Рудик С.К., Павловський Ю.О., Криштофорова Б.В. та ін. Анатомія свійських тварин

Подождите немного. Документ загружается.

450

Роз

іл

свині

виражена тільки зовнішня залоза, завдовжки 0,1–0,4 см, масою

0,05–0,4 г. Вона розміщена краніально від частки щитоподібної залози, у

ділянці поділу загальної сонної артерії.

собаки

зовнішня залоза лежить краніально від частки щитоподібної

залози або на її латеральній поверхні, часто під капсулою, внутрішня — на

медіальній поверхні частки. Довжина залоз 0,2–0,4 см.

Надниркова залоза — gl. suprarenális — парна, розміщена краніомедіа-

льно від нирки (рис. 12.2). Складається з кіркової

і мозкової

речовин, які

мають різне походження. Клітини кіркової речовини виділяють гормони, що

регулюють обмін мінеральних речовин, вуглеводів, білків, ліпідів, статеву

діяльність, а мозкової — діяльність серцево-судинної системи.

великої рогатої худоби

права залоза серцеподібна, ліва — ниркоподіб-

на, завдовжки 4–6 см, масою 13–14 г, червоно-коричневого кольору.

кози

вівці

залоза бобоподібна, завдовжки 2–2,4 см, масою 1,4 г.

коня

залоза видовжено-овальна, завдовжки 4–9 см, масою 5–41 г, чер-

воно-коричневого кольору, права більша за ліву.

свині

залоза коричневого кольору, видовжена, з борознами, завдовжки

5–8 см, масою 3–6 г.

собаки

залоза жовтуватого кольору, еліпсоподібної форми, завдовжки

2 см, масою 0,6 г.

Рис. 12.2. Надниркові залози (

— права,

— ліва):

— собаки;

— свині;

— вівці;

— корови;

— коня;

— коня (розріз);

— капсула;

— кіркова ре-

човина;

— мозкова речовина;

— судинні отвори

451

НЕРВОВА СИСТЕМА



АГАЛЬНІ

ПРИНЦИПИ

БУДОВИ

НЕРВОВОЇ

СИСТЕМИ



ОЗВИТОК

НЕРВОВОЇ

СИСТЕМИ



ЕНТРАЛЬНА

НЕРВОВА

СИСТЕМА



ЕРИФЕРИЧНИЙ

ВІДДІЛ НЕРВОВОЇ

СИСТЕМИ



ВТОНОМНА

(

ВЕГЕТАТИВНА

)

НЕРВОВА

СИСТЕМА

ожний живий організм постійно перебу-

ває в тісному зв’язку з навколишнім се-

редовищем. Відомо, що основним проя-

вом життя є обмін речовин, який зале-

жить від умов навколишнього середовища і зміню-

ється разом з ними, такі зміни в організмі відбува-

ються за участю нервової системи, яка не тільки

сприймає подразнення, а й зумовлює стан збуджен-

ня відповідних органів і забезпечує відповідь (реак-

цію) на подразнення. Відповіддю на подразнення з

боку організму можуть бути посилення процесів збу-

дження або їх гальмування залежно від умов і

подразників. Тобто реактивні властивості тваринно-

го організму повністю залежать від нервової систе-

ми, яка регулює функції всіх органів та їх взаємо-

зв’язок під впливом як зовнішніх, так і внутрішніх

чинників.

Нервова система є однією з найважливіших інте-

грувальних систем в організмі, що зумовлює його

єдність і цілісність, а також тісний зв’язок із навко-

лишнім середовищем. Нервова система — дуже

складна і важлива для організму структура, яка по-

стійно є об’єктом впливу внутрішніх і зовнішніх

умов, у яких перебуває організм. Адаптація організ-

му до зміни умов існування відбувається в першу

чергу за участю нервової системи.

