Пальчевський С.С. Соціальна педагогіка

Подождите немного. Документ загружается.

61Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

тивність навіювання визначається багатьма чинниками. Зокрема, таки$

ми якостями суґестора, як рівень його соціального статусу, щирість, сила

волі, інтелектуальність, характеристична перевага. Значну роль також

відіграє ступінь навіюваності суґеренда, відносини довірливості, автори$

тетності, залежності, які складаються між об’єктами і суб’єктами навію$

вання, рівень аргументованості навіюваної інформації, характер взаємоз$

в’язку логічних та емоційних компонентів, що підкріплюється іншими

впливами тощо.

Психологічним механізмом навіювання вважають установку. Гли$

боке експериментальне і теоретичне обґрунтування цього феномена дав

грузинський вчений Д.М.Узнадзе. Він довів, що організм неоднозначно

відповідає на однакові впливи зовнішнього середовища. В оформленні

його кінцевої відповідної реакції бере участь «перемінний стан усього

організму». Такий стан прийнято називати установкою. Вона завжди на$

чебто визначає значимість сприйнятої інформації та обумовлює рішен$

ня, яке реалізується у відповідній поведінці. Але установка – це не обо$

в’язково штучно створена якість. Це звичайний стан людської психіки,

що спостерігається щоденно. Д.М.Узнадзе і представники його школи

розглядали установку як специфічний тимчасовий регулятор поведінки,

що формується в ситуаціях, які потребують активної діяльності. У зв’яз$

ку з цим установка не тільки налаштовує організм на певну діяльність, а

й обумовлює регуляцію динаміки кожного поведінкового акту. Установ$

ки в ході складної внутрішньої роботи інколи змінюють одна одну, що

пов’язано з боротьбою мотивів, виробленням готовності для виконання

вольового акту. Якщо відтворити в досліді боротьбу двох установок, то

акт рішення буде попереджений їхньою енергійною боротьбою. Макси$

мальна концентрація волі в процесі цієї боротьби завершиться тим, що

попередньо фіксована установка пригнічується і її змінює установка,

відповідна намірам піддослідного. Але вироблення і фіксація установки

у звичайних умовах відбувається не прямолінійно, оскільки створення її

залежить від внутрішнього стану організму. Зрозуміло, що в умовах гіпно$

тичного навіювання, загальної загальмованості клітин головного мозку,

звуження свідомості полегшується завдання вироблення установки. Але

наступна реалізація її залежатиме від відповідності ситуативного прооб$

разу, створеного установкою, і реальної ситуації. Таким чином, модель

механізму навіювання прийнято розглядати як установку, що виявляє

себе у внутрішній неусвідомленій формі психічної активності.

Одним із важливих компонентів установки є інформація, оскільки

згідно з нею установка реалізується. Інформація сприймається не тільки

62 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

свідомістю. Вона може являти собою й таке повідомлення, яке сприй$

мається і відображається підсвідомо. Тобто певна інформація здатна

формувати потрібну суґестору установку навіть тоді, коли ця інформація

сприймається суґерендом на підсвідомому рівні (вираз очей, інтонаційні

нюанси, навколишнє середовище). Установка перевіряє інформацію, за$

безпечуючи її вибір і засвоєння.

Учень Д.М.Узнадзе І.Т.Бжалава розглядав установку як модель пове$

дінки, в яку включений алгоритм управління. В організмі програмована

дія передбачена установкою. Чим визначенішою є установка, тим менше

стає невизначеності у готовності організму до заданої дії.

Фізіологічні основи навіювання вперше в історії науки розкрив

І.П.Павлов, показавши, що ефект навіювання полягає в концентрації

збудження в певній ділянці кори головного мозку. Оскільки таке збуд$

ження відбувається в умовах загальмованості всієї останньої кори, зміст

навіяного впливу набирає «незаконної» сили. Це суто фізіологічне яви$

ще знаходить своє вираження в психіці в тому, що свідомість звужується

і зосереджується на чомусь одному. У таких умовах вона перестає належ$

ним чином контролювати дії людини і її психічний стан. Однак це дале$

ко не означає цілковитого відриву підсвідомого від свідомого в процесі

навіювального впливу і реалізації навіяних установок.

