Рудик С.К., Павловський Ю.О., Криштофорова Б.В. та ін. Анатомія свійських тварин

Подождите немного. Документ загружается.

440

Роз

іл 1



ЛІМФАТИЧНІ ВУЗЛИ ТАЗОВОЇ КІНЦІВКИ

Ці лімфовузли об’єднані в підколінний лімфоцентр — lc. poplíteum, який

включає поверхневі й глибокі підколінні лімфовузли (див. рис. 10.12).

Поверхневі підколінні лімфовузли

— lnn. poplítei superficiáles — є тільки

свині

. Вони розміщені на латерокаудальній поверхні стегна, в ділянці

входження латеральної вени сафена в простір між двоголовим м’язом стегна

і напівсухожилковим. Корені: ділянки гомілки і стопи. Відтік лімфи — в клу-

бово-стегнові лімфовузли.

Глибокі підколінні лімфовузли

— lnn. poplítei profúndi

— лежать на

латеральній поверхні литкового м’яза, зовні прикриті двоголовим м’язом

стегна. У

великої рогатої худоби

один лімфовузол завдовжки 3–4,5 см, у

коня

— 3–12 лімфовузлів завдовжки 0,3–2,5 см, у

свині

— 1–2 завдовжки 0,5–1 см,

собаки

— 1 лімфовузол завдовжки до 5 см. Корені: ділянки гомілки й сто-

пи. Відтік лімфи — у клубово-стегнові лімфовузли.



ОСНОВНІ ЛІМФАТИЧНІ СТОВБУРИ І ПРОТОКИ

До основних лімфатичних стовбурів і проток належать трахейні, попере-

кові, печінковий, шлунковий і кишковий стовбури, поперекова цистерна,

грудна і права лімфатична протоки (рис. 10.13).

Рис. 10.13. Схема головних лімфатичних стовбурів і проток (за В. Т. Хомичем, 1999):

— великої рогатої худоби, свині і собаки;

— коня;

— правий трахейний стовбур;

ІІ

— лівий трахейний

стовбур;

ІІІ

— права лімфатична протока;

— грудна протока;

— поперекова цистерна;

— правий

поперековий;

VII

— лівий поперековий;

VIII

— вісцеральний;

ІХ

— черевний;

— печінковий;

ХІ

— шлу-

нковий;

ХІІ

— кишковий;

ХІІІ

— порожньокишковий;

XIV

— ободовий стовбури;

— медіальні заглоткові

лімфовузли (у великої рогатої худоби латеральні заглоткові; у коня краніальні глибокі шийні);

— праві

поверхневі шийні лімфовузли;

— медіальні клубові лімфовузли;

— черевні лімфовузли;

— ободові

лімфовузли;

— лімфовузли порожньої кишки;

— печінкові лімфовузли;

— шлункові лімфовузли;

—

краніальна порожниста вена. Стрілками показаний напрям течії лімфи

441

ЛІМФАТИЧНА СИСТЕМА

Правий і лівий трахейні стовбури — trúnci tracheáles déxter et siníster

ІІ

— відводять лімфу від голови й шиї. У

великої рогатої худоби

їх початок

формується виносними лімфатичними судинами латеральних заглоткових

лімфовузлів, у

коня

— краніальних глибоких шийних, у

свині

собаки

—

медіальних заглоткових лімфовузлів. Стовбури розміщені на дорсальній по-

верхні трахеї, спрямовані каудально. По їх ходу в них впадають виносні лім-

фатичні судини глибоких шийних лімфовузлів, за винятком правих кауда-

льних, і виносні судини правих власних пахвових лімфовузлів. У лівий тра-

хейний стовбур впадають також виносні лімфатичні судини поверхневих

шийних лімфовузлів і лівого реберно-шийного лімфовузла. Лівий трахей-

ний стовбур впадає в грудну протоку, правий — у праву лімфатичну прото-

ку.

Правий і лівий поперекові стовбури — trúnci lumbáles déxter et siníster

VI–VII

— виносять лімфу з тазових кінцівок, стінок і органів тазової порож-

нини, сечостатевих органів, молочної залози та стінок черевної порожнини.

Їх початок формують виносні лімфатичні судини медіальних клубових лім-

фовузлів. Стовбури розміщені на вентролатеральній поверхні черевної аорти.

