Свиридов О.І. Анатомія людини

Подождите немного. Документ загружается.

Травна система 211

розташована в лівій частині порожнини

великого таза, зігнута, продовжується звер-

ху донизу і ззовні всередину аж до мису

крижової кістки, де вона найчастіше під

кутом переходить у пряму кишку.

Проекція ободової кишки на передню

стінку живота: висхідна — на праву бічну

ділянку, поперечна — на пупкову ділян-

ку, низхідна — на ліву бічну ділянку, сиг-

моподібна — на нижню частину лівої

бічної та на ліву пахвинну ділянку, а в

разі значного наповнення — на ліву час-

тину пупкової ділянки.

Пряма кишка (rectum). У шеститижне-

вого ембріона людини каудальна частина

первинної кишки закінчується сліпо і є

досить розширеним (сюди впадає алантоїс

і протока первинної нирки — мезонефро-

са). У цей час на хвостовому кінці тіла

зародка помітне впинання ектодерми, спря-

моване на зближення з таким самим кін-

цем первинної кишки. Це впинання, що ді-

стало назву відхідникової ямки (procto-

deum), відділене від порожнини первин-

ної кишки клоакальною перетинкою (мал.

151). Незабаром перетинка проривається,

і цей отвір разом з прилеглою розшире-

ною ділянкою первинної кишки утворює

клоаку, куди відкривається кишка, алан-

тоїс, протока мезо-, а трохи пізніше й ме-

танефроса. У подальшому на бічних стін-

ках клоаки виникають одна проти одної

дві вертикальні складки ендодерми, які

зростаються й ділять клоаку на сечостате-

ву пазуху спереду і пряму кишку ззаду.

Пряма кишка (мал. 152) є кінцевим

відділом (близько 16—18 см завдовжки)

товстої кишки. Почавшись поблизу Promon-

torium, пряма кишка спускається донизу

вздовл< серединної лінії. Має два згини.

Перший довгий крижовий згин відпові-

дає кривині тазової поверхні крижової

кістки (випуклість назад), де кишка до-

низу розширюється у вигляді ампули

(ampulla recti). Другий короткий нижній

згин (випуклість вперед) розташований

там, де звужена ділянка кишки, проходя-

чи через діафрагму таза, відхиляється на-

зад у вигляді відхідникового каналу (са-

nalis analis), який закінчується відхідни-

ком (anus).

Мал. 149. Лімфатичні капіляри слизової оболон-

ки та підслизового прошарку червоподібного

відростка п'ятирічної дитини; на тлі густої лімфа-

тичної мережі видно велику кількість групових

лімфатичних фолікулів (препарат автора).

Мал. 150. Відрізок поперечної ободової кишки

(colon transversum):

I — appendices cpiploicac; 2 — haustra coli; J — plicae

semilunares coli; 4 — tenia omentalis; 5 — tenia mcsocolica;

Í) — tenia libera.

Стінка прямої кишки складається з

трьох оболонок: слизової з підслизовим

прошарком, м'язової і серозної з підсероз-

ним прошарком. У місцях, де серозної обо-

лонки немає, є адвентиціальна оболонка.

Слизова оболонка початкового відділу

прямої кишки за будовою мало відріз-

няється від слизової оболонки інших її

відділів. Тут є три постійні поперечні

складки, в проміжках між якими (у ме-

жах ампули) слизова оболонка зморщена,

дрібні складки розташовані хаотично.

У ділянці відхідникового каналу слизова

оболонка збирається в поздовжні склад-

ки, які під час розтягування кишки легко

розгладлсуються, знизу є постійні по-

здовжні складки — відхідникові стовпи

212 ВЧЕННЯ ПРО ВНУТРІШНІ ОРГАНИ (СПЛАНХНОЛОГІЯ)

Мал. 151. Ранній ембріогенез каудального кінця

зародка (4 — 5 мм) людини:

/ — задня кардинальна неня; 2 — першини, нирка; З — прото-

ка первинної нирки; І — алантоїс; 5 — протока остаточної

нирки; 6 — пуикона артерія; 7 — тканина остаточної нирки;

8 — клоака; 9 — відхідникова'перетинка; 10 — статевий гребінь;

// — стебло сечового ходу (урахуса); 12 — задня кишка;

ІЗ — примітивна дорзальна брижа; 14 — дорзальна аорта.

(columnae anales). Між цими стовпами,

вкритими багатошаровим плоским незро-

говілим епітелієм, містяться досить гли-

бокі відхідникові пазухи (sinus anales)

(див. мал. 152), вистелені одношаровим

циліндричним епітелієм. Нижче розташо-

вана кільцеподібна ділянка гладкої слизо-

вої оболонки — відхідникова перехідна зо-

на*, яка переходить у шкіру відхідника.

