Щокін Г.В. (ред.) Менеджмент

Подождите немного. Документ загружается.

481

• втрата інноваційного потенціалу внаслідок зниження потенціалу роз

витку підприємства;

• недостатня ефективність оперативних заходів або менеджменту, які не в

змозі достатньою мірою використовувати потенціал розвитку підприємс

тва для зростання прибутків. Внаслідок кризи ліквідності підприємству

загрожує втрата платоспроможності (небезпека дефіциту балансу) через

збільшення збитків.

Теоретичні підходи до подолання кризових явищ.Структурні зрушення в

економіці, нестабільність зовнішнього середовища, розриви налагоджених

виробничих зв’язків, зміна форм власності та реструктуризація підприємств

вимагають перегляду вироблених стереотипів управлінського мислення і пере

ходу до нових форм і методів управління. Це пов’язане також із процесами

диференціації та інтеграції структур, зміни методів й інших елементів систем

управління виробництвом, що тривають досі та спостерігаються у світовому

співтоваристві.

Головною проблемою управління всередині організації, підприємства стає

адекватність стимулів і форм взаємодії, параметрів об’єкта та суб’єкта управ

ління умовам і методам розв’язання завдань виробництва, його ефективності.

Варто враховувати, що характеристики зовнішнього і внутрішнього середо

вищ підприємства в умовах сучасного виробництва і соціального розвитку

працівників усіх категорій надзвичайно нестабільні. При цьому виробничі

системи мають низку особливостей, знаючи які, можна ефективно управляти

ними.

Особливостівиробничихсистем:

• мінливість окремих параметрів системи і стохастичність (імовірність) її

поведінки;

• унікальність і непередбачуваність поведінки системи в конкретних умо

вах (внаслідок присутності в ній активного елемента — людини) і водно

час наявність у неї обмежених можливостей, зумовлених її ресурсами;

• здатність системи змінювати свою структуру;

• спроможність протистояти тенденціям, що руйнують систему;

• здатність адаптуватися до умов, що змінюються;

• здатність і прагнення до цілеутворення, тобто формування цілей усере

дині системи.

Виникнення певної виробничої системи зумовлено наявністю та розвитком

ринку попиту на продукцію, здатну задовольнити вимоги покупців. Іншими

словами, виробнича система повинна бути пристосована до тривалого існуван

ня та задоволення купівельного попиту, що змінюється. Отже, неминуче ви

никають виробничоекономічні проблеми оптимізації нових зв’язків (зовніш

ніх і внутрішніх), проблеми їх взаємозв’язку в організаційному, економічному

і науковотехнічному аспектах.

Відомо, що керівник виконує роботу, системна складність якої дуже висо

ка, координує діяльність функціональних підрозділів для вирішення органі

заційноекономічних і виробничотехнічних проблем, що виникають у взає

модії з іншими організаціями. І чим вищий рівень керівника, чим більше

підрозділів і організацій йому підпорядковані, тим більше різних проблемних

ситуацій він повинен розв’язати. Аналіз і синтез кризових ситуацій, що вини

482

кають, інтегрування діяльності функціонально чи предметно спеціалізованих

ланок становлять сутність антикризового управління.

Реалізація функції управління — складна наукова і практична проблема.

У першу чергу, через необхідність мати уявлення щодо проблемних ситуацій,

розробити алгоритм вирішення проблем, сформувати відповідну нормативну

базу. Потрібно визначити і критерії вибору певної стратегії вирішення про

блеми, а це пов’язане з наявністю ресурсів і можливостей маневрування ними.

Менеджеру необхідно вміти передбачати причини і джерела виникнення кри

зових ситуацій, мати заздалегідь спроектований механізм їх моделювання і

розв’язання для того, щоб, виходячи з наявних ресурсів і критеріїв переваги,

вибирати прийнятні варіанти.

Зарубіжні фахівці вважають, що характерною рисою ділового життя стало

загальне зростання нестабільності як основної причини виникнення і розвит

ку кризових ситуацій. Вони характеризуються:

• наявністю загроз високопріоритетним цілям і цінностям;

• ефектом раптовості для осіб, відповідальних за подолання кризи;

• гострим дефіцитом часу для реагування на загрозу.