Вони спрямовані краніально і впадають у поперекову цистерну. По їх ходу в

них впадають виносні лімфатичні судини власних поперекових, попереко-

вих аортальних та ниркових лімфовузлів.

Кишковий стовбур — trúncus intestinális

ХІІ

— відводить лімфу від ки-

шок, за винятком дванадцятипалої, дистального кінця ободової і прямої

кишок. Кишковий стовбур формується двома стовбурами — ободовим —

trúncus cólicus

XIV

— і порожньокишковим — trúncus jejunális

ХІІІ

. Початок

їм дають відповідно виносні судини ободових вузлів та лімфовузлів порож-

ньої кишки. Кишковий стовбур розміщений разом з краніальною брижовою

артерією і спрямований дорсально. У

коня

кишковий стовбур впадає в попе-

рекову цистерну.

Печінковий стовбур — trúncus hepáticus

— відводить лімфу з печінки,

підшлункової залози та дванадцятипалої кишки. Його формують виносні

лімфатичні судини печінкових лімфовузлів. По печінковій артерії він пря-

мує до місця галуження черевної артерії. У

коня

його немає.

Шлунковий стовбур — trúncus gástricus

ХІ

— відводить лімфу від шлун-

ка і селезінки. Утворений виносними лімфатичними судинами шлункових і

селезінкових лімфовузлів. У

коня

його немає.

Черевний стовбур — trúncus celíacus

ІХ

— утворюється з’єднанням печін-

кового й шлункового стовбурів. Він спрямований дорсально по черевній ар-

терії. В ділянці відгалуження черевної і краніальної брижової артерій від

черевної аорти черевний і кишковий стовбури зливаються і утворюють віс-

церальний стовбур

— trúncus viscerális

VIII

, який впадає в поперекову цис-

терну. У

коня

черевний стовбур формується виносними лімфатичними су-

динами черевних лімфовузлів і самостійно впадає в поперекову цистерну.

Поперекова цистерна — cistérna chýli

— колектор, який збирає лімфу

від стінок і органів черевної й тазової порожнин, тазових кінцівок, зовнішніх

статевих органів і молочної залози. Вона має видовжено-овальну форму і роз-

міщена між ніжками діафрагми, вентрально від тіл останніх двох грудних і

перших поперекових хребців, справа й дорсально від аорти. У

коня

попере-

кова цистерна має довжину 12–20 см і ширину 1,5–3 см.

442

Роз

іл 1

Грудна протока — dúctus thorácicus

— відводить лімфу з поперекової

цистерни в краніальну порожнисту вену. Крізь аортальний отвір діафрагми

вона проникає в грудну порожнину, в якій розміщується справа на дорсола-

теральній поверхні грудної аорти. У місці переходу дуги аорти в грудну аор-

ту грудна протока переходить на лівий бік і лежить у прекардіальному се-

редостінні. В ділянці входу в грудну порожнину вона впадає в краніальну

порожнисту вену. Грудна протока також може впадати в ліві зовнішню яре-

мну чи підключичну вени або в загальний стовбур яремних вен. У грудній

порожнині в грудну протоку впадають виносні судини грудних, середостін-

ного й бронхіального лімфоцентрів.

Права лімфатична протока — dúctus lympháticus déxter

ІІІ

— формується

виносними лімфатичними судинами правих поверхневих шийних лімфову-

злів. Вона відводить лімфу з правої половини голови та шиї, правої кінців-

ки, шкіри правої грудної стінки і частково від органів грудної порожнини.

Протока коротка і біля першого ребра впадає в краніальну порожнисту вену.

У лімфатичних судинах і синусах лімфовузлів знаходиться лімфа. Вона є

різновидом сполучної тканини і вивчається в курсі «Гістологія, цитологія і

ембріологія».

