Щетинін А.І. Гроші та кредит

Подождите немного. Документ загружается.

371

⎯ акумуляція тимчасово вільних коштів населення, господа-

рюючих установ, державних органів;

⎯ надання позики тим, хто має в ній потребу;

⎯ організація розрахунків між господарюючими суб’єктами;

⎯ створення кредитних засобів обігу.

Перша функція пов’язана з тим, що банк акумулює кошти, які

в процесі їх кругообігу тимчасово вивільнюються. Ці кошти банк

залучає під видачу їх власникові боргових зобов’язань (депозити,

ощадні сертифікати тощо). Економічний інтерес з боку вкладни-

ка полягає в тому, що за залучені до банку кошти

він отримує

плату у вигляді відсотка. До того ж найрізноманітніші умови

угоди про залучення таких коштів дають змогу індивіду чи юри-

дичній особі вибрати найбільш бажану форму повернення гро-

шей у разі такої потреби. Економічний інтерес банку полягає в

тому, щоб якомога ефективніше з погляду отримання прибутку

розмістити залучені кошти

серед тих, хто в них відчуває тимча-

сову потребу.

Слід зауважити, що ця функція банків прямо обумовлена са-

мим процесом суспільного відтворення, в ході якого весь час зві-

льняються кошти і весь час виникає потреба в їх використанні на

основі повернення цих коштів власнику. Але ця функція має ту

особливість, що

дозволяє суспільству сконцентрувати значні ре-

сурси і використати їх як додатковий потенціал розвитку суспі-

льного виробництва.

Функція комерційного банку, пов’язана з видачею кредиту, є

логічним продовженням першої і перетворює банк на фінансово-

го посередника. Реалізовуючи цю функцію, банк вирішує проти-

річчя суспільного виробництва, яке полягає в тому, що в

одних

членів суспільства є тимчасово вільні кошти, а в інших їх немає,

але є нагальна потреба в них та ще й чітко сформульована як у

часі, так і в обсягах. Зрозуміло, що це протиріччя може бути ви-

рішено і за рахунок безпосереднього кредитування власниками

коштів тих, хто потребує таких коштів. Але

цей кредит є обме-

женим як за напрямом (від постачальника до замовника), так і за

розмірами (залежить від розмірів резервного фонду підприємця-

кредитора). До того ж він, як правило, є товаром. Що ж до креди-

ту грошима, особливо у значних розмірах, то власникові тимча-

сово вільних коштів безпосередньо надати їх

у позику дуже не-

просто. Ця форма витратна і не може бути дуже поширеною, бо

обумовлюється складнощами у визначенні платоспроможності і

відповідальності позичальника. У побутових відносинах ми з

цим постійно стикаємося і добре знаємо, що зовсім незнайома

372

людина навряд чи позичить нам навіть гривню. Банк же має мо-

жливості з меншими витратами визначити платоспроможність і

надійність позичальника і тим самим суттєво зменшити економі-

чний ризик для того, хто віддає в користування свої тимчасово

вільні кошти.

Третя функція банку полягає у забезпеченні взаємних розра-

хунків між усіма учасниками суспільного

виробництва, і перш за

все між господарюючими суб’єктами. Переказуючи гроші з ра-

хунка одного клієнта банку на рахунок іншого клієнта, банк не

тільки істотно зменшує їх витрати на організацію розрахунків і

прискорює їх, але й гарантує виконання розрахунків, отже, зме-

ншуються ризики для учасників суспільного виробництва. З боку

держави

розрахунки між клієнтами за допомогою банку забезпе-

чують повну прозорість і контрольованість грошового обігу.

Остання функція банку полягає в тому, що в процесі депозит-

но-чекової емісії комерційний банк створює нові платіжні засо-

би, що помітно підвищують здатність грошової системи реагува-

ти на зміни в суспільному виробництві, які не так просто

врахувати і на які не завжди може відреагувати центральний

банк шляхом емісії грошей. Такі обставини найчастіше склада-

ються через зміни в окремих регіонах. У цьому випадку депозит-

но-чекова емісія посилює еластичність системи грошового обігу.