Ситуативне управління трапляється практично в будьякій організації,

коли надзвичайні (форсмажорні) обставини — зовнішні чи внутрішні — зму

шують керівництво приймати негайні рішення. Управління в кризовій ситуа

ції можна визначити як процес роботи під тиском обставин таким чином, що

дасть змогу керівникам аналізувати, планувати, організовувати, спрямовува

ти і контролювати взаємозалежні операції в разі прийняття потрібних і раціо

нальних рішень з невідкладних проблем, які виникли перед СПД.

Антикризовеуправління — це управління, яке охоплює передбачення не

безпеки кризи, аналіз її симптомів, заходів для зниження негативних наслід

ків кризи і використання факторів для наступного розвитку.

Можливість антикризового управління визначається, у першу чергу, люд

ським фактором. Усвідомлена діяльність людини дає змогу шукати і знаходи

ти шляхи виходу з кризових ситуацій, концентрувати зусилля на вирішенні

найскладніших проблем, використовувати накопичений досвід подолання

криз, пристосовуватися до ситуацій, що виникли.

Основною метою антикризового управління є забезпечення позитивних ре

зультатів, що досягаються шляхом використання оточення на основі добре

поставленого управління людьми і ресурсами. Реалізація поставленої мети

полягає в досягненні належного балансу між вимогами, які виникли ситуа

тивно, і особистими якостями керівника з урахуванням його компетентності,

досвіду і готовності колективу до подолання кризових явищ. Будьяке управ

ління певною мірою повинне бути антикризовим і посилюватися за розвитку

кризового стану. Ігнорування цієї вимоги має значні негативні наслідки.

Принципи антикризовогоуправління:

• кризи можна передбачати, очікувати і спричиняти;

• кризи певною мірою можна прискорювати, випереджати, відсувати;

• до криз можна і необхідно готуватися;

• наслідки кризи можна пом’якшувати;

• управління в умовах кризи вимагає особливих підходів, спеціальних

знань, досвіду і мистецтва;

• кризові процеси можуть бути до певної межі керованими;

483

• управління процесами виходу з кризи може прискорювати ці процеси і

мінімізувати їх негативні наслідки.

Для досягнення успіху в умовах кризи керівник повинен уміти передбачати

можливість, імовірність появи певних ситуацій, бути готовим до них і діяти

адекватно обставинам. Кризи бувають різними й управління ними має бути різ

ним. Це різноманіття виявляється в системі та процесах управління (алгорит

мах розроблення управлінських рішень) і особливо в механізмі управління.

Головнівластивостісистемиантикризовогоуправління:

• гнучкість і адаптивність, що найчастіше властиві матричним системам

управління;

• схильність до посилення неформального управління, мотивація ен

тузіазму, терпіння, впевненості;

• диверсифікованість управління, пошук найбільш прийнятних типоло

гічних ознак ефективного управління в складних ситуаціях;

• забезпечення своєчасного ситуаційного реагування на поточні проблеми;

• посилення інтеграційних процесів, що дають змогу концентрувати зу

силля та ефективніше використовувати потенціал.

Головніособливостіпроцесівітехнологійантикризовогоуправління:

• мобільність і динамічність у використанні ресурсів, здійсненні змін, ре

алізації інноваційних програм;

• здійснення програмноцільових підходів у технологіях розроблення і ре

алізації управлінських рішень;

• підвищена чутливість до фактора часу в процесах управління, виконан

ня своєчасних дій зі зміни ситуацій;

• посилення уваги до попередніх і наступних оцінок управлінських рі

шень і вибору альтернатив поведінки та діяльності;

• використання антикризового критерію якості управлінських рішень за

їх розроблення та реалізації.

Механізм управління, що характеризує засоби впливу, також має свої

особливості. Не завжди звичайні засоби впливу дають необхідний ефект у пе

редкризовій чи кризовій ситуації.