У житті кожної тварини найважливішими функ-

ціями організму є рух і обмін речовин. Ці функції

дуже тісно пов’язані між собою. Для забезпечення

активного руху необхідне посилення обміну речо-

вин, і навпаки, посилення обміну речовин спричи-

нює збільшення виділення енергії. Обмін речовин

відбувається за участю різних апаратів органів: трав-

лення, дихання, сечостатевого, а також серцево-

судинних та ендокринних органів. Рухові процеси

забезпечуються різними групами м’язів. Робота всіх

цих органів, їх систем і апаратів дуже чітко скоор-

динована в самому організмі. Така координація ціл-

ком належить нервовій системі, вся діяльність якої

побудована за принципом зворотного зв’язку.

Розділ

452

Роз

іл 1

Сучасна кібернетика показала спільність цього принципу для управлін-

ня й координації процесів, що відбуваються як в автоматичних пристроях,

так і в живих організмах. З цієї точки зору в нервовій системі розрізняють

зв’язок робочого органа з нервовими центрами, так звану «зворотну аферен-

тацію», яка є своєрідною доповіддю центру про виконання наказу на пери-

ферії.

Під час взяття рукою якоїсь речі очі постійно вимірюють відстань між ру-

кою і ціллю і свою інформацію у вигляді аферентних сигналів посилають у

мозок, де відбувається перехід (замикання) на еферентні нейрони, які пере-

дають рухові імпульси в м’язи руки, що виконують необхідні дії для взяття

предмета. М’язи однозначно впливають на рецептори, розміщені в них, і

весь час надсилають мозку чутливі сигнали про положення руки в кожну

дану мить. Така двостороння сигналізація по ланцюгах рефлексів відбува-

ється доти, доки відстань між кистю руки і предметом не дорівнюватиме ну-

лю, тобто доки рука не візьме річ. Отже, весь час відбувається самоперевірка

роботи органа, яка можлива завдяки механізму зворотної аферентації, що

має характер замкнутого кола в такій послідовності: центр — ефектор (мо-

тор) — об’єкт (робочий орган, рецептор) — центр.

Без механізмів зворотного зв’язку живі організми не змогли б раціональ-

но пристосовуватись до умов навколишнього середовища. Таким чином,

крім відкритої системи слід мати на увазі й замкнуті рефлекторні дуги, по

яких забезпечується зворотний зв’язок робочого органа із центрами нервової

системи і які об’єднують рефлекторну координацію всієї її діяльності.

Нервова система поділяється на центральну і периферичну, а також на

соматичну й автономну, або вегетативну. До

центральної нервової системи

належить головний і спинний мозок, а до

периферичної

— усі спинномозко-

ві, черепномозкові вузли та нерви, а також вузли автономної системи.

Авто-

номна нервова система

поділяється на симпатичну (судинну) і парасимпа-

тичну (вісцеральну) частини.

Парасимпатична

частина автономної нервової

системи пов’язана з внутрішніми подразниками і діє на м’язові елементи та

залозисту епітеліальну тканину внутрішніх органів.

Симпатична

нервова

система також пов’язана з внутрішніми подразниками, але діє на серцево-

судинну систему, яка забезпечує обмін речовин у всіх органах.

Під час вивчення нервової системи слід мати на увазі й те, що регулю-

вальну й координуючу роботу всіх органів і систем організму нервова систе-

ма робить за активної участі таких важливих органів, як ендокринні залози.

Гормони гіпофіза, надниркових та інших залоз впливають на процеси росту,

обміну речовин і саму нервову систему.



ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ БУДОВИ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

Основною структурною і функціональною одиницею нервової системи є

нейрон

— neúron. У ньому розрізняють тіло і відростки —

дендрити

з їхніми

рецепторними закінченнями і

аксон

(

нейрит

) з його ефекторним закінчен-

ням (рис. 13.1).

Тіла нервових клітин у центральному відділі нервової системи (головний

і спинний мозок) утворюють

сіру мозкову речовину

— substántia grísea, а на

453

НЕРВОВА СИСТЕМА

периферії —

вузли

, або

ганглії

(спінальні й автономні). Нервові волокна в

центральній нервовій системі утворюють основу

білої мозкової речовини

—

substántia álba — і виконують функції провідників нервових імпульсів.