Перелічені вище функції комерційного банку мають загаль-

ний характер. На практиці комерційний банк надає величезну

кі-

лькість послуг. Це можуть бути, наприклад, операції з цінними

паперами, довірчі (трастові) операції, надання консультацій і ба-

гато інших. У країнах з розвинутою банківською системою таких

послуг налічують до 200, а в Японії фахівці налічують до 300

операцій, які може надавати комерційний банк своїм клієнтам.

Для порівняння зазначимо, що один із найбільших

у нашій дер-

жаві банк — Ощадбанк виконує для своїх клієнтів усього близь-

ко 70 операцій і послуг.

Комерційні банки мають певну типологію, яка визначається за-

лежно від ознаки, покладеної в основу групування. Найчастіше

банки групують за видами тих операцій, які вони здійснюють. Ви-

діляють банки універсальні і банки спеціалізовані. Універсальні

надають

клієнтам різноманітні послуги. Якщо ж банк зосереджу-

ється на якихось окремих операціях, то він спеціалізований.

На даний час у світі має місце тенденція до спеціалізації бан-

ківських установ. Але в Україні поки що немає спеціалізованих

банків, окрім Ощадбанку. Проте в новій редакції Закону України

«Про банки та банківську діяльність» така

спеціалізація передба-

373

чена. Це будуть ощадні, інвестиційні, іпотечні та розрахункові

банки, хоча в законі ще навіть визначення останніх трьох банків

немає.

Окрім класифікації за видами операцій, банки групують за те-

риторіальною та галузевою ознакою, за формою власності та роз-

мірами. Для нашої держави з цих ознак найбільш практично зна-

чущою є ознака територіальності

. Щодо цього в законі

передбачаються місцеві кооперативні, регіональні і міжрегіональні

банки, куди будуть входити і центральні кооперативні банки.

Банк, як і будь-яка установа, має свою організаційну структу-

ру. До неї належать два основних елементи, а саме: органи

управління банком і його функціональні підрозділи. Кожен банк

має свою особливу структуру

управління, але оскільки в системі

комерційних банків переважають акціонерні банки (в Україні їх

частка становить близько 90 %), то можна виділити і найбільш

типову схему організації управління. Вона подана на рис. 11.1.

Підрозділи

управління банком

Збори акціонерів

(участників)

РАДА БАНКУ

Правління банку

на чолі з головою правління

Ревізійна комісія

Рис. 11.1. Типова схема управління комерційним банком

Структурні підрозділи представлені тими елементами, які за-

безпечують організацію і управління окремою сукупністю або

окремою операцією. До найбільш типових структурних підрозді-

лів належать: кредитне управління, валютне управління, управ-

ління депозитних операцій, управління розрахунково-касового

обслуговування, управління маркетингу, управління аналізу і

статистики та деякі інші. Крім управлінь, у системі структурних

підрозділів можна

виділити також підрозділи або служби, які за-

безпечують функціонування самої установи. До них належать

бухгалтерський відділ, відділ охорони, відділ транспорту і багато

інших. За певних обставин підрозділи і відділи в певних межах

374

можуть об’єднуватись. Це залежить від призначення, розмірів,

спеціалізації та інших характеристик банку. Значну роль може

відігравати етап розвитку, на якому знаходиться банк. Скажімо, в

умовах становлення банку і залучення клієнтів особливе значен-

ня має робота відділу маркетингових досліджень.

Таким чином, організаційна структура комерційного банку

може бути виділена як типова тільки

з огляду на необхідність

мати загальне уявлення про організацію управління комерційним

банком. У дійсності організаційна структура може суттєво відрі-

знятись від типової. При цьому перший елемент — органи управ-

ління — за структурою і будовою більш детерміновані існуючим

законодавством (наприклад, Закон України «Про господарські

товариства» чітко регламентує структуру і функції акціонерного

товариства),

а структурні підрозділи (управління і служби) за ор-

ганізацією, а часто і за функціями, більшою мірою визначаються

самим банком.

