Полянський Ю., Долежан В. Акти прокуратури: підготовка і внесення

Подождите немного. Документ загружается.

На відміну від протесту, у ст. 22 Закону України «Про прокуратуру» на

адресата припису не покладається обов'язок розглянути припис, оскільки такий

розгляд охоплюється його негайним виконанням. З вимоги усунення

порушення і починається його заключна частина. При цьому потрібно

обов'язково зазначити, які конкретно дії мають бути вчинені (скасовано

незаконне розпорядження, припинена незаконна діяльність, (наприклад,

ведення будівельних робіт, які загрожують безпеці довкілля), або взагалі

утриматись від реалізації певних проектів). У заключній частині також

роз'яснюється порядок оскарження припису в послідовності підпорядкованості

чи через суд, але при цьому підкреслюється, що оскарження не зупиняє його

виконання. Наголошується також на тому, що невиконання припису може

потягнути за собою не лише адміністративну відповідальність за ст. 185-6

КУпАП, але й кримінальну відповідальність в разі настання передбачуваної

істотної шкоди або інших тяжких наслідків.

Однак слід пам'ятати про те, що прокурор, його заступник, як і орган

прокуратури, також може бути суб'єктом юридичної відповідальності за

необґрунтоване внесення припису. Виконання такого необґрунтованого

припису може бути пов'язане з істотною шкодою для виконавця, яку доведеться

відшкодовувати (такі випадки були в практиці). Тому потрібно ретельно

зважувати обґрунтованість заперечень керівника або посадової особи, яким

оголошується про намір внести припис, щоб не припуститись помилки.

Подання прокурора, яке вноситься на підставі п. 5 ч. 2 ст. 20 і ст. 23

Закону України «Про прокуратуру» — це акт прокурорського реагування, в

якому містяться вимоги про усунення порушень закону, причин цих порушень

та умов, що їм сприяють, і яке вноситься у державний орган, громадську

організацію або посадовій особі.

На наш погляд, перелік адресатів внесення прокурорських подань

потребує розширювального тлумачення. До них також можуть бути віднесені

керівники державних підприємств, установ і організацій, власники

підприємницьких структур та уповноважені ними особи.

Поданню властиві певні риси, які відрізняють його від інших наглядових

актів прокурора. По-перше, в переважній більшості випадків подання вносяться

за наслідками перевірок виконання законів з приводу різних за характером

порушень і часто мають комплексний характер. Вони також можуть вноситись

на підставі узагальнень прокурорської практики. По-друге, підставою для

внесення подання можуть бути не лише незаконні дії, але й протиправна

бездіяльність посадових осіб. По-третє, метою подання може слугувати

усунення не лише порушень закону, але й причин порушень та умов, які їм

сприяли. Внесення окремих з них підпорядковано виключно цій меті.

Висновки прокурора в поданні повинні бути підтверджені конкретними

фактами порушень і кількісними даними, які характеризують поширеність

окремих порушень, розмір матеріальних збитків від них та інші негативні

наслідки. Невиконання вимог підзаконних (в тому числі відомчих) актів може

розглядатись як умова, що сприяє порушенням закону. До числа інших умов

можна віднести недоліки контрольної діяльності, обліку матеріальних

цінностей, упущення у виховній роботі тощо. Окремі порушення закону

можуть розглядатись як умови, що сприяють вчиненню інших порушень.

Подання можуть вноситись і за окремими фактами порушень закону для

вжиття відповідними органами заходів, спрямованих на недопущення

подібного в майбутньому.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 20 Закону «Про прокуратуру» на рішення

місцевої ради прокурор, залежно від характеру порушення, може внести

подання або протест. Протести необхідно вносити тоді, коли існує потреба в їх

перегляді через незаконність цих актів. Якщо ж акти уже втратили силу або

порушення закону не потягнули за собою якихось істотних негативних

наслідків, прокурор може обмежитись внесенням подання, в якому зажадати

усунення умов, що сприяли порушенням закону (низький рівень правової

підготовки працівників, бездіяльність або відсутність юридичної служби тощо).

