Пальчевський С.С. Соціальна педагогіка

Подождите немного. Документ загружается.

81Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

... І прокидаючись зрання,

Вона молилася щодня.

Молилась також проти ночі,

Заплющивши натхненно очі.

Ходила в церкву у свята,

І там духовна висота

До сліз гарячих хвилювала,

Коли вона поклони клала,

І свічку ставила Христосу,

І цілувала ногу босу.

(С.Пальчевський)

Крім релігії такими історично розвинутими психотехнічними сис$

темами є, передусім, жива мова народу, його звичаї, традиції, свята ка$

лендаря, писемність. З давніх часів вони не тільки формували духовний

світ людини, а й слугували своєрідним механізмом передачі прийомів і

засобів духовної діяльності новим поколінням людей. Психолог А.Пу$

зирей до них відносив такі системи зміни і перетворення психіки окре$

мої людини, або групи людей, як: психологічне консультування, психо$

аналіз, тренінгові групи і т.д. Зважаючи на це, психотехніки розрізняють

природні та експериментальні. Природні, історично розвинуті психо$

технічні системи у процесі соціальної діяльності нерідко доповнюють

експериментальними, сокрема новоствореними, які призначені для ви$

конання конкретних, нерідко кон’юнктурних завдань соціалізації. Ба$

гато психотехнічних систем, особливо тих, які стосуються молодіжних

субкультур, виникає стихійно. Психотехнічні системи, виходячи з про$

понованої ними моделі особистості, задають відповідні цілі, формують

визначені якості людини, забезпечують психологічний захист у критичні

моменти життя. У нестабільному суспільстві окремі з них дозволяють

жити у стані психологічного комфорту. Оскільки людина піддається впли$

ву не однієї, а кількох психотехнічних систем, які інколи займають кон$

куруючі позиції, то це нерідко викликає внутрішньоособистісні конф$

лікти. Тому важливо знати, як, починаючи з дитячого віку, співвідно$

сяться ці різноманітні системи, включаючи сімейну психотехніку як си$

стему прийомів та засобів сімейного виховання і психотехнічну систему

реального життя. Які з них дають найбільший психотехнічний ефект?

У дослідженні Г.А.Глотової йдеться про те, що в людини, сформова$

ної за допомогою конкретної детально розробленої психотехніки, завжди

складається те, що можна назвати «екопсихологічною системою», складаєть$

82 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

ся свій внутрішній психологічний «дім», усі компоненти якого взаємопов$

’язані, пригнані один до одного, функціонують у єдності, забезпечуючи

людині стабільність її внутрішнього духовного світу» (Там само – С. 48). У

цих системах закладені світобачення, уява про мораль, ставлення до оточу$

ючих, почуття, прийоми і засоби самоорганізації і впливу на інших людей.

...Дивний дім у серці маєм,

що вміщає світ безкраїй.

Стіни в нього білі$білі.

Аж до сліз гарячих милі.

Золотистий чудо$дах

Тоне в синіх небесах.

І коли той дім руйнують,

То в душі вулкан нуртує,

Бо без того дому ми,

Як щедрівка без зими.

(С.Пальчевський)

Таким чином, будь$яке необережне втручання в екопсихологічну си$

стему, яка складалася роками, а інколи й десятиліттями, може виклика$

ти навіть серйозні психологічні порушення в людини. В реальному житті

та в історії суспільства відомі випадки самогубства з цього приводу.

Дитині в сім’ї ще в більшій мірі, ніж дорослому, необхідний психо$

логічний захист та психологічний комфорт. Вона довірливо ставиться до

психотехнічних систем, які впливають на неї. Кожна із цих систем вно$

сить свою часточку у формування її внутрішнього «дому» – екопсихоло$

гічної системи. По$різному вони співвідносяться із сімейною психотехні$

кою як системою прийомів і засобів сімейного виховання. У свою чергу,

зміст та форми сімейної психотехніки залежать від складу і характеру

сім’ї. Такі природні психотехніки, як: жива мова, звичаї, традиції, свята

народного календаря, писемність, а в останні роки й релігія – певним

чином впливають на формування психотехнічних засобів кожної сім’ї,

зумовлюючи її функції в процесі соціалізації. Роль їх різна на окремих

етапах соціалізації, але залишається суттєвою упродовж усього життя

людини. Як вважає А.В.Мудрик, таких функцій шість.

