Пальчевський С.С. Соціальна педагогіка

Подождите немного. Документ загружается.

111Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

«благополучних» і «неблагополучних» для здоров’я – веде свій рахунок на

мільйони.

Інша справа, коли з певних причин людина вимушена в силу певних

обставин відмовлятися від «стихій» дитинства і, змінюючи місце прожи$

вання, віддаватися на волю чужих. Зрозуміло, що в цьому випадку робі$

тнику субтропічного Сочі за умови переїзду в місто Норильськ, що розта$

шоване біля полярного кола, доведеться нелегко. Важко йому буде пере$

носити холод, нестачу субтропічних фруктів, до яких звик, теплої хвилі, у

яку любив пірнати. А це не може не вплинути на продуктивність його

праці, здоров’я та тривалість життя.

Природні умови та ресурси реґіону визначають характер і спрямо$

ваність його економічного розвитку. А він, у свою чергу, зумовлює соці$

ально$географічні та соціально$демографічні особливості. Перші пов’я$

зані з густотою населення, ступенем урбанізованості, традиційними за$

няттями жителів. Другі – з національним складом населення, його ста$

тевою структурою, типами сімей, міграційними процесами, із ступенем

стабільності населення, його етнічним складом. Відомо, що для реґі$

онів, у яких, наприклад, відбувається інтенсивне освоєння дефіцитних

природних ресурсів, нерідко характерний строкатий етнічний склад на$

селення, для якого інколи властива психологія «перелітних птахів», що

має тенденцію нестабільності в організації як зовнішніх, так і внутрішніх

форм життя. Такі реґіони трапляється стають своєрідним «відстойни$

ком» для осіб із кримінальним минулим. Усе це певним чином здатне

порушити той стиль життя, норови, звичаї, традиції, які тут складалися

роками, формуючи внутрішній психологічний «дім» кожного корінного

жителя. А це уже породжує нові проблеми в соціалізації підростаючих

поколінь.

У всіх випадках виникає необхідність на рівні державних органів впли$

вати на відносне спрямування соціалізації різновікових груп населення в

межах реґіону. Таке цілеспрямування вимагає, щоб законодавча і виконавча

гілки влади зосередили зусилля на вирішенні таких завдань:

$ здійснення аналізу проблем соціалізації різновікових груп населен$

ня в реґіоні;

$ вивчення можливостей розв’язання цих проблем на основі госпо$

дарсько$економічних перспектив реґіону, інвестиційних проектів, дина$

міки розвитку ринку праці й сфери послуг;

$ дослідження характеру впливу на соціалізацію галузей народного гос$

подарства, які безпосередньо із нею пов’язані (освіта, охорона здоров’я,

наука, культура, соціальний захист, правоохоронна сфера тощо);

112 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

$ розробка програм розвитку галузей соціальної сфери на шляху взає$

модії з метою розв’язання актуальних проблем соціалізації;

$ удосконалення реґіональних систем управління процесами соціалі$

зації різновікових груп населення.

Таким чином, можна дійти висновку про те, що кожний реґіон країни

на основі природно$географічних, історико$культурних, соціально$еконо$

мічних особливостей, які визрівали в його межах упродовж тривалого часу,

створив певні основи для формування цілісної екопсихологічної системи

кожного свого жителя. Але оскільки поряд із впливом регіонального мезо$

чинника соціалізації кожна людина відчуває хаотично непередбачуваний

вплив інших чинників, то цілісність її внутрішнього психологічного «дому»

час від часу порушується, згідно філософії нестабільності, у відомих нам

«точках біфуркації», спричинюючи необхідність в поліпшеному «ремонті»

цього «дому» або руйнуючи те, що по крупинці «наживалося» не лише

самою людиною, а й готувалося для неї її батьками, предками, всіма людь$

ми, які упродовж століть виробляли філософські основи життя, що через

народне слово з раннього дитинства проникали у плоть кожного, хто на$

родився у цьому реґіоні. Найчастіше для виправдання в цих випадках вжи$

вають слово «доля», не знаючи, що за словами відомого японського пись$

менника Рюноске Акутагави доля – це характер.

