Свиридов О.І. Анатомія людини

Подождите немного. Документ загружается.

М'язи (м'язова система) 161

середню ділянку судинної лакуни й обме-

жене спереду пахвинною зв'язкою, поза-

ду — верхньою гілкою лобкової кістки,

вкритої окістям і зв'язками, присередньо-

лакупарною зв'язкою і збоку — стегно-

вою веною. Стінки стегнового каналу: пе-

редня — верхній ріг серпоподібного краю;

задня — відповідна ділянка клубово-гре-

бінної фасції; бічна — стегнова вена. При-

середньої стінки стегнового каналу немає,

оскільки поверхневий і глибокий листки

широкої фасції тут зливаються. Виходом

стегнового каналу є підшкірна щілина

(мал. 124, див. мал. 102).

Затульний канал (сапаlis obturatorius)

утворений однойменними (зовнішнім і

внутрішнім) м'язами, затульною перетин-

кою й затульною борозною. Тут прохо-

дять однойменні судини й нерви.

Привідний канал (canalis adductorius)

(див. мал. 124) обмежений з присередньо-

го боку великим привідним м'язом, збо-

ку — присереднім широким м'язом стег-

на і спереду — сухожилковою перетин-

кою, натягнутою між названими м'язами.

Цей канал, що з'єднує стегновий трикут-

ник з підколінною ямкою, має три отвори:

верхній, оточений проксимальними края-

ми його стінок, передній, розташований у

згаданій вище перетинці; нижній (hiatus

adductorius), утворений пучками великого

привідного м'яза, що розходяться. У при-

відному каналі залягають стегнові суди-

ни та підшкірний нерв.

Підколінна ямка (fossa poplitea) (див.

мал. 119, 120) є продовженням привідно-

го каналу. Це ромбоподібна заглибина,

виповнена жировою тканиною. Вона об-

межена спереду підколінною поверхнею

стегнової кістки й капсулою колінного

суглоба, зверху та з боків — двоголовим

м'язом, зверху і зсередини — напівсухо-

жилковим і напівперетинчастнм м'язами;

знизу — бічною і присередньою головка-

ми литкового м'яза.

З підколінної ямки, в жирових скупчен-

нях якої проходять однойменні судини,

великогомілковий і загальний малогоміл-

ковий нерви, крім описаного привідного

виходять: гомілково-підколіпиий канал,

утворений спереду заднім великогомілко-

вим м'язом і довгим м'язом — згиначем

великого пальця, камбалоподібним м'язом,

і верхній м'язово-малогомілковий канал,

розташований між малогомілковою кіст-

кою і довгим малогомілковим м'язом. Від-

галуженням гомілково-підколінного кана-

лу вважають нижній м'язово-малогомілко-

вий канал, обмежений спереду малогоміл-

ковою кісткою і ззаду довгим м'язом —

згиначем великого пальця. У цих трьох ка-

налах розташовані великі судини і нерви.

^ ... ....

Фасції нижньої кінцівки

Нижня кінцівка, так само як верхня, має

дві фасції — поверхневу і власну.

Поверхнева фасція нижньої кінцівки

майже на всьому протязі має вигляд слаб-

кої пластинки. У дистальних відділах вона

місцями губиться в підшкірній клітковині.

Власна фасція нижньої кінцівки, нав-

паки, майже скрізь виявляється краще, ніж

на верхній кінцівці. Вона вкриває всю

нижню кінцівку, віддає відростки та про-

шарки вглиб, бере участь у формуванні

каналів, тримачів тощо. Розрізняють такі

частини цієї фасції.

Сіднична фасція — потужний сполуч-

нотканинний листок, який вкриває вели-

кий і частково середній сідничні м'язи

ззовні і дає численні щільні міжпучкові

відростки в їхню товщу. Крім того, від цієї

фасції відходять пухкі фасціальні міжм'я-

зові прошарки. Сіднична фасція зверху

межує з грудо-поперековою фасцією, а зни-

зу і збоку через сідннчно-стегнову зв'яз-

ку переходить у широку фасцію.

Фасція таза (fascia pelvis) — безпо-

середнє продовження внутрішньочеревної

фасції, яка вкриває стінки таза, внутріш-

ньотазові м'язи, дає відростки у вигляді

пухких прошарків до внутрішніх органів

малого таза та вистеляє тазове дно, де

з'єднується з фасцією промежини.

