Школьник І.О. Фінансовий ринок України: сучасний стан і стратегія розвитку

Подождите немного. Документ загружается.

У більш широкому розумінні за організаційною побудовою фі-

нансова система постає як сукупність взаємопов’язаних і взаємодію-

чих частин, елементів, що беруть безпосередню участь у фінансовій

діяльності або сприяють її здійсненню. Узагальнюючи точки зору, що

віддзеркалюють домінанту інституціонального підходу, слід зазначи-

ти, що фінансова система – це сукупність фінансових інститутів та

ринків, що оперують різними фінансовими інструментами, за допомо-

гою яких здійснюються операції з фінансовими ресурсами.

Необхідно зазначити, що в країнах з розвинутою ринковою еко-

номікою фінансова система розвивається значно швидше, ніж реальна

економіка, загальна сума фінансових активів у декілька разів переви-

щує їх річний ВВП. При цьому структура фінансових активів постійно

змінюється і на даний момент зростає частка негрошових активів, на

відміну від того, що ми спостерігаємо в Україні, це свідчить про те,

що грошова база використовується значно ефективніше. Крім того,

фінансова система стає все більш складною у зв’язку з високим рів-

нем розвитку фінансових інструментів, різноманітності операцій та

мобільності ризиків. Все це значною мірою підвищило ефективність

фінансової системи, але змінило характер фінансових ризиків і вима-

гає нових підходів щодо контролю та регулювання її стабільності.

Фінансова система може вважатись стабільною, якщо вона:

1. Полегшує ефективний розподіл економічних ресурсів як у просторі

так і в часі, а також інші фінансово-економічні процеси, такі як:

зберігання та інвестування коштів, кредитування та отримання по-

зик, створення та розподіл ліквідності, формування ціни на активи,

і в результаті нагромадження багатства та зростання виробництва.

2. Дозволяє оцінювати, котирувати та розподіляти фінансові ризики,

а також здійснювати управління ними.

3. Зберігає здатність виконувати ці важливі функції навіть в умовах

політичних, соціальних, економічних потрясінь і зовнішньої фінан-

сової нестабільності, а також при посиленні певних диспропорцій

в економіці.

Оскільки фінансова система включає в себе різноманітні елемен-

ти, то, у випадку, коли фінансова система ефективно виконує вищеза-

значені функції, виникнення проблем у одного з елементів не повинно

нести загрозу стабільності фінансової системи в цілому. Стабільна фі-

нансова система має властивість обмежувати та врегульовувати дис-

пропорції шляхом використання механізмів самокоригування перш

ніж вони призведуть до виникнення фінансової кризи, а також дозво-

ляє грошовій одиниці країни виконувати всі властиві грошам функції

(в даному випадку відбувається поєднання фінансової та грошово-

кредитної стабільності).

Отже, сучасна модель фінансової системи являє собою відкриту

динамічну систему, яка постійно трансформується. Модель фінансової

системи за структурною побудовою визначається специфікою та

умовами діяльності фінансових інститутів на фінансових ринках при

відповідному системному забезпеченні. Тобто фінансовий ринок має

визначальний вплив на функціонування фінансової системи країни.

І від того, наскільки стабільно він функціонуватиме та інтенсивно роз-

виватиметься, залежатиме і стабільність фінансової системи в цілому.

Для того, щоб розглянути роль фінансового ринку в фінансовій

системі країни, необхідно, перш за все, визначитись зі структурою фі-

нансового ринку. З огляду на те, що фінансовий ринок в Україні з то-

чки зору країн з ринковою економікою знаходиться ще на початкових

стадіях розвитку, у вітчизняній науковій літературі відсутнє єдине ро-

зуміння структури фінансового ринку як сукупності конкретних ринків

з конкретними об’єктами та суб’єктами ринкових відносин з приво-

ду тимчасово вільних фінансових ресурсів. Отже, з точки зору віт-

чизняних науковців структуру фінансового ринку можна розглядати

таким чином.