Перебіг процесів соціалізації певним чином зумовлюється типом по

селення, в якому проживає людина.

Близько чверті населення країни живе на сьогодні в селах і на хуторах,

для яких характерний стабільний склад жителів, тісні сусідські і родинні

зв’язки. У стилі життя часто зберігаються елементи традиційної сусідсь$

кої общини. Відсутність значних соціальних і культурних відмінностей

між жителями роблять спілкування тісним і охоплюючим усі боки життя.

Сильний соціальний контроль поведінки людини вимушує багатьох жи$

телів села корегувати її в окремих ситуаціях відповідно до усталених со$

ціальних вимог.

Сезонний характер сільськогосподарської праці створює можливість

через систему свят церковного календаря широко застосовувати релігій$

ну психотехніку для формування екопсихологічної системи селянина.

Часто вона й прив’язує його до рідного краю, розлука з яким опоетизовує

звичні з дитинства релігійні психотехнічні прийоми.

...Давай защедруєм, мій милий сусіде,

І в руки по чарці горілки візьмем,

Бо я вже назавжди від тебе поїду

Туди, де такої зими не знайдем.

113Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

Давай$но ми паску у церкві посвятим

І в руки візьмемо міцні крашанки,

Бо я від’їжджаю від рідної хати,

В якій полишаю весняні роки.

Давай$но запалим могутнє багаття

У вечір купальний на стику доріг.

Уже не покличуть мене рідні браття

На батьківський вигрітий сонцем поріг.

(С.Пальчевський)

Соціально$економічні зміни на селі зумовили в останні роки певну

переорієнтацію усталеного стилю життя, його цілеспрямованість на оволо$

діння цінностями, які формуються в умовах країни ринкової економіки.

Місто створює якісно нові умови для соціалізації різновікових груп

населення. Міста розрізняють за величиною (малі, середні, великі, гіган$

ти), за функціями (адміністративні, промислові, культурні, транспортні,

курортні тощо), за часом заснування (старі, нові), за складом жителів (старі,

молоді, моноетнічні, поліетнічні тощо).

Місто залежно від величини пропонує своїм жителям певний темп

життя, який зростає із збільшенням кількості жителів і відповідної їм

міської території. Для соціалізації їх залежно не лише від величини, а й

функцій міста формуються умови соціальної мобільності, горизонтальної

(зміна видів занять і груп членства в межах одного соціального прошарку)

і вертикальної (перехід із одного соціального прошарку в інший).

З одного боку, місто створює поліпшені умови для самовияву особис$

тості, розвитку на базі внутрішньоінтенційної спрямованості рефлексу цілі.

Тут легше підшуковувати відповідні референтні групи з метою організації в

них ситуацій успіху клієнта. Можливості широкого вибору у великих містах

дозволяють жителю як складно організованій системі, з боку огляду філо$

софії нестабільності, частіше і нерідко успішно для власного саморозвитку

проходити відомі точки біфуркації, виходячи на якісно новий рівень роз$

витку в якісно нових умовах стабілізації, самоорганізуючись відповідно до

власних потенцій.

З іншого боку, місто має властивість збіднювати емоційно$образну ос$

нову сприйняття світу людьми, відірваними від природи. А ця основа зак$

ладена у джерелах будь$якого творчого процесу, який, на думку талановито$

го ученого$винахідника К.Е.Ціолковського, починається з «фантазії» і «каз$

ки». До того ж місто є відомим «відстойником» різноманітних криміналь$

114 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

них структур і груп. Неформальні об’єднання і групи мають нерідко антисо$

ціальну спрямованість. Послаблення соціального контролю часто супро$

воджується антисоціальними ексцесами не тільки в середовищі молоді, а й

у середовищі старших вікових груп населення.

