Полянський Ю., Долежан В. Акти прокуратури: підготовка і внесення

Подождите немного. Документ загружается.

Подання прокурора у кримінальній справі (ст. 23-1 КПК) за своїм

характером і структурою тотожне поданню в порядку нагляду за додержанням і

застосуванням законів. Проте його спрямованість дещо вужча. У такому

поданні прокурор не ставить питання про усунення порушень закону, оскільки

він усуває їх сам шляхом використання владно-розпорядчих повноважень, а

лише про усунення причин злочину та умов, що сприяли його скоєнню.

У процесі здійснення нагляду за додержанням законів органами ОРД,

дізнання і досудового слідства можуть вноситись і апеляції та протести, хоча

вони, будучи адресованими суду, не мають прокурорсько-наглядового

характеру.

Це, зокрема, апеляції на постанову судді за скаргою на затримання особи,

підозрюваної у вчиненні злочину (ч. 9 ст. 106 КПК), щодо обрання запобіжного

заходу у вигляді тримання під вартою (ч. 7 ст. 165-2 КПК), щодо продовження

строків тримання під вартою (ч. 4 ст. 165-3 КПК), по скарзі на постанову про

відмову в порушенні кримінальної справи (ч. 4 ст. 236-2 КПК), по скарзі на

постанову про закриття справи (ч. 6 ст. 236-6); протести на постанови суддів у

справах про дозвіл на проведення оперативно-розшукових заходів, які за своїм

змістом і структурою близькі до протестів в порядку нагляду за додержанням і

застосуванням законів. Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 14 Закону «Про оперативно-

розшукову діяльність» протест зупиняє проведення оперативно-розшукових

заходів, дозвіл на які дано судом.

1.4. Акти прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні

судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших

заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи

громадян

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України «Про прокуратуру» предметом

прокурорського нагляду у цих сферах є додержання законності під час

перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення,

виправно-трудових, інших установах, що виконують покарання та інші заходи

примусового характеру, які призначаються судом, додержання встановленого

кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або

відбування покарання особами в цих установах, їх прав і виконання ними своїх

обов'язків.

Наглядові повноваження прокурорів (територіальних прокуратур і

спеціалізованих прокуратур з нагляду за додержанням законів при виконанні

судових рішень у кримінальних справах) передбачені у ч. 2 ст. 44 та у ст. 45

Закону «Про прокуратуру», окремих нормах Виправно-трудового кодексу

України та Закону України «Про попереднє ув'язнення»

Як і повноваження з нагляду за законністю при здійсненні ОРД і

розслідування злочинів, вони мають владно-розпорядчий характер, і

здебільшого спрямовані на безпосереднє виявлення і усунення прокурором

Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 35. — Ст. 360.

порушень законності в діяльності відповідних установ та їх посадових осіб.

Цим обумовлений і характер актів прокурорського нагляду.

Адресатами цих актів можуть бути керівники і посадові особи слідчих

ізоляторів, тюрем, виправно-трудових та виховно-трудових колоній,

кримінально-виконавчих установ відкритого типу (виправних центрів),

лікувально-трудових профілакторіїв, відділень психіатричних лікарень для

застосування заходів примусового медичного характеру щодо осіб, які вчинили

суспільно небезпечні діяння, кримінально-виконавчих інспекцій, командири

дисциплінарних батальйонів Збройних Сил України та військових частин щодо

службового обмеження для військовослужбовців.

На відміну від нагляду за додержанням і застосуванням законів та

нагляду за додержанням законів при здійсненні ОРД і розслідування злочинів,

статтями 44 і 45 Закону «Про прокуратуру» не передбачено таке повноваження,

як вимога, за винятком вимог до посадових осіб про давання пояснень.

Відповідно до п. 1 ч. 2. ст. 44 цього Закону прокурор під час відвідання установ

відповідного профілю має право особисто знайомитись на місці з тими чи

іншими документами, в тому числі з наказами та іншими актами. Проте не

виключена можливість направлення їм письмових вимог про надіслання цих

документів в прокуратуру на підставі пунктів 1 і 2 ч. 1 ст. 20 Закону «Про

прокуратуру». Найоперативнішими засобами усунення порушень законності є

постанови і вказівки прокурора. Відповідно до ч. 1 ст. 11 Виправно-трудового

кодексу (ВТК) України постанови і вказівки прокурора щодо додержання

правил відбування покарання, встановлених виправно-трудовим

законодавством України, є обов'язковими і підлягають негайному виконанню

адміністрацією виправно-трудових установ і органів, які виконують вироки

судів до виправних робіт без позбавлення волі.

