Шеремет А.П. Криміналістика
Подождите немного. Документ загружается.
181
Розділ II. Криміналістична техніка
До видів криміналістичної ідентифікації людини за ознака
ми зовнішності відносяться:
ідентифікація людини шляхом пред’явлення длі
впізнання;
ідентифікація людини шляхом безпосереднього зіставлен
ня її зовнішності зі «словесним портретом»;
ідентифікація людини шляхом безпосереднього зіставлен
ня зовнішності з фото чи ізопортретом (комбінованим
портретом);
ідентифікація людини шляхом зіставлення «словесного
портрета» з фотозображенням;
відновлення обличчя загиблого за черепом (скульптурна
реконструкція портрета);
експертне ототожнення людини за фотознімками.
Ідентифікація особи за ознаками зовнішності здійснюється:
1) за матеріальними відображеннями, тобто фотографіями,
кіноплівками, відеограмами, голограмами, а також кістко
вими останками;
2) за ідеальними відображеннями (уявними образами), за
фіксованими в процесуальних і непроцесуальних доку
ментах (кримінальних справах, особових справах, картках
криміналістичних обліків, документах різного довідково
го обліку, в яких зберігаються різні демографічні дані, а
також відображені ознаки зовнішності);
3) за описом прикмет.
Ідентифікація особи за матеріальнофіксованим відображен
ням зустрічається рідко через ряд причин (відсутність підозрю
ваного, його фотографії тощо). Тому у практичній діяльності
найчастіше ідентифікація особи здійснюється за такими мето
дами як: опис; малювання; композиція з допомогою фото
графій; композиіція з допомогою підсумовування малюнків. Це
технічні прийоми матеріалізації слідів пам’яті.
Опис – це фіксація результатів вербального спілкування з
джерелом інформації про ознаки образу людини, який збері
гається в його пам’яті, для складання словесного портрета.
А.П. Шеремет «Криміналістика»
182
Слідчий пропонує суб’єкту добровільно розказати про ознаки
й особливості людини, які він бачив і запам’ятав.
Малювання – це графічне відтворення суб’єктивного об
разу, який зберігається в пам’яті джерела. Малювання як
засіб матеріалізації сліду пам’яті є тактичним прийомом,
який використовується в слідчих діях для отримання інфор
мації від людей. Малювання суб’єктивного образу може
здійснюватися як безпосередньо джерелом, так і слідчим з
його слів, а також спеціалістом.
Мальовані портрети називають суб’єктивними. Вони не
тотожні, лише подібні до реального вигляду людини, що
розшукується.
Композиція з допомогою фотографій полягає в тому, що в
процесі допиту джерелу пред’являють серію звичайних фото
графій і пропонують вибрати ті з них, на яких будьяка з ознак
зовнішності схожа на запам’ятовані ознаки. Слідчий або спец
іаліст вирізує з фотографій вказані і відібрані ознаки зовніш
ності і наклеює їх на аркуші паперу. Таким чином складається
портрет. Прогалини між ознаками ретушуються. Складений
таким способом портрет дістав назву фоторобота.
Композиція за допомогою підсумовування малюнків – найе
фективніший спосіб відтворення і закріплення ідеальних відоб
ражень. Сутність складання суб’єктивного портрета полягає в
тому, що джерело під час допиту вибирає з мальованих еле
ментів зовнішності ті, які він запам’ятав як схожі, а спеціаліст
конструює з них портрет.
Словесний портрет – це система опису зовнішності люди
ни з використанням спеціальної термінології. Опис здійснюєть
ся з верху до низу, у двох положеннях обличчя особи (фас та
правий профіль). Кожна ознака зовнішності характеризується
розміром, формою, положенням відносно інших частин тіла.
Найсучаснішим засобом формування суб’єктивного портре
та розшукуваної особи є використання комп’ютерної програми
та засобів комп’ютерної графіки з метою побудови фотокомпо
зиційних портретів зі слів очевидців. Таким способом виготов
ляється комп’ютерний фоторобот.
183
Розділ II. Криміналістична техніка
§2. Зовнішні ознаки людини та їх класифікація
Ознака – це характеристика, відмінна риса об’єкта. В габі
тології ознака характеризує зовнішність людини в цілому або
окремі її елементи (зріст, ніс, очі тощо). Ознаки зовнішності
поділяють на власні та супутні.