Факти порушень у поданні необхідно персоніфікувати, назвавши

конкретних винуватців для того, що поставити питання про притягнення їх до

дисциплінарної і матеріальної відповідальності. При цьому слід уникати

внесення подань з одних і тих же питань одним і тим же керівникам, які самі

повинні нести відповідальність за порушення. У таких випадках доцільно

вносити подання в управлінські органи вищого рівня (якщо вони існують).

У вступній частині подання прокурор вказує його адресата, назву

документа (наприклад, подання про усунення порушень законодавства про

приватизацію державного майна).

Описово-мотивувальна частина подання може бути поділена на окремі

структурні елементи за видами порушень закону. У такому багатоплановому

поданні особливо важливо забезпечити послідовність викладу і наявність

логічних переходів від одних елементів до інших, які доцільно починати

узагальнюючими фразами, наприклад: «на підприємстві поширені порушення

законодавства про умови праці підлітків».

Заключну частину подання треба починати не з вимоги розглянути

подання (це адресат повинен зробити відповідно до закону), а усунути

порушення закону, причини порушень та умови, що їм сприяють. Залежно від

змісту описово-мотивувальної частини, ці пропозиції повинні бути

конкретними — в іншому разі не варто розраховувати на ефективність заходів,

вжитих за наслідками розгляду подання.

У заключній частині також відтворюється положення ч. 1 ст. 23 Закону

«Про прокуратуру» стосовно невідкладного розгляду подання, вжиття не

пізніше ніж у місячний строк відповідних заходів до усунення порушень

закону, причин порушень законів та умов, що їм сприяють і повідомлення про

наслідки прокурору. Якщо подання внесено колегіальному органу, прокурор

може в заключній частині висловити бажання взяти особисту участь в його

обговоренні.

Постанови як прокурорські акти виносяться при реалізації всіх

наглядових функцій, в тому числі і при здійсненні нагляду за додержанням і

застосуванням законів. У цьому разі постанова прокурора являє собою акт

прокурорського нагляду, в якому прокурор (його заступник) залежно від

характеру порушення закону порушує кримінальну справу, дисциплінарне

провадження або провадження про адміністративне правопорушення

відповідно до п. З ч. 2 ст. 20 і ст. 24 Закону про прокуратуру.

Постанова прокурора про порушення дисциплінарного провадження

надсилається органу чи посадовій особі, наділеній правом накладення

дисциплінарного стягнення за порушення закону, в межах строку давності

притягнення до дисциплінарної відповідальності, передбаченого у ст. 148 КЗпП

або статутами про дисципліну працівників окремих категорій.

Постанова про порушення провадження про адміністративне

правопорушення виноситься у випадках, коли у поведінці винного є ознаки

діянь, передбачених відповідною статтею КУпАП, в межах строку давності,

передбаченого у ст. 38 КУпАП.

Постанова про порушення кримінальної справи при виявленні ознак

злочину (ч. 2 ст. 94 КПК) надсилається органам дізнання або досудового

слідства для проведення розслідування. В окремих випадках прокурор може

взяти порушену ним справу до свого провадження.

Вступна частина постанови містить назву документу і його короткий

зміст («про порушення кримінальної справи», «про порушення

дисциплінарного провадження», «про порушення провадження про

адміністративне правопорушення»), дату і місце винесення, прізвище та

ініціали, посаду і класний чин прокурора або його заступника.

В описово-мотивувальній частині наводяться фактичні обставини

виявленого правопорушення та дається його юридична оцінка. Зокрема, в

постанові про порушення кримінальної справи зазначається привід до її

порушення, зокрема, безпосереднє виявлення прокурором ознак злочину за

наслідками перевірки виконання законів, підстава порушення — наявність

ознак злочину, передбаченого відповідною статтею КК в діяннях тієї чи іншої

особи, посилання на ч. 1 ст. 98 КПК, і п. З ч. 2 ст. 20 Закону «Про

прокуратуру». Це обумовлено тим, що постанова прокурора про порушення

кримінальної справи є одночасно актом прокурорського нагляду за

додержанням і застосуванням законів, і за додержанням законів органами, які

проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство (п. 11

ч. 1 ст. 227 КПК).

У постанові про порушення дисциплінарного провадження і провадження

про адміністративне правопорушення наводяться дані, що підтверджують факт

проступку, дається його юридична кваліфікація та зазначається, за якою

нормою закону винуватець має нести відповідальність (ст. 148 КЗпП),

відповідна стаття КУпАП. У постанові також викладається зміст пояснення, яке

дав порушник, і в разі потреби спростовуються його твердження.