Постановами прокурора повинні оформлюватись його дії, спрямовані на

усунення незаконних обмежень особистих прав громадян в установах

застосування заходів примусового характеру. Так, відповідно до п. З ч. 2 ст. 44

Закону «Про прокуратуру»: «Прокурор зобов'язаний негайно звільнити особу,

яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього

ув'язнення, позбавлення волі або установі для виконання заходів примусового

характеру». Це також стосується таких заходів, як вміщення засуджених у

карцери, приміщення камерного типу (ст. 67 ВТК), застосування до них

наручників, гамівних сорочок тощо (ст. 81 ВТК).

У подібних випадках постанова прокурора виступає як найоперативніший

засіб реагування, виноситься практично одночасно з виявленням порушення,

якщо не враховувати часу, необхідного на її складання і вручення виконавцеві.

Текст постанови має бути стислим, але конкретним з посиланням на норми

закону, які були порушені, і статтю 45 Закону «Про прокуратуру»: наприклад,

«звільнити ... з слідчого ізолятора», «припинити застосування гамівної сорочки

до ...» і т. ін.

На відміну від постанови, вказівки прокурора характеризуються такими

особливостями. По-перше, прокурор сам особисто не усуває порушень закону,

а вимагає цього від компетентних органів і посадових осіб, які зобов'язані

вчинити певні дії на виконання вказівок прокурора. По-друге, вказівки даються

з питань, які прямо не стосуються таких цінностей, як свобода, тілесна

недоторканність, честь, гідність і безпека осіб, до яких застосовуються ті чи

інші заходи. Вони, наприклад, даються з приводу умов праці, матеріально-

побутового, медико-санітарного забезпечення осіб, які перебувають в місцях

ув'язнення і позбавлення волі тощо. По-третє, виконати вказівки негайно в

буквальному розумінні слова неможливо, оскільки це, як правило, вимагає

здійснення певних організаційно-технічних заходів. Але приступити до

виконання вказівок справді необхідно негайно. У випадках, коли усунення

порушень закону та обставин, що їм сприяють, вимагає тривалого часу,

доцільно замість вказівок використовувати загально наглядові подання (п. 5 ч. 2

ст. 20 і ст. 23 Закону «Про прокуратуру»).

Нагляду прокурора за додержанням законів при виконанні судових

рішень у кримінальних справах присвячено також статтю 415 КПК. Відповідно

до ч. 2 цієї статті: «Розпорядження прокурора, що стосуються виконання

вироків, ухвал і постанов суду, обов'язкові для всіх органів і посадових осіб, які

їх виконують». Очевидно, термін «розпорядження» можна ототожнювати за

ступенем їх обов'язковості з постановами і вказівками прокурора.

Протести прокурора у цій сфері по суті носять загально-наглядовий

характер. Але за смислом п. 2. ч. 2 ст. 44 Закону «Про прокуратуру»

опротестуванню підлягають лише письмові акти-документи керівників і

посадових осіб (накази, розпорядження і постанови), а не їх дії, з приводу

незаконності яких виносяться постанови або надсилаються вказівки. Зупинення

опротестованих актів відбувається одночасно з їх опротестуванням, про що

зазначається в заключній частині протестів. Зупинення стосується невиконаних

актів, а також тих, які мають нормативний характер.

Законом «Про прокуратуру» (п. 2 ч. 2 ст. 44) прокуророві надано право

опротестувати акти у разі невідповідності законодавству. Обрання того чи

іншого способу реагування тут залежить від характеру порушень. Скасування

незаконних актів здійснюється шляхом винесення постанови, якщо йдеться про

усунення незаконних обмежень свободи і особистої недоторканності громадян.

В інших випадках здійснюється їх опротестування.