М'язова оболонка прямої кишки скла-

дається з колового і поздовжнього шарів.

Коловий м'язовий шар у ділянці відхідни-

ка утворює внутрішній м'яз — замикач

відхідника. На відміну від інших відділів

товстої кишки поздовжній м'язовий шар

*Тут під слизовою оболонкою розташоване

густе венозне сплетення.

6 5

тут суцільний. Назовні й трохи каудалfe-

mme внутрішнього м'яза-замикача відхід-

ника утворюється значно потужніший ко-

ловий м'яз — зовнішній м'яз — замикач

відхідника (m. sphincter апі externus).

Перший складається з гладких м'язових

волокон, другий — з пучків посмугованої

мускулатури.

Очеревина вкриває початкову частину

прямої кишки з усіх боків, утворюючи

коротку брижу. Верхня частина ампули

вкрита очеревиною з трьох боків, нижня —

з одного (переднього) боку, ділянка про-

межини зовсім не має очеревини.

Топографічна анатомія.

Пряма кишка межує ззаду з крижовою

кісткою, спереду в жінок — з піхвою та

надпіхвовою частиною матки (мал. 153),

Мал. 152. Пряма кишка (rectum) і канал відхідника (canalis ana lis):

— Місці і lymphatici; 2 — m. levator апі: 3 — columnae analcs; 4 — canalis analis; 5 — anus; 6 — sinus anales; 7 — cutis;

- m, sphincter anicxtcrnus; 9 — m. sphincter ani interims; 10 — ampulla recti; //. 15. 16 — plicae transversac recti;

/.? — tun. mucosa; 1) — tun. muscularis; /•/ — peritoneum.

Мал. 153. Топографія органів малого таза жінки:

1,3 — rectum; 2 — excavatio rectoutcrina; 4 — anus; 5 -

Urethra; 6 — vagina; 7 — vesica urinaria; S — excavatio

vesicoutcrina; 9 — Iig. tcres uteri; 10 — uterus; // — tuba

uterina; 12 — vasa іliaca externa; 13 — ovarium; 14 — Pro-

montorium.

у чоловіків — з дном сечового міхура,

сім'яними пухирцями й передміхуровою

залозою (мал. 154). З боків у межах по-

заочеревинної частини пряму кишку ото-

чує велика кількість жирової тканини, де

між сім'яними пухирцями й сечовим міху-

ром проходять сечоводи.

Стінка товстої кишки складається з

трьох оболонок: слизової з підслизовим

прошарком, м'язової і серозної з підсероз-

ним прошарком.

Слизова оболонка товстої кишки, на від-

міну від тонкої, не має ворсинок, внаслі-

док чого вона гладка й блискуча*. Склад-

ки слизової оболонки тут невеликі і їх

небагато. За формою колена нагадує пів-

місяць, звідси й назва — півмісяцеві склад-

ки (plicae semilunares coli) (див. мал.

*У слизовій оболонці товстої кишки ембріона

ворсинки є, але потім вони редукуються.

Травна система 213

Мал. 154. Топографія органів малого таза чоловіка:

/ — Promontorium; 2 — Ureter sinistcr; 3 — excavatio

rectovesiealis; 4 — rectum; 5 — vesicula seminalis; б —

prostata; 7 — funiculus spermaticus; <S' — urethra; 9 — duetus

deferens; 10 — Peritoneum; // — vesica urinaria; 12 — vasa

jliaca externa; 13 — aorta abdominalis.

150). Складки утворені всією товщею

стінки кишки (у тонкій КРІШЦІ колові

складки формує лише слизова оболонка)

і ПІД час розтягування кишки вони зника-

ють. Слизова оболонка товстої кишки на

всій її довжині має тільки кишкові залози

з великою кількістю келихоподібних

клітин, що виділяють слиз. М'язова плас-

тинка слизової оболонки, як і підслизовий

прошарок, помірна. У підслизовому про-

шарку та у власному шарі слизової обо-

лонки трапляються поодинокі лімфоїдні

вузлики, яких у дитячому віці значно

більше, ніж у дорослих.

М'язова оболонка товстої кишки скла-

дається з двох шарів: зовнішнього поздовж-

нього і внутрішнього колового. Пучки поз-

довжнього шару товстої кишки (за винят-

ком прямої та червоподібного відростка)

не розподілені рівномірно, як у тонкій

кишці, а збираються в три поздовжні стріч-

214 ВЧЕННЯ ПРО ВНУТРІШНІ ОРГАНИ (СПЛАНХНОЛОГІЯ)

ки ободової кишки (taeniae coli) (див.

мал. 132, 148, 150): брижову (taenia

mesocolica), чепцеву (taenia omentalis) і

вільну (taenia libéra).

