Пальчевський С.С. Соціальна педагогіка

Подождите немного. Документ загружается.

91Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

тя, підтвердження відповідних наукових досліджень, приклади, взяті з ху$

дожньої літератури, кіно, періодики. Доцільно ознайомити батьків з мето$

дикою сугестивного впливу на дитину, застосування якої б дозволило фор$

мувати психологічні установки на успіх.

Під час індивідуальної допомоги в навчанні слід зважати на те, що,

оскільки сприймання в дитини здійснюється переважно за рахунок пра$

вої півкулі кори головного мозку, то всі пояснення незрозумілого повинні

мати переважно наочно$образний характер і за можливості стосуватися

емоційно$чуттєвого досвіду дитини. Але найважливішим тут є доброзич$

лива атмосфера таких занять. Батьки у цьому випадку повинні виявляти

конґруентність, тобто навчитися сприймати дитину такою, якою вона є, і

в стосунках із нею виходити приблизно із такої позиції, яку можна було б

висловити словами: «Ти мені подобаєшся», а не «Ти мені будеш подобати$

ся, якщо...». Це обумовлюється тим, що, як правило, успіхи під час такої

індивідуальної роботи приходять запізніло і, якщо батьки не мають дос$

татньої терпеливості, «зриваються», в дитини починають швидко форму$

ватися негативні суґестивні комплекси. З’являється зневіра в справджен$

ня коли$небудь того «якщо» в той час, коли з раннього віку виникає орга$

нічна потреба завжди подобатися своїм батькам.

Протилежністю затриманому розвитку дитини є її випереджаючий роз

виток. Явища психічної акселерації та обдарованості засвідчують надмірну

опосередкованість пізнавальної функції. Це зумовлює високий рівень пізна$

вальної активності, бажання творчості, проблемність мислення. Обдаро$

вані діти досконало володіють прийомами запам’ятовування, продуктивно

мислять і мають розвинену довільну увагу. П.А.М’ясоїд доходить висновку,

що провідною закономірністю ненормативного психічного розвитку на рівні

організму є відхилення ступеня опосередкованості пізнавальної функції

психіки за рахунок недорозвинення (затримка психічного розвитку) або

надрозвинення (явища психічної акселерації та обдарованості) пізнаваль$

ної діяльності людини.

Соціальному педагогу в цьому випадку необхідно порекомендувати

батькам дітей із затримкою психічного розвитку потурбуватися про інте$

лектуальний фон сім’ї. Іграшки, речі, які викликають у дитини цікавість,

повинні мати певне «інтелектуальне навантаження», суть якого батькам

слід вміти розкрити. Наприклад, чому іграшковий автомобіль рухається,

чому в нього світяться фари і т.д. Потрібно цілеспрямовано створювати

ситуації, під час яких у квартирі, чи кімнаті власного будинку дитина «ви$

падково» натрапляє на цікаву книжку, інструкцію для конструювання пев$

ної моделі тощо.

92 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

Регулятивна функція представників ненормативного психічного роз$

витку на рівні організму виявляє основну закономірність на прикладі пове$

дінкових реакцій підліткового віку. Такі реакції відрізняються від норма$

тивних систематичністю, інтенсивністю та наслідком – соціальною деза

даптацією. У підлітків, для яких вони властиві, внутрішні механізми, що

опосередковують емоційно$вольову сферу, недорозвинені.

П.А.М’ясоїд наводить такі типи реакцій: реакція емансипації (втечі з

дому, агресивна поведінка, асоціальні дії); реакція групування (участь в асо$

ціальній групі); реакція захоплення (найчастіше колекціонування, яке у не$

нормативного підлітка набуває незвичних форм (один із таких підлітків

збирав фотографії із зображенням знівечених у катастрофах, закатованих

у концтаборах людей); реакції, зумовлені сексуальними потребами, які виз$

начаються виразним домінуванням інтересу до статевого життя, часто аг$

ресивною поведінкою щодо осіб протилежної статі, статевими збочення$

ми; реакція відмови (активний опір дорослому, що вимагає від підлітка

потрібних дій); реакція опозиції (демонстративна бравада, прогули, втечі,

крадіжки, будь$яка активність, що має характер протесту); реакція імітації

(прагнення свою неспроможність в одній сфері подолати успіхами в іншій:

наприклад, школяр, що відстає у навчанні, часто вдається до порушень

соціальних норм); реакція гіперкомпенсації (прагнення досягти успіху,

долаючи власні вади: боязливий підліток для завоювання авторитету

скоює злочин).