Клубова фасція — стовщений листок

фасції таза, що вкриває клубово-попере-

ковнй м'яз. Спускаючись донизу, під пах-

винну зв'язку, фасція зливається з глибо-

ким листком власної фасції стегна. Вузь-

ка ущільнена смужка клубової фасції, яка

проходить під пахвинною зв'язкою, з'єдну-

6 Сииридоп

162 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

16 15 14 13 12 11

Мал. 125. Фасції, м'язи і міжм'язові перегород-

ки стегна (поперечний розріз на рівні середини

стегна):

/. 2. 21, 22 — in. quadriceps fcmoris; 'S — v. saphena magna:

4 — її. saphcnus; 5 — canalis adductorius: 6 — m. sartorius;

7 — a. er v. femorales (у привідному каналі): <S' — septum

intermusculare fcmoris mediale; 9 — m. gracilis; 10 — min.

adductorcs; //. IS. 15. 16 — задній відділ м'язі» стегна;

12 — septum intermusculare; 14 — n. ischiadicus; 17 —

septum intermusculare fcmoris laterale; IS — femur: 19 -

fascia lata; 20 — cutis.

ючн середину цієї зв'язки з клубово-лоб-

ковим підвищенням (лобкової кістки),

дістала назву к л у б о в о - г р е б і н н о ї

дуги (arcus ileopectineus).

Широка фасція (fascia lata) (див. мал.

124) місцями має вигляд дуже щільного

фіброзного футляра, що охоплює м'язи

стегна. Спереду і згори фасція прикріп-

люється до нижнього краю пахвинної зв'яз-

ки, а збоку та ззаду межує з фасцією, яка

вкриває сідничні м'язи. Найбільшої щіль-

ності широка фасція досягає на бічній

поверхні стегна, де вона має вигляд опи-

саного вище клубово-великогомілкового

пасма (див. с. 151). Йдучи прнсередньо,

фасція яіс спереду, так і ззаду поступово

тоншає і згори переходить у фасцію про-

межини. Внизу спереду і з боків широка

фасція вплітається в сухожнлкове розтяг-

нення колінного суглоба, а дорзально зли-

вається з фасцією підколінної ямки.

Від широкої фасції відходять численні

відростки, які вкривають окремі м'язи або

Мал. 126. М'ЯЗИ, фасції і міжм'язові перегород-

ки гомілки (поперечний розріз через середній

відділ гомілки):

/ — tibia; 2.— n. tibialis; '}, Ii. 14 — глибокі м'язи задньої

ділянки гомілки; 4 — V. saphena magna; 5 — cutis; 6 -

fascia cru ris; 7 - vasa tibialis posterior; 8 — tendo m. plantaris

longij 9. 10. 12 — m. triceps su rae; // — v. saphena parva;

15 — septum intermusculare posterius cruris; 16 - fibula;

17 — бічна група м'язі» гомілки; 18 — septum intermusculare

anteriús cru ris; 19. 22 — передня група м'язі» гомілки; 20 —

membrana interossea; 21 — vasa tibialis anterior.

групи їх і судинно-нервові пучки. Серед

цих відростків найпотужнішими є бічна

і присередня міжм'язові перегородки

стегна, які йдуть від широкої фасції до

стегнової кістки та відділяючи передню

групу м'язів від задньої і присередньої

(мал. 125).

Спереду широка фасція, утворивши

піхву для кравецького м'яза, продовжуєть-

ся прнсередньо і в ділянці стегнового три-

кутника розділяється на глибокий і по-

верхневий листки, між якими розташовані

стегнові судини, лімфатичні вузли та скуп-

чення жирової тканини. У проксимально-

му відділі глибокий листок переходить

у клубово-гребінну фасцію, яка вкриває

клубово-понерековий і гребінний м'язи.

Поверхневий листок трохи нижче пахвин-

ної зв'язки утворює виповнену жировою

тканиною ямку — підшкірний розтвір

(hiatus saphenus). Ця ямка зверху, збоку

й знизу обмежена серпоподібним краєм,

верхній ріг якого прикріплюється до пах-

М'язи (м'язова система) 163

винної зв'язки, а нижній — без якої-не-

будь межі переходить у широку фасцію

(див. мал. 124). Присередньо від серпо-

подібного краю поверхневий і глибокий

фасціальні листки зливаються і перехо-

дять на присередню поверхню стегна.

Фасція гомілки (fascia cruris) є продов-

женням широкої фасції, але слабша від неї.

Огортає м'язи гомілки і щільно зростає-

ться з окістям присередньої поверхні вели-

когомілкової кістки. Від фасції вглиб відхо-

дять листки, які вкривають окремі м'язи або

групи їх. Серед цих листків найпотужні-

шими є передня і задня міжм'язові пере-

городки гомілки, які разом з міжкістковою

перетинкою гомілки та великогомілковою

кісткою ІЗОЛЮЮТЬ одну

від

одної передню,

бічну та задню м'язові групи. Крім того, в

межах задньої групи чітко простежується

фасціальний прошарок між поверхневими

і глибокими м'язами (мал. 126).

Дистально фасція гомілки поступово

тоншає і лише в ділянці надплесново-го-

мілкового суглоба та безпосередньо над

ним вона стовщена у вигляді фіброзних

утрнмачів м'язів.

