Скібіцький О.М. Інноваційний та інвестиційний менеджмент

Подождите немного. Документ загружается.

381

8.3. РОЛЬ МАРКЕТИНГУ У ПІДВИЩЕННІ КОНКУРЕНТО-

СПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ТА РОЛЬ ДЕРЖАВИ

У ФОРМУВАННІ СПРИЙНЯТЛИВОСТІ ЕКОНОМІКИ

ДО ІННОВАЦІЙ

Основи маркетингу

Конкурентноспроможність підприємства безпосередньо зале-

жить від знання ринку та уміння правильно використовувати ту

чи іншу ринкову ситуацію. Це змусило керівників багатьох під-

приємств розглядати використання маркетингової концепції при

організації виробничої діяльності як гостру необхідність.

Характерною рисою існуючого положення є те, що дана кон-

цепція використовується в різноманітних варіантах. Наразі не-

можливо на ринку України визначити тенденцію розвитку марке-

тингу вже тільки тому, що у своєму сучасному понятті марке-

тингу на вітчизняних підприємствах не існує. Існуює лише окре-

ма його ідея. Такий підхід втілюється в організації самої служби

маркетингу. На підприємствах робляться спроби створити відді-

ли маркетингу, але, як правило, ці відділи виконують лише деякі

функції маркетингу (організації реклами, пошук нових клієнтів,

участь у виставках, зв’язок із громадськістю). У більшості випад-

ків не існує загальної стратегії маркетингу з чітким визначенням

цілей і завдань усієї маркетингової діяльності.

При комплексному підході збутова діяльність є частиною ма-

ркетингової (однієї з чотирьох «Р» marketing mіх). І тому перед

тим, як вжити заходів щодо удосконалення маркетингового керу-

вання збутовою діяльністю, слід вивчити загальні напрямки роз-

витку маркетингу в галузі.

Вихідним моментом концепції маркетингу служить орієнто-

вана на споживача, інтегрована цільова філософія підприємства.

У цілому ж маркетинг можна представити як систему керування

ринком певної продукції (послуг), що включає в себе процес ви-

значення, аналізу, прогнозування, створення і розвитку спожив-

чих бажань, а також організацію всіх ресурсів для задоволення

потреб покупців з оптимальним прибутком для виробника.

У той же час необхідно чітко розуміти, що концепція марке-

тингу дозволяє аналізувати, оптимізувати і задовольняти спожи-

вчий попит, але вона є лише керівництвом до планування, зага-

льною стратегією діяльності. Підприємство повинно також врахо-

вувати свої сильні і слабкі сторони у виробництві, технології, фі-

нансах, збуті. Плани маркетингу повинні погоджувати цілі, вимо-

382

ги споживачів і ресурсні можливості. У протилежному випадку

плани маркетингу будуть недосяжні. Необхідно оцінювати вплив

конкуренції, державного регулювання та інших сил стосовно

підприємства.

Ринок конкретної продукції характеризується тісною взаємо-

дією попиту і пропозиції. Пропозиція товарів знаходиться під

впливом таких чинників, як зміна суспільних потреб, попиту на-

селення і прискорення НТП.

Таким чином, попит — це винесені на ринок конкретні плато-

спроможні потреби. Платоспроможність є найважливішою ри-

сою й особливою властивістю попиту. Але в той же час попит на

продукт — це і сукупність цілком визначених вимог до конкрет-

них продуктів із відомими функціонально-споживчими і естети-

чними властивостями.

Натурально-речовинні характеристики попиту конкретизу-

ються у вигляді споживчих оцінок асортименту і якості продук-

тів, які надходять на ринок.

Вивчення споживчих оцінок є головною частиною маркетин-

гового дослідження споживачів. Тобто споживач виробів, як пра-

вило, порівнює їх лише з уже існуючим товаром, не висловлюю-

чи припущень і побажань у порівнянні з гіпотетично ідеальним

товаром.

