Свиридов О.І. Анатомія людини

Подождите немного. Документ загружается.

Травна система 171

каудальному напрямку, переміщення її для

якомога більшого контакту з травними

соками і регулює перехід харчових мас з

одного відділу травної системи до іншого.

Серозна оболонка (з підсерозною ос-

новою) — тонка, волога, блискуча; вкри-

ває не тільки велику частину травного

каналу (починаючи з нижнього кінця стра-

воходу до середньої третини прямої киш-

ки), а й більшість прилеглих до неї органів

(печінку, селезінку тощо), також вистеляє

стінки черевної порожнини, що полегшує

ковзання шлунка та кишкових петель. Там,

де серозної оболонки немає, стінка трав-

ного каналу вкрита сполучнотканинною

адвентиційною оболонкою.

В ембріогенезі травний апарат розвиває-

ться з передньої, середньої і задньої кишок.

ПОРОЖНИНА РОТА

mssmmiSJSmaScamtas

oris)

(мал. Ш),

де відбувається прийом їжі та механічна

і почасти хімічна її обробка; міститься

в ннлсиій частині вісцерального (лицево-

го) черепа. Спереду порожнина рота обме-

жена губами, з боків — щоками, зверху —

піднебінням, знизу — діафрагмою рота,

утвореного м'язами, які розташовані вище

під'язикової кістки. Через широкий отвір —

зів (fauces) — поролснина рота сполу-

чається з ротовою частиною глотки.

Поролснина рота альвеолярними від-

ростками щелеп ділиться на присінок рота

й власне порожнину рота. Обидва відділи

рота при опущеній нижній щелепі широ-

ко сполучаються мілс собою; при зімкну-

тих зубах вони з'єднуються тільки міжзуб-

ними проміжками й простором позаду тре-

тього великого кутнього зуба (цей простір

утворений вгорі та знизу яснами, спереду

зубами, ззаду крилоиижньощелепною

складкою слизової оболонки і ramus man-

dibulae, вкритою слизовою оболонкою).

Епітелій слизової оболонки, який вкри-

ває порожнину рота, хоч і належить до ба-

гатошарового плоского епітелію, що не ро-

говіє, проте він має свої особливості.. На

відміну від п'ятишарового епітелію шкіри,

епітелій слизової оболонки порожнини

Мал. 133. Порожнина рота (cavitas oris):

1 — arcus dentalLs superior; 2 — arcus palatopharyngeus;

3 — arcus palatoglossus; 4 — tonsilla palatina; 5 — lingua;

6 — arcus dental is inferior; 7 — labium inferius; <S' — isthmus

faucium; 9 — uvula palatina; 10 — velum palatinum; // — pa-

latum durum; 12 — labium supcrius.

рота складається з двох шарів: шипува-

того і базального (основного). У ділянці

твердого піднебіння, ясен, ниткоподібних

сосочків язика та червоної облямівки губ

епітелій має ознаки зроговіння (особливо

епітелій переднього відділу твердого підне-

біння, що пов'язують з великим наванта-

женням, яке він витримує під час жуван-

ня). У слизовій оболонці порожнини рота

багато кровоносних і лімфатичних судин.

Вона виконує важливі функції, насампе-

ред захисну, всмоктувальну і регенератив-

ну. Швидке загоєння ран у порожнині

рота пояснюють високою мітотичною ак-

тивністю епітеліальних клітин слизової

оболонки, великою кількістю малодифе-

ренційованих клітин, значним рівнем про-

цесів обміну і постійною наявністю слини,

що має антибактеріальні властивості.

Присінок рота

Присінок рота (vestibulum oris) — це

вертикальна дугоподібна щілина, обмеже-

на ззовні губами та щоками, зсередини —

172 ВЧЕННЯ ПРО ВНУТРІШНІ ОРГАНИ (СПЛАНХНОЛОГІЯ)

Мал. 134. Пригінок рота (vestibulum oris) і влас-

не порожнина рота (cavilas oris propria). Сли-

зова оболонка нижньої поверхні язика і дна по-

рожнини рота розкрита:

/ — vestibulum oris; 2 — fren u І uní labü superioris; 3 —

gingiva; 4 — gil. linguales; 5 — n. lingualis; в — frenulum

linguae; 7 — gl. sublingualis; <S' — cluctus submandibularis;

9 — fren ul uní labü inferioris; 10 — carúncula sublingualis;

// — plica sublingualis (вкриває велику під'язикову про-

току); 12 — facics inferior linguae.

верхнім і нижнім рядами зубів і яснами

(мал. 134, 138).

Верхня і нижня губи (labium superius

et labium inferius), які обмежують ротову

щілину (rima oris), є складками, в основі

яких залягає м'язовий шар — перевалено

коловий м'яз рота, волокна якого розта-

шовані циркулярно, і м'язи з радіальним

розташуванням волокон. Спереду губи

вкриті шкірою, ззаду — слизовою оболон-

кою. Між шкірою і слизовою оболонкою

уздовж вільного краю проходить про-

міжна червона облямівка.

У червоній облямівці губ розрізняють

дві зони: зовнішню (гладеньку) і внутріш-

ню (ворсисту). У зовнішній зоні роговий

шар епітелію зберігається, проте стає тон-

шим і прозорішим, зникають потові зало-

зи, менше сальних (їх більше на верхній

губі, головним чином у кутах рота). Черво-

на облямівка губ містить багато нервових

закінчень, тому край облямівки дул<е чут-

ливий. Внутрішня зона облямівки в ново-

народженого вкрита сосочками, або вор-

синками, які сприяють щільному присмок-

туванню до соска молочної залози в перші

дні життя. Поступово ворсинки згладжу-

ються й стають майже непомітними.

