краю

щитоподібного хряща.

Піднебінно-глотковий м'яз описано

вище. Обидва м'язи поздовжні, під час

скорочення піднімають стінку глотки.

Поперечні м'язи, або стискачі, значно

міцніші, ніж попередні поздовжні-. Вони

Мал. 140.

М'ЯЗИ

глотки

(musculi

pharyngis)

(вид

ззаду):

/ — fascia pharyngobasilaris; 2 — clivus; З — m. constrictor

pharyngis superior; 4 — m. pctropharyngcus (непостійний):

5 — m. stylopharyngeus; 6 — lig. stylomandibular; 7 —

m. stylohyoidcus; S — m. constrictor pharyngis mcdius; 9, 12 —

m. constrictor pharyngis inferior; 10 — m. palatopharyndcus;

// — esophagus; 13 — cornu majus ossis hyoidci; 14 —

m. ptcrygoidcus medialis; 15 — raphe pharyngis; 16 — m. pte-

rygoidcus lateralis.

розташовані в задньобічній стінці глотки

з обох боків у вигляді трьох м'язових

пластинок, що накладені одна на одну, як

черепиця (мал. 140), утворюючи на задній

стінці глотковий шов (raphe pharyngis).

До його складу належать також поздовжні

сполучнотканинні пучки, які фіксуються

до глоткового горбка основної частини

потиличної кістки.

Верхній м'яз — стискач глотки (т.

constrictor pharyngis superior) починається

від кореня язика, крило-нижньощелепно-

го шва, присередньої пластинки і гачка кри-

лоподібного відростка клиноподібної кіст-

ки, lin. mylohyoidea. Пучки з коленого боку

прямують назад і присередньо й закінчу-

202 ВЧЕННЯ ПРО ВНУТРІШНІ ОРГАНИ (СПЛАНХНОЛОГІЯ)

ються на глотковому шві. Верхній край

ЦЬОГО м'яза до основи черепа не доходить.

Середній м'яз — замикач глотки

(т. constrictor pharyngis medius) — пар-

ний, розташований дорзально від поперед-

нього, але повністю його не вкриває. По-

чинається від рогів під'язикової кістки,

потім у вигляді трикутної пластинки йде

назад і закінчується на глотковому шві.

Нижній м'яз — замикач глотки (т. con-

strictor pharyngis inferior) лежить поза-

ду середнього. М'язові пучки відходять

від косої лінії щитоподібного і зовнішньої

поверхні дуги перснеподібного хрящів

гортані, розходяться дорзально й присе-

редньо, прикріплюються на глотковому

шві (див. мал. 140).

Топографічна анатомія.

У верхній третині глотка майже нерухо-

ма, стінка міцно зрощена з основою чере-

па і крилоподібними відростками клино-

подібної кістки. У нижніх відділах вона

має значну рухомість і розтягуваність. Та-

ка мобільність глотки, що сприяє ковтан-

ню, зумовлена тим, що спереду вона ме-

жує з органами, які легко змішуються (м'я-

ке піднебіння, корінь язика, гортань),

з боків і ззаду оточена нещільною волок-

нистою сполучною тканиною парного нав-

кологлоткового та заглоткового просторів.

З обох боків у навкологлотковому прос-

торі поблизу глотки проходить загальна

сонна артерія і внутрішня яремна вена,

а у верхніх відділах — внутрішня сонна

артерія. Заглотковий простір знизу без-

посередньо переходить у заднє середо-

стіння. Спереду глотки розташована гор-

тань.

Функції глотки різноманітні. Вона

бере участь у диханні: вдихуване повітря

проходить через порожнину носа в порож-

нину глотки, потім у дихальні шляхи (гор-

тань, трахея і т. д.). Глотка є важливим

органом травної системи, бере активну

участь у ковтанні. Глотка як резонатор

має суттєве значення для виразного мов-

лення й особливо співу. Нарешті, з порож-

нини глотки через слухову трубу надхо-

дить повітря в барабанну порожнину, зав-

дяки чому підтримується в порожнині

однаковий із зовнішнім середовищем тиск.

Кровопостачання: гілки вис-

хідної глоткової, висхідної та низхідної

піднебінних артерій. Венозний відтік

здійснюється через навкологлоткове спле-

тення у внутрішню яремну вену. Лімфа

відтікає в глибокі шийні та заглоткові

лімфатичні вузли.

Іннервація: глоткове нервове спле-

тення (язикоглотковий і блукаючий нер-

ви, верхній шийний симпатичний вузол).

