Шульженко Ф.П., Кундрик Р.С. Транспортне право (укр)

Подождите немного. Документ загружается.

пароплавство можуть затримати відправлення вантажів до сплати

транспортної послуги, а підприємства повітряного транспорту

приймають вантаж для перевезення тільки після здійснення оплати

відправником.

У разі, якщо за договором перевозки на морському транспорті

сплата за перевезення чи інші послуги була покладена на одержувача,

перевізник може не видавати вантаж до виплати відповідних сум

(оплата фрахту, оплата за простій, відшкодування витрат перевізника,

пов’язаних з вантажем та ін.).

Це загальні аспекти договору перевозки. Але кожен такий

договір складається з багатьох елементів серед яких:

 приймання вантажу для перевезення;

 навантаження і розвантаження;

 доставка вантажу;

 вручення вантажу одержувачу.

Пред’явленням вантажу до відправки закінчується підготовча

стадія укладення договору і приймання вантажу перевізником є

фактом, що свідчить про його укладення.

Кількість вантажу, що пред’являється для перевозки

визначається угодою сторін або планом чи графіком перевезень.

Відправник вантажу зобов’язаний подати всі відомості стосовно

нього: точне найменування за виробничим чи споживчим

призначенням і властивість. Окрім цього, відправник повинен

своєчасно передати перевізнику всі документи стосовно вантажу, як

цього вимагають митні санітарні та інші адміністративні правила.

Водночас відправник зобов’язаний забезпечити

транспортабельність вантажу: повинні бути виконаними вимоги

стосовно тари, які зафіксовані у правилах перевозки окремих видів

вантажів, оскільки тара має велике значення для забезпечення

зберігання вантажів при перевозі, а також для виконання

навантажувально-розвантажувальних робіт і раціонального

використання засобів перевезення.

При прийманні вантажів, для яких встановлений вид тари і

упаковки, вимоги зводяться до того, щоб вона забезпечувала повне

зберігання вантажу при перевезенні. При прийнятті до перевезення

вантажу з порушенням правил стосовно тари чи упаковки на

перевізника може бути покладена відповідальність за пошкодження

або втрату вантажу під час транспортування.

Суттєвою умовою договору, яка має велике правове значенням –

є визначення ваги вантажу.

Розрахунок перевізної плати при укладенні договору перевозки і

видача вантажу одержувачу як завершальна стадія договору пов’язані

з визначенням ваги вантажу.

Вага вантажу може бути визначена відправником і перевізником

окремо або разом. Правове значення участі представника перевізника

в визначенні ваги вантажу полягає у підтвердженні достовірності

ваги, яка вказана відправником в накладній.

Якщо перевізник приймає вантаж без перевірки його ваги, то у

випадку зменшення ваги при видачі вантажу він може нести за це

відповідальність, якщо не докаже наявність обставин, що визначають

його відповідальність.

Спосіб визначення ваги встановлений транспортними статутами,

кодексами і правилами перевезень. Про спосіб визначення ваги

повинно бути зазначено в перевізних документах. Спосіб визначення

ваги повинен бути ідентичним як при прийнятті так і при видачі

вантажу.

Одним із заходів, що забезпечує збереження вантажів при

перевезенні – його маркування, яке полягає в нанесенні на вантаж

надписів та умовних знаків для визначення належності вантажу і його

особливостей.

Маркування є важливою умовою прийняття вантажу для

перевезення і транспортним законодавством ця процедура

передбачена ретельно.

Виконання правил маркування вантажів значною мірою

забезпечує їх збереження, а у разі втрати перевізних документів дає

можливість встановити їх належність та пункт призначення.

Маркування вантажу здійснюється відправником і незалежно від

цього транспортною організацією.

Важливими елементами зобов’язань перевозки є навантаження і

розвантаження. Обов’язки по розвантаженню і навантаженню

розподіляються таким чином:

 навантаження і розвантаження здійснюється засобами

транспортних організацій на складах і шляхах загального

користування, які знаходяться у віданні транспортних організацій;

 навантаження і розвантаження здійснюється засобами відправників

і одержувачів у місцях незагального користування, за межами

вантажних договорів, станцій портів пристаней, на під’їзних

шляхах і пристанях відправників і одержувачів.