Утворення комерційних банків в Україні почалося ще напри-

кінці 1980-х рр., коли наша країна входила до складу Радянсько-

го Союзу. Уже тоді, з початком перетворення планової економіки

на ринкову виникла необхідність створення

мережі комерційних

банків.

Першим кроком на цьому шляху стало перетворення спеціалі-

зованих державних банків, що існували в умовах централізовано-

планової економіки, на комерційні. Суттєвим імпульсом приско-

рення цього процесу було прагнення підприємств за допомогою

комерційних банків задовольнити свої індивідуальні або групові

інтереси. Цей чинник створення банківської системи був посиле-

ний

глибокою кризою виробництва і всієї банківської системи,

яка не була пристосована до нових ринкових відносин, що вже

зароджувались у суспільстві.

Формування ж власної системи комерційних банків України

як незалежної і суверенної держави почалося з 1990-х рр. Право-

ву основу утворення і функціонування всієї банківської системи

нашої держави було закладено в Законі

України «Про банки та

банківську діяльність» (1991 р.).

Відповідно до цього закону комерційний банк створювався у

формі акціонерного товариства (відкритого або закритого типу)

або у вигляді товариства, заснованого на пайовій участі.

Акціонерний банк створює власний капітал способом розмі-

щення своїх акцій. Оскільки акціонери не мають права вимагати

від банку повернення своїх

коштів, то це посилює позиції банку,

підвищує його надійність. Цим акціонерні банки відрізняються

375

від банків, заснованих у вигляді пайових товариств, у яких вне-

сок учасника повертається йому при виході з нього.

Особливу перевагу над товариствами з пайовою участю ма-

ють банки, створені у формі відкритого акціонерного товариства.

Ця перевага полягає в тому, що за необхідності збільшення свого

статутного фонду (а мінімальний рівень капіталу центральний

банк постійно змінює в напрямі підвищення) такий банк може

без особливих труднощів випустити нові акції і залучити кошти

інших інвесторів. У той же час закрите акціонерне товариство, як

і товариство з пайовою участю, обмежене потенційними ресур-

сами засновників цих товариств.

Створення комерційного банку — це досить складний процес,

який завершується внесенням

його у відповідний реєстр Націона-

льного банку України. При цьому однією з найважливіших умов

реєстрації комерційного банку є виконання вимоги НБУ щодо

розміру мінімального статутного фонду. Цей розмір Національний

банк України періодично підвищує з метою зміцнення і розвитку

банківської системи. Якщо на початок 1992 р. розмір мінімального

статутного фонду дорівнював 5 млн крб

., то на 1999 р. він піднявся

вже до 1 млн екю. З 2002 р. НБУ вводить категорію регулятивного

капіталу, який складається з основного й додаткового і встановлює

мінімальний розмір регулятивного капіталу. Для діючих банків,

які, до речі, поділені на місцеві кооперативні, регіональні та між-

регіональні, мінімальний розмір регулятивного капіталу повинен

дорівнювати у 2003 р.

відповідно 1, 3 і 5 млн євро. На 2005 р. —

уже 1,3; 4,0 і 6 млн євро, а на початок 2007 р. місцеві банки пови-

нні мати регулятивний капітал 1,5 млн євро, регіональні — 5 млн

євро, а міжрегіональні — 8 млн євро.

Слід зазначити, що поряд з вітчизняними банками в Україні мо-

жуть існувати і банки з участю іноземного капіталу, а також банки

капітал яких цілком належить іноземному власнику. Їх реєстрація і

порядок видачі ліцензій на окремі види діяльності мають ряд особли-

востей порівняно з вітчизняними банками. Ці особливості стосують-

ся насамперед розміру мінімального статутного фонду. Так, для від-

криття банку з іноземною участю (у випадку, якщо частина

іноземного капіталу в статутному фонді

становить менше 50 %) роз-

мір статутного капіталу повинен бути не менше суми, еквівалентної

5 млн екю. У тих же випадках, коли частка іноземного капіталу вище

50 %, необхідна для утворення такого банку сума повинна бути не

менше 10 млн екю на день підписання установчого договору. Розра-

хунок суми статутного фонду в гривнях здійснюється за офіційним

курсом Національного банку України.