Ці реакції властиві для різних типів емоційної незрілості підлітків:

емоційно нестійких (неорганізованих, залежних від стихійних ситуацій, не$

здатних до тривалих вольових зусиль, легко навіюваних, вибираючих дії

швидкого успіху; характерна незрілість мозку, недорозвиненість пізнаваль$

ної діяльності, реакції імітації, відмови, гіперкомпенсації); емоційно-збуд-

ливих (конфліктні, агресивні, схильні до реакції опозиції; знижений рівень

пізнавальної діяльності); підлітків з розгальмованістю потягів (слабка воля,

знижений рівень самоконтролю і саморегуляції, схильність до крадіжок при$

вабливих речей, властиві реакції, зумовлені сексуальними потребами,

мінімальна мозкова дисфункція).

Отже, можна дійти загального висновку, що для підлітків усіх цих типів

емоції слугують прямим виразником їх потреб. Зниження рівня пізнаваль$

ної діяльності у них пояснюється педагогічною запущеністю. Вони потре$

бують, насамперед, уваги батьків, учителів. Упродовж індивідуальних роз$

мов таким підліткам необхідно пояснювати наслідки їхньої поведінки, на$

магатися діагностувати інтенційну спрямованість з метою залучення до доб$

рочинних справ, які їх зацікавлять. «Коронкою» у цих справах могли б слу$

93Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

гувати ситуації успіху, які б згодом можна було розвивати в первинних рефе$

рентних групах. Таким підліткам могла б зарадити також допомога психо$

логічних служб у вигляді: психологічної консультації (непряма допомога

дитині посередництвом консультації батьків і педагогів, яка полягає у відпра$

цюванні раціональних способів поведінки, вироблення заходів, поклика$

них поліпшити соціальну адаптацію дітей; надання консультації шляхом

публікацій, розрахованих на широке коло читачів); психотерапії (засобів

психотерапевтичного впливу на дитину з метою поліпшення її психічного

стану; робота на рівні психотерапевта: психологічний діагноз, створення

умов для вільного вияву переживань, демонстрація розуміння стану клієнта

та прагнення допомогти йому, доведення неефективності поведінки у певній

ситуації); психологічної корекції (проводиться з метою подолання певних

відхилень у психічному розвитку, здійснюється з позицій різних напрямів

психології: психоаналізу, біхевіоризму, діяльнісного підходу; психоаналіз

передбачає ігрову і малюнкову форми корекції, у першому випадку органі$

зовується гра дитини таким чином, щоб звільнити негативний зміст не$

свідомого і відпрацювати доцільні способи поведінки; у другому – клієнт

звільняється від конфліктних ситуацій шляхом їхнього втілення в малюнку;

біхевіоризм використовує зовнішні стимули з метою підкріплення або галь$

мування дезадаптивної поведінки, оскільки тлумачить останню як прямий

виразник проблем клієнта; дає змогу дитині через механізм зворотного зв’яз$

ку (наприклад, відеозапис) отримати інформацію про свою поведінку з ме$

тою позбутися небажаних наслідків, використовує «жетони» – нагороди за

соціально схвалену поведінку; діяльнісний підхід ураховує закономірності

нормативного розвитку для зіставлення з ними варіантів відхилень, спря$

мовує корекцію на зону найближчого розвитку, центр психокорекційної

роботи орієнтує на організацію діяльності людини та зміну соціальної си$

туації її розвитку); сеансів релаксопедії з метою формування доцільних пси$

хологічних установок (передбачають ведення клієнта у стан чотириелемент$

ної фізичної релаксації: фізичне та психічне розслаблення, важкість у тілі

й теплота – і самонавіювання в цьому стані потрібних психологічних уста$

новок).

Ненормативність інструментальної функції виявляється в типах акцен$

туацій, для яких, на відміну від психопатій, властиві нестабільність, ситуа$

тивність, тимчасова соціальна дезадаптація. З віком вони залишаються в

загальній картині індивідуальності.

Відомі класифікації акцентуацій А.Є.Лічко і професора, директора

психіатричної та неврологічної клініки Шаріте Берлінського університе$

ту ім.Гумбольдта Карла Леонгарда.