У ст. 44 Закону «Про прокуратуру» не передбачено використання такого

прокурорського акта, як санкціонування, проте воно фігурує в інших нормах

законодавства. Стосовно установ виконання покарань воно виступає

«важливим чинником профілактики порушень законності»

При необхідності провадження слідчих дій в справі про злочин, вчинений

іншою особою, засуджений до позбавлення волі з відбуванням покарання у

виправно-трудовій колонії або дисциплінарному батальйоні може бути

залишений у слідчому ізоляторі або тюрмі з санкції прокурора Автономної

Республіки Крим, області, міста Києва, а також прирівняних до них прокурорів

на строк до двох місяців, з санкції заступника Генерального прокурора України

Виправно-трудовий кодекс України: Наук.-практ. коментар. — К., 2000. — С 26.

— до чотирьох місяців, а з санкції Генерального прокурора України — до

шести місяців (ст. 23 ВТК).

Переведення засудженого з виправно-трудової установи в слідчий

ізолятор або тюрму допускається у зв'язку з провадженням слідчих дій у справі

про злочин, вчинений іншою особою, з санкції тих же посадових осіб

прокуратури і на такі ж строки (ст. 25 ВТК).

Прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законності в місцях

позбавлення волі, санкціонує вилучення і передачу в доход держави за

постановою начальника виправно-трудової установи грошей та цінних речей, а

також предметів, які заборонено використовувати у цій установі (ч. 4 ст. 28

ВТК).

У необхідних випадках за мотивованою постановою начальника тюрми

засуджені можуть триматися в одиночних камерах за згодою прокурора, що, як

уже відзначалось, є різновидом санкціонування (ч. 7. ст. 28 ВТК). Це стосується

і погодження з прокурором дозволу начальника колонії на короткотерміновий

виїзд засудженого за межі цієї установи (ч. З ст. 39-1 ВТК).

1.5. Акти прокуратури у зв'язку з участю прокурорів в розгляді справ у

судах

Будучи учасником судового процесу, прокурор маю рівні процесуальні

права з іншими учасниками. Проте за колом обов'язків його правовий статус

істотно відрізняється від них. Будучи представником держави, прокурор, який

бере участь в розгляді справ у судах, додержуючись принципу незалежності

суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє виконанню вимог закону про

всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановленню судових

рішень, що ґрунтуються на законі (ст. 34 Закону України «Про прокуратуру»).

Це породжує певну специфіку прокурорських актів у сферах

кримінального, цивільного і господарського судочинства. По-перше, вони

опосередковують процесуальні правовідносини, які виникають між

прокурорами та судами і суддями, а, по-друге, звернення прокурорів до суду,

хоча і повинні бути розглянуті в порядку, передбаченому процесуальним

законодавством, але остаточні рішення по них приймаються відповідними

судовими інстанціями. При цьому прокурор може лише ініціювати заходи

державного примусу, а не застосовувати їх.

Процесуальним законодавством визначені форми звернення прокурора до

суду.

Направлення прокурором справи до суду з затвердженим ним

обвинувальним висновком оформлюється супровідним листом на ім'я голови

відповідного суду, при цьому Генеральний прокурор України, прокурори

обласного рівня та їх заступники, районні, міські та прирівняні до них

прокурори мають право відкликати з суду справу, попередній розгляд якої ще

не відбувався (ч. 4 ст. 232 КПК). Так само направляються до суду справи з

затвердженими прокурором постановами про застосування примусових заходів

медичного характеру (ст. 418 КПК) та зі складеними ним особисто

обвинувальними висновками по справах, де провадження здійснювалось за

протокольною формою підготовки матеріалів (ст. 430 КПК).

У цивільному судочинстві суд може приступити до розгляду цивільної

справи за заявою прокурора на захист прав і свобод іншої особи, невизначеного

кола осіб або державних чи громадських інтересів (п. 2 ч. 1 ст. 5 КПК). Дещо

по-іншому сформульовано це положення у ч. З ст. 36-1 Закону «Про

прокуратуру», яка уповноважує прокурора звертатись до суду з позовами та

заявами. На нашу думку, термін «заява» має узагальнюючий характер. У т. з.

справах позовного провадження заява прокурора повинна мати характер

позовної заяви, а в інших випадках її можна називати просто заява. Так,

відповідно до ст. 248-15 ЦПК прокурор має право звернутися до суду із заявою

про визнання незаконним правового акта органу, рішення чи дії службової

особи, причому відповідно до ч. 4 цієї статті суддя відмовляє в прийнятті заяви

прокурора, якщо вона має бути розглянута в порядку позовного провадження.

