Шульженко Ф.П., Кундрик Р.С. Транспортне право (укр)

Подождите немного. Документ загружается.

Наприклад, аерофотозйомка, авіаційно-хімічні роботи,

використання гелікоптерів на будівництві висотних споруд

здійснюється на підставі договору на виконання цієї роботи, або

разової заяви юридичної чи фізичної особи, узгодженої з органом

державного регулювання діяльності авіації України.

У цьому випадку послуги у вигляді польотів повітряного судна

не мають самостійного значення, а являють собою лише один із

засобів виконання робіт, для чого договір і укладається.

Подібні відносини повинні регулюватися нормами договору

підряду, що передбачений главою 28 Цивільного Кодексу України.

Як видно з викладеного, послуга яка надається зо допомогою

транспорту сама по собі не породжує транспортне правовідношення.

Все залежить від направленості послуги, від її характеру.

Ще раз зазначимо, що для визначення правовідношення

транспортним необхідна спеціальна ознака, розглянута вище.

Окрім зазначеного, необхідно визначитись з правовідносинами,

що виникають у зв’язку з використанням магістральних

трудопроводів, якими здійснюється транспортування вуглеводнів,

хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин з місць їх

знаходження, видобутку (від промислів), виготовлення або зберігання

до місць їх переробки чи споживання, перевантаження або

подальшого транспортування.

Відповідно до Закону України “Про трубопровідний транспорт”

від 15 травня 1996 року експлуатація трубопроводів визнається одним

з різновидів транспортної діяльності, оскільки вона полягає у

переміщенні в просторі матеріальних цінностей що притаманне саме

транспорту.

З виробничо-економічної сторони цей вид можна назвати

своєрідним оскільки він відрізняється від інших видів транспорту

тим, що тут нема рухомого складу, магістральні трубопроводи

одночасно є засобами доставки продукції і шляхами сполучень.

Транспортування по магістральним трубопроводам необхідно

розглядати не тільки як чисто транспортний процес, але і як форму

постійного, на протязі довгого часу розподілу продукції споживачам

за попередньою домовленістю які супроводжуються виконанням

цілого ряду подібних операцій.

За юридичною природою правовідносини, що виникають при

користуванні трубопроводами відрізняються від правовідносин при

користуванні іншими видами транспорту.

Якщо транспортування продукції здійснюється організаціями

транспорту інших видів, то вони, отримуючи продукцію для

доставки, не перебирають на себе функції організації – поставщика, а

виконують тільки зобов’язання по переміщенню або

транспортуванню продукції.

У цьому випадку процес переміщення продукції

відокремлюється економічно і юридично в результаті чого і

виникають транспортні зобов’язання.

Водночас експлуатація трубопроводів, як це випливає зі ст. 16

Закону України “Про трубопровідний транспорт” від 15.05.1996 р., є

постачання споживачам продукції, яке по суті об’єднує у собі

поставку і транспортування і ці відносини не можуть вважатися

транспортними відносинами і повинні регулюватися нормами

договору постановки, передбаченими главою 23 Цивільного Кодексу

України.

Транспортними ці правовідносини можуть бути визнаними лише

за умови укладення багатосторонніх договорів між організацією –

постачальником (відправником) продукції; транспортною

організацією у володінні (або управлінні) якої знаходиться

трубопровід; та споживачами (отримувачами) продукції, які

розташовані по трасі цього трубопроводу.

Теж саме можна сказати про перевозку пошти.

Якщо вона здійснюється транспортними засобами, що належать

органам зв’язку, то мову про транспортне правовідношення вести не

можна, оскільки це один з процесів діяльності органів зв’язку взагалі.

А у випадку, якщо пошта перевозиться транспортною

організацією на своїх засобах за окремими договорами з органами

зв’язку, то ми будемо мати справу з економічно відокремленим

напрямком діяльності транспортного підприємства, що регулюється

договором перевозки і за юридичною ознакою може бути віднесеним

до транспортного правовідношення.