Пріоритетимеханізмуантикризовогоуправління:

• мотивування, орієнтоване на антикризові заходи;

• економія ресурсів;

• запобігання помилкам;

• обережність;

• установки на оптимізм і впевненість, соціальнопсихологічну стабіль

ність діяльності;

• ініціативність у вирішенні проблем і пошуку найкращих варіантів роз

витку;

• корпоративність, взаємоприйнятність, пошук і підтримання інновацій;

• глибокий аналіз ситуацій;

• професіоналізм тощо.

Усе це разом має бути відображено в стилі управління, який потрібно ро

зуміти не тільки як характеристику діяльності менеджера, а й як узагальнену

характеристику всього управління. Стиль антикризового управління повинен

характеризуватися системністю, професійністю, цілеспрямованістю, дослід



ницьким і новаторським підходами, самоорганізацією, відповідальністю. Де

484

які з наведених характеристик антикризового управління потребують доклад

нішого розгляду.

Основніхарактеристикиантикризовогоуправління:

1. Функції антикризового управління — це види діяльності, що відтворю

ють предмет управління і визначають його результат. Вони мають відповідати

на запитання: що треба робити, щоб управляти успішно напередодні, під час і

після кризи. У цьому плані можна виділити шість етапів: передкризове уп

равління, управління в умовах кризи, управління процесами виходу з кризи,

стабілізація (забезпечення керованості), мінімізація втрат і упущених мож

ливостей, своєчасне прийняття рішень. Кожний з цих етапів управління має

свої особливості, але у сукупності вони характеризують антикризове управ

ління.

2. У розвитку будьякого управління дві його протилежності — інтеграція

і диференціація — перебувають у діалектичному зв’язку. Посилення інтегра

ції завжди призводить до послаблення диференціації, і навпаки. Зв’язок ін

теграції та диференціації характеризує формування нових організаційних

форм управління. У цій взаємодії є точки кризи, що відображають небезпеку

розпаду, руйнування організаційних засад. Вихід із кризи — зміна співвідно

шення інтеграції та диференціації управління на новій організаційній основі.

3. Не існує управління без обмежень, які можуть бути внутрішніми і зов

нішніми. Ці обмеження перебувають у певному, але мінливому співвідношен

ні. Залежно від того, як формуються ці співвідношення, змінюється й імовір

ність кризових явищ. Але обмеження можна регулювати, і в цьому також

сутність антикризового управління. Внутрішні обмеження усуваються за до

помогою добору персоналу, його ротації, навчання, вдосконалення системи

мотивації тощо. Інформаційне забезпечення управління також сприяє зняттю

внутрішніх обмежень ефективного управління. Зовнішні обмеження регулю

ються розвитком маркетингу, системи паблік рилейшнз.

4. Однією з важливих характеристик антикризового управління є поєд

нання формального і неформального управління. У різноманітних видах та

кого поєднання існує зона раціональної організації антикризового управління

Вона може звужуватися чи розширюватися, її звуження відображає зростан

ня небезпеки кризи або найгострішого її прояву.

5. Для антикризового управління особливе значення мають перспектив



ність, можливість обрати та втілити раціональну стратегію розвитку.

Існують різні стратегії антикризового управління. Найважливішими з

них є такі:

• попередження кризи, підготовка до її появи (превентивні заходи);

• вичікування зрілості кризи на базі надійного прогнозування для успіш

ного вирішення проблем її подолання;

• протидія кризовим явищам, уповільнення її процесів (активне реагу

вання);

• стабілізація ситуацій за допомогою використання резервів, додаткових

ресурсів на основі заздалегідь розроблених заходів антикризового уп

равління;

• розрахований ризик на стратегічний період;

• послідовний вихід з кризи;

• передбачення і створення умов подолання наслідків кризи.

485

4.3.20.Менеджментзовнішньоекономічноїдіяльності

Зміст понять “зовнішньоекономічна діяльність” та “менеджмент зовніш-

ньоекономічної діяльності”. Поняття “менеджмент зовнішньоекономічної

діяльності” увійшло до українського економічного лексикону порівняно нещо

давно. Щоб з’ясувати його сутність і особливості, необхідно спершу визначити

зміст поняття “зовнішньоекономічна діяльність”. Адже менеджмент — це

вплив системи, що управляє (суб’єкта управління), на систему, якою управля

ють (об’єкт управління), з метою досягнення запланованих результатів. Зміст

менеджменту визначається, поперше, його сферою, тобто тим об’єктом, про

управління яким йдеться (в даному разі — сферою зовнішньоекономічної діяль

ності); подруге, рівнем, на якому здійснюється управління цим об’єктом, сфе

рою (щодо зовнішньоекономічної діяльності такими рівнями є державний або

національний рівень та рівень виробничого підприємства).

