Шульженко Ф.П., Кундрик Р.С. Транспортне право (укр)

Подождите немного. Документ загружается.

Має деякі особливості і договір перевозки багажу. Багаж

необхідно відрізняти від ручної поклажі, яка не приймається

перевізником, а лише допускається до перевезення під особистою

відповідальністю пасажира. Ручна поклажа перевозиться в межах

вагових норм, які передбачені правилами перевозки.

Перевезення багажу здійснюється за умови оформлення

спеціального договору між перевізником та особою, з якою

транспортна організація уклала договір перевозки.

За цим договором перевізник зобов’язується доставити багаж у

пункти призначення й видати його управомоченій особі, а пасажир

зобов’язується сплатити за це встановлену плату. Даний договір є

двостороннім і уважається укладеним з моменту здачі пасажиром

відповідного майна перевізнику.

Перевозка багажу оформляється видачею пасажиру багажної

квитанції, а перевезення багажу здійснюється у тому ж

транспортному засобі у якому їде пасажир.

Оплата за багаж здійснюється при його здачі перевізнику і

визначенні його ваги. Пасажир зобов’язаний своєчасно отримати

багаж, доставлений у пункт призначення де він зберігається

безкоштовно на протязі 24 годин. За подальше зберігання пасажир

повинен сплатити відповідну грошову суму.

ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

1. Поняття, ознаки та характеристика транспортних правовідносин.

2. Підстави виникнення, зміни та припинення транспортних

правовідносин.

3. Система та зміст транспортних зобов’язань.

4. Договір перевезення вантажу, його форма, види та елементи.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ:

1. Види перевезень вантажів залізничним, повітряним,

автомобільним, морським і річковим транспортом.

2. Особливості договорів перевезення пасажирів і багагажу.

3. Правове регулювання транспортно-експедиційного

обслуговування.

4. Договір перевозки пошти.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ ТА ДО ТЕМИ:

 Цивільний кодекс України.

 Закон України “Про транспорт”

Тема ІІІ. Організаційно-правові засади управління

транспортом в Україні.

1. Поняття та структура транспортної системи України.

Методи та суб’єкти управління транспортом.

2. Правові засади господарської діяльності підприємств

транспорту.

Питання 1. Поняття та структура транспортної системи

України. Методи та суб’єкти управління транспортом.

Спочатку необхідно з’ясувати, що категорія систем

розглядається як безліч елементів, які знаходяться у відносинах і

зв’язку один із одним і утворюють певну цілісність, єдність.

З урахуванням юридичних і економічних чинників, місця серед

інших галузей виробництва, такою єдиною, цілісною системою

постає транспорт України, покликаний задовольняти потреби

населення та суспільного виробництва в перевезеннях.

Законодавець визначив, що транспортна система повинна

відповідати вимогам суспільного виробництва та національної

безпеки, мати розгалужену інфраструктуру для надання всього

комплексу транспортних послуг, у тому числі для складування і

технологічної підготовки вантажів до транспортування, забезпечувати

зовнішньоекономічні зв’язки України.

Відповідно до Закону “Про транспорт” до транспортної системи

України входять:

транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий,

автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у

тому числі метрополітен);

промисловий залізничний транспорт;

відомчий транспорт;

трубопровідний транспорт;

шляхи сполучення загального користування.

Кожен із зазначених видів транспорту у свою чергу складається

із цілого ряду матеріальних елементів серед яких:

підприємства залізничного, морського, річкового, автомобільного,

авіаційного та міського електротранспорту, що здійснюють

перевезення пасажирів і вантажів; підприємства трубопровідного

транспорту;

засоби перевезення (рухомий склад залізничного, автомобільного і

міського електротранспорту, судна, літаки, транспортні засоби

підприємств, установ і організацій);

залізничні, морські, автомобільні шляхи сполучення, аеродроми та

землі транспорту;

вокзали, автовокзали, автостанції, порти, пристані, аеропорти;

промислові, будівельні підприємства; підприємства промислового

залізничного транспорту; судноремонтні, суднобудівні –

судноремонтні заводи; ремонтні заводи цивільної авіації;

ремонтно-будівельні організації; ремонтно-експлуатаційні депо;

заводи по ремонту рухомого складу і виготовленню запасних

частин; підприємства зв’язку, споруди енергетичного

господарства, сигналізації; системи управління повітряним рухом;

водопостачання, каналізації;

науково-дослідні, проектно-конструкторські організації, навчальні

заклади, технічні школи;

підприємства, установи та заклади соціально-культурної сфери

(заклади охорони здоров’я, фізичної культури та спорту, культури,

дитячі дошкільні заклади), постачальницькі й торговельні

підприємства; інші підприємства, установи та організації

незалежно форм власності, що забезпечують діяльність і розвиток

транспорту.

