Ріяка В.О. (ред.) Конституційне право зарубіжних країн

Подождите немного. Документ загружается.

Основи конституційного права Швейцарії 381

дум). У статтях 138 і 139 визначається найдокладніша форма

оформлення ініціативи про повний і частковий перегляд Консти

туції і роль Федерального збору в цьому процесі.

За способом зміни Конституція є жорсткою. Ініціатива про

повний або частковий перегляд може виходити від народу, від

парламенту або кожної із його палат. У будьякому випадку після

дотримання зазначених у Конституції процедур поправка або нова

Конституція приймаються на референдумі, тобто голосуванням

народу і кантонів (статті 142 , 195).

Кожний кантон має свою Конституцію, що гарантується

федерацією (ст. 172)

§ 2. Конституційні основи правового статусу

людини і громадянина

У основі правового статусу громадянина лежить швейцарське

громадянство. Право регулювати набуття прав громадянства в силу

походження, шлюбу й усиновлення, а також утрату швейцарсько

го громадянства і його відновлення належить Федеральної Кон

ституції (статті 37, 38) і закону про громадянство 1952 р. (із на

ступними змінами). Цей інститут традиційно включає три види

громадянства: громадянство міста або комуни, громадянство кан

тону і громадянство Швейцарії. Відповідно до законодавства роз

різняється набуття громадянства за законом і шляхом адміністра

тивного рішення, тобто шляхом натуралізації. Набуття громадян

ства за законом включає набуття його за народженням та у

результаті взяття шлюбу. За загальним правилом, дитина, що на

родилася від матері або батька – швейцарських громадян, автома

тично набуває таке саме громадянство — тобто діє принцип крові.

Позашлюбна дитина іноземки стає швейцарським громадянином,

якщо його батько є таким і матір бере з ним шлюб, а також, якщо

батьки дитини в шлюбі не перебувають, але дитина одержує прізви

ще батька – громадянина країни і виховується, залишаючись під

його батьківською владою. Іноземка набуває громадянства в резуль

таті шлюбу зі швейцарцем. Кожний громадянин міста, комуни од

ночасно є громадянином кантону і громадянином Швейцарії.

Набуття громадянства за натуралізацією залежить головним

чином від часу проживання у Швейцарії (12 років). Удвічі зара

ховується час, прожитий іноземцями у Швейцарії до 10річного

382 Розділ 24

віку. Швейцарське громадянство втрачається: або в результаті

відмови від нього, або в результаті шлюбу швейцарської грома

дянки з іноземцем, якщо вона заявляє про відмову від швей

царського громадянства; якщо громадянин народився за кордо

ном, має інше громадянство і до досягнення 22 років не заявив

про бажання залишитися громадянином Швейцарії. Аналогом

поняття «громадяни», застосовуваним у конституціях інших

країн, є вислів «усі швейцарці і швейцарки», використовуване в

багатьох статтях Конституції (статті 24, 25, 40, 97, 136 тощо).

Перший відділ другого розділу Федеральної Конституції на

зивається «Основні права». У статтях 7 і 8 закріплені фундамен

тальні принципи правового статусу особистості: повага і захист

людської гідності й принцип рівноправності як неприпустимість

дискримінації на підставах походження, раси, статі, віку, мови,

соціального стану, способу життя, своїх релігійних, філософсь

ких або політичних переконань або внаслідок фізичних, розумо

вих та психічних вад.