У заключній частині постанови після слова «постановив» викладається

зміст рішень прокурора («порушити кримінальну справу стосовно ... за

ознаками злочину, передбаченого ст. ... КК України», «порушити

дисциплінарне провадження ...», «порушити провадження про адміністративне

правопорушення»), зазначається, кому надсилається постанова для розгляду (а

не для виконання, як пишуть деякі прокурори), відтворюються положення ч. 2

ст. 24 Закону «Про прокуратуру» в частині строку розгляду постанови.

Оскільки в зазначеній нормі немає вказівки про потребу повідомити прокурору

про наслідки розгляду постанови про порушення дисциплінарного

провадження або провадження про адміністративне правопорушення, то

відповідну вимогу в заключній частині постанови слід висунути, спираючись на

п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону «Про прокуратуру».

У постанові про порушення провадження про адміністративне

правопорушення необхідно зробити позначку про те, що особі, стосовно якої

винесено постанову, роз'яснені її права і обов'язки, передбачені ст. 268 КУпАП,

а також долучити до постанови пояснення свідків, якщо вони є.

Оскільки постанова про порушення провадження про адміністративне

правопорушення містить у собі всі необхідні відомості для розгляду відповідної

справи, складання, крім того, ще й протоколу про адміністративне

правопорушення не викликається необхідністю, за двома винятками.

Справи про порушення, передбаченні ч. 4 ст. 184 КУпАП (невиконання

батьками або особами, що їх заміняють, обов'язків щодо виховання дітей, якщо

це потягло за собою вчинення неповнолітніми діянь, що містять ознаки

злочину, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України,

якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність), ч. 2

ст. 186-6 КУпАП (залишення без розгляду протесту, подання або припису

прокурора чи несвоєчасну відповідь на нього), ст. 185-8 (ухилення від

виконання законних вимог прокурора про проведення перевірки чи ревізії,

виділення спеціалістів, надання матеріалів, прибуття за викликом), ст. 185-11

(розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист),

розглядаються за протоколами, складеними прокурором або уповноваженою

ним особою з числа працівників прокуратури (ч. 8 ст. 225 КУпАП).

Справи про корупцію розглядаються судами за протоколами, складеними

працівниками органів внутрішніх справ, СБУ та прокурорами (ст. 12 Закону

України «Про боротьбу з корупцією»).

Отже, в цих випадках постанови прокурора про порушення провадження

про адміністративні правопорушення не можуть служити підставою для

розгляду відповідних справ.

До актів прокурорського реагування належить також рішення прокурора

у справі щодо можливості затримання і видворення іноземного громадянина

або особи без громадянства за підставами, передбаченими Законом України

«Про правовий статус іноземців»

. Санкція — це дозвіл, що дається

державному органу чи посадовій особі на застосування примусових заходів, які

обмежують права особи. Лише після санкціонування прийняте рішення може

виконуватись, і, навпаки, відмова в санкціонуванні позбавляє таке рішення

юридичної сили.

За санкцією прокурора підлягають затриманню органами внутрішніх

справ та органами охорони державного кордону і адміністративному

видворенню особи, які ухиляються від виїзду після прийняття рішення про

Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 34. — Ст. 267.

видворення, якщо є обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятись

від виїзду.

Форма рішення прокурора про санкціонування чи про відмову в

санкціонуванні законом або нормативним актом Генерального прокурора

України не передбачена. На практиці вона здійснюється шляхом накладення

резолюції на постанові вищезазначених органів, завіреної гербовою печаткою.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону «Про прокуратуру» право на давання санкції у

таких випадках належить Генеральному прокурору України, його заступникам,

прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Для забезпечення законності при прийнятті цих та інших рішень бажано

було б запровадити видання прокурорам у цих випадках спеціального

правового акта у вигляді постанови, в якій би обґрунтовувалось санкціонування

чи відмова в санкціонуванні з посиланням на обставини справи і норми Закону

«Про правовий статус іноземців».