СТРАВОХІД

Стравохід (esophagus) (мал. 141) роз-

вивається в ранньому ембріогенезі із за-

глоткової ділянки передньої кишки, роз-

ташований між глоткою і шлунком. У до-

рослої людини він має вигляд сплюснутої

спереду назад циліндричної трубки 25 —

ЗО см завдовжки і близько 3 см завширш-

ки. Починається стравохід на рівні тіла

CVI або CVII хребця й закінчується на

рівні ТХІ хребця.

Стінка стравоходу досить товста (до

З мм) і складається з трьох оболонок: сли-

зової з підслизовою основою, м'язової і

зовнішньої (адвентиціальної).

Слизова оболонка стравоходу вистеле-

на багатошаровим плоским епітелієм*; а в

товщі її власного шару міститься невели-

ка кількість дрібних слизових залоз і окре-

мих фолікулів, розташованих зсередини

від м'язової пластинки слизової оболон-

ки. Підслизова основа пухка, внаслідок

чого слизова оболонка стравоходу легко

збирається у великі поздовжні складки.

М'язова оболонка стравоходу розвину-

та добре і складається з двох шарів: зов-

нішнього поздовжнього і внутрішнього

циркулярного. У верхній третині органа

м'язова тканина посмугована, в нижній

гладка, а в середній — змішана. Зовнішня

(адвентиціальна) оболонка, що відмежо-

вує стравохід від навколишніх органів,

пухка, що сприяє більшій його рухомості

(переважно в поздовлшьому напрямку)

і розширенню просвіту (до 5 см і більше).

•Деякі автори стверджують, що епітеліальний

покрив глотки й стравоходу розвивається з пре-

хордальної пластинки, що є похідним ектодерми.

Травна система 203

Стравохід має три частини (шийна,

грудна, черевна) і три анатомічних зву-

ження (див. мал. 141): шийне, у грудній

частині (бронхоаортальне) і діафрагмаль-

не. У живої людини розрізняють також

два фізіологічних звуження: аортальне —

позаду дуги аорти і кардіальне — в місці

переходу стравоходу в шлунок.

Топографічна анатомія.

Стравохід поділяють на три частини: ший-

ну, грудну (найбільшу) і черевну (наймен-

шу). Шийна частина стравоходу, відхи-

лившись ліворуч, розташована попереду

передхребтової фасції шиї і позаду тра-

хеї, з якою вона пухко зростається. Про-

йшовши через верхній отвір грудної кліт-

ки в заднє середостіння, стравохід на межі

TІV —TV хребців перехрещує позаду

лівий головний бронх, перетинає середин-

ну лінію і відхиляється праворуч, зали-

шаючись, як і раніше, поблизу хребта. На

рівні ТУШ хребця стравохід знову відхи-

ляється ліворуч, відходить від хребта й

огинає (спірально) спереду грудну части-

ну аорти. На рівні тіла ТХ хребця прохо-

дить через стравохідний отвір діафрагми

й на рівні ТХІ хребця зліва від середин-

ної площини переходить у шлунок.

Грудна частина стравоходу зліва вгорі

вкрита медіастинальною плеврою, внизу

й спереду межує з перикардом.

Черевна частина стравоходу (2 — 5 см),

вкрита очеревиною.

У грудній і черевній частинах стравохід

супроводжують правий і лівий блукаючі

нерви, які на стінці стравоходу утворю-

ють нервове сплетення.

Функція. Механічне проведення

харчової грудки або рідини з порожнини

рота в шлунок.

Кровопостачання: шийна части-

на — від нюкніх щитоподібних артерій,

грудна — від гілок грудної частини аор-

ти, черевна — від гілок лівої шлункової

артерії. Венозний відтік: від шийної части-

ни — в нижню щитоподібну і плечо-го-

ловну вени, грудної — у півнепарні вени

і від черевної — через ліву шлункову вену

(з системи ворітної вени).

Л і м ф о в і д т і к: від шийної части-

ни — в бічні глибокі шийні лімфатичні

Мал. 141. Стравохід (esophagus) (вид спереду):

/ — звуження грудної частини (бронхоаортальне); 2 —

діафрагмальнс звуження; З — diaphragma; 4 — vcntriculus;

5 — pars abdominalis; в — pars thoracica; 7 — pars cervical is;

S — cavitas pharyngis.

вузли, грудної — в паратрахеальні, брон-

холегеневі та середостінні, від черевної —

в черевні та шлункові.

Іннервація: гілки блукаючого нер-

ва шийних і грудних вузлів симпатично-

го стовбура, які на стінках стравоходу ут-

ворюють нервове сплетення.

ШЛУНОК

Шлунок (gaster) (мал. 142, 143; див.