Особливості навантаження і розвантаження регламентовані

правилами перевозки вантажів залізничним, автомобільним,

повітряним, морським і річковим транспортом.

Окрім цього, транспортне законодавство встановлює нормативні

строки навантаження і розвантаження вантажів. У деяких випадках,

термін, протягом якого вантаж повинен бути навантажений чи

вивантажений, може бути визначений угодою сторін. Початком

терміну навантаження і розвантаження вважається момент надання

засобів перевезення для навантаження чи розвантаження. Задля

боротьби з нераціональним використанням засобів перевезень

практично на всіх видах транспорту (крім повітряного) існує система

санкцій (у вигляді штрафів) за несвоєчасне виконання

навантажувально-розвантажувальних робіт.

Однією з умов збереження вантажу при перевезенні є його

правильне розміщення, улаштування і кріплення при навантаженні.

Відповідальність за це покладається на сторону, яка здійснює

навантаження. Але вказівки перевізника відносно завантаження,

кріплення і сепарації вантажу обов’язкові для юридичних і фізичних

осіб, які виконують вантажні роботи (зокрема ст. 146 КТМ України).

Після закінчення вантажних робіт одержувачем вантажу засоби

перевезення повинні бути очищені, а в необхідних випадках, на

вимогу перевізника, помиті і піддані дегазації, дезинсекції або

дезинфекції. Якщо ці заходи не будуть здійснені, транспортна

організація має право відмовитися від прийняття неочищених засобів

перевезень і стягнути з одержувача вантажу штраф за їх простій з

цього приводу.

Доставка вантажу в пункт призначення – основний обов’язок

перевізника. Він повинен забезпечити доставку вантажу у терміни

передбачені транспортним законодавством або угодою сторін.

Вручення вантажу одержувачу завершує виконання договору

перевозки. Перевізник зобов’язаний повідомити одержувача про час і

адресу прибуття вантажу. Порядок повідомлення встановлюється

перевізником і узгоджується з одержувачем.

Останній зобов’язаний одержати вантаж, який прибув на його

адресу. Ця процедура здійснюється шляхом розкредитації

документації товарною конторою станції чи порту, яка вносить в

перевізні документи відповідні відомості про видачу прибулого

вантажу.

З моменту видачі вантажу і відповідного про це документального

підтвердження припиняється відповідальність перевізника за

збереження вантажу, починається перебіг строку позовної давності.

В залежності від виду транспорту і засобів перевезення можна

виділити такі договори перевозки: договір залізничної перевозки, по

внутрішнім водним шляхам , повітряної, морської та автомобільної

перевозки.

Залізничні перевозки і перевозки внутрішнім водним

транспортом поділяються на перевозки місцевого і прямого

сполучення.

Перевозкою місцевого залізничного сполучення є перевозка між

станціями однієї залізниці, а перевозкою прямого залізничного

сполучення – між станціями різних залізниць.

Перевозкою місцевого сполучення по внутрішнім водним

шляхам вважається перевозка на суднах порту або пристані в межах

закріплених за ними районів діяльності; перевозкою в прямому

водному сполученні – між різними портами. Морські перевезення

поділяються на каботажні (перевезення між портами України) та

міжнародні.

Існує ще один вид перевозки: перевозка вантажів у прямому

змішаному сполученні – тобто, перевозка вантажів у якій приймають

участь різні види транспорту. (Насамперед, залізнично-автомобільні,

залізнично-водні перевозки).

При здійсненні такої перевозки вантаж з одного виду транспорту

на інший передається без участі вантажовласника. Правовою

особливістю договору перевозки вантажу у прямому змішаному

сполученні є її оформлення одним транспортним документом на весь

шлях слідування від пункту відправки до пункту призначення,

незалежно від кількості й виду транспортних організацій, які

приймають участь у перевезенні.