1.3. Акти прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які

проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство

Предметом прокурорського нагляду є додержання законів органами, які

проводять оперативно-розшукову діяльність (ОРД), дізнання, досудове

слідство. Відтак прокурорські акти можуть бути присвячені вирішенню питань

в межах всіх цих трьох видів діяльності по боротьбі із злочинністю. Вони

вносяться на підставі повноважень, закріплених за прокурором у ст. 14 Закону

України «Про оперативно-розшукову діяльність»

і нормах Кримінально-

процесуального кодексу України. Перелік цих повноважень викладено у ст. 227

КПК, проте у частині другій цієї статті міститься застереження, що прокурор

здійснює також інші повноваження, надані йому цим Кодексом.

Незважаючи на те, що ступінь процесуальної упорядкованості

застосування наглядових повноважень прокурора у цій сфері є вищим, ніж при

здійсненні т. з. загального нагляду, чинне кримінально-процесуальне

законодавство містить ще багато прогалин, особливо в частині підстав

застосування тих чи інших прокурорських актів, їх форми та структури.

Частково ці прогалини заповнені практикою і нормативними актами

Генеральної прокуратури України.

Найпоширенішим актом прокурорського нагляду є постанова. Це

структурований документ, який використовується для вирішення різних за

характером організаційно-правових питань здійснення ОРД, дізнання і

досудового слідства. Відповідно до ст. 130 КПК постанови виносяться: про

рішення, прийняте слідчим або прокурором під час провадження досудового

слідства у випадках, зазначених в цьому Кодексі, а також у випадках, коли це

визнає за необхідне слідчий або прокурор. Значна частина постанов прокурора

виноситься при здійсненні ним нагляду за додержанням законів при

розслідуванні злочинів. Тому навряд чи можна погодитись з В. Тертишником,

Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 22. — Ст. 303 (з наступними змінами і доповненнями).

який, коментуючи положення ст. 130 КПК, розглядає постанову виключно як

кримінально-процесуальний документ

Постанови як наглядові акти виносяться прокурором у таких випадках:

— для порушення кримінальних справ, причому при використанні

протокольної форми досудової підготовки матеріалів постанова про порушення

кримінальної справи виноситься лише прокурором (ст. 430 КПК);

— для скасування незаконних постанов оперативно-розшукових органів про

заведення або закриття, зупинення або поновлення ОРД чи про інші рішення,

які суперечать закону (ст. 14 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність»,

п. 9 наказу Генерального прокурора України № 4/1 від 28 жовтня 2002 р. «Про

організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які

проводять оперативно-розшукову діяльність»);

— для направлення справи до суду у зв'язку, з вирішенням питання

про звільнення особи від кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 7), про

закриття справи у зв'язку з дійовим каяттям, з примиренням обвинуваченого,

підсудного з потерпілим, із застосуванням примусових заходів виховного

характеру, з передачею особи на поруки аби із закінченням строків давності (ч.

4 ст. 7-1, 7-2, 8, 9, 10, 11-1 КПК);

— про скасування постанов слідчого або органу дізнання про

порушення кримінальної справи або відмову в порушенні справи. Якщо справу

порушено без законних підстав, прокурор закриває її, а у випадках, коли по цій

справі не проводилося слідчих дій — скасовує постанову про порушення

кримінальної справи. У разі безпідставної відмови в порушенні справи

прокурор своєю постановою скасовує постанову слідчого або органу дізнання і

порушує справу. На практиці прокурори часто скасовують постанови про

відмову в порушенні справ з мотивів не безпідставності, а передчасності

відмови, даючи при цьому вказівки про додаткову перевірку відомостей про

злочин відповідно до ч. 4 ст. 97 КПК;

— з питань розв'язання спорів про підслідність (ст. 117 КПК);

— з питань продовження строків досудового слідства (ст. 120 КПК);

— про скасування постанов про закриття кримінальних справ (ч. 4 ст.

