Пиріг С.О. Платіжні системи

Подождите немного. Документ загружается.

201

торговців виникають через певну невизначеність щодо остаточного

виконання грошових зобов’язань з боку емітента. За погашення електронних

грошей комерційні структури несуть договірну відповідальність, до того ж

їм притаманний ризик банкрутства.

Інтернет-системи електронних платежів – вид бізнесу, що

надзвичайно динамічно розвивається. Обумовлено це переважно тим, що

об’єм засобів, задіяних у сфері

електронної комерції, з кожним роком

постійно збільшується, не зважаючи на всі кризові ситуації в даному бізнесі.

7.8. Електронна комерція

В інформаційних технологіях велика увага приділяється розвитку

електронного бізнесу, який утворився з появою Інтернету.

Інтернет у наші часи – це ціла індустрія, яка швидко проникає у всі

галузі людської діяльності. Саме зараз

ця індустрія перебуває у стадії

стрімкого зростання. Величезна кількість компаній у всьому світі бачать в

Інтернеті великий комерційний потенціал та можливість переходу свого

бізнесу на якісно новий рівень.

Перша можливість Інтернету, якою користувалися багато компаній, -

розповсюдження інформації про свою продукцію та запрошення до

співпраці. Цей спосіб роботи з клієнтами не

просто розширює такі

традиційні способи, як друкована та телевізійна реклама, але й забезпечує

двостороннє спілкування – Інтернет комерція.

Значна частина компаній не зупинилася на досягнутому,

перемістившись на наступний рівень – електронну комерцію. Електронна

комерція (ЕК) дозволяє замовляти продукцію та послуги прямо на сайті, а

потім отримувати їх традиційним шляхом: за допомогою транспортної

організації, або для інформаційних продуктів, пересилкою каналами

Інтернету.

Електронна комерція – термін, що відноситься до використання

Інтернету для проведення комерційних операцій між підприємствами або

між підприємством та споживачами.

Одне з найважливіших завдань сучасної електронної комерції -

заміна традиційного механізму торгівлі між підприємствами. При цьому

передбачається, що клієнт попередньо вибирає товар, а з

допомогою

Інтернету проводиться операція продажу.

Щоб краще зрозуміти механізм електронної комерції, розглянемо її

головні функції:

− реклама – спосіб привернути увагу споживачів до певного сайту;

− демонстрація товару – показ продукції засобами Інтернет;

202

− здійснення операцій (придбання) – швидкі і безпечні розрахунки,

варіанти доставки;

− післяпродажне обслуговування – допомога, що надається

клієнтові як при оформленні покупки, так і після її здійснення;

− налагодження довгострокових відносин з клієнтом (вивчення

переваг і смаків).

Найбільш далекоглядні фірми використовують Інтернет для

підвищення ефективності усіх аспектів свого бізнесу. На цьому

рівні

Інтернет стає глобальним діловим середовищем, що об'єднує працівників

підприємства, його клієнтів, партнерів, постачальників, виробників та

учасників мережі продаж. Така модель використання Інтернету розширює

поняття електронної комерції, і тому її називають більш загальним терміном

„електронний бізнес”.

Електронний бізнес – будь-яка ділова активність, при здійсненні

якої використовуються комунікаційні можливості

глобальних

інформаційних мереж з метою отримання прибутку.

Електронна комерція є одним з основних елементів електронного

бізнесу й охоплює будь-які форми ділових угод, укладання яких

здійснюється електронними засобами замість фізичного обміну або

безпосереднього фізичного контакту.

Перші системи електронної комерції були створені в 60-х роках

XX ст. у США з метою

обслуговування замовлень квитків у транспортних

компаніях, а також координації діяльності різноманітних служб у процесі

підготовки pейсів.

