Полянський Ю., Долежан В. Акти прокуратури: підготовка і внесення

Подождите немного. Документ загружается.

За способом прийняття, акти застосування права в юридичній науці

поділяються на одноособові і колегіальні. Стосовно прокуратури, на відміну від

судів, можливість видання колегіальних правозастосовчих актів виключена,

оскільки сама прокурорська система заснована на принципі єдиноначальності,

на що не впливає наявність елементів колегіальності при обговоренні рішень

суто управлінського характеру колегією Генеральної прокуратури України і

колегіями прокуратур обласного рівня.

За характером функцій прокуратури її правозастосовчі і акти поділяються

на:

1) акти прокурорського нагляду:

а) акти нагляду за додержанням і застосуванням законів;

б) акти нагляду за додержанням законів органами, які проводять

оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

в) акти нагляду за додержанням законів при виконанні і

судових рішень по кримінальних справах, а також при

застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з

обмеженням особистої свободи громадян;

2) акти, пов'язані з підтриманням державного обвинувачення в суді;

3) акти, пов'язані з представництвом прокуратурою інтересів

громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

За колом службових обов'язків окремих посадових осіб і прокуратури

прокурорські акти можна поділити на:

1) акти Генерального прокурора України;

2) акти першого заступника і заступників Генерального прокурора

України;

3) акти начальників головних управлінь, управлінь і відділів

Генеральної прокуратури України; їх заступників;

4) акти старших прокурорів, прокурорів управлінь і відділів

Генеральної прокуратури України;

5) акти прокурорів областей та прирівняних до них, їх перших

заступників і заступників;

6) акти начальників управлінь та відділів прокуратур обласного рівня,

їх заступників, старших помічників прокурора;

7) акти старших прокурорів, прокурорів управлінь та відділів

прокуратур обласного рівня;

8) акти міських, районних, міжрайонних, прирівняних до них

прокурорів та їх заступників;

9) акти старших помічників, помічників цих прокурорів.

Повноваження окремих працівників прокуратури з ви

дання правових актів визначаються в Законі України «Про прокуратуру»

та в інших нормах процесуального законодавства.

На практиці мають місце випадки винесення окремих прокурорських

актів з питань, які відносяться до компетенції прокурорських працівників більш

високого рівня, але останні затверджують їх своїми підписами (наприклад,

постанова про порушення дисциплінарного провадження, винесена помічником

районного прокурора, затверджується прокурором чи його заступником). На

наш погляд, подібну практику не слід розцінювати як порушення закону.

Прокурорські акти спрямовані на захист прав і законних інтересів

громадян та державних інтересів, порушених невиконанням норм

матеріального права у різноманітних правових сферах. Чимало з них базуються

на нормах не лише Закону «Про прокуратуру», але також на нормах

кримінального, цивільного, господарського судочинства, процесуальних

нормах законодавства про адміністративні правопорушення, а також

адміністративного судочинства, кримінально-виконавчого законодавства.

Із звичного для представників теорії права поділу правозастосувальних

актів за їх юридичними наслідками на правовстановлюючі, правоконстатуючі,

правозмінюючі, правоскасовуючі для прокурорських актів є властивими лише

два останніх види. Водночас, правозмінюючі і правоскасовуючі акти можуть

мати правовідновлюваний характер.

За значенням в юридичному процесі, правозастосовчі акти можуть бути

основними (заключними), такими, що завершують розгляд юридичної справи, і

проміжними (допоміжними), які стосуються певних етапів розгляду справи, і

забезпечують прийняття основних рішень. Наприклад, постанова прокурора

про закриття кримінальної справи, якщо вона не буде переглянута судом чи не

скасована прокурором вищого рівня, ставить крапку на процесі досудового

слідства по кримінальній справі. У той же час постанова прокурора про

скасування постанови слідчого про закриття справи має проміжний характер,

оскільки в результаті додаткового розслідування прокурор може прийняти інші

рішення по цій справі.