Власні ознаки визначають безпосередньо будову тіла. Вони
поділяються на анатомічні та функціональні.
Супутні ознаки зовнішності – це особливості одягу, пред
метівприкрас, утилітарних предметів (тростинка, парасолька).
Анатомічні ознаки – це особливості будови тіла людини.
1. Стать – чоловіча, жіноча.
2. Вік – у разі відсутності даних вік указується приблизно.
3. Зріст – високий (175 см і вище), середній (160–
174 см), низький (до 160 см). Дані для жінок зменшу
ються на 5 см.
4. Статура – сухорлявий, середньої повноти, повний,
гладкий.
5. Обличчя за формою – овальне, кругле, прямокутне, три
кутне, ромбовидне.
6. Особливості обличчя – кавказький тип, монгольский тип,
середньоазіатський тип, європейський тип.
7. Чоло – високе, середнє, низьке.
8. Брови – прямі, дугоподібні, звивисті.
9. Очі – великі, малі, примружені; світлі: блакитні, сірі, зе
лені, жовті; темні: карі, чорні.
10. Ніс – великий, середній, малий.
11. Рот – великий, середній, малий.
12. Губи – товсті, середньої товщини, тонкі.
13. Підборіддя – виступаюче, скошене, вертикальне.
14. Вуха – трикутні, овальні, круглі, прямокутні.
15. Волосся за формою – пряме, хвилясте, завивисте. За
кольором – біле, руде, світлорусяве, темнорусяве, чорне,
сиве, пофарбоване (в різний колір).
А.П. Шеремет «Криміналістика»
184
Функціональні ознаки є загальними і характеризують люди
ну як живу динамічну систему.
1. Статура – напружена, підтягнута, вільна, розслаблена,
сутула.
2. Хода – швидка, повільна, легка, тяжка, тверда, хитка, куль
гава, клишава.
3. Голос – дзвінкий, глухий, сильний.
4. Мова – ясна, невиразна, швидка, повільна, з акцентом,
шепелява, гаркава.
5. Характерні риси – жестикулювання, багата міміка, вжи
вання характерних слів, зворотів, словосполучень, вигуків,
національних слів.
6. Особливі прикмети – це різні анатомічні або функціо
нальні ознаки та аномалії організму людини, що рідко
зустрічаються та відзначаються високою стійкістю. До них
відносять невідповідності розміру окремих частин тіла
(рук, ніг, голови, носа тощо); кольорові аномалії, тілесні
нарости, шрами, викривлення хребта, родимі плями, бо
родавки тощо.
До особливих відносяться не всі прикмети і не завжди
такі приклади впадають в очі. Тому виділяють помітні прик
мети, тобто такі ознаки будьякого походження, які розташо
вані на відкритих частинах тіла та привертають увагу з пер
шого погляду своєю незвичайністю (формою, розміром,
кольором). Помітні прикмети дозволяють відразу видиліти
окрему особу із групи людей.
Особливі прикмети детально описуються за їх розташу
ванням, розміром, формою, а деякі і за характером поверхні
та кольору.
Під час описування татуїровок необхідно вказувати також
сюжет зображення, надписи та інші особливості. Татуювання
мають важливе ідентифікаційне значення, використовуються з
метою кримінальної реєстрації злочинців та в оперативнороз
шукових цілях.
Одяг та інші особисті речі повинні бути описані по можли
вості також детально.
185
Розділ II. Криміналістична техніка
§3. Основи експертного ототожнення
людини за ознаками зовнішності
Експертне ототожнення – це безпосереднє порівняння оз
нак зовнішності людини, закарбованих на фотознімках, кіно та
відеоматеріалах, із зразками ознак зовнішності, відображених
на різних матеріальних носіях інформації.
Портретнокриміналістична експертиза поділяється на
такі види:
експертиза зображень людей за фотопортретами з метою
встановлення особи, що розшукується, серед декількох
осіб, зображених на фотознімках;
експертиза прижиттєвих фотографій безвісті зниклої
людини та черепа трупа для встановлення належності
його даній особі;
експертиза невпізнаного трупа (фотознімки якого пред
ставлені) та фотопортрета живої особи для встановлення
особи трупа;
експертиза посмертної маски невідомої людини і прижит
тєвих фотозображень безвісті зниклої особи з метою уп
ізнання трупа.