Фінансовий ринок поділяють на дві ланки: ринок грошей і ринок

капіталів [63]. При цьому ринок грошей є сферою, де безпосередньо

можна купити гроші, і функціонування даного ринку забезпечується,

насамперед, кредитною системою – сукупністю кредитних установ,

які здійснюють концентрацію тимчасово вільних грошових коштів та

їх надання в кредит. У свою чергу кредитна система включає дві час-

тини: банківську систему і небанківські кредитні установи (ломбарди,

каси взаємодопомоги, кредитні спілки тощо). Банківська система по

суті є ядром кредитної системи й складається з двох рівнів: рівня цен-

трального банку та комерційних банків.

Друга ланка фінансового ринку – ринок капіталів – є сферою тор-

гівлі не лише грошима, але і правом власності. При цьому інструмен-

тами ринку капіталів є спеціальні цінні папери – акції, крім того, до

ринку капіталів належать середньо- та довгострокові кредитні зо-

бов’язання. Акції та інші цінні папери, що не дають права власності,

зокрема й ті, що випускаються державою, формують ринок цінних

паперів, за допомогою якого здійснюється швидкий і ефективний пе-

рерозподіл капіталу між окремими суб’єктами господарювання, галу-

зями, регіонами і країнами. Причому на відміну від сфери державних

фінансів, де подібний перерозподіл має певні ознаки суб’єктивізму

(насамперед мова йде про Державний бюджет, перерозподіл через ринок

цінних паперів завжди має об’єктивний характер, тому що визначається

критеріями ефективності використання фінансових ресурсів [63].

Структуру фінансового ринку можна розглядати, по-перше, за

формою фінансових ресурсів як ринок грошей (ринок короткостро-

кових боргових зобов’язань) і ринок капіталів (ринок фінансових

інструментів, що відображають права власності і довгострокових

боргових зобов’язань) та, по-друге, за організацією торгівлі – кредит-

ний ринок та ринок цінних паперів [119].

Тобто на перший погляд структура, запропонована Б.А. Карпінсь-

ким та О.В. Герасименко, збігається із структурою, запропонованою

В.М. Опаріним, оскільки і в першому і в другому випадку виділяють

два структурні елементи, а саме – ринок грошей та ринок капіталу, але

з огляду на те, що саме є об’єктом зазначених ринків, виникають сут-

тєві розбіжності. Так наприклад, в першому випадку автори до ринку

грошей відносять всі грошові ресурси, які можна придбати в рамках

банківської системи та небанківських кредитних установ, тобто мова

йде про кредитні ресурси як короткострокового, так і довгострокового

характеру, а в другому випадку ринок грошей – це лише ринок корот-

кострокових боргових зобов’язань.

На думку О.Д. Василика: “В організаційному плані фінансовий

ринок – це сукупність ринкових фінансових інститутів, що супрово-

джують потік коштів від власників фінансових ресурсів до позичаль-

ників. До них належать: комерційні банки, валютні та фондові біржі,

інвестиційні фонди компаній, лізингові організації, пенсійні та стра-

хові фонди, національний банк, позабіржові торговельні системи, роз-

рахунково-клірингові організації, депозитарії, інвестиційні керуючі,

реєстратори, інші фінансові інститути, які відповідно до чинного за-

конодавства можуть здійснювати операції на фінансовому ринку.

Фінансовий ринок має досить складну внутрішню структуру, певні

складові якої можуть функціонувати самостійно, проте ринок досягає

найбільшої ефективності, коли задіяні усі його складові. Фінансовий

ринок включає: валютний ринок, ринок кредитів, ринок цінних папе-

рів, ринок фінансових послуг. Усі складові фінансового ринку мають

свою внутрішню структуру й можуть поділятися на відповідні підроз-

діли, тобто сегменти ринку” [95].