376

Банки, що не виконують даного нормативу, позбавляються

можливості виконувати окремі банківські операції, на які вида-

ються ліцензії Національним банком України.

Реєстрація комерційного банку дає йому можливість присту-

пити до реалізації своєї функціональної ролі і досягнення цілей.

Головним призначенням банку є забезпечення ролі посередника

в організації руху тимчасово вільних коштів. Комерційний банк

акумулює ці кошти і на умовах терміновості, платності і повер-

нення дає їх тим, у кого виникає тимчасова потреба в коштах.

Крім того, банки надають своїм клієнтам різноманітні послуги.

Їхній спектр постійно розширюється й удосконалюється.

Метою роботи комерційного банку є одержання прибутку.

Цей стимул виступає вирішальним як для організації його

діяль-

ності, так і для забезпечення її ефективності.

Загальна організація функціонування банків ґрунтується на

певних принципах. Найважливіші з них такі:

По-перше, комерційний банк повинен здійснювати свою дія-

льність у межах тих ресурсів, які він реально має. До складу цих

ресурсів, які називають банківським капіталом, належать як вла-

сний капітал комерційного

банку, так і тимчасово вільні кошти

фізичних і юридичних осіб, залучені ним для подальшого їх роз-

міщення. Реалізація даного принципу вимагає певного кількісно-

го співвідношення між залученими банком ресурсами і наданими

ним кредитами. При цьому важливим моментом є досягнення пе-

вного взаємозв’язку між характером і термінами залучених ре-

сурсів

та особливостями (за термінами, спрямованістю і т. ін.)

кредитів, наданих комерційним банком.

По-друге, банк повинен бути економічно самостійним. Інши-

ми словами, він повинен бути вільним як у мобілізації грошових

ресурсів, так і у використанні залучених ресурсів. Таку ж свобо-

ду повинен мати банк і щодо свого прибутку, за винятком тієї

його частини, яка відповідно до чинного законодавства підлягає

вилученню в бюджет у формі встановлених податків і платежів.

Економічна самостійність банку є неодмінною умовою його від-

повідальності за результати своєї діяльності перед усіма клієнта-

ми і вкладниками.

По-третє, комерційний банк усю сукупність своїх взаємовід-

носин з господарюючими суб’єктами може

будувати тільки на

ринкових умовах. Залучаючи тимчасово вільні ресурси, розмі-

щуючи їх і надаючи клієнтам банку різні банківські послуги, ко-

мерційний банк повинен постійно керуватися прагненням отри-

мати прибуток і зменшити ризики, пов’язані з його діяльністю.

377

По-четверте, діяльність банку в системі регульованої ринкової

економіки може направлятися з боку держави переважно еконо-

мічними методами. Будь-яке адміністративне втручання в діяль-

ність комерційного банку, як правило, призводить до негативних

наслідків. Цей принцип особливо важливо враховувати в умовах

нашої країни, де в силу специфіки перехідного періоду (від ко-

мандної

економіки до ринкової) адміністративні методи регулю-

вання банківської діяльності дуже поширені.

Становлення банківської системи України відбувається не так

швидко як, наприклад, в інших постсоціалістичних країнах, які

багаті на сировинні ресурси і нагромадили кошти від їх продажу.

У нашій країні немає таких джерел для утворення великого капі-

талу і тому немає

особливо сприятливих умов для швидкого ста-

новлення потужної банківської системи.

На 1 січня 1999 р. в Україні зареєстровано 214 банків. У їх чи-

слі 2 державних банки і 14 банків з іноземним капіталом. Части-

на банківського капіталу, представленого іноземним капіталом,

становила 4,1 % при нормативі 15 %. На початок 2008 р. кіль-

кість банків становила 196. При цьому вже було зареєстровано 44

банка

за участю іноземного капіталу, в тому числі 16 зі 100 %-м

іноземним капіталом.