У той час електронна комерція здійснювалася за допомогою мереж,

які функціонували за спеціально створеними стандартами електронного

обміну даними між організаціями (Electronic Data Interchange, EDI). Ці

стандарти містили правила електронного оформлення типових ділових

документів: замовлень, накладних, митних декларацій, страхових форм

рахунків тощо. На початку 70-х у США діяли вже чотири стандарти для

обміну даними в системах управління авіаційним, залізничним та

автомобільним транспортом. Подібні стандарти розроблялися і в інших

країнах, наприклад, Великій Британії, але переважно у сфері торгівлі.

Розроблений тут набір специфікацій та протоколів Tradacoms та GTDI

(General-purpose Trade Data Interchange) був прийнятий Європейською

економічною комісією ООН

як стандарт обміну даними в міжнародних

торговельних організаціях.

Поступово відбувалися процеси уніфікації та стандартизації різних

систем електронного обміну, а у 80-х роках на базі англійських та

203

американських стандартів міжнародна організація із стандартизації ISO

розробила новий стандарт Electronic Data Interchange for Administration,

Commerce and Transport (EDIFACT, ISO 9735). Одночасно динамічно

зростали обсяги електронної торгівлі, а також кількість компаній, які її

здійснювали. Так, у 1996 p., коли торгівля за допомогою Інтернету лише

формувалася, обсяг EDI-трансакцій становив 300 млрд дол. США, а в

1999 р. - 1,1 трлн дол. США.

Однією з найсучасніших розробок у галузі інтеграції

інформаційних

систем є нова розширена мова розмітки документів eXtensible Markup

Language (XML), на основі якої створюються нові стандарти електронних

комунікацій між компаніями. Прогнозується, що використання цієї мови

дасть змогу спростити процеси взаємодії між інформаційними системами

підприємств, а отже — розширити участь середніх та малих підприємств у

електронній торгівлі.

Поява Інтернету та його подальший розвиток значно

полегшили

ведення електронної комерції, а також суттєво скоротили витрати такої

діяльності. Низька собівартість передачі інформації привела до появи нових

її форм: „бізнес – бізнес”, „бізнес – споживач”, „бізнес – адміністрація” та

„споживач-адміністрація”.

Бізнес-бізнес (business-to-business, В2В) – охоплює всі рівні

взаємодії електронними засобами між компаніями, які в такий спосіб

можуть ефективно будувати

дво- та багатосторонні господарські зв’язки –

реалізовувати продукцію, самостійно розміщувати замовлення, здійснювати

моніторинг їх виконання за допомогою баз даних постачальників тощо.

Бізнес-споживач (business-to-consumer, B2C) – електронна

роздрібна торгівля, орієнтована на кінцевого споживача. Найхарактернішим

прикладом цього напряму ЕК є роздрібна торгівля (Інтернет – магазини,

замовлення квитків тощо) в Інтернеті, спрямована безпосередньо на

споживачів.

Бізнес

-адміністрація (business-to-administration, B2A) – визначає

взаємодію компаній з адміністративними органами. Охоплює ділові зв’язки

комерційних структур з державними та міжнародними організаціями. Так,

останнім часом багато відомих міжнародних організацій (Всесвітній банк,

МВФ) намагаються перенести в мережу частину своєї діяльності, в тому

числі закупівлю товарів, користування послугами експертів, інформаційний

обмін тощо. У США, наприклад, інформація

стосовно державних

закупівель надходить у Інтернет, і компанії можуть надсилати свої

пропозиції електронними засобами. Цей сегмент ЕК поки що недостатньо

204

розвинутий, але має добрі перспективи розвитку за умов, що уряди країн

активніше будуть використовувати власні можливості для підтримки ЕК.

Споживач-адміністрація (consumer-to-administration, C2A) –

визначає взаємодію споживачів з адміністрацією.

Найпоширеніші операції, які дають змогу здійснювати ЕК:

• встановлення комерційних контактів та обмін інформацією у

процесі ділового співробітництва;

• інформаційна підтримка товарів та послуг — надання

детальних

характеристик продукції, розміщення документації та відповідей на

запитання споживачів;

• безпосередня купівля та продаж товарів і послуг;

• розповсюдження товарів, які можуть бути передані за допомогою

електронних засобів, а також моніторинг виконання замовлень фізичних

товарів;

• організація віртуальних підприємств — груп окремих спеціалістів

або навіть незалежних компаній для ведення спільної комерційної

діяльності

;

• електронна сплата рахунків та замовлень, у тому числі за допо-

могою електронних платіжних систем.