На думку В.М. Шелудько: “У структурі фінансового ринку необ-

хідно виділяти такі складові фінансового ринку, як ринок цінних па-

перів (фондовий ринок), валютний та кредитний ринки”. Слід зазначити,

що в роботі даного автора є класифікація фінансового ринку за різними

класифікаційними ознаками, що безперечно розширює зміст фінансо-

вого ринку. Автор виділяє такі елементи фінансового ринку:

· за умовами передачі фінансових ресурсів у користування фінансовий

ринок поділяють на ринок позикового і ринок акціонерного капіта-

лу. На ринку позикового капіталу ресурси передаються на умовах

позики на визначений термін та під процент за допомогою боргових

цінних паперів або кредитних інструментів. На ринку акціонерного

капіталу кошти вкладаються на невизначений термін. При цьому ін-

вестор отримує право на частину прибутку у вигляді дивіденду,

право власності на активи підприємства і повністю поділяє підпри-

ємницькі ризики з іншими акціонерами підприємства;

· за терміном обігу фінансових активів, що можуть бути в обігу на

ринку, фінансовий ринок поділяють на грошовий ринок та ринок

капіталів: на грошовому ринку здійснюється короткострокове інвес-

тування коштів. На цьому ринку перебувають в обігу фінансові ак-

тиви, термін обігу яких не перевищує одного року: короткострокові

казначейські зобов’язання, ощадні та депозитні сертифікати, вексе-

лі, різні види короткострокових облігацій тощо;

· ринок капіталів призначений для довгострокового інвестування ко-

штів в основний капітал. На ринку капіталів надаються середньо- та

довгострокові кредити, перебувають в обігу середньо- та довгостро-

кові боргові цінні папери, а також інструменти власності – акції, для

яких термін обігу не встановлюється;

· залежно від того, чи нові фінансові активи пропонуються для про-

дажу, чи емітовані раніше, фінансовий ринок поділяють на первин-

ний та вторинний;

· залежно від місця, де відбувається торгівля фінансовими активами,

розрізняють біржовий та позабіржовий ринки [189].

Фінансовий ринок розглядається з точки зору двох основних

складових, а саме – грошового ринку, який, у свою чергу, включає об-

ліковий, міжбанківський та валютний ринок, а також ринок капіталів,

до якого відносять ринок цінних паперів та кредитний ринок [58]. А на

думку О.М. Іваницької, крім зазначених вище складових, окремо не-

обхідно виділити строкові ринки, тобто фінансові ринки, які дозволяють

клієнтам зменшити або хеджувати ризики [57].

Існує також думка, що у структурі фінансового ринку необхідно

виділити вже відомі сегменти, такі як: ринок грошових коштів, ринок

капіталу (ринок цінних паперів, кредитний ринок) та валютний ринок,

окремою складовою – ринок золота [68]. На нашу думку, таке виді-

лення є не зовсім доцільним, оскільки монетарне золото включає в се-

бе золоті монети, злитки та бруски з чистотою не нижче 995/1000, які

належать інституційним одиницям, що виконують функції органів

грошово-кредитного регулювання і входять до складу офіційних резе-

рвних активів держави, тобто в Україні золото належить Національ-

ному банку України. Відповідно монетарне золото – це фінансовий

актив, для якого відсутнє кореспондуюче зобов’язання з боку іншої

інституційної одиниці. І при цьому будь-яке інше золото, яке не від-

повідає монетарному, вважається нефінансовим активом і належить

або до цінностей, або до запасів матеріальних оборотних коштів [67].

Тобто таким чином, з даної точки зору ринок золота не є сегментом

фінансового ринку.

Якщо розглянути інформацію, що надається на офіційному сайті

Національного банку України в розрізі структури фінансового ринку,

то він включає в себе валютний ринок, грошово-кредитний ринок та

ринок капіталів. Наповнення інформацією безперечно відображає,

перш за все, операції, що безпосередньо стосуються грошово-

кредитної політики країни, а в розрізі ринку капіталу надається ін-

формація про державні цінні папери, а саме – облігації внутрішньої

державної позики.