Можна зробити висновок, що транспортні правовідносини – це

врегульовані нормами права відносини, в яких однією із сторін є

транспортна організація і які виникають з метою використання

засобів перевезення і шляхів сполучення і виражають основну

діяльність транспорту по переміщенню, матеріальних цінностей чи

людей або діяльність, що безпосередньо забезпечує її здійснення.

Правовідносини виникають, змінюються і припиняються на

підставі юридичних фактів. Юридичними фактами, що породжують

транспортні правовідносини є юридичні акти – договори про надання

транспортних послуг, а також певною мірою плани перевезень (ст. 8

Закону України “Про залізничний транспорт”).

Керуючись нормами чинного законодавства можна виділити такі

договори:

1. Договори перевозки. Різновидами договорів перевозки

відповідно до ст. 358 Цивільного кодексу України, ст. 6 закону

України “Про транспорт”, ст. 60 Повітряного кодексу України, ст.8

закону України “Про залізничний транспорт” є:

 договір перевозки вантажу;

 договір перевозки багажу;

 договір перевозки пасажирів;

 договір перевозки пасажирів і багажу;

 договір перевозки пошти.

Суб’єктами транспортних правовідносин згідно з чинним

законодавством України є управлінські структури залізничного,

автомобільного, повітряного, річкового й морського транспорту,

підприємства транспорту, утворені у відповідності з вимогами законів

України “Про транспорт”, “Про залізничний транспорт”, “Повітряний

кодекс України”, “Кодексу торгового мореплавства”, “Про

підприємства в Україні”, “Про підприємства”, “Про господарські

товариства” з одного боку. (Це: залізниці, судноплавні акціонерні

компанії, автотранспортні підприємства, підприємства повітряного

транспорту тощо).

З іншого - суб’єктами транспортних правовідносин можуть бути

юридичні та фізичні особи, користувачі транспортних засобів, що у

відповідності до чинного законодавства наділені правоздатністю,

дієздатністю і деліктоздатністю.

Об’єктами транспортних правовідносин є транспортні послуги

по переміщенню вантажів, пасажирів, багажу, пошти у просторі.

Питання 2. Система та особливості транспортних

зобов’язань.

Як ми з’ясували, найбільш розповсюдженими транспортними

правовідносинами є зобов’язальні відносини, які виникають між

організаціями транспорту та організаціями чи громадянами, які

користуються їх послугами. Ці зобов’язання утворюють цілісну

систему.

У залежності від призначення транспортних зобов’язань, які

виникають між транспортними підприємствами і користувачами по

перевозці вантажів зобов’язання можуть бути поділеними на основні,

що безпосередньо відображають діяльність по перевозці вантажів і

допоміжні, направлені на забезпечення їх виконання.

Підставою виникнення основних зобов’язань є:

1. Договір перевозки (ст. 358 Цивільного кодексу

України, ст. 8 закону України “Про залізничний транспорт”, Ч.І ст.

128 Кодексу торгового мореплавства, ст. 12 закону України “Про

трубопровідний транспорт”).

2. Державний контракт, державне замовлення (ст. 6

закону України “Про транспорт”).

3. План перевозки вантажів державних та громадських

організацій (ст. 359 Цивільного кодексу України, ст. 53 Статуту

внутрішнього водного транспорту СРСР, ст. 18 Статуту залізниць

України).

Тимчасове положення про місячне планування і організацію

перевозки експортних, імпортних та транзитних грузів залізничним,

морським й річковим транспортом (затверджене постановою КМ

України від 17 травня 1993 р. № 357)).