Нормальне і безпечне функціонування транспортної системи,

однієї із найскладніших галузей виробництва, можливе лише при

умові відповідаючого сучасним умовам державного управління.

Управління у галузі транспорту має забезпечувати своєчасне,

повне та якісне задоволення потреб населення і суспільного

виробництва в перевезеннях та потреб оборони України; захист прав

громадян під час їх транспортного обслуговування; безпечне

функціонування транспорту; додержання необхідних темпів і

пропорцій розвитку національної транспортної системи; захист

економічних інтересів України та законних інтересів підприємств і

організацій транспорту та споживачів транспортних послуг;

створення рівних умов для розвитку господарської діяльності

підприємств транспорту; обмеження монополізму та розвиток

конкуренції; координацію роботи різних видів транспорту;

ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту та охорону

навколишнього природного середовища від шкідливого впливу

транспорту.

Зазначені завдання управління реалізуються в процесі

повсякденного функціонування органів управління, зв’язаних з

підприємствами транспорту управлінськими відносинами.

Управлінські відносини постають як організаційно-владні

відносини. Керівництво роботою підприємств транспорту

забезпечується тим, що органи управління наділені певними

розпорядчими повноваженнями у зв’язку з чим їх діяльність може

розглядатися як виконавчо-розпорядча.

Основні засади виконавчо-розпорядчої діяльності визначаються

чинним законодавством. Органи управління можуть здійснювати

тільки такі повноваження, які віднесені до їх компетенції. В процесі

реалізації своєї компетенції органи управління вправі видавати

нормативні акти, що може бути віднесено до юридичного виду

управлінської діяльності.

Важливим видом управлінської діяльності є застосування

правових норм в конкретних обставинах, що також постає як

юридичний вид управлінської діяльності.

Органи управління здійснюють управлінський вплив

відповідними методами, під якими розуміється спосіб здійснення

управлінських функцій.

Основними методами управління транспортом є адміністративні

й економічні.

Серед адміністративних методів можна назвати: видання владних

актів (Укази Президента; постанови Уряду; накази Міністерства,

департаментів окремих видів транспорту, тощо).

До економічних методів відносяться такі способи управління, які

базуються на використанні економічної зацікавленості підприємств

транспорту і окремих їх працівників у результатах роботи.

Економічні методи базуються на майновій і оперативній

самостійності підприємств, можливості вибору тих чи інших

самостійних рішень у межах, передбачених статутами чи

положеннями цих підприємств.

В умовах формування в Україні ринкових відносин

співвідношення адміністративних і економічних методів повинно

змінюватися на користь останніх.

Адміністративні методи управління повинні бути економічно

обгрунтованими, тобто всякий адміністративний акт, планування,

регулювання діяльності підприємств транспорту повинен враховувати

реальні виробничі умови і опиратися на економічні закони.

Державне управління діяльністю транспорту здійснюється

шляхом проведення та реалізації економічної (податкової, фінансово-

кредитної, тарифної, інвестиційної) та соціальної політики,

включаючи надання дотацій на пасажирські перевезення.

Управління транспортною системою України здійснюється за

галузево-територіальним принципом.

Серед органів державного управління транспортом можна

виділити дві групи суб’єктів:

Перша група – це галузеві органи управління: Міністерство

транспорту України; департаменти окремих видів транспорту; органи

управління залізниць, органи юридичних осіб – підприємств

транспорту.

Друга група суб’єктів – це місцеві ради, державні адміністрації,

інші спеціально уповноважені на те органи відповідно до їх

компетенції (наприклад, підрозділи державтоінспекції).

Відносини підприємств транспорту загального користування з

центральними та місцевими органами виконавчої влади та органами

місцевого самоврядування базуються на основі податків, податкових

пільг, встановлених нормативів та інших економічних засобів.

Законодавство забороняє місцевим органам влади і

самоврядування втручатися у господарську діяльність підприємств

транспорту, відволікати їх експлуатаційний персонал на інші роботи.

У той же час Закон України “Про транспорт” зобов’язує органи

управління транспортом сприяти місцевим органам влади і

самоврядування у виконанні ними своїх повноважень щодо

соціального та економічного розвитку транспорту, спільно

здійснювати заходи щодо захисту навколишнього природного

середовища, розробляти і проводити узгоджені заходи для

забезпечення безперебійної роботи транспорту у разі стихійного лиха,

аварій катастроф та під час ліквідації їх наслідків, координувати

роботу, пов’язану з запобіганням аваріям і порушень на транспорті, а

також організовувати взаємодію різних видів транспорту з метою

більш ефективного їх використання, підвищення якості

обслуговування.