Верхній тримач м'язів-розгиначів (re-

tinaculum mm. extensorum superius) на-

тягнутий між переднім краєм велико-

гомілкової і фасцією бічної поверхні ма-

логомілкової кісток.

Нижній тримач м'язів-розгипачів (re-

tinaculum mm. extensorum inferius) роз-

ташований перед надплесново-гомілко-

внм су і лобом і має один бічний і два при-

середні пучки (останні розходяться). Під

двома тримачами містяться три піхви, що

обгортають сухожилки м'язів-розгпначів:

довгого розгинача пальців, довгого м'яза —

розгинача великого пальця стопи, перед-

нього великогомілкового м'яза (мал. 127).

Тримач м'язів-згиначів (retinaculum

mm. flexorum) розташований за ирисеред-

ньою кісточкою і натягнутий між її краєм

і присередньою поверхнею п'яткової кіст-

ки. Цей тримач бере участь в утворенні

чотирьох ізольованих один від одного во-

локнистих каналів. У трьох з них містять-

ся огорнуті синовіальними піхвами сухо-

жилки м'язів-згиначів (заднього велико-

гомілкового, довгого м'яза — згинача паль-

I 2

Мал. 127. Піхви сухожилків м'язів надп'ятко-

во-гомілкового суглоба (задньобічна поверхня):

/ — пі. pcroncus longus; 2 — пі. pcroncus brevis; ') — tcndo

calcaneus; 4 — retinaculum mm. extensorum superius; 5 -

vag. synovial is mm. pcroncorum communis; 6" — retinaculum

mm. pcroncorum superius: 7 — retinaculum mm. extensorum

inferius; <S' — vag, tendinum mm. digitorum iongi; 9 -

retinaculum mm. pcroncorum inferius: 10 — m. extensor

digitorum brevis; // — vag. tendinis in. extensoris hallucis

longi; 12 — m. pcroncus tercius; 13 — tendinis m. extensoris

digitorum longus; 14 — tendinis m. extensoris digitorum

brevis; /5 - m. pcroncus brevis; 16 — m. abductor digiti

minimi; 17 — cutis.

ці в і довгого м'яза — згинача великого

пальця) (мал. 128). Четвертим каналом

проходить судинно-нервовнй пучок.

Верхній і нижній тримачі малогомілко-

вих м'язів (retinaculum mm. peroneorum

superius et inferius) натягнуті між бічною

кісточкою і зовнішньою поверхнею п'ятко-

вої кістки. За рахунок відростків нижнього

тримача малогомілкових м'язів формується

кістково-волокнистий канал, у якому під

верхнім тримачем обгорнуті загальною си-

новіальною піхвою малогомілкових м'язів

залягають в окремих синовіальних піхвах

сухожилки короткого (спереду) і довгого

(ззаду) малогомілкових м'язів (мал. 129).

Тильна фасція стопи (fascia dorsalis

pedis) вкриває сухожилки довгого м'яза —

розгинача пальців (поверхнева пластин-

ка) і тильні міжкісткові м'язи та корот-

кий м'яз — розгинач пальців (глибока

пластинка). На підошві поверхнева плас-

тинка дуже стовщена, вона формує підош-

вовнй апоневроз (aponeurosis plantaris) і

поверхневу поперечну плеснову зв'язку

(lig. metatarsale transversum superficial),

164 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

Мал. 128. Піхви сухожилків м'язів ділянки

надп'ятково-гомілкового суглоба (присередня

поверхня):

/ — vag. tendinum in. flcxoris digitorum longi; 2 —

retinaculum mm. flcxorum; 3 — vag. synovialis tendinis m.

flcxoris hallucis longi; 4 — m. abductor hallucis (підріза-

ний); 5 — vag. tendinis in. extensoris hallucis longi; 6' —

vag. synovialis tendinis m. tibialis postcrioris; 7 — vag.

synovialis tendinis m. tibialis anterioris.

Мал. 129. Піхви сухожилків м'язів стопи:

/ — tuber calcaneus; 2 — retinaculum mm. pcroneorum inferius;

3 — vag. communis tendinum mm. pcroneorum; 4 — lig. plantare

longum; 5 — vag. plantaris tendinum m. peronei longi ; в —

vagg. synoviales tendinum digitorum pedis; 7 — mm. lumbricales;

6', 9. 10 — vag. tendinis in. flcxoris hallucis longi; // — vag.

tendinum in. flcxoris digitorum pedis longi; 12 — vag. synovialis

tendinis m. tibialis postcrioris; 13 - vag. synovialis tendinis

im. flcxoris hallucis longi; 14 — retinaculum mm. flcxorum.

натягнутої між головками плеснових

кісток. Глибока пластинка вкриває квад-

ратний, червоподібні й підошвові між-

кісткові м'язи. За рахунок глибокої плас-

тинки утворюються синовіальні піхви су-

хожилків пальців стопи і довгого малого-

мілкового м'яза (див. мал. 129).