Формою звернення прокурора до господарського суду є позовна заява (ч.

1 ст. 2 ЦПК). Справи за ініціативою прокурора порушуються господарським

судом незалежно від вжиття сторонами заходів досудового врегулювання

спорів (ч. 4 ст. 5 ЦПК).

Суб'єктами звернення до суду, господарського суду можуть бути

прокурор та заступник прокурора (п. 6 ч. 2 ст. 20 Закону «Про прокуратуру»).

Орієнтиром для визначення форми та змісту позовної заяви (заяви)

прокурора можуть бути положення ст. 137 ЦПК та ст. 54 ГПК. Зокрема,

вступна частина позовної заяви до суду складається з назви суду, до якого

подається заява, відомостей про те, яким прокурором її подано і в чиїх

інтересах, назви відповідачів, їх місця проживання або знаходження, назви

документу (заява чи позовна заява), її короткого змісту (про стягнення певної

суми; про визнання недійсним договору тощо). У позовній заяві до

господарською суду називається також орган, який уповноважений захищати

інтереси держави у спірних правовідносинах. В описово-мотивувальній частині

дається виклад обставин, якими прокурор обґрунтовує свої вимоги з

посиланням на норми матеріального права, а також на процесуальні норми (п. 6

ч. 2 ст. 20, ст. 36-1 Закону «Про прокуратуру», ст. 5 ЦПК, ст. 2 ГПК). У

заключній частині після слова «прошу» викладається зміст вимог прокурора,

пропозиції щодо осіб, яких пропонується викликати у судове засідання,

називаються додатки (документи, які прикладаються до заяви).

За поданням прокурора здійснюється судом звільнення від покарання у

випадках, передбачених частинами 2 і З ст. 74 КК України (ч. 1 ст. 405-1 КПК),

а також звільнення засудженого від призначеного йому покарання за підстав,

передбачених ч. 1 ст. 78 КК України (ст. 408-1 КПК).

Можливість звернення прокурора до суду з поданням, а не з заявою чи

позовною заявою, передбачена і деякими іншими нормами законодавства,

зокрема, про визнання недійсної угоди боржника по розпорядженню майном

(ст. 15 Закону України «Про банкрутство»

), про застосування санкцій до

Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 31. — Ст. 440.

об'єднань громадян в разі порушення ними законодавства (ст. 30, ч. 1 ст. 31, ч. З

ст. 31, ст. 32 Закону України «Про об'єднання громадян»

). Це ж стосується і

Закону України «Про молодіжні і дитячі громадські організації»

У процесі судового розгляду справи (кримінальної, цивільної або

господарського спору) прокурор спілкується з іншими учасниками процесу,

проте лише під контролем суду. Спілкування ж з судом має місце в певних

процесуальних формах, визначених законом, в тому числі і усно з занесенням

до протоколу судового засідання.

У Цивільному процесуальному кодексі як універсальна форма звернення

прокурора (як і інших осіб, які беруть участь у справі) розглядається його

клопотання. Відповідно до ст. 171 ЦПК клопотання стосується всіх питань,

пов'язаних з розглядом справи, вирішується судом негайно після того, як буде

заслухана думка інших осіб, які беруть участь у справі. Дещо різноманітнішою

є термінологія ГПК (ч. 2 ст. 22), відповідно до якого, крім клопотань, особи, які

беруть участь у справі, включаючи прокурора, можуть висловлювати доводи і

міркування з питань, що виникають в ході процесу. Нормами КПК передбачені

клопотання прокурора про повернення справи на додаткове розслідування (ч. 1

ст. 246), з питань розгляду справи в апеляційній інстанції (ч. 1 ст. 362). Як

прокурорський акт у формі усного волевиявлення може розглядатись також

його думка (з приводу питань попереднього розгляду справи — ч. 2 ст. 240, з

питань повернення справи на додаткове розслідування у стадії судового

розгляду — ч. 2 ст. 281, і в деяких інших випадках (статті 411, 411-1, 419 тощо).

Особливою формою волевиявлення прокурора є його висновок в

судовому засіданні.

