Щетинін А.І. Гроші та кредит

Подождите немного. Документ загружается.

401

мованих на пристосування вітчизняної банківської системи до

нових умов. Серед найбільш актуальних проблем у цій площині

слід назвати такі.

По-перше, реорганізація банківської системи в напрямі, який

би забезпечив її існування в умовах інтенсивної лібералізації фі-

нансових ринків.

По-друге, підвищення рівня конкурентоспроможності наших

банків. Це означає, що слід вирішувати такі

нагальні проблеми,

як підвищення рівня капіталізації банків, зменшення середньо-

зваженої ставки за кредитами для безпосереднього позичальника,

суттєве зменшення рівня ризиків при здійсненні окремих банків-

ських операцій. Вирішення цих завдань допоможе нашим банкам

більш впевнено почувати себе в новому, досить жорсткому кон-

курентному середовищі, яке є реальністю для наших банків у

зв’язку зі вступом України до Світової організації торгівлі.

НОВІ КАТЕГОРІЇ ТА ПОНЯТТЯ

Універсальні банки

Спеціалізовані банки

Мінімальний статутний фонд

Місцеві кооперативні банки

Регіональні банки

Міжрегіональні банки

Регулятивний капітал

Власні ресурси комерційного банку

Залучені ресурси комерційного

банку

Пасивні операції комерційних

банків

Активні операції комерційних бан-

ків

Депозити

Вклади (депозити) до запитання

Строкові вклади

Депозитний сертифікат

Now — рахунки

Класифікація кредитів

Обліковий кредит

Кредит під заставу

цінних папе-

рів

Ломбардний кредит

Овердрафт

Консорціумний кредит

Лізинг

Факторинг

Форфейтинг

Процентний ризик

Кредитний ризик

Валютний ризик

Інвестиційна діяльність банку

Обов’язкові нормативи централь-

ного банку

Інсайдер

Розмір регулятивного капіталу

Показники ліквідності

Норма обов’язкових банківських

резервів

402

. ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Перелічіть і розкрийте функції комерційного банку.

2. Назвіть види банків за видом їх спеціалізації.

3. Як класифікують банки за ознакою власності, та за ознакою тери-

торіальності?

4. Розкрийте типову структуру організації і управління комерційним

банком.

5. Назвіть перші правові акти, на основі яких почалася розбудова

банківської системи в Україні.

6. Розкрийте в загальних

рисах процес створення комерційного банку.

7. Що таке регулятивний капітал і з яких частин він складається?

8. Які нормативи мінімального розміру регулятивного капіталу

встановлені Національним банком України для комерційних банків?

9. Чи можуть в Україні існувати банки з участю іноземного капітала

або банки, які повністю належать іноземному власнику?

10. Назвіть і розкрийте

ті основні принципи, на яких заснована функ-

ціональна діяльність комерційного банку.

11. Охарактеризуйте банківську систему України з погляду на кіль-

кість банків з виключно вітчизняним капіталом.

12. Що таке власні ресурси комерційного банку і з яких частин вони

складаються?

13. Яке функціональне призначення має власний капітал комерційно-

го банку?

14. У чому суть

пасивних операцій комерційного банку?

15. Перелічіть основні джерела ресурсів, які залучає комерційний

банк для забезпечення своєї діяльності.

16. Що лежить в основі поділу внесків юридичних і фізичних осіб у

банк на вклади (депозити) до запитання і на строкові вклади?

17. Що таке депозитний сертифікат і які його особливості?

18. Що таке now-рахунки

і чому вони вигідні як вкладнику, так і ко-

мерційному банку?

19. Розкрийте суть депозитно-чекової емісії, яку здійснює комерцій-

ний банк.

20. Що являють собою кредити, які комерційний банк отримує на

міжбанківському ринку і які їх особливості?

21. Чи може комерційний банк залучити ресурси центрального банку

і яким чином?

22. Які витрати

несе комерційний банк за залучені ресурси і залежно

від чого він установлює відсоток за вкладами і депозитами?

23. У чому суть активних операцій комерційного банку?

24. Якими нормативними актами в Україні регламентується банків-

ське кредитування?

403

25. Визначте і охарактеризуйте основні етапи процесу підготовки до

видачі кредиту, його оформлення і повернення.

26. Поясніть, що означає термін «пролонгація кредиту»?

27. Як в Україні діляться кредити за терміном дії кредитної угоди?

28. Як ділять кредити залежно від їх забезпеченості або незабезпе-

ченості?

29. Як розділяються кредити за способами погашення?