Біомеханіка стояння і ходіння

Функціональний аналіз стояння. Опорна

роль нижніх кінцівок найбільша під час стоян-

ня. Розрізняють стояння симетричне, коли вага

тіла розподіляється рівномірно на обидві нижні

кінцівки (мал. 130, а), та асиметричне, коли вага

тіла припадає переважно або повністю на одну

кінцівку (мал. 130, б). Під час стояння утриму-

вати тіло в стані рівноваги можна лише тоді, коли

вертикальна лінія, проведена від центру ваги

тіла*, проходить в межах площі опори тіла.

Залежно від положення тіла розрізняють три

основні види симетричного стояння: нормаль-

не, військове, неохайне. Нормальне сто-

яння звичайно використовується як початкове

положення під час антропометричних вимірю-

вань тіла.

Військове стояння (положення

«струнко»). Для утримування тіла в стані рівно-

ваги, зокрема щоб запобігти його падінню впе-

ред, треба дуже напружити м'язи задньої поверхні

тіла та особливо нижніх кінцівок, причому най-

більше навантаження припадає на сідничні м'я-

зи. Це дуже нестійке стояння, але більш вигідне

для безпосереднього переходу до руху.

При неохайному стоянні (зручне

положення) тулуб ніби відкинутий назад, а нижні

кінцівки в суглобах коліна надмірно розігнуті.

Такий вид стояння характеризується найбіль-

шою участю пасивних сполучнотканинних еле-

ментів у функції утримання тіла в рівновазі.

Неохайне стояння забезпечує найбільш стійку

рівновагу, яку можна ще посилити, розставивши

ноги на ширину плечей. До несприятливого впли-

ву цього виду стояння треба віднести зменшену

глибину вдиху і тиск органів малого таза на м'язи

тазового дна.

Найпоширенішим видом асиметричного сто-

яння є так зване стояння «вільно», коли

одна нога відставлена, а друга (опорна, що утри-

мує вагу всього тіла) перебуває в стані гіперек-

стензії в колінному й частково в кульшовому

суглобах. При цьому стоянні таз відхиляється

в бік опорної ноги, а хребет для компенсації

*У дорослої людини загальний центр вага при

нормальному стоянці. — Прим. ред.

а б

Мал. 130. Симетричне (а) й асиметричне (6)

стояння.

Б-подібно згинається у фронтальній площині

(мал. 130, 6). Цеіі вид стояння можна розгляда-

ти як стан відпочинку, оскільки внаслідок роз-

Скелет разом з м'язами і шкірою дає

чітке уявлення про загальні розміри, фор-

му та пропорції тіла. Багато виступів ок-

ремих кісток і заглиблень між ними, які

легко визначиш під шкірою (орієнтири під

час огляду, зовнішні орієнтири), і є антро-

пометричними точками (мал. 131) підчас

вимірювання тіла та його частин.

Антропометричні вимірювання дуже важ-

ливі для визначення конституціональних

типів, вивчення динаміки фізичного роз-

витку дітей, їхнього жувально-мовного

апарату.

•

АНТРОПОМЕТРИЧНІ ТОЧКИ

Верхньотім'яна, або верхівкова, точ-

ка (vertex — v) — розташована найвище

точка на тім'ї при положенні тіла і голо-

ви в певній позиції (див. с. 166).

Міжбрівна точка, або глабела (glabel-

la — д), — точка надперенісся, що най-

більше виступає вперед.

Основи антропометрії 165

ТЯГНЄННЯ зв'язкового апарат}' м'язи опорної ноги

майже не напружені, а в тулубі напруження охоп-

лює тільки ОДИН бік. Таким чином лише за чер-

гування опорних нижніх кінцівок цей вид сто-

яння забезпечує послідовний відпочинок усім

м'язам тіла і не порушує нормального механіз-

му дихання. Через це треба особливо стежити

за зміною опорної кінцівки у дітей і підлітків,

щоб не виробилась звичка переносити вагу тіла

на одну й ту саму кінцівку, що може призвести

до сколіозу і порушення дихання.

Постава — це звичне тримання тіла, зумов-

лене індивідуальними особливостями людей.

Функціональний аналіз ходьби. Ходьба —

складна циклічна локомоторна дія, одним з ос-

новних елементів якої є крок.

При ходьбі, як і при інших видах локомотор-

ного руху, переміщення тіла в просторі відбу-

вається завдяки взаємодії внутрішніх (скорочен-

ня м'язів) і зовнішніх (маса тіла, опір опорної

поверхні тощо) сил. У кожному кроці розрізня-

ють період опори і період маху. Найхарактер-

нішою особливістю ходіння порівняно з бігом

і стрибками є постійне опорне положення однієї

(період одиночної опори) й обох нижніх кінцівок

(період подвійної опори). Співвідношення цих

періодів 4:1.