Підшкірної клітковини в ділянці губ

небагато (шар її дещо більший біля їх

основи і в кутах рота), внаслідок чого фор-

ма губ навіть у огрядних людей змінюється

мало.

У правому та лівому кутах рота, у місці

переходу однієї губи в другу, утворюється

спайка губ (commisura labiorum). На шкі-

рі верхньої губи по серединній лінії

міститься поздовжній верхньогубний жо-

лобок (philtrum), на нижньому кінці яко-

го на червоній облямівці є невеликий гор-

бок ( tuberculum).

Щоки (bucea dextra et bucea sinistra).

Передня межа щоки проходить уздовж

носогубної борозни, верхня — уздовж ниж-

нього краю очної ямки виличної кістки,

нижня — нижнього краю нижньої щеле-

пи, задня — переднього краю жувального

м'яза.

Як і губи, щоки ззовні вкриті шкірою,

а зсередини — слизовою оболонкою. Шкі-

ра щік тонка, рухлива, легко збирається

в складки. Підшкірна клітковина звичай-

но добре розвинена.

Основу щік угворює щічний м'яз та інші

м'язи лиця, до яких збоку прилягає жиро-

ве тіло щоки, добре розвинене у дітей пер-

ших років життя.

Жирове тіло щоки (corpus adiposum

buccae) — це лсирове скупчення округлої

форми, яке має тенденцію до відособлен-

ня від решти підшкірної клітковини щоки.

У грудних дітей жирове тіло щоки сприяє

ссанню, запобігаючи западанню щік під час

рефлекторного відсмоктування повітря з

порожнини рота через ніс. У жінок жирове

тіло щоки більше, ніж у чоловіків. У разі

різкого схуднення жирове тіло зникає

останнім.

Посередині щоки з боку присінка рота

розташована так звана проміжна части-

на — смулека слизової оболонки завширш-

ки близько 1 см, яка тягнеться від кута

рота до гілки нижньої щелепи. В ембріо-

нальному періоді та протягом першого

року життя дитини ця ділянка містить

мікроворсинчасті епїтеліоцити, такі самі,

як і проміжна частина губи; слинних за-

лоз не має. Проміжна частина щоки є зо-

ною контакту шкіри із слизовою оболон-

кою порожнини рота, що виникла внаслі-

док зростання ембріональних закладок під

час формування рота. У товщі щоки, на

1 см нижче виличної дуги, по проекційній

лінії, що опускається від мочки вуха до

кута рота, проходить привушна протока

(ductus parotideus), яка відкривається

в слизовій оболонці щоки в сосочку при-

вушної залози на рівні другого верхнього

великого кутнього зуба.

Губи відмежовані від щік носогубними

та підборідно-губними борознами, які ледь

помітні у дітей, а з віком стають глибшими.

За формою розрізняють випнуті губи

(procheilia), помірно випнуті (ortocheilia)

і запалі (opistho cheilia), які спостері-

гаються в похилому віці внаслідок випа-

діння зубів. Дуже збільшені губи назива-

ються macrocheilia, а зменшені — тісго-

сі/cilia.

Шкіра губ і щік містить потові й сальні

залози, у чоловіків шкіра щік звичайно

вкрита жорстким волоссям. Шкіра пере-

ходить у слизову оболонку поступово.

Слизова оболонка губ (і щік) не має м'я-

зової пластинки, тому власна пластинка

без різких меж переходить у підслизовий

прошарок, який безпосередньо прилягає до

посмугованих м'язів. У підслизовій основі

містяться секреторні відділи слинних за-

лоз (вивідні протоки яких відкриваються

на поверхні губ), артерії і добре розвине-

не венозне сплетення.

Слизова оболонка губ і щік — тонка,

прозора, рухома. Переходячи на альвео-

лярні відростки, слизова оболонка разом

з підслизовим прошарком стає товстою,

щільною і нерухомою; тут вона дістала

назву ясен (gingivae). Від передньої по-

верхні ясен до губ по серединній площині

йдуть складки слизової оболонки у вигляді

вуздечок верхньої та нижньої губ (frenu-

lum labii superioris et frenulum labii infe-

riors) (див. мал. 134).

Слизова оболонка ясен не має м'язової

пластинки і слинних залоз, міцно зрос-

тається з окістям. Вона блідіша, ніж сли-

зова оболонка губ і щік. Ясна вкриті ба-

гатошаровим плоским епітелієм, який част-

ково роговіє. Частина слизової оболонки

ясен у проміжку між сусідніми зубами на-

зивається ясенним (міжзубним) сосочком

(papilla gingivalis), а та частина, що захо-

дить у зубну альвеолу, прикріплюючись

до зуба, утворює ясенну борозну (sulcus

gingivalis). Ясеина борозна має вигляд

щілини завглибшки 0,2 — 2 мм між поверх-

нею зуба і прилеглим до нього вільним

краєм ясна. Дно ясенної борозни розта-

шоване на рівні шийки зуба. Епітелій бо-

розни переходить на поверхню зуба і

щільно фіксується до неї, запобігаючи

проникненню інфекції в розташовані ниж-

че періодонтальні тканиіга.

Зміна зовнішнього вигляду (форми, за-

барвлення, розпушування тощо) ясенних

сосочків свідчить про місцеві або загальні

патологічні порушення (стоматит, пародон-

тоз, хронічна ііггоксикація, авітаміноз тощо).

