Школьник І.О. Фінансовий ринок України: сучасний стан і стратегія розвитку

Подождите немного. Документ загружается.

По-п’яте, шляхом розробки спільних стандартів, правил, ведення

різних форм спільної діяльності.

По-шосте, діяльність ву напрямку кооперації зусиль із регулюван-

ня фінансових ринків може відбуватись у вигляді розробки єдиної кон-

цепції та стратегії розвитку, в яких розглядались питання розвитку

фінансового ринку в цілому та визначались напрямки вирішення про-

блем нерівномірного розвитку окремих секторів.

Стосовно використання методу конвергенції та кооперації, то

в Україні укладено Меморандум про співробітництво між Держфінпо-

слуг, НБУ та Державною комісією з цінних паперів та фондового рин-

ку. Але в цілому метод конвергенції та кооперації використовується

досить фрагментарно у вигляді створення тимчасових робочих груп

з приводу розробки певних нормативних документів постійно стабі-

льно працюючого органу, які дозволив би координувати дії основних

державних інституцій, що регулюють фінансовий ринок, не існує.

В зв’язку з цим було б доцільно розглянути, які особливості держав-

ного регулювання фінансового ринку існують у країнах, де також фі-

нансовий ринок знаходиться на ранніх стадіях (табл. 1.5).

Нами було розглянуто особливості державного регулювання

в Казахстані, Росії, Білорусії, Узбекистані, Молдавії, Таджикистані та

Україні. Як бачимо, в переліку країн, ми маємо такі, що входили до

складу колишнього СРСР. Вибір цих країн був обумовлений ще й тим,

що між державними органами, які регулюють фінансовий ринок, були

підписані різноманітні угоди про співпрацю та обмін певною інфор-

мацією. Прикладом співпраці може бути утворена Рада керівників

державних органів із регулювання ринків цінних паперів країн – учас-

ниць СНД, створена у 2003 році. Крім того, між державними устано-

вами цих країн укладено різноманітні угоди щодо співпраці у сфері

регулювання фінансових ринків.

Як бачимо, державні органи, що регулюють фінансовий ринок

у різних країнах, відрізняються як за кількістю, так і за статусом та

підзвітністю. У Казахстані створено єдиний уповноважений орган

регулювання та нагляду за фінансовим ринком країни, а саме – Агент-

ство з регулювання та нагляду фінансового ринку та фінансових орга-

нізацій, який здійснює державне регулювання як банківського сектора,

так і ринку цінних паперів, страхового ринку та ринку пенсійних по-

слуг, тобто фактично в Казахстані створено єдиний мегарегулятор фі-

нансового ринку. В усіх інших розглянутих нами країнах спільним є

регулювання грошового ринку, яке покладається на центральні банки

цих країн. Що ж стосується регулювання ринку цінних паперів, то кі-

лькість органів відрізняється.

Якщо взяти Росію, то основні функції із регулювання фінансово-

го ринку покладені на Федеральну службу з фінансового ринку, ство-

рену в 2004 році. У сфері повноважень даної служби є регулювання

ринків цінних паперів та ринків фінансових послуг за винятком стра-

хового ринку, який знаходиться під контролем Федеральної служби

страхового нагляду. Слід звернути увагу на особливості державного

регулювання фінансового ринку в Молдавії, фактично в цій країні

існують два регулятори – Національний банк Молдови – регулює гро-

шовий ринок країни, та нещодавно створена Національна комісія

з фінансового ринку, яка регулює і ринок цінних паперів і ринок фі-

нансових послуг, при цьому комісія має статус самостійного органу.

В Узбекистані, Таджикистані та Білорусії регулюючі органи фінансо-

вого ринку є структурними підрозділами Міністерства фінансів цих

країн і не мають самостійного статусу. В Україні, як вже зазначалось,

три основні установи здійснюють регулювання фінансового ринку:

Національний банк України – як особливий державний орган центра-

льного управління, Державна комісія з цінних паперів та фондового

ринку та Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг –

як центральні органи виконавчої влади.