Потилична точка (opisthocranion —

ор) — найвіддаленіша від глабели точка

на потиличній ділянці голови.

Права і ліва тім'яні точки (еигуоп —

eu) — точки тім'яної ділянки, що най-

більше виступають назовні.

Верхньогруднинна точка (suprasterna-

le — sst) — перетин краю яремної виріз-

ки груднини з серединною лінією.

Середньогруднинна точка (sternale mé-

dia — sm) — на серединній лінії на рівні

верхнього краю IV груднинно-ребрового

суглоба.

Нижтюфуднинна точка (xyphion — х) —

рівень основи мечоподібного відростка на

серединній лінії.

Шийна точка (cervicale — с) — вер-

хівка остистого відростка CVII хребця.

Лобкова точка (symphysion — sy) —

перетин верхнього краю лобкового сим-

фізу серединною лінією.

Пупкова точка (omphalion) — нарівні

центра пупка.

ОСНОВИ АНТРОПОМЕТРІЇ

166 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

Мал. 131. Антропометричні точки:

/ — верхівкова;2 — іуіабсла; ') — потилична-,'/ — тім'яна;

5 — верхньої руднична; 6 -- нижньогруднинна; 7 — іііиіі-

иа; 8 — лобкова; ') — клубово-остиста; 10 — клубово-гре-

бенева; // — плечова; 12 — променева; 1S — іцилоиоліб-

на; 14 — фалангова; ІЬ — пальцьова; 16 — вертлюжна;

17 — нерхіїьогомілкова; /.S' — іиіжньогомілкова; 19 — п'ят-

кова; 20 — кінцева стоїш.

Поперекова точка (lumbale — І) — вер-

хівка остистого відростка LV хребця, що

найбільше виступає назад.

Права і ліва клубово-остьові точки

(iliospinale — is) — точки верхньої перед-

ньої клубової ості, які найбільше виступа-

ють вперед.

Права і ліва клубово-гребінні точки

(iliocristale — іс) — точки на клубовому

гребені, що найбільше виступають назовні.

Права і ліва плечові точки (асготіа-

Іе — а) — точки надплечового відростка,

що найбільше випинають назовні.

Права і ліва променеві точки (radia-

le — г) — верхні точки головки промене-

вої кістки (промацуються під шкірою на

задньобічній поверхні ліктьового суглоба;

обертання променевої кістки полегшує

знаходження цих точок).

Права і ліва шилоподібні точки (sty-

lion — sty) — найнижчі точки шилоподіб-

ного відростка променевої кістки.

Права і ліва фалангові точки (phalan-

діоп — р/і) — верхні точки тильного краю

основи проксимальних фаланг III пальців

(ці точки легше знайти, якщо згинати й

розгинати пальці).

Права і ліва пальцьові точки (dacty-

lion — da) — точки кінчиків III пальців,

які найбільше виступають дистально.

Права і ліва вертлюжні точки (trochan-

terion — tro) — точки великого вертлюга,

які найбільше виступають назовні й до-

гори.

Права і ліва верхньогомілкові точки

(tibiale — ti) — точки присереднього

виростка великогомілкової кістки, які най-

більше виступають догори.

Права і ліва нижньогомілкові точки

(sphyrion — sph) — точки присередньої

кісточки, що найбільше виступають до-

низу.

Права і ліва п'яткові точки (ptemion —

pte) — точки п'яти, які якнайбільше відхо-

дять дозаду.

Кінцева точка стопи (acropodion —

ар) — передня точка найдовшого пальця

(І або II) стопи.

Виміри провадять вранці, коли тіло ще

не зазнало різних навантажень. Дослід-

жуваний перебуває в положенні стоячи,

голова — в позиції очноямково-вушної

горизонталі (верхній край зовнішнього

слухового ходу — нижній край лівої оч-

ної ямки розташовані в одній горизон-

тальній площині).

Довжину тіла (зріст) вимірюють ме-

талевим антропометром (дерев'яний, або

станковий, зростомір дає не такі точні ре-

зультати). Прилад треба тримати верти-

кально. Дослідник, легенько притискую-

чи лівою рукою волосся досліджуваного,

правою рукою опускає поперечну планку,

поки та не зіткнеться з верхньотім'яною

Основи антропометрії 167

точкою голови. Показники записують з

точністю до 5 мм.

Для визначення поздовжніх розмірів

частин тіла, зокрема кінцівок, найчастіше

використовують непряму методику — ви-

мірюють висоту антропометричних точок

над підлогою за допомогою металевого

антропометра. Застосовують також вимі-

рювання довжини окремих частин. Дов-

жину хребтового стовпа з головою молена

визначати в положенні сидячи, виміряв-

ши відстань від площини сидіння (для

дорослих використовують табуретку зав-

вишки 40 см) до верхньотім'яної точки.