На шляху реалізації навіяного змісту, за суґестологічною теорією

директора НДІ суґестології в м.Софії (Болгарія) професора Г.К.Лазано$

ва лежать так звані антисуґестивні бар’єри – ряд психічних захисних

засобів, які організм людини виробив для протидії проникненню через

неусвідомлені канали інформації до психіки.

На думку болгарського вченого, людська психіка здатна вибирати

канали прийому інформації із зовнішнього середовища. Не можна при$

пустити, що всі психічні впливи навколишнього світу здатні проникати в

мозок неусвідомлено, оскільки в такому випадку людина перетворилася

б на безпорадну іграшку випадковостей.

Основними механізмами, які створюють антисуґестивні бар’єри, є:

1) критичне мислення, яке опрацьовує будь$яку інформацію, перш

ніж вона буде сприйнята;

2) інтуїтивно-афективний бар’єр, який відкидає все, що не створює

довір’я і відчуття впевненості;

3) етичний бар’єр, який відкидає те навіювання, що суперечить етич$

ним принципам особистості.

Однак для того щоб навіювання відбулося, слід знаходити способи

переборення цих бар’єрів. На думку Г.К.Лозанова, таке переборення на$

63Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

справді означає співвідповідність із ними. У протилежному випадку на$

віювання буде приречене на невдачу.

Найважливішим із названих бар’єрів є антисуґестивний бар’єр, зве$

дений критичним мисленням. Він відкидає все, що не викликає вражен$

ня доброчинного логічного випробування. Інтуїтивно$афективний бар’єр

в основі своїй має вроджений негативістський настрій. Захисний вид цього

бар’єру існує в маленьких дітей до повного розвитку другої сигнальної

системи і свідомого критичного мислення. Відомо, що цей антисуґес$

тивний механізм з роками поступово слабшає, але зовсім не зникає. Ча$

сто співвідноситься з критично$логічним бар’єром, який, навпаки, з

віком посилюється.

Інтуїтивно$афективний бар’єр відкидає все, що не викликає відчуттів

довіри і надійності. У людей мислительного типу краще розвинутий критич$

но$логічний бар’єр, а в художніх натур помітніший інтуїтивно$афективний.

За умови деяких захворювань психастенії ці бар’єри гіпертрофують.

Психотерапевтична практика засвідчує, що навіювання в звичайно$

му стані свідомості спочатку стикається з критично$логічним бар’єром,

а уже пізніше – з інтуїтивно$афективним. Інколи ці бар’єри переборю$

ються послідовно, інколи одночасно. Останній із них часто пов’язаний

із страхом перед невідомістю, невизначеністю, протидією, «будь$якою

ціною» і «на всяк випадок». Він особливо посилено виявляє себе у

підлітків з ненормативним розвитком психіки, для яких властиві такі

поведінкові реакції: емансипації (втечі з дому, агресивна поведінка, асо$

ціальні дії), групування (участь в асоціальній групі), відмови (активний

опір дорослому, що вимагає від підлітка активних дій), опозиції (демон$

стративна бравада, крадіжки, втечі, будь$яка активність, що має характер

протесту), імітації (наслідування негативних зразків поведінки, орієн$

тація на асоціальні норми і цінності).

Однак навіть, якщо й вдається перебороти названі антисуґестивні

бар’єри, помітні утруднення в тому випадку, коли зміст навіювання су$

перечить етичним принципам особистості.

... Та тільки звабливе шептання

Спливало, наче уві сні,

Вона, немов зірниця рання,

Спалахувала: «Ні! Ні! Ні!»

(С.Пальчевський).

Як правило, у цих випадках навіювання залишається нереалізованим.

Отже, етичний бар’єр – найважчий для подолання. Однак він у переважній

64 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

більшості випадків немає суттєвого значення, оскільки навіювання, як пра$

вило, індеферентні до етичного ядра особистості.

Традиційні уявлення про фізичні, інтелектуальні, вольові можливості

людини засвідчують, що антисуґестивні бар’єри стосовно них значно гіпер$

трофовані. Вони підкріплюються існуючою суґестивною установкою на їх

обмежені загальновизнані стандартизовані норми. До того ж у побуті прий$

нято навіть ці доволі обмежені норми пов’язувати із значними труднощами

в їхньому освоєнні.

...Перед притихлими дітьми

Виводив «істину» з пітьми:

«Життя – не солод райський блюд,

А каторжний щоденний труд!»