Усю систему конституційних прав і свобод можна розділити на

наступні види: 1) цивільні (особисті) права і свободи. У числі таких

є право на життя, гарантоване забороною страти; право на особис

ту свободу і недоторканність; свобода пересування і поселення;

право на недоторканність приватного життя; недоторканність жит

ла і кореспонденції; свобода совісті й віросповідання, переконань й

інформації; свобода користування мовою; право на одруження й

утворення сім’ї (статті 10, 13, 14, 15, 16, 18, 25); 2) політичні права

і свободи. Сюди належать свобода асоціацій і зборів; право петиції;

право на участь у виборах і референдумах; свобода народної ініціа

тиви (статті 22, 23, 136, 141); 3) економічні, соціальні і культурні

права і свободи. До їхнього числа належать право власності; еконо

мічна свобода; свобода вибору професії й економічної діяльності;

право на трудові суперечки, страйки і локаут. (Законом може бути

заборонене використання страйку для деяких категорій осіб — ст. 28);

право на охорону здоров’я; право на соціальне страхування; свобо

да наукової і творчої діяльності; право на безкоштовну базову осв

іту тощо (статті 12, 19, 20, 21, 26, 27, 28, 41).

Конституція закріпила систему гарантій, що забезпечують реа

лізацію прав і свобод. До цієї системи включаються організаційно

правові й матеріальні гарантії. До числа організаційноправових

гарантій належать заборона свавілля і беззаконня з боку органів і

Основи конституційного права Швейцарії 383

посадових осіб держави; сформульований в ст. 35 обов’язок кож

ної особи, що виконує публічні функції, дотримуватися основних

прав і сприяти їхній реалізації. У ст. 29 закріплені гарантії загаль

ного характеру, що стосуються процедури: розгляд будьякої спра

ви в рамках адміністративної або судової процедури безперешкод

но в розумний термін; право кожної особи на юридичну допомогу,

у тому числі й на безкоштовну для кожної особи, «яка не має дос

татньо коштів». Крім того, особа має право «на безкоштовну допо

могу адвоката в тій мірі, у який того вимагає захист його права»;

право громадянина на оскарження в суді будьякої затримки, ареш

ту або взяття під варту (ст. 31); презумпція невинуватості; право на

оскарження вироку до вищестоящої судової інстанції (ст. 32).

До матеріальних гарантій прав людини варто віднести, насампе

ред, те, що в Конституції виділена спеціальна глава «Соціальні цілі».

Норми цієї глави закріплюють зобов’язання держави і кантонів із

забезпечення таких соціальних прав і свобод особи: право на охоро

ну здоров’я, захист сім’ї, підтримку дітей, право на працю, базову

освіту, що виступають і як право і як його гарантія. У ст. 119 закріп

лена гарантія від зловживань при зачатті з медичною допомогою і

від генної інженерії. «Будьяка форма клонування і будьяке втру

чання в генотипи гамет» (статеві клітини організму) і людських ем

бріонів забороняються». Матеріальні гарантії прав людини містять

ся в багатьох розділах і главах Конституції Швейцарії. Наприклад,

розділ 3, глава 1, відділ 4 — «Навколишнє середовище і планування

території». У статтях 73, 78–80, 84 сформульовані положення, по

в’язані з охороною навколишнього середовища.

§ 3. Партійна система і політичні партії

Конституція особливо нічого не говорить про партійну систему і

статус політичних партій. Є усього лише одна ст. 137, у якій дана

функціональна характеристика політичних партій, «політичні партії

сприяють формуванню суспільної думки і народної волі», однак у

політичному житті країни вони грають важливу роль. У Швейцарії

традиційно існує багатопартійна система. Найвпливовішими є:

Вільна демократична партія, що сформувалася ще на початку ХІХ ст.,

виступає за зміцнення федеративних відносин у державі, особистої

й економічної свободи; Християнськодемократична партія, утворена

на початку ХХ ст., обстоює ідеї соціально орієнтованої ринкової еко

384 Розділ 24

номіки, об’єднує в основному католиків; Швейцарська народна

партія висловлює інтереси середніх верств селянства і ремісників;

Соціалдемократична партія Швейцарії, виникла наприкінці ХІХ ст.