215 КПК);

— про зміну пред'явленого обвинувачення під час вирішення питання

про затвердження обвинувального висновку (ч. 2 ст. 231 КПК) в разі, коли така

зміна не тягне за собою застосування статті кримінального закону . з більш

тяжкою санкцією і не пов'язана з істотною зміною обвинувачення за

фактичними обставинами;

— про відмову в погодженні подання органу дізнання чи слідчого, з

якими вони хочуть звернутись до суду, з питань обрання запобіжного заходу у

вигляді тримання під вартою (ч. 2 п. 5 наказу Генерального прокурора України

№4 від 26 жовтня 2002 р. «Про організацію прокурорського нагляду за

додержанням законів органами, які проводять дізнання і досудове слідство»);

Тертишник В. М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. — К.: АСК, 2002. —

С 529—534.

— про вилучення від органу дізнання і передачу слідчому будь-якої

справи, передачу справи від одного органу досудового слідства іншому, а

також від одного слідчого іншому з метою забезпечення найбільш повного і

об'єктивного розслідування (п. 9 ч. 1 ст. 227 КПК).

У п. 2 ч. 1 цієї статті міститься узагальнююча норма щодо скасування

будь-яких незаконних і необґрунтованих постанов слідчих та осіб, що

проводять дізнання.

Як і загально наглядові постанови прокурора, постанови, що виносяться

ним при здійсненні нагляду за додержанням законів про ОРД, дізнання і

досудове слідство, складаються з трьох частин. При цьому специфіка заключної

частини обумовлюється в основному владно-розпорядчим характером

прокурорських повноважень. По суті прокурор своїм рішенням сам усуває

порушення закону. Тому в цих постановах не ставиться питання про їх розгляд

у ті чи інші строки. Посадові особи органів, що здійснюють ОРД, дізнання і

досудове слідство, зобов'язані взяти до відома рішення прокурора і керуватись

ним, якщо постанова прокурора, в свою чергу, не скасована прокурором

вищого рівня або судом.

Юридичне обґрунтування постанов складається з посилань на норми

кримінально-процесуального закону, які були порушені при здійсненні ОРД і

провадженні по кримінальних справах, і на норми, які стосуються повноважень

прокурора.

Постанови прокурора, винесені відповідно до закону, є обов'язковими для

виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими

особами і громадянами (ч. 4 ст. 25 КПК).

Санкціонування або відмова в санкціонуванні тих чи інших рішень і дій,

яке оформлюється відповідними актами, в сучасний період застосовується

рідше, ніж це мало місце до «малої судової реформи» 2001 року. Це в першу

чергу пов'язано з передачею на розгляд суду питань, пов'язаних з арештами

громадян, проведенням обшуків у житлі та іншому володінні особи, зняттям

інформації з каналів зв'язку.

Як і у випадках, передбачених ч. 2 ст. 27 Закону «Про прокуратуру»,

рішення прокурора з приводу санкціонування перебуває в органічному зв'язку з

рішенням органу, що здійснює ОРД, дізнання, досудове слідство, надає або не

надає йому юридичної сили.

Ці рішення виносяться у випадках, передбачених законодавством про

оперативно-розшукову діяльність і Кримінально-процесуальним кодексом, а

саме:

— у зв'язку з етапуванням особи, яка перебувала в розшуку і була

затримана, до місця провадження слідства (ч. Зет. 139 КПК);

— у зв'язку з відстороненням обвинуваченого від посади (ч. 2 ст. 147

КПК);

— у зв'язку з проведенням обшуку, за винятком обшуку житла чи

іншого володіння особи (ч. З ст. 177 КПК);

— у зв'язку з виїмкою документів з установи, які становлять державну

та/або банківську таємницю (ч. З ст. 178 КПК);

— у зв'язку з потребою у спецпідрозділів по боротьбі з організованою

злочинністю опечатувати архіви, каси, приміщення та інші сховища, брати їх

під охорону, накладати арешт на грошові кошти та інші цінності фізичних чи

юридичних осіб, вилучати предмети і цінності (ст. 12 Закону України «Про

організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»

) (п. «б»

ч. 4).

Різновидом санкції прокурора є терміни «згода», «погодження», «дозвіл».

Так, відповідно до п. З ч. 2 ст. 14 Закону «Про оперативно-розшукову

діяльність» прокурор дає згоду на продовження оперативно-розшукової

діяльності.

На стадії досудового слідства прокурором може бути дана згода слідчому

на складання мотивованої постанови про направлення справи до суду для

вирішення питань, передбачених статтями 7—11 КПК, якщо відповідні

постанови не виніс сам прокурор, на внесення подання до суду про обрання

запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, якщо сам прокурор його не

вніс (ч. 2 ст. 165-2 КПК).