Як бачимо, структура фінансового ринку досить різноманітна,

але найчастіше зустрічається грошовий ринок, хоча і в різних інтер-

претаціях складових елементів, та ринок капіталу, в якому найчастіше

фігурує ринок цінних паперів з певними поправками. В зв’язку з цим

виникає необхідність структурувати фінансовий ринок за різними

класифікаційними ознаками.

На наш погляд, для того, щоб достатньо повно надати класифіка-

цію фінансового ринку, необхідно виходити із товару, який є об’єктом

фінансового ринку. Як було зазначено вище, товаром на фінансовому

ринку є фінансові активи, а саме: валюта та депозити; кредити та

позики; цінні папери, крім акцій, що включають в себе, по-перше,

короткострокові цінні папери – векселя, облігації, комерційні папе-

ри, обігові депозитні сертифікати, банківські акцепти, та, по-друге,

середньострокові цінні папери – середньострокові облігації та реалі-

зовані на ринку депозитні розписки; акції та інші форми участі у капі-

талі; похідні фінансові інструменти, що включають у себе контракти

форвардного типу та опціонні контракти. Виходячи з різних класифі-

каційних ознак, нами було розглянуто структуру фінансового ринку,

яка подана на рис. 1.9.

Рис. 1.9. Структура фінансового ринку

Необхідно зазначити, що до складу фінансових активів включа-

ються також страхові технічні резерви, які включають в себе чисту

вартість коштів домогосподарств, що знаходяться в пенсійних фондах

Фінансові активи

Цінні папери

Грошовий ринок Ринок капіталу

Міжнародний ринок

Регіональний ринок

Національний ринок

Ринок боргових

фінансових інструментів

Ринок фінансових інструментів,

що надають право власності

Валютний

ринок

Депозитний

ринок

Кредитний

ринок

за набуттям права власності;

за регіональною ознакою.

Валюта

Депозити

Кредити та позики

Ринок боргових

цінних паперів

Ринок акцій

Ринок похідних фінансових

інструментів

Похідні фінансові інструменти

(контракти форвардного типу,

опціонні контракти

Цінні папери, крім акцій:

короткострокові (векселі,

облігації, комерційні папери,

обігові депозитні розписки,

банківські акцепти)

Цінні папери, крім акцій:

середньострокові (реалізовані

на ринку депозитні розписки,

середньострокові облігації)

Акції та інші форми участі

у капіталі

та резервах із страхування життя, а також коштів, отриманих у перед-

плату премій та резервів на покриття непогашених вимог із страхового

відшкодування. Безперечно, в умовах ринкової економіки важливого

значення набуває недержавна система страхування та, відповідно, фо-

рмування страхового ринку. Ряд вітчизняних авторів розглядають

страховий ринок як елемент фінансового ринку, але, на наш погляд, – це

специфічний ринок, який має бути відособлений і розглядатись окремо.

Запропонована нами структура фінансового ринку, на наш погляд,

досить повно відображає як об’єкти фінансового ринку, так і відповід-

но до об’єктів системи ринків за різними класифікаційними ознаками.

Отже, за видами фінансових інструментів, можемо виділити:

· валютний ринок, об’єктом на якому є національна та іноземна валю-

та, що може широко використовуватись для здійснення платежів.

При цьому необхідно зазначити: золоті та пам’ятні монети, що не

знаходяться в обігу як засіб платежу, не є валютою;

· депозитний ринок, на якому відбуваються операції, пов’язані з при-

дбанням фінансового активу, що є засобами нагромадження;

· кредитний ринок, який дозволяє залучати необхідні фінансові

ресурси безпосередньо від кредитора до позичальника на умовах

терміновості, повернення та платності;

· ринок цінних паперів, який у свою чергу складається із ринку бор-

гових цінних паперів та ринку акцій. На ринку боргових цінних па-

перів обертаються цінні папери, що передбачають наявність певного

графіка платежів за відсотками, а також графіка погашення основної

суми боргу. Слід зазначити, що боргові цінні папери поділяються на

короткострокові з терміном погашення до 1 року та середньо- і дов-

гострокові з терміном погашення більше 1 року;