У яснах розрізняють ясенний край (margo

gingivalis), що прилягає до шийки зуба, та

альвеолярну частину, яка доходить до пере-

хідних складок присінка рота й слизової

оболонки твердого піднебіння або дна по-

рожнини рота. У товщі ясен розташована

загальна циркулярна зв'язка зубів (lig.

dentales circulares communes), яка з'єднує

всі зуби між собою. Основою зв'язки є цир-

кулярні волокна (fibrae circulares) — ко-

лагенові пучки, які обхоплюють зуб з усіх

боків і укріплюють ясна на шийці зуба.

Крім циркулярних волокон у яснах

є пучки колагенових волокон, що утворю-

ють волокнисті зв'язки: 1) альвеолярно-

ясенні (fibrae alveolo gingivales), які йдуть

від окістя альвеолярних відростків до ясен

і зумовлюють їх нерухомість; 2) мілссо-

сочкові (fibrae interpapillares) — з'єдну-

ють присінковий і ротовий ясенні сосоч-

ки; 3) перехресні міжзубні пучки (fibrae

interdentales decussatae), розташовані між

краями сусідніх міжальвеолярних пере-

городок, які фіксують ясенні сосочки до

кістки; 4) присередньодистальні міжзубні

(fibrae interdentales mediodistales) — від

174 ВЧЕННЯ ПРО ВНУТРІШНІ ОРГАНИ (СПЛАНХНОПОПЯ)

ясна до окістя міжальвеолярних перего-

родок; 5) колово-верхівкові (fibrae cir-

culoapicales) — з'єднують краї ясна з вер-

хівкою альвеолярних відростків.

До прорізування зубів у дітей і після

випадіння зубів у людей похилого віку

ясенний край, який виконує жувальну

функцію, грубшає.

Зуби

Зуби (dentés) — це важлива частина

жувально-мовного апарату, що є комплек-

сом анатомічно й функціонально пов'яза-

них органів, які беруть участь у жуванні,

голосоутворенні та артикуляції. До цього

комплексу належать: 1) тверда опора —

лицевий скелет і скронево-нижньощелеп-

ний суглоб; 2) жувальні м'язи; 3) органи

захоплювання, перемішування та пересу-

вання їжі, формування харчової грудки

для ковтання, а також забезпечення функ-

цій звуко-мовного апарату (губи, щоки,

піднебіння, зуби, язик); 4) органи по-

дрібнення їжі — зуби; 5) залози, секрет

яких розріджує їжу та ферментативно її

обробляє.

Розвиток зубів у ряду хребетних спричинився

дуже важливими життєвими функціями організ-

му — захоплюванням, утримуванням і грубим

механічним обробленням їжі, а часто також за-

хистом і нападом.

Еволюційно зуби є похідними ектодермаль-

ного епітелію, утвореного з луски. Луска давніх

риб, що росла з країв щелеп, поступово залуча-

лась до механічного оброблення їжі, набуваючи

нових функцій- Внаслідок зношування луска

замінювалась на нову, звідси зміна зубів, яка у

нижчих хребетних повторюється багаторазово

протягом життя, а в людини — двічі.

Спеціалізовані зуби людини розвиваються з

епітелію ротової ямки й розташованої нижче ме-

зенхіми. З епітелію формується емалевий орган,

а з мезенхіми — дентин, пульпа, цемент, тверді

та м'які тканини, які оточують зуб (пародонт).

Формування зубів починається з б —7-го тиж-

ня ембріогенезу. Умовно в розвитку зубів розріз-

няють три періоди, або стадії: закладання й ут-

ворення зачатків зубів; диференціація зубних

зачатків; процеси одонтогенезу, а також розви-

ток тканин, які оточують зуби.

У першому періоді ембріогенезу на поверхні

щелеп стовщується епітелій — утворюється зуб-

на пластинка (lam. dentalis), яка до 8-го тижня

починає вростати в мезенхіму на всьому протязі

щелепи. Незабаром ця пластинка ділиться на

язикову та присінкову. З присіикової пластин-

ки внаслідок її розщеплення формується бороз-

на, що відокремлює губи та щоки від ясен і з

якої утворюється присінок рота. На язиковій

зубній пластинці незабаром з'являються зачат-

ки зубів (germen dentis), яким передує колбопо-

дібне вогнищеве розростання епітелію, що дає

початок емалевим органам (огдапит епатеїеит).

У подальшому на нижній поверхні кожного орга-

на формується заглиблення, в яке впинається

мезенхіма, утворюючи сосочок зуба (papilla den-

tis). Навколо емалевого органа внаслідок ущіль-

нення навколишньої мезенхіми з'являється зуб-

ний мішечок. Емалевий орган набуває форми

двостінного келиха або ковпачка; з'єднуючись

із сосочком зуба, він утворює зубний зачаток.

Під кінець 3-го місяця ембріогенезу емалеві орга-

ни відокремлюються від зубної пластинки вузь-

ким епітеліальним тяжем — шийкою емалевого

органа.

Першими виникають зачатки молочних зубів.

Скупчення клітин, які утворюють зачатки постій-

них зубів, закладаються разом із зачатками мо-

лочних зубів.

Протягом другого періоду одонтогенезу відбу-

вається диференціація однорідних клітин ема-

левого органа на окремі шари. В центрі утво-

рюється емалева пульпа (зірчаста сіточка), а по

її периферії — внутрішній емалевий епітелій,

клітини якого диференціюють в амелобласти

(енамелобласти), що починають виробляти емаль,

набувають циліндричної форми. Назовні від

амелобластів утворюється шар клітин. Зовнішній

шар емалевого органа складається із щільно

притиснутих одна до одної клітин, які форму-

ють зовнішній емалевий епітелій. Емалева ба-

зальна пластинка (базальна мембрана) емале-

вого органа відокремлює емалеву сіточку від

решти мезенхіми.