мал. 132) — це розширена частина трав-

ного каналу, розташована між стравохо-

дом і кишками. Він має дві стінки: перед-

ню (paries anterior) і задню (paries pos-

terior). Краї переходу стінок шлунка одна

в іншу називаються кривииами: мала кри-

вина (curvatura venticuli minor) обернена

204 ВЧЕННЯ ПРО ВНУТРІШНІ ОРГАНИ (СПЛАНХНОЛОГІЯ)

Мал. 142. Шлунок (gaster) і дванадцятипала киш-

ка (duodenum):

і — incisura card і аса; 2 — fundus gastricuS; .3 .— corpus

gastricum; 4 — curvatura major; 5 — місце переходу серозної

оболонки шлунка ІІ передні листки великого ченця; в — tun.

muscularis; 7. H — pars pylorica; g — pars descendons duodeni;

10 — tun. muscularis duodeni; // — pars superior duodeni;

І2 — pylorus; 13 — місце переходу серозної оболонки шлун-

ка і. ма.-іш'і чепець; 14 — incisura angularis; 15 - curvatura

minor; 16 — pars cardiaca; 17 — esophagus.

Мал. 143. Слизова оболонка (tun. mucosa) шлунка;

/ — tun. muscularis esophagi; 2 — incisura cardiaca; 3 —

fundus gastricus^ 4. 12 — plicae gastricac; 5 — tun. mucosa;

6 — tela submueosa; 7 — tun. muscularis; <S' — ostium pyloricum;

'J — m. sphincter pyloricus; /fL^Maflalis pyloricus; / / — incisura

angularis; ІЗ — pars cardiaca; 14 — ostium cardiacum; 15 —

tun. mucosa esophagi.

праворуч догори, велика (curvatura

ventriculi major) — донизу, вперед і ліво-

руч. У шлунку розрізняють: кардіальну

частину (pars cardiaca), що починається

безпосередньо після стравоходу; дно шлун-

ка (fundus gastricus), яке прилягає до лівої

частини діафрагми; тіло шлунка (corpus

gastricum) — найбільшу частину; воротар-

ну частину (pars pylorica), відмежовану від

тіла чіткою борозною; воротар (pylorus) —

найвужчу частину, що відповідає мелеі між.

шлунком і дванадцятипалою кишкою.

Стінка шлунка складається з трьох

оболонок: слизової з підслизовою основою,

м'язової та серозної з підсерозною осно-

вою. Слизова оболонка шлунка (tun. mu-

cosa), на відміну від слизової оболонки

стравоходу, товста (2 — 3 мм), ніжна, чер-

воно-бурого кольору. Вона має велику

кількість складок (plicae gastricae), зумов-

лених добре розвинутим пухким підсли-

зовим прошарком.

Слизова оболонка шлунка, як і всього

травного каналу, складається з епітелі-

ального шару ентодермального походл<ен-

ня, власної пластинки з ніжної сполучної

тканини, м'язової пластинки та пухкого

сполучнотканинного підслизового про-

шарку.

Між епітеліальним шаром і м'язовою

пластинкою міститься величезна кількість

(до 100 в 1 мм

) трубчастих залоз, які

відкриваються на поверхню слизової обо-

лонки. Серед цих залоз, що виділяють

шлунковий сік, розрізняють шлункові, або

власні, залози (дії. gastricae, s. propriae),

закладені переважно в слизовій оболонці

кардіальної частини, дна й тіла шлунка, та

воротарні залози (gil. pyloricae).

У слизовій оболонці воротаря на рівні

тіла LI хребця й дещо праворуч від сере-

динної лінії є виразна колова складка, яка

обмежовує воротарний отвір (ostium py-

loricum).

Зрідка в слизовій оболонці шлунка

трапляються поодинокі лімфатичні фолі-

кули, які закладаються в підслизовому

прошарку, а потім мігрують у товщу епіте-

ліального шару слизової оболонки.

М'язова оболонка шлунка (tun. mus-

cularis) складається з гладкої м'язової тка-

Травна система 205

нини і має три шари: поздовжній (stràtum

longitudinale), розташований зовні, розви-

нутий порівняно слабко; коловий (stratum

circulare) — потужніший; внутрішній, що

складається з нерівномірно розподілених

косих волокон (fibrae obliquae).

У пілоричній складці пучки колового м'я-

зового шару масивніші, тут утворюється во-

ротарний м'яз — замикач (m. sphincter

pyloricus) (див. .мал. 143), який регулює вихід

харчової маси з шлунка в тонку кишку.

Серозна оболонка (Лип. sorosa) вкри-

ває весь шлунок, за винятком малої та

великої кривин, де до шлунка підходять

судини й нерви і фіксуються малий і ве-

ликий чепці. Підсерозний прошарок роз-

винений слабко і лише в місцях при-

кріплення чепців добре виявлений у ви-

гляді пухкої сполучної тканини.