ЧОТИРИ ЕЛЕМЕНТИ, ЩО БЕРУТЬ

УЧАСТЬ У ФОРМУВАННІ ПОПИТУ

1. Конкретна потреба (завдання маркетингу — визначити, а іноді й створити її)

2. Платосп

оможність споживачів, що залежить від загальної економічної

ситуації і рівня прибутку населення

3. Ціна (маркетинг має величезну кількість інструментів регулювання рин-

кової ціни)

4. Пропозиція, обсяг, асортимент і якість якого залежить від самого вироб-

ника

Таким чином, маркетингові зусилля безпосередньо впливають

на більшість чинників формування попиту на продукт. А оскіль-

ки достатній попит лежить в основі ефективності збутової діяль-

ності, то для організації економічно-вигідного збуту слід активі-

зувати маркетингову діяльність.

383

Заходи щодо підвищення

конкурентоспроможності підприємств

Інноваційна економіка — це чудове майбутнє для України.

ХАРАКТЕРИСТИКИ ІННОВАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ

1) головною продукцією і головною «начинкою» усіх товарів і послуг є нові

рішення; саме зростання економіки є безпосереднім результатом безперерв-

них інноваційних змін;

2) провідна роль в економіці належить мільйонам малих і середніх підпри-

ємств, очолюваних підприємцями, що діють на свій страх і ризик;

)

динаміка економіки і с

спільства визначається не на

кою і на

ковцями, а

мільйонами людей, що самостійно п

иймають

ішення, часто інт

їтивні й

творчі;

4) порівняно невеликі капіталовкладення у кожне робоче місце завдяки не-

капіталомісткій технології багатьох мільйонів інноваційних виробництв;

5) знання є основним, панівним фактором продуктивності й у масовому ви-

обництві; тепе

вони стають головним п

едметом і головним

ез

льтатом

праці, що зумовлює реорганізацію галузей навколо створення знань і рест-

ру

кт

ур

изацію всієї економіки к

аїни навколо с

и накопичення ін

о-

рмації;

6) інтелектуалізація праці є основним процесом розвитку виробництва, а ви-

трати на нього і поширення знань — головною формою інвестицій; завдання

науки — сприяння інноваціям, що зароджуються, системне, організоване за-

стосування знань у створенні самих знань, що робить їх продуктивними (чо-

го не може зробити держава чи ринок);

)

головна

ма власності — це інтелект

альна власність, що ст

ру

кт

уру

суспільство і визначає його розвиток;

)

метою оподатков

вання має стати підт

имання

сього необхідного для

довгост

окових інвестицій, а головною

исою податків, важливою для всієї

інноваційної економіки, — їх точна передбачуваність;

9) для розуміння найважливіших економічних процесів, крім мікро-і макро-

економіки, необхідна метаекономіка, що враховує вплив таких могутніх не-

економічних

акто

ів, як демог

ія, освіта, нові технології, екологія, тип

психології людей, рівень культури тощо.

Водночас і у взаємодії з інноваційною економікою формуєть-

ся підприємницьке суспільство (чи «суспільство знань», «інфор-

маційне суспільство»), яке характеризується тим, що інновації та

підприємництво охоплюють значну частину суспільства, стають

щоденною практикою. Це дає змогу працювати навіть жінкам,

що мають маленьких дітей, зміцнює віру людей у себе.

384

Стало очевидним, що економічне зростання країн великою мі-

рою залежить від інноваційної активності підприємницьких

структур, від їх прагнень, зусиль і здатності використовувати у

своїй діяльності новіші технології, творчо підходити до визна-

чення способів задоволення потреб споживачів, на основі чого

вдосконалювати та оновлювати продукцію, отримуючи більші

доходи і зміцнюючи свої ринкові позиції.

Важливою є можливість вільного доступу до інформації. Це

впливає не тільки на технологічні зміни, а й на перебіг соціаль-

них процесів. Люди прагнуть бути мобільнішими, намагаючись

знайти застосування своїм знанням і здібностям, щоб поліпшити

якість свого життя.

Роль держави у формуванні

сприйнятливості економіки до інновацій

Державні органи влади й управління не повинні гальмувати

технологічний розвиток, а навпаки, мусять прискорювати його.