як марксистська партія, що висловлює інтереси робітничого класу,

згодом відмовилася від властивого марксизму радикалізму і є нині

лівореформаторською партією. Серед інших політичних партій мож

на назвати Ліберальнодемократичний союз, що має вплив у окре

мих кантонах (Во, Женева, Невшатель і Базель) і виступає за захист

особистої свободи, приватної власності і федералізму. З 1935 р. існує

Ліга незалежних, що виступає на захист споживача, проти держав

ного сектора в економіці й односторонньої політики союзів

підприємців. Після Другої світової війни на базі боротьби проти при

пливу іноземної робочої сили з’явилася низка політичних угрупо

вань (наприклад, партія Швейцарські демократи). Екстремістський

характер має колишня Революційна марксистська ліга, що називає

себе нині Соціалістичною робочою партією і не має представництва

у Швейцарському парламенті. Нарешті, слід відзначити дві еко

логічні партії – Зелену партію Швейцарії і Вільний список, що ма

ють разом у Федеральних зборах 6% місць, а також Автомобільну

партію, що виступає проти регулювання дорожнього руху, що зрос

тає, і має 3% парламентських мандатів.

Помітну роль у політичному житті країни грають соціально

професійні об’єднання – профспілки, союзи підприємців, і робо

тодавців та ін., що тісно співробітничають із політичними партія

ми і надають їм фінансову підтримку.

§ 4. Вибори і референдум

Спеціальної глави про виборчу систему в Конституції Швей

царії не міститься. Основні принципи її, а також порядок прове

дення виборів закріплені в статтях стосовно правового статусу гро

мадян і у відділі 5 – «Федеральні органи влади». У відповідності зі

ст. 136 Конституції при федеральних виборах і голосуваннях «усі

швейцарці і швейцарки» мають однакові політичні права й обов’яз

ки. Право голосу належить тим із них, хто досяг 18 років і за феде

ральним правом не позбавлений активного цивільного права. Чле

ном національної ради може бути обраний будьякий виборець.

Виборчі права в кантонах і комунах регулюються кантональ

ним виборчим правом.

Основи конституційного права Швейцарії 385

Федеральне законодавство передбачає позбавлення політич

них, а отже, виборчих, прав на термін від двох до десяти років за

вчинення злочину, що спричинило покарання у виді позбавлен

ня волі. Кантони позбавляють виборчих прав душевнохворих, поз

бавлених волі на термін більше року. Ценз осілості на федераль

ному рівні не передбачений. Якщо у виборця немає постійного

місця проживання, він повинен зареєструватися за 10 днів до дня

голосування, представивши документи про народження. На кан

тональному і комунальному рівні ценз осілості зазвичай складає

три місяці (ст. 39). «Швейцарці і швейцарки, що знаходяться за

кордоном», можуть брати участь у голосуваннях на федерально

му рівні. Допускається голосування поштою.

У Швейцарії діє змішана виборча система. Національна рада

(нижня палата парламенту) обирається – за пропорційною сис

темою, а Рад кантонів (верхня палата) – за мажоритарною систе

мою в два тури.

Вибори кантональних парламентів (великих рад) проводять

ся за пропорційною системою, а у напівкантонах діє мажоритар

на виборча система.

Швейцарському конституційному праву притаманний інсти

тут невизнання імперативного мандата, що знайшов закріплення

в ст. 161 – «заборона імперативного мандата».

Іншим інститутом безпосередньої демократії у Швейцарії (крім

виборів) є референдум. У середині ХХ ст. й особливо після Дру

гої світової війни цей інститут здобув у країні велику попу

лярність. Діюча Конституція містить спеціальну главу «Ініціати

ва і референдум» (розділ 4, глава 2), норми якої закріпили утри

мання і процедуру проведення референдуму. Відповідно до

Конституції референдуми підрозділяються на обов’язкові (ст. 140)

і факультативні (ст. 141).

Обов’язковий референдум означає, що відповідне питання

життя країни може бути вирішене тільки шляхом проведення ре

ферендуму. Коло таких питань зазначене у Конституції (ст. 140).

Це: перегляд Конституції; приєднання до організацій колектив

ної безпеки або до національних співтовариств; оголошення тер

міновими федеральних законів, що позбавлені конституційної

основи, і тривалість дії яких перевищує один рік.