І той сумний, чорнющий «труд»

На серце ліг, як солі пуд.

(С.Пальчевський)

Особливо обмежуються існуючою суґестивною установкою можли$

вості пам’яті дітей, підлітків та дорослих. Г.К.Лозанов у ході проведених

експериментальних досліджень довів, що за умови десуґестування напласто$

ваних уявлень про межі її можливостей, тобто зняття негативного суґестив$

ного комплексу стосовно них, за один сеанс запам’ятовування слухачі легко

запам’ятовували по кілька сотень нових слів іноземної мови. Таким чином,

суґестивна гіпермнезія (навіяне надзапам’ятовування – С.П.) зобов’язана

не стільки суґестії високих можливостей пам’яті, скільки десуґестії напласто$

ваних історично та індивідуально обмежених можливостей пам’яті та ство$

ренню умов для активізації її зрослих можливостей. Інакше навіювання,

викликавши віру в зрослі можливості, залишиться безрезультатним.

Складність суґестивного процесу в подібних випадках полягає в тому, що

він майже завжди є поєднанням суґестії з десуґестією. Діалектичний суґе$

стивно$десуґестивний зв’язок здійснюється завдяки антисуґестивним бар’$

єрам.

Соціальному педагогу, здійснюючи на клієнта певний суґестивно$

десуґестивний вплив, попередньо необхідно передбачити ситуацію засто$

сування зрослих у певній сфері можливостей свого підопічного. Доціль$

но такі ситуації пов’язувати з новими досягненнями в референтних гру$

пах вищого порядку. Якщо ж такі успіхи являють собою початкову ста$

дію розвитку тієї чи іншої якості, тоді необхідно визначити зону її найб$

лижчого розвитку, накресливши лінію близької перспективи.

65Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

Як уже згадувалося, існування антисуґестивних бар’єрів – біологічна

необхідність. Без них людина залишалася б безпомічною перед будь$яки$

ми навіюваннями і це могло б шкідливо відобразитися на стані її психіки та

здоров’я. Отже, антисуґестивні бар’єри є своєрідним фільтром для подраз$

ників навколишнього середовища в неусвідомленій психічній активності.

Механізми цих бар’єрів побудовані філогенетично і онтогенетично згідно з

життєво важливими запитами людської особистості.

На думку Г.К.Лозанова, переборення критично$логічного антисуґе$

стивного бар’єру ні в якому разі не є, як це дехто вважає, зрадою критич$

ного мислення особистості, оскільки такий підхід спотворює уявлення

про навіювання і не сприяє його правильному розумінню та доцільному

використанню в практиці.

Сила навіювання не зменшується від того, що його застосовують сто$

совно людей, які знають про це. Навпаки дослідження засвідчують, що

знання особливостей навіювання під час переборення антисуґестивних

бар’єрів може підвищувати ефективність навіювального процесу.

Шляхи навіювання надзвичайно різноманітні. Але механізм реалі$

зації, на думку Г.К.Лозанова, один і той – неспецифічна психічна реак$

тивність, за допомогою якої легко переборюються антисуґестивні бар’єри.

Отже, неспецифічна психічна реактивність – це засіб гармонійного

переборення протидії антисуґестивних бар’єрів і створення суґестивної ус$

тановки. У свою чергу, неспецифічна психічна реактивність викликається

неспецифічними подразниками. Неспецифічні подразники – це хода, міміка,

жести, вираз очей, інтонація, постава, ідеомоторні рухи, обстановка, дже$

рело слова з його авторитетом – тобто все, що пов’язане з моментом вимови

слова.

Зважаючи на це, соціальному педагогу слід усвідомити, що якщо він

хоче вплинути на свого клієнта не лише силою логіки, переконливості, а й

силою навіювання, яка найчастіше діє в гармонійному поєднанні з пер$

шим, йому необхідно працювати на рівні психотерапевта або актора театру

й кіно.

Численні методи навіювання вибирають із всього багатства елементів

неспецифічної психічної реактивності ті засоби, які найліпше сприяють

поряд із переборенням антисуґестивних бар’єрів десуґестивації (звільнен$

ню від негативних суґестивних комплексів) і суґестивації (формуванню по$

зитивних суґестивних комплексів). Умовно засоби сугестивації діляться на

дві групи: складні та елементарні. До складних відносять авторитет та інто$

націю. До елементарних – двоплановість, інтонацію, ритм і так звану кон$

цертну псевдопасивність.