Дещо відмінні умови соціалізації складаються у селищах, мешканці

яких, з одного боку, емансиповані від сільського способу життя, а з іншого

боку, не узвичаїлись у міському способі. Однак повної однозначності в стилі

та характері життя мешканців цих населених пунктів немає, оскільки це

значним чином визначається функціями кожного селища. Поширені такі

їхні типи: робітничі, курортні, приміські, колишні райцентри. Негаразди

перехідного періоду в суспільно$політичному та економічному житті краї$

ни чи не найбільше відобразилися на становищі жителів селищ, які, пере$

важно будучи відірваними від сільськогосподарського виробництва, втра$

тили роботу на тих поодиноких підприємствах, що раніше працювали на

повну потужність.

Серед селищної молоді найчастіше побутує бажання «відбутися» і «до$

сягти кар’єри» у великих містах. Нерідко це є сильним стимулом для само$

вдосконалення.

Одним із вагомих мезочинників соціалізації є засоби масової кому$

нікації (ЗМК), тобто технічні засоби, за допомогою яких поширюється

інформація на великі роззосереджені аудиторії. Залежно від масштабів

охоплення таких аудиторій окремі види ЗМК можна віднести до мезо$

чинників (наприклад, телекомпанія CNN, яка передає свої програми на

весь світ). Поява в сім’ях комп’ютерів, відео та інших подібних засобів

комунікації дозволяє розглядати їх як мікрочинник соціалізації. Як мезо$

чинники соціалізації вони виступають, зважаючи на ситуацію їх вибору,

якій на сьогодні дедалі частіше підпорядковуються перегляд телепередач,

прослуховування радіопрограм, читання періодики.

Засоби масової комунікації певним чином зумовлюють стихійну соціа$

лізацію людини, оскільки їм властиві інформаційна, розвиваюча і релакса$

ційна функції. Перша пов’язана з тим, що для багатьох людей, тривалий

час зайнятих у виробництві, ЗМК не лише як мезочинник, а й як мікрочин$

ник соціалізації залишаються найголовнішим джерелом інформації. Як

правило, у цьому випадку інформаційна функція поєднується з рекреа$

тивною, яка пояснюється можливістю використання телебачення, преси,

комп’ютера для відпочинку. Завдяки розвитку нових інформаційних тех$

нологій останнім часом значно розширюються масштаби вибору. Відомо,

що незабаром телебачення США запропонує кожній сім’ї до 500 каналів з

можливістю взаємодії глядачів із телестанціями та між собою (інтерак$

115Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

тивне телебачення, тобто телебачення взаємодії). У цих умовах помічається

падіння в багатьох людей інтересу до читання, що, за твердженнями час$

тини дослідників, негативно відбивається на творчому розвитку людини.

Розвиваюча функція засобів масової комунікації викликає чимало супере$

чок. Однак, на думку американських учених Шрама, Лайла і Паркера, пе$

регляд телепередач дітьми прискорює їх розвиток майже на рік. Робота ж

із комп’ютером, відповідно до досліджень Ю.О.Бабаєва і А.Є.Войскужсь$

кого, окрім багатьох позитивних ефектів, здатна призвести до ослаблення

емоційних реакцій та соціальної ізоляції.

Засоби масової комунікації як один із соціальних інститутів певним

чином виконують замовлення суспільства або окремих його соціальних

груп. Об’єктом їхнього впливу є не стільки окрема людина, скільки

свідомість і поведінка великих груп людей. Це й дозволяє стверджувати

цілеспрямованість їхнього впливу на процес соціалізації індивіда. У свою

чергу, цей процес зумовлює виділення особливого аспекту соціального

виховання так званої медіа-освіти (від лат. media – засоби). – вивчення

закономірностей масової комунікації. Основне завдання цього вивчення

– підготовка підростаючих поколінь до життя в умовах інформаційних

суспільств. Молодь необхідно вчити сприймати будь$яку інформацію,

несуперечливо «декодуючи» повідомлення в рамках власної екопсихоло$

гічної системи, що перебуває у стані становлення та формування.