Це вимірювання дуже важливе для виз-

начення найбільш зручних стандартних

меблів для стоматологічних кабінетів.

Серед поперечних і передньозадніх роз-

мірів, ЯКІ звичайно вимірюють товщинним

циркулем, використовують такі: найбільший

поперечний діаметр голови (між двома

тім'яними точками); найбільший поз-

довжній діаметр голови (між надпереніс-

сям і потиличною точкою); ширина плечей

(між двома плечовими точками); ширина

таза (між двома клубово-гребіннимн точ-

ками); ширина стегон (між двома вертлюж-

ними точками). Бажано також вимірюва-

ти: поперечні та передньозадні розміри

грудної клітки (на рівні сосків молочних

залоз); відстань мЬк клубово-остьовимиточ-

ками; відстань від верхнього краю лобково-

го симфізу до верхівки остистого відростка

ІУ хребця (передньозадній розмір таза).

Окружності вимірюють сантиметровою

стрічкою. Визначають: окружність голо-

ви (найбільші розміри склепіння черепа),

окружність грудної клітки (під час вди-

ху, видиху і середнього стану) — стрічку

накладають ззаду під нижніми кутами

лопаток і спереду над навколососковими

кружальцями (у чоловіків) або вище мо-

лочних залоз (у жінок); окружність жи-

вота — на рівні талії; окружність шиї —

у наїївужчому місці; окружність плеча —

в ділянці найбільшого випинання двого-

лового м'яза; окружність передпліччя —

в найтовщому його відділі; окружність

стегна — безпосередньо під сідничною

складкою, а також у середньому відділі

стегна; окружність гомілки — у найбільш

стовщеному відділі.

Вимірюють також деякі спеціальні роз-

міри голови: окружність склепіння че-

репа; поздовжній діаметр склепіння че-

репа (найбільший); поперечний діаметр

склепіння черепа (найбільший); морфо-

логічну висоту лиця (від точки перетину

лінії нижніх країв брів із серединною

лінією до нижньої точки підборіддя); дов-

жину носа (від тієї самої точки згори до

підносової точки); верхню висоту лиця

(від тієї самої точки згори до ротової щіли-

ни); окружність голови в лобовій пло-

щині (через верхівкову і нижньощелепну

точки).

Стопи вимірюють або за відбитками, або

за допомогою спеціальної вимірювальної

дошки з поділками (стопомір Фрідланда),

що має дві бічні стінки: внутрішню, до якої

притискується внутрішній край стопи,

і задню, в яку впирається п'ята.

•

Внутрішні органи (splanchna, s. visce-

ra) розташовані головним чином у порож-

нинах тіла (грудній, черевній, тазовій). Ці

органи забезпечують процеси обміну в ор-

ганізмі з зовнішнім середовищем (спожи-

вання й перетравлювання їжі, повітряний

і тканинний обмін), виведення продуктів

обміну, генеративну функцію та ін. Такі

функції властиві рослинам, тому ці орга-

ни називають також органами рослинно-

го життя.

Залежно від функціональних власти-

востей і будови внутрішні органи об'єднані

в системи: травну, дихальну, сечову, ста-

теву.

Органи травної системи розташовані

в ділянці голови, шиї, в грудній, черевній

і тазовій порожнинах, мають вхідний отвір

(рот) і вихідний (відхідник).

Органи дихальної системи (з одним

вхідним отвором — носовим) містяться в

ділянці голови, шиї і в грудній порожнині.

У грудній порожнині розташоване також

серце, що належить до системи кровообігу.

Сечові й статеві органи мають лише

вихідні отвори, містяться в черевній порож-

нині й порожнині таза. Черевна порожни-

на є місцем розташування селезінки, що на-

лежить до органів кровотворення. У всіх

порожнинах тіла розташовані ендокринні

залози.

Внутрішні органи за своєю структурою

поділяються на паренхіматозні й трубчасті,

або порожнисті. Паренхіматозні органи

складаються з паренхіми (скупчення спе-

ціалізованих клітин) І сполучнотканинної

строми. До паренхіматозних органів нале-

жить печінка, легені, нирки тощо. Строма

виконує опорну й трофічну функції, у ній

розташовані кровоносні та лімфатичні су-

•

дини, нерви. Трубчасті органи (глотка,

стравохід, шлунок, кишки, трахея, бронхи,

сечоводи, сечовий міхур тощо) є трубками

різного діаметра. Незважаючи на різні

форму та функції трубчастих органів, їх

стінки мають схожу будову й складаються

із слизової оболонки, підслизової ОСНОВИ,

м'язової та серозної оболонок (адвентиції).