443

ОРГАНИ КРОВОТВОРЕННЯ ТА ІМУННОГО ЗАХИСТУ

ОРГАНИ КРОВОТВОРЕННЯ

ТА ІМУННОГО ЗАХИСТУ



ИМУС



ЕЛЕЗІНКА

ргани кровотворення та імунного захис-

ту виконують кровотворну функцію і

забезпечують імунітет — захист організ-

му від генетично чужого матеріалу. Во-

ни поділяються на центральні й периферичні. До

центральних органів належать червоний кістковий

мозок, тимус і клоакальна (фабрицієва) сумка, яка

є тільки у птахів. У червоному кістковому мозку

утворюються еритроцити, моноцити, гранулоцити

(нейтрофільні, базофільні, еозинофільні), В-лім-

фоцити (у ссавців)

і попередники Т-лімфоцитів.

Останні з течією крові потрапляють у тимус, де

диференціюються в Т-лімфоцити. В клоакальній

сумці птахів утворюються В-лімфоцити.

Периферичні органи кровотворення та імунного

захисту становлять селезінка, лімфатичні вузли,

гемолімфатичні вузли та лімфоїдні утвори слизової

оболонки глотки, шлунка, кишок, апарату дихан-

ня, сечостатевого апарату й шкіри. В ці органи з

течією крові заносяться з центральних органів Т- і

В-лімфоцити. Під впливом антигенів вони дифе-

ренціюються в ефекторні клітини, які формують

імунітет. Ефекторними клітинами Т-лімфоцитів є

кілери, хелпери, супресори й клітини пам’яті,

В-лімфоцитів — плазматичні клітини (плазмоци-

ти) і клітини пам’яті. У периферичних органах

здійснюється також елімінація (знищення) клітин

крові, які завершили свій життєвий цикл.

Структуру й окремі питання фізіології органів

кровотворення та імунного захисту вивчають у курсі

«Гістологія, цитологія і ембріологія». Будову лім-

фатичних вузлів (див. розд. 10 «Лімфатична систе-

ма»), тимуса й селезінки розглядають також у дано-

му курсі.

У спеціальній літературі є дані, що у ссавців В-лімфоцити

утворюються в поодиноких і групових лімфоїдних вузликах

слизової оболонки органів травлення.

Розділ

444

Роз

іл 1



ТИМУС

Тимус — thýmus — непарний орган, який має багато синонімів (рис.

11.1): вилочкова залоза, зобна залоза, загруднинний вузол. Крім кровотвор-

ної функції тимус забезпечує вироблення біологічно активних речовин, які

стимулюють утворення Т-лімфоцитів, зменшують вміст у крові інсуліну,

кальцію і впливають на ріст тварин. Тимус добре розвинений у молодих

тварин, з віком він значно редукується.

Тимус складається з парної шийної і непарної грудної часток. Права й лі-

ва шийні частки лежать на відповідних поверхнях трахеї. Грудна частка

розміщена в грудній порожнині спереду від серця. Вона вкрита середостін-

ною плеврою. Частки тимуса поділяються на часточки, в яких розрізняють

кіркову та мозкову речовини.

великої рогатої худоби

грудна частка тимуса велика, шийні частки до-

сягають гортані. Найбільшу масу тимус має у 7–8-тижневих телят (1050 г).

вівці

кози

передній кінець грудної частки тимуса виступає в ділянку

шиї і в її середній третині поділяється на шийні частки, які досягають гор-

тані. Найбільша маса тимуса встановлена у 7-тижневих ягнят і козенят.

коня

грудна частка велика. Шийні частки короткі, їх довжина зале-

жить від віку тварин.

свині

шийні частки простягаються до гортані і глотки. Найбільша маса

тимуса відмічена у 9-місячних тварин.

собаки

грудна частка розміщена на груднині на рівні 1–6-го ребра.

Шийні частки короткі.



СЕЛЕЗІНКА

Селезінка — líen — непарний плоский багатофункціональний орган (див.

рис. 11.1). В постнатальному періоді онтогенезу тварин у ній відбувається

диференціація Т- і В-лімфоцитів в ефекторні клітини, здійснюється елімі-

нація еритроцитів і лейкоцитів, депонується до 16 % крові, яка циркулює в

кровоносному руслі. У плодів у селезінці утворюються еритроцити.

У гризунів селезінка є універсальним органом кровотворення впродовж

усього життя.

Селезінка розміщена в лівому підребер’ї черевної порожнини. У

коня

свині

собаки

вона лежить на більшій кривині шлунка, у

жуйних

— на лі-

вій поверхні дорсального мішка рубця. Форма і колір селезінки у різних

тварин неоднакові.