Отже, в розглянутих нами країнах є досить суттєві розбіжності

в підходах щодо державного регулювання фінансового ринку. Слід

також наголосити на тому, що зазначений перелік органів державного

регулювання, який існує на даному етапі, може суттєво змінитися

в умовах зростаючої інтеграції банківських, страхових ринків та рин-

ків цінних паперів. Наприклад, у Росії в кінці 2006 року було подано

в Державну Думу проект Закону “Про регулювання підприємницької

діяльності на фінансових ринках”, в якому йдеться про поетапне

створення єдиного наглядового органу в фінансовому секторі еконо-

міки [183].

Слід зазначити, що тенденція до створення мегарегулятора про-

являється перш за все в економічно розвинутих країнах. Основними

чинниками, що сприяють створенню єдиного регуляторного органу

фінансового ринку є:

· взаємопроникнення різних напрямків фінансового бізнесу в резуль-

таті виникнення нових фінансових інструментів, в умовах якого

комбіноване надання фінансових послуг стає домінуючою тенде-

нцією;

· підвищення ролі небанківських фінансових установ та посилення

кооперації з банківським сектором, в результаті чого набувають спі-

льних рис процедури ліцензування, нагляду, регулювання різних

фінансових компаній;

· зміни якісних та кількісних характеристик ризиків, що приймаються

фінансовими ринками;

· консолідація бізнесу через процедури злиття та поглинання, ство-

рення на цій основі мегабанківських та мегафінансових структур.

У даному контексті необхідно зазначити, що в Законі України “Про

банки та банківську діяльність” [138] передбачено можливість ство-

рення фінансової холдингової групи, яка має складатися переважно

або виключно з установ, що надають фінансові послуги, причому

серед них має бути щонайменше один банк, і материнська компанія

має бути фінансовою установою.

У світовій практиці не існує єдиної моделі мегарегулятора, під

ним може матися на увазі як мегарегулятор, що відповідає за регу-

лювання та нагляд у всій фінансовій системі, так і агентства, що

здійснюють нагляд за більш ніж одним сегментом фінансового ринку.

Досить часто при створенні мегарегулятора змінюються функції

центральних банків та інших державних органів. Як було розглянуто

вище (див. табл. 1.5), лише в Казахстані Центральний банк втратив

свої повноваження, а в інших розглянутих країнах центральні банки

залишили за собою як функції регулювання, так і нагляду за грошо-

вим ринком. Якщо ж розглянути підходи щодо взаємодії центральних

банків та єдиного органу регулювання, то в різних країнах вони мають

свою специфіку (табл. 1.6).

Таблиця 1.6

Організація нагляду за фінансовими інститутами в країнах Західної Європи

Країна

Кількість

органів нагляду

Збереження наглядової функції

за центральним банком

Бельгія 1 Ні

Данія 1 Ні

Німеччина 1 Ні

Греція 3 Так

Іспанія 3 Так

Франція 6 Ні

Італія 3 Так

Люксембург 2 Ні

Нідерланди 2 Так

Австрія 1 Ні

Продовж. табл. 1.6

Країна

Кількість

органів нагляду

Збереження наглядової функції

за центральним банком

Португалія 3 Так

Фінляндія 2 Ні

Швеція 1 Ні

Великобританія 1 Ні

Джерело: ЄЦБ, центральні банки.

Отже, очевидним є те, що в країнах Західної Європи не існує єди-

ного стандартизованого підходу як до кількості органів регулювання та

нагляду, так і до ролі центрального банку в процесі регулювання фі-

нансового ринку. В зв’язку з цим, на наш погляд, є необхідність більш

детально ознайомитись із міжнародною практикою створення мегаре-

гулятора в різних країнах (табл. 1.7).

Звертають на себе увагу дослідження Міжнародного валютного

фонду, в яких зазначається, що “лінії демаркації, що колись розділяли

операції банків та операції небанківських інститутів, стають менш

помітними. Більшою мірою ці інститути пропонують схожі продукти

тим же клієнтам. У деяких випадках, якщо поглянути на бухгалтерські

баланси, перелік операцій та джерела грошових коштів крупних опто-

вих інститутів, досить важко визначити, які з них належать банкам,

а які інститутам по цінних паперах” [162].

Таблиця 1.7

Міжнародна практика створення мегарегулятора фінансового ринку

Країна Мегарегулятор Функції

Мегарегулятори, що виконують як наглядові, так і регуляторні функції

Великобританія Financial Services

Authority.