Насамперед, сюди належить фізичний та емоційний розвиток люди$

ни. У ранньому дитинстві ця роль не може бути компенсована іншими інсти$

тутами соціалізації. У дорослому віці ця роль зменшується, а в похилому $

знову посилюється.

83Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

По$друге, сім’я впливає на формування психологічної статі дитини.

Цей вплив визначальний у перші три роки її життя. Якраз у сім’ї відбуваєть$

ся процес статевої типізації – засвоєння атрибутів певної статі з певними

особистісними характеристиками.

По$третє, сім’я відіграє вагому роль у розумовому розвитку дитини,

впливаючи на її ставлення до навчання, на загальнокультурний розвиток,

на устремління для продовження навчання та самоосвіти.

По$четверте, сім’я сприяє оволодінню людиною соціальними норма$

ми. Кардинальною вона стає в оволодінні нормами сімейних ролей.

По$п’яте, в сім’ї формуються фундаментальні ціннісні орієнтації

людини у сферах соціальних і міжетнічних відносин, які визначають стиль

життя, рівень вимог, життєві перспективи і способи їх реалізації.

По$шосте, сім’ї властива функція соціально$психологічної підтримки

людини, від чого залежить її самооцінка, рівень самоповаги, характер і ефек$

тивність самореалізації.

Стосовно останнього, на нашу думку, роль сім’ї є чи не визначальною,

оскільки вона найближча не тільки до дитини, а й до кожного свого члена.

Сім’я, будучи, за образним висловом відомого американського педагога Фе$

лікса Адлера, суспільством у мініатюрі, від цілісності якого залежить безпека

всього великого людського суспільства, здатна створити на основі власної

психотехнічної системи ту психологічну «нішу», в якій дитина відчуватиме

надійний психологічний затишок. Звичайно, найважливішу роль тут відіграє

атмосфера теплих делікатних взаємин, взаємоуваги, насамперед, до внутріш$

нього життя кожного члена сім’ї. Як правило, таку атмосферу доповнює ціла

низка тих милих для душі дрібничок, які оспівують у піснях та поезіях, зма$

льовують на картинах, які сняться в чужих краях і викликають ностальгію.

...Моя сім’я – весняний щирий вечір,

Коли ми садимо дерева та кущі,

Коли наш пес Мухтар стриба на плечі

У захваті собачої душі,

А білий кіт – манірний, сонний Міккі

Чіпляє лапкою пухнастий хвіст,

Коли серп місяця, урочистий, великий

Між нами й небом простягає міст.

(С.Пальчевський)

Однак із найрізноманітніших причин в окремих сім’ях формується

абсолютно протилежна атмосфера. Це дало право відомому письменнику і

84 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

педагогу О.М.Острогорському заявити, що батьки виховують, а діти вихову$

ються тим сімейним життям, яке складається цілеспрямовано чи стихійно.

Життя сім’ї, на думку педагога, тим і сильне, що враження її постійні, бу$

денні, що вона діє непомітно, «зміцнюючи або отруюючи дух людський, як

повітря, яким ми живемо».

Відомий вислів Л.М.Толстого про те, що всі щасливі сім’ї подібні

одна до одної, а кожна нещаслива сім’я – нещаслива по$своєму. Варі$

ації особливостей таких сімей неповторні, як неповторні самі люди.

Спробуємо розглянути найголовніші закономірності, які в основному

зумовлюють «зміцнення» чи «отруєння» людського «духу» в сім’ї.