94 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

Згідно з першою класифікацією виділяють такі типи акцентуацій:

циклоїдний (емоційна нестійкість – схильність до піднесення і спадів

настрою); астенічний (складають підлітки з переживанням негативних

емоцій: тривожності, нерішучості, дратівливості, що призводить до швид$

кої втомлюваності; властива зосередженість на стані свого здоров’я, ви$

бірковість у спілкуванні, пошуки самотності); боязкий (несміливість, со$

ром’язливість, відчуття комплексу неповноцінності, уникнення нових

знайомств, труднощі у спілкуванні); шизоїдний (замкнутість, відгород$

ження від навколишнього світу, заглибленість у власні переживання, не$

сформоване почуття емпатії); застряваючий, або параноїдний (тривала

фіксація емоцій і почуттів на подіях, що минули; хвороблива вразливість,

стійкість афектів); епілептоїдний (інертне мислення; дисфорія, що вияв$

ляється в почерговій зміні емоційної пригніченості з розрядкою; агре$

сія); демонстративний, або істероїдний (егоцентризм, намагання бути в

центрі уваги, схильність до фантазування, обману, пихатість, зверхність,

прикидання); гіпертимний (бадьорий настрій, висока активність, не$

дисциплінованість, незібраність, непосидючість, вибір дій, які не по$

требують особливих зусиль); дистимний (відповідальність, надмірна

серйозність, схильність до депресії, пасивність, самозаглибленість); не-

стійкий (схильність до навіюваності; поведінка, орієнтована на негай$

ний успіх, зміну вражень; вміння налагоджувати контакт з оточуючими,

податливість до чужого впливу); конформний (некритичність, надмірна

податливість чужому впливу, насамперед, авторитетів; готовність підко$

рятися думці більшості, орієнтація на стереотипи усереднених стан$

дартів, безініціативність).

Відносно до класифікації Карла Леонгарда вирізняють такі типи акцен$

туацій: демонстративний (аномальна здатність до витіснення, схильність до

обману з певною метою); педантичний (механізм витіснення представлений

мало; потяг до чіткості, завершеності, ґрунтовності; ретельність; посилена тур$

бота про власне здоров’я); застряваючий (швидке згасання чуттєвих реакцій

після того, як їм «дати волю»; хвороблива образливість, злопам’ятність, імпуль$

сивні втечі з дому, волоцюжництво); збудливий (недостатня керованість, підви$

щена роль неконтрольованих збуджень, потягів, інстинктів; імпульсивні ре$

акції, низький рівень мислення, хиткі моральні устої, дратівливість, імпуль$

сивні невмотивовані втечі з дому); гіпертимічний (піднесений настрій, бала$

кучість, постійні відхилення від теми розмови, потяг до діяльності, центр ува$

ги в розмові, надмірна веселість інколи переходить у дратівливість); дистиміч-

ний (протилежність гіпертимічному, серйозність, зосередженість на печальних

моментах життя, пасивність у діях і сповільненість мислення в тих випадках,

95Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

коли вони виходять за межі норми); циклотимічний (почергова зміна гіпертим$

ічних і дистимічних станів; радість зумовлює бажання діяльності, печаль –

депресію); афективно-екзальтований темперамент (темперамент тривоги і

щастя, наближення до психопатії, бурхлива реакція на події); емотивний

(чуттєвість, м’якосердечність, жалісливість, радість від спілкування з приро$

дою, мистецтвом); тривожний (у дитячому віці глибоке відчуття страху, боязнь

грози, інших дітей, відсутність захисту під час нападів, страх перед учителем,

«мішень» для знущань у класі).

Перераховані в двох типах класифікації ознаки ненормативності інстру$

ментальної функції на рівні організму з часом у зрілому віці стають менш по$

мітними, але на рівні індивіда розвиток цієї функції стає виразнішим.

Соціальному педагогу, надаючи індивідуальну допомогу сім’ї, в якій

виховується дитина чи підліток з певними акцентованими рисами, необ$

хідно частіше консультуватися з психологом чи психотерапевтом. Важливо,

насамперед, допомогти батькам зрозуміти суть ненормативності в розвитку

дитини і визначити шляхи корекції.