Інноваційний тип розвитку — спосіб економічного зростан-

ня, заснований на постійних і систематичних нововведеннях,

спрямованих на суттєве поліпшення усіх аспектів діяльності го-

сподарської системи, періодичному перегрупуванні сил, обумов-

леному логікою НТП, цілями і завданнями розвитку системи, мож-

ливістю використання певних ресурсних чинників для створення

інноваційних товарів і формування конкурентних переваг.

Оновлюючи кожне виробництво, підприємці допомагають

державі вийти на новий, вищий рівень економічного розвитку.

ПРИЧИНИ, ЩО ОБУМОВЛЮЮТЬ ПЕРЕХІД

ГОСПОДАРСЬКИХ СИСТЕМ ДО ІННОВАЦІЙНОГО ТИПУ РОЗВИТКУ

• пе

еповненість світового

инк

това

ами і посл

гами, знайти місце,

якому можна, лише сформувавши власну ринкову нішу якісно нового товару;

• здатність інноваційного това

ру

ство

ювати конк

ур

ентні пе

еваги, що є

складовою конкурентоспроможності та економічної стійкості суб’єкта гос-

подарювання в умовах невизначеного і мінливого ринкового середовища;

• світова тенденція індивідуалізації потреб, а значить, споживчих характе-

ристик товару;

• прагнення транснаціональних корпорацій монополізувати ринки, що ви-

магає від д

ібніших това

ови

обників інноваційної ст

атегії поведінки на

ринку для забезпечення стійкості свого існування.

385

Процес розвитку економіки країни та окремих підприємств на

інноваційній основі характеризується динамікою показника нау-

коємності виробництва.

ПРИЧИНИ, ЩО ОБУМОВЛЮЮТЬ НИЗЬКУ

ІННОВАЦІЙНУ АКТИВНІСТЬ ВІТЧИЗНЯНИХ ПІДПРИЄМСТВ

• фрагментарність, непослідовність і незавершеність економічної трансфо-

рмації;

• орієнтація економіки на інвестування розвитку виробництв, а не на акти-

візацію інноваційної діяльності;

• відсутність розвинутої інноваційної інфраструктури;

• орієнтація на імпорт високотехнологічного устаткування, недостатня ува-

га до розвитку власного науково-технічного потенціалу;

• відсутність кваліфікованого управління інноваційними процесами, спря-

мованого на підвищення якості продукції, отримання конкурентних переваг;

• недосконалість інструментів правового регулювання інноваційної діяль-

ності, особливо у сфері захисту прав інтелектуальної власності.

Наслідком цього є неспроможність державних органів

управління своєчасно здійснювати необхідні структурні зміни

в економіці, господарському комплексі країни, що поглиблює

технологічне відставання України від розвинутих країн. Не-

сприйнятливість вітчизняного інституційного середовища до

інновацій спричиняє також недостатні темпи розвитку підпри-

ємництва.

Необхідність активізації інноваційної діяльності в Україні

очевидна. Перехід до інноваційного типу розвитку є для неї не-

одмінною умовою входження на рівних у світову економічну си-

стему, і для цього необхідні цілеспрямовані зусилля держави на

формування сприйнятливої до інновацій економічної системи,

створення такого механізму економічної взаємодії суб’єктів гос-

подарювання, за якого б конкурентні переваги здобувалися лише

завдяки активній інноваційній діяльності.

Отже, дослідження динаміки основних економічних процесів

науковцями різних країн дали змогу виокремити інновації як

найпотужніший чинник економічного зростання. Всебічне вико-

ристання потенціалу інновацій забезпечує випереджальний роз-

виток суспільств та економік, тому стимулювання інноваційної

активності підприємницьких структур є одним із пріоритетів

економічної політики кожної держави.