Економічна енциклопедія [40] наводить таке визначення зовнішньоеконо

мічної діяльності (ЗЕД): це сфера економічної діяльності підприємств, фірм,

компаній і держави, пов’язана із зовнішньою торгівлею, іноземними кредита

ми та інвестиціями, здійсненням спільних з іншими країнами проектів тощо.

Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” [43] визначає зов-

нішньоекономічну діяльність як діяльність суб’єктів господарської діяль

ності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, яка побудова

на на взаємовідносинах між ними та має місце як на території України, так і

за її межами. ЗЕД є сукупністю виробничогосподарських, організаційноеко

номічних та комерційних функцій, які забезпечують обмін продукцією в ма

теріальноречовій формі, та є заходами і діями з реалізації зовнішньоеконо

мічних зв’язків.

Отже, у загальному вигляді поняття “менеджмент зовнішньоекономіч-

ноїдіяльності” означає управління виробничогосподарською і комерційною

діяльністю підприємства, держави, пов’язаною з їх виходом на зовнішній ри

нок з метою повнішого використання міжнародних факторів економічного

зростання.

Зовнішньоекономічне управління на рівнях національного і світового гос

подарства охоплює такігалузітапроцесиекономічногожиття:

• імпорт і експорт (у тому числі методи, види та форми операцій щодо їх

здійснення);

• валютні ринки, об’єкти, механізми та інструменти валютного регулю

вання;

• іноземні інвестиції та інвестиційні інституції;

• вільні економічні зони;

• міжнародні фінансові організації (у тому числі напрями й умови діяль

ності);

• міжнародні товарні ринки (товарні біржі, товарні аукціони, торги, яр

марки, виставки).

ФункціїуправлінняЗЕДпідприємства:

• розроблення ринкової стратегії фірм різних видів і форм власності;

• здійснення маркетингових досліджень на зовнішньому ринку;

• укладання та виконання міжнародного контракту в комерційній діяль

ності;

486

• ціноутворення на зовнішньому ринку;

• засоби, кошти і форми платежів у міжнародних розрахунках;

• облік зовнішньоекономічних операцій (експорт та імпорт товарів);

• забезпечення транспортування вантажів у зовнішній торгівлі;

• страховий захист вітчизняних та зарубіжних учасників різноманітних

форм міжнародного співробітництва.

Вважається, що в основу сучасної теорії управління ЗЕД покладено насам

перед дві основні течії економічної науки: кейнсіанство і класичний підхід,

або неокейнсіанство та монетаризм (неокласичний підхід). Саме ці два теоре

тичні напрями створили і визначають сучасні механізми, інструменти та кри

терії оцінки управління (менеджменту) ЗЕД країн з ринковою економікою і

міжнародних економічних та фінансових інституцій.

Основні суб’єкти ЗЕД:

• країни і території світу, які мають державну символіку;

• юридичні особи, представлені переважно фірмами і транснаціональни

ми корпораціями (ТНК);

• фізичні особи;

• різні міжнародні організації — економічні, валютнофінансові тощо.

Відповідно до чинного законодавства суб’єктами ЗЕД України є:

• фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без

громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно

з чинним законодавством України та постійно проживають на її тери

торії;

• юридичні особи, що зареєстровані та мають постійне місцезнаходження

на території України, в тому числі юридичні особи, майно та (або) ка

пітал яких повністю перебуває у власності іноземних суб’єктів госпо

дарської діяльності;

• об’єднання фізичних, юридичних або фізичних і юридичних осіб, які не

є юридичними особами згідно із законами України, але мають постійне

місцезнаходження на території України та яким цивільноправовим за

конодавством не заборонено здійснювати господарську діяльність;