На селезінці розрізняють парієтальну й вісцеральну поверхні, дорсаль-

ний і вентральний кінці, краніальний і каудальний краї. Парієтальна пове-

рхня прилягає до діафрагми, вісцеральна — до стінки шлунка. На вісцера-

льній поверхні знаходяться ворота селезінки — hílus liénis, через які в орган

входять артерія й нерви і виходять вена та лімфатичні судини. Дорсальний

кінець спрямований до хребетного стовпа, вентральний — у ділянку мечо-

подібного відростка або в пупкову ділянку (в

собаки

). Краніальний край се-

лезінки спрямований у бік грудної порожнини, каудальний — у бік тазової

порожнини.

445

ОРГАНИ КРОВОТВОРЕННЯ ТА ІМУННОГО ЗАХИСТУ

Рис. 11.1. Селезінка і тимус:

вгорі — селезінка собаки (

), свині (

), корови (

), вівці (

), коня (

);

— тимус теляти:

— ліва шийна

частка;

— грудна частка

446

Роз

іл 1

Зовні селезінка вкрита серозною оболонкою, яка переходить на більшу

кривину шлунка і утворює шлунково-селезінкову зв’язку — lig. gastrolienále.

Остання є частиною більшого сальника. Серозна оболонка щільно

з’єднується з капсулою селезінки. Від капсули в середину органа відходять

перегородки —

трабекули

. Капсула і трабекули формують сполучнотканин-

ну строму селезінки, яка побудована з щільної сполучної тканини. В ній

знаходяться пучки м’язових клітин. Між капсулою і трабекулами розміщена

паренхіма селезінки —

пульпа.

Консистенція селезінки у свійських тварин

пухка, лише у свині й собаки вона щільна.

великої рогатої худоби

селезінка має видовжено-овальну форму із заок-

ругленими кінцями і прямими краями. Довжина її становить 4—50 см, ши-

рина 10–15 см, товщина 2–3 см, відносна маса 0,1–0,3 %. У корів селезінка

має сіро-синій колір, у биків — червоно-коричневий. Серозна оболонка із

селезінки переходить на рубець і діафрагму.

вівці

селезінка має округло-трикутну форму, у

кози

— округло-чотири-

кутну. Колір селезінки червоно-коричневий. Відносна маса становить 0,15 %.

коня

селезінка зовні нагадує косу. Її дорсальний розширений кінець

утворює основу селезінки — básis liénis, а вентральний звужений — верхів-

ку селезінки — ápex liénis. Краніальний край селезінки увігнутий і загост-

рений, каудальний — опуклий і тупий. Колір селезінки буває синьо-черво-

ним, синьо-фіолетовим або червоно-коричневим, що, очевидно, залежить від

її кровонаповнення. Селезінка розміщена в площині останніх 2–3 ребер і

1-го поперекового хребця, довжина її становить 30–35 см, відносна маса —

0,2–0,35 %.

свині

селезінка має видовжено-овальну форму із загостреними кінця-

ми. Форма поперечного розрізу трикутна. Колір селезінки ясно-червоний.

Довжина її коливається від 38 до 45 см, ширина — 5–8 см, відносна маса —

0,1–0,3 %.

собаки

селезінка видовжена і має форму неправильного трикутника. Її

вентральний кінець ширший за дорсальний. На краніальному краї є глибо-

ка вирізка. Колір селезінки червоний з синюватим відтінком. Відносна маса

коливається від 0,08 до 0,4 %, що залежить від породи тварин.

448

Роз

іл

Периферичну групу

органів складають щитоподібна, прищитоподібні і

надниркові залози.

До

органів, що поєднують ендокринні функції з неендокринними,

нале-

жать підшлункова залоза, тимус і статеві органи.

Поодинокі ендокриноцити

є майже в усіх органах тварин і утворюють ди-

соційовану ендокринну систему. Крім перелічених складових частин ендо-

кринної системи до неї відносять і тимчасові органи вагітних самок (жовте

тіло, плаценту).