У периферичному відділі нервової системи вони входять до складу нервів і

проводять імпульси від центра до периферії (рухові, або еферентні, волокна)

або, навпаки, від периферії до центра (чутливі, або аферентні, волокна).

Усі нейрони містяться в спеціальному остові —

нейроглії

, яка утворена

гліальними клітинами; вони виконують захисну, а в центральній нервовій

системі — трофічну й опорну функції. За об’ємом ці клітини становлять по-

ловину мозку, а за кількістю — до 90 %. В нейроглії проходять кровоносні

судини, які відокремлюються від нейронів макроглією.

Рецепторні нервові закінчення чутливих нервових волокон (рецептори)

сприймають подразнення і передають нервові імпульси по дендритах (рецеп-

торних нервових відростках) у тіло нейрона.

Аксон (нейрит), або еферетний нервовий відросток, завжди один. Він пе-

редає імпульси — відповідь із тіла нейрона через синапси на інші нейрони

або на робочі клітини (м’язові чи залозисті). Весь шлях від сприйняття по-

дразнення до місця передавання збудження на виконавчі органи називають

рефлекторною дугою

(див. рис. 13.1)

Рис. 13.1. Рефлекторна дуга та її елементи:

— схема будови нейрона;

— поперечний розріз

спинного мозку і схема рефлекторної дуги;

— денд-

рити;

— колатераль аксона;

— аксон;

— сегменти

мієлінової оболонки;

— перетяжки мієлінової оболо-

нки;

— тіло нейрона;

— оболонка нейриту;

—

мієлінова оболонка;

— нейролемоцит;

— ефектор-

не нервове закінчення;

— м’язове волокно;

—

шкіра;

— рецепторне нервове закінчення;

—

вставний нейрон;

— спинний мозок;

— ефектор-

ний нейрон;

— його нейрит

454

Роз

іл 1

Найпростіша рефлекторна дуга являє собою ланцюг, що складається

з трьох нейронів, один з яких знаходиться на периферії — чутливий, або ре-

цепторний, нейрон, другий — розміщений у вентральних рогах спинного

мозку або в рухових ядрах стовбура головного мозку і своїм аксоном з’єдну-

ється з робочим органом. Між цими нейронами міститься третій, так званий

вставний, нейрон, який забезпечує передавання імпульсу з чутливої ланки

рефлекторної дуги на рухову. Як правило, в рефлекторній дузі бере участь

значна кількість нейронів у зв’язку з паралельним приєднанням вставних

та ефекторних нейронів. Паралельне приєднання нейронів можливе завдя-

ки наявності у нейронів великої кількості колатеральних зв’язків. У нерво-

вій системі вищих хребетних тварин ланцюг нейронів складніший внаслідок

послідовного приєднання вставних нейронів. Зазвичай у рефлекторній дузі

бере участь величезна кількість нейронів (один нейрон може контактувати

своїм дендритом більш як з 4 тис. інших нейронів, а своїм аксоном —

з 27 тис. нейронів). За такої будови рефлекторної дуги збудження, що

виникає навіть в одному рецепторному нейроні, передається клітинам

різних виконавчих органів, при цьому забезпечується координація їхніх фу-

нкцій.

Складна будова рефлекторної дуги забезпечує і таку важливу особливість

функції нервової системи, коли збудження якогось одного нервового центра

закономірно спричинює гальмування відповідного другого нервового

центра. Наприклад, у разі збудження нервових центрів згиначів суглобів

відбувається гальмування нервових центрів розгиначів тих самих суглобів і

нервових центрів судин м’язів (у даному разі згиначів), що забезпечує необ-

хідне живлення кров’ю цих м’язів, і навпаки.