Ці закони повинні бути передані на голосування протягом од

ного року з часу їхнього прийняття Федеральними зборами.

386 Розділ 24

Обов’язковість підтвердження референдумом також вимагає

народної ініціативи (100 тис. «громадян і громадянок»), що ве

дуть до повного перегляду Конституції; принцип повного пере

гляду Конституції у випадку розбіжностей між палатами пар

ламенту. Рішення на загальнообов’язковому референдумі схва

люються більшістю народу і більшістю кантонів. Результат

народного голосування в кантоні вважається за голос кантону, а

у напівкантоні – півголоса. Такі рішення є загальнообов’язкови

ми, не потребують ніякого схвалення або утвердження.

Факультативний федеральний референдум може проводити

ся з питань прийняття, схвалення або зміни федеральних законів

або постанов, а також схвалення міжнародних договорів (ст. 141),

що мають невизначену тривалість дії, не можуть бути денонсо

вані. Факультативний референдум проводиться у формі голосу

вання народу федерації. Рішення, приймається більшістю народів

і має рекомендаційний характер.

На кантональному рівні референдум поширений ще більш, ніж

на федеральному.

Для референдумів, як і для виборів, характерний досить висо

кий рівень абсентеїзма.

§ 5. Вищі органи державної влади

Федеральні збори (парламент Швейцарії). Правове положен

ня Федеральних зборів, їх структура і порядок формування визна

чені у главі 2 розділу 5 Конституції. Відповідно до ст. 148 Федеральні

збори мають вищу владу в Конфедерації за умови дотримання прав

народу і кантонів. Федеральні збори складаються з двох палат –

Національна рада (нижня палата) і Рад кантонів (верхня палата).

Національна Рада включає 200 депутатів, що обираються тер

міном до чотирьох років шляхом загальних, прямих виборів за

пропорційною виборчою системою. Виборчими округами є кан

тони. Виборчі округи створюються пропорційно чисельності на

селення кантону, але за умови, що кожний кантон має право, що

найменше, на одне місце в палаті (ст. 149). Депутатом Національ

ної ради може бути обраний будьякий громадянин, що володіє

активним виборчим правом.

Рад кантонів включає 46 депутатів від кантонів. Конституція (ст. 150)

містить перелік кантонів і напівкантонів, що відповідно до їхнього

Основи конституційного права Швейцарії 387

населення обирають кожний по одному або по два депутати. Прави

ла обрання депутатів до Ради кантонів установлюються самими кан

тонами. Вибори є прямими і проводяться за мажоритарною вибор

чою системою абсолютної більшості в два тури. Конституція не ви

значає терміни повноважень верхньої палати, але за загальним

правилом депутати до Ради кантонів обираються на чотири роки.

Внутрішніми керівниками кожної палати є голова і два віцего

лови, що обираються палатами з числа членів палати терміном на

один рік. Ці особи не можуть бути обрані на наступний термін (ст. 152).

Внутрішніми допоміжними органами є постійні комісії, що обира

ються також палатами із числа її членів. Число комісій і їхніх видів

визначаються законом. Звичайно формуються постійні комісії в па

латах, а також створюються три спільні комісії (комісія з зовнішньої

політики, комісія зі справ зовнішньої економіки і податків, фінансо

ва комісія, що контролює бюджет і фінансове господарство).

У Федеральних зборах можуть створюватися партійні фракції

(ст. 154), але вони, як правило, створюються тільки в Національній

раді, а депутати Ради кантонів беруть участь у роботі фракцій

нижньої палати.

Депутати Швейцарського парламенту відповідно до ст. 161 ко

ристуються вільним мандатом, «члени Федерального збору голо

сують без інструкції». Основною формою роботи парламенту є

сесії. Регулярні (чергові) сесії скликаються один раз на рік. Поза

чергові (надзвичайні) сесії можуть скликатися на вимогу однієї

четвертої частини депутатів кожної з палат. Палати засідають, як

правило, роздільно. Палати Федерального збору рівноправні,

рішення Федерального збору повинні бути схвалені обома пала

тами. Спільні засідання палат проводяться під керівництвом го

лови Національної ради тільки з питань, зазначених Конститу

цією (ст. 157). Це: проведення виборів; вирішення спорів з при

воду компетенції між вищими федеральними органами влади;

прийняття рішень щодо застосування помилування абсолютною

більшістю голосуючих членів обох палат. Засідання Національ

ної ради і Ради кантонів мають відкритий характер, але окремим

законом може бути встановлене проведення закритих засідань.

