Скібіцький О.М. Інноваційний та інвестиційний менеджмент

Подождите немного. Документ загружается.

361

Керівникові необхідно вирішити, скільки проектів можуть од-

ночасно впроваджування:

♦ якщо він сконцентрує зусилля на одному, або декількох

проектах;

♦ якщо розподілить наявні ресурси на більше число проектів.

Портфель, що складається, в основному, з великих проектів, є

більш ризикованим порівняно з портфелем, де ресурси розподі-

лені між невеликими проектами.

На думку фахівців, тільки 10 % всіх проектів є повністю успі-

шними. Це означає, що існує тільки 10 % імовірності ефективно-

го завершення кожного проекту з портфеля. З ростом кількості

проектів підвищується ймовірність того, що хоча б один з них

виявиться успішним.

Перевагою невеликих проектів є те, що їх легше адаптувати

один до одного з погляду відповідності наявним ресурсам. Вели-

кий проект вимагає великого обсягу дефіцитних ресурсів.

Однак невеликі проекти (що вимагають невеликих витрат на

НДДКР) звичайно реалізуються в нових продуктах, що мають

скромний потенціал по обсягу продажів (і потенціалу прибутку).

Портфель невеликих проектів може привести до рівномірного

потоку нововведень, більша частина з яких має обмежений рин-

ковий потенціал, що є небажаним з позицій номенклатури продук-

ції, формованої відділами маркетингу.

Розглядаючи ті або інші проекти на предмет з можливого

включення в портфель, необхідно враховувати можливу якість

керування й наслідку перерозподілу витрат на проекти.

Формування портфеля замовлень припускає проведення робо-

ти з потенційними споживачами результатів НДДКР.

Для сучасної ситуації, що склалась в Україні, складно точно

спрогнозувати попит на науково-технічну продукцію, тобто має

місце невизначеність попиту.

Розглянемо деякі напрямки вивчення попиту на продукцію,

що є результатом інноваційної діяльності.

Аналіз попиту на нововведення за часом може бути поперед-

нім, поточним і наступним щодо періоду, коли продукція вважа-

ється новою.

Попередній аналіз попиту на нову науково-технічну продук-

цію один з найбільш важливих, оскільки на його базі розробля-

ється виробнича програма й будується стратегія просування на

ринку нової продукції.

Проведення попереднього аналізу здійснюється на базі даних,

одержуваних за допомогою спеціальних вибіркових обстежень,

362

проведених у сфері споживання інновацій, якщо продукція пере-

буває в стадії підготовки досвідченого зразка, запуску у вироб-

ництво, а іноді на етапі виведення її на ринок.

Вибіркові обстеження у сфері споживання можуть бути про-

ведені у формі анкетування.

Якщо інформація про продукцію вже є у споживача й розпо-

чате її виробництво, то для вивчення попиту можуть бути вико-

ристані дані журналів обліку попиту або замовлень на нову про-

дукцію. Дані «Журналу обліку» замовлень на продукцію

доцільно використати й у процесі поточного аналізу, а також зі-

ставити такі кон’юнктурні індикатори як середні ціни запасів (Р

)

і середні ціни продажу (Рn) продукції підприємства. Якщо спо-

стерігається стабільність співвідношення Р

> Р

у динаміці, то

очевидно, що попитом користується більш дешева продукція,

якщо P

< P

, то споживач віддає перевагу більше дорогій.

На заключній стадії господарсько-виробничого циклу — етапі

підведення підсумків, аналіз попиту на нововведення необхідний

для визначення відповідності нової продукції потребам ринку,

ступеня задоволення в ній попиту й досягнення поставлених цілей.

В аналізі попиту на нову продукцію можуть застосовуватися

різні методи. Один з них — аналіз чутливості попиту. Він дозво-

ляє визначити зміну величини попиту залежно від зміни якого-

небудь із його факторів. Із цією метою розраховують коефіцієнт

еластичності попиту (Е), що показує, наскільки зміниться попит

при однопроцентній зміні якого-небудь його фактора:

⋅

∆

= , (7.6)

де YX , — середні значення відповідно попиту (натуральних

одиниць) і фактора, що впливає на нього (натуральних одиниць);

YX ∆∆ , — зміни відповідно величини попиту й факторної

ознаки, що впливає на нього, у звітному періоді в порівнянні з

базисним.

