Шульженко Ф.П., Кундрик Р.С. Транспортне право (укр)

Подождите немного. Документ загружается.

на 20.12.2001, ВВР, 2002, N 12-13, ст.92 ) та інші, які будуть детально

розглянуті в інших темах спецкурсу.

Окрім законів, джерелами транспортного права є цілий ряд

підзаконних нормативно-правових актів. Це Укази Президента

України, постанови Кабінету Міністрів України, документи

національного банку України, накази міністра транспорту, деяких

галузевих міністрів, керівників залізниць, портів та інші акти,

прийняті на підставі та для виконання законів.

 Серед них, зокрема, як приклад, можна назвати: Укази

Президента України; Постанови Кабінету міністрів України;

Роз’яснення Національного банку України; Накази міністра

транспорту.

 Серед джерел транспортного права особливе місце посідають

Статути окремих видів транспорту.

1. Статут автомобільного транспорту затв. пост. КМ УРСР від

27.06.1969 р. № 401.

2. Статут внутрішнього водного транспорту Союзу СРСР затв.

пост. КМ Радянського Союзу 15.10.1955. № 1801.

3. Статут залізниць України (Затверджене Постановою КМУ N

457 від 6 квітня 1998 р.).

Ще одна група джерел транспортного права – охоплюється

поняттям нормативно-правовий договір.

Мова йде про договори які укладаються між Україною й іншими

країнами з приводу забезпечення міждержавної транспортної

діяльності, а також договори між транспортними підприємствами і

організаціями України і зарубіжних країн.

Це можуть бути як договори, що укладені спеціально для

врегулювання правовідносин в галузі транспортної діяльності так і

інші договори. У яких визначаються основні засади правового

регулювання цієї сфери.

До таких договорів, можна віднести договір про дружбу,

співробітництво і партнерство між Україною і Російською

Федерацією від 31 травня 1997 р. та договір про відносини

добросусідства і співробітництва між Україною і Румунією від 2

червня 1997 р.

Зокрема ст. 17 Договору з Російської Федерацією визначає

основні напрямки співробітництва в галузі транспорту, вантажів і

транспортних засобів через територію країн-учасників договору.

Стаття визначає, що перевезення вантажів і пасажирів залізничним,

повітряним, морським, річковим і автомобільним транспортом,

операції через морські, річкові і повітряні порти, залізничні та

автомобільні мережі, магістральні трубопроводи повинні бути

врегульовані окремими договорами.

Питання 3. Законність і застосування норм транспортного

права

В нових умовах господарювання режим законності вимагає, щоб

у законах й інших нормативних актах були максимально збалансовані

права та інтереси всіх суб’єктів цієї групи суспільних відносин:

держави, підприємств транспорту і громадян.

1) Однією з головних вимог законності є добре продумана

система правових демократичних законів та підзаконних актів, що

регулюють відносини в сфері транспортних відносин.

Стосовно транспортного права цю вимогу не можна вважати

реалізованою.

Хоча останнім часом законодавець вживає заходів щодо

оновлення законодавства, що регулює цю галузь, але не можна

визнати нормальним, що на сьогодні діє більш ніж чотириста

нормативно-правових актів, більшість з яких підзаконні акти.

2) Другою вимогою законності є відповідальність підзаконних

актів законам і Конституції України.

З цією вимогою теж не все гаразд, оскільки сьогодні ще діє цілий

ряд нормативних актів, які були видані виходячи із відомчих інтересів

і без врахування інтересів і прав користувачів транспорту.

3) Третьою вимогою законності є чітке формулювання і

закріплення компетенції, прав і обов’язків державних органів, їх

посадових осіб, підприємств; організацій, підприємців та громадян, їх

правового статусу.

Особливою формою дотримання і виконання норм права є

застосування права, тобто застосування норм права до

передбачуваних ними суспільних відносин.

Норми транспортного права застосовуються до відносин, що

виникають у зв’язку з діяльністю транспорту.

Кожна норма транспортного права є загальним правилом, що

розповсюджується не на якийсь конкретний випадок, а на той чи

інший вид відносин, на невизначену кількість однорідних випадків.

Так, ст.358 цивільного кодексу України визначає, що за

договором перевозки вантажу транспортна організація (перевізник)

зобов’язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту

призначення і видати його управомоченій на одержання вантажу

особі (одержувачу), а відправник зобов’язується сплатити за

перевозку вантажу встановлену плату.