Рівень індивіда характеризується психічними новоутвореннями, зу$

мовленими відсутністю необхідних для повноцінного розвитку соціаль$

них умов. Найважливішою складовою їх є можливість повноцінного

спілкування дитини. У протилежному випадку страждає її самосвідомість,

відкритість, прив’язаність до рідних. Відомо, що в залишених після на$

родження матерями дітей розвивалася психічна депривація, яка затриму$

вала їх розвиток як індивідів.

...Воно росло, як вовченя,

Якого холодом щодня

Життя жорстоко обвівало,

Бо слів гарячих не шептала

Йому матуся уночі,

Коли насуплені сичі

Кричали лячно проти ночі,

Щоб появлялись поторочі.

І сумно бачити було,

Коли гладесеньке чоло

Дитячий усміх не торкав,

Коли звук мови не зринав

З розкритих пелюстками губ,

Які ховали восьмий зуб.

(С.Пальчевський)

96 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

Причиною формування згаданих психічних новоутворень, передусім,

є прорахунки батьків і педагогів у вихованні дітей, що створює своєрідну

соціальну ситуацію розвитку. Наприклад, емоційне неприйняття сприяє

формуванню жорсткості, у свою чергу, жорстокість зумовлює нездатність

до емпатії, бажання самостверджуватися на приниженні іншого. Поту$

рання спричинює неадекватний рівень домагань, розвиває жадібність,

яка стає фундаментом прагнень до привласнення предметів і засобів їх

досягнення, що впливає на розвиток потреби в освоєнні світу. Жор$

стокість впливає на формування таких властивостей натури, як: безініціа$

тивність, пасивність, брехливість. Остання ж, як правило, переростає у

стійку тенденцію до створення у навколишніх образу ідеального Я – по$

треби бути особистістю.

Виховання дітей у неповних сім’ях також обмежує соціальну ситуацію

розвитку дитини, стає причиною її впертості, вередливості, замкнутості,

наслідування небажаних зразків поведінки. Відсутність батька формує в

підлітків неповну, або й неадекватну статеву ідентифікацію.

...Дитина – безнадійний консерватор.

Їй нянь чужих не треба довгий ряд.

То є малесенький, місткий «акумулятор»,

В якому на дві клеми йде заряд.

(С.Пальчевський)

Нерідко в розлучених сім’ях бувають випадки, коли один із батьків

забороняє іншому спілкуватися з власною дитиною. Соціальному педагогу

в цьому разі необхідно у формі індивідуальної бесіди пояснити зарозумілій

матері чи батькові всю неправомірність подібної ситуації, наголосивши на

тому, що сама дитина і тільки вона має право «верховного» голосу у виріщен$

ня проблеми спілкування і характеру взаємин із батьками.

У Конвенції прав дитини, прийнятій та відкритій для підписання,

ратифікації і приєднання резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН

від 20 листопада 1989 року, яка набула чинності для України з 27 вересня

1991 року, в пункті 1 статті 6 записано, що кожна дитина, наскільки це

можливо, «...має право знати своїх батьків і право на їх піклування».

Виховання ж дитини, яке супроводжується відсутністю матері, зок$

рема в закладах інтернатного типу, надзвичайно негативно впливає на

психічний розвиток, оскільки, за твердженням психоаналітиків, непоп$

равно збіднює ту ділянку соціальної ситуації розвитку дитини, від якої

залежать майже всі психічні новоутворення найраніших років життя. Зва$

97Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

жаючи на це, цілком правомірним є вислів французького письменника

ХІХ$го століття Ернста Легуве про те, що мати – це єдине на землі боже$

ство, яке не знає атеїстів. Але навіть у пізніші роки життя відсутність

матері як виховника негативно відбивається на задоволенні потреб у без$

пеці, у визнанні та оцінці, в любові й прихильності. Дитина, отримуючи

материнську любов, відчуває необхідність дарувати її іншим. Така пси$

хологічна потреба безпосередньо пов’язана з відомим у психології по$

няттям аффлікації.

..Їй так хотілося любить.

У групі хоровод водить.

Дружити зразу з усіма.

Коли насупиться зима,

Ліпити сніжки залюбки.

І щоб сміялись малюки,

Коли «в атаку» вона йтиме

І щічками, як мак, цвістиме.

(С.Пальчевський)

Коли ж дитина не знала материнської уваги і ласки, або почала забу$

вати про неї, картина для спостережливого ока нерідко змінюється.