Електронні системи відрізняються від традиційних ринків низкою

параметрів. По-перше, використання комп'ютерів автоматизує процес

торгівлі та власне торговельні відносини як між продавцями, так і між

продавцями та клієнтами. По-друге, переваги використання ЕК на

фінансових

ринках полягають у зменшенні вартості, підвищенні

ефективності та поліпшенні умов управління ризиками. Системи ЕК

здійснюють безпосередню обробку даних, що дає змогу інтегрувати

практично всі ланки торговельного процесу, починаючи від надання

інформації про товар або послугу і закінчуючи управлінням ризиками.

Таким чином, електронний бізнес сьогодні є:

– ефективним засобом проведення маркетингових

досліджень та

здійснення платежів;

– найкращою системою комунікацій, яка дає можливість установити

та підтримувати постійний зв'язок з будь-яким абонентом у світі

(за умов його підключення до мережі);

– інструментом удосконалення адміністративного та господарського

управління;

– потужним джерелом економічної, фінансової та наукової

інформації.

205

Водночас повній реалізації потенціалу ЕК перешкоджають ряд

чинників. Серед них можна умовно виділити такі:

1) глобалізація — проблеми, пов'язані з мовним та культурним

розмаїттям світової спільноти користувачів електронних мереж;

2) договірно-правові та фінансові проблеми — ускладнення,

пов'язані з укладанням угод через Інтернет, що виникають під час

визначення часу, місця, юридичного статусу

такої угоди, а також

особливостей оподаткування;

3) права інтелектуальної власності — товари, які поширюються

електронними засобами, можуть бути легко скопійовані;

4) таємність та безпека — проблеми створення ефективних та

надійних механізмів забезпечення конфіденційності, автентифікації

(можливість для кожної із сторін угоди пересвідчитися в реальному

існуванні одна одної) та цілковитого виконання всіх положень угоди.

Більшість

механізмів таємності та безпеки сьогодні передбачає

сертифікацію третьою стороною (спеціалізованою установою або

державою), що потребує створення глобальної сертифікаційної системи;

5) взаємодія та сумісність систем — проблеми забезпечення

універсальності стандартів взаємодії та сумісності при роботі в глобальній

мережі незалежно від національних та географічних особливостей;

6) залучення нових учасників — проблеми, пов'язані з недостатнім

рівнем знань та кваліфікації окремих суб'єктів світової економіки (зокрема,

середніх та малих підприємств), а також загальним технологічним

відставанням окремих регіонів світу.

7.9. Правове регулювання електронної комерції

Бурхливий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій у

другій половині ХХ сторіччя кардинально змінив світ, надав нові, нечувані

можливості розвитку людської цивілізації. Серед основних тенденцій

розвитку

інформатизації суспільства, що стосується практично всіх сфер

життєдіяльності, включаючи економіку, державне управління, науку,

мистецтво, слід відзначити стрімкий розвиток інформаційної мережі

Інтернет. Галузі економіки, безпосередньо пов’язані з інформаційними і

телекомунікаційними технологіями, порівняно з традиційною

промисловістю, зростають більш швидкими темпами, набувають

домінуючого значення. До сфери Інтернет поступово й органічно

вливаються такі

галузі економіки, як зв’язок, засоби масової інформації,

консультаційні послуги і т. ін.