За ступенем обов'язковості (імперативності) прокурорські акти можуть

бути поділені на акти-дії, коли єдиним обов'язком особи, якої стосується акт, є

обов'язок не перешкодити діям прокурора (від них, принаймні, не вимагається

прийняття власного рішення, оскільки його уже прийняв прокурор); акти,

обов'язкові для виконання адресатами у точній відповідності з вимогами

прокурора (це в першу чергу стосується актів прокурора по нагляду за

додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову

діяльність, дізнання, досудове слідство, оскільки ці акти є проявом його владно-

розпорядчих повноважень); акти, обов'язкові для розгляду у встановлені

законом строки з можливістю відхилення вимог прокурора по суті, якщо

адресати з ними не згодні (це стосується, передусім, актів прокурорського

реагування на порушення закону, виявлені при здійсненні нагляду за

додержанням і застосуванням законів (колишнього загального нагляду). Однак

обмежену імперативність цих актів в частині задоволення вимог прокурора не

можна ототожнювати з їх необов'язковістю. По-перше, відповідно до ч. 1 ст. 8

Закону «Про прокуратуру», вимоги прокурора, які відповідають чинному

законодавству, є обов'язковими для всіх адресатів, їх невиконання може бути

обумовлено лише посиланням на те, що зазначені вимоги не засновані на

чинному законодавстві (що інколи і буває у практиці). По-друге, прокурор,

впевнений у своїй правоті, має можливість домогтись виконання своїх вимог

іншим шляхом (зверненням до суду, до державного органу вищого рівня).

Звернення прокурора до посадових осіб і громадян дати пояснення з

питань, що стосуються їх особисто або членів їх сімей, можуть бути

беззастережно відхилені з посиланням на ч. 1 ст. 63 Конституції України. У

прокурора також відсутні законні засоби наполягти на тому, щоб на ту чи іншу

особу за його постановою було накладено дисциплінарне чи адміністративне

стягнення, оскільки вирішення цих питань належить до виключної

компетенції органів дисциплінарної й адміністративної юрисдикції.

Форма і структура прокурорських актів залежать від їх змісту, обсягів

використаного в них фактичного матеріалу та юридичного обґрунтування,

багатоепізодності та інших чинників. Але в усіх актах вбачається наявність

трьох складових частин.

Вступна частина може містити або назву та вказівку на автора акта-

документа (постанова про порушення кримінальної справи) та підстави його

видання, або лише назву та підстави. У цьому випадку, щоб уникнути

звернення до адресата в третій особі, доцільно надсилати йому супровідний

лист разом із самим прокурорським актом (деякі прокурори саме так

надсилають на розгляд постанови про порушення дисциплінарного

провадження).

Описово-мотивувальна частина акту, яку деякі автори називають

змістовною

, містить виклад фактичних обставин справи, докази, якими

підтверджуються ці факти (в разі потреби), юридична аргументація вимог

прокурора з посиланням на норми Закону України «Про прокуратуру», статті

процесуальних кодексів, інші акти законодавства. За наявності підстав доцільно

посилатись на норми Конституції України як на норми прямої дії та

міжнародно-правові акти, якщо вони імплементовані до українського

законодавства.

Заключна (або резолютивна) частина прокурорського акта починається

після слів «вимагаю», «прошу» або «пропоную». Обрання тієї чи іншої форми

звертання обумовлюється конкретною ситуацією і почуттям міри і такту. Втім,

за будь-яких умов слово «вимагаю» не повинно звучати у прокурорських актах,

які надсилаються для судового розгляду, оскільки на суди не поширюються

наглядові повноваження прокуратури. У заключній частині необхідно стисло і

водночас з необхідною повнотою сформулювати характер прокурорських

вимог, зазначити строк їх виконання або розгляду. Акт-документ підписується

прокурором, його заступником або іншою посадовою особою (прокурором

відділу прокуратури області, помічником районного прокурора та ін.). У разі

потреби до акту прикладаються додатки (документи, потрібні для його

розгляду). Важливою рисою прокурорського акту, особливо складного за,.

структурою і великого за обсягом, є його логічність і послідовність.