Вантажовідправник укладає договір перевозки у прямому

змішаному сполученні з транспортною організацією пункту

відправлення. Ця організація виступає представником всіх

транспортних організацій, що приймають участь у перевозці, але різні

види транспорту виступають у цьому випадку як самостійні учасники

відносин, які виконують зобов’язання кожен на своїй дільниці.

Статути залізниць і внутрішнього водного транспорту

передбачають спеціальні норми, які регулюють перевозки у прямому

змішаному сполученні.

Всі договори перевозки вантажів укладаються в письмовій

формі, складаються перевізні документи: накладна; при перевозці

грузовантажу – іменна багажна квитанція; документами, що

підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення

вантажу є рейсовий чартер, коносамент інші документи.

Зміст перевізних документів та їх форма встановлюються

транспортними кодексами і статутами, а також правилами перевезень.

З основною діяльністю транспорту по перевезенню вантажів

тісно пов’язане експедиційне обслуговування, яке постає у цьому

процесі як допоміжна діяльність.

Експедиційне обслуговування складається з багатьох операцій

по відправці й отриманню вантажів, доставці їх на залізничні станції,

в аеропорти та пристані.

Експедиційне обслуговування складається з багатьох операцій по

відправці й отриманню вантажів, доставці їх на залізничні станції, в

аеропорти та пристані. Відносини по транспортно-експедиційному

обслуговуванню регулюються договором експедиції який укладається

у письмовій формі на загальних засадах положень зобов’язального

права, а також вимог спеціальних актів, які регламентують порядок і

умови надання подібних послуг. (Наприклад, Правила здійснення

транспортно-експедиційної діяльності під час перевезення зовнішньо-

торговельних і транзитних вантажів, затверджені постановою КМ

України № 770 від 21 вересня 1993 р.).

Транспортно-експедиційне обслуговування вантажів

здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності –

експедиторами, які отримали в установленому порядку спеціальний

дозвіл (ліцензію) на цей вид діяльності та діють за дорученням

вантажовідправників і вантажоодержувачів.

Права і обов’язки сторін за договором експедиції полягають в

зобов’язанні експедитора здійснити доручені операції і обов’язку

клієнта сплатити експедитору встановлену плату за ту чи іншу

послугу. Операції, які доручені експедитору, можуть бути різними:

підготовка та відправлення вантажів, проведення взаєморозрахунків,

контроль за проходженням і одержанням вантажів та інше, але у

всякому договорі експедиції вони включають укладення договору

перевозки або завершення договору перевозки і дії, що сприяють цим

операціям.

Права і обов’язки сторін за договором експедиції полягають в

зобов’язанні експедитора здійснити доручені операції і обов’язку

клієнта сплатити встановлену плату за ту чи іншу послугу. Операції,

які доручені експедитору, можуть бути різними: підготовка та

відправлення вантажів, проведення взаєморозрахунків, контроль за

проходженням і одержанням вантажів та інше, але у всякому договорі

експедиції вони включають укладення договору перевозки або

завершення договору перевозки і дії, що сприяють цим операціям.

В транспортно-експлуатаційному обслуговуванні мають місце дії

як юридичного (здача й отримання вантажів), так і фізичного порядку

(огляд вантажу, тари, пломб, перевірка маркування вантажу й

документів, що супроводжують, оформлення документів відповідно

до митних, карантинних і санітарних вимог, перепусток на вивіз

вантажу зі станції, порту чи пристані, здійснення сплати за клієнта

платежів і зборів залізничному, морському, річковому, повітряному й

автомобільному перевізнику. Експедитор може прийняти на себе інші

зобов’язання серед яких: зобов’язання з належної упаковки вантажу,

виготовлення й ремонту тари, закріплення вантажу на засобах

перевезення у зв’язку з двостороннім характером договору експедиції

на клієнта теж покладаються певні зобов’язання головне серед яких –

сплата експедитору певних грошових сум за надані послуги. Але за

договором експедиції на клієнта можуть бути накладені й інші

зобов’язання.

