Школьник І.О. Фінансовий ринок України: сучасний стан і стратегія розвитку

Подождите немного. Документ загружается.

Рис. 2.6. Динаміка темпів приросту обсягів інвестицій в основний капітал,

прямих іноземних інвестицій, обсягів зареєстрованих цінних паперів

та обсягів кредитів в Україні

Проведений трендовий аналіз (лінійні тренди) даних показників

дозволяє зробити висновок, що за винятком темпів приросту інвести-

цій в основний капітал, всі інші показники мають позитивну тенден-

цію, незважаючи на суттєві коливання в аналізованому періоді. Таким

чином, можна зробити висновки, що сектори економіки країни поступо-

во нарощують обсяги інвестицій і матимуть можливість в подальшому

підвищувати темпи зростання реального обсягу валового внутрішнього

продукту.

Основним джерелом фінансування інвестиційної діяльності для

підприємств реального сектора економіки були власні кошти під-

приємств. Цьому сприяло те, що протягом аналізованого періоду

2000-2006 року суттєво покращились фінансові результати діяльності

(рис. 2.7). Отже, протягом аналізованого періоду спостерігається зро-

стання прибутку, який отримують підприємства, якщо в 2000 році

обсяг отриманого прибутку становив 36,1 млрд. грн., то в 2006 році –

91,1 млрд. грн.

-50

150

250

2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008

Рік

Линейный (темп приросту прямих іноземних інвестицій)

Линейный (темп приросту обсягів зареєстрованих цінних паперів)

Линейный (темп приросту інвестицій в основний капітал)

Линейный (темп приросту обсягів кредитів)

Лінійний (темп приросту прямих іноземних інвестицій)

Лінійний (темп приросту обсягів зареєстрованих цінних паперів)

Лінійний (темп приросту інвестицій в основний капітал)

Лінійний (темп приросту обсягів кредитів)

Рис. 2.7. Динаміка фінансових результатів діяльності

суб’єктів господарювання

Необхідно також відзначити, що за визначений період співвідно-

шення обсягу отриманого прибутку до обсягу отриманого збитку

в економіці країни суттєво змінилось. Так, якщо в 2000 році обсяг

отриманого прибутку лише в 1,6 раза перевищував обсяг отриманого

збитку, в 2003 році – в 1,7 раза, у 2004 році – в 2,5 раза, в 2005 році –

в 3,6, а в 2006 році – 4,4 раза. Таким чином економіка країни поступо-

во оздоровлюється та має реальні можливості поступово нарощувати

обсяги виробництва.

В результаті позитивного розвитку економіки країни протягом

останніх років дещо покращилась ситуація і на ринку праці. Розвиток

фінансового ринку країни має досить тісний зв’язок з ринком праці,

оскільки темпи змін реальних наявних доходів населення, які в свою

чергу залежать від рівня зайнятості працездатного населення, впливають

на формування доходів у секторі домогосподарств. За умови розвинутої

ринкової економіки, коли змінюється структура витрат домогоспо-

дарств і в їх розпорядженні з’являються тимчасово вільні кошти, є

більше можливості залучити їх для операцій на фінансовому ринку.

Це в свою чергу призводить у стратегічному розрізі до зміни структу-

ри дохідної частини домогосподарств, оскільки основна частка доходів

може складатись не лише із заробітної плати, але і з доходів, отрима-

них у результаті проведення операцій на фінансовому ринку, а саме –

розміщенням коштів у цінних паперах, як тих, що надають право вла-

сності, так і в боргових цінних паперах.

Слід зазначити, що протягом 2000-2006 років показники рівня

зареєстрованого безробіття мали стійку тенденцію до зменшення

(рис. 2.8).

100

Млрд. грн.