З огляду на ці тенденції, уряди багатьох країн світу проголосили

основним напрямом своєї діяльності побудову так званого інформаційного

206

суспільства. При цьому в ході дискусії іноді висловлюються дві

діаметрально протилежні точки зору. Одна зі сторін стверджує, що Інтернет

є ідеальним інформаційним середовищем, що він не має політичних

кордонів і розвивається за своїми власними законами, тому будь-які спроби

держави встановити правове регулювання Інтернету, а, відтак, і

комп’ютерної комерції, – безглузді

. Інша сторона, навпаки, виходить з того,

що Інтернет через свою специфічність є сприятливим середовищем для

здійснення різних правопорушень, безконтрольного поширення незаконної

інформації, тому необхідно застосувати правові заходи для запобігання

подібним явищам.

Через виняткову значимість відносин у сфері електронної комерції

для становлення конкурентноздатної ринкової економіки будь-яка

цивілізована держава має сприяти

їх розвитку. Для цього необхідно

розробляти основні процедури і принципи здійснення електронної комерції,

а також передбачати рівні юридичні гарантії та судовий захист для всіх її

учасників. При цьому слід враховувати, що особливістю правовідносин, які

мають бути врегульованими, є те, що вони здебільшого мають

екстериторіальний характер. Однобічне застосування державою правових

норм, які

регулюють подібні відносини, без урахування досвіду міжнародної

практики і законодавства інших країн, буде неефективним. Про це свідчать

багаторазові безуспішні спроби таких країн, як США і Великобританія

поширити свою систему права і законодавство на відносини щодо

врегулювання конфліктів у мережі Інтернет.

Юристи по-різному підходять до бачення майбутнього регулювання

електронної комерції.

Одні автори пропонують розробити комплексний

закон про електронну комерцію, який би регулював більшість відносин, що

виникають під час її здійснення, а саме: від поняття електронного документа

до укладення договорів у цій сфері. Інші вважають, що було б краще

розробити три закони: про електронний документообіг, про електронний

підпис, про електронну комерцію (торгівлю

). Проте всі вони переконані, що

для нормального функціонування і розвитку електронної комерції необхідне

нормативне визначення механізму здійснення угод з використанням

Інтернету і легалізації застосовуваних при цьому способів

взаєморозрахунків [19].

У світі вже почалася активна робота зі створення належного

правового забезпечення електронної комерції, хоча можна з упевненістю

сказати, що законодавство будь-якої

країни, у тому числі й США та

Великобританії, які прийнято вважати батьківщиною електронної комерції,

перебуває на початковому етапі формування.

Першим кроком у галузі розвитку міжнародного права щодо

регулювання електронної комерції став прийнятий Резолюцією Генеральної

207

Асамблеї ООН 30 січня 1997 р. Типовий закон “Про електронну торгівлю”

(так званий Типовий закон ЮНСІТРАЛ). Цей документ має рамковий,

рекомендаційний характер і призначений у першочергово для використання

державами як основи для розробки національного законодавства. Цей

міжнародний документ заклав правові основи діяльності в сфері

електронної торгівлі, дав визначення основним поняттям (електронний

документ,

електронний документообіг, електронний підпис, автор

електронного документа, інформаційна система) визнав юридичну і

доказову силу за документами в електронній формі; визначив вимоги, що

висуваються до електронного підпису як засобу підтвердження

достовірності та цілісності електронного документа.

У розвиток Типового закону “Про електронну торгівлю” держави-

учасниці ООН розробили проект міжнародної Конвенції “Про електронні

угоди

”, основним завданням якої є вироблення єдиних і обов’язкових

правил встановлення порядку укладення електронних угод та їх виконання.

Ця Конвенція покликана перевести відносини у сфері міжнародної

електронної торгівлі на якісно інший, більш високий рівень розвитку.

Поряд з нормотворчою діяльністю ООН у формуванні міжнародного

права у сфері електронної торгівлі активну участь

бере і Європейський

Союз. У 1998 році він прийняв Директиву “Про деякі аспекти електронної

торгівлі на внутрішньому ринку”, основним завданням якої є забезпечення

умов належного функціонування міжнародної електронної комерції між

державами-членами ЄС. Порівняно з Типовим законом ЮНСІТРАЛ,

Директива є досить великим документом, що визначає правове регулювання

значного кола суспільних відносин у

сфері електронної торгівлі. Крім

загальних положень, цей документ містить комплекс норм, які більш

детально регулюють окремі аспекти електронної торгівлі.