Допоміжні зобов’язання виникають:

На підставі нормативних приписів транспортного законодавства

( а).зобов’язання відправника вантажів завантажувати вагони

(контейнери) не нижче технічних норм, але не вище норми;

б). зобов’язання відправника і одержувача вантажів

зберігати парк засобів перевезення, які є власністю

транспортної організації, не допускати пошкоджень

організаціями – відправниками і одержувачами – вагонів на

залізничних під’їзних шляхах і на станції при навантаженні

чи розвантаженні засобами цих організацій, а також

пошкоджень контейнерів. Такі ж зобов’язання покладені на

залізницю по відношенню до засобів перевезення що

належать відправнику чи одержувачу; в). зобов’язання

відправника і одержувача вантажів здійснювати

навантаження та розвантаження у встановлені терміни. Ці

зобов’язання передбачені Статутам залізниць, внутрішнього

водного транспорту, автомобільного транспорту.

На підставі договору (до них необхідно віднести зобов’язання,

підставою виникнення яких є договори на експлуатацію

залізничних під’їздних шляхів, подання й придбання вагонів,

а також договір транспортної експедиції.

До допоміжних зобов’язань цієї групи можна віднести також

зобов’язання, що виникають з договорів на обслуговування

промисловим залізничним транспортом, які укладаються між

відправниками (одержувачами) вантажів і підприємствами

промислового залізничного транспорту).

Розглянемо основні транспортні зобов’язання.

Як випливає із ст. 358 ЦК України за даним зобов’язанням

транспортна організація (перевізник) зобов’язується доставити

ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати

його управомоченій на одержання вантажу особі (одержувачу), а

відправник зобов’язується сплатити за перевозку багажу встановлену

плату.

Предметом договору перевозки багажу є його переміщення –

доставка в пункт призначення. Сторонами у договорі перевозки

виступають перевізник і відправник багажу.

Відправниками вантажів можуть бути юридичні і фізичні особи.

Перевізниками можуть бути державні транспортні організаці: морські

і річкові пароплавства, автогосподарства, повітряно - транспортні

підприємства, підприємницькі структури утворені відповідно до

законів України “Про підприємства в Україні”, “Про господарські

товариства”, “Про підприємництво”, а також фізичні особи.

Необхідно зазначити, що відповідно до ст. 8 Закону України

“Про транспорт”, ст. 4 Закону України “Про підприємництво”, ст. 9

Закону України “Про ліцензування певних видів господарської

діяльності” внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів і

вантажів повітряним, річковим, морським, залізничним та

автомобільним транспортом; агентування і фрахтування морського

торговельного флоту, експлуатація об’єктів трубопровідного

транспорту – здійснюється тільки на підставі спеціального дозволу

(ліцензії).

З метою підвищення рівня виконання міжнародних перевезень

вантажів і пасажирів Кабінет Міністрів України Постановою від 11

липня 1994 р. № 475 затвердив Положення про національного

автомобільного перевізника, а постановою від 15 литопада 1996 р. №

1397 Положення про національного повітряного перевізника.

Статус національного автомобільного перевізника надається

підприємництву автомобільного транспорту Кабінетом міністрів за

поданням Мінтрансу.

Цей статус надається підприємству:

 яке є юридичною особою, а основним видом його господарської

діяльності є автомобільні перевезення;

 якщо не менш як 50 відсотків його рухомого складу складають

автомобілі, що відповідають міжнародним технічним вимогам;

 яке здатне забезпечити управління транспортними засобами на

міжнародних автомагістралях висококваліфікованими водіями, а

прибутки такого підприємства за перевезення в міжнародному

сполученні повинні бути не менш як 70 відсотків за останні два

роки.

Національний автомобільний перевізник, відповідно до

Положення, зобов’язаний забезпечувати першочергове виконання

державного замовлення, державного контракту і окремих урядових

завдань на автомобільні перевезення в міжнародному сполученні.

Аналогічними є вимоги і до претендентів на надання статусу

національного повітряного перевізника, але водночас є й свої

особливості. Зокрема, 50 відсотків майна цієї юридичної особи

повинно перебувати у державній власності, її діяльність повністю

відповідає вимогам Повітряного кодексу України і за останні три

роки немає тяжких порушень щодо виконання польотів.