Органи місцевої влади і самоврядування в межах своїх

повноважень надають допомогу підприємствам і організаціям

транспорту у поліпшенні використання транспортних засобів

відправниками (одержувачами) вантажів і розвитку (у тому числі на

пайових засадах) будівельної індустрії, об’єднують кошти

підприємств, організацій, колективних господарських підприємств і

фермерських господарств, а також бюджетні та позабюджетні кошти

для вдосконалення транспортної мережі, будівництва вокзалів,

шляхопроводів та інших об’єктів транспорту.

Органи управління транспортом та органи місцевої влади

об’єднують кошти державного і місцевого бюджетів та підприємств

транспорту для будівництва вокзалів, станцій, портів, пристаней,

аеропортів, пішохідних мостів, тунелей, пасажирських платформ,

метрополітенів, придбання пасажирського рухомого складу,

утримання і впорядкування шляхів сполучення та інших об’єктів

пов’язаних з обслуговуванням пасажирів і перевезеннями вантажів.

Питання 2. Правові засади господарської діяльності

підприємств транспорту.

Правовий статус та особливості господарської діяльності

підприємств транспорту визначаються Законами України “Про

підприємства в Україні”, “Про господарські товариства”, “Про

транспорт”, “Про залізничний транспорт”, “Про автомобільний

транспорт” та іншими чинними нормативно-правовими актами.

Основні засади діяльності підприємств транспорту визначає

Закон України “Про транспорт”, в якому, зокрема встановлено

характер відносин між підприємствами транспорту і органами влади,

які будуються, як зазначалось, на основі податків, податкових пільг,

встановлених нормативів та інших економічних засобів.

Перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, надання

інших транспортних послуг, експлуатація і ремонт шляхів сполучення

здійснюються залізницями, пароплавствами, портами (пристанями),

автомобільними, авіаційними, дорожніми підприємствами та

організаціями.

Підприємства транспорту здійснюють перевезення та надання

послуг на основі державних контрактів, державних замовлень і

договорів на перевезення пасажирів і вантажів з урахуванням

економічної ефективності провізних та переробних можливостей

транспорту.

Комплекс транспортно-експедиційних послуг, пов'язаних з

відправленням і отриманням вантажів, надається експедиторськими

організаціями у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України

(постанова Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1993 р. N 770

“ПРАВИЛА здійснення транспортно-експедиційної діяльності під час

перевезення зовнішньоторговельних і транзитних вантажів ).

Економічні відносини підприємств транспорту, що виникають у

процесі перевезення, грунтуються на принципах взаємної вигоди,

рівної та повної відповідальності.

Виходячи з великої частки державного втручання в діяльність

транспорту встановлюються тарифи на транспортні послуги

відповідно до законодавства України. Рівень тарифів на транспорті

визначається відповідно до нормативних витрат на одиницю

транспортної роботи, рівня рентабельності та оплати податків.

Розрахунки із споживачами послуг транспорту загального

користування проводяться на основі чинних тарифів у порядку,

визначеному кодексами (статутами) окремих видів транспорту та

іншими актами законодавства України.

Відшкодування збитків від безплатних перевезень пільгових

категорій громадян регулюється нормативними актами Кабінету

Міністрів України.

Збір за користування шляхами сполучень України

транспортними засобами іноземних власників і плата за транзитні

перевезення здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом

Міністрів України (Постанова № 83 від 2 лютого 1993 р. “Про

Порядок збору та використання коштів для фінансування витрат,

пов'язаних з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням

автомобільних доріг загального користування”).

Запроваджено режим ліцензування транспортних послуг.

Ліцензування вирішує такі завдання: забезпечення безпеки і

надійності роботи транспорту; обмеження монополізму та розвитку

конкуренції; створення рівних умов для розвитку господарської

діяльності підприємств транспорту. Ліцензії на здійснення

транспортної діяльності видаються Міністерством транспорту

України та іншими уповноваженими на це органами в порядку,

встановленому Кабінетом Міністрів України та Міністерством

транспорту України ( Постанова КМУ від 14 листопада 2000 р. N

1698 “Про затвердження переліку органів ліцензування” , Наказ

Мінтрансу № 16 від 15.01.2001 року “Про ліцензування господарської

діяльності по наданню послуг з перевезення пасажирів і вантажів

автомобільним транспортом” і інші накази).