У Франції медіа$освіта здійснюється у спеціально створених для цьо$

го організаціях «Медіа$форум» та «Активні юні телеглядачі». В інших

країнах – у школах, різноманітних виховних організаціях. Як правило,

зміст такої освіти включає поняття про комунікації, її закономірності,

особливості, способи представлення інформації, рекламу тощо. Особ$

ливо важливим у цьому є поняття про знакові системи, які розглядає

така наука як семіотика ( в перекладі з грецької мови – знак). Певним

чином семіотику представляє семіологія – «...загальна теорія (чи комп$

лекс наукових теорій), які досліджують якості знакових систем, чи сис$

тем знаків, кожному з яких певним чином співставляється (надається)

певне значення» (Новая философская энциклопедия / Рук. проекта

В.С.Степин, Г.Ю.Семигин. – М.: Мысль, 2001. – Т.3. – С. 520). Прикла$

дами знакових систем можуть бути природні (розмовні) мови, системи

речень наукових теорій, мистецтв, мови, системи сигналізації в суспільстві

й природі, вихідних та вхідних сигналів різноманітних машин та авто$

матів, програми і алгоритм для них і мови$посередники для «спілкуван$

ня» людини із ними. Окрім цього як знакові системи розглядають також

«мови» образотворчого мистецтва, театру, кіно і музики, а також складні

116 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

системи управління, які можна розглядати з позицій кібернетики: маши$

ни, верстати, прибори і їхні схеми, живі організми та їхні підсистеми,

виробничі і соціальні об’єднання в суспільстві. Можлива інтерпретація

цих складних систем як систем знаків, що здатні слугувати для вираження

певного змісту. Спільний же ж розгляд доволі різноманітних знакових

систем виправдовується аналогіями в їхній будові та в принципах функ$

ціонування, які виявляють себе такими відношеннями, як ізоморфізм та

гомоморфізм.

Практична і філософська важливість семіотики обумовлена тим, що

вона трактує різноманітні знакові системи як моделі певних фрагментів

світу, які вибудовуються у ході його пізнання людиною. Тому поглиб$

лення процесу соціалізації особистості без врахування нею різноманіт$

ності та багатства знакових систем як універсального інструментарію пізнан$

ня світу і самої себе в ньому буде неповним.

У сучасному суспільстві щоденно кожна людина завдяки ЗМК по$

трапляє в могутній потік різноманітної інформації. Нерозуміння її окре$

мих суперечливих фрагментів нерідко викликає внутрішньоособистісні

конфлікти, які інколи спричинюють зовнішні. Щоб уникнути цього,

необхідно дати можливість, насамперед, молодим людям виробити певні

вихідні основи – принципи, які б дозволили внутрішньо «переробляти»

цілеспрямовано і стихійно інформацію, уникаючи згаданих конфліктів і

можливих численних мікропсихотравм. До того ж, потрібно, аби ці прин$

ципи «спрацьовували» на користь гармонійного поєднання загальносус$

пільних та власноособистісних інтересів.

Одним із найважливіших таких принципів є принцип демократизму в

сприйнятті нової, часто суперечливої інформації. Для широкого розуміння

його значення, як приклад, наведемо один відомий у науковому світі екс$

перимент.

Двом кошенятам зразу ж після народження, коли вони були ще сліпі,

експериментатори непорушно зафіксували голови. І в такому положенні

потримали їх кілька місяців. Головку одного кошеняти зафіксували таким

чином, що перед його очима були тільки вертикальні лінії, а якщо й трап$

лялися якісь предмети, то щоб вони також були розташовані строго верти$

кально. Перед очима другого кошеняти були тільки горизонтальні лінії та

горизонтально орієнтовані предмети. Коли, нарешті, з кошенят зняли

фіксажі й дозволили їм рухатися так, як вони хочуть, експериментатори

здивувалися. Виявилося, що котенята зовсім не сприймали предметів, які

розташовувалися в незнайомих для них напрямках. Наприклад, перше ко$

шеня постійно стукалося головою об перекладини табуреток, спотикалося

117Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

об поріг і падало, будучи нездатним переступити його, оскільки привчило$

ся сприймати лише вертикальні лінії. Друге ж котеня постійно наштовхува$

лося на ніжки стільців та столів, теж набиваючи собі гулі.