Банки виконують роль посередника в процесі обігу тимчасово

вільних коштів. Ця місія посередника дуже важлива, бо дає змогу

уникнути суперечності, яка існує між термінами й обсягами, про-

понованих безпосереднім кредитором позик, і термінами, обся-

гами та прибутковістю тих позик,

які хоче взяти безпосередній

позичальник.

11.2 РЕСУРСИ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

Для здійснення своєї діяльності комерційний банк пови-

нен мати певні ресурси. Вони поділяються на власні й залучені.

Власні ресурси комерційного банку утворюють власний капітал

банку. Він складається зі статутного фонду, резервного фонду,

нерозподіленого прибутку і довгострокових зобов’язань.

Власний капітал банку відіграє важливу роль у діяльності ба-

нку на початковому етапі

. Він створює фінансову базу для розви-

тку комерційного банку. Цей капітал виступає певним страховим

378

резервом, який гарантує інтереси вкладників, тобто йому прита-

манна захисна функція. Цю обставину, як правило, враховує

центральний банк, встановлюючи мінімальний розмір статутного

фонду банку. У подальшому власний капітал банку стає певною

гарантією фінансової стійкості комерційного банку і його прибу-

тковості. Так, якщо у банку в процесі його діяльності виникають

збитки, і

вони не можуть бути покриті за рахунок поточного при-

бутку, то вони покриваються за рахунок власного капіталу. Для

виконання цих функцій банк, як правило, створює страховий

фонд, фонд покриття збитків від непогашених позик, резервний

фонд. Отже, чим більша частина власного капіталу банку, що

призначена для страхування можливих ризиків, тим краще.

Що-

правда, занадто великі ресурси, відведені для цих цілей, змен-

шують активність банку і навіть прибутковість його операцій.

Власний капітал банку виступає і певною страховою гарантією

інтересів кредиторів комерційного банку на випадок його лікві-

дації або банкрутства.

З огляду на захисну функцію власного капіталу слід зауважи-

ти, що з розвитком ринкових

відносин розвиваються також стра-

хові послуги, посилюється надійність банківської системи і т. ін.,

а частка власного капіталу зменшується.

Окрім захисту, власний капітал забезпечує й оперативну дія-

льність комерційного банку. Цим цілям слугує частина резервно-

го фонду, амортизаційний фонд, фонди економічного стимулю-

вання.

На основі власного капіталу розраховуються різні показники,

які

відображають його стан. Наприклад, показник платоспромо-

жності комерційного банку розраховується як відношення між

власним капіталом і сумою зважених за ступенем ризику активів

банку. До цих показників належать також показники, які розра-

ховуються на основі відношення власного капіталу до активів, до

активів з підвищеним ризиком, до пасивів банку тощо.

Проте в цілому

в активах банку власний капітал відіграє неве-

лику роль. Основний ресурс комерційних банків (на 85-90 %)

складається із залучених коштів.

Комерційний банк залучає ресурси способом здійснення від-

повідних операцій. Загальна їх кількість у сучасних умовах до-

сить велика. Наприклад, найбільші банки Великобританії вико-

нують для своїх клієнтів близько 100 операцій, банки США — до

150, а банки Японії — до 300 видів операцій. Але всі ці операції

можна поділити на два основні типи: пасивні та активні.

379

Пасивні операції зводяться до акумуляції тимчасово вільних

коштів. Їх основними джерелами виступають кошти фізичних і

юридичних осіб, кредити, взяті в комерційних і в центральному

банках, і власний прибуток банку.

Джерела залучення коштів подано на схемі (рис. 11.2).

Кредити, які отримані банкомДепозити Статутний фонд

Кредити отримані

на міжбанківському

ринку

Кредити

центрального

банку

Депозити

юридичних

осіб

Внески

фізичних

осіб

жерела грошових коштів

Рис. 11.2. Схема джерел залучення коштів

Процес формування пасивів зводиться насамперед до залу-

чення коштів у формі внесків — депозитів (від лат. depozitum —

річ, віддана на схов). Внески залучаються банком на різних умо-

вах, але найчастіше залежно від терміну вкладу їх класифікують

на безстрокові (до запитання) і термінові.