Одночасно відбувається диференціація сосоч-

ка зуба: амелобласти з'являються поблизу со-

сочка, а потім поширюються далі краями в на-

прямку до основи коронки зуба. У цей же час

мезенхімні клітини сосочка, які прилягають без-

посередньо до шару амелобластів, перетворюють-

ся на високі циліндричні одонтобласти, що по-

чинають виробляти дентин ще до того, як почи-

нається продукування амелобластами емалі. Із

зубного сосочка внаслідок диференціації мезен-

хімних клітин утворюється дентин і пульпа зуба.

Клітини зубного мішечка перетворюються на це-

мент, періодонт і кісткову зубну альвеолу.

Отже, зачаток зуба складається з трьох ос-

новних елементів: емалевого органа (ектодер-

мального походження), сосочка зуба і зубного

мішечка (мезенхімного походження). З 4-го міся-

Травна система 175

ця ембріогенезу, у третьому періоді одонтогене-

зу виникають зубні тканини — дентин, емаль

і пульпа зуба.

Після відокремлення зачатків зубів від зуб-

ної пластинки та епітелію порожнини рота віль-

ний край і задні відділи зубної пластинки про-

довжують розвиватися, перетворюючись у по-

дальшому на емалеві органи постійних зубів.

Протягом 5-го місяця ембріогенезу за зачатками

молочних зубів утворюються емалеві органи

різців, ікол і малих кутніх зубів. Одночасно зубні

пластинки ростуть назад і на їх краях заклада-

ються емалеві органи великих кутніх зубів.

За хімічним складом і фізичними властивостя-

ми зуби наближаються до кісток, але будовою

тканин вони відрізняються від них. Міцність

і стійкість зубних тканин забезпечують тривале

їх збереження у зовнішньому середовищі після

смерті тварини чи людини, що дає змог}' палеон-

тологам отримувати цінні відомості про будову

тіла вимерлих попередників і його удосконалення

в людини.

Емаль і дентин Є органічною (твердою) осно-

вою зуба, серед елементів якої пізніше відклада-

ються неорганічні компоненти. У кістках скеле-

та, в дентині та емалі органічні елементи, пере-

плітаючись у складні конструкції, надають тка-

нинам пружності й міцності при розтягненні, неор-

ганічні компоненти формують і роблять їх твер-

дими.

Кістка, дентин і емаль подібні між собою на-

явністю в них органічних і неорганічних (міне-

ральних солей) компонентів, але значно відрізня-

ються їх співвідношенням, а також мікроскопіч-

ною структурою. Кістка містить близько 45 %

органічних речовин, дентин — близько ЗО %,

а емаль дорослої людини — менше 5 %. Кістка,

дентин і емаль відрізняються гістологічною бу-

довою: клітини кістки містяться в окремих ла-

кунах; у дентині клітин немає, вони розташовані

по периферії пульпи, а сам дентин пронизаний

великою кількістю канальців. у яких проходять

відростки одонтобластів. Емаль складається

з призматичних структур — емалевих призм,

а клітини, які її формують, після прорізування

зубів повністю руйнуються. Емаль є найтверді-

шою тканиною тіла, міцність її зумовлена висо-

ким (близько 97 %) вмістом мінеральних солей.

Одонтобласти, живлення яких здійснюється

дрібними кровоносними судинами пульпи зуба,

виробляють свій секрет у напрямку емалевого

органа. Внаслідок цього перший дентин (demi

піїт) відкладається вздовж внутрішнього ема-

левого епітелію емалевого органа. Секреція про-

довжується, шар дентину збільшується, внаслі-

док чого одонтобласти все далі відступають від

раніше відкладеного дентину. Відростки одон-

тобластів спочатку закінчуються в основній ре-

човині, а потім, у міру збільшення шару дентину,

витягуються, утворюючи дентинові волокна.

Навіть у зубах дорослої людини, в яких шар

дентину становить понад 3 мм, дентинові волок-

на тягнуться від одонтобластів, що вистеляють

камеру пульпи, до зовнішньої частини дентину.

Відомо, що після видалення пульпи зуба, разом з

якою видаляються й одонтобласти, у дентині

відбуваються дегенеративні зміни — він темніє

і стає крихкішим. Цей процес, очевидно, зумов-

лений відсутністю одонтобластів, які відповіда-

ють за процеси обміну в дентині. Тонкі денти-

нові волокна одонтобластів можуть брати участь

як посередники в передаванні больових подраз-

нень нервовим волокнам, які закінчуються в

пульпі зуба біля основи одонтобластів.

Емаль (епатсіит) утворюється як результат

діяльності амелобластів емалевого органа. Після

того як одонтобласти сформували перший тон-

кий шар дентину, амелобласти починають про-

дукувати емаль. У процесі утворення емалі на

нижній поверхні кожного амелобласта з'являє-

ться маленький полігональний стержень - ема-

лева призма. Довга вісь емалевої призми розта-

шована приблизно під прямим кутом до місця

сполучення дентину та емалі. Кількість органіч-

ної речовини, що є каркасом емалі, набагато мен-

ша, ніж у кістці чи дентині.

Зріла емаль не містить клітин, оскільки після

її утворення і прорізування зубів амелобласти

дегенерують. Тому емаль не здатна до регене-

рації в разі ушкодження.

Мінеральні речовини зуба досить легко мо-

жуть розчинятися кислотами їжі та деяких на-

поїв, що може призводити до утворення тріщин і

ямок на поверхні емалі. У цих ділянках затри-

муються частинки їжі, в яких осідають і розмно-

жуються бактерії, що продукують кислоти. Внас-

лідок руйнування в емалі з'являються порож-

нини. Цей процес відбувається без больових

відчуттів. Біль виникає тоді, коли порожнина

досягає дентину. Далі до процесу залучається

пульпа. У ній розвішається запалення, що при-

зводить до ЇЇ загибелі.