Формула 7.6 дозволяє визначити еластичність попиту по спо-

собу дугової еластичності. Узяті в другому співмножнику зна-

чення величини попиту і його фактора на дату дадуть формулу

точкової еластичності, що представляється менш точною.

Y i X обчислюються як напівсуми значень даних показників

до й після зміни факторної ознаки.

Структурний аналіз попиту провадиться за допомогою спеціа-

льних таблиць, що будуються по кожній факторній ознаці.

363

Оцінимо два портфелі (табл. 7.2), що складаються із двох про-

ектів «А» і «Б».

Обидва портфелі в цьому випадку невеликі.

Рентабельність портфеля (прибутковість) визначається як від-

ношення прибутку до витрат.

Таблиця 7.2

ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ПОРТФЕЛІВ

Портфель «А» Портфель «Б»

Проекти

витрати

грош. од.

(За)

прибуток

грош. од.

(Па)

рентабель-

ність

стр. 2/ стр. 1

витрати

грош. од.

(Зб)

прибуток

грош. од.

(Пб

)

рентабель-

ність стр.

5 / стр. 4

1 22 000 41 800 1,9 34 000 59 500 1,75

2 18 000 32 400 1,8 30 000 57 000 1,9

загальна оцінка

портфеля

40 000 72 400 1,86 64 000 116 500 1,82

Отже, перший проект, що входить у портфель «А», рентабе-

льніший за проект, що входить у портфель «Б», на 8,6 % (1,9 / 1,75

= 1,086), але проект другий більш рентабельний у портфелі «Б»

(1,8 / 1,9 = 0,947), тобто рентабельність другого проекту в порт-

фелі «А» нижче на 9,5 %.

Загальна оцінка портфелів дається за показниками середньої

рентабельності. Позначимо рентабельність портфелів «А» і «Б»

відповідно R

й R

Рентабельність окремих проектів визначається так:

= ПА / ЗА; R

=П

/ З

. (7.6)

Рентабельність портфелів у цілому

∑

(7.7);

∑

, (7.8)

де

— середня рентабельність відповідно портфелів «А»

і «Б».

На основі показників рентабельності може бути розрахований

коефіцієнт переваги:

= , (7.9)

364

де К

— коефіцієнт переваги.

У нашому прикладі коефіцієнт переваги

%2,2або022,1

82,1

86,1

== .

Однак, кожен проект має індивідуальну рентабельність (R

) і

певну частку у витратах на формування портфеля













∑

зі

d .

Це значить, що середній або узагальнюючий коефіцієнт пере-

ваги (

К ) може бути представлений у вигляді системи коефіціє-

нтів переваги по рентабельності й за структурою витрат.

Коефіцієнт переваги по рентабельності:

ЗАІ

БI

ЗАІ

⋅

∑

. (7.10)

Коефіцієнт переваги за структурою витрат:

ЗБІ

БI

ЗАІ

БI

⋅

∑

. (7.11)

У такий спосіб

ЗБІ

БI

ЗАІ

⋅

∑

, (7.12)

або

ЗБІ

БI

ЗАІ

БI

ЗAІ

БI

ЗАІ

ЗБІ

БI

ЗАІ

⋅

∑

. (7.13)

Методику розрахунку коефіцієнтів переваги покажемо в

табл. 7.3.

У нашому прикладі коефіцієнт переваги по рентабельності













⋅

∑

ЗБІ

БI

ЗАІ

дорівнює 1,22. Він збігається з величиною се-

реднього коефіцієнта переваги, тому що частка проектів у струк-

365

турі витрат по портфелях («А» і «Б») майже не відрізняється й

переваги немає (К

= 1).