386

8.4. ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

Кожний інвестиційний проект має свою конкретну спрямова-

ність і може з найбільшою ефективністю бути реалізований у ти-

хих регіонах України, де для цього є найкращі умови. До того ж

оцінка і прогнозування інвестиційної привабливості регіонів

України мають бути безпосередньо ув’язані з державною регіо-

нальною політикою, метою якої є забезпечення розвитку окремих

регіонів з урахуванням таких факторів, як раціональне викорис-

тання різноманітних економічних можливостей кожного з них,

ефект оптимальної інтеграції, територіальний розподіл праці та

взаємна економічна кооперація. У відповідності до цієї мети за-

вданнями державної політики регіонального розвитку є реконст-

рукція старих промислових регіонів; стимулювання розвитку

експортних та імпортозамінних виробництв тихих регіонів, які

мають для цього найкращі умови; формування вільних (спеціаль-

них) економічних зон; прискорений розвиток необхідної регіона-

льної інфраструктури. Реалізація цих завдань тісно пов’язана з

державною та приватною інвестиційною діяльністю.

Слід відзначити, що за кордоном такі розробки достатньо по-

ширені, і ряд відомих наукових центрів та інвестиційних компа-

ній періодично публікують оранжований за щаблем інвестиційної

привабливості перелік країн для орієнтування потенційних інвес-

торів. У нашій країні відсутня аналогічна загальновизнана мето-

дика, крім спеціальної методики, розробленої за допомогою про-

фесора І. Бланка й розвинутої Л. Верховодою та Т. Воронковою.

зважаючи на те, що вона може являти певний інтерес не тільки

для державних службовців, які займаються питаннями розробки

регіональної політики та науковців, але й для практиків зі сфери

інвестиційного бізнесу.

Розглянемо основні методологічні положення такої оцінки та

практичні висновки.

ІНВЕСТИЦІЙНУ ПРИВАБЛИВІСТЬ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ ДОЦІЛЬНО

ОЦІНЮВАТИ НА ОСНОВІ ЇХ РАНЖУВАННЯ ЗА ТАКИМИ П’ЯТЬМА

СИНТЕТИЧНИМИ (УЗАГАЛЬНЕНИМИ) ПОКАЗНИКАМИ:

• рівень загальноекономічного розвитку регіону (включаючи природно-

ресурсний потенціал, рівень розвитку промислового виробництва, спеціалі-

зацію сільського виробництва);

•

івень

озвитк

інвестиційної ін

фр

аст

ру

кт

ур

егіон

(

включаючи

івень

розвитку будівництва, транспортної мережі, зв’язку, складського господарс-

тва тощо);

387

• демографічний чинник;

•

івень

озвитк

инкових відносин і коме

ційної ін

фр

аст

ру

кт

ур

егіон

(включаючи розвиток приватизації і формування недержавного сектора, фо-

рмування ринкової інфраструктури);

• рівень криміногенних, екологічних та інших видів ризиків.

Кожний синтетичний показник оцінюється за сукупністю ана-

літичних показників, які входять до його складу. У свою чергу

кількісна оцінка шкірного синтетичного показника отримана

складанням рангових значень (у системі регіонів) аналітичних

показників, які входять до його складу.

Далі на основі кількісної оцінки п’яти вищенаведених синте-

тичних показників розрахований інтегральний показник інвести-

ційної привабливості регіонів України. При цьому враховано, що

окремі синтетичні показники відіграють різну роль у прийнятті

інвестиційних рішень відповідним «зваженням» значимості шкі-

рного показника (зокрема, з урахуванням думок інвестиційних

менеджерів), а саме: 35 %, 15 %, 25 %, 10 %.

При оцінюванні рівня загальноекономічного розвитку регіону

також вивчалася потенційна потреба в обсягах інвестування, мо-

жливість формування інвестиційних ресурсів за рахунок власних

джерел, сукупна ємність регіонального ринку.