Коловий м'язовий шар розвинутий в

цілому однаково і лише в межах півміся-

цевих складок посилюється. Оскільки

поздовжні м'язові пучки стрічок дещо

коротші порівняно з довжиною'кишки,

перебувають у стані постійного тонусу й

посилено скорочуються під час перисталь-

тики, у стінці ободової кишки між стрічка-

ми утворюються випини (haustra coli).

Серозна оболонка вкриває товсту киш-

ку неоднаково на всьому її протязі: сліпу

кишку* і червоподібний відросток з усіх

боків, висхідну й низхідну ободову —

з трьох боків (крім заднього), поперечну

та сигмоподібну ободову — з усіх боків

і утворює брижу.

Серозна оболонка ободової кишки, на

відміну від тонкої, утворює особливі чеп-

цеві привіски (appendices epiploicae), яких

немає або вони ледь помітні у дітей і під-

літків, але дуже розвинені в огрядних

людей похилого віку.

Функція. Після розщеплення їжі до

розчинного стану білків, жирів і вуглеводів

і всмоктування їх у тонкій кишці хімус

надходить до товстої кишки. Тут всмок-

тується вода і зневоднений хімус в умо-

вах значного бродіння формується в кал,

який накопичується в прямій кишці. Ра-

зом з водою з товстої кишки в кров над-

ходять також токсичні продукти бродін-

ня (індол, скатол, фенол тощо).

Рентгеноанатоиія. Рентгеноло-

гічне дослідження товстої кишки роблять

після попереднього заповнення її контра-

стною речовиною (per os або ретроград-

ним шляхом). При цьому легко визначає-

ться форма і розташування різних відділів

товстої кишки, розміри випинів і півміся-

цевих складок, а також функціональний

стан стінки кишки, локальне збільшення

діаметра кишки та окремих випинів або,

навпаки, спазматичний стан, який прояв-

ляється в різкому зменшенні діаметра

*У рідкісних випадках задня стінка сліпої

кишки очеревиною не вкрита. — Прим. ред.

різних відділів. У прямій кишці просте-

жується рельєф слизової оболонки від-

хідникового каналу: відхідникові стовпи,

пазухи тощо.

Кровопостачання сліпої, ободо-

вої та верхньої третини прямої кишок

здійснюється від гілок верхньої та ниж-

ньої брижових артерій, венозний відтік —

однойменними венами (система ворітної

вени). Нижні дві третини прямої кишки

одержують кров від внутрішньої клубо-

вої та серединної крижової артерій; ве-

нозна кров відходить однойменними ве-

нами в нижню порожнисту вену.

Лімфатична мережа товстої киш-

ки добре розвинена, особливо в слизовій

оболонці й підслизовому прошарку. Лімфа

відтікає в лімфатичні вузли: клубово-обо-

дово-кишкові, нижні брижові, ободово-киш-

кові (праві, середні, ліві), внутрішні й

зовнішні клубові (20 — 50 вузлів). Від

шкіри відхідника лімфа прямує до глибо-

ких та поверхневих пахвинних лімфатич-

них вузлів.

Іннервація: гілки верхнього і ниж-

нього брижового (ободова кишка), прямо-

кишкового (пряма кишка) нервових спле-

тень, нижні підчеревні нервові сплетення

(сигмоподібна ободова і пряма кишки).

ВЕЛИКІ ЗАЛОЗИ ТРАВНОЇ СИСТЕМИ

Великі залози травної системи розви-

ваються з епітелію слизової оболонки пер-

винної середньої кишки. Вже на ранніх

стадіях ембріогенезу вони винесені дале-

ко за межі травного каналу. У чотиритиж-

невого ембріона людини в слизовій обо-

лонці передньої кишки, з якої розвиває-

ться дванадцятипала кишка, виникають два

клітинних дивертикули. Один з'являється

на присередній стінці передньої кишки у

вигляді двох бруньок (вентральної і дор-

зальної), які незабаром зливаються й рос-

туть між листками дорзальної брижі —

це зачаток підшлункової залози. Другий

клітинний дивертикул — печінковий —

виникає на задній стінці передньої киш-

ки, росте краніально і праворуч між лист-

ками вентральної брижі. З нього розви-

вається печінка.

Травна система 215

Печінка

Печінка (hepar) (див. мал. 132, 155) є

найбільшою залозою людини. Вона стано-

вить 1/20 маси новонародженого і близько

1 / 50 маси тіла дорослої людини ( 1,5 — 2 кг).

Печінка має червоно-бурий колір і до-

сить м'яку консистенцію. Розташована в

очеревинній порожнині безпосередньо під

діафрагмою. Більша її частина (3/5) ле-

жить з правого боку. У печінці, що зовні

нагадує неправильну шапку гриба, розріз-

няють діафрагмальну (верхню) і нутря-

ну, або вісцеральну (нижню), поверхні,

розділені нижнім краєм.