Процес утворення емалі й дентину починаєть-

ся на верхівці коронки зуба й поширюється далі

до його кореня. Через це корінь видовжується,

що є важливим чинником у прорізуванні зубів.

Цемент (сетепґит) — також тверда речови-

на зуба, що формує його кісткову оболонку. Це-

мент не утворюється до тих пір, поки зуб не за-

кінчить ріст і не займе остаточного положення в

щелепі. Проте тканина, з якої потім утворюєть-

ся цемент, закладається набагато раніше. Між

зубом, який розвивається, і кісткою щелепи ви-

никає скупчення мезейхїмних клітин (спочатку

біля основи сосочка зуба, а потім навколо зуба),

яке з часом вкриває його повністю, утворивши

176 ВЧЕННЯ ПРО ВНУТРІШНІ ОРГАНИ (СПЛАНХНОЛОГІЯ)

зубний мішечок. Під час прорізування зуба час-

тина зубного мішечка навколо коронки руйнує-

ться, а та, що оточує корінь, зберігається. Ме-

зенхімні клітини, розташовані поряд з коренем,

розмножуються одночасно з його ростом. Деякі

мезенхімні клітини диференціюються, утворюю-

чи цементобластичну пластинку навколо кореня,

цемент, який не має судин.

Основна функція цементу полягає в тому, щоб

замурувати й міцно утримувати волокна періо-

донтичної пластинки, розташованої між цемен-

том і кістковою стінкою зубної альвеоли, фіксую-

чи корінь зуба в альвеолі. У верхній частині

кореня цемент безклітинний, у нижній (біля вер-

хівки зуба) у невеликих лакунах серед звапно-

ваної міжклітинної речовини містяться клітини

цементобласти, які сполучаються з джерелами

живлення за допомогою своїх відростків.

Періодонт. У міру формування кореня зуба

та відкладання цементу з навколишньої мезен-

хіми розвивається періодонтична пластинка.

Вона складається з великої кількості колагенових

волокон, одні кінці яких закінчуються в цементі

зуба, а інші — в кістці щелепи. Кінці волокон,

занурені в кісткову тканину, називаються цемент-

ними проривними (шарпеєвими) волокнами (за

типом проривних волокон сухожилків м'язів, які

укріплюють сухожилки в кістковій тканині). Ці

волокна не тільки прикріплюють зуб до щелепи,

а й внаслідок своєрідного розташування не да-

ють йому вдавлюватися в альвеолу.

Із зубного сосочка поступово формується пуль-

па зуба (pulpa dentis) — пухка сполучна ткани-

на, що походить з мезенхіми зубного сосочка, має

багато кровоносних судин, нервів і клітин.

Зуби у людини, як і у вищих хребетних,

розташовані на межі між присінком і влас-

не порожниною рота і закріплені в зуб-

них альвеолах альвеолярних відростків

щелеп. Вони утворюють верхньощелепну

та нижньощелепну зубні дуги (arcus

dentalis superior et arcus dentalis inferior)

(див. мал. 133). На відміну від інших

приматів у людини ряд зубів рівний (ікла

не випинають).

Кількість зубів у дорослої людини, як і

у всіх приматів Старого Світу, звичайно

становить 32 (часто зменшується до 28).

Вони називаються постійними зубами

(dentés permanentes). Діти мають молочні

зуби (dentés decidui), максимальна кіль-

кість яких 20.

Загальна анатомія. Частини зуба

(мал. 135). Зуб (dens) складається з та-

ких частин: коронки (corona dentis); ший-

ки (cervix dentis); кореня (radix dentis).

Різні у функціональному відношенні зу-

би мають неоднакову кількість коренів

(1-3).

Основна маса зуба (коронка, корінь)

складається з дентину, який визначає фор-

му зуба. Дентин коронки вкритий емал-

лю, а дентин кореня (коренів) — цемен-

том. Місце з'єднання емалі коронки й

цементу кореня розташоване в ділянці

шийки зуба. Є чотири види з'єднання

емалі з цементом: у стик (щільно приля-

гаючи); наповзання емалі на цемент; пе-

рекривання емалі цементом; незакриван-

ня ділянки дентину внаслідок того, що

емаль не доходить до краю цементу.

Розрізняють анатомічну коронку зуба,

вкриту емаллю, і клінічну коронку — час-

тину зуба, що виступає над яснами. Клі-

нічна коронка внаслідок атрофії тканин з

віком збільшується. На коронках усіх зу-

бів розрізняють кілька поверхонь: жуваль-

ну, або змикальну, поверхню (faciès occlu-

salis), — поверхню доторкування верх-

нього і нижнього зубних рядів під час їх

сходження; присінкову, або щічну (faciès

vestibularis buccalis); язикову (faciès

lingualis), або піднебінну (faciès palati-

nalis); контактну (faciès contactus), яка

має присередню (faciès mesialis) і дисталь-

ну (faciès distalis) поверхні. На жувальній

поверхні малих і великих кутніх зубів

є горбки зуба.

Всередині зуба міститься невелика по-

рожнина (cavitas dentis, s. pulparis), фор-

ма якої залежить від форми зуба. Порож-

нина коронки (cavitas coronae) тією чи

іншою мірою повторює форму коронки.

Вона продовжується у вигляді каналу ко-

реня зуба (canalis radiéis dentis), який за-

кінчується на верхівці кореня отвором

(for. apicis dentis). Просвіти каналів мо-

жуть розгалужуватись, роздвоюватись

і знову з'єднуватися в один.