Дещо подібне упродовж історичного розвитку людства спостерігалося

не раз. Яскравим прикладом цього є вплив на процеси соціалізації особис$

тості і суспільства засобів масової комунікації колишнього СРСР. Суворо

дозована ідеологічним відділом ЦК КПРС суспільно значима інформація,

насамперед, спотворювала реальну картину світу і суспільних процесів, які

відбувалися в ньому, виховувала ворожість та нетерпимість до будь$яких іде$

ологічних течій, філософських напрямів, що суперечили ідеології марксиз$

му$ленінізму. Перед громадянами могутньої «наддержави» закривалися не

сторінки, а цілі розділи багатющої «книги» життя. І справа далеко не в тому,

що, як висловилася одна з учасниць трансльованого по центральному теле$

баченню телемосту Москва – Лондон, «...у нас немає сексу», а в тому, що в

той час «у нас» не було не тільки «сексу», а й реального людського обличчя.

Тому так часто в лондонській телестудії лунали вибухи сміху, які на одній

шостій частині земної суші сприймалися більшістю радянських телегля$

дачів, як образа громадянської гордості.

Тривалий час упродовж радянського періоду в мільйонів людей засоба$

ми масової комунікації формувалися негативні суґестивні комплекси, які

вносили у внутрішній психологічний «дім» дискомфорт і нестабільність,

розділяючи його різного типу «берлінськими» стінами на «ми» і «вони».

Уже тоді, в кінці 80$х років, стало зрозуміло, що долучитися до напрацьова$

них століттями цінностей світової цивілізації без принципів демократизму

та гласності не тільки в засобах масової комунікації, а й у суспільному житті

загалом неможливо. Однак введення таких принципів стало тією матері$

альною силою, яка не тільки підірвала підвалини однієї з наймогутніших

імперій світу, а й болісно і, навіть у багатьох випадках трагічно, відобразила$

ся на внутрішньому і зовнішньому житті мільйонів людей. Образно кажу$

чи, спостерігання десятиліттями одних «вертикальних» ліній не тільки вбило

здатність сприймати і спостерігати інші, а й примусило багатьох, безпорад$

но орієнтуючись у нових обставинах нового життя, набивати горезвісні

«шишки».

Однак демократизація в ЗМК сама по собі не стала і не може стати, як

засвідчило життя, панацеєю від усіх бід. Позбавивши від негативних

наслідків дозованої інформації, вона породила інші. На книжні прилавки,

екрани телевізорів, хвилі радіопрограм ринув цілий потік «різношерстної »

інформації, найчастіше низькопробної за найрізноманітнішими доцільно

обумовленими параметрами своїх вимірів. А це не тільки не сприяє пози$

118 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

тивному цілеспрямуванню процесу соціалізації підростаючих поколінь, а,

навпаки, діє в протилежному напрямі.

Кіно, театр, періодика, художня література часто залишають учителя і

батька сам на сам із такою суспільно значимою проблемою, як соціалізація

дитини. Згадує літня вчителька: «Жити не хочеться, коли проходиш біля

баскетбольного майданчика і чуєш нецензурщину з вуст семикласників. А

ще більше впадаєш у відчай, коли чуєш рукоплескання нашої «культурної

еліти», яким на екрані телебачення зустрічають «туалетне» слово, сказане

іменитим кіноартистом у пориві захоплення «новим реалізмом». Відтак,

немає нічого дивного в тому, що люди старшого покоління як «золоту се$

рію» сприймають кожний кінофільм радянських часів, ностальгічно прига$

дуючи позитивні сторони колишньої дозованої суспільно значимої інфор$

мації.