Діафрагмова поверхня (faciès diaph-

ragmatica) випукла, рівна; безпосередньо

прилягає до діафрагми. Поздовжньою сер-

поподібною зв'язкою (lig. falciforme), роз-

ташованою по серединній площині, ділить-

ся на дві частки: праву (lobus hepatis

dexter) — більшу і ліву (lobus hepatis

sinister) — меншу. На верхівці лівої част-

ки видно пологу заглибину — серцеве

втиснення. Крім того, на діафрагмальній

поверхні печінки розрізняють частини:

верхню, обернену до діафрагми, передню,

яка прилягає до передньої стінки живота;

праву — до правої ребрової дуги, і задню

частину — до задньої стінки живота. У ме-

жах задньої частини діафрагмальної по-

верхні печінки є глибока борозна порож-

нистої вени (sulcus venae cavae), де заля-

гає міцно зрощена з паренхімою печінки

нижня порожниста вена.

Вісцеральна поверхня печінки {faciès

visceralis) (див. мал. 155) злегка ввігну-

та, має сліди втиснень сусідніх органів

(стравохідне, шлункове, дванадцятипало-

кишкове, ободовокишкове, ниркове, наднир-

кове). Тут проходять дві поздовжні (пра-

ва й ліва) та одна поперечна борозни.

Права поздовжня борозна представлена

ямкою жовчного міхура (fossa vesicae

felleae); продовженням цієї борозни на-

зад від поперечної борозни є згадана бо-

розна нижньої порожнистої вени. У лівій

поздовжній борозні (точніше щілині) роз-

ташовані два рудиментарні утвори: круг-

ла зв'язка печінки (lig. teres hepatis) (об-

літерована пупкова вена), що залягає в

передньому відділі однойменної щілини

(fissura lig. teretis), та венозна зв'язка (об-

літерована венозна протока), що прохо-

дить у задньому відділі однойменної щіли-

ни (fissura lig. venosi).

Поперечна борозна, або ворота печінки

(porta hepatis), з'єднує дві попередні бо-

розни, в ній проходять судини та нерви

печінки. Борозни ділять вісцеральну по-

верхню печінки на чотири частки: праву

(lobus hepatis dexter), яка лежить право-

руч від правої поздовжньої борозни; ліву

(lobus hepatis sinister), розташовану ліво-

руч від лівої поздовжньої борозни; квад-

ратну (lobus quadratus), обмежену ззаду

воротами печінки, а з боків правою та

лівою поздовжніми борознами, і хвостату

(lobus caudatus), що міститься також між

правою й лівою поздовжніми борознами,

але позаду від воріт печінки.

Печінка вкрита серозною оболонкою

з підсерозним прошарком, крім невелико-

го позаочеревинного голого поля (area nu-

da) задньої частини діафрагмальної по-

верхні — місця зрощення з поперековою час-

тиною діафрагми на рівні ТХІ — ТХИ хреб-

ців, ямки жовчного міхура і борозни ниж-

Мал. 155. Печінка (Ігераг), вісцеральна поверх-

ня (fades visceralis):

1 — imprcssio esophagea; 2 — lobus caudatus; 3 — v, cava

inferior (проходить y борозні порожнистої вени); 4 — area

nuda; 5 — imprcssio renalis; 6 — lobus dexter; 7 — imprcssio

cólica; 8 — imprcssio duodenalis; 9 — vesica fellea (в ямці

жовчного міхура); 10 — lobus quadratus; 11 — ductus

cysticus; 12 — lig. teres hepatis; .13 — ductus choledochus;

14 — ductus hepaticus communis; 15 — v. portac; 16 — a. he-

pática propria; 17 — imprcssio gástrica; /6' — lobus sinister.

216 ВЧЕННЯ ПРО ВНУТРІШНІ ОРГАНИ (СПЛАНХНОЛОГІЯ)

ньої порожнистої вени. Це тонка прозора

оболонка, міцно зрощена з волокнистою

оболонкою (tun. fibrosa), яка обгортає пе-

чінку. Волокниста оболонка з кровонос-

ними судинами проникає в паренхіму пе-

чінки (через ворота), утворюючи навко-

лосудинну волокнисту капсулу (capsula

fibrosa perivascularis).

Паренхіма печінки складається з печін-

кових часточок (lobuli hepatis) (діаметр

1—2 MM) , утворених епітеліоцитами печін-

ки, або гепатоцитами — печінковими кліти-

нами, згрупованими у вигляді балок. Бал-

ки розташовані в часточці радіально й ото-

чують центральну вену (v. centralis), що

є початковою судиною розгалужень печін-

кових вен. Між часточками проходять

міжчасточкові артерії (гілки печінкової

артерії), вени (з системи ворітної вени)

і жовчні проточки. Від міжчасточкових

судин відходять і проникають у колену ча-

сточку печінки внутрішньочасточкові си-

нусоїдні капіляри*, які, зливаючись між

собою, впадають у центральну вену. Внут-

рішньочасточкові синусоїдні капіляри

супроводжуються внутрішньочасточкови-

ми жовчними проточками, до яких надхо-

дить вироблена гепатоцитами жовч і які

впадають у жовчні міжчасточкові прото-

ки, а після цього збираються в печінкові

протоки (ductus hepaticus dexter et sinis-

ter) і протоки хвостатої частки, що вихо-

дять із воріт печінки.