До компетенції Федерального збору належать ті питання, що

Конституцією віднесені до Конфедерації і не довірені іншим феде

ральним органам влади. Це положення дає підставу характеризу

вати компетенцію Федерального збору як відносно визначену.

388 Розділ 24

До основних повноважень Федерального збору належать, на

самперед, прийняття законів – усі важливі розпорядження, що

містять правові норми, повинні бути видані у формі «федераль

ного закону» (ст. 164). До цієї категорії, зокрема, входять основні

положення, що стосуються: здійснення політичних прав; обмежен

ня конституційних прав, прав і обов’язків осіб; оподатковування;

задач і цілей Конфедерації; зобов’язань кантонів при здійсненні

федерального права; організації органів федеральної влади і про

цедури, застосованої в них. Федеральний закон може передбачи

ти делегування повноважень з видання правових норм іншим орга

нам, якщо тільки це не виключається Конституцією.

Відповідно до ст. 173 Конституції Федеральні збори, крім того,

виконують інші задачі і здійснюють наступні повноваження: вжи

вають заходів із забезпечення зовнішньої безпеки, коли того вима

гають обставини; видають акти з питань надзвичайного стану в

країні; управляють кадровою армією і можуть приводити її в бойо

ву готовність; вживають заходів із виконання федерального права;

приймають рішення щодо законності завершених народних ініціа

тив; приймають рішення у спорах про компетенцію між вищими

органами федеральної влади; вирішують питання про помилуван

ня і повідомляють про амністію. Особливе місце займають заходи

для підтримки Федеральної Конституції, гарантії для кантональ

них конституцій (ст. 172). У сфері фінансів це щорічне прийняття

бюджету і затвердження звіту про його виконання (ст. 167). Феде

ральні збори здійснюють вищий нагляд за Федеральною радою,

Канцлером Конфедерації і федеральною адміністрацією, федераль

ними судами й іншими органами й особами, яким доручено вико

нання задач Конфедерації. Закон може дати Федеральним зборам

здійснення інших задач й інших повноважень (ст. 173, п. 3).

Про здійснення своїх повноважень Федеральна рада видає акти

у формі закону, ордонанса і постанови.

Федеральна рада і федеральна адміністрація. Конституція (ст. 174)

визначає Федеральну раду як вищий розпорядницький і виконав

чий орган влади Конфедерації. Він обирається Федеральними збо

рами після кожного нового переобрання складу Національної ради

з числа депутатів Федерального збору в складі семи членів. Від

одного кантону може бути обраний тільки один член Федеральної

Ради. Федеральні збори обирають із числа семи членів Федераль

ної ради терміном на один рік Голову Конфедерації і віцеголову

Основи конституційного права Швейцарії 389

Федеральної ради. Обидві посадові особи можуть переобиратися

на ці пости на другий термін (ст. 176). Конституція закріпила прин

цип колегіальної влади, усі рішення Федеральної ради приймають

ся колегіально шляхом голосування. Для підготування і виконан

ня рішень справи Федеральної ради розподіляються між її члена

ми по департаментах. Число департаментів відповідає числу членів

Федеральної ради. Кожним департаментом управляє член Феде

ральної ради. Таким чином, департаменти є частиною федеральної

адміністрації. Крім департаментів в адміністрацію включається

Федеральне канцлерство, що виконує функції штабу Федеральної

ради. Воно управляється Канцлером Конфедерації, що обирається

Федеральними зборами (статті 168, 179).