«Юридичний документ повинен бути викладений у чіткій логічній

послідовності: кожна наступна його частина має бути продовженням

Акты прокурорского надзора / Под ред. Ю. И. Скуратова. — М.: Юристъ. — 1997. — С. 20—21.

попередньої і логічно випливати з неї. Логічність виключає суперечливість,

непослідовність викладу, нечіткість висновків і рішень»

Багато прокурорів використовують для підготовки актів уніфіковані

форми документів у вигляді бланків, у яких окремі складові частини відділені

одна від одної заздалегідь підготовленими і надрукованими типографським

способом текстами. Цей спосіб використовується для підготовки актів простих

за змістом, коли на вільних місцях досить проставити потрібні цифри й назви.

Але він непридатний для складних документів, оскільки в такому разі їх зміст

потрібно штучно підганяти під наявність вільних місць у бланках.

Чинником, який може істотно впливати на переконливість прокурорських

актів і на авторитет прокуратури в цілому, є їх грамотність і пристойний

зовнішній вигляд. Виконавці цих документів повинні ретельно вичитувати їх,

своєчасно усувати з текстів помилки і описки. Особливо пильно необхідно

слідкувати за правильністю назв державних органів і нормативно-правових

актів, а також окремих юридичних понять. Проте, неприпустимо «поправляти»

законодавця навіть в тому разі, коли ним використано невдалий із

стилістичного боку вираз (наприклад, писати «постанова про порушення

адміністративного провадження» замість «постанова про порушення

провадження про адміністративне правопорушення»).

Слід уникати використання жаргонних слів і виразів («губернатор»,

«мерія», «спікер»), використання скорочень, які не є загальноприйнятими (ВРУ

замість «Верховна Рада України», ГПУ замість «Генеральна прокуратура

України» і т. ін.).

В офіційних документах прокуратури не повинно бути місця для якихось

припущень, риторичних запитань, публіцистичних прийомів полеміки, не

кажучи вже про вирази, які можуть зачепити честь і гідність адресата.

Підписуючи той чи інший акт, прокурор зазвичай зазначає не лише

прізвище та ініціали (або, на його смак, ім'я і прізвище), але й свій класний чин.

Звертаючись до іншого керівника чи посадової особи, які теж мають

персональні звання (чини), потрібно також їх назвати, що обумовлено

елементарного етикою ділового спілкування.

Наглядові та інші акти прокуратури можуть мати за мету: а) виявлення

(встановлення) порушень законності, їх причин та умов, що їм сприяють; б)

реагування на виявлені порушення. У свою чергу, акти (документи)

прокурорського реагування можуть бути поділені на такі, що спрямовані на: а)

усунення порушень та обставин, що їм сприяли; б) притягнення порушників

закону до юридичної відповідальності.

З врахуванням цього викладемо основні методичні рекомендації, які

присвячені підготовці окремих прокурорських актів з врахуванням їх

функціонального змісту.

Писаренко Л. М. Мова і стиль, логіка і зміст процесуальних документів: Методичні рекомендації для студентів. — Одеса:

Держ. юрид. академія. — 1999.

1.2. Акти прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням

законів

Функція прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів

(колишнього загального нагляду), будучи передбаченою у п. 9 Перехідних

положень Конституції України, розглядається як тимчасова. Проте,

перспективи її вилучення з законодавства уже найближчим часом є досить

проблематичними. І навіть в тому разі, якщо вона повністю трансформується у

функцію представництва в суді інтересів громадянина або держави, прокурори

все одно вживатимуть досудових способів впливу на порушників закону,

вносячи відповідні акти реагування

. Отже, проблема забезпечення належної

якості цього різновиду прокурорських актів продовжує залишатись

актуальною.

У наказі Генерального прокурора України № 3 від 28 жовтня 2002 р. «Про

організацію роботи органів прокуратури у здійсненні нагляду за додержанням і

застосуванням законів» запропоновано відмовитись від нарощування

кількісних показників за рахунок збільшення кількості внесених актів

реагування за незначними порушеннями закону (ч. 2 п. 9). Для контролю за

якістю актів реагування, пунктом 11 наказу передбачено направлення копій цих

актів одночасно з їх внесенням до прокуратур вищого рівня. Визнано за

потрібне узагальнювати їх зміст для вироблення єдиної правозастосовчої

практики, неякісні документи запропоновано відкликати та відповідно

реагувати на такі факти.