Демократія – це, з боку огляду світового співтовариства, далеко не

вседозволеність у поєднанні з ринковими механізмами сучасних ЗМК.

Багатьма авторитетними міжнародними організаціями розроблено цілу

низку документів, які підтверджують це. Наприклад, у Конвенції прав ди$

тини, прийнятій та відкритій для підписання, ратифікації і приєднання

резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року

(набула чинності для України з 27 вересня 1991 року) у статті 8 записано,

що дитина має бути повністю підготовлена до самостійного життя в

суспільстві та вихована в дусі ідеалів, проголошених у Статуті Організації

Об’єднаних Націй, і особливо в дусі миру, гідності (виділено автором), тер$

пимості, свободи, рівності та солідарності. Таким чином, кожна дитина у

світі, як і кожна доросла людина, маючи право на збереження власної

гідності, потребує достойного до себе ставлення, яке аж ніяк не пов’язуєть$

ся з тією низькопробною «інтелектуальною продукцією», яку доволі часто

пропонують численні телевізійні канали, вульгаризуючи уявлення про світ

та місце людини в ньому. Зважаючи на це, ЗМК поряд із принципом демок$

ратизації, слід дотримуватися принципу гуманізації, який би ґрунтувався на

загальновизнаних у світі духовних цінностях. На цьому принципі має базу$

ватися і медіа$освіта, що дозволяло б молодій людині сприймати події,

явища, процеси суспільного життя крізь його призму.

Необхідність пізнання світу і людини у ньому, як наголошувалося, по$

середництвом різноманітних знакових систем, що дає можливість творен$

ня моделей його певних фрагментів, неможливе без урахування принципу

універсалізму. Людині перенасиченого інформацією суспільства необхідно

пам’ятати, що шляхів до істини існує багато, до того ж трапляються й рівноп$

равні й нерідко суперечливі. «Душа всесвіту – істина», – стверджував понад

119Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

тисячу років тому персидський філософ, лікар, математик і поет Ібн Сина

(Авіценна). Пізнати ж цю «душу» засобами лише однієї науки, звичної до

розчленування цілісного, не завжди можна. Світ – не чорно$біле «моно»,

світ – кольорове «стерео». І використання інколи суперечливих засобів

пізнання, як і джерел інформації, здатне наблизити нас до істини, допо$

могти відчути її «душу». Щось подібне помітив у музиці, яка допомагає

пізнати світ засобами своєї знакової системи, французький учений – при$

рододослідник і письменник Жан Анрі Фабр. «Одна нота, – писав він, – не

творить мелодії, потрібні відмінності. Потрібна навіть незгода... Чарівність

мелодії народжується із поєднання неподібностей».

Важливими для правильного сприйняття особистістю інформації, що

поступає оптимально доцільної її класифікації та оцінки є принципи золо-

того перетину і комплементарності, які, на думку відомих не лише в Ук$

раїні, а й за кордоном вітчизняних учених Ю.В.Кононова та З.М. Кононо$

вої, є принципами будови живого світу. «Золотий перетин, – пояснюють

вони у спільно написаній книзі, – це закон пропорційного зв’язку цілого і

його частин, коли ціле так відноситься до більшої своєї частини, як більша

частина до меншої » (Кононов Ю.В., Кононова З.Н. Ключ к тайнам жизни.

– К.: Форвей, 1996. – С. 123). Принцип комплементарності або принцип

дисиметрії означає доповнення до єдності.

На сьогодні важко назвати сферу діяльності людини, в якій би золотий

перетин не знаходив свого застосування. Його проблеми хвилюють пред$

ставників найрізноманітніших професій: математиків, архітекторів, філо$

софів, композиторів, поетів та ін. Золотий перетин пронизує всі рівні орга$

нізації матерії: від пропорцій рослинних і тваринних організмів, зокрема

тіла людини, до планетарних систем і сонячного спектра. У всьому живому

до найменших дрібниць дотримується всесвітній закон гармонії. Наприк$

лад, у людському організмі золотий перетин виявляє себе і в будові черепа,

і в характері пульсації серцевого м’яза, і в біоритмах головного мозку. У

зв’язку з цим Ю.В.Кононов та З.М.Кононова стверджують: «Критерієм роз$

витку людини є живий початок, який розумний завдяки гармонійній формі.