Ця норма передбачає не один якийсь договір перевозки,

укладений між конкретним відправником: перевізником, а взагалі

всякий договір перевозки.

Для правильного застосування норм транспортного

законодавства необхідно знати межі дії нормативних актів в часі, в

просторі і за колом осіб на яких вони розповсюджуються.

Стосовно дії нормативного акту в часі то вона починається з

моменту вступу його в дію. Цей порядок передбачений ст.94

Конституції України в частині V якої зазначається, що закон набирає

чинності і через десять днів з дня його офіційного оприлюднення,

якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його

опублікування.

Зупинення дії нормативного акту відбувається шляхом відміни

його наступним актом того ж органу, або у зв’язку із закінченням

терміту на який він був виданий. Дія нормативних актів в просторі

полягає в тому, що закони й інші нормативні акти діють на території

всієї держави, а дія деяких норм транспортного права

розповсюджується на всі транспортні засоби незалежно від місця їх

знаходження.

Це, наприклад має місце на морських суднах незалежно від їх

перебування: в територіальних водах, в іноземних портах, чи у

відкритому морі. В даному випадку діяються відповідні статути

служби на суднах та дисциплінарні статути. Закони й інші нормативні

акти діють відносно громадян України як на її території так і за її

межами.

Громадяни України, що знаходяться за її межами, зокрема на

кораблях. Відповідно до ст.38 та 69 Конституції мають право

приймати участь в виборах та референдумах, а згідно зі статтею 25

Конституції Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам,

які перебувають за її межами.

У той же час, громадяни України, що виконують службові

обов’язки на транспортних засобах і знаходяться за межами держави

несуть відповідальність за законами України .

З цього приводу законодавець передбачив спеціальні норми.

Відповідно до п.8 статті 101 Кримінально-процесуального

кодексу України капітани морських суден, що перебувають у

далекому плаванні неділені повноваженнями органу дізнання й на

них покладені обов’язки вжиття необхідних оперативно-розшукових

заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб що його вчинили та у

відповідності до ст.104 кримінально-процесуального кодексу України

за наявності ознак злочину, порушувати кримінальну справу і

проводити слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила. За

наявності підстав передбачених статтею 106, капітан судна наділений

правом затримання підозрюваного у вчиненні злочині. Окрім цього,

капітани морських суден можуть доручити проведення дізнання

одному із своїх помічників або іншій особі начальницького складу

екіпажу і приймати участь в слідчих діях по цій справі. Складовою

частиною процесу застосування права, яки впливає на стан законності

– є тлумачення норм, тобто діяльності по виявленню волі

законодавця, яка закріплена в правовій нормі.

Тлумачення може бути виражене в усній і письмовій формах і

мати офіційний і неофіційний характер.

Суб’єктами неофіційного тлумачення можуть бути як юристи,

так і практичні працівники, зокрема працівники транспорту,

громадяни, громадські організації.

Важливим для режиму законності в діяльності транспортних

підприємств є офіційне тлумачення. Як випливає зі ст.147

Конституції України офіційне тлумачення Конституції та законів

здійснює Конституційний суд України.

Стосовно офіційних роз’яснень державних органів, то вони

мають важливе значення при застосуванні норм права у тих випадках,

коли відповідний орган наділений спеціальною компетенцією. Ці акти

не змінюють нормативно-правові акти, а являються лише

допоміжними правовими актами, направленими на розуміння змісту

норм права при їх застосуванні.

Прикладом роз’яснення нормативно-правових актів можуть бути

і роз’яснення інших уповноважених на це органів: наприклад,

“Роз’яснення Національного банку України від 3 серпня 1994 року,

щодо впорядкування розрахунків за вантажні перевезення

транспортом загального користування”.

Важливим для режиму законності в діяльності транспортних

підприємств є казуальне тлумачення – коли норма роз’яснюється по

конкретній справі, тобто уточнюються суб’єктивні права і обов’язки,

юридичні факти і обставини в рамках конкретних правовідносин.

Воно має місце в рішеннях Вищого Господарського Суду, або

Верховного суду України по конкретним справам. Наприклад,

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 1993 року

“Про практику застосування судами України законодавства про

транспортні злочини”; Лист Вищого Арбітражного Суду від 18

березня 1993 р. “Про відповідальність морських портів за простої

вагонів при перевезеннях експортних та імпортних вантажів”.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ:

1. Транспортне право і галузі права.

2. Предмет і метод регулювання транспортного права.

ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ І.

 Конституція України.

 Закон України “Про транспорт” від 10 листопада 1994 р.