Слизова оболонка (tun. mucosa) — це

внутрішня оболонка трубчастих органів

(травних, дихальних, сечових); вона висте-

лена епітелієм: багатошаровим (плоским),

що не зроговіває (порожнина рота, язик,

глотка, стравохід, кінцевий відділ прямої

кишки), перехідним (сечові органи), одно-

шаровим циліндричним (шлунок, тонка й

товста кишки). Епітелій слизової оболон-

ки, виконуючи покривну функцію, відме-

жовує стінку порожнистого органа від

зовнішнього середовища (у його просвіті).

Епітелій лежить на власній пластинці

слизової оболонки (lam. propria mucosae),

що складається в основному з пухкої ко-

лагенової сполучної тканини. У ній роз-

ташовані залози слизової оболонки, кро-

воносні та лімфатичні судини, нерви, скуп-

чення лімфоїдної тканини. Під власною

пластинкою на межі з підслизовою осно-

вою міститься м'язова пластинка слизо-

вої оболонки (lam. muscularis mucosae),

скорочення якої формують різні складки

слизової оболонки.

У товщі слизової оболонки травної труб-

ки розкидані келихоподібні клітини, які

виділяють слиз, одно- та багатоклітинні

залози, що синтезують травний сік. Бага-

токлітинні залози можуть бути окремими

органами, вивідні протоки яких відкрива-

ються у травну трубку, наприклад великі

слинні залози, печінка. За будовою розріз-

Розділ З

ВЧЕННЯ ПРО ВНУТРІШНІ ОРГАНИ

(СПЛАНХНОЛОГІЯ)

няють залози трубчасті, альвеолярні й труб-

часто-альвеолярні, кожна з яких може бути

простою (з однієї трубочки чи альвеоли)

чи складною (з багатьох трубочок або аль-

веол). Складні залози, що мають вивідні

протоки, називають екзокринними, ендо-

кринні залози таких проток не мають (glan-

dule sine ductibus). Великі багатоклітинні

залози розділені прошарками сполучної

тканини, що йдуть від капсули вглиб за-

лози, на частини — частки (lobi). Деякі

частки поділяються на дрібніші часточки

(lobuli).

Лімфоїдна тканина в слизовій оболонці

може мати вигляд дифузно розкиданих

невеликих поодиноких лімфатичних фо-

лікулів (folliculi lymphatici solitarii) або

їх скупчень (folliculi lymphatici aggregati).

Підслизова основа (tela submucosa)

лежить ззовні від слизової оболонки; скла-

дається з пухкої колагенової сполучної

тканини, в якій проходять кровоносні та

лімфатичні судини. У травних органах тут

базується досить розвинуте підслизове нер-

вове сплетення. Підслизова основа містить

деякі травні залози, а також лімфатичні

фолікули. Пухка колагенова сполучна тка-

нина забезпечує рухомість слизової обо-

лонки й утворення складок. У тих місцях,

де немає підслизової основи й слизова обо-

лонка щільно прилягає до м'язової, склад-

ки не утворюються, наприклад у сечоміху-

ровому трикутнику (trigonum vesicae).

М'язова оболонка (tun. muscularis)

розташована ззовні від підслизової осно-

ви. У початкових і кінцевих відділах трав-

ної трубки (порожнина рота, глотка, верх-

ній відділ стравоходу, зовнішній м'яз —

стискач відхідника) м'язова оболонка

складається з посмугованої м'язової ткани-

ни, решта трубки — з гладкої. У м'язовій

оболонці гладкі міоцити утворюють внут-

Травна система 169

рішній коловий шар (stratum circulare),

назовні від нього розташований поздовж-

ній шар (stratum longitudinale).

Головна функція м'язової оболонки

трубчастих органів — перемішування хар-

чової маси і проштовхування її по травній

трубці (травна система), регулювання го-

лосової щілини й бронхів (дихальна^єцс-

тема), проштовхування сечі та регулюван-

ня просвіту сечових органів.

Серозна оболонка (tun. serosa) (з підсе-

розною основою) — це тонка пластинка, що

вистеляє порожнини тіла (черевну, осердну,

плевральні тощо), а також обгортає розта-

шовані в них органи. Серозна оболонка

стінки порожнин називається пристінковим

(парієтальним) листком, а та, що вкриває

внутрішні органи, — нутряним (вісцераль-

ним). Серце ззовні вкрите вісцеральним

листком серозного осердя (епікард).

Основою серозної оболонки є щільна

волокниста сполучна тканина з різнонап-

рямленими колагеновими та еластичними

волокнами. Поверхня оболонки з боку

порожнини вкрита одношаровим плоским

епітелієм, або мезотелієм.

Вільна поверхня серозної оболонки в

нормі завжди волога, гладка, блискуча, що

сприяє ковзанню одного органа відносно ін-

шого. Ті органи або їх частини, які не мають

серозної оболонки, обгорнуті сполучнотканин-

ною волокнистою оболонкою (tun. abventi-

tia). До них належить стравохід, ділянки

дванадцятипалої і товстої кишок, печінки,

жовчного міхура, підшлункової залози, а та-

кож повітропровідні та сечові органи.