Портретнокриміналістична експертиза вирішує такі завдан
ня: чи відображено на пред’явлених фотографіях одне і те саме
обличчя; чи немає на груповій фотографії особи, фотографія
якої пред’явлена для дослідження; чи не зображений на фото
графії труп особи, яка розшукується; чи не належить череп
людині, фотографія якої пред’явлена для дослідження.
На портретнокриміналістичну експертизу подають матері
али, на яких обличчя може бути зображено в різних положен
нях. Доцільно, щоб на порівнювальних матеріалах обличчя було
зафіксоване приблизно в тих самих ракурсах. Кіно, відеомате
ріали, рентгенограми подають в оригіналах, кісткові останки
повинні бути звільнені від м’яких тканин.
Експертне ототожнення людини можливе тоді, коли зобра
ження обличчя на фотознімку одержані об’єктивними засоба
ми фіксації на підставі законів геометричної оптики. Будьяка
А.П. Шеремет «Криміналістика»
186
копія повинна бути подібна до оригіналу та ізоморфна йому,
тобто будьякий об’єкт системи можна розглядати як «модель»
і вивчати на ньому різнобічні ознаки. Тому неоднакові геомет
ричні будови, які застосовуються в експертизі, можуть розріз
нятися лише розміром, але не ознаками, які є основою для їх
будови. Звідси, під час збільшення фотографічних зображень
взаємозв’язок і співвідношення між ознаками не змінюється.
Ідентифікаційним об’єктом фотопортретної експертизи у всіх
випадках є конкретна людина, тотожність якої встановлюється.
Ідентифікуючими об’єктами можуть бути: геометрично точні
зображення голови та обличчя ідентифікаційного об’єкта; скелет
голови (череп) або його знімок.
Об’єктами ідентифікаційної експертизи можуть бути портре
ти, створені художниками, а також всі композиційні портрети.
Методика ідентифікаційного дослідження фотографічних
зображень складається з таких етапів. На початку дослідження
серед зразків намагаються відібрати такі фотознімки, на яких
обличчя зафіксоване в однаковому або близькому до досліджу
ваного ракурсі. Потім фотознімки приводять до одного масш
табу, для чого використовують константні антропометричні
точки голови. Одержані одномасштабні знімки наклеюють на
таблиці й описують кожний знімок за системою словесного
портрета. Однакові ознаки за формою, розміром та розташуван
ням відмічають стрілками. Для визначення співвідношення
ознак останні з’єднують прямими лініями, одержані геометричні
фігури порівнюють. Відмінні ознаки, як правило, на фото
знімках виділяють іншим кольором. Відтак оцінюють сукупність
збіжених ознак і відмінних, пояснюючи причину появи ос
танніх, а сукупність збіжених ознак оцінюють як неповторне.
Контрольні запитання
1. Що собою становить ідентифікація людини за ознаками
зовнішності?
2. На які види поділяються зовнішні ознаки людини?
3. Що відноситься до особливих прикмет людини?
187
Розділ II. Криміналістична техніка
4. Як складається «словесний портрет» людини?
5. Як складається «фоторобот»?
6. Як виготовляються суб’єктивні композиційні портрети?
7. Які завдання вирішує портретнокриміналістична екс
пертиза?
Теми рефератів і курсових робіт
1. Поняття та наукові основи ототожнення людини за її
зовнішніми ознаками, завдання і значення даного ототож
нення.
2. Ознаки зовнішності людини, їх характеристика, ідентиф
ікаційне значення та класифікація.
3. Судовопортретна експертиза: поняття, наукові основи,
коло питань, які вирішуються, методи підготовки матері
алів для призначення експертизи.
Література
1. Криміналістика. Підручник / За ред. П.Д. Біленчука.– К.,
1998. – С.145–165.
2. Криміналістика. Підручник / За ред. В.Ю. Шепітька. – К.,
2001. – С. 154–166.
3. Криминалистика. Учебник / Под ред. Р.С. Белкина. – М.,
1986. – С. 78–95
4. Криминалистика. Учебник / Под ред. В.А. Образцова. –
М., 1995. – С. 239–256
188
Тема 13.