· ринок похідних фінансових інструментів, об’єктом якого є контрак-

ти форвардного типу та опціонні контракти. Враховуючу ту обста-

вину, що даний ринок в Україні знаходиться лише на стадії станов-

лення, на нашу думку, поділяти цей ринок на форвардний ринок та

ринок опціонів на сьогодні не є доцільним. Похідними, в цілому, на-

зивають такі фінансові інструменти, які походять від конкретного

фінансового інструмента, показника або товару, і за допомогою яких

конкретні фінансові ризики можуть продаватись на фінансових рин-

ках як окремі об’єкти. У світовій практиці найбільш розповсюдже-

ними контрактами форвардного типу є процентні свопи, форвардні

процентні угоди, валютні свопи, форвардні валютні контракти та

міжвалютні процентні свопи. Опціонні контракти поділяють на оп-

ціони “колл” (з правом придбати) та опціони “пут” (з правом прода-

ти). Однією з найбільш розповсюджених форм опціонів є варанти.

В свою чергу всі вищезазначені ринки можна класифікувати за

функціональним призначенням і відповідно виділити, по-перше, гро-

шовий ринок, складовими елементами якого є валютний, депозитний

та кредитний ринок. При цьому валютний та депозитний ринок в ці-

лому можна розглядати як короткострокові ринки, а кредитний ринок

можна диференціювати за термінами на короткостроковий, середньо-

та довгостроковий ринки, оскільки у структурі кредитів розглядають-

ся іпотечні кредити та кредити, надані на виплат тощо. По-друге, за

функціональним призначенням слід виділити ринок капіталу, до скла-

ду якого належить ринок боргових цінних паперів та ринок акцій,

в рамках якого відбувається мобілізація та перерозподіл тимчасово

вільних фінансових ресурсів на потреби суб’єктів господарювання.

По-третє, – це ринок похідних фінансових інструментів, основним за-

вданням якого є фактично продаж фінансових ризиків як окремих

об’єктів, але прив’язаних до базового фінансового інструмента.

За ознакою набуття права власності виділяють ринок боргових фі-

нансових інструментів та ринок фінансових інструментів, що надають

право власності. До ринку боргових фінансових інструментів необхідно

віднести кредитний ринок та ринок боргових цінних паперів. На даному

ринку формуються відносини на основі принципів строковості, повер-

нення та платності, тобто кошти надаються в борг на певний термін та

з обов’язкової виплатою відсотків. Ринок фінансових інструментів, що

надають право власності, включає в себе ринок акцій та інших форм

участі в капіталі, а саме – простих та привілейованих акцій, паїв, серти-

фікатів дольової участі та інших аналогічних документів.

За територіальною ознакою можна розглядати вищезазначені ринки

в межах регіону (регіональний ринок), у межах країни (національний

ринок) та міжнародний ринок.

Крім того, всі запропоновані види ринків можна поділити за сту-

пенем ризику відповідних фінансових інструментів на безризикові,

середньоризикові та високоризикові ринки.

Отже, з’ясувавши структуру фінансового ринку, який, як зазна-

чалось раніше, в умовах формування ринкової економіки має визнача-

льний вплив на функціонування фінансової системи країни, можна

розглянути структуру фінансової системи країни. Структура фінансової

системи визначається специфікою та умовами діяльності фінансових

інститутів на фінансових ринках при відповідному системному забез-

печенні (рис. 1.10). Перехід до ринкової економіки вимагає розробки

кардинально нового стилю фінансової політики, розробки нових основ

державного регулювання фінансової системи, урахування у фінансовій

політиці законів та закономірностей економічного розвитку. Фінансова

система як частина економічної системи повинна наповнювати,

структурувати та забезпечувати безперервність фінансових потоків

у часовому та просторовому вимірюванні, створювати віртуальні по-

токи капіталу. Крім того, фінансова система повинна спонукати до

виникнення нових фінансових інструментів та відповідних фінансо-

вих інститутів [56].