30. Дайте класифікацію

кредитам щодо найбільш поширених спосо-

бів надання.

31. Назвіть найбільш типові види кредитів за способом їх погашення.

32. Як можна поділити кредити залежно від способу оплати відсотка

за ними?

33. Назвіть і розкрийте форми кредитів, які виникають на основі

вже оформлених кредитних відносин (наприклад на основі комерційно-

го кредиту).

34. Що таке

ломбардний кредит?

35. Що таке іпотечний кредит?

36. Який кредит носить назву овердрафт?

37. З чим пов’язано виникнення консорціумних кредитів?

38. Розкрийте особливості такого виду кредитування як лізинг.

39. Що таке факторинг?

40. Дайте визначення такій формі кредитування як форфейтинг.

41. Поясніть, що таке розрахункові операції і назвіть їх види.

42. Поясніть, що таке

касові операції банку, і як вони здійснюються.

43. Дайте визначення валютним операціям і назвіть найбільш типові

з них.

44. Коротко охарактеризуйте трастові, консультаційні і гарантійні

послуги, які може надавати комерційний банк.

45. Дайте визначення процентному ризику.

46. Що таке кредитний ризик?

47. Дайте визначення валютному ризику.

48. Назвіть і дайте характеристику об’єктивних

і суб’єктивних чин-

ників, які впливають на можливість і розміри кредитного та процентно-

го ризиків.

49. Як у країнах Заходу класифікують кредити від ступеня ризику?

50. Назвіть і охарактеризуйте ті групи кредитів, які виокремлює На-

ціональний банк України.

51. Дайте визначення інвестиційній діяльності комерційного банку.

52. Розкрийте певну схожість між інвестиційною діяльністю

банку і

кредитуванням і охарактеризуйте їх відмінності.

53. Що означає поняття «інвестиційний портфель комерційного ба-

нку» і які загальні принципи його формування?

54. Поясніть (на прикладі України), чому і як держава регулює інве-

стиційну діяльність комерційних банків.

55. Назвіть найбільш типові ризики, які виникають для комерційно-

го банку у зв’язку з

його інвестиційною діяльністю.

404

56. Чим викликана необхідність контролю за діяльністю комерцій-

них банків з боку центрального банку?

57. Що являють собою внутрішні ризики банківської системи і які

найбільш типові заходи вживає Національний банк України для їх зме-

ншення?

58. Перелічіть ті ризики в банківській системі, які можна визначити

як зовнішні.

59. Назвіть найбільш типові дії Національного

банку України щодо

контролю за зовнішніми ризиками, які мають місце в діяльності комер-

ційних банків.

60. Перелічіть ті обов’язкові нормативи, які встановлені Національ-

ним банком України для комерційних банків.

61. Розкрийте суть і характер такого обов’язкового нормативу Наці-

онального банку України, як розмір регулятивного капіталу.

62. На які групи залежно

від ступеня ризику Національний банк

України ділить активи комерційних банків?

63. Що означає показник платоспроможності банку, і як він розра-

ховується?

64. Що таке показники ліквідності банківських активів і які виділя-

ють види показників?

65. Розрахуйте показник миттєвої ліквідності.

66. Назвіть нормативи за ризиками які встановлює Національний

банк України для комерційних банків.

67. Доведіть, що контролюючі функції Національного банку Украї-

ни, які реалізуються у встановленні нормативів, певною мірою висту-

пають і як важелі регулювання економіки.

68. Розкрийте суть норми обов’язкових банківських резервів і еко-

номічний сенс її зміни Національним банком України.

69. Назвіть найбільш актуальні проблеми, які постають перед Укра-

їною у зв’

язку з розвитком процесів глобалізації і на вирішенні яких

необхідно вже сьогодні зосередити зусилля.

405

МІЖНАРОДНІ

ВАЛЮТНО-КРЕДИТНІ

УСТАНОВИ ТА ФОРМИ ЇХ

СПІВРОБІТНИЦТВА З УКРАЇНОЮ

РОЗДІЛ

Одним з найважливіших загальносвітових процесів

є процес інтернаціоналізації господарської діяльності,

який ще часто називають «глобалізація». Проте остан-

ній термін все ж таки значно місткіший, бо включає не

тільки інтернаціоналізацію суспільного виробництва, а

й виникнення глобальних проблем, що торкаються всіх

сторін існування світової спільноти.