Здійснення прокурором повноважень, передбачених у ч. 1 ст. 20 Закону

України «Про прокуратуру», пов'язано з використанням прокурорських актів у

вигляді вимог. Така назва цих актів безпосередньо випливає з положень закону.

Зазначені вимоги можуть стосуватись:

— подання в прокуратуру документів і матеріалів, необхідних довідок,

у тому числі щодо операцій і рахунків юридичних осіб та інших організацій;

— витребування рішень, розпоряджень, інструкцій, наказів та інших

актів;

— витребування інформацій про стан законності і заходи щодо її

забезпечення;

— проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і

підконтрольних підприємств, установ, організацій та інших структур;

— виділення спеціалістів для проведення перевірок, відомчих,

позавідомчих експертиз.

Вимоги про надання прокуратурі документів, матеріалів, довідок

надсилаються, як правило, у зв'язку з перевірками виконання законів, у тому

числі за конкретними зверненнями громадян і юридичних осіб. Одержавши

конфіденційну інформацію, прокурор повинен вжити заходів щодо

неможливості її використання для цілей, не пов'язаних із здійсненням

прокурорського нагляду.

Полянский Ю. Е., Аракелян М. Р. О некоторых проблемах совершенствования правового регулирования деятельности

органов прокуратуры // Питання конституційно-правового статусу прокуратури України та удосконалення її діяльності: 36.

наук, праць. — Харків, 1999. — С 34.

Вимоги прокурора про надання йому актів (рішень, розпоряджень тощо)

можуть бути обумовлені потребою перевірити законність як окремих актів у

зв'язку з перевірками виконання законів, так і актів, виданих за певний період

(наприклад, розпоряджень голови районної державної адміністрації). Залежно

від мети перевірки прокурор може витребувати як оригінали актів з наступним

їх поверненням, так і їх копії.

Вимоги про надання інформацій про стан законності і заходи щодо її

забезпечення стосуються узагальнених даних про стан законності в певних

господарських та інших системах, контролюючих органах, на підприємствах, в

установах і організаціях.

Звернення з вимогами про проведення перевірок і ревізій обумовлені

потребою використання потенціалу контрольно-ревізійних органів для

виявлення порушень закону у межах їхньої компетенції, необхідністю з'ясувати

в процесі їх проведення питання спеціального характеру шляхом застосування

відповідної методики, запобігання підміни прокуратурою зазначених органів і

підвищення їх відповідальності у сфері боротьби з окремими

правопорушеннями в господарській та інших сферах. При цьому ревізія являє

собою різновид перевірки. Це метод документального контролю за фінансово-

господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотримання

законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб

документального викриття недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і

матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. Адресатами

вимог прокурора про проведення ревізій можуть бути відомчі контрольно-

ревізійні служби, а також органи Державної контрольно-ревізійної служби в

Україні в межах їхніх повноважень. Перевірки з інших питань проводяться

різними органами відомчого і позавідомчого контролю.

У відповідному акті прокурора слід окреслити коло питань, які

підлягають з'ясуванню при проведенні перевірки чи ревізії, а не обмежуватись

загальною вимогою їх провести. Визначення кола осіб, які залучатимуться до

перевірки, становить компетенцію керівника того органа чи установи, до якого

звертається прокурор.

До вимоги прокурора про проведення перевірки чи ревізії можуть бути

додані документи, які є в його розпорядженні, і які можуть свідчити про

наявність порушень. Доцільно зажадати від адресата не просто повідомити в

прокуратуру про результати перевірки, але й надіслати всі матеріали — лише

так можна упевнитись в тому, що перевірку чи ревізію проведену з належної

повнотою.