Як відомо, сім’ї за своїм складом, віком, способом утворення, харак$

тером, що має важливе значення для соціалізації дитини, бувають різні.

Досить повну класифікацію їх за цими ознаками наводить Ф.А.Муста$

фаєва. Вона розрізняє молоді сім’ї, середнього шлюбного віку, пожилі,

бездітні чи інфантильні, багатодітні, складні, благополучні, неповні, «ма$

теринські» (сім’я матері$одиночки), неповні як результат розлучення,

неповні як результат овдовіння, неповні як результат утворення за умови

офіційного удочеріння або усиновлення дитини чоловіком чи жінкою,

дисткантні (наприклад, сім’ї полярників, моряків, геологів, у яких хтось

із батьків буває у тривалому відлученні від сім’ї), різнорідні (соціально$

гетерогенні, у яких батьки мають різний рівень освіти і професійної орі$

єнтації), міжнаціональні.

Зрозуміло, що закономірності, які зумовлюватимуть здоровий чи не$

здоровий мікроклімат у сім’ї, по$різному переломлюватимуться в різно$

типових сім’ях. Однак існує ціла низка точок стику для всіх типів сімей і

ми її спробуємо розглянути.

За вихідну точку в такому розгляді візьмемо положення про те, що

кожна людина народжується не «чистою дошкою», на якій можна напи$

сати все, що забажається в силу власних вимог батька чи матері, чи обох

разом, їхніх забаганок, а інколи й примх. Дитина народжується з гене$

тично успадкованими задатками, які визначають не тільки її можливості,

а й неусвідомлену спрямованість (живу інтенцію). У ній, як у зернині,

закладені потенції людського щастя. Без нього життя людини втрачає

свій зміст. Як говорив французький письменник Жюль Ренар, «...не обо$

в’язково жити, але обов’язково жити щасливо». Щоб «обов’язково жити

щасливо», потрібно, насамперед, обов’язково співвіднести своє життя з

неповторною, унікальною спрямованістю. Людина в прагненні до щастя

приречена вийти в дорогу до «самої себе», як уже попередньо говорило$

ся, розірвати «кайдани» власного «поневолення духу», аби почати жити

85Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

автентичним життям, за всяку ціну поборовши відчуження від самої себе.

Пробудження ж в ній екзистенціоналів – потенційних до певного часу

дрімаючих можливостей осягнення структур та елементів суто людсько$

го існування, як правило, відбувається в сім’ї. Дорога ж «до себе» вимагає

як матеріальної, так і духовної підтримки найближчих людей. Така взаєм$

на підтримка і взаємовиручка в сім’ї потрібна не тільки дитині, а й до$

рослим її членам. Відомі численні варіації взаємної неуваги у цих випад$

ках. Наприклад, дитина за реалізацією власної інтенційної спрямова$

ності не помічає, як матір$вдова «закопує» свій талант. За успіхами на

шляху самореалізації «голова сімейства» не помічає, що перетворив свою

дружину на служницю для власного самовияву. Дружина і матір у власно$

му творчому злеті й славі ніяк не може зрозуміти, чому чоловік ходить

похмурий у той час, коли б інший на його місці «гордився б, що така в

нього дружина» і «так поталанило».

А щастя – це своє, визначене природою людини місце у суспільстві та

світі. Кожна істота, вважав у Л.М.Толстой, має «органи», які вказують їй

на її місце у світі. Для людини, на його думку, цим «органом» є розум. Тож,

«...якщо розум не вказує тобі твого місця у світі і твого призначення, –

писав великий мислитель, $ то знай, що винувате в цьому не дурне влашту$

вання світу, не твій розум, а неправильний напрям, який ти дав йому».