Процес інтернаціоналізації господарської діяльності

базується на подальшому

поглибленні міжнародного

поділу праці, тобто на посиленні спеціалізації країн і

на кооперації, бо остання — це зворотний бік посилен-

ня спеціалізації. У свою чергу, ці процеси слугують

підвалинами для розвитку товарообмінних операцій

між різними країнами, а відтак, вимагають і посилення

зв’язків між країнами у сфері розрахункових та креди-

тних відносин.

У сучасних умовах, коли відбулась де-

монетизація золота, а гроші мають кредитну природу,

виникає об’єктивна необхідність посилення співпраці

країн світу стосовно валютних відносин. Це, у свою

чергу, висуває на порядок денний питання про ство-

рення міжнародних валютних центрів, які б забезпечу-

вали розрахунки між країнами і здійснювали регулю-

вання всієї

сукупності валютних відносин.

Іншою стороною посилення процесу інтеграції гос-

подарської діяльності і зростаючої конкуренції на сві-

товому ринку є необхідність відносно відкритого і де-

мократичного доступу всіх країн до світових фінансо-

вих ресурсів. Їх акумуляція й перерозподіл на умовах

платності, терміновості та повернення теж вимагає

створення й дії відповідних міжнародних

кредитних

інституцій і ринків.

406

Відповіддю на ці об’єктивні потреби в розвитку світового го-

сподарства стало формування міжнародного ринку капіталів. Цей

процес починається вже у XVIII ст., але тільки у ХХ ст. набуває

потужного характеру. У сучасних умовах світовий ринок позич-

кового капіталу — складна і дуже сильна система, від тісної спів-

праці з якою значною мірою

залежать успіхи в реалізації націо-

нальних економічних програм тих чи інших країн.

Посилення процесу інтернаціоналізації господарської діяль-

ності вимагало подальшого вдосконалення механізму розрахун-

ків між державами і формування таких фінансових центрів, які б

не тільки були інтернаціональними за характером своїх дій, а й

певною мірою брали б на себе функції

з регулювання міжнарод-

них грошово-кредитних відносин.

Наявність названих вище об’єктивних потреб привела до

утворення ще в 1930 р. Банку міжнародних розрахунків у Базелі,

а згодом і таких організацій, як Міжнародний валютний фонд

(МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Єв-

ропейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) та ін. Саме

во-

ни сьогодні уособлюють ті міжнародні установи, що регулюють

валютно-кредитні відносини між країнами і забезпечують певну

стабільність та рівновагу на світовому ринку.

Україна не може стояти осторонь загальносвітових процесів в

економічному житті людства, а відтак, повинна постійно шукати

найбільш ефективні шляхи своєї співпраці з іншими країнами

світу. Це, у свою

чергу, вимагає від нашої держави участі у робо-

ті провідних міжнародних валютно-кредитних установ. Ця по-

треба особливо актуальна для сьогодення, коли Україна робить

перші кроки в розбудові ринкової економіки і закладає принципи

її організації.

ВІТОВИЙ РИНОК

ПОЗИЧКОВОГО КАПІТАЛУ І ЙОГО СТРУКТУРА

Процес реалізації багатостороннього співробітництва

між країнами супроводжується рухом грошей і грошового капі-

талу. Ці процеси мали місце й раніше, бо товарообмін між краї-

нами вимагав розрахунків грошима, а надлишок грошового капі-

талу в одній країні шукав можливостей для свого прибуткового

вкладення в іншій. Але в сучасних умовах зросли як масштаби

таких

грошових потоків, так і їх значення для вирішення страте-

12.1

407

гічних і тактичних завдань, що стоять перед тією, чи іншою краї-

ною. Усе це врешті-решт привело до формування міжнародного

ринку капіталів, на якому акумулюються тимчасово вільні кошти

різних країн і водночас має місце їх використання (на певних

умовах) тими країнами, що потребують таких коштів.

Світовий ринок капіталів (у широкому

розумінні цього сло-

ва) — це сукупність міжнародних економічних відносин, які скла-

даються у зв’язку з рухом грошей і грошового капіталу між різ-

ними країнами.

На цьому ринку держава, або її суб’єкти господарювання мо-

жуть отримати позики від іноземних кредиторів. Названий ринок

не виникає раптово, а поступово формується на основі

розвитку

кредитних операцій між окремими країнами. Вже у XVIII ст. по-

зики в іноземців роблять окремі держави, а інколи й безпосеред-

ньо суб’єкти господарювання. Проте в ті часи такі операції були

поодинокими й нерегулярними, і тільки в кінці ХІХ — на почат-

ку ХХ століття такі позики набувають регулярності й значних

масштабів.