2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006

Рік

Прибуток Збиток Фінансовий результат

Рис. 2.8. Динаміка показників рівня безробіття в Україні

Рівень зареєстрованого безробіття в Україні зменшився з 4,2 %

у 2000 році до 2,7 % у 2006 році. Необхідно підкреслити, що показни-

ки рівня безробіття, розраховані за вітчизняною методикою в декілька

разів відрізняються від показників рівня безробіття, що розраховують-

ся згідно з методикою Міжнародної організації праці. Так, у 2006 році

рівень зареєстрованого безробіття за методологією Міжнародної ор-

ганізації праці в 2,7 раза перевищував рівень безробіття, розрахований

за вітчизняною методикою. Крім того, показники рівня безробіття

суттєво в Україні коливаються залежно від регіону. Наприклад, за да-

ними державної служби зайнятості в 2006 році в середньому по Укра-

їні на одну вакантну посаду припадало 5 осіб, але при цьому по Києву

цей показник становив 0,2 особи, а в Тернопільській області – 33 особи.

Темпи змін реальних наявних доходів населення є нестабільними,

починаючи з 2000 по 2005 рік, за винятком 2003 року, поступово зрос-

тали з 104,1 до 123,9 %. Але в 2006 році реальні наявні доходи населення

скоротились на 7,8 % порівняно з попереднім періодом. Зростання до-

ходів населення сприяло підвищенню попиту на споживчі кредити,

що надаються банками. В 2006 році вимоги банків за кредитами, на-

даними фізичним особам, збільшились в 2,3 раза. При цьому темпи

зростання кредитування населення були вищими за темпи зростання

номінальних доходів населення.

Структура доходів та витрат домогосподарств протягом 2002-

2006 років кардинально не змінювалась (рис. 2.9).

2,7

3,1

3,5

3,7

4,2

12,5

11,8

10,8

9,7

9,2

7,8

7,4

2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006

Рік

Рівень зареєстрованого безробіття Рівень безробіття за методологією МОП

Рис. 2.9. Структура доходів населення в 2006 році, %

Основна частка у структурі доходів населення – заробітна плата,

вона становить 43,1 %, протягом 2002-2006 років цей показник суттє-

во не змінювався, а знаходився в межах від 42,1 до 43,9 %. На другому

місці за рівнем доходів знаходяться соціальні допомоги та інші одер-

жані поточні трансферти, їх частка становить у 2006 році 38,8 %,

і значних змін протягом аналізованого періоду не спостерігається

(від 36,2 до 39,7 %).

Як видно з рис. 2.10, структура витрат населення має споживчий

характер, оскільки найбільшу частку коштів складають кошти, спря-

мовані на придбання товарів та послуг. Протягом всього періоду їх

частка суттєво не коливалась і поступово знижувалась від 83,8 до

80,4 % і в 2006 році становила 79,9 %. Всі інші витрати складають ме-

нше 20 %, серед них звертає на себе увагу приріст фінансових активів,

що свідчить про підвищення співпраці домогосподарств з фінансовим

ринком. Питома вага фінансових активів складає у структурі витрат

з 2004 по 2006 рік відповідно 10,2, 10,8, 10,1 %. Порівняно з попередні-

ми роками ці показники дещо збільшились, оскільки у 2002 році вони

складали 7,9 та 6,8 % – у 2003 році.

Рис. 2.10. Структура витрат і заощаджень населення в 2006 році, %

Соціальні допомоги

та інші одержані

поточні трансферти

38,80

Доходи

від власності,

одержані

Прибуток та

змішаний дохід

15,10

Заробітна плата

43,10

Доходи

від власності,

сплачені

1,70

Придбання

товарів та послуг

79,90

Нагромадження

нефінансових

активів

1,20

Формування

фінансових

активів

10,10

Поточні податки

на доходи,

майно та інші

сплачені поточні

трансферти

7,10

Тобто, на нашу думку, якщо у стратегічному періоді зберігатимуть-

ся позитивні тенденції щодо зростання реальних доходів населення,

поступово частка у структурі витрат фінансових активів зростатиме,

а отже, і відбуватиметься зростання обсягу операцій на фінансовому

ринку, оскільки як свідчить світовий досвід, домогосподарства є од-

ними з головних учасників фінансового ринку і власниками основної

маси тимчасово вільних фінансових ресурсів в економіці країни.