Відповідно до ч. 2 ст. 121 ЦПК «прокурор, органи державної влади та

органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у

справі або вступати в справу за своєю ініціативою для надання висновків з

метою здійснення покладених на них обов'язків. Відповідно до ч. 1 ст. 282

КПК, якщо під час судового розгляду справи будуть установлені підстави для

закриття справи, передбачені пунктами 5—11 ст. 6 і статтями 7—111 цього

Кодексу, суд, вислухавши думку учасників судового розгляду і висновок

прокурора, своєю мотивованою ухвалою, а суддя — постановою закриває

справу. Прокурор дає висновок при розгляді судом питання про заміну штрафу

покаранням у виді громадських робіт, виправних робіт — штрафом, обмеження

чи позбавлення волі — службовим обмеженням, позбавлення волі —

триманням у дисциплінарному батальйоні (ч. 4 ст. 410 КПК).

Принципова різниця між такими прокурорськими акта-ми-

волевиявленнями, як клопотання, з одного боку, і висновками та думками — з

іншого, полягає в тому, що перші заявляються з ініціативи прокурора, а другі

— даються відповідно до закону та з ініціативи суду.

На жаль, процесуально неврегульованим залишається питання про

підстави звернення прокурора (як і інших осіб) з заявами до суду, за винятком

Там само. — 1992. — № 34. — Ст. 504.

Там само. — 1992. — № 1. — Ст. 2.

заяв про відвід судді (ст. 56 КПК). Також про заяви згадується у ч. З ст. 271

КПК, відповідно до якої всі учасники процесу звертаються до суду, в тому

числі роблять заяви, стоячи. Але ж з якого приводу, в яких випадках? Стосовно

прокурора це, на нашу думку, випадки, коли він не лише має право, але й

зобов'язаний звернути увагу суду на порушення закону під час розгляду справи,

в тому числі і в разі незгоди з рішеннями і діями головуючого у судовому

засіданні. Бажання представників суддівського корпусу відгородити себе від

будь-якої критики зі сторони призвело до того, що це питання «делікатно»

обійдене в судово-процесуальному законодавстві. Цю прогалину необхідно,

нарешті, заповнити. Причому особлива роль прокурора тут випливає з його

обов'язку сприяти виконанню вимог закону про всебічний, повний і

об'єктивний розгляд справ. Будучи оформленою письмово, заява прокурора має

долучатись до матеріалів справи, а, висловленою усно — заноситись до

протоколу судового засідання і фіксуватись технічними засобами.

В судовому кримінальному процесі використовуються такі форми актів-

волевиявлень прокурора, як судова промова, репліка, а у справах про

застосування примусових заходів медичного характеру — думка прокурора,

яка, будучи вислуханою судом після закінчення судового слідства, може

розглядатись як якийсь аналог обвинувальної промови (ч. 5 ст. 419 КПК).

Структура обвинувальної промови вироблена практикою. Вона

складається з таких структурних частин:

— вступу;

— викладу фактичних обставин справи;

— аналізу і оцінки доказів, зібраних і досліджених у ході судового

слідства;

— юридичної оцінки (кваліфікації) злочину;

— характеристики особи підсудного та аналізу обставин, що

пом'якшують і обтяжують його відповідальність, а у справах про злочини проти

особи — і потерпілого;

— аналізу причин вчинення злочину та умов, що їм сприяли,

пропозицій щодо їх усунення;

— міркувань щодо міри покарання;

— пропозицій щодо вирішення цивільного позову та інших питань, які

мають значення при постановленні вироку

Природно, що ця структура має орієнтовний характер і може бути змінена

з врахуванням специфіки кожної кримінальної справи.

При відмові від обвинувачення прокурор на підставі ч. З ст. 264 КПК

виносить постанову. У ч. 5 п. 2. 9 наказу Генерального прокурора України № 5

від 28 жовтня 2002 р. сказано: «Відповідні постанови з цих питань виносити

виважено, для підготовки їх брати перерву у судовому засіданні, зміст

обов'язково погоджувати з прокурором або його заступником, на якого

покладено обов'язок щодо організації роботи з підтримання державного

Бобир В. В., Брунь О. П., Корж В. П. Промова прокурора у судових дебатах: Навч.-метод, посібник. — X.: Факт, 1997. —

С 7—8.

обвинувачення в суді. У справі, що надійшла з іншої прокуратури, про

необхідність прийняття такого рішення, необхідно заздалегідь повідомляти

керівника прокуратури, який затвердив обвинувальний висновок у справі, а у

разі його відсутності — іншого керівника тієї ж прокуратури. За законність і

обґрунтованість постанов про відмову від обвинувачення чи про його зміну

несуть персональну відповідальність державний обвинувач і прокурор або його

заступник, на якого покладено обов'язок щодо організації роботи з підтримання

державного обвинувачення в суді».