• структурні одиниці іноземних суб’єктів господарської діяльності, які

не є юридичними особами згідно із законами України (філії, відділення

тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

• спільні підприємства за участю суб’єктів господарської діяльності Ук

раїни та іноземних суб’єктів господарської діяльності, які зареєстровані

в Україні та мають постійне місцезнаходження на території України;

• інші суб’єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

У 1974 р. на ІV сесії Генеральної асамблеї ООН було прийнято декларацію

“Новий економічний порядок”, яка визначала 15 принципіввзаємовідносин

міжкраїнамисвіту:

• принцип суверенітету — право країни на самостійне здійснення своєї

внутрішньої і зовнішньої політики;

• принцип взаємодопомоги;

• принцип взаємовигоди;

• принцип мирного співіснування;

• принцип застосування економічних санкцій проти агресора;

487

• принцип вільного доступу до моря країнам, що не мають до нього безпо

середнього виходу;

• принцип територіальної цілісності;

• принцип поваги до прав людини;

• принцип невтручання у внутрішні справи держави;

• принцип права на самовизначення народів і націй;

• принцип сумлінного виконання міжнародних зобов’язань;

• принцип незастосування сили чи загрози сили;

• принцип співробітництва держав;

• принцип непорушності кордонів;

• принцип надання допомоги країнам, що розвиваються.

ПринципиздійсненняЗЕДвУкраїні також регламентуються Законом Ук

раїни “Про зовнішньоекономічну діяльність”, відповідно до якого суб’єкти

господарської діяльності України та іноземні суб’єкти господарювання при

здійсненні ЗЕД повинні керуватися такими принципами:

• принцип суверенітету народу України при здійсненні ЗЕД, що полягає

у виключному праві народу України самостійно та незалежно здійсню

вати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись

чинним законодавством, а також у зобов’язанні України неухильно ви

конувати всі договори та зобов’язання в галузі міжнародних економіч

них відносин;

• принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, сутність

якого полягає у праві суб’єктів ЗЕД добровільно вступати у зовнішньо

економічні зв’язки, проводити зовнішньоекономічну діяльність в будь

яких формах, які прямо не заборонені законодавством, та у виключному

праві власності суб’єктів ЗЕД на всі одержані ними результати в процесі

такої діяльності;

• принцип юридичної рівності та недискримінації, тобто рівність перед

законом всіх суб’єктів ЗЕД незалежно від форм власності та належності

до певної держави, заборона обмеження прав, дискримінації суб’єктів

ЗЕД та іноземних суб’єктів господарської діяльності за формами влас

ності, місцем розташування тощо (за винятком випадків, передбачених

законодавством), з боку як держави, так й інших суб’єктів;

• принцип верховенства закону, тобто регулювання ЗЕД тільки законами

України та заборона застосування підзаконних актів, що у будьякий

спосіб створюють для суб’єктів ЗЕД умови, менш сприятливі ніж ті, що

визначені законами України;

• принцип захисту інтересів суб’єктів ЗЕД, який полягає у тому, що Ук

раїна як держава забезпечує рівний захист інтересів всіх суб’єктів ЗЕД

та іноземних суб’єктів господарської діяльності на її території згідно із

законами України; здійснює рівний захист всіх суб’єктів ЗЕД України

за її межами згідно з нормами міжнародного права; здійснює захист дер

жавних інтересів України як на її території, так і за межами відповід

но до законів України та умов підписаних нею міжнародних договорів і

норм міжнародного права;

• принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу в разі екс

порту та імпорту товарів.

488

Види зовнішньоекономічної діяльності.Різноманіття видів зовнішньоеко

номічної діяльності пояснюється численністю сфер, на які поширюються ін

тереси підприємств або держави за виходу на зовнішні ринки.

ОсновнівидиЗЕД:

1. Експорт та імпорт товарів, капіталів і робочої сили. Експорт то

варів — це продаж товарів суб’єктами ЗЕД іноземним суб’єктам господарської

діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без

вивезення цих товарів через митний кордон держави, у тому числі реекспорт

товарів (продаж іноземним суб’єктам господарської діяльності та вивезення

за межі держави товарів, які були раніше імпортовані на територію цієї дер

жави).