Шлунок — рухомий орган. Відносно

нерухомо віл фіксований тільки в місці

переходу його у дванадцятипалу кишку,

тобто до бічної поверхні тіла LÍ хребця.

Місткість шлунка становить 1 —4 л і за-

лежить від кількості та якості їжі. Серед-

ня місткість шлунка дорослої людини

близько 3 л.

Топографічна анатомія.

Шлунок розташований у верхньому відділі

черевної порожнини, причому 5/6 його

лежить ліворуч і 1 /6 праворуч від сере-

динної лінії. Мала кривина, найближча до

неї верхня частина передньої стінки і піло-

рична частина прилягають до вісцераль-

ної поверхні печінки й проектуються в

надчеревній

ДІЛЯНЦІ

живота. Кардіальна

частина і дно шлунка тісно стикаються з

нижньою поверхнею діафрагми, селезін-

кою і частково з лівою часткою печінки.

Ці відділи шлунка проектуються в лівій

підребровій ділянці.

Задня стінка шлунка прилягає до при-

стінкової очеревини. Велика кривина кон-

тактує з поперечною ободовою кишкою.

У положенні хворого лежачи вона зви-

чайно проектується на середині відстані

між пупком і верхівкою мечоподібного

відростка, часто опускається значно ниж-

че навіть при порожньому шлунку.

Рентгеноскопічно (після вве-

дення контрастної речовини) найчасті-

ше визначають три основні його форми:

1) форму рога (у гіперстеніків) — тіло

шлунка розташоване зліва направо навскіс,

причому воротарна частина, розташована

праворуч від серединної лінії, розміщена

найнижче; 2) форму гачка (у нормосте-

ніків) — тіло і дно шлунка спрямовані

косо (іноді майже прямовисно) зліва на-

право, а воротариа частина, утворюючи з

тілом кут, піднімається догори праворуч;

3) форму панчохи (у астеніків) — шлу-

нок розташований вертикально ліворуч

від серединної лінії, і лише невелика ділян-

ка воротарної частини відходить горизон-

тально ліворуч. Під час рентгеноскопії

шлунка видно рельєф слизової оболонки

(переважно задньої стінки) і поздовжні

складки малої кривини.

Функція. Відбувається розщеплен-

ня (неповне) харчових речовин і згортан-

ня молока під впливом шлункового соку;

всмоктування води й розчинених у ній

речовин;евакуація харчової маси в тонку

кишку; вилучення з крові шкідливих ре-

човин (сечової кислоти, сечовини, деяких

отрут тощо) слизовою оболонкою шлун-

ка. Вважають також, що в слизовій обо-

лонці (перевалено воротарної частини)

виробляються гормони: гастрин (шлунко-

вий секретин) і фактор, який стимулює

дозрівання еритроцитів.

Кровопостачання: ліві, праві

шлункові, шлунково-чепцеві і короткі

шлункові артерії; венозний відтік —

у праві та ліві шлункові, шлунково-чеп-

цеві іі короткі шлункові вени (система во-

рітної вени).

Лімфатичне русло шлунка роз-

винуте добре й складається з внутрішньо-

шлункових лімфатичних капілярів і су-

дин та позашлункових відвідних лімфа-

тичних судин. У стінці шлунка лімфгітич-

на капілярна сітка найгустіша в слизовій

оболонці та підслизовому прошарку (мал.

144). Лімфатичні капіляри проходять пе-

реважно між дном шлункових залоз і м'я-

зовою пластинкою слизової оболонки.

Відвідні лімфатичні судини тягнуться до

шлункових, шлунково-чепцевих, печінко-

вих, підшлунково-селезінкових, воротар-

них, черевних, дуоденальних, діафраг-

206 ВЧЕННЯ ПРО ВНУТРІШНІ ОРГАНИ (СПЛАНХНОЛОГІЯ)

Мал 144. Лімфатичні судини СЛИЗОВОЇ оболонки

шлунка дорослої людини; найглибше розташо-

вана великопетляста мережа, ближче до поверх-

ні — дрібнокаліберна та дрібнонетляста підза-

лознста мережа і міжзалозисті лімфатичні капі-

ляри, багато з яких на кінцях розширені (препа-

рат автора).

мальних і середостінних лімфатичних вуз-

лів.

Іннервація: гілки блукаючого нер-

ва й симпатичного стовбура. Перший під-

вищує секрецію залоз, посилює перисталь-

тику й розслаблює воротарний м'яз-зами-

кач, другі є його антагоністами.