Повітряні судна цієї юридичної особи, які експлуатуються на

повітряних трасах повинні відповідати міжнародним технічним

вимогам. Окрім цого, претенденту необхідно мати власний

сертифікат експлуатанта, товарний знак, трилітерний код ІКАО,

телефонну позначку та власну перевізну документацію.

Надання такого статусу здійснюється на конкурсних засадах.

Національний повітряний перевізник зобов’язаний забезпечувати

першочергове виконання обов’язків, що випливають із міжнародних

договорів України, замовлень та окремих завдань Кабінету Міністрів

України на повітряні перевезення.

Від імені залізниць і пароплавств договір перевозки укладають

керівники станцій, портів і пристаней, від інших підприємств

транспорту – органи цих юридичних осіб призначені або обрані у

відповідності до їх статутів чи положень.

За своїм змістом договір перевозки є двостороннім: кожен з його

учасників наділений правами і обов’язками, кожна сторона має право

вимагати за свою дію відповідної дії від іншої сторони.

Договір перевозки оплатний – оскільки кожна із його сторін має

за мету задоволення майнового інтересу.

Договір перевозки вважається укладеним з моменту прийняття

вантажу перевізником. З цього моменту перевізник несе

відповідальність за втрату, пошкодження, псування, прострочку

доставки вантажу, а відправник за несвоєчасну оплату перевезення і

неправильне найменування зданого до перевозки вантажу.

Договір перевозки можна вважати реальним, тобто таким, що

набуває юридичного значення лише з моменту фактичної передачі

вантажу контрагенту.

Угода про надання автомобіля для перевозки, укладена до

передачі вантажу перевізнику, і чартер (договір морської перевозки

вантажу з умовою надання для перевозки усього судна або частини)

вважаються консесуальними, тобто набувають юридичного значення

з моменту її укладення.

Договір перевозки укладається між перевізником і відправником,

як правило, на користь відсутнього одержувача і є підставою

виникнення відпровідних прав і обов’язків для нього (третьої особи).

За таким договором одержувач набуває прав вимагати видачі

вантажу, а у разі втрати або пошкодження – відшкодування його

вартості.

Одержувач зобов’язаний прийняти і здійснити перевізні платежі

не внесені відправником при здаванні вантажу для перевозки.

Право відправника покласти на одержувача обов’язок прийняти

вантаж і сплатити недобір перевізних платежів має певні юридичні

передумови, як от: договір між відправником і одержувачем (найом,

поставка і т.і.) або адміністративний акт (наприклад, наказ

Української державної корпорації по будівництву, ремонту та

утриманню автомобільних доріг про передачу устаткування одного

підприємства іншому).

Як зазначалось, договір перевозки є оплатним, послуги, що

надаються транспортною організацією, чи підприємством мають свою

вартість.

Вантажі перевозяться за плату, причому ціна у договорах про їх

перевезення визначається у відповідності з затвердженими у

встановленому порядку тарифами (ст. 7 Закону України “Про

транспорт”) і не може бути предметом угоди сторін.

Розмір плати за перевезення вантажів залежить від ваги, відстані

і способу перевозки, у зв’язку з чим законодавство вимагає від

відправника правильного подання цих відомостей в транспортних

документах.

Як правило, перевізні платежі й додатковий збір нараховуються

при укладенні договору перевозки і відправник здійснює попередню

оплату транспортної послуги. У випадках передбачених договором чи

транспортними правилами, допускається переведення платежів на

одержувача. При виконанні договору перевозки здійснюються

розрахунки на автомобільному транспорті у випадку застосування

погодинного тарифу і при користуванні автомобілями на умовах по

кілометрового розрахунку.

Правові наслідки несплати перевізних платежів у встановлені

договором чи правилами терміни полягають у сплаті штрафу на

залізничному і річковому транспорті; окрім цього залізниця і річкове