455

НЕРВОВА СИСТЕМА



РОЗВИТОК НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

Виникнення нервової системи зумовлене реактивністю живого організму,

тобто його здатністю сприймати подразнення й відповідати на них певною

реакцією (м’язовими чи залозистими клітинами). В організмі кишковопорож-

нинних існує нервово-м’язова система без поділу її на компоненти. В них

примітивна нервова функція поєднується з примітивною м’язовою діяльніс-

тю. В процесі еволюції диференціація цієї єдиної системи на окремі частини

призвела до розподілу її на два компоненти: нервову й м’язову системи, які

надалі розвивалися самостійно, але в тісному взаємозв’язку. Такими орга-

нами у гідри є три групи спеціалізованих клітин — епітеліально-м’язові, чу-

тливо-нервові і нервові (рис. 13.2). Епітеліально-м’язові клітини сприймають

подразнення і передають його безпосередньо м’язовим клітинам або волок-

нам. Відповіддю на таку реакцію є рух. Чутливо-нервова клітина має два

відростки, один з яких (рецепторний) спрямований у навколишнє середови-

ще, а другий з’єднується з окремими м’язовими клітинами. Відповіддю на

прийняте подразнення є рухова реакція.

Нервові клітини розміщені під епітелієм і своїми відростками з’єднуються

як з епітеліальними, так і з м’язовими клітинами. За рахунок з’єднань між

собою нервові клітини утворюють дифузні сплетення. Завдяки останнім во-

ни не лише забезпечують передачу збудження, а й своїми зв’язками об’єд-

нують весь організм в єдине ціле.

У процесі еволюції в зв’язку з ускладненням будови організму та його

функцій ускладнюється й нервова система. Головними чинниками при цьо-

му є, з одного боку, диференціація і концентрація чутливих клітин, які

утворюють специфічні органи чуття (рецептори), а з іншого, — розвиток

м’язових елементів.

Примітивна концентрація нервових елементів спостерігається вже в де-

яких кишковопорожнинних (медуз) у вигляді нервового кільця по краю зон-

тика. Тут же розміщені й спеціалізовані рецептори:

вічка, хеморецептори та органи рівноваги. Концент-

рація нервових елементів найбільш рельєфно помітна

в організмах, побудованих за принципом двобічної

симетрії та одновісності, здатних до спрямованого по-

ступального руху. У них виникають поздовжні нервові

стовбури у вигляді парних або непарних черевних ву-

злуватих ланцюжків. На передньому (головному) кін-

ці тіла розвивається «головний мозок», який є резуль-

татом концентрації нервових клітин у вигляді надглот-

кового й підглоткового гангліїв. Надглотковий ганглій

тісно пов’язаний з органами чуття (зору, нюху). У ре-

зультаті цього він стає надсегментним органом, який

Рис. 13.2. Філогенез нервової системи:

— схема дифузної нервової системи (гідра);

— концентрація нервової

системи (комахи);

— епітеліально-м’язова клітина;

— чутливо-нервова

клітина;

— рецепторний і

′ — ефекторний відростки;

— ектодерма;

—

м’язова клітина;

— нервова клітина;

— мезенхіма;

— ендодерма;

—

надглотковий і підглотковий ганглії;

— ганглії черевного нервового лан-

цюжка;

— грудний ганглій;

— рецептори

456

Роз

іл 1

забезпечує швидше проведення збудження по всьому тілу. Підглотковий га-

нглій зв’язаний з кишковою трубкою і стає парасимпатичною частиною нер-

вової системи. В подальшому у вищих комах за рахунок усіх черевних вузлів

утворюється грудний ганглій, а надглотковий ганглій, виконуючи складні

функції, стає одним з важливих центрів «головного мозку». В ньому вини-

кають навіть асоціативні центри, які сприяють здійсненню складних інсти-

нктів, властивих комахам.

На певному етапі розвитку тварин виникає і замкнена судинна система, в

зв’язку з чим за рахунок мезенхіми утворюється судинна (симпатична) нер-

вова система.