Таблиця 7.3

РОЗРАХУНОК КОЕФІЦІЄНТІВ ПЕРЕВАГИ

Портфель «А» Портфель «Б» R

Проекти

заi

· d

заi

збi

· d

збi

х d

заi

1 1,9 0,55 1,045 1,75 0,53 0,927 0,96

2 1,8 0,45 0,81 1,90 0,47 0,823 0,85

оцінка

портфе-

ля

86,1=

1,00

8,1

86,1

1,00

86,1

1,82

Якщо менеджер основну увагу зосередить на проектах, що

входять у портфель «А», то за умови, що рентабельність портфе-

ля «А» вище на (R

А1

– R

) на 0,04 пункту, то додатковий прибу-

ток від портфеля А складе [(+0,04) · 40 000] 1600 буд. од.

Отже, зробимо висновки.

Ефективність НДДКР залежить від того, наскільки врахована

ринкова потреба в науково-технічній продукції.

Формування портфеля замовлень припускає проведення робо-

ти з потенційними споживачами результатів НДДКР.

Особливості нововведень визначають специфіку аналізу попиту.

Необхідно насамперед уточнити, до яких нововведень — ба-

зисних або вдосконалених — відноситься продукція, попит на

яку підлягає вивченню.

Попит виражає число альтернативних можливостей придбан-

ня продукції при різних цінах і рівних інших умовах.

366

ІННОВАЦІЙНА

ПОЛІТИКА

8.1. Загальні засади державної інноваційної політики.

8.2. Правове регулювання інноваційної діяльності.

8.3. Роль маркетингу у підвищенні конкурентоспро-

можності підприємства та роль держави у форму-

ванні сприйнятливості економіки до інновацій.

8.4. Інноваційна привабливість регіонів України.

8.1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ

ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

Щоб прискорити процес інтегрування у міжнародний ринок,

нашій державі необхідно реалізувати комплекс заходів по розви-

тку підприємництва, децентралізації зовнішньоекономічної дія-

льності, зміні зовнішньоторговельної системи.

Зовнішньоекономічна діяльність посідає одне з найважливі-

ших місць і є вагомою складовою економічної системи будь-якої

незалежної держави.

Структура українського експорту вкрай незадовільна. Головну

роль в ній відіграють сировина, напівфабрикати, сільськогоспо-

дарська продукція.

Реальну небезпеку становить те, що непродуманий експорт

ресурсів може призвести до серйозних, навіть непоправних нас-

лідків, так як сировинні ресурси обмежені та вичерпні. Крім того,

надмірне захоплення експортом може стати, до певної міри, сти-

мулом для видобувних галузей, і в той же час призводити до по-

дальшого занепаду інших, до подальшого відставання в галузі,

наприклад, машинобудування, особливо в його найсучасніших

галузях — мікроелектроніці, лазерній, електронно-обчислюваль-

ній техніці та інших напрямах.

В той же час статистичні дані, опубліковані Світовою тор-

говою організацією в 1994 році, свідчать, що на перше місце

серед експортних товарів, з часткою близько 11 % від загаль-

ного об’єму вийшла комп’ютерна техніка та програмне забез-

печення].

367

Це говорить про те, що ринок машин і обладнання насичуєть-

ся найбільш наукомісткою продукцією. Те ж саме можна сказати

і про інші ринки.

Неухильне зростання обсягів продажу наукомісткої продукції

свідчить про все більшу увагу, яку держави — світові лідери —

надають проблемам якнайшвидшої реалізації нововведень. У та-

ких країнах, як США, Японія та інших, програми державної під-

тримки інноваційної діяльності включено до пріоритетних на-

прямів внутрішньої політики у ХХІ ст.

Інноваційна політика — складний, не позбавлений ризику про-

цес, проходження якого визначається багатьма передумовами:

технічними, фінансовими, економічними, соціальними. Інновацій-

на політика об’єднує науку, техніку, підприємництво, економіку і

управління. Вона обходить все соціально-економічне середовище,

включаючи виробництво, банки, науково-технічні кадри, рівень

науково-технічної грамотності населення, і є, в принципі, сукупні-

стю заходів, зв’язаних з просуванням нової, або вдосконаленої

продукції на ринок збуту.