У структурі фінансової системи важливе місце надається інфра-

структурі, яка складається, на наш погляд, з двох складових частин,

а саме – інфраструктури фінансового ринку, що включає в себе платіжну

систему, розрахункову систему, облікову систему, біржові та торгове-

льно-інформаційні системи, а також системи електронних торгів, та

забезпечувальної інфраструктури фінансового ринку – телекомуніка-

ційні та мережеві системи.

Рис. 1.10. Структурно-організаційна будова фінансової системи

в умовах ринкової економіки

Слід зазначити, що досить важлива роль належить саме платіжній

системі, оскільки платіжна система – це законодавчо врегульована

процедура, що забезпечує проведення переказу коштів у межах як

Фінансові інструменти

Грошовий

ринок

Ринок

капіталу

Ринок похідних

фінансових інструментів

Інфраструктура фінансового ринку:

· платіжна система;

· розрахункова система;

· облікова система;

· біржові та торговельно-інформаційні системи;

· системи електронних торгів

Забезпечувальна інфраструктура фінансового р

нку:

електронна торговельно-інформаційна мережа

Фінансові інститути

(банківські установи, небанківські фінансові установи,

фірми, що займаються операціями з цінними паперами,

інституціональні інвестори )

Фінансова політика

Державне регулювання фінансової системи

національної платіжної системи, так і з однієї країни в іншу [153].

Правилами платіжних систем визначається порядок використання

платіжних інструментів, програмно-технічних засобів, системи захисту

інформації та телекомунікаційних каналів зв’язку.

Фінансова інфраструктура являє собою оболонку, що оточує фі-

нансові ринки і пронизує усю низку відносин, які виникають у їх ме-

жах [57]. Її можна визначити як сукупність інститутів та організацій,

науково-методичних і кадрових елементів, що забезпечує неперервну,

прозору і надійну основу функціонування фінансового ринку в його

динамічному розвитку, переміщення та розподіл потоків капіталів між

секторами, суб’єктами та об’єктами ринку.

Розвинута інфраструктура може бути каталізатором ринкових

трансформацій, формувати траєкторію економічного, соціального, по-

літичного та фінансового розвитку, визначати його темп, передбачати

можливі негативні зміни в майбутньому та наслідки. Фінансова ін-

фраструктура, діючи через об’єктно-суб’єктні структури, створює

інфраструктурне середовище, ефективність дії якого визначається рі-

внем сполучення законодавчих, організаційних, наукових, комуніка-

тивних, облікових, міжнародних та інших складових елементів. Вплив

інфраструктури на ефективність фінансових ринків і фінансової сис-

теми в цілому визначається шляхом забезпечення симетрії розподілу

в часі, просторі та сферах діяльності, симетрії розподілу фінансових

інструментів, регулюючих дій і впливів. У неефективно функціоную-

чих ринках виникають численні асиметрії: зайва напруженість в одній

сфері через деякий час викликає відповідну негативну реакцію в ін-

шій, навіть і більш лібералізованій. Прикладом асиметрії, що виникає

на фінансових ринках України, є асиметрія ринку капіталу, оскільки,

якщо поглянути навіть на перелік так званих “блакитних фішок”, то

вони представлені енергетичним підприємствами та банками. Безпе-

речно, прикладом асиметрії є нерівномірність функціонування фінан-

сового ринку в територіальному розподілі.

В умовах функціонування розвинутих фінансових ринків відбу-

вається поява нових фінансових інструментів, що знаходяться в обігу

на різних сегментах фінансового ринку, це, в свою чергу, спонукає до

посилення заходів регуляторного впливу з боку контролюючих та ре-

гулюючих державних органів. Тобто зміни, що відбуваються з фінан-

совими інструментами, повинні обумовлювати і зміни в державному

регулюванні як фінансових ринків, так і фінансової системи в цілому.

Таким чином, фінансова система в ринкових умовах є системою ди-

намічною, відкритою, адаптивною та тісно пов’язаною з рівнем функ-

ціонування в країні фінансового ринку.