Отже, у філогенезі нервова система проходить три основних етапи розвитку:

І етап — утворення

дифузної

, або

сіткоподібної, нервової системи

. Ця сис-

тема складається з нервових клітин, відростки яких багаторазово з’єднують-

ся один з одним у різних напрямах і утворюють сітку, яка охоплює все тіло

тварини. Результатом цього етапу є дифузна будова інтрамуральної нерво-

вої системи;

ІІ етап — утворення

вузлової

, або

гангліозної, нервової системи

. На цьому

етапі (вищі черви) нервові клітини об’єднуються в окремі вузли — центри, а

відростки — в нервові стовбури — нерви. Поздовжні стовбури зв’язують нер-

вові сегменти в одне ціле. На головному кінці тварини розвиваються органи

чуття, у зв’язку з чим головні вузли розвиваються сильніше від інших. Вони

утворюють прообраз майбутнього головного мозку. Результатом цього етапу

є утворення симпатичної частини нервової системи з її вузлами та мікроган-

гліями;

ІІІ етап — утворення

трубчастої нервової системи

. У хордових виникає

нервова трубка з розгалуженнями сегментарних нервів до всіх сегментів ті-

ла. Виникнення трубчастої форми нервової системи пов’язане в першу чергу

з удосконаленням моторного озброєння тварин, а також органів чуття.

У хордових в онтогенезі нерво-

ва система виникає не тільки з

ектодерми, а й з ендо- і мезодер-

ми. На відміну від безхребетних,

ектодермальна нервова система

розвивається локалізовано — з

нервової спинної пластинки. Така

локалізація зумовлена особливос-

тями будови предків хордових,

майже все тіло яких було вкрите

захисним шкірним покривом.

З нервової пластинки спочатку

утворюється нервовий жолоб, а

потім — нервова трубка з центра-

льним спинномозковим каналом

(рис. 13.3). Нейрони, що розвива-

ються в нервовій трубці, своїми

дендритами і аксонами зв’язують-

ся з усіма елементами організму.

Рис. 13.3. Розвиток спинного мозку:

— нервова пластинка;

ІІ

— нервовий жолоб;

ІІІ

—

нервова трубка;

— центральний спинномозковий

канал;

— пластинка покрівлі;

— бічна пластинка;

— пластинка основи;

— пластинка дна;

— ганг-

ліозна пластинка;

— спинний мозок

457

НЕРВОВА СИСТЕМА

Порівнюючи нервову систему хордових (хребетних) з нервовою системою

безхребетних тварин, можна відзначити такі її особливості: 1) високу дифе-

ренціацію органів чуття (рецепторів); 2) мієлінізацію нервових волокон, яка

підвищує їхню провідність; 3) протилежну (полярну) провідність у ланцюгу

нейронів завдяки їх синаптичним зв’язкам; 4) інтенсивний розвиток надсег-

ментного органа у вигляді сітчастого утвору (formátio reticuláris), а у ссавців,

крім того, у вигляді кори півкуль головного мозку; 5) глибоке розміщення

нервових клітин у центральній нервовій системі; 6) поділ нервової системи

на центральний відділ (головний і спинний мозок) і периферичний, до

складу якого входять спинномозкові, черепномозкові вузли та вузли й нерви

автономної системи; 7) наявність спинномозкового каналу та його зв’язок із

шлуночками головного мозку; 8) дорсальне розміщення мозку відносно хор-

ди й кишкової трубки.



ЦЕНТРАЛЬНА НЕРВОВА СИСТЕМА

Центральна нервова система поділяється на

спинний мозок,

який лежить

у хребетному каналі, і

головний мозок,

розміщений у черепній порожнині.