ТОНКА КИШКА

Тонка кишка (intestinum tenue) (похо-

дить від середньої кишки) починається від

шлунка й закінчується впадінням у тов-

сту кишку. Це найдовший відділ травного

каналу (звичайно становить 4/5 його дов-

жини), більший за довжину тіла дорослої

людини понад 4 рази, підлітка — в 5 і

дитини 2 — 3 років — у 6 разів і більше.

Абсолютна довжина тонкої кишки залеж-

но від конституціональних особливостей

людини (у астеніків вона менша, у гіпер-

стеніків більша) становить близько б —

7 м. Поперечний розмір тонкої кишки

більший у верхніх (4—6 см), менший у

нижніх (2 — 3 см) її відділах.

Тонку кишку можна розділити на дві

нерівні частини: коротку дванадцятипа-

лу, фіксовану до задньої стінки живота, і

довгу брижову, петлі якої вільно розта-

шовані в очеревинній порожнині.

Дванадцятипала кишка (duodenum)

(мал. 145) починається від виходу зі

шлунка на рівні тіла LI хребця, праворуч

від передньої серединної лінії тіла. Має

форму неправильно зігнутої підкови 25 —

ЗО см завдовжки. В duodenum розрізня-

ють верхню, низхідну, горизонтальну (ниж-

ню) та висхідну частини. Верхня частина

(pars superior), почавшись від воротаря на

рівні LI хребця, йде зліва направо й назад,

де на висоті правого поперечного відрост-

ка хребця робить крутий верхній згин

(flexura duodeni superior) донизу й пере-

ходить у низхідну частину (pars descen-

dons). Ця частина спускається майже вер-

тикально вниз до рівня тіла LUI (у дітей

LII) хребця. Тут вона робить другий, ниж-

ній, згин (flexura duodeni inferior), після

якого починається горизонтальна части-

на (pars horizontalis), яка йде справа на-

ліво. Ліворуч від серединної лінії ця час-

тина після невеликого (третього) згину

переходить у висхідну частину (pars as-

cendens), яка навскіс піднімається знизу

догори і справа наліво до рівня тіла LI

або LII хребця. Тут вона ліворуч від се-

рединної площини після дванадцятипало-

порожнього згину (flexura duodenojeju-

nalis) переходить у порожню кишку, тоб-

то в початковий відділ тонкої кишки, який

має брижу. У цьому місці дванадцятипа-

ла кишка фіксована до задньої стінки жи-

вота м'язом — підвішувачем (m. suspen-

sorius duodeni). Форма й розташування

дванадцятипалої кишки досить мінливі.

У дітей duodenum, як правило, розташо-

вана вище, ніж у дорослих.

Топографічна а н а т о м і я. Уз-

довж внутрішнього краю дванадцятипа-

ло-порожнього згину до дванадцятипалої

кишки щільно приростає головка підшлун-

кової залози, верхня частина кишки при-

лягає до квадратної частки печінки (про-

ектується на праву підреброву ділянку),

низхідна торкається правої нирки (про-

ектується на праву бічну ділянку), гори-

зонтальна проходить між черевною части-

ною аорти та нижньою порожнистою ве-

ною ззаду й верхніми брижовими судина-

ми спереду. Ця частина з більшим від-

ділом висхідної частини дванадцятипалої

Травна система 207

кишки проектується на верхній відділ

пупкової ділянки. Кінцевий відділ висхід-

ної частини та дванадцятипало-порожній

згин проектуються на ліву підреброву

ділянку.

Брижову частину тонкої кишки поділя-

ють на порожню і клубову (без чіткої

межі). Обидві частини з усіх боків вкриті

серозною оболонкою — очеревиною, за

винятком брижового краю — місця при-

кріплення брижі.

Порожня кишка (jejunum)*, яка стано-

вить 2/5 довжини брижової частини тон-

кої кишки, щільна і стовщена. У її сли-

зовій оболонці є велика кількість коло-

вих складок (мал. 146). Клубова кишка

(Цент), яка охоплює дистальні 3/5 віль-

ної тонкої кишки, звичайно не така масив-

на і в її слизовій оболонці менше складок

(мал. 147).

Стінка тонкої кишки складається з

трьох оболонок: слизової, м'язової і сероз-

ної. Слизова оболонка вистелена одноша-

ровим циліндричним епітелієм із сполуч-

нотканинним власним шаром, який містить

м'язову пластинку слизової оболонки.

Назовні від власного шару оболонки роз-

ташований добре розвинутий пухкий під-

слизовий прошарок. Характерною особ-

ливістю слизової оболонки тонкої кишки

є наявність у ній колових складок, кишко-

вих ворсинок і залоз.

Колові складки (plicae circulares) (див.