Корінь зуба закінчується верхівкою ко-

реня зуба (apex radicis dentis), отвором

верхівки зуба, через який всередину зуба

входять артерії та нерви до пульпи, а ви-

ходять вени.

Корінь зуба прикріплюється до зубної

альвеоли за допомогою великої кількості

Травна система 177

Мал. 135. Великий кутній зуб (dens molaris)

(вертикальний розпил):

/ — cnamclum; 2 — dcntinum; і — cavitas dentis; 4 —

ccmcntuni: 5 — cana)is radieis dentis; 6 — for. apicis dentis;

7 — apex radiéis dentis; <S' — radix dentis; 9 — cervix dentis;

10 — corona dentis.

пучків сполучнотканинних волокон, ЩО

разом з пухкою волокнистою сполучною

тканиною та клітинами формують сполуч-

нотканинну оболонку зуба між альвеолою

і цементом, яка називається кореневою

оболонкою, або періодонтом (periodon-

tium). Таке прикріплення є одним з видів

синдесмозу — вклиненням (gomphosis)

(термін неправильний, адже зуб не вкли-

нюється, а виростає зсередини). Сукуп-

ність утворів, які оточують корінь зуба

(альвеола, відповідна ділянка альвеоляр-

ного відростка та ясна, що вкривають його),

називають пародоіггом (parodontiurn).

Під час дослідження і описування зубів

користуються такими термінами: присіикова

(вестибулярна) норма, жувальна норма, лінг-

вальна норма тощо. Нормою називають по-

ложення зуба, визначене під час досліджен-

ня. Наприклад, присінковою нормою нази-

вають таке положення, коли зуб поверну-

тий присінковою поверхнею до дослідника.

Коронку і корінь зуба поділяють .на

третини. Так, поділяючи зуб уздовж вер-

тикальної осі, в коронці виділяють зми-

кальну, середню і шийкову третини; у ко-

рені — шийкову, середню і верхівкову тре-

тини. Уздовлс лобової осі коронку по-

діляють на присередню, середню й дисталь-

Мал. 136. Постійні зуби (dentes permanentes)

(праві):

а — зуби верхньої щелепи; 6 — зуби нижньої щелепи; /,

2 — dentes incisivi; ? — dentcscanini; 4.5 — dentes premolares;

в, 7, S — dentes molares.

ну третини; сагітальної — на присінкову,

середню, язикову третини.

Заміна зубів у людини відбувається один

раз (рідко двічі як відлуння філогенетич-

них особливостей). Перша генерація зубів

(20) — це тимчасові (випадні), або молочні

(dentes decidui), які починають прорізува-

тись на 6 — 7-му місяці життя і закінчують

у 2 роки (ембріональний розвиток зубів —

див. с. 174). Друга генерація зубів (32

постійних зуби) (dentes permanentes), по-

чинають прорізуватись у 5—6 років життя

і закінчують у 16—18 років.

Коронки зубів утворюють зубні дуги:

верхню (агcus dentalis superior) і нижню

(arcus dentalis inferior). Кожна зубна дуга

містить у дорослої людини по 16 зубів

(мал. 136): чотири різці, два ікла, чотири

малих кутніх зуби і шість великих кутніх

(молочних зубів лише 20, оскільки немає

премолярів і третіх молярів).

Порядок розташування зубів реєст-

рується у вигляді зубної формули, в якій

окремі зуби позначаються цифрами або

літерами. Отже, анатомічну формулу мо-

лочних зубів можна записати так: 2, 1, 2,

тобто на кожному боці як верхньої, так

НИЖНЬОЇ

щелеп є два різці, ікло і два ве-

ликих кутніх. Анатомічна формула постій-

178 ВЧЕННЯ ПРО ВНУТРІШНІ ОРГАНИ (СПЛАНХНОЛОГІЯ)

них зубів: 2,1,2,3 (два різці, ікло, два ма-

лих кутніх і три великих кутніх. Третій

великий кутній, або зуб мудрості (dens se-

rotinus, s. dens molaris tertius), мінливий

як за формою і розмірами, так і за термі-

ном прорізування.

Зуби верхніх і нижніх дуг під час зми-

кання щелеп перебувають у певному спів-

відношенні. Так, горбки малих і великих

кутніх зубів однієї щелепи відповідають

заглибинам на однойменних зубах іншої.

У певному порядку доторкуються проти-

лежні різці та ікла. Під час змикання

щелеп таке співвідношення зубів у зуб-

них дугах називається оклюзією.

Розрізняють чотири види оклюзії: цен-

тральну, передню і дві бічні. Центральна

оклюзія — наявність під час змикання

зубів максимальної кількості контактую-

чих точок, причому серединна лінія ли-

ця проходить між центральними різця-

ми. Передня оклюзія — серединне сход-

ження зубних рядів, але із зміщеною до-

переду нижньою дугою. Бічна оклюзія —

зміщення нижньої щелепи праворуч

(права о к л ю з і я) чи ліворуч (ліва

о к л ю з і я).

Положення зубних дуг у центральній

оклюзії називається прикусом. Розрізня-

ють фізіологічні (нормальні) і патологічні

прикуси. До фізіологічних прикусів на-

лежать ортогнатичний, прямий, деякі сту-

пені прогнатичного й опістогнатичний; до

патологічних — прогнатичний, прогеніч-

ний, глибокий, відкритий і перехресний.

Усі види прикусів вивчають у курсі орто-

педичної стоматології.