Управління фінансових

послуг

Єдиний мегарегулятор з 1997 р. поетапно акумулює

функції банківського нагляду, регулювання та

нагляду за будівельними товариствами, інститутами

цінних паперів, страхування, колективних інвестицій

Австралія Australian Securities

and Investments

Commission.

Комісія по цінних

паперах та інвестиціях

Австралії.

Australian Prudential

Regulation Authority.

Управління пруденційного

нагляду Австралії

Два мегарегулятори:

· комісія по цінних паперах та інвестиціях –

здійснює регулювання і нагляд ринку цінних

паперів та інвестиційних трастів, захист інтересів

у всіх фінансових галузях, включаючи відносини

страхових компаній та банків з клієнтами;

· управління пруденційного нагляду – встановлення

пруденційних стандартів та нагляд щодо банків,

страхових компаній, пенсійних фондів,

небанківських кредитних організацій.

Зазначені органи знаходяться разом із центральним

банком під координуючим впливом Ради фінансових

регуляторів, який має не владні, а узгоджувальні

повноваження

Продовж. табл. 1.7

Країна Мегарегулятор Функції

Канада

Office of the

Superintendent

of Financial Institutions.

Управління фінансовими

інститутами

Встановлення регулятивних правил та нагляд

за рядом фінансових інститутів, якщо вони

регулюються на федеральному рівні (банки,

небанківські кредитні організації, страхові організації,

трасти, інститути пенсійного приватного забезпечення)

Сінгапур

Monetary Authority

of Singapore.

Монетарне (валютне)

управління Сінгапура

Регулювання всього фінансового сектора, зокрема

виконання функцій центрального банку

Швейцарія

Swiss Federal Banking

Commission. Федеральна

комісія з банківської

діяльності Швейцарії

Функції регулювання виходу на ринок, встановлення

правил і нагляд за банками, брокерами-дилерами,

інвестиційними фондами, керованими банками,

фондовими біржами, організаціями депозитарної

та розрахунково-клірингової інфраструктури. Пенсійна

та страхова сфери не входять у сферу регулювання

Мегарегулятори, що виконують тільки або переважно тільки наглядові функції

Корея

Financial Supervisory

Commission. Фінансова

контролююча комісія

Є тільки органом нагляду, здійснюючи нагляд щодо

банків, страхових інститутів, галузі цінних паперів,

небанківських фінансових інститутів

Угорщина

Hungarian Banking

and Capital Market

Supervision. Угорський

наглядовий орган за

банківською діяльністю

Здійснює наглядові функції щодо банків та галузі

цінних паперів

Данія

Danish Financial

Supervisory Authority.

Датський фінансовий

наглядовий орган

Діє як секретаріат (зовнішні зв’язки та забезпечувальні

функції) для трьох секторальних відомств – цінних

паперів, страхування та пенсійного забезпечення,

кожний із яких є наглядовим органом за відповідним

сектором

Норвегія

Banking Insurance and

Securities Commission.

Комісія з банківської

діяльності, страхування

та цінних паперів

Є тільки органом нагляду шодо банків, страхових

інститутів, галузі цінних паперів, пенсійних фондів,

небанківських фінансових інститутів

Швеція

Swedish Financial

Supervisory Authority.

Фінансовий наглядовий

орган Швеції

Нагляд за банками та іншими кредитними

організаціями, інститутами цінних паперів,

інвестиційними фондами, страховими компаніями,

ринками, депозитарною інфраструктурою

Фінляндія

Financial Supervision.