 Цивільний кодекс України

Тема ІІ. Транспортні правовідносини.

Поняття та сутність транспортних правовідносин.

Система та особливості транспортних зобов’язань.

Питання 1. Поняття та сутність транспортних

правовідносин.

Розгляд цього питання слід почати з з’ясування сутності

правовідносин.

Правові відносини – це частина суспільних відносин,

врегульованих нормами права, суб’єкти яких є носіями суб’єктивних

прав і юридичних обов’язків.

Правовідношення – індивідуалізоване відношення, тобто

відношення між окремими особами (гомадянами, організаціями,

державнми органами, транспортнми підприємствами,

підприємницькими структурами і громадянами) зв’язаними між

собою правами і обов’язками, що визначають забезпечену законом

міру можливої і необхідної поведінки.

Теорія права вказує на тісний зв’язок між правовою нормою і

правоввим відношенням.

Норма права, по суті, є основною передумовою виникнення,

зміни і припинення правовідносин. Конкретне правовідношення

завжди є результатом впливу норми певної галузі права на поведінку

осіб.

Правова норма створює юридичну можливість виникнення й

подальшого руху тільки тієї галузі права, в яку входить ця норма

права. Тобто правовідношення пов’язане з галуззю права. Але, як ми

з’ясували в попередній темі, транспортне право є особливою галуззю.

Які ж правовідносини, у зв’язку з цим, можна віднести до

транспортних, які їх ознаки?

Як вже зазначалось реалізація транспортної “продукції”

здійснюється на оплатній основі шляхом проведення операцій по

переміщенню у просторі матеріальних цінностей і людей.

І якщо відносини по організації діяльності транспорту

оформляються переважно як адміністративно-правові, то відносини в

сфері надання транспортних послуг користувачам є головним в

діяльності транспортних підприємств і оформлюється як цивільно-

правові.

За своєю юридичною природою транспортні правовідносини

мають всі ознаки цивільно-правових відносин.

Але, разом з тим, їх необхідно розглядати як різновид цивільно-

правових відносин, оскільки вони мають специфічні ознаки.

Далі слід акцентувати увагу на чотирьох основних ознаках, які

притаманні транспортним правовідносинам:

1. однією з сторін цих правовідносин завжди виступає

транспортна організація;

2. правовідносини виникають з приводу експлуатації

транспортних засобів і шляхів сполучення;

3. предметом транспортних правовідносин завжди є діяльність

по наданню послуг;

4. вони виражають відносини, направлені на виконання основної

транспортної функції або безпосередньо сприяють її здійсненню.

Якщо перші три ознаки мають місце і в інших відносинах, то

четверта з них є спеціальною, оскільки вона притаманна виключно

транспортному правовідношенню, виражає направленість цього

правовідношення в цілому і надає йому ту специфічність, яка виділяє

його серед інших правовідносин.

Лише наявність у правовідносинах сукупності усіх наведених

вище ознак дає підстави вважати його транспортним.

Не можна відносити до транспортних ті правовідносин де

наявними є тільки одна, дві або три перші ознаки, що мають

загальний характер.

Сам по собі факт участі транспортного підприємства чи

організації в правовідношенні не дає підстави вважати його

транспортним. Прикладом цього можуть бути відносини підряду на

капітальне будівництво, кредитні відносини та інші де однією з сторін

може бути транспортне підприємство чи організація в яких

розглянутої вище спеціальної ознаки немає.

До таких же правовідносин можна віднести зобов’язання, що

грунтуються на договорах оренди транспортних засобів: рухомого

складу залізниць, морських та річних суден, повітряного,

автомобільного транспорту. Всі вони укладаються з приводу

використання засобів перевезення, мають правову природу договорів

майнового найму і не можуть бути віднесеними до транспортних

правовідносин.

Прикладом цього може бути чартерне повітряне перевезення (ст.

61 Повітряного кодексу України), яке виконується на підставі

договору чартера (фрахтування повітряного судна), за яким одна

сторона (фрахтівник) зобов’язується надати іншій стороні

фрахтувальнику за плату всю місткість одного чи кількох повітряних

суден на один або кілька рейсів для повітряного перевезення

пасажирів, багажу, вантажу і пошти або іншої мети, якщо це не

суперечить чинному законодавству України.

Не можуть бути віднесеними до транспортних правовідносин

зобов’язання, що виникають на підставі ст. 68 Повітряного Кодексу

України про виконання авіаційних робіт.