УМОВНО МОЖНА ВИДІЛИТИ ЧОТИРИ ВАРІАНТИ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ:

1. Політика «технологічного поштовху» ґрунтується на тому, що пріоритет-

ні напрямки розвитку науки та техніки визначаються державою, котра воло-

діє необхідними мате

іальними

ес

ур

сами, експе

тизою та ін

маційним

забезпеченням. Такий ва

іант інноваційної політики виходить з наявності

на

ково-технічних та соціально-економічних п

облем і пе

едбачає для їх

ви

ішення

оз

обк

ізних де

жавних п

ог

ам, великих капіталовкладень,

інших п

ямих

м де

жавної

часті

ег

люванні інноваційних п

оцесів.

Характерним прикладом такої політики є політика уряду США у 40—50 ро-

ках, коли ство

ювались п

инципово нові нап

ями в гал

зі елект

оніки,

ЕОМ, зв’язку, авіабудування.

2. Політика «ринкової орієнтації» передбачає провідну роль ринкового ме-

ханізму у розподілі ресурсів та визначенні напрямів розвитку науки і техні-

ки. Така політика о

ієнтована на обмеження

олі де

жави в стим

люванні

фундаментальних досліджень, створенні економічного клімату та інформа-

ційного се

едовища для нововведень

мах, ско

очення п

ямої

часті в

НДДКР та дослідженнях ринків, а також на зменшення прямих форм регу-

лювання, які заважають стим

люванню

инкової ініціативи та е

ективній

пе

еб

дові

инк

. Ця

ма політики б

ла п

іо

итетною в 70-х

оках

США, Німеччині, Японії, а на початк

80-х

оків пово

от до неї здійснила

більшість розвинених країн.

3. В 60—70

оках в США мала місце політика «соціальної о

ієнтації», яка

пе

едбачала

ег

лювання соціальних наслідків НТП, а п

ийняття

ішень

баз

валось на ши

оком

соціально-політичном

консенс

сі з зал

ченням

ши

окої г

омадськості. Цей час ха

акте

ний великою кількістю

оз

обок

військовій сфері, які було направлено у цивільну промисловість, для вироб-

ництва товарів народного споживання.

368

4. Зусилля, які направляються на зміну економічної структури господарсь-

кого механізм

. Вона пе

едбачає великий вплив пе

едових технологій на

ви

ішення соціально-економічних п

облем, на зміни гал

зевої ст

ру

кт

ур

и,

на взаємодію с

б’єктів господа

ювання, на

івень життя тощо. В даний час

лише Японія послідовно дотримується такої політики, здійснюючи її пара-

лельно з ринковою.

Але майже 30-річний потік технологій, який дозволив Японії

зайняти позицію серед світових лідерів, з подання Пентагону, був

суттєво перекритий адміністрацією Рейгана. Тому японський

уряд, спільно із найвпливовішими корпораціями, висунув нову

концепцію: односторонній потік технологій замінити на спільні

дослідження на основі взаємності, чим забезпечити постійне над-

ходження до країни нових перспективних розробок.

Цей підхід забезпечив здійснення нового витка економічного

розвитку країни, та небезпека з боку «молодих тигрів» Південно-

Східної Азії примусила шукати нові шляхи стимулювання науко-

во-технічного прогресу. У результаті було висунуто шестицільо-

ву програму досягнення абсолютного технічного лідерства на ос-

нові використання минулого досвіду та потужності промислового

потенціалу.

ПРОГРАМА ВКЛЮЧАЄ ТАКІ СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ:

1. Паралельна реалізація науково-технічних програм.

2. Стратегічні міжнародні союзи.

3. Проект «Технополіс».

4. Створення телекомунікаційних мереж.

5. Підтримка венчурного капіталу і венчурних фірм.

6. Селективне заохочування імпорту.

На відміну від практики минулих років ці напрями зв’язані не

з величезними бюджетними витратами, а ймовірніше, вони ґрун-

туються на максимальному використанні переваг, які випливають

із основних змін у японському суспільстві.