ДЛЯ ЦЬОГО ОЦІНЮВАННЯ ВИКОРИСТОВУВАЛИСЬ

І ТАКІ АНАЛІТИЧНІ ПОКАЗНИКИ:

1) питома вага регіону у ВВП і виробленому національному доході;

2) обсяг виробленої промислової продукції на душу населення;

3) рівень самозабезпечення регіону головними продуктами харчування (об-

сяг виробництва відповідних видів сільськогосподарської продукції на душу

населення);

4) середній рівень заробітної сплати робітників у регіоні;

)

обсяг і динаміка капітальних вкладень

егіоні в

оз

ах

нк

на одного

жителя в регіоні;

6) кількість компаній і фірм усіх форм власності в регіонів;

)

питома вага збиткових підп

иємств

загальній кількості п

ацюючих

компаній і фірм.

Природно-реурсний потенціал. Україна має знані й різнома-

нітні природні ресурси, переважна більшість яких вже давно і

388

добре вивчена та використовується досить інтенсивно. Інвести-

ційне значення в Україні мають три види природних ресурсів:

мінеральні, земельні й рекреаційні.

Розташування мінеральних ресурсів є головним чинником,

який визначає розподіл регіонів за щаблем інвестиційної приваб-

ливості. Виняток становлять лише кілька регіонів, у яких бідність

мінеральних ресурсів компенсується яким-небудь іншим значним

чинником. Україна повністю задовольняє споживачів та має поту-

жний експортний потенціал по залізних, марганцевих і титанових

рудах, ртуті, графіту, вогнетривких і формувальних глинах, каолі-

ну, сірці, сировині для виробництва скла та будівельних матеріа-

лів. У дефіциті перебувають паливні ресурси (нафта, газ, торф),

хоча є поклади кам’яного і бурого вугілля. Для забезпечення внут-

рішніх потреб країна щороку імпортує 20 млн т вугілля (20 %

споживання). 28 млн т нафти (87 %), 70 млрд м

газу (80 %).

Основні поклади мінеральних ресурсів, насамперед рудних і

паливних, зосереджені на території східних областей: Дніпропет-

ровської, Донецької, Запорізької, Луганської, Полтавської та Ха-

рківської. З інших областей досить високий ресурсний потенціал

має Львівська. Бідні мінеральними ресурсами майже всі західні

області, а також південний регіон.

Земельні ресурси. Земля в Україні дуже родюча. Майже 60 %

усіх сільськогосподарських угідь розташовані на високородючих

чорноземах. Чорноземи йдуть широкою полосою по центральній

і східній частинах країни. Щонайвищий рівень забезпеченості

землею сільськогосподарського призначення в розрахунку на од-

ну особу мають Дніпропетровська і Запорізька області (у 1,8 разу

вище, ніж у середньому по Україні). Забезпеченість земельними

ресурсами і сприятливі кліматичні умови дозволяють займатися

сільським господарством на всій території країни. Земля сама по

собі має в Україні особливу інвестиційну цінність.

Рекреаційні ресурси. Вся територія України має різноманітні

рекреаційні ресурси: природні ліси, мінеральні води й лікувальні

грязі, водоймища та морське узбережжя. Щонайкращими рекреа-

ційними регіонами є: південний — приморські території Запорі-

зької, Донецької, Миколаївської, Одеської, Херсонської облас-

тей; Республіка Крим; Карпати, Закарпатська, Івано-Франківська,

Львівська області; лісостепова зона, Полтавська область. Ці регі-

они можуть зацікавити інвесторів, які хочуть вкладати кошти в

389

туризм, відпочинок, санаторно-курортне лікування. Тож при ра-

нжуванні регіонів наявність зон масового туризму, відпочинку й

санаторно-курортного лікування враховувалась як чинник інвес-

тиційної привабливості.

Рівень розвитку промислового виробництва. Україна має

розвинену багатогалузеву промисловість, у якій переважає чорна

металургія та важке машинобудування. Чверть обсягу промисло-

вого виробництва України припадає на машинобудівельні галузі.

Підприємства цих галузей територіально поділені по всіх облас-

тях України. Найбільшою є концентрація цих підприємств у Дніпро-

петровській, Запорізькій, Київській областях і в місті Києві. Ма-

шинобудування переважає в структурі промисловості Львівської,

Луганської, Миколаївської, Полтавської, Одеської областей і ре-

спубліки Крим.