мал. 146, 147) утворені слизовою оболон-

кою, її м'язова пластинка підтримує то-

нус складок, внаслідок чого навіть під час

розтягування стінки кишки вони цілком

не зникають. Кількість колових складок

величезна; у тонкій кишці їх нарахову-

ють близько 1200. Найчисленніші та най-

більш сформовані вони в слизовій обо-

лонці дванадцятипалої кишки, потім їхня

кількість і розміри поступово зменшують-

ся, й у кінцевому відділі клубової кишки

ці складки ледь помітні (див. мал. 147).

Крім колових складок у слизовій оболонці

задньої стінки низхідної частини дванад-

* Стародавні анатоми називали цей відділ тон-

кої кишки

Іеігіпш

(нічого не їв) тому, що після

розтину він виявляється порожнім.

Мал. 145. Дванадцятипала кишка (duodenum) і під-

шлункова залоза (pancreas):

1 — corpus pancreatis; 2 — ductus pancreaticus; З — cauda

panercatis; 4 — flexura duodenojcjunalis; 5 — a. mesenterica

superior; 6 — v. mesenterica superior; 7 — pars ascendens

duodeni; S — pars horizontals (inferior) duodeni; 9 — plicae

circularcs; 10 — papilla duodeni major; // — plica

longitudinalis duodeni; 12 — caput pancrcatis; 13 — ductus

pancreaticus acecssorius; 14 — flexura duodeni superior; 15 —

pars superior duodeni; 16 — pylorus.

Мал. 146. Відрізок порожньої кишки (jejunum).

Більша частина відрізка кишки розкрита:

/ — mesenterium; 2 — plicae circularcs; 3 — tun. serosa; 4,

7 — tun. muscularis; 5 — tun. mucosa; 6 — tela submucosa.

Мал. 147. Відрізок клубової кишки Oleum):

1 - folliculi lymphatici solitarii; 2 — noduli lymphoidei

aggregati; 3 — plicae circulares; 4 — mesenterium (відрізана).

208 ВЧЕННЯ ПРО ВНУТРІШНІ ОРГАНИ (СПЛАНХНОЛОГІЯ)

цятипалої кишки є одна, поздовжня склад-

ка (plica longitudinalis duodeni) (див.

мал. 145) близько 11 мм завдовжки. На

цій складці розташований великий сосочок

дванадцятипалої кишки (papilla duodeni

major), де відкривається протока підшлун-

кової залози і загальна жовчна протока.

Трохи вище серед колових складок міс-

титься малий сосочок дванадцятипалої

кишки (papilla duodeni minor) — місце

виходу додаткової протоки підшлункової

залози.

Кишкові ворсинки (villi intestinales)

утворені одношаровим епітелієм (зовні)

та сполучною тканиною власного шару

слизової оболонки. На 1 мм

їх нарахо-

вується 30 — 40 у дванадцятипалій і 18 —

ЗО — y клубовій кишках. Вони мають

листоподібну (у дванадцятипалій кишці),

циліндричну (в порожній кишці) або бу-

лавоподібну (у клубовій кишці) форму,

неоднакову довжину (0,5 — 1,5 мм) і тов-

щину (0,2 — 0,5 мм) і надають слизовій

оболонці тонкої кишки «оксамитовий»

вигляд. У кишковій ворсинці проходять

кровоносні капіляри, нервові волокна і

сліпо закінчується лімфатичний капіляр.

У товщі власного шару досередини від м'я-

зової пластинки містяться численні прості

трубчасті кишкові залози (gil. intestinales),

які виділяють активний кишковий сік.

У дванадцятипалій кишці крім кишкових

залоз у товщі підслизового прошарку за-

кладені також численні розгалужені труб-

часті залози (gil. duodenales), які вироб-

ляють активний дванадцятипалокишковий

сік.

Складки, кишкові ворсинки та залози

слизової оболонки тонкої кишки треба роз-

цінювати як пристосувальне збільшення

«лабораторної» поверхні цієї оболонки, що

забезпечує виділення травних соків і всмок-

тування харчових речовин. Нерівномірний

розподіл колових складок і кишкових вор-

синок свідчить про неоднакову функцію

різних частин тонкої кишки.

У товщі підслизового прошарку тонкої

кишки (дванадцятипалої, порожньої і біль-

шої частини клубової) є дрібні (завбільш-

ки з макове зерно), поодинокі лімфоїдні

вузлики (noduli lymphoidei solitarii).

Всього таких вузликів нараховують близь-

ко 200. Крім того, в підслизовому прошар-

ку вільного краю нижнього відділу тонкої

кишки трапляються скупчення лімфоїд-

них вузликів (noduli lymphoidei аддге-

даіі) (див. мал. 147).