Це зокрема, підготовка вантажів для передачі експедитору,

підготовка місць для здійснення навантажувально-розвантажувальних

робіт, видача експедитору довіреності на здійснення від імені клієнта

операцій, пов’язаних з розрахунками, відправкою й одержанням

вантажу та інші.

Відповідальність сторін за договором експедиції регулюється

згідно з загальними правилами зобов’язального права та умовами

транспортно-експедиційних договорів. Межі і розміри

відповідальності за договором експедиції визначаються у

відповідності з транспортними статутами, кодексами й іншими

нормативними актами.

Загальні положення цього виду договору передбачені в главі 30-й

Цивільного кодексу України, але детально відносини з перевозки

пасажирів і багажу регламентуються в транспортних статутах,

кодексах і правилах, які діють на залізничному, автомобільному,

повітряному, морському і річковому транспорті.

За договором перевозки транспортна організація зобов’язується

передати пасажира до пункту призначення, а пасажир зобов’язується

сплатити за проїзд встановлену плату і виконувати правила

користування транспортними засобами.

Договір перевозки пасажира є оплатним, оскільки пасажир

сплачує перевізнику встановлену плату, і двостороннім, оскільки

кожна із сторін має як права так і обов’язки: пасажир має право на

перевозку, але зобов’язаний сплатити за проїзд плату, а перевізник

має право на отримання плати, але зобов’язаний надати послугу

(виконати перевозку).

Документом, що свідчить про укладення цього виду договору є

квиток на проїзд. Виключенням є легкове немаршрутне таксі, де

укладання договору здійснюється в усній формі пасажира з водієм, а

сплата за проїзд здійснюється після надання транспортної послуги.

У квитку на проїзд вказуються основні умови договору: пункт

призначення, ціна послуги, дата і час її виконання, назва станції

(пункту) відправлення транспортного засобу та інше.

На повітряному транспорті видаються іменні квитки і у разі їх

передачі іншим особам такий договір уважається недійсним.

Всі перевозки пасажирів (практично всіх видів транспорту)

поділяються на декілька видів, кожна з яких має свою правову

специфіку.

Зокрема, на залізничному транспорті є перевозки дальні і

приміські; на річковому транспорті: транзитні, місцеві, приміські, в

межах міста, переправи; автомобільні перевозки пасажирів

поділяються на міжміські, міські і приміські, а також перевозки

маршрутними і вантажно-пасажирськими таксомоторами.

Однією стороною такого договору є транспортна організація, а

іншою – пасажир, яким уважається особа, що має проїзний квиток.

Безквитковий проїзд не породжує ніяких прав і обов’язків.

Перевізник зобов’язаний надати пасажиру вказане у білеті місце. У

виняткових випадках у разі ненадання місця у вагоні згідно з

придбаним квитком транспортна організація (зокрема, залізниця – п.

59 Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом

(Затвердженого ПКМУ від 19 березня 1997 р. N 252) зобов’язана

надати пасажиру за його згодою місце в іншому вагоні, можливо, і

вищої категорії, але без додаткової оплати. Якщо пасажиру надається

місце нижчої категорії, йому повертається різниця вартості проїзду.

Разом з пасажиром на один квиток можуть перевозитися діти до

5 років, транспортне законодавство передбачає можливість зупинки

пасажира з продовженням терміну дійсності квитка. У договорі

перевозки пасажира певну роль відіграє спосіб здійснення перевозки.

Перевізник зобов’язаний надати пасажиру певні послуги на вокзалах,

в аеропортах, а також забезпечити безпеку руху.

Серед послуг які повинна надати транспортна організація,

законодавство передбачає облаштування залів чекання, камер схову,

багажних і вантажних сховищ, кімнат для тривалого відпочинку,

кімнат для матері і дитини; забезпечення у поїздах не лише трьох

разів на день чаєм, а також інші послуги.

У випадках, якщо пасажир відмовляється здійснити поїздку і

своєчасно повертає квиток, йому повертається вартість проїзного

квитка з утриманням у деяких випадках певної суми. Перевозка

пасажира повинна бути здійснена у визначений термін, який

передбачений розкладом, але за його порушення перевізником

транспортне законодавство відповідальності не передбачає.