Таким чином, щасливу сім’ю, насамперед, зумовлює цей у найзагальні$

ших рисах «правильний напрям розуму» всіх її членів, як дорослих, так і

дітей. Такий «напрям» дозволяє якщо не зрозуміти, то хоч би виявити

потяг до розуміння внутрішнього світу тих, з ким доводиться ділити дах

над головою. Але головним у цьому випадку є те, що поступово у домо$

чадців виробляється вміння дивитися одне на одного не як на «чоловіка»,

«дружину», чи «дитину», а як на людину, собі подібну, в якій не тільки

можна, а й необхідно вчитися відчувати самого себе. За такої умови легше

відмовитися від стереотипів усередненої людини, відданої «на заклання»

чужим їй інтересам.

Але для того щоб сім’я стала на такий шлях, слід на основі цілеспрямова$

но підібраних, чи стихійно діючих психотехнік настільки розвинути власну

сімейну психотехніку, аби зробити її достатньо конкурентною із психотехні$

кою реального життя, і на основі її формувати таку екопсихологічну систему

особистості, у фундамент якої були б закладені загальновизнані людські

цінності. Це повинно стати гарантією того, що розвиток будь$чиєї внутріш$

ньоінтенційної сутності не піде всупереч цим цінностям.

Багато сімей метою формування у домочадців згаданої екопсихоло$

гічної системи використовують такі відомі традиційні психотехніки, як:

86 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

а) живу розмовну народну мову, яка не тільки зберігає в собі багатовіко$

вий досвід народної педагогіки, а й сформовані уявлення про основні

людські цінності; б) релігію, яка певним чином концентрує в собі загаль$

нолюдські цінності; в) народні звичаї, обряди, календарні свята; г) народну

творчість; ґ)сучасне і класичне мистецтво. У різних сім’ях ці психотехнічні

системи поєднуються по$різному на гармонійних засадах, які традиційно

були закладені попередніми поколіннями, що й зумовило їх стихійне засто$

сування.

Не кожна сім’я і не всі члени сім’ї внутрішньо здатні підпорядковувати

себе вимогам автентичного життя. Нерідко шлях до нього вступає у супе$

речність із відомими усередненими стереотипами поведінки та уявлення$

ми про щастя і призначення людини. В погоні за фізичним та психологіч$

ним комфортом багато людей прагнуть за будь$яку ціну завоювати певний

стабільний рівень життя і зберегти його на триваліший час. Нестабільність

їх лякає, оскільки, на їхню думку – «Краще мати синицю в жмені, ніж жу$

равля в небі». Внутрішня філософія життя не дозволяє прийняти тезу, за

якою у «точках біфуркації» людина не тільки розширює масштаби власного

бачення, а й отримує перспективу нового рівня свого розвитку. Відсутність

такої перспективи рано чи пізно призводить до відчуття неповноти життя,

власної нереалізованості, що нерідко стає джерелом не тільки внутрішніх, а

й зовнішніх конфліктів.

Зараз прийнято вважати, що сім’я, будучи важливим чинником соціа$

лізації, створює персональне середовище життя і розвитку людини, якість

якого, на думку А.В.Мудрика, вимірюється чотирма основними параметра$

ми: 1) соціально$культурним, який залежить від освітнього рівня членів сім’ї

та їх участі в житті суспільства; 2) соціально$економічним, що визначається

майновими характеристиками і зайнятістю членів сім’ї; 3) техніко$

гігієнічним, який засвідчений умовами проживання, обладнання житла;