Зразу після виходу обидві протоки

об'єднуються в загальну печінкову про-

току (ductus hepaticus communis) (близь-

ко 4 —5 CM завдовжки), яка, йдучи каудаль-

но, зливається з міхуровою протокою

(ductus cysticus), утворюючи спільну жовч-

ну протоку (ductus choledochus) завдовж-

ки близько 12 см (див. мал. 155). Спільна

жовчна протока спускається донизу між

листками печінково-дванадцятипалої зв'яз-

ки і відкривається разом з протокою під-

шлункової залози (див. мал. 145) в два-

надцятипалій кишці (с. 208).

* Ендотелій печінкових внутрішньочасточко-

вих капілярів складається з клітин, що мають

фагоцитарні властивості — зірчастих макрофа-

гоцитів.

Крім утворення жовчного пігмента і

жовчі печінка виконує інші життєво важ-

ливі функції: депонує глюкозу у ви-

гляді глікогену, нейтралізує токсичні ре-

човини, які надходять у кров з кишок,

тощо.

Жовчний міхур (vesica biliaris, s.

fellea)* (див. мал. 155) виникає в ранньо-

му ембріогенезі як мішкоподібне випинан-

ня печінкового дивертикула. У дорослої

людини леовчний міхур, що має вигляд

витягнутої колби різної місткості (25 —

70 см

), розташоваий у передньому відрізку

правої поздовжньої борозни печінки (ямка

жовчного міхура). У ньому розрізняють

дно, тіло і шийку, яка поступово перехо-

дить у протоку міхура (ductus cysticus).

Стінку жовчного міхура формують

слизова оболонка, слабко розвинута м'я-

зова з переважним коловим напрямком

пучків і серозна з незначним підсерозним

прошарком. Слизова оболонка дна й тіла

має складки, які надають їй вигляду шаг-

реневої шкіри, а в шийці та протоці міху-

ра складки слизової оболонки звичайно

мають спіральний хід (спіральна склад-

ка). У печінкових і спільній жовчній про-

токах слизова оболонка гладка. Серозна

оболонка вкриває велику частину жовч-

ного міхура, решта площі зростається з

волокнистою капсулою печінки за допо-

могою пухкої волокнистої сполучної тка-

нини. Печінкові та спільна жовчна про-

токи розташовані в товщі печінково-два-

надцятипалої зв'язки.

Топографічна анатомія.

Печінка межує з багатьма органами: біль-

ша частина її діафрагмальної поверхні

прилягає до діафрагми, менша — до перед-

ньої стінки живота. Вісцеральної поверхні

печінки торкаються: праворуч — права

нирка з наднирковою залозою, дванадця-

типала кишка і правий згин ободової киш-

ки, ліворуч — стравохід і дно шлунка.

Найвища точка верхньої межі печінки

проектується на праве V ребро по серед-

*Жовчного міхура, який виник на ранніх ета-

пах еволюції хребетних, у багатьох видів ссавців

немає.

Мал. 156. Лімфатичні судини діафрагмальної по-

верхні печінки (препарат автора).

Мал. 157. Периваскулярні лімфатичні судини

паренхіми печінки (препарат автора).

ньоключичній лінії. Звідси верхня межа

круто спускається праворуч донизу до X

міжребрового проміжку на рівні середньої

пахвової лінії, а ліворуч іде горизонталь-

но до лівого V міжребрового проміжку

на рівні пригрудиинної лінії.

Нижня межа з правого боку збігається

з правою ребровою дугою, а спереду з ко-

сою лінією, що перетинає надчеревну

ділянку, з'єднуючи кінець правого X (ЇХ)

ребра з хрящовим сполученням лівих VII

і VIII ребер.

Жовчний міхур прилягає до початково-

го відділу верхньої частини дванадцятипа-

лої кишки, пілоричної частини шлунка, пра-

вого згину ободової кишки, а в розтягнуто-

му стані — до передньої стінки живота біля

перетину зовнішнього краю правого прямого

м'яза живота з ребровою дугою.

Кровопостачання печінки

здійснюється від гілок власної печінкової

Травна система 217

артерії. Крім того, до печінки надходить

венозна кров з ворітної вени. Венозна кров

3 паренхіми печінки змішується з кров'ю

ворітної вени й разом з нею тече в цен-

тральні вени й далі через печінкові вени в

нижню порожнисту вену.