Постанова прокурора — обвинувача про відмову від державного

обвинувачення виконує подвійне призначення. По-перше, вона, на відміну від

інших прокурорських актів, є обов'язковою для суду. Відповідно до ч. 2 ст. 282

КПК суд своєю ухвалою (постановою) закриває справу, якщо прокурор

відмовився підтримувати державне обвинувачення, а потерпілий не бажає

скористатися правом перебрати на себе цю функцію. Якщо обвинувач не

погодив зі своїм керівництвом позицію по справі, він порушив службову

дисципліну, але це не впливає на юридичну силу постанови. По-друге,

постанова може використовуватись як внутрішньо службовий документ

прокуратури в процесі перевірки обставин незаконного притягнення особи до

кримінальної відповідальності і пов'язаних з цим заходів дисциплінарного

впливу, а також коли прокурор притягується до відповідальності за

безпідставну відмову від обвинувачення.

Дійшовши до переконання, що пред'явлене особі обвинувачення потрібно

змінити, якщо при цьому немає потреби повертати справу на додаткове

розслідування, прокурор теж виносить постанову, в якій формулює нове

обвинувачення та викладає мотиви прийнятого рішення. Прокурор оголошує

постанову і вручає її копії підсудному, його захиснику і законному

представнику, потерпілому, позивачу, відповідачу і їх представникам.

Постанова долучається до справи (ч. З ст. 277 КПК). Нове обвинувачення

повинно відповідати вимогам, які пред'являються до постанови про

притягнення як обвинуваченого щодо місця, часу та інших обставин вчинення

злочину з посиланням на відповідні статті Кримінального кодексу (ч. 1 п. 2.9

наказу Генерального прокурора України № 5 — 2002 р).

У вступних частинах постанов про відмову від обвинувачення і про зміну

обвинувачення зазначається назва документу: постанова про ..., дата і місце їх

складання, прізвище та ініціали, класний чин прокурора, який підтримує

державне обвинувачення. Відображати погодження з вищестоящим керівником

прокуратури немає потреби, оскільки таке погодження передбачено лише

наказом Генерального прокурора, а не кримінально-процесуальним

законодавством.

В описово-мотивувальних частинах не лише формулюється нове

обвинувачення або констатується повна відмова від обвинувачення, але й

наводяться мотиви такого рішення; шляхом порівняння матеріалів досудового і

судового слідства вказується, які докази втратили своє значення для

підтвердження винності підсудного, які з'явились нові докази, спростовуючи

обвинувачення, під впливом яких аргументів обвинувач дійшов висновку щодо

потреби змінити

юридичну оцінку (кваліфікацію) злочину. Крім норм матеріального

права, робляться посилання на ч. 2 ст. 36 Закону «Про прокуратуру», ч. З ст.

264 або ч. З ст. 264 або ч. З ст. 277 КПК.

У заключній частині після слова «постановив» викладається рішення

прокурора або:

— відмовитись від обвинувачення у справі про обвинувачення

(зазначається прізвище підсудного) за статтею ... Кримінального кодексу

України;

— на зміну попереднього обвинувачення притягнути (прізвище, ім'я та

по батькові, інші дані про підсудного) як обвинуваченого за статтею (статтями)

Кримінального кодексу України.

Для ініціювання звільнення від покарання і пом'якшення покарання у

випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 КК, використовується

подання прокурора, за яким суд виносить відповідну ухвалу (ст. 405-1 КПК). Це

стосується і випадків, передбачених у ст. 408-1 КПК.

Характер прокурорських актів на контрольних стадіях судового процесу

обумовлений запровадженим в результаті судової реформи 2001 року

переглядом судових рішень в апеляційному, касаційному порядку і в порядку

виключного провадження.

Відповідно до ст. 347 КПК апеляція може бути подана:

1) на вироки, які не набрали законної сили, ухвалені місцевими

судами;

2) на постанови про застосування чи незастосування примусових

заходів виховного і медичного характеру, ухвалені місцевими судами.