Фінансовий нагляд

Нагляд за банками та іншими кредитним організаціями,

інститутами цінних паперів, інвестиційними фондами,

страховими компаніями, ринками, депозитарною

інфраструктурою

Безумовно в Україні для появи мегарегулятора, на наш погляд,

ще не достатньо підстав, оскільки фінансовий ринок є ще не достатньо

зрілим, але ми вважаємо, що і на ранній стадії (але досить динамічного

розвитку) є необхідність кооперації основних державних регуляторів –

НБУ, ДКЦПФР та ДКРРФП. Ми вважаємо, що це може бути вирішено

шляхом створення координаційної ради з питань регулювання фінан-

сового ринку (рис. 1.12). До складу координаційної ради повинні ввій-

ти як керівники зазначених органів, так і представники Державного

комітету фінансового моніторингу. Незважаючи на те, що Державний

комітет фінансового моніторингу не є ні контролюючим, ні правоохо-

ронним органом, його функціонування безпосередньо пов’язане з фі-

нансовим сектором, і відповідно його рекомендації щодо стратегії

розвитку фінансового ринку країни в питанням пов’язаних із змен-

шенням рівня тінізації фінансових потоків та створенням більш прозо-

рих умов функціонування фінансового ринку матимуть дуже важливе

практичне значення. Крім того, на сьогодні між основними регулято-

рами фінансового ринку та Держфінмоніторингом уже укладено про-

токоли та угоди про співпрацю. Координаційна рада повинна взяти на

себе функції із узгодження наглядових та регулятивних питань,

пов’язаних з державним регулюванням грошового ринку, ринку капі-

талу та ринку похідних фінансових інструментів, розробки спільних

стандартів та правил, а також розробки єдиної стратегії розвитку фі-

нансового ринку країни.

Рис. 1.12. Державне регулювання фінансового ринку України

за умови створення Координаційної ради

Координаційна рада з питань рег

лювання

фі

нансового ринку України

Державний комітет

фінансового

моніторингу

Грошовий

ринок

Ринок

капіталу

Ринок

похідних

фінансових

інструментів

Ринок

фінансових

послуг

Кабінет Міністрів Президент Верховна Рада

Пропозиції щодо зміни державного регулювання фінансового ринку

Єдина стратегія розвитку фінансового ринку України

Національний

банк України

Державна комісія

з цінних паперів

та фондового ринку

Державна комісія

з регулювання ринку

фінансових послуг

Відповідно Координаційною радою можуть проводитись регу-

лярні консультації з питань як поточної діяльності, так і стратегічних

напрямків розвитку фінансового ринку України. Таким чином, це

дозволить уникнути створення цілого ряду законодавчих докумен-

тів різних регуляторних органів фінансового ринку, які фактично

дублюватимуть один одного, призначаючись для окремого складо-

вого елемента фінансового ринку, а також дозволить створити умови

для більш ефективного функціонування фінансового ринку країни

в цілому, і, як наслідок, підвищить рівень стійкості фінансової сис-

теми країни.

РОЗДІЛ 2

Сучасний стан і тенденції розвитку

фінансового ринку України

2.1. Особливості економічного розвитку України

на сучасному етапі

Ринкова трансформація економіки України передбачає зміни

в галузі відносин власності, швидке формування адекватної цим від-

носинам фінансово-кредитної системи. Одночасно з реформуванням

галузей виробництва в Україні повинно відбутися динамічне станов-

лення фінансового ринку. Його формування в Україні є центральною

ланкою ринкових перетворень, воно сприятиме оздоровленню еконо-

міки в цілому, інвестуванню її базових галузей і об’єктів, прискорен-

ню процесу приватизації державного майна.

На сучасному етапі розвитку економіки України створення та

ефективне функціонування фінансового ринку, здатного забезпечува-

ти фінансування підприємств країни, є однією з передумов забезпе-

чення тривалого економічного зростання. Перетворення фінансової

системи на ефективну та надійну основу економічного розвитку вима-

гає обґрунтування напрямків удосконалення фінансової політики в ці-

лому та її складових, суттєва роль поміж яких належить банківській

сфері та ринку капіталу, які відповідають за акумулювання і перероз-

поділ фінансових ресурсів. Фінансова політика розвинутих країн світу

спрямована на пошук найбільш оптимального поєднання саме цих

складових. Рушійною силою ринкових перетворень є стабільні фінан-

сові відносини, оскільки саме фінанси є найбільш вагомим складовим

елементом економічної інфраструктури. В умовах ринкової економіки

суттєво зростає роль фінансових відносин різних учасників ринку,

оскільки стабільний розвиток товарно-грошових відносин, наявність

різноманітних форм власності, формування конкурентного середови-

ща вимагає перерозподілу та ефективного використання фінансових

ресурсів, належного фінансування пріоритетних напрямків розвитку

як економіки в цілому, так і окремих суб’єктів зокрема.