М'язова оболонка тонкої кишки скла-

дається з двох шарів гладкої м'язової тка-

нини, — слабшого зовнішнього (поздовж-

нього) і досить потужного внутрішнього

(колового).

Серозна оболонка, яку в черевній по-

рожнині називають очеревиною, має різне

відношення до окремих частин тонкої киш-

ки. Так, низхідну частину дванадцятипа-

лої кишки очеревина вкриває лише з од-

ного боку, горизонтальна її частина лежить

заочеревинно, а висхідна — мезоперитоне-

ально. Порожню і клубову кишки очере-

вина вкриває на всьому протязі з усіх боків,

причому серозна оболонка тут тонка, міцно

зрощена з поздовжнім м'язовим шаром,

а підсерозний прошарок виражений слаб-

ко (підсерозний прошарок брижового краю

тонкої кишки стовщений і розпушений).

Брижа тонкої кишки — це дублікатура

очеревини, між листками якої проходять

огорнуті жировою тканиною артерії, вени,

лімфатичні судини та нерви тонкої киш-

ки. Форма брижі — неправильна плас-

тинка з пологими складками. Довгий її

край прикріплений до брижового краю

порожньої і клубової кишок. Короткий

(12—15 см) край, або корінь, брижі, фіксо-

ваний до задньої стінки живота вздовж

косої лінії, яка починається від лівої по-

верхні тіла ІЛІ хребця (тут починається

порожня кишка), спускається донизу і

вправо, перетинає хребет, черевну частину

аорти, нижню порожнисту вену, правий

сечовід і закінчується на рівні правого

крижово-клубового суглоба, де тонка киш-

ка переходить у товсту.

Брижова частина тонкої кишки ніби

висить на брижі й утворює численні петлі,

які ковзають одна відносно другої. Петлі

порожньої кишки найчастіше лежать у

верхній лівій, а петлі клубової — в нижній

правій частинах очеревинної порожнини.

Рентгеноанатомія тонкої

кишки. Для рентгенологічного вивчен-

Травна система 209

ня дванадцятипалої кишки її спочатку

заповнюють (per os) контрастною речо-

виною. При цьому добре контурує ампу-

ла верхньої частини кишки, відділена від

воротаря світлим проміжком, який відпо-

відає воротарному м'язу-стискачу. Чітко

простежується рельєф слизової оболон-

ки — колові й поздовжні складки. При

значному наповненні кишки можна такол<

визначити розташування її відділів і фор-

му згинів.

Під час рентгенологічного вивчення

ВІЛЬНОГО

відділу

тонкої кишки після попе-

реднього заповнення її контрастною ма-

сою добре видно петлі порожньої (у біль-

шості випадків розташовані вертикально)

і клубової (розташовані горизонтально)

кишок, чітко визначається місце впадіння

в сліпу кишку. Якщо кишка заповнена

контрастною речовиною, то можна визна-

чити форму її колових складок.

Кровопостачання дванадцяти-

палої кишки — гілки шлунково-дваиад-

цятппалокишкової і верхньої брижової

артерій, порожньої і клубової кишок —

верхня брижова артерія. Венозна кров

відтікає в систему ворітної вени. У люди-

ни внутрішньостіикове лімфатичне

русло в тонкій кишці розвинуте по-

рівняно слабко. Відтік лімфи відбуваєть-

ся по багатьох відвідних судинах до бри-

жових і черевних лімфатичних вузлів.

Іннервація — гілки черевного, пе-

чінкового (дванадцятипалої кишки) і верх-

нього брилсового сплетень.

ТОВСТА КИШКА

Товста кишка (intestinum crassum)

(див. мал. 132) походить від задньої киш-

ки. У нижчих хребетних, деяких рептилій

і птахів вона коротка і нечітко відмежо-

вана від тонкої кишки. У ссавців товста

кишка, як правило, досягає значних

розмірів у довжину та ширину і в переваж-

ної більшості видів, у тому числі в люди-

ни, може бути поділена на три відділи:

сліпу кишку з червоподібним відростком

(або без нього), ободову і пряму кишку.

Товста кишка у людини молсе мати різну

довжину, в середньому 150 см завдовжки.

Розвиток товстої кишки у ссавців ішов,

головним чином, двома шляхами. У спе-

ціалізованих травоїдних тварин збільшу-

валася в довжину сліпа кишка, що най-

більш властиво для копитних з однока-

мерним шлунком (кінь). У решти ссавців,

особливо в приматів і хижаків, відбувала-

ся редукція сліпої кишки, внаслідок чого

вона або зменшилася, або значно звузився

її нижній кінець. В останньому випадку

формувався червоподібний відросток

(мал. 148, а).