Одержавши від слідчого кримінальну справу, що надійшла в порядку,

передбаченому статтями 7, 7-1, 7-2, 7-3, 8, 9, 10, 11-1 КПК, прокурор дає

письмову згоду з постановою слідчого і направляє справу до суду, скасовує

постанову слідчого і повертає йому справу з письмовими вказівками або змінює

постанову слідчого чи виносить нову постанову (ст. 232 КПК).

Погодження здійснюється на:

— внесення до суду подання керівником оперативно-розшукового

підрозділу або його заступником про проведення окремих оперативно-

розшукових заходів у зв'язку з перевіркою заяв і повідомлень про злочини (ч. 5

ст. 97 КПК);

— звернення слідчого до суду з поданням про продовження строку

тримання під вартою (ч. 1 ст. 165-3 КПК);

— внесення слідчим до суду подання про проведення обшуку житла

чи іншого володіння особи (ч. 5 ст. 177 КПК); примусової виїмки з житла чи

іншого володіння особи (ч. 4 ст. 178 КПК);

— внесення слідчим до голови апеляційного суду за місцем

провадження слідства подання про накладення арешту на кореспонденцію і

зняття інформації з каналів зв'язку (ч. 4 ст. 187 КПК);

— внесення слідчим до суду подання про проведення огляду житла чи

іншого володіння особи (ч. 4 ст. 190 КПК).

Прокурору також надано право давати дозвіл на обрання запобіжного

заходу у вигляді застави щодо особи, яка знаходиться під вартою (ч. 4 ст. 154-1

КПК).

Альтернативними рішеннями прокурора стосовно згоди, погодження і

дозволу можуть бути відмова в дачі згоди у дозволі чи погодженні.

Всі рішення з цих питань оформлюються шляхом відповідних резолюцій

на постановах і поданнях слідчого, за винятком відмови в погодженні подання

Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 35. — Ст. 358.

органу дізнання або слідчого до суду, коли прокурор відповідно до п. 5 наказу

Генерального прокурора України № 4 2002 р. зобов'язаний винести мотивовану

постанову, оригінал якої з поданням слідчого долучається до кримінальної

справи. На підставі цього документу можна в майбутньому зробити більш

предметний висновок щодо законності прийнятого прокурором рішення.

У разі виникнення потреби в ексгумації трупа для його наступного огляду

з участю судово-медичного експерта, має місце затвердження прокурором

відповідної постанови слідчого (ч. 2 ст. 192 КПК).

Вимоги прокурора при здійсненні нагляду за додержанням законів

органами, які здійснюють ОРД, дізнання і досудове слідство, мають в принципі

такий же характер, як і вимоги, передбачені у п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону «Про

прокуратуру».

Здійснюючи нагляд за додержанням законів у сфері ОРД, прокурор

вимагає для перевірки розпорядження, інструкції, накази та інші акти щодо

оперативно-розшукової діяльності, оперативно-розшукові справи, реєстраційні,

облікові, звітні, статистичні, аналітичні документи та інші відомості щодо

здійснення ОРД (п. 2 ч. 2 ст. 14 Закону про оперативно-розшукову діяльність).

Він вимагає від органів дізнання і досудового слідства для перевірки

кримінальні справи, документи, матеріали та інші відомості про вчинені

злочини, хід дізнання, досудового слідства і встановлення осіб, які вчинили

злочини. Ці відомості потрібні прокурору для того, щоб постійно мати

інформацію про перебіг розслідування по окремих справах і оперативно

вживати заходи щодо усунення порушень закону і запобігання їм. При цьому

треба мати на увазі, що низка процесуальних актів слідчого надсилається

прокурору відповідно до закону без спеціальних вимог.

Вимоги складаються у довільній формі, але з посиланням на норми

закону про ОРД і КПК, причому прокурор має право встановлювати строки їх

виконання. Обґрунтовувати потребу у тих чи інших матеріалах прокурору не

потрібно, оскільки перевірки різного характеру в процесі нагляду здійснюються

у цій сфері систематично, незалежно від відомостей про порушення закону, на

відміну від перевірок в порядку загального нагляду.