Експорт (імпорт) капіталу — це вивезення за межі країни (ввезення зза

меж країни) капіталу в будьякій формі (валютних коштів, продукції, послуг,

робіт, прав інтелектуальної власності та інших немайнових прав) з метою

одержання прибутків від виробничої та інших форм господарської діяльності.

Імпорт (товарів) — це купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі)

суб’єктами ЗЕД в іноземних суб’єктів господарської діяльності товарів з вве

зенням або без ввезення їх на територію держави, у тому числі купівля то

варів, призначених для власного споживання установами та організаціями

держави, розташованими за її межами;

2. Експорт та імпорт послуг. Вітчизняним суб’єктам ЗЕД дозволяється

здійснювати такі основні види послуг: виробничі, транспортноекспедиційні,

страхові, консультаційні, маркетингові, експортні, посередницькі, брокер

ські, агентські, консигнаційні, управлінські, облікові, аудиторські, юридич

ні, туристичні та ін.

Транспортно-експедиційніпослуги охоплюють широкий спектр операцій із

обслуговування вантажів. Це, зокрема, такі послуги, як фрахтування суден і

розрахунки за фрахтом, розрахункові операції за зовнішньоторговими конт

рактами, телексна інформація, консультації щодо розрахункових і експеди

торських операцій, митне декларування вантажів, вантажнорозвантажувальні

роботи, зберігання вантажів, автоперевезення, оформлення товаророзпорядчої

документації, страхування вантажів, сортування, перетарювання, нагрома

дження, комплектація вантажних партій збірних відправлень, маркування і

перемаркування вантажів, а також інші операції, які не виконуються перевіз

никами у пунктах перевантаження та збереження вантажів.

Страховіпослуги є сукупністю фінансових послуг з приводу формування

колективних страхових фондів і фінансового відшкодування різних втрат і

збитків.

Торговельно-посередницькі послуги пов’язані з купівлеюпродажем то

варів, що виконуються за дорученням виробникаекспортера незалежним від

нього торговим посередником на підставі укладеної між ними угоди чи

окремого доручення і охоплюють значне коло послуг (пошук закордонного

контрагента, підготовка і здійснення угоди, кредитування сторін і надання

гарантій сплати товару покупцем, здійснення транспортноекспедиторських

операцій і страхування товарів при транспортуванні, виконання митних фор

мальностей, здійснення рекламних та інших заходів з просування товарів на

зовнішні ринки, технічне обслуговування).

489

Брокерськіпослуги зводяться до надання замовнику комерційної інформа

ції про стан ринку, пошуку контрагента та ведення з ним переговорів, підго

товки проекту контракту, надсилання кожній стороні підписаних примірни

ків контракту, доставки сторонам іншої документації щодо здійснення угоди.

Агентськіпослуги полягають у дорученні однією стороною (принципалом)

незалежній від неї іншій стороні (агенту) здійснення фактичних та юридич

них дій, пов’язаних з продажем чи купівлею товару на обумовленій території

за рахунок і від імені принципала.

Консигнаційні послуги полягають у постачанні експортером (консигнан

том) товарів, переважно масового попиту, на склад посередника (консигнато

ра) для їх реалізації на ринку протягом певного терміну із виплатою платежів

консигнанту в міру реалізації товару зі складу.

Аудиторськіпослуги пов’язані з незалежною перевіркою фінансової діяль

ності та фінансової звітності окремих суб’єктів. Аудиторські послуги нада

ються двом сторонам: поперше, самому суб’єкту, якому дуже важлива неза

лежна оцінка його діяльності; подруге, тим суб’єктам, які вступають з ним у

фінансові взаємовідносини і для яких також важливо мати об’єктивну і до

стовірну оцінку його діяльності та фінансового стану.

Туристичні послуги — це попередньо розроблений комплекс, який поєд

нує не менше ніж дві такі послуги, що надаються або пропонуються для реалі

зації за певною ціною. До складу його входять послуги перевезення, роз

міщення туристів та інші туристичні послуги з організації відвідувань

об’єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції

тощо.

3. Кооперація — наукова, науковотехнічна, наукововиробнича, виробни

ча, навчальна та інша; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній ос

нові.