На відміну від вимоги про проведення перевірки чи ревізії, вимога

прокурора про виділення спеціаліста спрямована на те, щоб особа з

відповідним рівнем фахових знань брала участь в перевірці виконання законів,

яка проводиться силами прокуратури (надавала працівникові прокуратури

консультації, проводила спеціальні дослідження та аналізи тощо).

Порядок призначення експертиз при здійсненні прокурорського нагляду

за додержанням і застосуванням законів у чинному законодавстві належним

чином не врегульовано. У кримінальному процесі мотивовану постанову про

призначення експертизи може винести слідчий (ч. 2 ст. 196 КПК), а в

цивільному процесі — суд (ч. 1, ст. 57 ЦПК). Висновки лише цих експертиз

можуть визнаватись як такі у відповідних видах процесу. Експертизи, проведені

на вимогу прокурора відповідно до п. З ч. 1 ст. 20 Закону «Про прокуратуру»,

для цього не можуть бути використані. Висновки експертів такого роду можуть

використовуватись прокурором як документальні матеріали при внесенні актів

реагування в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів, а в разі

потреби експертизи проводяться повторно з додержанням вимог

кримінального, цивільного і господарського процесу.

Вимоги про проведення експертиз адресуються керівникам державних

органів, підприємств і організацій, де працюють спеціалісти відповідного

профілю та відповідної кваліфікації. В них повинні бути чітко сформульовані

питання, на які мають дати відповідь фахівці.

В особливій процесуальній формі реалізується повноваження прокурора

викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних чи письмових

пояснень щодо порушень закону. Для цього особам, які викликаються до

прокуратури або в інше призначене прокурором місце, надсилаються повістки,

які за своїм змістом відрізняються від повісток, які використовуються для

виклику обвинувачених (ч. 1 ст. 134 КПК), свідків (ст. 166 КПК), потерпілих

(ст. 171 КПК). У повістці необхідно зазначити, що особа викликається саме для

давання пояснень на підставі п. 4 ч. 1 ст. 20 Закону «Про прокуратуру», а не для

допиту, що певною мірою сприяє зняттю надмірного психологічного

навантаження з особи, яка викликається.

У вимогах прокурора, надісланих на підставі пп. 1—З ч. 1 ст. 20 Закону

«Про прокуратуру», зазначаються встановлені самим прокурором строки їх

виконання, а в повістках — дні і години, коли викликані особи мають з'явитись

для давання пояснень.

З посиланням на статтю 8 Закону, у цих актах наголошується на

обов'язковості вимог прокурора і на відповідальності за їх невиконання

відповідно до ст. 185-8 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Особа, яка викликається за повісткою, попереджається про те, що відповідно ч.

4 ст. 8 Закону «Про прокуратуру» її можуть доставити примусово органи міліції

за постановою прокурора. Виносячи таку постанову, прокурор повинен мати

достовірні докази того, що викликана особа була повідомлена про виклик, і що

вона не з'явилась до прокуратури без поважних причин. Ці обставини

обов'язково мусять бути викладеними в постанові, яка адресується начальнику

відповідного органу внутрішніх справ, і підлягає виконанню у зазначений в ній

термін.

Актами реагування прокурора на виявлені порушення закону є протести,

приписи, подання, постанови і санкції на затримання і видворення іноземного

громадянина або особи без громадянства (ч. 2 ст. 20 Закону «Про

прокуратуру»). З метою забезпечення єдності вживання термінології для

реалізації відповідних повноважень прокурора слід пам'ятати, що протести —

приносяться, подання і приписи — вносяться, постанови — виносяться, а

санкції — даються.

Протест прокурора, який приноситься на підставі п. 1 ч. 2 ст. 20 Закону,

являє собою акт прокурорського реагування, в якому міститься вимога про

перегляд незаконного акта органу влади, власника чи керівника підприємства,

установи, організації, органу громадського об'єднання, рішення посадової

особи, припинення незаконної дії і, як наслідок цього, поновлення порушеного

права.