Іншим, не менш важливим документом, який формує європейське

право у сфері електронної торгівлі, є прийнята в грудні 1999 р. Директива

ЄС “Про правові основи Співдружності для використання електронних

підписів”. Цей документ найбільш

повно врегулював відносини у сфері

використання електронних підписів. Він вивів Європейський союз та країни,

що входять до нього, вперед у справі державного регулювання електронної

торгівлі. Мета прийняття цього законодавчого акта – забезпечити ведення

бізнесу через Інтернет.

Крім названих документів, Європейський Союз прийняв низку

інших актів, спрямованих на регулювання електронної комерції, серед яких

директиви ЄС “Про електронну торгівлю”, “Про захист споживачів у

випадку укладення контрактів на відстані” і т. ін.

Поряд з міжнародним правом активно розвивається і національне

законодавство окремих країн світу. Приймаються закони, що регулюють

208

діяльність у сфері Інтернет. Особливо успішно у цьому напрямі ведуть

роботу Сполучені Штати Америки, де вже зараз прийнято 12 федеральних

законів щодо регулювання відносин у сфері Інтернет.

В Україні також існує ринок товарів і послуг, для оплати яких

електронна комерція є зручним платіжним інструментом. За даними

компанії P5 Communications, Inc., не менш 6% українських Інтернет-

користувачів

періодично роблять покупки в Мережі, що тільки в одному

Києві складає не менш 30 тис. чоловік. Але в нашій державі цей ринок і досі

перебуває в ембріональному стані. Так, у UaNet (українському секторі

Інтернету) нараховується усього кілька десятків працюючих електронних

магазинів, тому акцентувати увагу слід на розробці нових магазинів на базі

програмних

додатків торгової площадки [19].

У нашій державі початок правового регулювання діяльності у сфері

високих технологій було закладено у 1998 р. з прийняттям Верховною

Радою України Закону України “Про Національну програму

інформатизації”. Тоді ж була схвалена Концепція Національної програми

інформатизації та прийнято Закон України “Про затвердження завдань

Національної програми інформатизації на 1998–2000 роки”.

Наступним кроком

став Указ Президента України № 928 від 31

липня 2000 р. “Про заходи по розвитку національної складової глобальної

інформаційної мережі Інтернет та забезпеченню широкого доступу до цієї

мережі в Україні”. Постановою Національного банку України від 10 червня

1999 р. № 280 затверджено Правила організації захисту електронних

банківських документів, які оперують поняттям “електронні банківські

документи”, не розкриваючи

його.

22 травня 2003 року Верховна Рада України прийняла Закон України

“Про електронні документи та електронний документообіг”, який визначає

поняття електронного документа та електронного документообігу,

закріплює світові тенденції щодо визнання юридичної сили електронного

документа, вказує на права та обов’язки суб’єктів електронного

документообігу, їх відповідальність і т. ін. У Законі

дотриманий

функціонально-еквівалентний підхід до розуміння електронного документа,

запропонований Типовим законом ЮНСІТРАЛ “Про електронну комерцію”.

Функціонально-еквівалентний підхід ґрунтується на дослідженні цілей та

функцій традиційних вимог до складання документів на папері для того,

щоб визначити, як дані цілі та функції можуть бути досягнуті або виконані

за допомогою методів, що використовуються за

електронної передачі даних.

Тоді ж був прийнятий і Закон України “Про електронний цифровий підпис”.