...Коли навкруг усі гасали,

Сміялись, бились, верещали,

Він, як маленький «старичок»,

Сидів і їв свій пиріжок.

(С.Пальчевський)

Незадоволеність органічних потреб дитини нерідко призводить до

дезінтеграції особистісного розвитку, або психічної середовищної дезадап

тації, яка може набирати різні форми, зокрема, й такі:

...Його у класі не любили,

І на перервах часто били.

Учителі не помічали,

Коли завдання роздавали.

Він був, як в лісі мухомор,

Коли співав дитячий хор,

Коли в команду підбирали,

До турпоходу залучали.

98 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

І навіть класний керівник

До всього цього якось звик.

(С.Пальчевський)

Таким чином, трапляються випадки, коли школа не тільки не допо$

магає виправити недоліки сімейного виховання, а, навпаки, до них додає

ще й свої.

Незадоволення потреб, на думку А.Маслоу, нижчої ієрархії породжує

механізми психологічного захисту, які часто допомагають дитині забезпе$

чити її соціальну адаптацію. Такі новоутворення, компенсуючи відсутність

нормативних властивостей, поступово «закладаються» в характер, що зго$

дом обмежуватиме можливості людини, оскільки психологічний захист пот$

ребує відповідної енергії для оборони від світу в той час, коли з цим світом

необхідно активно взаємодіяти.

Отже, ненормативні властивості характеру дитини чи підлітка, особ$

ливо такі, як жорстокість, жадібність, брехливість, які часто привзодять до

протиправної поведінки, породжуються діяльністю у певній соціальній

ситуації розвитку, в процесі якої виникають такі нові потреби і відповідні їм

нові способи їх задоволення, які не відповідають соціальним нормам.

Тривіальних прикладів, які б ілюстрували це положення в житті чимало.

Ігор К. народився в сім’ї «непланово». Один із братів уже був студентом

університету. Другий навчався в школі. Випадково якось хлопчик підслухав

розмову про свою «неплановість». Батьки це помітили, але залишили поза

увагою. Дитина росла замкнутою, нещирою, неслухняною. У п’ятому класі

батько його нарешті серйозно побив. «А що я маю робити. Слова не дохо$

дять, – розповідав він, – купив кілька банок консерв, приношу додому, а він

узяв ножа і поштрикав... Звідки така жорстокість? Дивлюся і бачу, що якщо

не зупинити, то з часом й людину так поштрикає». Ігор нікого «не штри$

кав», але в шкільному туалеті витрушував із кишень малюків копійки. Не$

рідко в його руках бачили коробки дорогих цигарок. На шкільному вечорі

відпочинку від нього пахло вином. Згодом його спіймали «на гарячому»,

коли він, розбивши вітрину, заліз у невеличкий магазин. Запізніла співпра$

ця сім’ї, класного керівника, організатора позакласної та позашкільної ро$

боти, представників райвідділу міліції очікуваних результатів не дала. Ло$

гіка розвитку подій привела Ігоря на лаву підсудних.

Соціальному педагогу в подібних випадках, насамперед, необхідно по$

старатися вчасно інтегрувати всі можливі виховні впливи, спрямовані на

корекцію ненормативних властивостей характеру підопічного. Поряд з цим

99Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

слід здійснити можливі рішучі заходи для зміни соціальної ситуації роз$

витку, цим самим ліквідуючи базу виникнення нових потреб і нових спо$

собів їх задоволення. Подальша корекційна діяльність потребує надання

постійної консультативної допомоги батькам не тільки з боку соціального

педагога, а й з боку психотерапевта. Підлітки ж потребують поглибленої

індивідуальної роботи соціального педагога, методологічною основою якої

б були попередньо визначені філософські та психолого$педагогічні засади

соціально$педагогічної діяльності.

Особливу логіку ненормативності має рівень особистості, який сто$

сується, насамперед, представників юнацького і зрілішого віку, соціалі$

зація яких у межах сім’ї продовжується все життя. Оскільки, з одного

боку, за словами французького письменника Анатоля Франса, життя ко$

ротке, але людина заново проживає його у своїх дітях, а, з другого, за

словами талановитого українського педагога В.О.Сухомлинського, ви$

ховуючи свою дитину, дорослий виховує самого себе, стверджуючи влас$

не людське достоїнство.