4) демографічним, визначеним структурою сім’ї (велика чи нуклеарна, по$

вна чи неповна, бездітна, малодітна чи багатодітна). Кожний із цих пара$

метрів неоднозначно впливає на готовність сім’ї позбутися рабства усеред$

нених стандартів на користь інтенційного самовияву, або десугестувати себе

від історично і соціально напластованих уявлень про межі власних можли$

востей. Високий освітній рівень членів сім’ї загалом створює для цього хо$

роші передумови. Але почасти через відсутність високих духовних ціннос$

тей, відрив від загальнохристиянських основ світосприйняття високоосві$

ченій людині не дано зрозуміти істину, яку висловив американський релі$

гійний діяч Молтбі Дейвенпорт Бебкок стосовно того що в житті нікого не

слід обганяти, крім самого себе. У свою чергу, і низький освітний рівень

87Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

сприяє фетишизації соціальних стандартів усередненого типу життя. Та$

ким самим чином на можливості вирішення проблеми впливають і рівні

наступних параметрів. Хоч винятків, здавалось б, із загальних закономірно$

стей тут чимало. Нерідко, коли образно кажучи, бідні плачуть через нестачу

матеріальних засобів, які б дозволили «пробитися в люди», то багаті «теж

плачуть» через неправильне, за Л.М. Толстим, спрямування розуму, що за$

важає доцільно розпорядитися тими матеріальними засобами, яких бідним

не вистачає. Почуття заздрості, яке віддаляє людину від автентичного спря$

мування життя, і яке засуджується, як гріх, однією із Заповідей Божих, швид$

ше розгоряється в багатих, ніж у бідних. А це впливає не тільки на духовне

здоров’я, а й на фізичне. «Мікроб» заздрості руйнує цілісність життя сім’ї,

інколи призводить до протиправних дій, посилює відчуженість не тільки

від людей, а й від «самого себе». І якщо сімейній психотехніці в цей час не

протиставлена конкуруюча їй психотехніка, яка у процесі соціалізації ди$

тини має більший психотехнічний ефект, то поступово визріває ситуація,

яку в народі означують словами: «Яблуко від яблуні далеко не падає». Де$

мографічні параметри сім’ї теж виявляють різноманітні закономірності у

формуванні готовності її членів вийти на шлях до «справжнього життя». У

малодітних, часто неповних сім’ях батьки «готові все віддати», аби було

дитині «добре». На жаль, найчастіше таке «добро» розуміють, як звільнен$

ня дітей від проблемних моментів життя, перекладання таких проблем на

свої плечі тощо. Як результат цього, діти виростають непристосованими до

вирішення проблем, які ставить перед ними реальне життя. Потрапляють

під владу егоцентризму. Ставши дорослим і залишившись із певних при$

чин без батьків та матеріальних засобів для підтримування звичного рівня

життя, намагаються вирішити всі проблеми на основі якоїсь «афери» «од$

ним махом». У багатодітних фізично здорових сім’ях часто помічаються

зворотні процеси. Прикладів цього чимало. Автору в свій час довелося готу$

вати в газетний номер репортаж про багатодітну поліську сім’ю. З десяти її

дітей сім уже здобули або здобували вищу освіту. Ті, що працювали, зареко$

мендували себе як відмінні фахівці. Батьки – селяни у відповідь на мої за$

питання посміхалися: «То все – вони самі... Ми їм – не указ.... Як хочете,

так будьте, – казали дітям, – а ми чим зможем, тим допоможем... Хоч яка

там поміч з села?». Я дивився на невеличку дерев’яну поліську хатку, криту

невеличкими дощечками, порослими мохом, і не вірилося, що це «гніздеч$

ко» викохало для людей шанованого в області лікаря, вчителів, технолога

шкіряного виробництва та інших необхідних фахівців. Як тут не згадати

слова китайського письменника ХVІІ століття Хун Цзичена стосовно того,

що коли дух спокійний, то один день зрівняється з тисячею віків, а коли

88 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

помисли широкі, маленька халупка вмістить у себе весь світ. Спокійним дух

буває, насамперед, у людей, в яких сформований надійний внутрішній пси$

хологічний «дім», у якому форми довершені і гармонійно поєднані. Такий

«дім» – екопсихологічну систему допомогли вибудувати своїм дітям ста$

ренькі поліські батьки через слово, настояне на народній віковічній муд$

рості, народному звичаї, святах церковного календаря, християнській мо$

ралі. Цей дім і породив той «спокійний дух», який зумовив «широкі помис$

ли», що й допомогли в стінах халупи вмістити весь світ.