Лімфатичних капілярів усередині

часточок печінки немає, вони зосереджені

в навколосудинній волокнистій капсулі як

усередині, так і на поверхні органа (мал.

156, 157). Відвідні лімфатичні судини

йдуть до- печінкових, черевних, правих

шлункових, діафрагмальних і задніх се-

редостінних лімфатичних вузлів.

Іннервація: гілки печінкового спле-

тення (блукаючі та діафрагмальні нерви,

симпатичний стовбур).

Підшлункова залоза

Підшлункова залоза (pancreas)* (див.

мал. 145) в еволюції хребетних розви-

вається порівняно пізно. У нижчих форм

(риби, амфібії) — це лише невеликий за-

чаток. У дорослої людини залоза має фор-

му довгастого тіла 16 — 20 см завдовжки,

4 см завширшки і 2 —3 см завтовшки. Маса

її — 70—80 г. Підшлункова залоза розта-

шована в позаочеревинному просторі по-

перечно щодо хребтового стовпа на рівні

тіла LII, іноді LIII хребця. У ній розріз-

няють головку підшлункової залози (caput

pancreatis), яка щільно прилягає до підко-

ви дванадцятипалої кишки; тригранне тіло

(corpus pancreatis) з передньоверхньою,

передньонижньою і задньою поверхнями

і хвіст (cauda pancreatis) — звужену час-

тину залози, що прилягає до селезінки.

Капсула залози дуже тонка.

Підшлункова залоза є складною альвео-

лярною залозою. Вивідні протоки від час-

точок (видно неозброєним оком) впада-

ють до протоки підшлункової залози (duc-

tus pancreaticus) (див. мал. 145). Прото-

ка розташована центрально вздовлс усієї

залози, відкривається разом із загальною

жовчною протокою в ділянці великого

сосочка дванадцятипалої кишки. Вічка

*Ця назва утворилася від злиття двох старо-

грецьких слів: pan — все і саго — м'ясо.

218 ВЧЕННЯ ПРО ВНУТРІШНІ ОРГАНИ (СПЛАНХНОЛОГІЯ)

обох проток мають спільний м'яз — за-

микач протоки підшлункової залози, який

регулює надходження жовчі та панкреа-

тичного соку в просвіт кишки. У підшлун-

ковій залозі іноді може бути додатко-

ва протока, що відгалужується від го-

ловної (див. мал. 145) і відкривається

в ділянці малого сосочка дванадцятипа-

лої кишки.

Підшлункова залоза відіграє велику

роль у травленні й загальному обміні ре-

човин. Як залоза зовнішньої секреції вона

виділяє в просвіт дванадцятипалої киш-

ки панкреатичний сік, який містить дуже

важливі ферменти: трипсин, амілазу, ліпазу,

мальтазу, що розщеплюють білки (до амі-

нокислот), жири та вуглеводи.

Крім секреторних залозистих елементів

підшлункова залоза має клітинні скупчен-

ня (панкреатичні острівці) внутрішньо-

секреторного типу (с. 259).

Топографічна анатомія.

Передня поверхня підшлункової залози,

вкрита задньою пристінковою очеревиною,

межує із задньою стінкою шлунка; задня

поверхня прилягає до ворітної та нижньої

порожнистої вен, грудної протоки, черевної

частини аорти, черевного сплетення, лівої

ниркової артерії, лівих нирки та наднирко-

вої залози. Уздовж верхнього краю залози

проходять, дещо занурившись у її паренхі-

му, селезінкові судини. У проміжку, утво-

реному зверху головкою підшлункової за-

лози і знизу горизонтальною частиною два-

надцятипалої КИШКИ, проходять верхні бри-

жові артерія та вена.

Кровопостачання: гілки селезін-

кової артерії (тіло, хвіст), верхні й нижні

підшлунково-дванадцятипалі артерії (го-

ловка). Венозний відтік здійснюється од-

нойменними венами.

Лімфа відтікає в печінкові, під-

шлунково-селезінкові, черевні та інші лім-

фатичні вузли. Лімфатичні капіляри і су-

дини залягають тільки в проміжній сполучній

тканині, а всередині острівців їх немає.

Іннервація: гілки черевного, печін-

кового та верхнього брнжового сплетень.

На моторику травного каналу та'його вели-

ких залоз дуже впливає дихальна функція діа-

фрагми й тонус передньої стінки живота.

Травний канал і протоки деяких його залоз є

шляхами поширення та місцем проникнення

збудників багатьох тяжких інфекцій і гельмінтів.

З травного каналу хвороботворні мікроорганіз-

ми через капіляри судинних мереж проникають

у загальне кровоносне русло. Іноді деякі гель-

мінти, лямблії тощо, розвиваючись у тонкій або

товстій кишках і просуваючись через протоки

великих травних залоз або через судини воріт-

ної вени, потрапляють до паренхіми печінки.