Зуби верхніх та нижньої щелеп, які до-

торкуються один до одного, називають

зубами-антагоністами. Як правило, ко-

жен зуб має по два антагоністи — голов-

ний і додатковий. Винятком є присередній

нижній різець і третій верхній великий

кутній зуб, що мають по одному антагоніс-

ту. Однойменні зуби правої і лівої сторін

називаються антимерами.

Єдність зубних дуг морфологічно і

функціонально забезпечується міжзубни-

ми контактами, альвеолярним відрост-

ком і пародонтом. Провідну роль у стій-

кості зубних дуг як однієї функціональ-

ної системи відіграє порядок розташуван-

ня зубів (напрямок їх коренів і коронок).

Міжзубні контакти передніх зубів розта-

шовані поблизу різального краю, а біч-

них — поблизу поверхні змикання (жу-

вальної). Під міжзубними контактами міс-

титься трикутний простір з основою в бік

альвеолярного відростка. Цей простір за-

повнений ясенним (міжзубним) сосочком,

який таким чином захищається від ушкод-

ження їжею під час жування. З віком кон-

тактні точки внаслідок стирання емалі збіль-

шуються і замість них утворюються кон-

тактні площини.

Стійкість зубів нижнього зубного ряду

збільшується щічною випуклістю зубної

дуги, нахилом коронок кутніх зубів при-

середньо і вперед, а коренів назовні, фор-

мою коронок, яка з боку жувальної по-

верхні має вигляд трапеції. Тому кон-

тактні поверхні нижніх зубів не паралель-

ні, а конвертують до язика, внаслідок чого

зуби під час жування зазнають здавлю-

вання. Стійкість зубів верхнього зубного

ряду досягається збільшенням кількості

коренів.

Під час розжовування їжі розвиваєть-

ся такий тиск, який має руйнівну силу, що

вбиває зуб у альвеолу. Проте цього не

трапляється завдяки морфологічним

структурам періодоита, який виконує зв'я-

зувальну та амортизаційну функції. Ре-

зервні сили його можна збільшувати тре-

нуванням жувального апарату.

Належність зуба до верхньої чи ниж-

ньої щелепи, правого чи лівого боку зуб-

ної дуги можна визначити за особливос-

тями його будови. Для цього використо-

вують ознаки зубів: ознаку кута корон-

ки; ознаку кривини емалі коронки; озна-

ку положення кореня.

Ознака кута коронки — у присінковій

нормі кут, утворений контактною (жуваль-

ною) і мезіальною поверхнями, гостріший,

ніж кут між жувальною та дистальною

поверхнями (цей кут дещо заокруглений).

Ознаку кривини емалі коронки наба-

гато краще визначати з боку жувальної

поверхні за допомогою пальпації'. Мезі-

альний край емалі на присінковій поверх-

ні коронки опукліший, ніж бічний, внас-

Травна система 179

лідок стовщення емалі в мезіальному на-

прямку.

Ознаку положення кореня можна ви-

значити тільки на видаленому зубі у при-

сінковій нормі: корені всіх зубів дещо

відхилені дистально. Якщо провести поз-

довжні осі коронки й кореня, то вісь зуба

відхилиться дистально і напрямок відхи-

лення поздовжньої осі зуба покаже бік до

якого належить зуб.

Прорізування зубів молочних звичай-

но починається в середині першого року

життя. Першими на б —8-му місяці про-

різуються присередні, на 7 —10-му — бічні

різці, на 12 —16-му — перші великі кутні,

на 16 —20-му — ікла, на 20—24-му — другі

великі кутні зуби.

Спочатку прорізуються зуби нижньої

щелепи, потім верхньої, за винятком пер-

ших молочних великих кутніх зубів. Як

для молочних, так і для постійних зубів

характерною є парність прорізування. Від

початку 3-го року до 6-го року функціо-

нують тільки молочні зуби. Формування

коренів МОЛОЧНИХ зубів ПОВНІСТЮ закін-

чується для присередніх і бічних латераль-

них різців під кінець 2-го року, для вели-

ких кутніх зубів — до 4 років, для ікол —

до 5 років.

Молочні зуби позначають римськими

цифрами. Повна формула зубного ряду

молочних зубів верхньої і нижньої щелеп

має такий вигляд:

7 6 5 4 3 2 1

V IV III II І

І II III IV V

Після розсмоктування коренів і випа-

діння молочних зубів починають прорізу-

ватись постійні зуби: присередні різці —

7 — 8 років; бічні різці — 8 — 9; ікла —

10 — 13; перші малі кутні — 9 — 10; другі

малі кутні — 11 — 12; перші великі кут-

ні - 6 — 7; другі великі кутні 12 — 13; треті

великі кутні — у 20 — 25 років і пізніше.

Постійні зуби позначають арабськими

цифрами і при написанні клінічної фор-

мули слід пам'ятати, що кожен зуб верх-

ньої і нижньої щелеп праворуч і ліворуч

має свій порядковий номер від середин-

ної лінії:

8 7 6 5 4 3 2 1

1 2 3 4 5 6 7

Всесвітня організація охорони здоров'я

(ВООЗ) для запису постійних зубів за-

пропонувала формулу позначення зубів,

а також половин щелеп за ходом годинни-

кової стрілки:

'8 7 6 5 4 3 2 1

1 2 3 4 5 6 7 8'

8 7 6 5 4 3 2 1

1 2 3 4 5 6 7 8,

Під час записування формули зубів цим

способом треба ставити не значок відпо-

відної половини щелепи, а її порядковий

номер. Так, число 2 8 означає третій ве-

ликий кутній зуб лівої половини верхньої

щелепи.