Мозок побудований із сірої й білої мозкової речовини. Сіра мозкова речови-

на складається з нервових клітин та їх відростків, а біла мозкова речовина

— з відростків нейронів, що утворюють центральні провідні шляхи. Сіра мо-

зкова речовина міститься в центрі мозку навколо центральних його порож-

нин: центрального спинномозкового каналу і шлуночків головного мозку. У

спинному мозку сіра мозкова речовина розміщена в центрі компактною ма-

сою, тоді як у головному мозку вона представлена великою кількістю ядер і

центрів, що складаються із скупчення нейронів. Подібні ядра і центри є і в

спинному мозку в його центральній частині. В головному мозку, в його пів-

кулях і мозочку, скупчення сірої речовини є й на периферії у вигляді кори

півкуль великого мозку і кори мозочка. В процесі філогенезу кора є наймо-

лодшою структурою головного мозку і їй функціонально підпорядковані всі

відділи головного мозку, які лежать глибше, — підкіркові ядра, або «підкір-

ка».

Крім зазначених вище центрів, у спинному й головному мозку велику

функціональну роль відіграє ретикулярна формація (сітчастий утвір) — sub-

stántia reticuláris, яка утворена нейронами різної величини й форми і сіткою

нервових волокон, що проходять у центральній нервовій системі в різних

напрямах. Ретикулярна формація зв’язана з одного боку з усіма відділами

центральної нервової системи, а з другого — колатералями — з рецептор-

ними апаратами. Це дає можливість одному нейрону контактувати своїми

дендритами з кількома тисячами інших нейронів, а своїм нейритом — з 25–30

тисячами нейронів. Отже, ретикулярну формацію можна розглядати як не-

специфічну активуючу систему мозку, в кору якого йдуть висхідні шляхи

ретикулярної формації. Від кори залежить і сама ретикулярна формація за-

вдяки наявності низхідних шляхів, що йдуть від кори в підкірку

(у проміжний і середній мозок). У тварин, які не мають кори, ретикулярна

формація є головним центром координації поведінки і реакцій.

458

Роз

іл 1



СПИННИЙ МОЗОК



ОБОЛОНКИ СПИННОГО МОЗКУ

Спинний мозок розміщений у хребетному каналі, вкритий трьома оболо-

нками: твердою, павутинною і м’якою (рис. 13.4).

Тверда оболонка 2

— dúra máter spinális — вкриває спинний мозок зовні.

Вона побудована з щільної сполучної тканини. Із внутрішньої поверхні

вкрита епітелієм. Переходячи на спинномозкові нерви, вона утворює на них

піхви, які закріплюються по краях міжхребцевих отворів. У вигляді щілини

залишається надтвердооболонкова порожнина — cávum epidurále, заповне-

на пухкою сполучною тканиною.

Під твердою оболонкою розміщена

павутинна оболонка 1

— arachnoídea

spinális — дуже тонка й ніжна, вкрита ендотелієм. Від твердої оболонки во-

на відокремлюється підтвердооболонковою порожниною — cávum subdurále,

а від м’якої оболонки — pia máter spinális — підпавутинною порожниною —

cávum subarachnoidále. Обидві підоболонкові порожнини спинного мозку

сполучаються з однойменними порожнинами головного мозку. В них знахо-

диться спинномозкова, або цереброспінальна, рідина (ліквор) — líquor cere-

brospinális. Павутинна оболонка сполучається з твердою оболонкою судинами,

нервами, зубоподібними зв’язками м’якої оболонки — lig. denticulátum.

М’яка,

або

судинна, оболонка

спинного мозку — pia máter spinális, вкри-

ваючи мозок, міцно зростається з ним, оскільки, супроводжуючи кровоносні

судини, вона проникає разом з ними в речовину мозку. З боку підпавутинної

порожнини оболонка вкрита ендотелієм.

Уздовж усього спинного мозку, на його бічних поверхнях, м’яка оболонка

утворює бічні зв’язки (праву і ліву)

, від яких до твердої оболонки мозку

відходять зубоподібні зв’язки

— lig. denticulátum. Отже, спинний мозок

прикріплюється до твердої оболонки, а остання — до хребців. У зубоподібних

зв’язках проходять судини і нерви.