У цьому розділі вивчаються органи

травної, дихальної, сечової, статевої систем.

Подано також відомості про посмуговані

м'язи порожнини рота, глотки, гортані та

промежини, функції яких міцно пов'язані

з внутрішніми органами.

ТРАВНА СИСТЕМА

(ЭУЗТЕМА ОЮЕЭТОКШМ)

Призначення травної системи ^узіета ків. Кінцевим результатом цього процесу є

digestorium) (мал. 132) — приймання їжі, переведення харчових речовин у розчинний

механічне та хімічне її оброблення, виведен- стан і всмоктування у кров або лімфу, які

ня в зовнішнє середовище харчових залиш- розносять їх до тканин організму.

170 ВЧЕННЯ ПРО ВНУТРІШНІ ОРГАНИ (СПЛАНХНОЛОГІЯ)

Мал. 132. Травна система (systema digestorium):

I — palatum clunim; 2 — gl, parotidea; 3 — palatum mollc;

4 — pharynx; 5 — lingua; 6 — esophagus; 7 — gaster; S —

pancreas; 9 — ductus pancreaticus; 10 — flcxura duo-

denojejunalis; // — flcxura col і sinistra; 12 — jejunum; 13 —

colon dcscendeiis; 14 — colon transversum; 15 — colon

sigmoidcum; 16 - m. sphincter ani extcrnus; 17 — rectum;

IS — ileum: I'J — appendix vcrmiformis; 20 — caecum; 21 -

valva ileocaecalis; 22 - colon ascendens; 23 — flcxura coli

dcxtra; 24 — duodenum; 25 — vesica fcllea: 26 — hepar; 27 -

ductus cholcdochus; 28 — ill. sphincter pylori: 2'J — gl. subman-

dibularis: І0 — gl. sublingualis; 31 — cavitas oris.

Травну систем)' можна розглядати як

своєрідну трубку з її похідними (залоза-

ми), що починається краніально ротовою

щілиною (rima oris) і закінчується кау-

дально відхідником

(amis).

людини роз-

різняють порожнину рота, глотку, страво-

хід, шлунок, тонку іі товсту кишки. Всі ці

відділи належать до травного каналу.

Довжина травного каналу 8—10 м. По-

рожнина рота, глотка і початкова частина

стравоходу розташовані в ділянках голови

і шиї, більша частина стравоходу — у грудній

порожнині, його кінцевий відділ — у че-

ревній порожнині. Шлунок, тонка й товста

кишки (до прямої), печінка та підшлункова

залоза містяться в черевній порожнині, пря-

ма кишка — в порожнині таза.

Стінка травного каналу на всьому про-

тязі складається з трьох оболонок: слизо-

вої, що вистеляє порожнину каналу, сероз-

ної або адвентиції, що вкриває органи

іззовні, та м'язової.

Слизова оболонка травного каналу

складається з епітелію, розташованого на

власній пластинці слизової оболонки, м'я-

зової пластинки та підслизового прошар-

ку. Утворення травних соків і всмокту-

вання перетравлених харчових речовин

у кров відбувається в слизовій оболонці.

У нижчого представника типу хордо-

вих — ланцетника довжина травного ка-

налу майже дорівнює довжині його тіла.

Еволюційно в міру ускладнення органі-

зації тварин і внаслідок збільшення рівня

обміну речовин зросла площа слизової

оболонки травного каналу, причому збіль-

шення відбувалося швидше, ніж довжини

тіла особини. Шляхи цього процесу були

різними. Так, в одних випадках зростала

довжина кишок і виникали петлі, в дру-

гих — утворювались складки слизової

оболонки (поздовжні, спіральні, цирку-

лярні), у третіх — з'являлися ворсинки

слизової оболонки, і нарешті, в четвертих —

відбувалось занурення епітелію вглиб киш-

кової стінки або навіть за її межі. Останнє,

в свою чергу, сприяло утворенню величез-

ної кількості залоз: дрібних, якщо зану-

рення відбувалося лише в товщу слизової

оболонки (дрібні кишкові), або великих,

якщо заглиблення поширювалось за межі

стінки травного каналу (печінка, підшлун-

кова залоза). За архітектонікою залози по-

діляються на трубчасті, альвеолярні, труб-

часто-альвеоляриі, кожні з яких можуть

бути простими і складними.

Зазначеним способом відбувається дифе-

ренціація слизової оболонки травної систе-

ми ЯК протягом онтогенезу, так і в філоге-

незі. Морфологічний поділ при цьому по-

в'язаний з функціональною спеціалізацією.

М'язова оболонка травного каналу за-

безпечує пересування їжі в краніально-