66 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

Авторитет як суґестивний засіб використовується майже всіма суґес$

тивними методиками. Є різні види його: авторитет особистості, догми, віри,

певної ідеї, здорового глузду, досконалої майстерності, талановитого ліка$

ря, досвідченого вчителя, мудрих батьків і т.д. Знання авторитету для поси$

лення суґестивної сили слова важко переоцінити. Для соціального педагога

він допомагає формувати не тільки доцільні психологічні установки, а й

значно активізувати функції пам’яті, що має вагоме значення, насамперед,

для розв’язання освітніх завдань.

Одна й та ж сама думка, висловлена людьми, які володіють різним

авторитетом, сприймається по$різному.

Наприклад, десятки поколінь спочатку в Російській імперії, пізніше

в СРСР натхненно декламували напам’ять рядки з вірша геніального ро$

сійського поета О.С.Пушкіна «Анчар»:

В пустыне чахлой и скупой,

На почве, зноем раскалённой,

Анчар, как грозный часовой,

Стоит – один во всей вселенной.

Ні учні, які вивчали географію океанів та материків, ні укладачі хре$

стоматії російської літератури, ні вчителі географії, які самі цей вірш ко$

лись вивчали напам’ять, навіть не допускалися гадки стосовно того, що в

пустині «чахлой и скупой!» могутній анчар рости не може (росте це краси$

ве могутнє дерево в тропіках Південного Китаю у густих лісах). Можна

було б випустити з уваги ту деталь, що сік цього дерева не отруйний, а

викликає лише легкі нариви на шкірі, будучи за своїми властивостями дуже

далеким від «смертной смолы». Але ж звучать наступні рядки:

… К нему и птица не летит

И тигр не йдёт – лишь выхорь чёрный

На древо смерти набежит

И мчится прочь, уже тлетворный.

Не потрібно ґрунтових знань з географії або ж довгих логічних розмі$

рковувань, щоб усвідомити явну невідповідність між тиграми і пустелею, в

якій вони ніколи не родилися і не жили.

Улюбленого не тільки російським народом, а й іншими народами світу

геніального поета зрозуміти можна. Він жив у своєму світі поетичної фан$

тазії та уяви, які примушували шукати відповідників створених яскравих

образів в реальному житті. Натомість реальний світ не завжди міг такі відпо$

відники представити.

Ми провели невелике ексклюзивне дослідження. Кільком десяткам

людей було запропоновано прочитати перш чотири куплети вірша і відпо$

67Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

вісти на запитання стосовно враження, яке вони справили. Всі відзначали

високі художні властивості поетичних рядків, суґестивну силу окремих слів,

досконалість поетичного образу. Однак ніхто не звернув уваги на не$

відповідність його реальному світу. Коли ж ми звертали на це увагу, люди

щиро дивувалися: «Ти бачиш, а ми навіть не задумувалися ...». Більше того,

в окремих наше зауваження викликало навіть образу: «Це не Пушкін ... Це

ваша географія щось наплутала».

Подібних прикладів можна навести безліч. Авторитет ідеологічної дог$

ми зумовив у 60$х роках XX століття віру мільйонів людей в те, що вони

житимуть у комунізмі, авторитет віри змусив пілота спрямувати літак на

хмарочос в Нью$Йорку, авторитет здорового глузду, підтверджений практи$

кою життя, сприяє відмові від алкоголю та наркотиків, авторитет великого

майстра змушує людей платити на аукціонах великі гроші за кожну дрібнич$

ку, яка певним чином стосувалася колись його життя, авторитет лікаря до$

помагає хворому швидше одужати. Авторитет батьків примушує академіка

прислухатися до їх порад. Авторитет досвідченого мудрого вчителя притя$

гує до себе навіть закоренілих злочинців.

Вплив авторитету, психологічний і фізіологічний, полягає в легкості

переборення антисуґестивних бар’єрів, яке здійснюється за умови вико$

ристання неспецифічної психічної реактивності. Авторитет як головний

суґестивний засіб часто спрямовується на розкриття внутрішніх бар’єрів

особистості. Підвищення сприйнятливості внаслідок підвищеної авто$

ритетності джерела інформації найчастіше не усвідомлюються. Вплив су$

ґестивно підвищеного авторитету сприймається швидше емоційно, як й

інші елементи неспецифічної психічної реактивності, які використовує

суґестія.