На жаль, коли сім’я з певних причин не здатна формувати подібну

екопсихологічну систему, її найчастіше замінює екопсихологічна система

реального життя, основні якісні характеристики якої наразі доволі сумнівні.

Інші конкуруючі подібні системи, як правило, відсутні. У зв’язку з цим

доцільно згадати екопсихологічні системи піонерської та комсомольської

організацій, які нині в значної частини людей викликають ностальгію. По$

при весь сучасний критицизм стосовно їх, цілком правомірно зазначити,

що їхній психотехнічний ефект певним чином протидіяв негативно впли$

ваючій на виховання дитини атмосфері неблагополучної сім’ї. Обидві ці

психотехнічні системи, спираючись на узвичаєні ритуали, «підмальовану»

історію створення, романтику осяяних «кострами» синіх ночей та «голубої

тайги» Олександри Пахмутової, багатьом допомогли вибудувати в душі той

психологічний «дім», який спрощував життя, робив його психологічно за$

тишним, а головне – забезпечував готовими стереотипами вирішення всіх

проблем.

Наразі на цьому місці вакуум і заповнити його нелегко.

Ще більше проблем соціалізації постає перед соціальним педагогом,

коли йдеться про соціалізацію дітей ненормативного психічного розвитку

і соціальну роботу з сім’ями цих дітей. Особливості таких проблем можна

краще зрозуміти, якщо розглянути їх крізь призму теоретичної моделі

ненормативного психічного розвитку, сформованої на підставі системно$

діяльнісного підходу П.А.М’ясоїдом. Розгляд такого розвитку здійснюєть$

ся на трьох рівнях: організму, індивіда, особистості. Розвиток на рівні

життя організму розглядається через призму таких функцій психіки: пізна

вальної, регулятивної, інструментальної. Затриманий і випереджаючий пси$

хічний розвиток дитини особливо чітко прослідковуються в процесі її пізна

вальної діяльності. Для затриманого властиві різні форми інфантилізму (лат.

іnfantilis – дитячий), що характеризується незрілістю емоційно$вольової

сфери, примхливістю, втомлюваністю, безвідповідальністю і безініціатив$

ністю. Через несформованість сенсорних еталонів таким дітям важко розр$

ізняти близькі за звучанням слова, а зорове сприймання характеризується

89Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

малою швидкістю перцептивних дій. Такі діти навіть за умови нормального

слуху та зору помічають менше навколишніх предметів, ніж їх ровесники з

нормальним розвитком. Знижена стійкість уваги негативно впливає на її

переключення та розподіл. Під час виконання домашніх завдань, особливо

молодшими школярами, в одних із них показники уваги поступово знижу$

ються, в других зосередження її настає лише після виконання частини дій і

для них головне – пересилити перші моменти, коли не хочеться працюва$

ти, в третіх стійкість уваги постійно коливається. Як правило, в таких дітей

помічається недостатня опосередкованість пізнавальних процесів. На при$

кладі пам’яті це виявляється в переважанні механічного запам’ятовування

над довільним навіть у підлітковому віці. На прикладі мислення – в перева$

жанні наочно$дієвого над словесно$логічним, що виявляється в спробах

наочно$образного розв’язку задач без попереднього аналізу їхніх умов і пла$

нування відповідних дій.

З огляду на культурно$історичнутеорію Л.С.Виготського це пояснюється

тим, що так звана натуральна лінія розвитку переважає культурну, тобто це

означає, що через біологічні умови психічного розвитку в мисленні на пер$

ший план виступає недоопосередкованість, що й пояснює недорозвинення

пізнавальної функції психіки.

Доведено, що стійка затримка психічного розвитку має органічну при-

роду. Спричинюється він «резидуальними (залишковими) станами після

перенесених у внутрішньоутробному розвитку або під час пологів, або у

ранньому дитинстві слабко виражених органічних ушкоджень централь$

ної нервової системи, а також генетично зумовленою недостатністю го$

ловного мозку» (Дети с задержкой психического развития / Под ред. Т.А.Вла$

совой, В.И.Лобовского, Н.А.Цыпиной. – М.: Педагогика, 1984. – С.7). На

активність мозку таких дітей впливає незрілість його функціональних блоків.