Стосовно цього автор концепції ненормативності на різних рівнях

психічного розвитку людини у світлі теорії системно$діяльнісного підхо$

ду до аналізу такого розвитку П.А.М’ясоїд пише: «Як і в нормативному

випадку, за ненормативним психічним розвитком на цьому рівні криються

процеси закономірного ускладнення і перехрещування видів діяльності,

виходу індивіда за наявні обмеження, вироблення певної позиції і створен$

ня власної філософії. Проте якщо психічна норма – це творчість, гармоній$

ний образ світу, і, найголовніше, – вчинок, то відхилення від норми буде

самореалізація на шкоду іншим, конфліктний образ світу, проступок як

вчинок, що суперечить нормам моралі» (М’ясоїд П.А. Загальна психологія.

– К.: Вища школа, 2000. – С. 174).

Згідно з цією концепцією механізм проступку лежить у відношенні

між потребами та ситуацією їх задоволення. У межах такого відношення

формуються як нормативні, так і ненормативні властивості характеру. По$

треба виявляє себе у знайдених і відпрацьованих у соціальній ситуації

розвитку способах її задоволення. Таким способом стає проступок. Од$

нак оскільки проступок не завжди випливає з властивостей характеру і

тим паче заперечує їх, то це якраз і свідчить про індивіда як про осо$

бистість.

Оскільки центральною ланкою в механізмі проступку є потреби, то в

основі профілактичної діяльності соціального педагога повинна бути ко$

рекція таких потреб на основі загальнолюдських цінностей, формування

відповідно до них на базі представлених попередньо психолого$педагогіч$

100 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

них основ соціально$педагогічної діяльності доцільного рефлексу свободи,

який, змінивши характер таких потреб, звільнив би людину від ненорма$

тивного способу їх задоволення.

Коли органічні потреби спрямовані на досконалішу адаптацію,

індивідні – на освоєння, то особистісні – на втілення свого Я у світ.

Оскільки можливість способів активності, які б урівноважували потре$

бу в самореалізації, самоствердженні, творчості тощо з життєвою ситуа$

цією, проблематична, то виникає необхідність надситуативної актив$

ності, що за умови ненормального психічного розвитку втілюється в

проступок.

У цьому випадку роботу соціального педагога доцільно спрямувати в

трьох напрямах: 1) ознайомлення підопічного з конкретними результатами

конкретних ненормативних дій; 2) використання можливостей відповід$

них психотехнічних систем з метою формування екопсихологічної системи

клієнта на базі загальносуспільних цінностей, 3) для потреб надситуатив$

ної активності використати десуґестування напластованих уявлень клієнта

про межі його можливостей, що зарадило б перетворенню цієї активності у

вчинок, а не в проступок.

У процесі соціально$педагогічної діяльності важливо розуміти логіку

не тільки проступку, а й вчинку. Вихідною основою для цього є усвідом$

лення того, що в процесі діяльності потреби опредметнюються і стають

мотивами. Життєва ситуація часто чинить опір активності індивіда і зму$

шує його в ідеальному плані виходити за її межі. Таке спрямування пород$

жує тенденцію втілення свого Я всупереч ситуації на межі зіткнення з

нею. Так народжується ідеальний мотив – потреба особистості, яка його

шукає. Ним може бути образ світу, який поступово віддаляється від образу

сприймання. Це змінює зміст відповідної діяльності, робить її полімоти$

вованою, такою, що несе в собі ідеальні, дестабілізуючі цю діяльність мо$

тиви, а зовнішньо зберігає попередню спрямованість. Перехрещення з

мотивами, що реально спонукають діяльність, робить емоційну сферу інди$

віда насиченою конфліктним смислом. У цьому випадку потреби особис$

тості не співвідносяться з реальними мотивами і тому залишаються неза$

доволеними. Так виникають передумови надситуативної активності – вчин$

ку або ж проступку. Якщо вчинок являє собою надситуативну активність

як творчість, то проступок – як адаптацію. Отже, механізм як вчинку, так

і проступку в світлі концепції системно$діяльнісного підходу спільний.

Однак в індивіда, схильного до проступку, потреби особистості настільки

переважають над органічними та індивідними, що стають гіперпотреба$

ми. Прагнення втілити в дійсність своє «Я» для нього над усе. Це ж стає