Отже, соціальному педагогу, використовуючи власний авторитет у

соціально$педагогічній роботі, ні в якому разі не слід його афішувати.

Захоплюючи клієнта суттю якоїсь конкретної корисної для нього спра$

ви, наставник створює ситуацію, в якій підопічний відчуває авторитет

педагога на підсвідомому рівні. За такої умови доцільно також поєднува$

ти авторитет соціального педагога з авторитетом певного вчення, вчено$

го, здорового глузду, народної мудрості, християнської релігії і т.д. У

цьому випадку на авторитетності джерела бажано чітко наголосити.

Інфантилізація – другий складний засіб суґестивації. Вона являє собою

універсальну реакцію, яка значно підвищує функції сприйняття і запам’ято$

вування інформації, що надходить вироблення на її основі відповідних суґе$

стивних установок, не порушуючи рівня нормальної інтелектуальної діяль$

ності. Ніякого відношення до медичного терміна «інфантилізм» не має.

68 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

Інфантилізація невіддільна від авторитету, який стосується не тільки

джерела інформації, а й мотиваційного оформлення самої суґестивної

формули. Найчастіше перша виникає тоді, коли авторитет, створюючи

середовище підвищеного очікування, пробуджує віру в можливості очі$

куваних результатів. Чим вищий авторитет, тим інтенсивніше розвиваєть$

ся інфантилізація. Обидві ці величини взаємопов’язані.

Інфантилізація особливо чітко прослідковується в групах дорослих,

які на суґестопедичних курсах прискореними темпами вивчають інозем$

ну мову. Як правило, в таких групах педагог$суґестопед створює атмосфе$

ру невимушеності. В ній навчання йде начебто на другому плані в той

час, коли на першому розвивається якась цікава ситуація, дидактизова$

на гра, інсценівка і т.д. Навчальний матеріал у цьому випадку запам’ято$

вується швидко, легко, без будь$якого напруження, як у дитинстві зміст

казки чи мультфільму. Недаремно про дорослих учасників суґестопедич$

них курсів часто говорять, що вони «стають як діти».

... Коли вона розповідала,

Вся група зразу ж замовкала.

Її барвиста щира мова

Цвіла, як ружа пурпурова.

І пелюстки отого цвіту

Вертали у дитинства літо,

Де все було так легко, просто:

Трава – і та вражала ростом.

(С.Пальчевський)

Соціальному педагогу в його роботі слід орієнтуватися на невимушені

форми спілкування зі своїми клієнтами. Необов’язково для потрібної розмо$

ви запрошувати їх у свій кабінет, створюючи обстановку офіціозу. Взаємній

щирості це аж ніяк не сприятиме. Навпаки, у більшості випадків підсвідомо

формуватиме про соціального педагога думку, яку приблизно можна висло$

вити такими словами: «Така його робота. Він за це гроші отримує». Найглиб$

ше враження, як правило, справляють думки та зауваження, сказані ніби між

іншим в обстановці невимушеної випадковості: випадкова зустріч у тролей$

бусі, прогулянка в парку, коротка «випадкова» розмова під час антракту в кон$

цертному залі. Такі моменти особливо часто прослідковуються в кінофіль$

мах. Посилюють суґестивну дію сказаного обставини, за яких головна інфор$

мація висловлюється начебто «між іншим» і «проходить» на другому плані,

пропустивши вперед малосуттєву інформацію, часто побутового рівня.

69Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

У системі десуґестивно$суґестивного впливу на особистість інфантилі$

зація сприяє не стільки новому суґестуванню, скільки десуґестивації – знят$

тю в клієнта негативних суґестивних комплексів. Таке зняття породжує в

людини віру в свої сили і сприяє формуванню нової доцільної психологіч$

ної установки, яка під впливом подальшого суґестування може перерости в

суґестивну, значно розширяючи масштаби запланованих клієнтом дій.