Поряд з перевагами електронної торгівлі, є й потенційні ризики,

серед яких ухилення від податків, шахрайство, порушення прав

інтелектуальної власності і т. ін. Ці ризики реальні, але в розвинених

209

країнах їх вдається регулювати таким чином, щоб не зруйнувати електронну

торгівлю. З цією метою уряди і приватні особи формують відповідні коаліції

і співтовариства. Наприклад, у Сінгапурі при Міністерстві фінансів утворена

Рада з політики електронної комерції. До Ради входять представники різних

урядових організацій – генеральної прокуратури, департаменту

кримінальних розслідувань, митної служби, Міністерства інформації

, ради з

розвитку торгівлі. У Міністерстві внутрішніх справ Російської Федерації для

боротьби з комп’ютерними злочинами, з незаконним обігом заборонених

радіоелектронних і спеціальних технічних засобів та із загрозою

проникнення в міжміські та міжнародні канали зв’язку створено

спеціальний підрозділ – Управління по боротьбі зі злочинами у сфері

високих технологій. У США

створено Національний центр захисту

інфраструктури (NIPC), завданням якого є попередження та розслідування

комп’ютерних злочинів та координація роботи інших центрів. В Україні

боротьба з комп’ютерною злочинністю, у тому числі й у сфері електронної

комерції, здійснюється сформованими спеціальними підрозділами

електронної розвідки та протидії комп’ютерним злочинам як у МВС, так і в

СБУ.

Таким чином, незважаючи на те, що Інтернет є світовою

інформаційною системою, електронна комерція з погляду права не набула

настільки “світового” характеру і традиційно продовжує залишатися в

рамках національної юрисдикції. Однак, можливий більш складний

“національний” склад учасників процесу загострює проблему вибору права.

Закріплення основ електронної комерції у законодавстві України,

подальший

розвиток правового регулювання електронної комерції з

окремих її категорій у спеціальних законах, внесення відповідних змін до

чинного законодавства, яке стосується питань електронного обміну даними,

укладання угод в електронній формі – це питання, що потребують

невідкладного вирішення. Створивши режим найбільшого правового

сприяння для розвитку електронної комерції в Україні, тим самим можна

створити

необхідний фундамент, на якому будуватиметься добробут нашого

суспільства в ХХІ столітті.

1. Яка роль платіжних систем в Інтернеті?

2. Які функції виконують платіжні системи в Інтернеті?

Перевірте свої знання

210

3. Що розуміють під терміном „електронні гроші” і які функції вони

виконують?

4. Хто створив платіжну систему E-Gold і яку концепцію електронних

грошей вона використовує?

5. Які особливості платіжної системи PayPal, ким і де заснована?

6. Хто розробив платіжну систему PayCash і де відкрито її

представництва?

7. Що необхідно користувачеві для роботи з PayCash?

Під якою торговою маркою в Україні здійснює свою діяльність система

Інтернет-розрахунків РауСаsh?

9. Які особливості системи WebMoney Transfer?

10. Які операції можна здійснювати за допомогою системи WebMoney

Transfer?

11. Яке призначення титульних знаків WebMoney (WMU, WMR, WMZ… )?

12. Яка різниця між відкритим і закритим (секретним) ключем?

13. Для чого користувачу необхідна атестація в системі WebMoney Transfer?

14. На а

які типи можна розділити платежі в системі WebMoney Transfer?

15. Якими способами можна здійснити введення і виведення грошей із системи

WebMoney Transfer?

16. Що являє собою WM-конверт?

17. Для чого призначені гаманці WMC і WMD?

18. Які перекази дозволяє здійснювати система WebMoney Transfer?

19. Як створювалась і що забезпечує система CyberPlat?

20. Які основні властивості системи CyberPlat?

21. Що являє

собою підсистема CyberPOS і CyberCheck?

22. Яким чином здійснюється оплата товару чи послуги в системі CyberPlat?

23. Особливості використання електронних грошей Mondex?

24. На який ринок орієнтована картка VisaCash?

25. Якими можуть бути картки VisaCash?

26. Що таке Електронна комерція і Електронний бізнес?

27. Що входить до головних функцій Електронної комерції?

28. Які форми входять до

електронної комерції? Ррозкрийте їх суть.

29. Які чинники перешкоджають реалізації ЕК?

30. Які документи можна віднести до правового регулювання в Україні щодо

високих інформаційних технологій?