За формулою ВООЗ запис молочних

зубів роблять аналогічно — арабськи-

ми порядковими числами, а половин ще-

леп — за ходом годинникової стрілки від

5 до 8:

'5432 1

1 2 3 4 5

5 4 3 2 1

1 2 3 4 5

З постійних зубів першими прорізують-

ся перші великі нижні кутні, потім присе-

редні різці та перші великі верхні кутні

зуби, після них — бічні різці. Далі настає

черга перших малих кутніх зубів, ікол,

других малих кутніх зубів, других вели-

ких кутніх і в останню чергу — третіх

великих кутніх зубів.

Прорізування всіх молочних чи всіх

ПОСТІЙНИХ зубів закінчується утворенням

зубних рядів. Верхній ряд постійних зубів

має форму напівеліпса, нижній — парабо-

ли. Верхній зубний ряд ширший за нижній,

тому верхні передні зуби перекривають

однойменні нижні, а щічні горбки верхніх

кутніх зубів розташовані назовні від од-

нойменних нижніх. Таке співвідношення

зубних рядів збільшує жувальну екскур-

сію нижньої щелепи й розширює площу

для подрібнення і розтирання їжі.

Спеціальна анатомія

Постійних зубів у людини 32: різців —

8; іклів — 4; малих кутніх — 8; великих

180 ВЧЕННЯ ПРО ВНУТРІШНІ ОРГАНИ (СПЛАНХНОЛОГІЯ)

кутніх — 12. Різці мають по одному ко-

реню. Коронка схожа на лопатку, рівний

різальний край якої утворює вістря зуба

(cuspis dentis). Ікла звичайно також одно-

кореневі, а різальний край клином зву-

жується й утворює верхівку вістря (apex

cuspidis). У малих кутніх зубів один-два,

рідко три корені, на поверхні змикання

коронки ВИДНО горбки, відокремлені один

від одного борознами. Нижні великі кутні

зуби звичайно мають два, рідко три ко-

рені, верхні великі кутні зуби, як правило,

трикореневі. На поверхні змикання коро-

нок різної форми горбки.

Різці (dentés incisivi) — по чотири на

кожній щелепі, розташовані спереду, посе-

редині зубних дуг, через що їх називають

передніми зубами. Розрізняють верхні,

нижні, присередні й бічні різці- Ними від-

кушують їжу, тому їх коронки розташо-

вані майже у лобовій площині, закінчують-

ся різальним краєм. Коронки присередніх

різців більші, ніж бічних.

Верхні різці. Присередній різець є най-

більшим серед різців. Має широку, опук-

лу коронку, що звужується до шийки зуба.

Емаль коронки утворює в ділянці шийки

закруглений виступ у вигляді напливу.

Коронка може бути різної форми: прямо-

кутної, трапецієподібної, овоїдної. Мезіаль-

ний і різальний краї сходяться під прямим

кутом, кут між різальним краєм і дисталь-

ним найчастіше тупий і трохи закруглений.

На різальному краї присередніх різців у

молодих людей є три горбки, які продов-

жуються у вигляді валків на присінковій

поверхні зубів; між валками проходять

малопомітні борозни.

Корінь верхнього присереднього різця

дещо сплющений у мезіодистальному на-

прямку. Верхівка кореня заокруглена, згин

між коронкою і коренем на мезіальному

крій більший, ніж на дистальному. Озна-

ка кривини емалі коронки разом з озна-

ками кута коронки і положення кореня

дає можливість досить легко визначити

належність зуба до правої чи лівої поло-

вини зубної дуги.

Язикова поверхня коронки верхнього

присереднього різця часто має мезіальний

і дистальний крайові гребені (crista mar-

ginales mesialis et distalis), спрямовані від

основи коронки до її різального краю.

Ступінь розвитку крайових гребенів у

різних людей неоднаковий: їх може зовсім

не бути, якщо вся язикова поверхня рівно-

мірно увігнута, а можуть бути настільки

розвинуті, що язикова поверхня має ви-

гляд жолоба (лопаткоподібиа). У випад-

ках великої жолобуватості крайові гребені

сходяться в пришийковій частині на-

стільки, що формується шийковий пояс

(cingulum cervicale). У шийковій третині

коронки добре помітний горбок зуба

(tuberculum dentis), форма й ступінь роз-

витку якого різні. Поверхня дуже розви-

нутого горбка спрямована в бік різально-

го краю коронки, може бути зубчастою.

Найчастіше є два горбки — мезіальний і

дистальний, іноді між ними може бути

третій — центральний горбок, а ще рідше

4 — 5 горбків.

Горбки також мають різну довжину:

тонкі горбки довгі, добре розвинуті — ко-

роткі; у рідкісних випадках горбки можуть

досягти різального краю.

Коронка верхнього присереднього різця

з мезіального боку має (на медіальній

нормі) клиноподібну форму, присіиковий

контур її опуклий, язиковий — увігнутий.

На присінковій поверхні контур кореня

опуклий, на язиковій — прямий, опуклий

або увігнутий.

Порожнина коронки верхнього присе-

реднього різця подібна до її зовнішньої

форми, має щілиноподібну форму вздовж

різального краю і сплощену в присінко-

во-язиковому напрямку. Ближче до коре-

ня порожнина коронки звужується й пе-

реходить без різкої межі в канал кореня.

Біля верхівки кореня канал може поділя-

тися на кілька канальців, що відкривають-

ся самостійними отворами.

Висота коронки верхніх присередніх

різців по присінковій поверхні становить

9 — 12 мм, ширина різального краю — 8 —

9, довжина кореня — 12 —15, мезіодисталь-

ний діаметр шийки — 6,3 — 6,9, присінко-

во-язиковий — 7,1—7,5 мм.

Бічний різець подібний до присередньо-

го, але менший за нього. Проте є суттєві

відмінності між різцями.