Безумовно на функціонування та розвиток фінансового ринку

впливає стан державних фінансів. Від того, яким чином проводиться

фінансова політика в державі, чи має вона виключно фіскальний хара-

ктер, чи має стимулюючий вплив на суб’єктів господарювання, зале-

жить розмір заощаджень та інвестицій, що здійснюватимуть суб’єкти

господарювання. Крім того, залежно від стану дефіциту Державного

бюджету змінюватиметься поведінка держави на фінансовому ринку,

вона виступатиме позичальником шляхом розміщення державних цін-

них паперів, суттєво впливатиме на грошовий ринок через операції,

що проводитиме Національний банк України. В зв’язку з цим є необ-

хідність розглянути стан державних фінансів України.

Доходи зведеного бюджету протягом 2000-2006 років мають

стійку тенденцію до зростання (рис. 2.11).

Рис. 2.11. Показники зведеного бюджету України

Доходи Державного бюджету формуються в основному за раху-

нок податків і зборів. У структурі доходів найбільшу питому вагу має

податок на додану вартість, протягом аналізованого періоду його частка

100

150

200

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

Рік

Млрд. грн.

Доходи

Видатки

Доходи у % до ВВП

Видатки у % до ВВП

коливалась від 16 до 29 %. В 2006 році цей показник становив 29,3 %

і був найбільший за період 2002-2006 років. Значна частка доходів

формується за рахунок податку на прибуток підприємств, його питома

вага коливається в межах від 15 до 17,7 %. Третю позицію у структурі

доходів зведеного Державного бюджету займає податок з доходів фі-

зичних осіб, його питома вага поступово зменшується і в 2006 році

становить 13,3 %.

Протягом аналізованого періоду відбувалось посилення податко-

вого тиску на економіку країни. Доходи зведеного бюджету щодо

ВВП протягом 2000-2006 років поступово збільшуються, в 2000 році

вони становили 28,9 % до ВВП, а в 2006 році – 32,1 %. Найнижче зна-

чення показника приходиться на 2004 рік – 26,5 %.

Видатки зведеного бюджету щодо ВВП також мають тенденцію

до зростання з 28,9 % у 2000 році до 32,8 % у 2006 році. Як бачимо

з наведених показників, видатки бюджету перевищують його доходи,

тобто з 2003 по 2006 рік ми маємо дефіцит зведеного Державного бю-

джету. Основною видатковою статтею є видатки на соціальний захист

та соціальне забезпечення, їх питома вага у структурі видатків стано-

вить 23,6 % у 2006 році, що на 4,5 % менше за попередній рік. З точки

зору функціонування фінансового ринку це означає, що держава може

бути позичальником і розміщуватиме державні боргові цінні папери.

Це може досить суттєво впливати на розвиток фінансового ринку кра-

їни. Агентом держави на фінансовому ринку є Національний банк

України. Згідно з чинним законодавством саме Національний банк

України виконує операції з обслуговування державного боргу, які

пов’язані з розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням

і виплатою доходу за ними. В 2006 році протягом січня-серпня спо-

стерігались досить низькі темпи надходження коштів від приватизації

державного майна, і були відсутні запозичення як на внутрішньому, так

і на зовнішньому ринках. У результаті цього скорочувались кошти на

єдиному казначейському рахунку. Ситуація кардинально змінилась ли-

ше в листопаді за рахунок проведення запозичень на зовнішніх ринках.

Таким чином, можна зробити висновок, що в Україні поступово

нарощуються обсяги виробництва, що створює додаткові можливості

для посилення ролі фінансового ринку в економічному розвитку краї-

ни, оскільки виникає необхідність в залученні додаткових обсягів фі-

нансових ресурсів. Необхідний обсяг фінансових ресурсів може бути

надано або у вигляді довгострокового банківського кредитування, або

через механізм ринку капіталу.

2.2. Особливості розвитку ринку капіталу

в сучасних умовах та його подальші перспективи

Розвиток фінансового ринку в цілому, складовим елементом яко-

го є ринок капіталу, є важливим компонентом ринкових перетворень,

що відбуваються в країні. На наш погляд, ринок капіталу включає

в себе ринок акцій та ринок боргових цінних паперів. Ринок капіталу

відрізняється від інших фінансових ринків, наприклад, грошового ри-

нку, що спеціалізується на короткострокових активах, і ринку похід-

них фінансових інструментів, що пропонує контракти на деривативи.