Тому людині властива об’єктивність бачення і пізнання (виділено автором).

Людське є начебто мірилом цієї об’єктивності. Людина потенційно обіймає

весь Всесвіт як його платформа, вона – його жива модель. Якщо хто$небудь

забажає пізнати нові світи, йому достатньо заглибитися у свій внутрішній

світ, щоб знайти відповіді на питання, які його хвилюють. У людини дві

ноги, і дві руки, і одна голова не тому, що вона так пристосована до навко$

лишнього життя, а тому, що в такому виявленні вона цілком самодостатня і

гармонійна у світі всього сущого» ( Там само – С. 124$ 125).

120 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

Зважаючи на принципи золотого перетину та комплементарності, твор$

чим працівникам ЗМК, кожній людині, яка сприймає підготовлену ними

інформацію, потрібно таким чином структурувати її, аби змістові структу$

ри відзначалися тією довершеністю пропорцій, яка лежить в основі гармо$

нійної будови Всесвіту та його складових. Уже одне таке структурування не

тільки наближатиме до істинної сутності речей, подій, обставин, фактів, а й

вноситиме у внутрішній світ певний порядок та гармонію. Для цього, об$

разно кажучи, за наочністю далеко ходити не потрібно. Всесвіт «потурбу$

вався», щоб вона постійно була перед нами: то у вигляді яблука, яке висить

на гілці, то в обрисах серпастого місяця на вечірньому небосхилі, то в гар$

монійній красі нашого тіла. Тож є усі можливості для перенесення краси

такої гармонії не лише в архітектурні форми, чи в обриси найновішої марки

автомобіля, а й у той інформаційний потік, який зустрічає нас щоденно і

через низький професіоналізм багатьох працівників ЗМК нерідко вражає

«калікуватістю» змістових та формальних пропорцій. Дисгармонія ж, у яко$

му б «обличчі» вона не виступала, здатна не лише псувати настрій, а й шко$

дити здоров’ю. «Каналізаційними енергетичними стоками» назвав нега$

тивну енергетику перенасиченого інформацією середовища соціуму один із

авторів цілісної системи досягнення гармонії й здоров’я, розробленої в

кінці 80$х років ХХ століття на замовлення вищого партійного керівництва

СРСР, Д.С.Верищагін. На його думку, суспільство 90$х років було «забруд$

нене» і «обплутане з ніг до голови» цими «стоками», що шкідливо відбилося

на здоров’ї багатьох, оскільки із найдавніших часів енергетична система

людини не була пристосована до існування в такому перенасиченому інфор$

маційному середовищі. Чи ж не тому кожній людині, щоб нормально жити,

розвиватися, необхідна чиста енергетика природи, яка не допускає спотво$

рення своїх першопочатково досконалих гармонійних форм?

Ще одним важливим принципом, який необхідно враховувати як під

час підготовки будь$якої інформації для її тиражування, так і під час сприй$

няття та оцінки, є принцип свободи індивідуальності. Згідно з цим принципом

кожна людина, будучи частиною суспільства, має право розвиватися на ос$

нові своїх потенційних можливостей як неповторна особистість, однак не

виходячи за рамки суперечностей, які можуть з’явитися між нею і суспіль$

ством. Це зовсім не означає, що цей принцип зорієнтований на соціально

репрезентовану в країнах індивідуалістської культури Західної Європи, Кана$

ди, Австралії, Нової Зеландії, США ідею, в основі якої лежить теза: «Індиві$

дуалізм – це добре, а конформізм – це погано». Оскільки схема індивідуа$

лізму, сформульована в західній популярній психології, не співвідноситься з

сучасним розумінням гуманістичних підходів до оцінки явищ суспільного