Ситуація в українській економіці мало відрізняється від пово-

єнної Японії чи Німеччини. То чи варто шукати свій власний

шлях на початку виходу з кризи, чи не оптимальніше адаптувати

чужий досвід до умов сучасної України?

Розпорядженням Президента України від 23.01.1996 р. № 17/96

«Питання створення технопарків та інноваційних структур інших

369

типів» обласним, Київській та Севастопольській держадміністра-

ціям доручено сприяти створенню інноваційних структур, що

мають за мету розв’язання першочергових проблем економічного

розвитку регіону на базі нових технологій та виробництва конку-

рентоспроможної продукції.

Але за простотою формулювання проблеми прихована велика

і розтягнута в часі робота, яка не може бути виконана простим

створенням нової адміністративної структури. Таке розуміння ін-

новаційного процесу є дуже спрощеним і може серйозно зашко-

дити в майбутньому.

Вирішення цього завдання потребує комплексного підходу і є

достатньо довгостроковим.

По-перше, необхідно визначитись із стратегічними та так-

тичними аспектами організації інноваційної діяльності.

Стратегічний напрям передбачає забезпечення корінної

структурної перебудови економіки. Його реалізація включає ма-

теріально-технічне забезпечення довгострокових програм розви-

тку науково-технічної інфраструктури (лабораторій, наукових

центрів), створення механізмів фінансування нововведень з під-

вищеним ризиком, здійснення великомасштабних науково-техніч-

них програм, що потребують міжгалузевої кооперації або спіль-

ного, науки з промисловістю, задоволення стратегічних та соціа-

льних суспільних потреб.

Заходи тактичного порядку направляються, в першу чергу, на

укріплення інноваційного потенціалу компаній, підвищення яко-

сті продукції та ефективності виробництва.

Тому процеси, які проходять в Україні, не обійшли стороною

науково-промисловий потенціал регіонів України. Саме тому

програма відродження національної економіки повинна виходити

з програм реанімації економік кожного, окремо взятого регіону.

Кожна область повинна мати свою програму, свої пріоритетні

напрями у відповідності до стану власної науково-промислової

бази, виходячи із потенційних виробничих можливостей регіону,

орієнтуючись на наявні ресурси та ринкові потреби. Але є безпе-

речним те, що без науково-технічного прогресу, використовуючи

екстенсивні та жорсткі командні методи, вивести державу із ста-

ну соціально-економічного колапсу на початку ХХІ сторіччя не-

можливо.

Запропонована концепція управління інноваційною діяльніс-

тю та впровадження інноваційних проектів не претендує на все-

охопленість, але напрями, які вона містить, здаються найбільш

актуальними при сьогоднішньому стані економіки та науки.

370

Форми державного стимулювання інноваційної діяльності на-

ведені на рис. 8.1

Схема взаємозв’язків рівнів управління процесами ресурсного

забезпечення інноваційного розвитку наведена на рис. 8.2.

Пряме фінансування

Податкові пільги для

стимулювання вкладень

у дрібний інноваційний

бізнес

Створення венчурних

інноваційних фондів,

що користуються

податковими пільгами

Звільнення від

імпортних митних

тарифів на майно

наукових

організацій, яке

ввозиться до

України і є

необхідним для

проведення

наукових розробок

Надання

індивідуальним

винахідникам

безпроцентних

банківських субсидій

(кредитів)

Право об’єднання

капіталів для спільного

проведення

досліджень

Пільгове оподаткування

прибутку, що

отримується від

реалізації наукових

розробок

Надання фірмам права

на отримання

безкоштовних ліцензій

на використання

створених у наукових

центрах винаходів та

відкриттів

Зниження державних

патентних стягнень

для індивідуальних

винахі

ників

Цілеспрямоване

субсидування державою

дрібного інноваційного

бізнесу у формі дотацій

Право на прискорену

амортизацію

обладнання

Створення мережі

технопарків

і технополісів

Інноваційна

політика Уряду

Рис. 8.1. Форми державного стимулювання інноваційної діяльності