Зокрема, у роботі блоку програмування, регуляції та контролю діяльності

має місце функціональна асиметрія в бік правої півкулі і недостатня ак$

тивність лобових часток. Через уповільнену передачу сенсорної інформації

з правої півкулі до лівої процес сприйняття здійснюється в основному за

рахунок правої.

Дослідження П.А.М’ясоїда засвідчують, що затримка в розвитку пізна$

вальної функції характерна певним чином й для дітей інтернатних зак$

ладів, які через низку причин позбавлені постійної батьківської опіки (М’я$

соїд П.А. Психолого$педагогічний консиліум у закладі для дітей, позбав$

лених батьківської опіки // Педагогіка і психологія. – 1997. – № 1).

Причини переважання у пізнавальній діяльності природних механізмів

із зниженим темпом функціонування: 1) особливості процесів інтеріори$

90 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

зації (від лат. іnterior – внутрішній); 2) незадовільна організація спільної

діяльності дитини з дорослим. Перше в широкому розумінні засвідчує

недостатність у формуванні внутрішніх структур людської соціальної

діяльності, тобто будь$яка предметна діяльність уповільнено перетво$

рюється у відповідну структуру внутрішнього плану свідомості. Таким

чином, перша причина безпосередньо пов’язується з другою, оскільки

для прискорення процесу перетворення предметної діяльності у відповідні

структури внутрішнього плану свідомості необхідна посилена індивіду$

альна робота з дитиною.

Показовим щодо цього є приклад сім’ї Н. З діагнозом, що засвід$

чував затримання психічного розвитку і загального мовного недороз$

витку (ІІ рівня), в семирічному віці батьки віддали сина в клас шести$

літок логопедичної школи$інтернату. Хлопчик був украй неуважним і

незібраним. Під час писання не дотримувався робочого рядка в зошиті,

ніяк не міг запам’ятати рукописні букви, змішував їх, у мовленні плу$

тав дзвінкі звуки з глухими. Незважаючи на те що індивідуальні логопе$

дичні заняття допомогли правильно «поставити» вимову окремих звуків,

дитина явно потребувала посиленої індивідуальної допомоги. Батьки,

люди уже літнього віку, готові були піти на це, оскільки дитина була єди$

ною в сім’ї. Спочатку матір, технолог одного з відомих в обласному центрі

підприємств, взяла відпустку за власний рахунок і певний час жила в

готелі містечка, в якому знаходилась логопедична школа$інтернат. Що$

денно після уроків забирала дитину в готель, щоб там продовжити за$

няття. Але коли виявилося цього недостатньо, після однорічного нав$

чання сина в інтернатному закладі розрахувалася з роботи, аби мати мож$

ливість допомагати йому навчатися в умовах загальноосвітньої школи. З

часом учень вирівнявся в навчанні й піднявся до такого рівня, який зго$

дом дозволив йому без особливих проблем навчатися в університеті.

У процесі експериментального навчання дітей цієї категорії доведено,

що вони, на відміну від розумово відсталих (тип дезонтогенезу – недороз$

винення) за умови належної індивідуальної допомоги починають виявляти

не тільки здатність до навчання, а й повністю долають затримку у своєму

психічному розвитку.

Для соціального педагога у його роботі з сім’ями, де є такі діти, важ$

ливо, насамперед, переконати батьків у необхідності надання дитині по$

силеної індивідуальної допомоги в навчанні на основі методичних кон$

сультацій з учителем$класоводом або вчителями$предметниками. Вико$

ристовуючи різноманітні суґестивні засоби, слід навіяти батькам віру в оп$

тимістичні результати їх зусиль, для чого використати факти реального жит$