Подальший розвиток ринкових відносин, поступова інтерна-

ціоналізація господарської діяльності привели до значного по-

ширення угод про надання позики державі, або її резидентам з

боку іноземних кредиторів. Як правило, такі операції здійснюва-

лись на території країн, суб’єкти яких давали позику. Ці операції

і привели до виникнення міжнародного ринку позичкових капі

талів. Спочатку він не мав певного міжнародного центру і фор-

мувався як сукупність національних ринків, на яких здійснюють-

ся операції позики в іноземних кредиторів, але такі національні

ринки були ще слабо пов’язані між собою.

Ті національні ринки позичкового капіталу, що характеризу-

вались найбільшими обсягами позичкових операцій поступово

перетворюються в

міжнародні ринки. Центри таких операцій —

Лондон, Париж, Нью-Йорк — стають найбільшими світовими

фінансовими центрами і перетворюються в перші організаційні

центри світового ринку позичкових капіталів.

Подальший розвиток світового ринку позичкових капіталів

припадає на другу половину ХХ століття. Він знайшов своє відо-

браження в тому, що формується єдиний світовий ринок, який не

залежить

від національного правового поля і характеризується

певною уніфікацією здійснення позичкових операцій.

Основою саме таких процесів у становленні світового ринку

стала подальша інтернаціоналізація виробництва. Цьому сприяла

й необхідність подолання тих перепон, які створювало націона-

408

льне регулювання розвитку міжнародних позичкових операцій.

Цей ринок отримав назву «євроринку». По суті, він став посеред-

ником між національними ринками і був незалежним від регулю-

вання національними органами будь-якої держави.

Євроринок сформувався як ринок, на якому обертаються фі-

нансові ресурси, що надійшли з інших країн і вже втратили свою

національну

приналежність. Це валюта як окремих країн, так і

колективна (наприклад євро), що перебуває в обігу в основному в

Європі. За назвою основної валюти, що перебуває в стані інтер-

національної, а це долар, такий ринок ще називають ринком єв-

родоларів. Ті цінні папери, що випускаються на цьому ринку ба-

нками, або

іншими інституціональними установами, називають

єврооблігаціями.

Спочатку назва «євроринок» певною мірою відповідала геогра-

фічній прив’язці цих міжнародних операцій. Об’єктом торгу на цих

ринках було золото, а також євродолари, що перебували в обігу за

межами США. Згодом до кредитних операцій залучаються єврома-

рки, єврофранки й інші валюти, а сам ринок поширюється

на Азію,

Латинську Америку, Близький Схід, де виникають свої центри тор-

гівлі позичковим капіталом. Проте поняття «євроринок»

зберігається й донині, хоч і не має вже географічного відтінку, бо

охоплює кредитні операції далеко за межами Європи.

У сучасних умовах світовий ринок позичкових капіталів характе-

ризується, з одного боку, подальшою інтеграцією національних

рин-

ків у єдину систему світового ринку, а з другого — уніфікацією кре-

дитних механізмів національних ринків відповідно до механізму

функціонування світового ринку позичкових капіталів.

Значення світового ринку позичкового капіталу постійно зро-

стає. Це пов’язано з тим, що в процесі розвитку тієї чи іншої кра-

їни виникає потреба у фінансових ресурсах

, яку не завжди можна

задовольнити за рахунок національних джерел. У цьому випадку

країна може скористатись тими можливостями, які надає світо-

вий ринок капіталів.

Позитивним моментом наявності і дії світового ринку позич-

кового капіталу є й те, що його ресурси, які надходять на націо-

нальний ринок тієї чи іншої країни, головним

чином, у вигляді

капіталу, створюють конкуренцію на цьому ринку і, нарешті, до-

зволяють створити більш сприятливу ситуацію на ринку фінан-

сових ресурсів окремої країни.

Проте інтернаціоналізація господарської діяльності, а разом з

нею і тих відносин, що формуються в міжнародній грошовій сфе-

рі має й певні негативні наслідки. Вони такі:

409

• В умовах активного руху інтернаціонального або іноземного

грошового капіталу в напрямі групи країн або окремої країни ви-

никає загроза, що у разі погіршення економічної ситуації цей ка-

пітал відпливе з країни, в якій він перебуває. Особливо це стосу-

ється спекулятивного капіталу, рух якого визначається переваж-

но гонитвою за швидкими і

великими прибутками.

Підтвердженням наявності й реальності такої загрози можуть

бути події в нашій державі восени 1998 р. У той період відплив

іноземного грошового капіталу став однією з причин фінансової

кризи в Україні.