ЧЕРЕВНА ПОРОЖНИНА,

ОЧЕРЕВИНА

Органи травлення, що йдуть за страво-

ходом, розташовані в черевній порожнині

(cavitas abdominis), а кінцевий відділ трав-

ного каналу — пряма кишка — в порож-

нині малого таза, яка є продовженням че-

ревної порожнини. Черевна порожнина

обмежена зверху діафрагмою, з боків і спе-

реду — м'язами живота, ззаду — попере-

ковим відділом хребтового стовпа з квад-

ратними м'язами попереку та клубово-по-

перековими м'язами і знизу — стінками

великого і малого таза.

Серозна оболонка, що вистеляє стінки

черевної порожнини і обгортає її органи,

називається очеревиною (peritoneum).

Цю оболонку можна порівняти із закри-

тим мішком*, у якому розрізняють при-

стінкову (парієтальну) очеревину і нут-

ряну (вісцеральну) очеревину. Щілино-

подібний простір між цими листками на-

зивається очеревинною порожниною (ca-

vitas peritonealis). Порожнина містить не-

велику кількість (12 — 20 мл) серозної

рідини, яку виробляє очеревина. Зволо-

лсуючи стінки порожнини, рідина полег-

шує постійне переміщення органів один

відносно іншого.

Очеревина неоднаково вкриває внут-

рішні органи: з усіх боків — інтрапери-

тоиеальне положення (порожня, клубова,

поперечна та сигмоподібна ободова киш-

ка, сліпа кишка з червоподібним відрост-

ком, селезінка, шлунок, маткові труби;

з трьох боків — мезоперитопеальне по-

*У жінок очеревинна порожнина сполучає-

ться із зовнішнім середовищем через черевний

отвір труби матки.

Травна система 219

ложенпя (печінка, жовчний міхур, висхід-

на та низхідна ободова, середня частина

прямої кишки, матка, сечовий міхур); з од-

ного боку або зовсім не вкриває — екстра-

перитонеальне положення (низхідна і

горизонтальна частини дванадцятипалої

кишки, підшлункова залоза, нирки, наднир-

кові залози, передміхурова залоза, нижня

частина прямої кишки).

Зовнішній шар очеревини утворений

мезотелієм, розташованим на тонкій влас-

ній основі, яка у різних місцях неоднако-

ва і має неоднакове відношення до стро-

ми органів і сусідніх тканин.

Переходячи зі стінки черевної порож-

нини на орган, з одного органа на інший і,

нарешті, з органа на черевну стінку оче-

ревина утворює складки (plicae), зв'язки

(ligamenta), чепці (omenta) і брижі (me-

senterial. Щоб добре це уявити, треба про-

стежити хід очеревини (див. кол. вкл.,

мал. І) спочатку зверху донизу, а потім

справа наліво (або навпаки).

Очеревина з нижньої поверхні діафраг-

ми переходить на верхню поверхню печін-

ки у вигляді двох зв'язок: серпоподібної

(lig. falciforme) і вінцевої (Хід. согопагіит).

Вкривши верхню поверхню печінки в

ділянці воріт, обидва листки очеревини схо-

дяться і спускаються донизу у вигляді пе-

чінково-дванадцятипалої (Хід. hepatoduode-

nal) та печінково-шлункової зв'язок (Хід.

hepatogastricum). Ці зв'язки разом з неве-

ликою шлунково-діафрагмальною зв'язкою

утворюють малий чепець (omentum minus),

листки якого фіксуються до малої криви-

ни шлунка і до верхнього краю верхньої

частини дванадцятипалої кишки. На малій

кривині шлунка очеревинні листки малого

чепця розходяться і вкривають передню та

задню стінки шлунка.

На великій кривині шлунка листки оче-

ревини зблилсаються і спускаються дони-

зу у вигляді широкого «фартуха», що ста-

новить передню дуплікатуру великого чеп-

ця (omentum та jus) (мал. 158). Внизу

передня дуплікатура повертається й пря-

мує догори (висхідна дуплікатура велико-

го чепця), зростається з поперечною обо-

довою кишкою і її брижею. Біля задньої

стінки черевної порожнини листки висхід-

Мал. 158. Великий чепець (omentum majus):

I — hepar (lobus sinister); 2 — gaster; З — omentum majus;

4 — colon sigmoideum; 5 — intestinum tenue (ileum); 6 —

peritoneum parietale; 7 — colon ascendens; S — colon

transversum; 9 — vesica fcllca.

ної дуплікатури знову розходяться: один

листок по стінці піднімається догори й зли-

вається із заднім листком вінцевої зв'язки

печінки, а другий спускається по стінці

донизу й переходить у задню пристінкову

очеревину. Між листками очеревини вели-

кого чепця міститься жирова тканина.