Вклади до запитання характеризуються тим, що вони за ба-

жанням вкладника

в будь-який момент повинні бути йому пове-

рнуті. Такі внески роблять як фізичні, так і юридичні особи. До

них належать також залишки коштів на рахунках підприємств та

інші подібні кошти. За залучені кошти банк звичайно встановлює

плату. Однак відсотки за такими депозитами є найнижчими. Це

пояснюється тим, що дані

кошти банк може використовувати

дуже обмежено, тому що клієнт може в будь-який момент зажа-

дати повернення свого внеску.

Строкові внески відрізняються від безстрокових тим, що для

них установлюється термін їхнього збереження в банку. Цей те-

рмін може бути різним (від місяця до кількох років). Дані кошти

дають банкові більше можливостей

для використання. Природно,

що відсоток за такими внесками вищий, ніж за безстроковими.

Комерційні банки практикують також випуск депозитних сер-

тифікатів. Вони можуть бути випущені як на певний термін, так і

до запитання. Сертифікати випускаються, як правило, на певну

особу (іменні), але в деяких країнах їх можна передавати іншим

особам за

допомогою індосаменту. Такі сертифікати вільно обер-

380

таються на вторинному ринку цінних паперів і мають свою кур-

сову вартість. Перевага цих банківських інструментів для клієнта

полягає в тому, що сертифікат водночас є і засобом обігу (ним

можна розраховуватись за товари, послуги, роботи тощо), і вкла-

дом, на який нараховуються відсотки.

Слід зазначити, що банки країн з розвинутою банківською

си-

стемою постійно шукають можливості для залучення заоща-

джень населення. Прикладом може бути відкриття так званих

now-розрахунків. Це новітнє явище в процесі формування бан-

ківських пасивів полягає в тому, що такий рахунок поєднує в со-

бі ознаки як строкового вкладу, так і вкладу до запитання. Для

такого рахунка встановлюється певна

межа внеску і якщо ця ме-

жа перевищується, то на цей внесок нараховуються відсотки.

Зрозуміло, що такі рахунки вигідні клієнту, бо за ними можна

здійснювати розрахунки і отримувати дохід. Для банку це вигід-

но не тільки через те, що він має змогу залучати нові кошти шля-

хом універсалізації і пристосування

своїх послуг щодо прийман-

ня вкладів і депозитів відповідно до різноманітної мотивації

населення і господарюючих суб’єктів, а й тим, що такі рахунки

відкриваються на певний термін, а це збільшує можливості банку

в розміщенні залучених таким чином пасивів.

У процесі залучення кредитних ресурсів комерційний банк

може не тільки перерозподіляти грошову масу

без зміни її кількі-

сних параметрів, але і впливати на розмір цієї маси. Перша ситу-

ація має місце тоді, коли клієнт вносить свої гроші на рахунок. У

цьому випадку грошова маса не змінюється. Якщо ж банк від-

криває рахунок для свого клієнта без внесення грошей, то грошо-

ва маса збільшується.

Така операція оформлюється як депозитна

або чекова (клієнт отримує чек), що й приводить до збільшення

грошової маси. Це так звана депозитно-чекова емісія, яку здійс-

нюють комерційні банки. Але вона має певні межі і в цілому

завжди може прогнозуватись.

Потреби банків у грошах покриваються не тільки за рахунок

депозитів. Дуже часто

, особливо коли потрібно підвищити ліквід-

ність банківських активів, банки купують депозити, що зберіга-

ються на резервних рахунках у центральному банку. Той банк,

якому залучені кошти тимчасово, на даний момент, не потрібні,

продає їх тому банку, який таку потребу має. Ці позики надаються

на так званому міжбанківському ринку. Його особливостями ви-

ступає досить висока ціна (порівняно з іншими джерелами) і коро-

ткостроковість. Дуже часто такі позики беруться на один день.