Основні повноваження Федеральної ради закріплені в стат

тях 180–187 Конституції. Найважливіші з них: встановлення

цілей і засобів проведення своєї урядової політики. Він планує і

координує діяльність держави; здійснює право законодавчої

ініціативи; стежить за застосуванням законів і постанов Федераль

ного збору і судових рішень, винесених федеральними органами

судової влади; розробляє фінансовий план, а також проект бюд

жету і складає державний звіт; стежить за належним фінансовим

управлінням; веде іноземні справи при дотриманні права брати

участь у цих справах Федерального збору; представляє Швейца

рію за кордоном; підписує і ратифікує міжнародні договори і пе

редає їх на схвалення Федерального збору; вживає заходів для

забезпечення зовнішньої безпеки, незалежності й нейтралітету

Швейцарії; вживає заходів для забезпечення внутрішньої безпе

ки; схвалює законодавчі акти кантонів, коли того вимагає вико

нання федерального права. Крім того, на Федеральну раду покла

дені інші задачі й повноваження: стежити за федеральною адмі

ністрацією й іншими органами або особами, яким доручено

виконання задач Конфедерації; робити призначення і вибори, не

віднесені до відання якогось органу влади; регулярно робити звіт

про своє управління і про стан країни перед Федеральними збо

рами тощо. Актами Федеральної ради є ордонанси.

Судова влада. Здійснення правосуддя в сфері федеральної

компетенції Конституція поклала на Федеральний суд (стат

ті 188–191). Організація і процедура у Федеральному суді регу

люються спеціальним законом. У конституційному порядку виз

начаються лише основні положення статусу суду. Склад федераль

390 Розділ 24

ного суду – 30 судів, що обираються Федеральними зборами тер

міном на шість років. При обранні Федерального суду Федеральні

збори стежать за тим, щоб у ньому були представлені всі офіційні

мови Швейцарії. Організацію своєї адміністрації суд установлює

сам. Конституція визначає конституційну юрисдикцію. Федераль

ний суд розглядає: скарги на порушення конституційних прав і

свобод особи; скарги на порушення автономії комун й інших га

рантій, наданих кантонами корпораціями публічного права; скар

ги на порушення міжнародних договорів або міжкантональних

угод; суперечки у сфері публічного права між конфедерацією і кан

тонами або між кантонами. Конституція (ст. 190) закріпила по

ложення про те, що в сферах цивільної, кримінальної, адміністра

тивної юрисдикції, а також в інших галузях права повноваження

Федерального суду встановлюються законом.

У Федеральному суді діють п’ять палат, у кожній з яких від

п’яти до семи судів. Дві палати, по суті, суди публічного права,

два – цивільного права й одна – кримінального права. Суд діє пе

реважно як касаційна, але іноді і як перша інстанція. Для розгля

ду кримінальних справ передбачено утворення судів присяжних.

Судова організація в кантонах неоднакова, але загальна схема

така: мировий суддя, окружний суд кантону (апеляційний суд).

У багатьох кантонах діють спеціальні суди або судді – у справах

неповнолітніх, у торгових справах, у соціальних справах тощо.

§ 6. Політико>територіальний устрій

Швейцарія за формою политикотериторіального устрою є фе

дерацією, хоча Конституція зберегла як данину традиції колишню

назву країни – «Федеральна Конституція Швейцарської Конфе

дерації». Швейцарія складається з 23 кантонів, три з яких діляться

на напівкантони. Перелік кантонів і напівкантонів, закріплений в

ст. 1 Конституції. Федерація створена за територіальноісторич

ним принципом, хоча в країні діють чотири офіційних мови (німець

ка, французька, італійська і ретороманська – ст. 4). Зберігання в

діючій Конституції норми про суверенітет кантонів (ст. 3) варто

розглядати як данину традиції. Кантони зазвичай мають ознаки дер

жавності (право мати свою Конституцію, громадянство, законодав

ство, компетенцію тощо), але ст. 49 закріплює «примат і дотриман

ня федерального права». Кантони не мають право сецесії (виходу