4. Міжнародніфінансовіопераціїтаопераціїзціннимипаперами.

5. Кредитнітарозрахунковіоперації; створення банківських, кредитних

та страхових установ.

6. Спільна підприємницька діяльність, яка передбачає створення спіль

них підприємств різних видів і форм, здійснення спільних господарських опе

рацій та спільне володіння майном. Спільна підприємницька (господарська)

діяльність базується на співробітництві між суб’єктами господарської діяль

ності певної країни та іноземними суб’єктами господарської діяльності й на

спільному розподілі результатів та ризиків від її здійснення. Спільні підпри

ємства засновані на спільному капіталі суб’єктів господарської діяльності

країни та іноземних суб’єктів господарської діяльності, на спільному управ

лінні та розподілі результатів і ризиків;

7. Науково-технічнапідприємницькадіяльність — надання ліцензій, па

тентів, ноухау, торговельних марок та інших нематеріальних об’єктів влас

ності, інжиніринг (реінжиніринг), підготовка та перепідготовка кадрів.

Інжиніринг — інженерноконсультаційні послуги із створення підприємств

і об’єктів, тобто надання технологічних знань, необхідних для придбання, мон

тажу або використання придбаних чи орендованих машин і устаткування. Вони

охоплюють широкий комплекс заходів з підготовки технікоекономічного

обґрунтування проектів, здійснення консультацій, нагляду, проектування,

випробувань, гарантійного та післягарантійного обслуговування.

490

Реінжиніринг — інженерноконсультаційні послуги з перебудови систем

організації і управління виробничоторговими та інвестиційними процесами

суб’єкта господарювання з метою підвищення його конкурентоспроможності

та фінансової стійкості;

8. Проведеннятаучастьувиставках, аукціонах, торгах, конференціях,

симпозіумах, семінарах та інших подібних заходах, організація та здійснен

ня оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі.

9. Зустрічна торгівля у формі товарообмінних (бартерних) операцій, на

компенсаційній основі, на основі давальницької сировини. Товарообмінні

(бартерні) операції — операції у вигляді натурального обміну певної кількості

одного товару на інший без застосування механізму валютнофінансових

розрахунків.

Компенсаційна торгівля передбачає, що продаж товарів (послуг)

пов’язаний з відповідною закупівлею або, навпаки, закупівля товарів (послуг)

зумовлена продажем. Внесок іноземного інвестора в розвиток національного

експортного виробництва відшкодовується частинами у вигляді готової про

дукції.

Торгівля на основі давальницької сировини означає, що обсяг давальниць

кої сировини (в експортному виробництві суб’єкта ЗЕД) не повинен переви

щувати 20 % вартості готової продукції.

10. Орендні,втомучислілізингові,операції. У світовій практиці розрізня

ють три види оренди залежно від термінів дії угоди:

• рентинг — короткострокова оренда на термін від кількох днів до кіль

кох місяців (транспортні засоби, товари для туризму та відпочинку);

• хайринг — середньострокова оренда на період від кількох місяців до

року (транспортні засоби, дорожньобудівельне обладнання, сільсько

господарські машини, монтажне обладнання тощо);

• лізинг — довгострокова оренда на термін понад один рік (широкий спектр

обладнання та нерухомість). Фактично лізинг є формою матеріально

технічного забезпечення з одночасним кредитуванням і орендою.

11. Валютніоперації — придбання, продаж та обмін валюти на валютних

аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку.

12. Роботанаконтрактнихзасадах.

Будьякі наведені види ЗЕД, прямо не заборонені законами України, доз

воляється здійснювати всім суб’єктам ЗЕД України на рівних правах, неза

лежно від форм власності та інших ознак.

Забороняєтьсяздійснювати експорт та імпорт таких видів товарів:

• зброї;

• дорогоцінних металів;

• дорогоцінного каміння;

• культурних цінностей;

• історичних цінностей;

• вибухових речовин;

• радіоактивних матеріалів;

• наркотиків;

• органів для трансплантації.

Основним видом ЗЕД є здійснення експортноімпортних операцій з товара

ми та послугами (міжнародна торгівля). Це найстаріша і традиційна форма