За походженням ендокринні органи поділяють на ектодермальні, ентоде-

рмальні й мезодермальні. До ектодермальних належать епіфіз, задня част-

ка гіпофіза, мозкова речовина надниркової залози; до ентодермальних —

щитоподібна й прищитоподібна залози, тимус, передня частка гіпофіза

(бранхіогенна група) та острівці Лангерганса підшлункової залози. З мезо-

дерми розвиваються кіркова речовина надниркової залози і статеві залози.

Рис. 12.1. Щитоподібна залоза:

— собаки;

— свині;

— корови;

— коня;

— права і ліва частки;

— перешийок;

— прищитопо-

дібна зовнішня залоза;

— прищитоподібна внутрішня залоза;

— стравохід;

— трахея;

— гортань

449

ЕНДОКРИННІ ЗАЛОЗИ (ЗАЛОЗИ ВНУТРІШНЬОЇ СЕКРЕЦІЇ)



ПЕРИФЕРИЧНІ ОРГАНИ ЕНДОКРИННОЇ СИСТЕМИ

Периферичні органи виконують лише ендокринну функцію. Їхні гормони

не впливають на функції інших ендокринних органів. До них належать щи-

топодібна, прищитоподібна і надниркова залози.

Щитоподібна залоза — gl. thyroídea (рис. 12.1) непарна, складається з лі-

вої і правої часток

і перешийка

. Частки лежать на відповідних повер-

хнях щитоподібного хряща гортані та перших хрящів трахеї і вентрально

з’єднані перешийком. Залоза має темно-червоне забарвлення різних відтін-

ків. Її гормони регулюють загальний обмін речовин в організмі і вміст каль-

цію в крові.

великої рогатої худоби

частки залози дрібногорбисті, масивні, завдовж-

ки 6–7 см, завширшки 5–6 см. Ширина перешийка 1–1,5 см. Маса залози —

15–42 г.

вівці

частки залози видовжені, мають довжину 3–4 см і ширину

1,25–1,5 см.

кози

частки залози розміщені асиметрично на трахеї до 3-го або 7-го

хрящів. Довжина часток 2,5–5 см. Перешийок побудований із сполучної

тканини, часто його немає.

коня

частки залози завдовжки 3,5–4 см, завширшки 2,5 см, мають оваль-

ну форму. Перешийок тонкий. Маса залози 12–40 г.

свині

дуже добре розвинений перешийок залози. Він має вигляд плас-

тинки завдовжки 4–5 см і завширшки 2–2,5 см. Частки малі, у вигляді від-

ростків перешийка. Маса залози 12–40 г.

собаки

частки залози мають видовжено-овальну форму, завдовжки 1,3–

5,2 см. Перешийок тонкий, часто його немає. Маса залози 0,5–25 г.

Прищитоподібна залоза — gl. parathyroídea — парна, поділяється на зо-

внішню й внутрішню прищитоподібні залози — gl. parathyroídea extérna et

intérna (див. рис. 12.1,

4, 5

). Зовнішня лежить на частці щитоподібної залози

або поряд з нею, внутрішня міститься всередині частки щитоподібної залози

або на її медіальній поверхні. Залози мають округлу форму, їхні гормони

регулюють обмін кальцію.

великої рогатої худоби

зовнішня залоза завдовжки 0,8–1,2 см лежить

краніально від частки щитоподібної залози, поблизу загальної сонної арте-

рії, внутрішня — на медіальній поверхні частки щитоподібної залози, ближ-

че до її дорсального краю.

вівці

зовнішня залоза лежить у місці поділу загальної сонної артерії,

внутрішня — всередині краніального кінця частки щитоподібної залози.

кози

зовнішня залоза розміщена вентрально від крила атланта, у місці

поділу загальної сонної артерії, внутрішня — там, де й у вівці.

коня

зовнішня залоза лежить між стравоходом і дорсальним краєм час-

тки щитоподібної залози, внутрішня — на латеральній поверхні трахеї, пе-

ред її входом у грудну порожнину. Довжина залоз 1–1,3 см, маса 0,29–0,31 г.

Центральні органи описані в розд. «Центральна нервова система», статеві залози й жовте

тіло — у розд. «Сечостатевий апарат», підшлункова залоза — у розд. «Апарат травлення», ти-

мус — у розд. «Органи кровотворення та імунного захисту», плацента й поодинокі ендокрино-

цити — в курсі «Гістологія».