Протест адресується прокурором або його заступником до органу, який

видав незаконний акт, або до органу вищого рівня. Обрання того чи іншого

варіанту залежить від тактичних міркувань, обумовлених потребою

якнайшвидшого усунення порушення закону. Протест на постанову судді у

справі про адміністративне правопорушення приноситься судді, який виніс

постанову (ст. 290, 294, ч. 1 КУпАП).

При виявленні двох або більше незаконних актів, виданих в різний час,

але одним і тим же органом чи посадовою особою, приноситься один протест.

Така практика сприятиме виконанню вказівки Генерального прокурора про

неприпустимість штучного збільшення кількості актів прокурорського

реагування.

Крім письмових правових актів під різними назвами (рішення, постанови,

розпорядження тощо) прокурор може опротестувати і усний акт керівника чи

посадової особи. Йдеться про усні розпорядження і вказівки, які мають

юридичні наслідки і тягнуть за собою порушення прав і свобод громадян та

інтереси держави. Такі усні акти можуть, зокрема, виражатись у відмові

керівників і посадових осіб від вчинення дій, які приписуються законом (в

прийомі на роботу, повернення трудової книжки тощо).

Незаконною дією, яка може бути опротестована прокурором, є таке

рішення посадової особи, яке, не будучи оформленим у письмовому вигляді і не

доведеним до виконавців в іншій формі, реалізується цією ж посадовою особою

(наприклад, дії коменданта гуртожитку з виселення особи, яка там проживає).

Протести на акти колегіальних органів, зокрема, місцевих рад та їх

виконкомів, адресуються цим органам. Поряд з цим у вступній частині

протесту зазначається також прізвище і посада голови цього органу. Також у

вступній частині зазначається назва опротестованого акта (чи актів) чи окрема

структурна частина акта (пункт, параграф тощо) і назва прокурорського акта

(протест в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів).

У разі, коли орган вищого рівня, куди у прокурора виникає потреба

надіслати протест, є піднаглядним прокурору вищого рівня, процес

опротестування виглядає таким чином. Міський чи районний прокурор

надсилає протест прокурору області. Якщо підстави принесення і зміст

протесту не викликають в останнього заперечень, він надсилає його для

розгляду відповідному органу чи керівнику із своїм супровідним листом,

пропонуючи повідомити про результати розгляду і прокуратуру області, і

міську чи районну прокуратуру. Самостійне принесення прокурором протесту

до органу, на який не поширюються його наглядові повноваження, може

призвести до того, що протест не буде розглянуто.

В описово-мотивувальній частині протесту обґрунтовується

невідповідність акта або його структурної частини чинному законодавству,

тобто положенням Конституції України або законам України. Неприпустимо

обґрунтовувати протест посиланнями на підзаконні, а, тим більше, відомчі

нормативно-правові акти. В окремих випадках це можна робити лише поряд з

посиланням на закон, якщо у підзаконному акті конкретизуються вимоги

закону або розкривається механізм його дії.

Юридичне обґрунтування протесту включає у себе також посилання на

відповідні норми Закону «Про прокуратуру» (п. 1, ч. 2 ст. 20 і ст. 21).

Зміст заключної частини протесту значною мірою залежить від змісту і

наслідків опротестованого акту чи рішення.

У разі, коли опротестований акт чи його частина повністю суперечать

закону, в протесті ставиться питання про його скасування, а якщо усунути

порушення можливо шляхом редакційних уточнень окремих формулювань, то

прокурор вимагає привести його у відповідність з законом. При цьому

неприпустимо одночасно ставити питання і про скасування акта, і про

приведення його у відповідність із законом.

Якщо опротестовується акт нормативно-правового характеру, то в

протесті пропонується не лише скасувати його на майбутнє, але й визнати

такий акт не чинним з моменту видання. Це полегшить скасування виданих на

його підставі індивідуальних правових актів.

Відповідно до ч. З ст. 21 Закону «Про прокуратуру», протест прокурора

зупиняє дію опротестованого акта, проте це стосується не всіх випадків

опротестування, а лише актів нормативного характеру або індивідуальних

актів, не виконаних на момент принесення протесту. У зв'язку з цим в

заключній частині протесту доцільно дослівно відтворити вищезазначене

формулювання закону. Слід зауважити при цьому, що прокурору не надано

права зупиняти дію опротестованого акта — юридичним фактом, який викликає

такі наслідки, є саме принесення протесту.