• Інтернаціоналізація міжнародних економічних відносин по-

силює нестабільність внутрішніх фінансових ринків. І чим тісні-

ше останній пов’язаний зі

світовим фінансовим ринком, тим ви-

ще ступінь цієї нестабільності.

• Важливим моментом є й те, що світовий ринок позичкового

капіталу через свої інституціональні структури, а серед таких

слід назвати транснаціональні банки, міжнародні валютно-кре-

дитні установи, маючи у своєму розпорядженні великі активи у

вигляді грошового капіталу і капіталу, представленого в цінних

паперах, можуть отримувати широкий доступ до реальних ресур-

сів тієї чи іншої країни і суттєво збагачуватись за їх рахунок.

Світовий ринок позичкового капіталу має досить складну

структуру. У цій структурі, виходячи з особливостей об’єкта,

тобто конкретного фінансового ресурсу, можна виділити ринок

валюти (ринок короткострокових позик), ринок капіталів (ринок

середньо-

і довгострокових позик), фінансовий ринок (ринок об-

лігацій) і ринок золота. Ці структурні елементи тісно пов’язані

між собою і різкого розмежування між ними немає. Але певна

специфіка в організації їх діяльності і наявність у кожному з цих

елементів своїх внутрішніх структурних ланок (сегментів) ро-

бить необхідним виділення їх як відносно

самостійних складових

ринку позичкового капіталу.

У загальній структурі світового ринку позичкового капіталу

виділяють такі сектори:

♦ Світовий валютний ринок, що характеризується коротко-

строковістю (угоди тут складаються на термін не більше одного

року). Його досить часто називають ринком синдиційованих, або

консорціальних кредитів, бо ці кредити надають переважно бан-

ківські синдикати та

консорціуми. Об’єктом угод тут виступає

іноземна валюта, а формою організації кредитів найчастіше бу-

вають: міжбанківські депозити, депозитні сертифікати, векселі,

банківські акцепти тощо.

410

♦ Світовий ринок середньо- і довгострокових позик. Він

характеризується тим, що кредитор надає позику часто в інозем-

ній для кредитора валюті. Особливістю цього ринку є також те,

що довгострокові кредити дуже часто надаються під гарантії дер-

жави, резиденти якої беруть позику.

♦ Світовий фінансовий ринок — це ринок облігаційних по-

зик.

Облігації випускаються на термін від 7 до 15 років, але є по-

зики з терміном до 30 років. Надання таких позик, як правило,

передбачає залучення до кредитування великих банків, які най-

частіше утворюють міжнародні консорціуми.

♦ Світовий ринок золота. По суті, це товарний ринок, але на

цьому ринку продається й купується особливий товар,

який хоч і

втратив функції загального міжнародного еквівалента у зв’язку з

демонетизацією золота, проте залишається важливим елементом

у світовому русі валюти.

Валютні операції здійснюються на валютних ринках і являють

собою угоди на купівлю, або продаж певної валюти. Ці операції

супроводжуються визначенням курсу купівлі (продажу) і терміну

поставки валюти.

Необхідність валютних

операцій обумовлена широким розви-

тком міжнародної торгівлі і пов’язаною з нею необхідністю роз-

раховуватись за поставлені товари або послуги в тій чи іншій ва-

люті. Операції з валютою здійснюються за допомогою сучасних

засобів зв’язку. У кожній країні такий ринок має свій фізичний

центр.

Головними суб’єктами валютного ринку

виступають банки.

Вони здійснюють валютні операції переважно у вигляді:

⎯ торговельних угод для небанківського замовника, для якого

банк або купує, або продає валюту;

⎯ торговельних угод, які здійснюються самим банком для

власної вигоди.

Найбільшими у світі центрами торгівлі валютою є Лондон,

Нью-Йорк і Токіо. Вони працюють переважно з 8 години ранку

до 16—17 годин вечора. Але оскільки між континентами, на яких

знаходяться ці центри, є суттєва розбіжність у часі, то практично

в будь-який час доби

один із цих центрів відкритий, тому банк,

зв’язаний з усіма трьома центрами, може купити (продати) валю-

ту цілодобово.

Крім уже зазначених центрів, валютні операції здійснюються

також у Парижі, Гонконгу, Франкфурті-на-Майні, Цюріху. Ва-

лютні обмеження в усіх цих центрах мінімальні, а обсяги

операцій можуть сягати 100 млрд дол. за

день.