Україна посідає одне з провідних місць у світі за видобутком

залізної руди і з виробництва сталі. Чорна металургія (частка якої

становить 22,6 % загального обсягу промислового виробництва)

територіально зосереджена в двох областях — Дніпропетровсь-

кій і Донецькій (понад 75 %). Близько 20 % обсягу виробництва

чорної металургії дають Запорізька і Луганська Області.

Підприємства кольорової металургії розташовані в Запорізь-

кій, Луганській, Донецькій, Кіровоградській областях і в респуб-

ліці Крим.

Багатогалузеве хімічне і нафтохімічне виробництво розвинуте

в східній і центральній областях. Підприємства цієї галузі є та-

кож у Миколаївській, Одеській, Львівській та Івано-Франківській

областях.

Лісова, деревообробна та целюлозно-паперова промисловість

розвинута в головному в регіоні Карпат. Целюлозно-паперова

промисловість, виробництво будівельних матеріалів і деревинно-

стружкових плит є також у Херсонській, Київській та Хмельни-

цькій областях.

Виробництво будівельних матеріалів рівномірно розміщене по

всій території країни. Виробництво залізобетонних виробів зосе-

реджено у великих містах. Розвинуте виробництво скла і фарфо-

ро-фаянсових виробів.

Продукція легкої промисловості традиційно становила 10—

11 % у загальному обсязі промислового виробництва. Найбіль-

шого розвитку набули текстильне виробництво (бавовняні, лляні,

вовняні та штучні тканини), швейна, шкіряна, хутрова та взуттєва

промисловість. Підприємства цієї галузі розташовані в Київській

390

(м. Київ), Донецькій, Дніпропетровській, Львівській, Луганській,

Одеській, Харківській, Херсонській, Чернігівській областях.

Підприємства харчової промисловості в головному концент-

руються у великих містах і населених пунктах, що входять до аг-

ломерації великих міст. Переробна промисловість територіально

пов’язана з місяцями виробництва технічних культур (цукровий

буряк, соняшник, льон-довгунець).

Продукція землеробства становить 52 % у загальному обсязі

сільськогосподарського виробництва. Структуру посівних площ:

зернові — 47 %, кормові — 34 %, технічні — 11 %, картопля,

овочі, сади й баштанні — 8 %. Врожай зернових повністю забез-

печує споживання країни в продовольчому зерні. Близько 3 млн т

передбачається продати на експорт.

В Україні повсюдно поширене тваринництво, його продук-

ція становить 48 % загального обсягу сільськогосподарської

продукції.

Земля, клімат і багатогалузева спеціалізація відкривають ве-

ликі можливості для інвесторів. Сільське господарство потребує

фінансових ресурсів, оновлення технологій і виробничо-техніч-

ного парку. Але в сучасних умовах воно має знижену інвестицій-

ну привабливість. Несприятливим полем для інвестування є тва-

ринництво.

У землеробстві інвестиційний інтерес представляють лише дві

галузі: виробництво технічних культур і овочівництво. Інвестор

має враховувати несприятливу кон’юнктурну ситуацію на ринку

сільськогосподарських продуктів України — низький купівель-

ний рівень через масове зменшення доходів населення.

Діють також такі фактори, які зменшують конкурентоспро-

можність сільськогосподарської продукції, яка виробляється в

Україні: екологічне забруднення та низька якість продукції, ви-

сокий рівень витрат на виробництво. Проте інвесторів можуть

привабити потенційні можливості інвестування в сільське госпо-

дарство: право на землю — ніша на ринку України. Крім того,

відсутні конкуренти і порівняно дешево можна придбати права

власності.

Збільшення, або зменшення капітальних вкладень у виробни-

цтво по регіонах України за рік (порівняно з попереднім роком)

може бути показником розвитку регіону, нахилу до підприємни-

цької діяльності, або навпаки — консерватизму. А в цілому по

Україні реальні капіталовкладення збільшуються на 7,5 % на рік.

Таким чином, інвестиційно-привабливими є Волинська, Закар-