Рис. 13.4. Оболонки спинного мозку:

— павутинна мозкова оболонка;

— тверда мозкова оболонка;

— вентральний корінь першого шийного

нерва;

— зубоподібна зв’язка;

— вентральний корінь другого шийного спинномозкового нерва;

—

вентральна спинномозкова артерія;

— довгастий мозок;

— підвішуюча зв’язка;

— спинний мозок;

— бічна зв’язка;

ІХ, Х, ХІ, ХІІ

— черепні нерви;

— межа між довгастим і спинним мозком

459

НЕРВОВА СИСТЕМА

філогенезі

розвиток мозкових оболонок відбувається так. У тварин, які

ведуть водний спосіб життя, є лише примітивна оболонка, яка гомологічна

м’якій оболонці мозку ссавців. У земноводних та плазунів від примітивної

м’якої оболонки відокремлюється тверда оболонка. У ссавців, тварин з біль-

шою рухливістю, із м’якої оболонки утворюється ще павутинна оболонка.

Таким чином, від підтвердооболонкової порожнини відокремлюється підпа-

вутинна порожнина, заповнена ліквором, і мозок вкривається другою «рід-

кою оболонкою», яка захищає його від можливих струсів.



СУДИНИ СПИННОГО МОЗКУ

Артерії,

які живлять спинний мозок, проходять у хребетний канал разом

із спинномозковими нервами. Вони є похідними хребтових, міжреберних,

поперекових і крижових артерій. На спинному мозку ці артерії утворюють

три поздовжні магістралі: непарну спинномозкову вентральну артерію — a.

spinális ventrális — і парні дорсальні спинномозкові артерії — aa. spináles

dorsáles déxtra et sinístra. У кожному сегменті всі ці магістралі утворюють

між собою анастомози. Вони утворюють

судинний вінець

— vasocoróna.

Найбільше розвинута спинномозкова вентральна артерія, яка з одно-

йменною веною залягає у вентральній поздовжній щілині спинного мозку,

даючи гілочки для живлення сірої мозкової речовини спинного мозку. У білу

мозкову речовину відходять гілочки від судинного вінця, які всередині моз-

ку утворюють анастомози. Спинномозкові дорсальні артерії йдуть уздовж

дорсальних корінців, а відповідні вени — вздовж вентральних корінців. З

вен

кров надходить у венозні сплетення і парну хребтову вентральну пазуху

— sínus colúmnae ventrális. Остання лежить у надтвердооболонковій порож-

нині і з’єднується із сегментними венами тулуба.



БУДОВА СПИННОГО МОЗКУ

Спинний мозок — medúlla spinális — має вигляд циліндричного тяжа,

дещо сплющеного дорсовентрально. Він поділяється на шийний, грудний і

попереково-крижовий відділи (рис. 13.5). Межею між спинним і довгастим

мозком умовно можна вважати краніальний край атланта. На межі шийно-

го і грудного, а також грудного й попереково-крижового відділів помітні

шийне і попереково-крижове потовщення — intumescéntia cervicális et lum-

bosacrális. У місцях цих потовщень відгалужуються дорсальні й вентральні

корінці нервів плечового та попереково-крижового нервових сплетень для

кінцівок, а також органів тазової порожнини і черевних стінок. Каудально

від попереково-крижового потовщення спинний мозок утворює мозковий ко-

нус — cónus terminále

, що закінчується на межі 5–6-го хвостових хребців.

З вентральної поверхні спинного мозку розміщена вентральна серединна

щілина — fissúra mediána ventrális, в якій проходить спинномозкова вент-

ральна артерія. На дорсальній поверхні мозку проходить малопомітна дор-

сальна серединна борозна — súlcus mediánus dorsális. З боків від серединної

борозни розміщені латеральні дорсальні борозни — súlcus lateráles dorsáles,

через які у мозок входять дорсальні чутливі корінці спинномозкових нервів.