На ринку капіталу формується попит та пропозиції на середньо- та

довгострокові ресурси і він включає в себе ринок акцій та ринок облі-

гацій. Виходячи з цього ринок капіталу повинен виконувати цілий ряд

важливих функцій, таких як:

· здатність акумулювати тимчасово вільні кошти домогосподарств та

суб’єктів господарювання та перетворювати і перерозподіляти їх

з метою інвестування в різні галузі економіки;

· концентрація коштів, тобто створення умов для об’єднання незнач-

них сум тимчасово вільних фінансових ресурсів домогосподарств та

суб’єктів господарювання в значні за обсягами (концентровані)

грошові потоки;

· ринкове збалансування попиту та пропозиції капіталу (вплив на

економіку “невидимої руки ринку” за Адамом Смітом);

· оптимізація регіональної та галузевої структури капіталу шляхом

переливу капіталу із галузей та регіонів, де є його надлишок, до га-

лузей та регіонів, де відчувається його нестача (за принципом “спо-

лучених сосудів”);

· перерозподіл ризиків в економіці;

· створення конкурентних умов для банківської системи, зокрема ба-

нківського кредитування суб’єктів господарювання;

· економія витрат обігу, покращення взаєморозрахунків суб’єктів

господарювання, зниження заборгованості, покращення товарообо-

роту;

· оцінка бізнесу та ефективності використання ресурсів суб’єктами

господарювання, формування відповідного інформаційного середо-

вища, що спонукає до підвищення ефективності управління

суб’єктів господарювання, зокрема і рівня фінансового менеджменту,

який саме відповідає за ефективне використання фінансових ресур-

сів ву межах підприємства;

· сприяє розвитку місцевого самоврядування шляхом використання

механізму емісії облігацій місцевої позики;

· створення умов для інтеграції до світового фінансового ринку, шля-

хом запровадження світових стандартів функціонування фінансово-

го ринку в цілому та ринку капіталу зокрема.

Фінансовий ринок в цілому і ринок капіталу зокрема є складною

системою, яка знаходиться під впливом як зовнішніх, так і внутрішніх

факторів. Основними факторами, що впливають на функціонування як

фінансового ринку в цілому, так і ринку капіталу зокрема, є:

· політична та соціальна стабільність суспільства – чим більш висо-

кий рівень політичної та соціальної стабільності в суспільстві, тим

більше можливостей для створення масштабного ринку капіталу, на

якому присутні як внутрішні, так і зовнішні інвестори. І навпаки,

чим частіше відбуваються зміни в політичній ситуації в країні та не-

стабільна соціальна ситуація в суспільстві, тим більше схильність до

формування в країні фрагментарного ринку капіталу з високим рів-

нем ризику, низьким рівнем захисту прав інвестора, незначного за

своїми масштабами та спекулятивного за своїм характером;

· структура власності – визначає систему економічних інтересів у краї-

ні, і, відповідно, попит на цінні папери та структуру ринку. В даному

випадку є певні суперечності в дії даного фактора на ринок капіталу,

що проявляється в такому. Якщо в країні складається ситуація, коли

є суттєве переважання крупних власників та їх економічних інтере-

сів, – це призводить до стискання ринку капіталу та спрощення його

структури, оскільки, як правило, великі власники зацікавлені

в отриманні суттєвих інвестицій, але за умови, що це не призводить

до перерозподілу власності. З іншого боку, якщо в країні створена

ситуація з “розпиленням прав власності”, як, до речі, це було

в Україні внаслідок проведення масової безкоштовної приватизації,

то це призводить до відсутності у значної кількості власників сер-

йозного економічного інтересу та економічного стимулу щодо ін-

вестування коштів, а отже, і появи серйозного інвестора на ринку

капіталу. Але при цьому наявність дрібних власників сприяє появі

різноманітних товарів на ринку капіталу, ускладненню його струк-

тури. Для ефективного розвитку фінансового ринку необхідно, щоб

структура власності в країні мала як власників, які мають значний

обсяг капіталу в своєму розпорядженні, так і дрібних власників, що

дозволить сформувати оптимальну структуру ринку капіталу в країні;