Сліпа кишка (сесит) (див. мал. 132,

148, а, б) у людини має вигляд мішка б —

8 см завдовжки і 4 — 7 см завширшки, роз-

ташованого прямовисно уздовж правого

клубового м'яза нижче рівня впадіння тон-

кої кишки в товсту.

Кінець тонкої кишки впадає в бік тов-

стої на межі сліпої і висхідної ободової

кишок. При цьому стінка тонкої кишки

випинається в просвіт товстої. В резуль-

таті утворюється клубовий сосочок (ра-

pilla ilealis) (див. мал. 148,« і б), який

складається з верхньої та нилшьої губ, що

обмежують клубовий отвір (ostium ileale).

Вміст кишок вільно проходить через клу-

бовий сосочок у товсту кишку, але зворот-

ний шлях у нормальному стані немолсли-

вий.

У людини від дорзоприсередньої по-

верхні сліпої кишки відходить порожнис-

тий червоподібний відросток (appendix

vermiformis) (див. мал. 148), довжина і по-

ложення якого досить варіабельні. Дов-

жина відростка становить 5 — 8 см (діа-

метр близько 0,5 см), іноді 20 см і більше.

Іноді його немає зовсім. Найчастіше від-

росток спрямований присередньо й дони-

зу і значно рідше звисає в поролшину ма-

лого таза або, будучи за сліпою кишкою,

піднімається догори. Порожнина червопо-

дібного відростка відкривається в просвіт

сліпої кишки невеликим отвором (ostium

appendicis vermiformis), прикритим ма-

ленькою заслінкою.

Стінка відростка складається з трьох

оболонок. Слизова оболонка з підслизо-

вим прошарком нагадує будову слизової

оболонки товстої кишки з тією різницею,

що в слизовій оболонці відростка дуже

210 ВЧЕННЯ ПРО ВНУТРІШНІ ОРГАНИ (СПЛАНХНОЛОГІЯ)

Мал. 148. Сліпа кишка (cecum), червоподібний відросток (processus vermiformis), висхідна ободо-

ва кишка (colon ascendáis):

а — вид спереду: / — tenia libera; 2 — appendices epiploicac; З — plicae semilunares coli; 4 — papilla ilealis; 5 — ostium

appendicis vermiformis; 6 — ileum; 7 — mesoappendix; <S — appendix vermiformis; 9 — cecum; 10 — frenulum ostii

ilealis; // — haustra coli;

б — вид ззаду: / — tenia mcsocolica; 2 — colon ascendens: 3 — ileum (відрізана); 4 — tun. serosa; 5 — mesoappendix; 6 —

appendix vermiformis; 7 — cecum; S — ostium ilealc; 9 — haustra coli; 10 — plica semilunaris coli.

велика кількість скупчень лімфоїдних

вузликів, які чітко видно на фоні густої

сітки лімфатичних капілярів (мал. 149).

З віком ці вузлики значною мірою редуку-

ються. М'язова оболонка, що складається

з внутрішнього

КОЛОВОГО

І ЗОВНІШНЬОГО

поздовжнього шарів, слабка. Очеревина

вкриває відросток з усіх боків і утворює

його брижу, яка переходить у пристінко-

ву очеревину- присередньо від висхідної

ободової кишки.

Сліпа кишка з червоподібним відрост-

ком проектується на нижній відділ пра-

вої бічної ділянки й головним чином на

праву пахвинну ділянку живота.

Ободова кишка (colon) (мал. 150) є

безпосереднім продовлсенням сліпої киш-

ки, у вигляді обідка вона облямовує петлі

тонкої кишки. У людини розрізняють вис-

хідну, поперечну, низхідну і сигмоподібну

ободову кишку.

Висхідна ободова кишка (colon ascen-

dens) близько 20 CM завдовжки піднімає-

ться догори, досягає нижньої поверхні пра-

вої частки печінки і повертає ліворуч, утво-

рюючи при цьому правий згин ободової

кишки (flexura coli dextra).

Поперечна ободова кишка (colon trans-

versum) (найдовша — 50 — 120 CM) Є про-

довженням попередньої, проходить спра-

ва наліво. Біля нижнього кінця селезінки

ця кишка утворює другий, або лівий, згин

ободової кишки (flexura coli sinistra).

Низхідна ободова кишка (colon descen-

dens) близько 22 CM завдовжки, почавшись

від лівого згину поперечної ободової киш-

ки, спускається донизу і на рівні найви-

щої точки клубового гребеня без помітної

межі переходить у сигмоподібну ободову

кишку.

Сигмоподібна ободова кишка (colon

sigmoideum) близько 20 см завдовжки