Різновидом вимог є доручення прокурора органам дізнання щодо

виконання постанов про затримання, привід, взяття під варту, проведення

обшуку, виїмки, розшук осіб, які вчинили злочини, виконання інших слідчих

дій (п. 4 ч. 1 ст. 227 КПК), а також доручення керівникам органів досудового

слідства, дізнання, внутрішніх справ, Служби безпеки про проведення у

підвідомчих їм підрозділах перевірок з метою усунення порушень закону та

забезпечення повного розкриття діянь, що містять ознаки злочину (ч. З ст. ЗО

Закону «Про прокуратуру», п. З ч. 2 Закону про ОРД). За своїм змістом

доручення дещо відрізняються від вимог, оскільки у них йдеться не просто про

надання документів і матеріалів, а про проведення певних заходів

організаційно-правового характеру, інколи досить складних. І хоча тут поряд з

посиланням на норми законодавства також встановлюються строки для

виконання доручень, вони повинні обиратись з врахуванням ступеня їх

складності. В окремих випадках встановлення цих строків взагалі є

проблематичним (наприклад, в дорученні про розшук особи).

У разі потреби прокурор дає вказівки (в письмовому вигляді) про

проведення оперативно-розшукових заходів органами, які здійснюють ОРД (п.

4 ч. 2 ст. 14 Закону про ОРД), а також органами дізнання і досудового слідства

про вжиття необхідних заходів для розкриття злочинів і виявлення осіб, які їх

вчинили (п. 4 ч. 1 ст. 227 КПК). Письмові вказівки про проведення оперативно-

розшукових заходів в інтересах кримінального судочинства мають бути

спрямовані на розкриття злочинів, пошук і фіксацію фактичних даних, які

можуть бути джерелом доказів у справі, розшук осіб, які переховуються від

органів розслідування, а також про розшук осіб, які безвісно відсутні (п. 2

наказу Генерального прокурора України № 4/1 — 2002 р.).

Вказівки прокурора чи його заступника можуть носити як загальний

характер, так і стосуватись виконання окремих слідчих дій. Вони повинні бути

спрямовані на виявлення, усунення порушень закону, запобігання їм, повне,

всебічне та об'єктивне дослідження обставин справи. Вказівки можуть даватись

у зв'язку з вирішенням питання про порушення кримінальної справи і на будь-

якому етапі розслідування. У зв'язку з цим за характером вимог вказівки

можуть бути простими (наприклад, вказівка порушити кримінальну справу) і

складними, коли вони охоплюють цілий комплекс процесуальних дій органу

розслідування.

У зазначеному документі спочатку викладається звертання до адресата

(слідчому прокуратури Н-ського району), далі слово «Вказівки по кримінальній

справі ...» (наводиться назва справи). Звертається увага на упущення в процесі

розслідування, поверховість, факти тяганини, інші недоліки. Власне вказівки

повинні бути якомога конкретнішими для того, щоб адресат їх вірно зрозумів, і

можна було перевірити виконання вказівок. Строк виконання визначається з

врахуванням складності справи та обсягу і характеру вказівок.

Вказівки можуть бути самостійним наглядовим документом і складовою

частиною іншого прокурорського акту. Так, відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 227 КПК

прокурор може повертати кримінальні справи органам досудового слідства для

додаткового розслідування зі своїми вказівками.

Специфічний характер мають акти прокурорського нагляду на етапі

закінчення досудового слідства. Це рішення прокурора про затвердження

обвинувального висновку, про повернення справи органу дізнання або слідчому

зі своїми вказівками (у формі листа), про закриття справи з винесенням

відповідної постанови (ч. 2 ст. 229 КПК). Такі постанови виносяться також при

зміні списку осіб, які підлягають виклику в судове засідання, про скасування чи

зміну запобіжного заходу (ч. 2 ст. 229 КПК). Характер акту прокурорського

нагляду може відігравати і новий обвинувальний висновок, який складається

прокурором замість того, який був складений слідчим (ст. 230 КПК). При

цьому, природно, він не затверджується, а підписується прокурором.

Складання прокурором обвинувального висновку є обов'язковим при

розгляді ним матеріалів за протокольною формою досудової підготовки (ст. 330

КПК).