· рівень економічної грамотності населення та довіри до фінансових

інститутів. Чим вище рівень економічної грамотності в країні, тим

більше можливостей отримати для ринку капіталу серйозного та

потужного інвестора, яким є домогосподарства. На сьогодні необхід-

но зазначити, що в Україні рівень економічної грамотності населення

не достатньо високий, оскільки за часів існування командно-

планової економіки фактично було два можливі варіанти розміщення

тимчасово вільних фінансових ресурсів для населення – вкладення

коштів на ощадну книжку Ощадного банку СРСР, а також придбання

державних облігацій. В інституційній структурі фінансово-кредитної

системи колишнього СРСР був присутній лише один елемент – бан-

ківська система, але й та обмежена і не достатньо ефективна. Інших

інституційних елементів, які можна було б трансформувати у систе-

му фінансового ринку, просто не існувало. За таких умов комерційні

банки історично стали інституційною основою організації фінансо-

вого ринку в Україні. Вони зайняли провідне місце на фінансовому

ринку як універсальні посередники, що здійснюють фінансування

у різноманітних формах та видах з використанням усіх можливих

фінансових інструментів. Незважаючи на те, що різні події підірвали

довіру до фінансових інститутів, на сьогодні можна відзначати, що

все-таки відроджується довіра і до фінансових установ, оскільки рі-

вень депозитів фізичних осіб у банківській системі поступово зрос-

тає і більш звичними стають операції з цінними паперами в країні;

· рівень розвитку економіки. Порівняльна конкурентоспроможність

країни та фінансового ринку. Конкурентоспроможність вітчизняно-

го ринку капіталу напряму залежить від конкурентоспроможності

країни в цілому і є похідною від неї. Чим вище рівень конкурентосп-

роможності країни, який обумовлюється рівнем розвитку економіки

та позицією країни на міжнародному ринку, тим більш ефективним

буде і ринок капіталу країни, тим меншим буде країновий ризик та

системний ризик, притаманний вітчизняному ринку капіталу;

· фінансова глибина та фінансова структура макроекономіки;

· приналежність до розвинутого ринку чи до ринку, що формується.

Залежно від того, як класифікується ринок, він характеризувати-

меться різними значеннями показників. Так ринки, що форму-

ються, до яких належить і український ринок, характеризується

значно меншою насиченістю фінансовими інструментами, більш

високими ризиками та волатильністю, значно меншими обсягами

та ліквідністю;

· регіональна приналежність ринку. Вплив даного фактора проявля-

ється в тому, що залежно від того, в якому регіоні знаходиться ри-

нок, його відповідно розглядають та аналізують, порівнюючи з рин-

ками країн, що знаходяться поряд. Так фінансовий ринок в цілому

та ринок капіталу України досить часто аналізують порівнюючи

100

з ринком країн, що входять до складу Співдружності Незалежних

Держав, – Росії, Білорусії, Казахстану та інших. У звітах ПФТС фо-

ндовий ринок України порівнюють з аналогічними ринками країн,

що входять до групи Frontier Market, а саме: Румунії, Хорватії, Сло-

венії, Болгарії, Литви, Естонії, Словаччини, Латвії;

· світові ціни на енергоносії. На сучасному етапі розвитку світової

економіки ціни на енергоносії багато в чому визначають рівень еко-

номічного розвитку країн і відповідно по-різному впливають залежно

від того, чи належить країна до групи країн, що імпортують енерго-

носії, і відповідно є енергетично залежною країною, чи країна нале-

жить до групи країн, що експортують енергоносії, і відповідно тоді

ціни на енергоносії багато в чому визначають можливість створення

сприятливих умов для розвитку як народного господарства в цілому,

так і ринку капіталу зокрема;

· економічна та фінансова політика держави безпосередньо впливає

на розвиток ринку капіталу і через економічні та адміністративні

важелі впливу може як прискорювати, так і уповільнювати розвиток

ринку в країні.

Ринок капіталу створює умови для руху капіталу в країні, який

забезпечується обігом різних видів цінних паперів, що законодавчо

визначені в державі. Необхідно відзначити, що в 2006 році було при-

йнято нову редакцію Закону України “Про цінні папери та фондовий

ринок”, в якому окреслено основні види цінних паперів та їх характе-

ристики, що знаходяться в обігу в Україні (рис. 2.12).