У новонароджених великий чепець незнач-

ний, він швидко росте у дітей і підлітків.

Великий чепець має такий вигляд: та

частина, яка тягнеться від великої криви-

ни шлунка до поперечної ободової кишки

й складається з двох листків очеревини,

називається шлунково-ободовокишковою

зв'язкою (lig. gastrocolicum); два передніх

(низхідних) і два задніх (висхідних) ли-

стки очеревини нижче поперечної ободо-

вої кишки найчастіше цілком зростають-

ся між собою. Іноді тут зберігається від-

крита або закрита порожнина. Два зад-

ніх (висхідних) листки очеревини, які

проходять вище від поперечної ободової

кишки, також звичайно цілком зростають-

ся з брижею цієї кишки, зліва вгорі вели-

кий чепець переходить у шлунково-селезін-

220 ВЧЕННЯ ПРО ВНУТРІШНІ ОРГАНИ (СПЛАНХНОЛОГІЯ)

Мал. 159. Хід очеревини (горизонтальний розпил

тулуба на рівні LII — LIII хребців):

/ — vertebra lumbal.s; 2 — m. erector spinale; 3 — rcn

sinister; 4 — cavitas peritoneal is; 5 — colon descendens;

6 — peritoneum parictale; 7 — m. rectus abdominis; S —

mesenterium; 9 — intestinum tenuc; 10 — peritoneum

visccralc; // — pars abdominalis aortac; 12 — v. cava inferior;

IS — colon ascendens; 14 — duodenum; 15 — ren dexter;

16 — m. quadrat lis lumborum; 17 — m. psoas major.

Мал. 160. Очеревина нижньої частини передньої

стінки живота:

/ — plica umbilicalis medial is; 2 — plica umbilicalis mediana;

З — plica umbilicalis lateralis (у пій' залягають надчерепні

артерія і иена); 4 — ductus deferens; 5 — vasa і Паса; 6* —

vesica urinaria; 7 — vcsicula seminalis; <S' — diaphragma

pelvis; 9 — prostata; 10 — m. obturatorius cxtcmus; 11 —

m. obturatorius internus; 12 — fossa supravesical is; 13 —

fossa inguinalis medialis; 14 - fossa inguinalis lateralis;

15 — m. iliacus; 16 — peritoneum parietale; 17 — m. rectus

abdominis.

кову та діафрагмально-селезінкову зв'яз-

ки очеревини. Таким чином, верхня части-

на великого чепця (шлунково-ободова,

шлунково-селезінкова і селезінково-нирко-

ва зв'язки) складається з двох листків оче-

ревини, а нижня частина (нижче попереч-

ної ободової КИШКИ)

—

з чотирьох листків.

Задня пристінкова очеревина. Нижній

листок брижі поперечної ободової кишки

спускається донизу по задній стінці черев-

ної порожнини й обгортає петлі порожньої

та клубової кишок, утворюючи при цьому

правий і лівий листки й корінь брижі тон-

кої кишки. Від кореня брижі правий лис-

ток іде праворуч, переходить на висхідну

ободову кишку й далі на праву бічну та

передню стінки черевної порожнини. Лівий

листок очеревини від кореня брижі відхо-

дить ліворуч, де він здійснює такий самий

шлях, як і з правого боку, відрізняючись

лише тим, що серозна оболонка вкриває тут

низхідну (мезоперитонеально) та сигмопо-

дібну (інтраперитонеально з утворенням

брижі) ободову кишку (мал. 159). По

задній стінці черевної порожнини очере-

вина з обох боків спускається в поролени-

ну спочатку великого, потім малого таза.

У порожнині малого таза очеревина, на-

звана сечостатевою очеревиною, вкриває

пряму кишку (мезоперитонеально), перехо-

дить вперед у чоловіків на сечовий міхур, а

в жінок на задню стінку піхви (у її верхній

четвертііні), матку, а потім на сечовий міхур.

У чоловіків тут утворюється прямокишко-

во-міхурова заглибина (excavatio recto-

vesicalis) (див. мал. 154), а в жінок - пря-

мокишково-маткова (.excavado rectouterina)

глибока та міхурово-маткова (excavatio

vesicouterina) мілка заглибини (див. мал.

153). Крім того, від правого та лівого країв

матки до стінок малого таза тягнуться у

лобовій площині дві широкі зв'язки матки,

по верхньому краю яких між листками оче-

ревини закладені маткові труби.

Передня пристінкова очеревина.

Вкривши сечовий міхур, очеревина пря-

мує догори по передній стінці черевної по-

рожнини, у нижній третині якої вона ут-

ворює п'ять пупкових складок (непарну

серединну, парні присередні і парні бічні),

спрямованих до пупка (мал. 160).