Інфантилізацію зумовлює концентрація елементів неспецифічної

психічної реактивності. Так, під час бесіди соціального педагога з клієнтом

вона може бути представлена щирим, розважливим тоном розмови, відкри$

тим усміхненим поглядом, час від часу ненастирливо спрямованим в очі

співрозмовнику (тут важливе відчуття міри, настирливі погляди сковують,

а ті, що уникають створюють враження нещирості), ефектом розірваного

кола «замкнутих» рук ( на початку розмови перед формуванням атмосфе$

ри щирості руки зімкнуті, начебто замикають невидиме коло недовіри та

оборони, поступово вони роз’єднуються і начебто відкривають вхід у «фор$

тецю» недовіри, провокуючи співрозмовника зробити те ж саме). У по$

єднанні з цим певну роль відіграватимуть міміка, жести, ритм мовлення,

логічні наголоси, паузи і все інше багатство неспецифічної психічної ре$

активності.

Для потреб інфантилізації нерідко використовують засоби мистецтва,

яке створює умови для переборювання сухості критично$логічного душев$

ного настрою, активізує афективно$інтуїтивні механізми і безпосередньо

призводить не лише до естетичних переживань, а й до логічних висновків.

Повернення сприйняття і запам’ятовування до ранніх вікових періодів

має чимало переваг. Відомо, що дитина запам’ятовує значно більшу части$

ну інформації, ніж дорослий. Значно глибшими є також її відчуття. Певним

чином це зумовлене явищем імпритингу – першого враження. Кожне нове

поняття відкриває для дитини окремий світ. З роками свіжість почуттів по$

ступово згасає, так і поступово функції пам’яті втрачають своє значення за

рахунок зростання можливостей функцій розуму, посередництвом якого

шляхом логіки пізнаються закономірності, взаємозв’язки та взаємозалеж$

ності як у природі, так і в суспільстві. Намагання ж розвинути функції розу$

му призводить, на думку Г.К.Лозанова, до відставання в розвитку функцій

пам’яті й чуттєвої сфери.

Однак інфантилізація ні в якому разі не може бути самоціллю, що

здатне призвести до своєрідної акторської гри. Вона повинна базуватися

на нерозривному зв’язку із змістом акту спілкування. А для цього необхід$

но використовувати такий елементарний засіб суґестивації, як двопла$

новість.

70 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

Двоплановість (за Г.К.Лозановим) – поєднання першого комуніка$

тивного (вербального) плану із другим (невербальним) планом у суґес$

тивній атмосфері, тобто супроводження мовлення змінами в міміці, інто$

нації, рухах рук, поставі тіла, додатковому оформленні ситуації мовлення

тощо. У результаті цього необхідна інформація сприймається не тільки на

усвідомленому рівні, але й на неусвідомленому або не зовсім усвідомлено$

му. Це є важливий засіб впливу не тільки на окрему особистість, а й на

великі групи людей. Двоплановість допомагає створенню авторитету, на$

родженню атмосфери інфантилізації. Процес суґестивації неможливий,

якщо в словах таїться потрібна для певного моменту мовлення логіка, а

вся різноманітність супроводжувальних неспецифічних сигналів діє в іншо$

му напрямі:

$ Ну скажи, що мене любиш.

Ну скажи, скажи мені ... –

І її розкриті губи –

Як пелюстки навесні.

$ Я ж казав тобі учора ...

Ну люблю, люблю, люблю, ... –

І в очей його узворах

Щось зів’яло без жалю.

На щоках напівдитячих розквіта рожевий мак:

$ Ні! Не так, не так, не так ...

(С.Пальчевський)

Без належного оволодіння двоплановістю неможливий успіх у мис$

тецтві, медицині, соціально$педагогічній діяльності та інших галузях на$

родного господарства, пов’язаних із людським чинником. Двоплановість

вимагає від соціального педагога, як і від лікаря$психотерапевта, артистиз$

му. Справжній же ж артистизм можливий лише на основі щирості.

Таким чином, без теоретичного і практичного оволодіння двопланові$

стю своєї поведінки соціальному педагогу недоцільно переходити до суґес$

тивної практики.

Одним із елементів двоплановості часто виступає інтонація, яка як

елементарний засіб сугестивації має й самостійне значення у процесі ство$

рення авторитету та встановлення суґестивного зв’язку.

Голосова інтонація в процесі суґестивного впливу надає багатознач$

ності певному повідомленню. Водночас, вона породжує переконання в ав$

торитетності джерела інформації, сприяє двоплановості у поведінці. Особ$