Судова одорологія
Поняття, наукові засади, завдання і
можливості судової одорології
Способи і методи виявлення, фіксації
і вилучення запахових слідів
Дослідження і використання запахових
слідів у практиці розслідування злочинів
189
Розділ II. Криміналістична техніка
§1. Поняття, наукові засади, завдання
і можливості судової одорології
У практиці розкриття злочинів з давніх часів використо
вується запах розшукуваного об’єкта, тому що всі предмети
пахнуть, особливо біологічні об’єкти (люди, тварини, рослини).
Галузь науки криміналістики, яка досліджує природу і ме
ханізм утворення запахових слідів, засобів і методів їх виявлен
ня, фіксації і використання, має назву одорологія.
У фізичному розумінні запаховий слід – це частки (моле
кули) будьякої речовини, яка перебуває у газоподібному стані.
Запаховий слід виникає внаслідок безперервного переходу тіла
з твердого або рідкого стану в газоподібний. Відокремлені мо
лекули, які знаходяться в оточуючому нас середовищі, змішу
ються з молекулами повітря і утворюють газоподібний слід.
Якщо відокремлена молекула потрапляє у рідке середовище, то
створюється запаховий слід у воді.
Запахові сліди в корені відрізняються від трасологічних,
тому що вони не мають сталої зовнішньої форми, вони неви
димі і не стандартні за своїми властивостями. До властивос
тей запахових слідів відносяться: летючість, розчинність, ад
сорбція, розбавлення, дифузія, розсіюваність, неперервність
механізму утворення.
Летючість – здатність речовини випаровуватися, тобто пе
реходити з твердого або рідкого стану в газоподібний. Випаро
вування відбувається за будьякої температури. Під час її підви
щення швидкість випаровування збільшується. Речовина, яка
відкрито зберігається (духи, фенол), легко випаровується і на
повнює простір своїм запахом. Тому летучі речовини зберіга
ються в герметрично закритих ємкостях.
Розчинність – здатність газоподібних речовин розчиняти
ся у клітинах органа нюху людини чи тварини і викликати
почуття запаху. Властивість розчинятися лежить в основі ме
ханізму утворення почуття до сприйняття запаху.
Адсорбція – здатність молекул газоподібних речовин по
глинатися поверхневим шаром іншої речовини. Завдяки ад
А.П. Шеремет «Криміналістика»
190
сорбції можливе сприйняття молекул пахучої речовини (за
паху) в суміші з повітрям, відокремлення її на твердих вор
систих поверхнях.
Дифузія – взаємне проникнення частинок однієї речовини
в іншу. Наприклад, взуття набирається потожировими виділен
нями людини, які просякають крізь товщину підошов, відділя
ються від неї під час ходи і адсорбуються на поверхні грунту,
створюючи запаховий слід.
Розбавлення – це зміна концентрації газоподібної речовини
у сліді, яка приводить до утворення нової властивості запаху.
Неперервність механізму утворення слідів відображає ди
намічну сторону утворення запахових слідів: у разі наявності
джерела і зовнішних умов слід утворююється безперервно, поки
існує джерело. Наприклад, запах бензину в кімнаті буде збері
гатися доти, поки повністю не випарується з підлоги його пля
ма. Властивість безперевного утворення дозволяє накопичува
ти запахову речовину, створювати у сліді велику його
концентрацію, наприклад, під час визначення об’єкта за незнач
ним запаховим слідом.
Рухомість структури запахових слідів характеризується
внутрішнім станом речовини сліду, вказує на те, що його моле
кули перебувають в хаотичному стані, не зв’язані одна з одною,
постійно переміщуються разом з навколишнім середовищем, в
якому відбувається слідоутворення.
Розсіюваність – це здатність газоподібного сліду розпов
сюджуватись в ємкості або просторі, тобто змінювати свій
об’єм і таким чином зменшувати концентрацію речовини в
одиниці об’єму.
За механізмом утворення запахові сліди можна розділити
на дві групи: слідиджерела запаху та слідизапахи.
Слідиджерела запаху – це різні матеріальні об’єкти, наприк
лад, парфуми, бензин, люди, тварини, рослини, тобто матері
альні об’єкти, які за певних умов утворюють запахові сліди. Такі
сліди одночасно можуть бути і трасологічними слідами (сліди
взуття, сліди відбитків пальців рук), які використовуються для
ідентифікації.