Апеляція також може бути подана:

1) на ухвали (постанови), ухвалені місцевим судом, про закриття

справи або направлення справи на додаткове розслідування;

2) на окремі ухвали (постанови), ухвалені місцевим судом;

3) на інші постанови місцевих судів у випадках, передбачених КПК.

Окремі випадки, коли на судові постанови може бути подана апеляція,

передбачені низкою статей цього кодексу (ч. 4 ст. 276, ч. 4 ст. 281, ч. 4 ст. 282,

ч. 6 ст. 407, ч. 4 ст. 408, ч. З ст. 408-2, ч. 4 ст. 408-3, ч. 5 ст. 410, ч. 5 ст. 411-1, ч.

5 414, ч. 5 ст. 414-1).

Таким чином, як правило, звернення прокурора до апеляційної інстанції,

як правило, так і називається — «апеляція», хоча є і винятки. Так, відповідно до

ст. 424 КПК на ухвалу, постанову, винесені судом або суддею при вирішенні

питань застосування примусових заходів медичного характеру прокурором

вноситься апеляційне подання. Апеляційне подання вноситься також на ухвали,

постанови суду про застосування примусових заходів виховного характеру

щодо неповнолітніх правопорушників (ст. 449 КПК).

Прокурор може зажадати перегляду рішення по цивільній справі (ст. 290

ЦПК) у формі апеляційного подання (ст. 293 ЦПК), тоді як сторони та інші

особи подають апеляційні скарги. Цим самим підкреслюється особливість

правового статусу прокурора як учасника цивільного судочинства. На ухвали

суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню справи, а також у

випадках, передбачених низкою статей ЦПК, зазначених у п. 2 ст. 291 цього

Кодексу, прокурор вносить окреме подання.

Апеляційне подання прокурора є формою його звернення про перегляд як

рішень господарського суду (ч. 1 ст. 91 ГПК), так і ухвал місцевого

господарського суду (ч. 1 ст. 106 ГПК).

Перегляд з ініціативи прокурора судових рішень у кримінальних справах

на визначених законом підставах здійснюється шляхом подачі касаційного

подання (ч. З ст. 284 КПК). Касаційні подання прокурора застосовуються також

в цивільному (ч. 1 ст. 321 ЦПК) і господарському (ст. 107 ГПК) судочинстві.

Подання про перегляд судового рішення у порядку виключного

провадження застосовуються в кримінальному (ч. 1 ст. 407 КПК) судочинстві,

подання про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами — в

господарському судочинстві (ч. 1 ст. 113 ГПК). У цивільному ж процесі для

ініціювання прокурором перегляду рішень, ухвал, що набрали законної сили, у

зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами, застосовується така

форма звернення, як заява (ст. 347-3 ЦПК).

Вимоги до цих прокурорських актів, як і до звернень інших осіб, які

беруть участь у справі, визначені окремими статтями процесуальних кодексів,

на які потрібно робити посилання у відповідних документах. Так, відповідно до

ст. 350 КПК в апеляції зазначаються: 1) назва суду, якому адресується апеляція;

2) особа, яка подає апеляцію; 3) вирок, ухвала чи постанова, на які подається

апеляція, і назва суду, який їх постановив; 4) вказівка на те, в чому полягає

незаконність вироку, ухвали, постанови, та доводи на її обґрунтування; 5)

прохання особи, яка подає апеляцію; 6) перелік документів, які додаються до

апеляції (ч. 1 ст. 350 КПК).

При визначенні змісту заключної частини апеляції прокурор обирає один

з варіантів усунення порушення закону, передбачених у ст. 366 КПК, з

врахуванням мотивації, яка міститься у підготовленому ним акті реагування. Це

може бути:

— скасування вироку чи постанови і повернення справи прокуророві

на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд в суд першої

інстанції;

— скасування вироку чи постанови і закриття справи;

— зміна вироку чи постанови;

— постановлення свого вироку чи постанови із скасуванням повністю

чи частково вироку чи постанови суду першої інстанції;

— скасування ухвали чи постанови і повернення її на новий судовий

розгляд в суд першої інстанції, а у випадку скасування ухвали чи постанови про

закриття справи і повернення її на додаткове розслідування; скасування окремої

ухвали чи постанови; зміну ухвали чи постанови;

— постановлення своєї ухвали із скасуванням повністю чи частково

ухвали чи постанови суду першої інстанції.