Якщо опротестований акт уже виконано, то зупинення його дії на час

розгляду протесту позбавлено смислу, тому про це згадувати в протесті не

потрібно. Натомість ставиться питання «про поновлення порушеного права».

Це формулювання в ч. 2 ст. 21 Закону «Про прокуратуру» слід розуміти таким

чином, що прокурор вимагає в протесті усунути протиправні наслідки видання і

виконання незаконного акта, наприклад, скасування наказу про звільнення

працівника з його поновленням на роботі, і відшкодуванням збитків за

вимушений прогул. Опротестовуючи незаконну дію, прокурор вимагає її

припинення (якщо дія має триваючий характер) і усунення наслідків

порушення закону.

У заключній частині протесту відтворюються також положення ч. З ст. 21

Закону «Про прокуратуру» стосовно порядку розгляду протесту і повідомлення

прокурора про результати.

Припис прокурора, який вноситься на підставі п. 4 ч. 2 ст. 20 Закону

України «Про прокуратуру», являє собою акт прокурорського реагування,

безумовно обов'язковий для виконання і призначений для усунення очевидних

порушень закону з метою запобігання істотній шкоді інтересам держави,

підприємства, установи, організації, а також громадянам.

Вирішуючи питання щодо потреби застосувати цей акт реагування,

прокурор повинен з'ясувати: а) чи є порушення закону очевидним (безспірним);

б) чи може настати істотна (саме істотна, а не просто шкода) індивідуальним і

державним інтересам. Обидві ці обставини мають оціночний характер.

Наприклад, підставою для внесення припису може служити потреба запобігти

техногенній аварії, значному забрудненню навколишнього середовища,

розголошенню державної таємниці, грубому порушенню особистих, політичних

і соціально-економічних прав громадян. Слід зауважити, що в практиці

прокурорського реагування припис використовується невиправдано широко, за

відсутності реальних загроз заподіяння істотної шкоди, а інколи тоді, коли

шкода уже заподіяна, і потрібно вживати заходів до її відшкодування.

Важливою умовою використання припису як акта прокурорського

реагування є можливість негайного усунення порушення закону. Якщо ж

порушення можна усунути лише за умови вжиття тривалих за часом

організаційних і технічних заходів, то, природно, припис прокурора неможливо

виконати негайно, і тому краще використати інший акт прокурорського

реагування.

За наявності названих вище умов, у приписі можна поставити питання

про усунення порушень у формі видання незаконних актів, вчинення дій і

проявів бездіяльності органа чи посадової осики. Так само, як і протест, припис

вноситься органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищому за

рівнем органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення. При

цьому під органом може розумітись орган держави, державне підприємство,

установа чи організація, громадський орган, підприємець чи уповноважена ним

особа, яка здійснює управління підприємством чи господарською організацією.

Звернення до посадової особи є можливим тоді, коли вона у складі органа

очолює підрозділ або службу із спеціальним статусом і в силу цього наділена

самостійними владними повноваженнями.

Підвищений рівень імперативності прокурорського припису обумовлює

необхідність забезпечити якомога оперативніше його виконання. Для цього

використовуються особливі процедури його внесення (завірення гербовою

печаткою прокуратури, вручення під розписку самому адресату або його

представнику). Деякі прокурори практикують виклик керівників для вручення

їм приписів з одержанням від них письмових підтверджень про готовність

виконати вимогу прокурора.

У вступній частині припису наводяться дані про те, кому він адресований,

назва документа (припис про негайне усунення порушення закону). В описово-

мотивувальній частині наводиться характеристика вчиненого правопорушення,

обґрунтовується його очевидний характер, прогнозується наявність причинного

зв'язку між порушенням закону і можливістю істотної шкоди для прав та

інтересів, що охороняються законом, потреба негайно усунути порушення для

запобігання виникненню або збільшенню розміру цієї шкоди.